Відповідно до поставлених завдань, у школах запроваджується трудове навчання, виробнича практика і суспільно корисна праця; велика увага приділяється дослідницькій роботі з рослинництва і тваринництва, у сільських і окремих міських школах діють учнівські виробничі бригади, шкільні лісництва. У системі позакласної і позашкільної роботи дедалі більшої актуальності набувають природоохоронні справи.

У юннатівському русі біологічного, сільськогосподарського напрямів з'являються гуртки науково-дослідницької, одногалузевої спрямованості. А саме: юних генетиків-селекціонерів, фізіологів рослин, агрохіміків, мікробіологів, юних медиків, космічної біології та ін. Активізується діяльність наукових товариств учнів біологічних, екологічних, аграрних відділень та секцій Малих академій наук.

Третій етап - 1991--2000 рр. Відбувається розбудова незалежної Української держави. Реформується зміст освіти і виховання в системі загальної середньої освіти і відповідно її підсистеми -- позашкільної освіти. Розробляються і приймаються до виконання нормативно-правові документи, котрі сприяють вільному розвитку людської особистості, зокрема здібностей та обдарувань вихованців, забезпеченню задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні.

Окремі традиційні форми природоохоронної діяльності, “зелені”, “голубі” патрулі відходять від заполітизованих шаблонів примусовості, рапортування до усвідомленого проведення, не епізодично, а регулярно конкретної роботи. Взаємодія юних екологів з ученими, спеціалістами, з громадськими організаціями стосовно виконання наукових досліджень проводиться в комплексних екологічних експедиціях.

У гуртковій роботі аграрних профілів з використанням педагогічного досвіду попередніх поколінь запроваджуються нові технології, комплексні профільні об'єднання (ферми, кооперативи, шкільні колгоспи, школи юних фермерів та ін.), в основу яких покладено еколого-натуралістичну діяльність учнівської молоді. Ця діяльність забезпечується отриманими знаннями, уміннями та практичними навичками при вивченні природничих дисциплін та у позашкільній роботі.

На підґрунті природознавчого, екологічного, народознавчого виховання розробляються та впроваджуються нові навчально-виховні моделі, форми, які ґрунтуються на надбаннях української та світової науки еколого-натуралістичного спрямування, на традиціях та звичаях українського народу.

У структурі Національного еколого-натуралістичного центру та в системі еколого-натуралістичних позашкільних навчальних закладів України започатковано навчально-виховні лабораторії народних ремесел, в яких організовано роботу гуртків лозоплетіння, вишивки, різьби по дереву, гончарства, відкрито постійно діючі та періодичні виставки дитячих робіт.

Щоб більш широко забезпечити потребу учнівської молоді в здобутті знань, умінь і навичок у галузі природничих, біологічних і сільськогосподарських наук і створити умови для виявлення обдарованих і талановитих учнів з наступною організацією та проведенням для них навчання, науково-дослідницьких і експериментальних робіт за Положенням, затвердженим наказом Міністерства освіти України від 11.07.1997р., №238, на базі Національного еколого-натуралістичного центру відкрито Всеукраїнську біологічну заочну школу, а з 1998 р. почав діяти Природничий ліцей. Основна мета цієї нової складової структури Національного еколого-натуралістичного центру -- збагатити учнів старших класів, понад обов'язковий мінімум, знаннями з біології, географії, хімії і факультативно з англійської мови. Забезпечити ґрунтовну допрофесійну підготовку і визначеність для подальшого навчання ліцеїстів у вищих навчальних закладах.

У період реформування української системи освіти педагогічні колективи позашкільних навчальних закладів ведуть пошуки нових концептуальних підходів до розвитку юннатівського руху, вдосконалюють форми і зміст еколого-натуралістичної освіти та діяльності учнівської молоді, здійснюють деякі зміни в структурах закладів еколого-натуралістичного спрямування. Відповідно до соціальних умов і запитів коригують профільність і вікову наповнюваність гуртків та інших творчих об'єднань учнів.

У другому розділі „Організаційно-педагогічні умови розвитку позашкільної еколого-натуралістичної освіти в Україні” розглянуто проблеми розвитку позашкільних закладів еколого-натуралістичного спрямування, концепцію позашкільної еколого-натуралістичної освіти та системоутворюючі теоретичні моделі позашкільної еколого-натуралістичної освіти.

У розділі підкреслюється, що неперервна позашкільна освіта як підґрунтя юннатівського руху започаткована на державному рівні з 1925р. Це ознаменувалося відкриттям у Києві першої біологічної станції (в минулому Республіканська станція юних натуралістів), яка тепер називається Національний еколого-натуралістичний центр учнівської молоді. З 1927р. розпочинає функціонувати перша технічна станція; в 1931р. була створена Республіканська дитяча екскурсійно-туристична станція. Паралельно створюються дитячі установи обласного та районного рівня.

Зміст роботи позашкільних установ відповідав тим педагогічним напрямкам, які склалися у дидактиці в середині 20-х на початку 30-х років. Комплексні шкільні програми того часу передбачали перехід від словесних і наочних методів до дослідницької роботи на основі спостережень, експериментів, моделювання.

Дослідницька робота була перенесена і в навчально-виховний процес позашкільних установ. Особливо це стосується позашкільних закладів природничого циклу, де школярі залучалися до вивчення таємниць природи при безпосередніх контактах з нею. В позашкільних установах використовуються нові і вдосконалюються уже відомі методи і форми проведення занять (екскурсії, гуртки, клуби, табори і т.д.). Навчально-виховний процес починає базуватися на принципах самостійної творчої діяльності учнів (лабораторії, навчальні ділянки, зимові сади, теплиці, тераріуми, метеомайданчики).

Починаючи з 1935р. в Україні розвиваються нові структури позашкільних закладів таких як: Палац піонерів і школярів, розширилась мережа станцій юних натуралістів, техніків, клубів і секцій при промислових і сільськогосподарських підприємствах. Широкого розмаху в цей час набуває рух юних мічурінців, позашкільні заклади закладають фруктові сади, дослідні ділянки, створюють живі куточки, ферми. Позакласна і позашкільна еколого-натуралістична робота розглядається як один з важливих факторів виховання і поглиблення знань підростаючого покоління.

