Історія українських гімназій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність теми роботи. Розбудова незалежної Української держави, складовою частиною якої є сфера ідеології, освіта може бути ефективною лише за умов вивчення історичного досвіду та залучення його найбільш прогресивних і раціональних моментів до сучасної практики.

Нині, коли українська школа проходить період реформування, питання, що стосуються історії розвитку середньої освіти, набувають особливого значення. Для збереження самобутності нації, зміцнення національної самосвідомості, підняття престижності української освіти суспільство не може ігнорувати той досвід, що накопичувався віками, виборюючи право на існування української національної школи. У цьому полягає суспільно-практичний аспект актуальності курсової роботи.

Науково-історичний аспект актуальності досліджуваної проблеми пов'язаний з важливими завданнями історичної науки: розкриттям конкретних шляхів та форм становлення та розвитку національної системи освіти і її структурної ланки - української школи у 1917-1920 рр. Розробка даного аспекту визначається необхідністю подолання ідеологічних упереджень та штампів, що склались в історичній науці в радянські часи. Нові архівні документи, які стали доступними останнім часом, дають змогу переосмислити процес перебудови освіти та по новому розкрити питання розвитку української школи в 1917-1920 рр.

Хронологічні й територіальні рамки дослідження визначені об'єктивним процесом історичного розвитку і охоплюють період 1917-1920 рр. - добу революційної боротьби українського народу за національне й соціальне визволення. Частково, для з'ясування причин і передумов окремих явищ і процесів, або визначення їхніх наслідків, автор виходила за рамки вказаної хронології. Це диктувалося необхідністю більш повного висвітлення проблеми.

Територіально дослідження охоплює центральну та східну частини України. Автор свідомо не торкається освітніх проблем західноукраїнського регіону. Розвиток освіти Галичини, Буковини і Закарпаття, територій, що входили до складу різних іноземних держав, мав свої особливості, відмінні традиції, різний рівень розвитку.

Об'єктом дослідження українська школа в період визвольних змагань 1917-1920 р.р.

Предмет дослідження: є українська школа в 1917-1920 рр., як ланка національної освітньої системи України. В роботі відтворено історичний процес утворення і становлення української загальноосвітньої середньої школи в період національно-визвольних змагань українського народу у 1917-1920 рр., визначено роль громадськості в даному процесі, проаналізовано проблеми, що постали перед українською школою та шляхи їх подолання. Визначено організаційні засади, зміст і напрямки діяльності урядів, громадських та професійних організацій, громадянства у справі розбудови української загальноосвітньої середньої школи.

Мета дослідження: відтворити процес становлення української школи у 1917-1920 рр.; показати динаміку її якісного і кількісного розвитку; розкрити роль громадськості у розв'язанні проблем, що постали перед українською школою.

Завдання курсової роботи:

- з'ясувати об'єктивні передумови і чинники, що сприяли розвитку української школи в 1917-1920 рр. або гальмували його;

- проаналізувати державно-правові заходи, зміст і напрямки діяльності українських урядів у справі розбудови української загальноосвітньої середньої школи;

- висвітлити роль громадських організацій у розробці концептуальних підходів до формування і практичного становлення української загальноосвітньої середньої школи;

- розкрити історико-культурний аспект проблеми становлення українських гімназій, як провідної ланки загальноосвітніх середніх навчальних закладів, показати їх місце в системі освіти;

- на основі аналізу діяльності Першої української гімназії м. Києва розкрити внутрішні проблеми становлення української загальноосвітньої середньої школи в досліджуваний період та шляхи їх подолання;

- підсумувати основні здобутки української загальноосвітньої середньої школи в період визвольних змагань та їх значення для сучасного реформування освіти.

Методологічні підходи до пізнання досліджуваної теми визначилися специфікою об'єкта та предмета дослідження, його метою й задачами. В основу було покладено загальнонаукові принципи пізнання на підставі яких всі явища розглядаються у взаємозв'язку, єдності їх соціального змісту. При вирішенні поставлених у роботі завдань автор користувався загальнофілософськими положеннями теорії пізнання, керуючись принципами історизму, детермінізму, науковості, системності, всебічного розвитку.

Основними методами дослідження стали: порівняльно-історичний (використовувався при розгляді та характеристиці дій урядів УЦР, Гетьманату, Директорії в освітній галузі); емпіричного аналізу (для накопичення та аналізу конкретних фактів з різних аспектів досліджуваної теми); систематизації (для логічної побудови викладу та впорядкування фактичного матеріалу); об'єктивності (покладений в основу визначення вкладу українських урядів та громадських організацій у справу відродження та розбудови української середньої загальноосвітньої школи); статистичний (для визначення темпів зростання кількості українських загальноосвітніх середніх шкіл); аналітичний (покладений в основу аналізу конкретних історичних подій).

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що воно є одним з перших у вітчизняній історіографії комплексним дослідженням процесу становлення й розвитку української загальноосвітньої середньої школи в період визвольних змагань 1917-1920 рр. На рівні курсової роботи:

- виділено українську середню загальноосвітню школу як самостійний предмет дослідження, здійснено їх комплексний аналіз у порівнянні з іншими середніми навчальними закладами;

- залучено