Особливого поширення юннатівський рух набув у повоєнні роки. У всіх школах України працювали природоохоронні, сільськогосподарські гуртки. Активну участь брали школярі у збиранні врожаю овочевих культур; закладались парки, здійснювались паркові насадження.

Юні тваринники працюють у розплідниках, вирощуючи свійських тварин нових перспективних порід. Діти активно працюють в учнівських виробничих бригадах, набуваючи навичок сільськогосподарської праці.

Працюють гуртки не лише любителів традиційної юннатівської тематики, а й таких забутих видів діяльності як конярство, бджільництво, шкільне лісництво.

У цей період при обласних станціях юних натуралістів створювались координаційні центри з екологічної освіти та виховання школярів, природоохоронної діяльності і дослідницької роботи. Оновлюється зміст роботи з юннатами, з'являються нові її форми. Педагогічні колективи працюють над формуванням у школярів національної свідомості засобами еколого-натуралістичного виховання.

У дисертації відмічено, що розробляючи і обґрунтовуючи соціально-педагогічну концепцію екологічної освіти “Сім'я - дитячий садок - школа - позашкільний та вищий навчальні заклади”, дослідник опирається на створені ним науково-методичні моделі, які за своїм змістом спрямовані на забезпечення послідовного формування особистості. Найважливішими з них є школа майбутніх батьків (один із елементів родинної педагогіки); творчі об'єднання учнів основної і старшої школи міст; малі (короткі) екскурсії в природу навколо своєї місцевості; навчальна програма вищого навчального закладу для спеціальності “учитель біології - методист, організатор позашкільної і позакласної еколого-натуралістичної роботи”.

Основною умовою цієї послідовної освіти є використання природного середовища і об'єктів, що його населяють як навчальної лабораторії, механізм і технологія застосування якої відповідає певному віковому цензу людини. Спостереження за об'єктами природи, усвідомлення їх сутності і значення у взаємозв'язку з навколишнім середовищем та бачення практичного раціонального використання - основні етапи навчально-виховного процесу.

З цією метою розробляються і подаються на розгляд єдині системи і програми освіти, еколого-натуралістична направленість яких виступає як реальний чинник подолання людської необізнаності з питань взаємодії людини і природи та недоліків виховання в сім'ї, школі та інших типах навчальних закладів освіти. Формування еколого-натуралістичної освіти, яка поступово закладатиме в особистості підґрунтя екологічної культури, спрямовується на виховання нової людини, головним принципом моралі якої стане любов до ближнього і природи в цілому. Значна роль в цьому процесі належить позашкільним навчальним закладам, таким, як еколого-натуралістичні центри учнівської молоді, станції юних натуралістів. Еколого-натуралістичний освітньо-культурний напрямок розвитку особистості розглядається з двох позицій. По-перше, це - теоретична галузь знань про місце і роль людини в біосфері, а, по-друге, це - сукупність певних дій і технологій освоєння людиною навколишнього середовища.

Нами доведено, що еколого-натуралістичній освіті сприяють:

- неперервність навчально-виховного процесу;

- системний, комплексний підхід до екологічного виховання в сім'ї, дошкільній установі, школі, позашкільному закладі;

- умови для самостійної творчої праці;

- орієнтація педагогів на вікові та індивідуальні риси школярів, їх пізнавальні запити і можливості;

- навчально-матеріальна база з сучасним технічним забезпеченням;

- безпосередня природоохоронна та науково-дослідницька робота під керівництвом педагогів.

Таким чином, еколого-натуралістична освіта і її морально-виховні елементи повинні формуватися не лише завдяки набуттю навичок раціонального природовикористання, а й у розкритті можливостей людини, її сутнісної природи. Цей процес не повинен обмежуватися тільки засвоєнням певної суми знань. Свідоме, бережливе ставлення до природи повинно починатися з раннього дитинства і продовжуватися все життя. Цьому має сприяти діяльність всіх установ освіти, науки, засобів інформації тощо. У цій роботі необхідно наполегливо проводити лінію на викорінення психології невичерпності природних ресурсів і примітивного споживацького ставлення до природи.

Позашкільні заклади типу еколого-натуралістичних центрів та станцій юних натуралістів, де основна увага освіти спрямована на обдарованих, талановитих дітей, враховуючи поглиблений напрямок навчально-виховного процесу, у розробленій концепції опирається на Закон України про “Позашкільну освіту”, за яким виховання і навчання дітей у вільний час здійснюється відповідно до соціального замовлення сьогодення.

На підставі принципу автономної, мобільної системи запропонованої концепції у освітньому процесі використовуються такі основні компоненти як освітній, оздоровчий, пошуковий, духовний, настановчо-педагогічний (фаховий). Всі ці компоненти у різних комбінаціях мають бути опрацьовані різними формами додаткової природничої освіти. Концепція екологічної освіти спрямована на ґрунтовне підвищення свідомості людини, на глибоке осягнення нею соціальних цінностей і на виховання майбутнього громадянина країни, який здатний буде вирішувати екологічні проблеми поряд з іншими відповідно до його професійній направленості. Освітня система “Сім'я - дитячий садок - школа - позашкільний та вищий навчальні заклади” в позашкільних навчальних закладах направлена на виховання екологічно свідомих людей, які житимуть в екологічно збалансованому суспільстві.

Упродовж вивчення всіх навчальних предметів неодмінно інтегрується екологічний підхід, в основі якого прерогативою є виховання почуття громадянина, патріота держави, відповідального ставлення до навколишнього середовища, глибокого розуміння залежності життя і здоров'я людей та окремої особистості від якісного фізичного стану об'єктів природи..

Напрацьовані в позашкільних закладах природничо зорієнтовані компоненти концепції еколого-натуралістичної освіти (освітній, оздоровчий, пошуковий, духовний, фаховий), опираючись на такі форми роботи як гуртки, відеолекторії, ліцеї, наукові конференції, малі академії наук, заочно-очні біологічні школи, шкільні лісництва, клуби, акції, конкурси, агітбригади, свята і т.д., імітують типові ситуації, які виникають в практиці навчально-виховного процесу і які в подальшому можна використовувати в процесі підготовки вчителів до роботи в позашкільних закладах освіти.

Моделювання типових педагогічних ситуацій в системі “Сім'я - дошкільна установа - школа - позашкільний та вищий навчальні заклади” спрямовує розумово-творчий потенціал зацікавлених природою особистостей на обрання професій, серед яких чільне місце належить учителю біології, організатору і методисту позакласної, позашкільної роботи. Результативність такої неперервної освіти залежить від багатьох чинників, серед яких основними можна вважати: ідеал виховання (всебічний і гармонійний, свідомий розвиток особистості), соціальна орієнтованість (замовлення суспільства), конкретизація (зміст знань, умінь, навичок, досвіду творчості, цінності), функціональність (освітянська, громадсько-політична, технічно-трудова, естетична, культурно-спортивна, побутова) і т.д.

На еколого-натуралістичну освіту і педагога, як посередника між знаннями і об'єктом їх отримання, покладаються важливі завдання відповідно всебічного і свідомого розвитку особистості. Призначення вчителя - бути ланкою у передачі суспільного досвіду в плані набуття освіти і сприйняття соціального прогресу.

Виходячи з досвіду діяльності еколого-натуралістичних позашкільних закладів України до основних завдань поглибленої освіти відносяться:

- вивчення стану довкілля від свого двору, вулиці до меж країни і Землі в цілому;

- розуміння дорослими, владними структурами різного рівня, освітянськими колективами, молоддю, дітьми сучасних місцевих і глобальних проблем та необхідності їх розв'язання;

- особиста відповідальність за власну поведінку та обов'язки перед суспільством у галузі збереження та відновлення природного середовища;

- формування ціннісних орієнтацій на засадах науково-практичних досягнень світової і національної культури, народних традицій;

- оволодіння науковими знаннями про об'єкти і явища природи та закономірності їх розвитку;

- сприяння дослідництву, спрямованому на розвиток творчої і ділової активності при розв'язанні екологічних проблем у життєвих ситуаціях;

- досягнення переходу опанованих наукових і науково-практичних знань в особисті переконання, що не дозволяло б у майбутньому неадекватно ставитися до природи, викликало потребу у спілкуванні з нею.

У третьому розділі “Діяльність позашкільних еколого-натуралістичних закладів в умовах реформування освіти в Україні - аналізуються проблеми стандартизації позашкільної освіти в сучасних умовах її трансформації, засоби реалізації багаторівневої системи позашкільної еколого-натуралістичної освіти та профорієнтаційна підготовка школярів в умовах діяльності спеціалізованого гуртка позашкільного навчального закладу.

Реформа системи освіти в Україні фактично розпочалася з перших років здобуття незалежності. З введенням у дію закону “Про позашкільну освіту” вона глибоко зачепила і позашкільні установи, в роботі яких низка назрілих проблем чекає свого розв'язання у майбутньому. Національний еколого-натуралістичний центр учнівської молоді і його підрозділи в межах України, вивчаючи і аналізуючи державні стандарти загальноосвітніх шкіл, орієнтують зміст навчально-вихованого процесу на більш прагматичніші, наближені до реалій життя знання про навколишній світ, суспільство і особистість. Отримані завдяки додатковій освіті знання розглядаються як основа допрофесійної підготовки, яка дає можливість цілеспрямованому учневі продовжити далі навчання конкретно, за обраним напрямом, або запропонувати себе на ринку праці, маючи певну підготовку.

Позашкільна еколого-натуралістична освіта в Україні має досить розгалужену і складну структуру, яка складається з 246 обласних, міських, районних еколого-натуралістичних центрів та станцій юних натуралістів. Координатором виступає Національний еколого-натуралістичний центр учнівської молоді при Міністерстві освіти і науки України.

До позашкільної еколого-натуралістичної освіти залучаються різноманітні категорії дітей і молоді, але їх спільною рисою є зацікавленість у вивченні окремих напрямків однієї чи декількох природничих наук та цілеспрямований комплекс самоосвіти, самовдосконалення, саморозвитку. Якість поглибленої освіти регулюється Державними стандартами загальноосвітніх шкіл та Державним стандартом позашкільної освіти природничого спрямування (у нашому випадку).

Важливу соціальну роль в правовому забезпеченні можливостей отримання додаткової, поглибленої освіти молоді мають Указ Президента України “Про додаткові заходи державної підтримки обдарованої молоді” (квітень, 2000р.) та Закон України “Про позашкільну освіту” (червень, 2000р.). Вперше, у 2000р. згідно відповідних Указів Президента та Постанов Кабінету Міністрів введена система кредитування навчання обдарованої молоді. Визначальне значення для покращення якості позашкільної освіти має впровадження у навчальний процес сучасних інформаційних технологій.

Порівнюючи роботу базових (обласних) еколого-натуралістичних центрів слід відзначити, що система функцій позашкільної освіти знаходиться у прямій залежності від поєднання інваріантної і варіативної складових змісту освіти. І якщо у стандартах освіти за багатовіковим досвідом напрацьовано чітко окреслену інваріативну складову, яка, зливаючись з міжнародними стандартами, допоможе в майбутньому орієнтуватися людині в природно-суспільному просторі, то варіативна складова вирізняє з певних груп, націй, народів індивідуальну освітянську траєкторію кожного учня, забезпечує розвиток дитячої творчості.

У розділі підкреслюється, що на всіх ступенях позашкільної еколого-натуралістичної роботи використовуються різноманітні форми і методи навчання, виховання та індивідуального розвитку дітей. Особистісно орієнтована позашкільна робота передбачає певну педагогічну етику: взаєморозуміння, співробітництво, діалог. Найголовнішими ознаками позашкільної еколого-натуралістичної роботи є її багатоваріантність форм, методів і прийомів, утвердження всіма засобами цінності і гідності кожної дитини. Поряд з традиційними формами роботи (гуртки, клуби, школи, ліцеї, Мала академія наук і ін.), збільшується питома вага індивідуальних форм роботи. Виняткового значення набувають нові інформаційні технології (спеціалізовані гуртки і наукові товариства, природні лабораторії, інтернет-класи, стаціонари ландшафтного дизайну, освітні еко-техно-парки тощо).

В той же час введення у навчально-виховний процес позашкільної еколого- натуралістичної роботи актуальних сучасному стану реформування системи освіти інноваційних підходів вимагає фундаментальних теоретичних обґрунтувань, бо передчасна і виключна реалізація інноватики може привести до:

- непередбачених наслідків, а також і до невиправданих фінансових витрат;

- тиражування моделей і технологічних рішень, що мають зовнішню привабливість і короткий термін впровадження, а в той же час можуть стати навіть негативними у перспективі;

- непродуктивних витрат і обмеження матеріальних ресурсів

Вимоги модернізації позашкільної еколого-натуралістичної роботи передбачають оновлення структури і змісту позашкільної освіти, зростання її ролі як центральної ланки загальної системи освіти. Робота з цілеспрямованою учнівською молоддю сприяє поглибленню знань з природничих дисциплін, набуттю навичок і вмінь практичної роботи, співпраці у різних напрямах навчально-дослідницької, науково експериментальної діяльності, самоосвіти та самовираження.

Серед значної кількості перспективних напрямів модернізації навчально-виховного процесу у творчих учнівських об'єднаннях можна на сьогодні започатковувати наступні:

- удосконалення структури і режиму роботи педагогічного персоналу позашкільного еколого-натуралістичного закладу;

- актуалізацію змісту творчих учнівських об'єднань, особливо біологічного, екологічного;

- перехід до продуктивної моделі проектно-модульного навчання у спеціалізованих гуртках;

- розширення методології гри у навчально-виховному процесі всіх рівнів позашкільної освіти;

- введення існуючих і розробку нових відповідно до творчих учнівських об'єктів закладу комп'ютерних навчальних програм;

- розробку змісту проблемного семінару як основи навчання через дискусію у школі молодого педагога.

У розділі проаналізовано сутність інноваційної діяльності спрямованої на створення нового або вдосконаленого змісту роботи в окремих творчих учнівських об'єднаннях, де дослідницька робота реалізується з використанням наукових досліджень, розробок тощо. Відмічено, що використання нових технологій пов'язано з новими матеріальними затратами, на що у найближчій перспективі більшість позашкільних закладів розраховувати не в змозі, тому на перші 2-3 роки велику увагу необхідно зосередити на питаннях, що пов'язані з теоретичними рішеннями, які мають практичну перспективу:

- від пасивного засвоєння знань - до активного пошуку з використанням тих інформаційних технологій, якими заклад забезпечений на цей період;

- від освіти фіксованої - до освіти упереджуючої.

Дослідженням встановлено, що базовий навчально-виховний план позашкільної освіти не слід вважати за догму. Він є базисом, надбудова над яким має відповідати регіональним особливостям та творчій фантазії педагогічного колективу позашкільного закладу. Це - перехідна ланка між Державним стандартом загальної середньої освіти і Державним стандартом середньої і вищої професійної освіти. За стандартом позашкільної освіти вирізняється цілісне уявлення про структуру, форми і зміст цього рівня освіти, встановлюється погодинне співвідношення між освітніми галузевими напрямками та визначаються гранично допустимі навантаження учнів.

Позашкільна освіта здійснюється диференційовано відповідно до індивідуальних можливостей, інтересів, нахилів, здібностей вихованців, учнів і слухачів з урахуванням їх віку, психофізичних можливостей, стану здоров'я у різноманітних організаційних формах: урок, лекція, гурток, клуб, конференція, експедиція, фітобар, практична робота (в лабораторії, теплиці, земельній ділянці, фермі, плодовому та зимовому саду тощо)..

Аналіз навчальних програм дав можливість зробити висновок, що загальнопрофільна програма еколого-натуралістичного спрямування відповідно вікового рівня групи учнів складається на основі шкільної програми, враховуючи інтереси дітей (загальнобіологічні, сільськогосподарські, природоохоронні, мистецько-народознавчі тощо). Конкретно-тематична програма складається на основі окремої теми (або ряду близьких за змістом тем), вивчення якої уже відбулося в школі. Учитель біології - організатор позашкільної роботи розширює програму даної теми, використовуючи теоретичні дані як свого досвіду, так і наукових наробок за останні роки вітчизняних і зарубіжних вчених.

До основних завдань позашкільної роботи на сучасному етапі формування системи освіти відносяться:

- поглиблене засвоєння знань з певної галузі біологічної науки або окремих тем;

- виявлення і сприяння розвитку інтересів учнів до окремих природничих дисциплін, розділів, тем;

- забезпечення формування сенсорних рис учнів різного віку;

- створення передумов розвитку креативності як основи науково-дослідницької діяльності;

- забезпечення закладених природою ціннісних орієнтацій як соціального, так і духовного спрямування;

- засвоєння соціальних норм і правил, традиційної спадщини, культурних та статево-рольових стандартів повсякденної поведінки;

- вироблення і використання на практиці елементів превентивної педагогіки;

- формування практичних навичок;

- допрофесійна підготовка цілеспрямованої молоді.

Основними структурними компонентами змісту позашкільної освіти мають стати:

- глибоке знання з природничих наук на рівні новітніх наукових даних про навколишнє середовище;

- вербальні та науково-практичні методи пізнання і орієнтації у навколишньому середовищі;

- сенсорні еталони набуття практичних навичок та елементів креативності в природному і соціальному середовищі;

- уособлення кожною дитиною своєї природовідповідності;

- вміння дітьми самостійно робити висновки, узагальнення та вилучення із загальних положень конкретних справ і напрямів своєї діяльності.

У дисертації зазначається, що творчі об'єднання позашкільних закладів впродовж початкового і основного рівня освіти виявляють і розвивають стійкі інтереси вихованців, учнів і слухачів до пізнавальної, а з часом і до творчої діяльності. На цьому етапі молодь залучається до науки, до науково-практичної та науково-дослідницької роботи.

Створені в системі позашкільних закладів наукові товариства учнів (НТУ), природничі відділи Малої академії наук (МАН), навчально-дослідні земельні ділянки та біологічні очні та заочні школи (ЗОБШ) об'єднують обдаровану молодь, що відрізняється гостротою мислення, спостережливістю, винятковою пам'яттю, допитливістю та демонструє здібності до практичного застосування знань, володіє глибокими знаннями з цікавих для неї природничих питань.

Ініціаторами і організаторами таких творчих об'єднань молоді в обласних, районних центрах і містах є працівники позашкільних навчально-виховних центрів, управління освіти, органи державної виконавчої влади, вищи та середні навчальні заклади, громадські організації. Ними зберігаються, відновлюються і створюються умови для всебічного розвитку природних здібностей підлітків та спілкування їх з вітчизняними і всесвітньо відомими вченими, науковцями з природничих наук.

Нині в Україні працює 200 наукових товариств і 16 обласних відділень Малої академії наук. 1 лютого 1994 року наказом Міністра освіти України було затверджено Положення про Малу академію наук України та її координаційно-методичну раду.

Мала академія наук природничого спрямування є творчим об'єднанням учнівської молоді вищого рівня позашкільної освіти. Вона допомагає молодшому поколінню визначиться з професією і поглибити інтелектуальний і духовний її потенціал.

Науково-методичне забезпечення діяльності Малої академії наук здійснює координаційно-методична рада. Науково-методичне керівництво науковими секціями, гуртками здійснюється працівниками позашкільних закладів разом з професорсько-викладацьким складом базових вищих навчальних закладів, академічних та профільних науково-дослідних установ.

Аналіз діяльності Всеукраїнської заочної біологічної школи учнівської молоді як структурної одиниці Малої академії наук при Національному еколого-натуралістичному центрі дав можливість встановити, що вона забезпечує потреби цілеспрямованої молоді у здобутті знань, умінь і навичок у галузі природничих наук, створює умови для розвитку її креативних можливостей, залучає до науково-дослідницької діяльності і експериментальних робіт, сприяє вибору майбутньої професії.

Зміст і послідовність формування позашкільних освітніх напрямів вимагає дотримання дидактичних принципів, що найкраще проявляється на сільськогосподарських роботах. Педагог має можливості для реалізації цих принципів шляхом об'єднання навчального процесу з працею учнів. Учні знайомляться з основними галузями сільського господарства (городництво, садівництво, квітникарство, тваринництво тощо), які мають найбільше економічне значення для району, де розташований позашкільний заклад.

Гурткова робота передбачає проведення уроків, дослідно-практичних робіт на земельних ділянках і у фермах, виконання лабораторних завдань. Суспільна корисна праця в учнівських бригадах закріплює і поглиблює знання учнів, формує і вдосконалює їх трудові вміння і навички..

Структура і логіка навчального матеріалу повинні бути відображені матеріалом у навчальному плані і витримані при викладанні предмету в певній системі і послідовності з урахуванням особливостей розвитку школярів і рівня їх попередньої підготовки.

Принцип систематичної і послідовної роботи відіграє важливу роль в дослідницькій роботі учнів. Систематичні і послідовні спостереження за фазами розвитку рослин різних культур допомагають школярам визначити строки виконання польових робіт, визначити систему агрозаходів, що сприятимуть отриманню високих врожаїв сільськогосподарських культур.

Об'єктивна необхідність організації і постійного здійснення природоохоронної діяльності у позашкільному закладі еколого-натуралістичного спрямування обумовлена:

- реальною (особливо у післячорнобильський період) екологічною ситуацією;

- необхідністю переорієнтації громадської свідомості;

- формуванням моральної та екологічної культури підростаючого покоління;

- природоохоронно-альтруїстичним ставленням до природи;

- реалізацією діяльнісного підходу до екології; екологічним підходом до соціальної діяльності;

- необхідністю збереження фізичного і духовного здоров'я дітей;

- об'єктивною необхідністю формування морально-екологічного досвіду взаємодії школярів з природою;

- системним діяльнісним, комплексним, особистісно орієнтованим підходами до процесу формування морального відношення до природи.

Закріплення теоретичного матеріалу відбувається під час екскурсій, походів, експедицій, знайомства з природоохоронними організаціями і їх заходами, досягненнями у справі охорони довкілля, господарського використання і відновлення природних ресурсів. Учнів можна знайомити з практичною діяльністю з охорони природи як в сільській, так і міській агломераціях. Вони повинні відчути сумісність або несумісність теоретичних обґрунтувань з практичною їх реалізацією, вміти бачити види порушень природного балансу та неправильного використання окремих компонентів природи.

Практична робота учнів в творчих об'єднаннях у вигляді експериментів, досліджень, а також природоохоронних заходів залежить від вміло підібраної тематики за допомогою науково-практичних організацій, які безпосередньо зв'язані з вивченням, використанням та охороною природи і її ресурсів. На цьому зосереджена тематика творчих учнівських об'єднань за напрямами: біологічний, фенологічний, сільськогосподарський, валеологічний, екологічний та ін.

У четвертому розділі “Роль еколого-натуралістичного центру у розвитку креативних здібностей учнівської молоді в сучасних умовах” розглянуто особливості роботи позашкільних закладів освіти з обдарованою учнівською молоддю , дослідницько-практична діяльність як фактор розвитку креативних здібностей учнівської молоді в еколого-натуралістичних центрах України, педагогічне керівництво реалізацією внутрішніх можливостей дитини як механізму інтенсифікації учнівської творчості та роль учителя в організації позакласної, позашкільної еколого-натуралістичної роботи.

У розділі підкреслюється, що позашкільна освіта - це освітньо-виховна діяльність різних за формою закладів для дітей та учнівської молоді. Такі установи як будинки творчості, клуби, станції юних натуралістів, еколого-натуралістичні центри і просто загальноосвітні школи та дитячі садки, що працюють як за рахунок вчителів-ентузіастів при відсутності матеріальної бази, так і при повному сучасному науково-технічному забезпеченні, здійснюють поглиблену освіту з учнями і сприяють виявленню інтересу і здібностей до тієї чи іншої сфери пізнання, до того чи іншого фаху.

Позашкільна і позакласна робота ґрунтується на знаннях, практичних навичках, що набуваються під час навчання. Але її основна мета полягає у збагаченні і поглибленні набутих знань в позаурочний час згідно з інтересами особистості. Саме така система навчально-виховного процесу покликана забезпечити кожній дитині можливість гармонійно розвивати власні здібності у вільний від навчання час.

Ось чому в останні роки загострилася увага суспільства до позашкільних закладів як засобу соціально-громадського виховання дітей, де більш інтенсивно відбувається процес формування окремої особистості. Аналіз літературних джерел засвідчує, що людина набула значущості істоти в біосфері. Від її діяльності залежить стан довкілля, вона визначає напрямок і швидкість його змін. Тому науково-методичні та педагогічні напрацювання останніх років акцентують увагу педагогів-позашкільників на використанні активних форм і методів організації позашкільної освіти, які повинні спрямовуватися не лише на розвиток пізнання, мислення, але й набуття навичок, умінь вирішувати доступними учнівській молоді засобами проблем навколишнього середовища. Цим забезпечується індивідуальна і колективна відповідальність за стан природи.

У зв'язку з цим актуального значення набуває проблема роботи позашкільних закладів з питань науково-дослідницької та соціально-практичної діяльності. У цьому плані педагогічні колективи позашкільних закладів створюють умови, завдяки яким забезпечується виявлення індивідуальної зацікавленості особистості не лише в певній галузі знань, а й в окремо окреслених напрямках однієї з природничих наук. Цьому сприяють різні форми діяльності (теоретичні навчання, практичні заняття, наукові конференції, диспути, бесіди і т.д.), які і залучають вихованців до самостійної роботи (збору фактичного, літературного матеріалу, дослідження на навчально-дослідних земельних ділянках, в лабораторіях, куточках живої природи, теплицях, оранжереях, на полях учнівських виробничих бригад, фермерських господарств, метеорологічних майданчиках і т.д.) та формування в них на цих засадах міцних природничих знань.

Така діяльність учнів у позашкільних закладах сприяє розвитку їх пізнавального інтересу до навколишнього середовища, до людини, її діяльності, формуванню допитливості, любові до рідного краю, до малої і великої Батьківщини. В аспекті такого підходу позашкільними закладами освіти накопичений багаторічний досвід, що уможливлює не лише його узагальнення на науковій основі, а й наповнення окремих форм навчально-виховної роботи новим змістом відповідно до соціальних запитів повсякденного життя з урахуванням досягнень сучасних педагогічних та природничих наук.

Позашкільні заклади у загальній системі неперервної освіти і виховання виконують не додаткову, а випереджувально-прогностичну функцію.

Дослідженням встановлено, що однією з основних особливостей діяльності позашкільного закладу є взаємна співтворчість педагога і дітей, з якими він працює. Тому, взаємини педагога і вихованця не повинні бути формальними...

У позашкільній роботі створюється принципово інша, ніж у школі, модель колективної взаємодії. Саме колектив сприяє повноцінному різнобічному самоствердженню дитини в будь-якій діяльності.

Вся праця по виявленню обдарованих дітей, яка розкривається в нашому дослідженні, ґрунтується на майже столітньому досвіді роботи з дітьми в позашкільних установ: на станціях юних натуралістів, а потім у підрозділах еколого-натуралістичних центрів України.

Обдарованість є сукупністю особистісних якостей, що виявляються у взаємодії і єдності, або досконало розвинутою однією із людських якостей (можливостей), здатностей, що вирізняють людину серед інших Без сумніву можна зазначити, що обдарованість пов'язана з такими категоріями як стимул, фантазія, ідея. Стимул слід розглядати причиною, спонукою до дії, заохоченням зацікавленості до здійснення будь-якої справи. Це - подразник, який викликає реакцію людської душі до виконання певних процесів та втілення в життя окремих творчих задумів.

Існує чимало форм і способів роботи з обдарованими дітьми, але зміна соціальних умов кожного етапу історії суспільства, науково-технічний прогрес, лавина інформаційної літератури, засобів інформації вимагає нового змісту і нової технології наукових досліджень і практичної діяльності.

Ми розглядаємо такі класичні форми роботи з обдарованими учнями як наукові і науково-практичні гуртки, товариства, конференції, олімпіади, конкурси. До них в останні роки додалися очні і заочні біологічні школи, Малі академії наук, тижні науки, міжнародні глобальні спостереження за навколишнім середовищем, наукові експерименти на космічних літальних апаратах, організація позашкільної дослідницької роботи еколого-натуралістичного спрямування, що ґрунтується на моніторингових методиках міжнародної науково-освітньої програми ГЛОБЕ. Звичайно вибір способів і форм роботи з обдарованою учнівською молоддю залежить від багатьох факторів, серед яких на перше місце можна поставити життєвий досвід педагога, можливості позашкільного закладу, рівень особистих якостей дітей та мотивів їх діяльності. Щоб не сконцентрувати увагу лише на світі вузького захоплення дитини, необхідно створювати умови для розвитку її інтелекту у більш широкому плані (ігри, конкурси, конференції, бесіди за круглим столом, дискусії тощо).

Активні методи і форми організації позашкільної, позакласної освіти забезпечують кожній дитині гармонійний розвиток власних здібностей у вільний від навчання час. Поглиблене навчання з природничих дисциплін та їх окремих розділів виявляють індивідуальну зацікавленість особистості, розвивають пізнання, мислення, сприяють формуванню в учнівської молоді цілісної картини світу, виховують відповідальне ставлення до навколишнього середовища, людини і суспільства в цілому, формують її майбутні професійні інтереси.

Особливості діяльності позашкільних закладів (співтворчість педагога і дитини, демократичність відносин, колективна взаємодія, високий рівень освіченості педагога і вміння корегувати процес самооцінки учня) утверджують працездатність вихованця і сприяють психоло-педагогічному діагностуванню його індивідуальної обдарованості, таланту; допомагають дитині розвивати вдосконалювати ці якості, стимулюють фантазію, ідею тощо.

Саме позашкільна освіта, при наявності її в дитини від природи, має всі умови для подальшого розвитку: раннє систематичне тренування за індивідуальною програмою, своєчасне залучення до самостійних експериментів і наукової роботи, участі у конкурсах, змаганнях, виставках, наукових дискусіях і ділових іграх.

На основі узагальнення результатів здійсненого дослідження проблеми розвитку еколого-натуралістичної освіти та Україні встановлено:

1.Еколого-натуралістична освіта - складова системи освіти, котра має свою мету, завдання, методологічні засади та методи наукового пізнання, зміст, форми і методи еколого-натуралістичної діяльності; має широкі зв'язки з іншими науками (біологією, географією, філософією освіти, виховання, культурологією, психологією, загальною педагогікою, соціальною педагогікою та деякими іншими) і зазнає суттєвого впливу суспільно-політичних, соціально-економічних та організаційно-педагогічних чинників.

2. Дослідженням встановлено, що проблемою виховання позитивного ставлення до природи педагоги стали займатись ще у ХVІІ-ХVІІІ століттях. Ці ідеї були розвинуті і збагачені у працях педагогів-натуралістів ХІХ століття серед яких були І.Верхратський, О.Герд, К.Кеслер, Д.Михайлов О.Ободовський, О.Павлов, С.Рогович, Б.Райков та інші. Питання позашкільної освіти і виховання пронизують твори таких відомих українських просвітителів Х1Х століття як Т.Шевченка, М.Пирогова, О.Духновича, Лесі Українки, В.Грінченка, М.Коцюбинського, І.Франка та інших. На початку ХХ століття велика плеяда науковців стверджувала важливість створення профільних позашкільних закладів (Д.Кайгородов, В.Половцев, В.Наталі, Б.Всесвятський). Про особливості створення станцій юних натуралістів йшлося у працях Н.Золотницького, О.Духновича, С.Шацького. Вони першими організовували різнобічні гуртки натуралістів. Тому перші десятиліття ХХ століття відзначаються актуальністю в питаннях еколого-натуралістичної діяльності, профорієнтації і професійної підготовки молоді.

. Історія юннатівського руху в Україні, починаючи з садово-городніх шкіл, засвідчує, що позашкільне навчання і виховання виникло і розвивалось на основі різних за формами об'єднань, але за єдиним покликанням - інтересом. Перші юннатівські об'єднання не були такими різноманітними, як сьогодні. Діти йшли до них, щоб дізнатися про рослини і тварин, пізнати причину виникнення тих чи інших явищ природи, опанувати найелементарнішими навичками вирощування сільськогосподарських культур (овочевих, зернових, плодових та декоративних рослин).

Після 1920 року у Харківській, Дніпропетровській, Чернігівській, Одеській областях з'являються спеціалізовані гуртки. Перший сільськогосподарський осередок почав працювати у 1920 році на базі Носівської сільськогосподарської станції Чернігівської області. Починаючи з 1925 року, коли організовано Київську біологічну станцію, яка у 1926 році указом Наркомосу УРСР була перейменована на Центральну дослідно-педагогічну агробіостанцію, з'являються перші обласні, районні, міські агробіостанції, станції юних натуралістів.

Історіографічний аналіз довів, що проблема розвитку еколого-натуралістичної освіти в Україні у період з 1925 по 2000 роки не була предметом спеціального дослідження, але викликала значний інтерес педагогів до цієї проблеми в означений період. Наявність праць, їх історіографічна характеристика заклала основи для всебічного об'єктивного аналізу обраної нами проблеми - розвитку еколого-натуралістичної освіти в Україні у 1925-2000роках.

3.Дослідженням встановлено, що провідною тенденцією загального процесу навчання у школах Української РСР у 20-30 роки минулого століття була трудова, практична спрямованість дисциплін гуманітарного та природничо-математичного циклів, яка стала підґрунтям позашкільної еколого-натуралістичної освіти школярів. Процес індустріалізації країни (20 роки) зумовив потребу в кадрах. На зміну трудовій спрямованості навчання приходить політехнізація школи, котра передбачає участь школярів у виробничій продуктивній праці, ознайомлення з науковими задами виробничих процесів, їх поєднання з діяльністю позашкільних закладів освіти еколого-натуралістичного спрямування. Починаючи з 1937 року, в діяльності школи почав переважати курс на суто “академічне” навчання, на відмову від участі школярів у виробництві, яке, ніби, стало причиною низької якості знань. Ця тенденція, скерована Наркомосом УРСР, спричинила виключення з навчального плану шкіл трудового навчання та порушення діяльності позашкільних закладів освіти еколого-натуралістичного спрямування. Однак центральна педагогічна агробіостанція Наркомосу УРСР приділяє увагу зв'язкам передових шкіл та гуртків юних натуралістів-мічурінців з науково-дослідними установами. Спільно з ученими і фахівцями сільського господарства проводиться робота у хатах-лабораторіях, шефство над молодняком сільськогосподарських тварин, у центрі уваги - питання охорони природи, насадження садів, лісу і т.д.

У 40-50 -х роках спостерігається тенденція на створення учнівських ланок, виробничих бригад в процесі діяльності яких відбувається велика наукова робота еколого-натуралістичного спрямування, в якій безпосередню участь беруть позашкільні заклади освіти відповідного напрямку. Ця ж тенденція зберігається і в наступні десятиріччя. Увага до позашкільної еколого-натуралістичної освіти підкріплюється в періоди реформування освіти та прийняття ряду постанов з метою координації прагнень шкіл, різних організацій та установ по формуванню профорієнтації учнівської молоді.

Найголовнішою тенденцією у розвитку еколого-натуралістчної освіти у сучасних умовах є її багатоваріантність форм, методів і прийомів, утвердження гідності кожного учня; введення у навчально-виховний процес позашкільної еколого-натуралістичної роботи актуальних сучасному реформуванню системи освіти інноваційних підходів, котрі передбачають оновлення структури і змісту позашкільної освіти, зростання її ролі як центральної ланки загальної системи освіти.

4. Перший етап - 1925--1944 рр. Концептуальні основи юннатівського руху підпорядковувались завданням розвитку суспільства. Актуальність діяльності перших гуртків юннатів полягала в їх активній допомозі на селі у відбудові сільських господарств, у боротьбі зі шкідниками полів, у насадженні дерев, кущів та інше. У розвитку руху юних натуралістів велику роль відіграла Постанова ЦК РКП(б) від 24 липня 1925 р. “Про піонерський рух”, в якій підкреслювалось, що дитячі сільськогосподарські гуртки, гуртки юних натуралістів мають діяти в єдиному руслі з піонерами і комсомолом.

У 30-ті роки почали створюватись перші дитячі технічні та сільськогосподарські станції у містах -- Харкові, Одесі, Дніпропетровську, Києві, які проводили велику роботу із залучення школярів до практичної сільськогосподарської праці на колгоспних ланах, присадибних і пришкільних ділянках і в близькому довкіллі.

1940 році нараховувалось 4тисячі гуртків юннатів та 20станцій юннатів .

Творча робота гуртків юннатів була перервана підступним нападом фашистської Німеччини в 1941 р. Після визволення території від фашистських загарбників у 1943-му - на початку 1944 р. Центральна дослідно-педагогічна агростанція відновила свою діяльність, почали працювати також деякі обласні станції. Наприкінці війни і в перші післявоєнні роки юннати та учнівська молодь включились у вирощування кок-сагизу - цінної каучуконосної культури, яка мала на той час велике стратегічне значення.

Другий етап - 1945--1990 рр. На зміст і активність юннатівського руху у ці роки впливають різні фактори соціально-економічного характеру. Обумовлюють і забезпечують розвиток мережі станцій юннатів, гуртків натуралістичних, природоохоронних, сільськогосподарських профілів і відповідні республіканські заходи.

Найбільш визначними віхами в історії розвитку народного господарства в Українській Республіці, які викликали у юннатівському русі появу близьких і дещо спільних форм діяльності, були прийняті Верховною Радою СРСР у 1958 р. Закон “Про зміцнення зв'язку школи з життям і про дальший розвиток системи народної освіти в СРСР” і відповідний закон, прийнятий Верховною Радою УРСР у 1959 р. та прийнятий у 1960 р. Верховною Радою УРСР “Закон Української Радянської Соціалістичної Республіки про охорону природи Української РСР”.

У дисертації зазначається, що у школах запроваджується трудове навчання, виробнича практика і суспільно корисна праця, велика увага приділяється дослідницькій роботі з рослинництва і тваринництва, у сільських і окремих міських школах діють учнівські виробничі бригади, шкільні лісництва. У системі позакласної і позашкільної роботи дедалі більшої актуальності набувають природоохоронні справи. У юннатівському русі біологічного, сільськогосподарського напрямків з'являються гуртки науково-дослідницької, одногалузевої спрямованості (юних генетиків-селекціонерів, фізіологів рослин, агрохіміків, мікробіологів, юних медиків, космічної біології та ін.). Активізується діяльність наукових товариств учнів біологічних, екологічних, аграрних відділень та секцій Малих академій наук.

Третій етап - 1991--2000 рр. Відбувається розбудова незалежної Української держави. Реформується зміст освіти і виховання в системі загальної середньої освіти і відповідно її підсистеми -- позашкільної освіти. Окремі традиційні форми природоохоронної діяльності, “зелені”, “голубі” патрулі відходять від заполітизованих шаблонів примусовості, рапортування до усвідомленого проведення, не епізодично, а регулярно, конкретної роботи. Взаємодія юних екологів з ученими, спеціалістами, з громадськими організаціями стосовно виконання наукових досліджень проводиться в комплексних екологічних експедиціях.

Актуальність і особливість соціально-педагогічної, еколого-натуралістичної діяльності аграрного спрямування на сучасному етапі, а також в перспективі обумовлюються переконанням, що приватизація землі, сільськогосподарських виробництв, ринкові відносини потребують нових підходів до проблеми виховання громадянина суверенної України. У гуртковій роботі аграрних профілів з використанням педагогічного досвіду попередніх поколінь запроваджуються нові технології, комплексні профільні об'єднання (ферми, кооперативи, шкільні колгоспи, школи юних фермерів та ін.), в основу яких покладено еколого-натуралістичну діяльність учнівської молоді. Ця діяльність забезпечується отриманими знаннями, уміннями та практичними навичками при вивченні природничих дисциплін та у позашкільній роботі.

На підґрунті природознавчого, екологічного, народознавчого виховання розробляються та впроваджуються нові навчально-виховні моделі, форми, які ґрунтуються на надбаннях української та світової науки еколого-натуралістичного спрямування, на традиціях та звичаях українського народу.

У структурі Національного еколого-натуралістичного центру та в системі еколого-натуралістичних позашкільних закладів України започатковано навчально-виховні лабораторії народних ремесел, в яких організовано роботу гуртків лозоплетіння, вишивки, різьби по дереву, гончарства, відкрито постійно діючі та періодичні виставки дитячих робіт.

У період реформування української системи освіти педагогічні колективи позашкільних закладів ведуть пошуки нових концептуальних підходів до розвитку юннатівського руху, вдосконалюють форми і зміст еколого-натуралістичної освіти та діяльності учнівської молоді. Здійснюють деякі зміни в структурах позашкільних закладів еколого-натуралістичного спрямування. Відповідно до соціальних умов і запитів коригують профільність і вікову наповнюваність гуртків та інших творчих об'єднань учнів.

5.Розвиток еколого-натуралістичної освіти упродовж досліджуваного періоду визначався суспільно-політичними, економічними та педагогічними чинниками. З-поміж них найсуттєвішими були політико-ідеологічні, котрі зумовлювали діяльність школи та позашкільних закладів освіти, мету навчання, стан і особливості організації навчально-виховного процесу. Особливий вплив у цей період мали ідеї реформування освітнього простору. Еколого-натуралістична освіта у позашкільних навчальних закладах здійснювалась шляхом застосування форм і методів, які відповідали установкам правлячої партії і мали спочатку сільськогосподарський ухил навіть у містах.

Дослідженням встановлено, що в Україні створена і продовжує розвиватись система позашкільної еколого-натуралістичної роботи, яка сьогодні реалізується через еколого-натуралістичні центри та станції юних натуралістів, творчі учнівські об'єднання заочні та очні біологічні школи, Малу академію наук тощо. На всіх ступенях позашкільної еколого-натуралістичної роботи використовуються різноманітні форми і методи навчання, виховання та індивідуального розвитку дітей. Поряд з традиційними формами роботи (гуртки, клуби, школи, ліцеї) збільшується питома вага індивідуальних форм роботи. У сільській місцевості оновлюються городньо-садові, фермерські (виробничі) бригади, орендні підряди та учнівські лісництва. Розширюється система моніторингу в басейнах малих річок України, яку можна поширити в регіонах на ті об'єкти природи, які потребують першочергового збереження, відновлення або створення. Виняткового значення набувають нові інформаційні технології ( спеціалізовані гуртки і наукові товариства, природні лабораторії, інтернет-класи, стаціонари ландшафтного дизайну, освітні еко-техно-парки тощо)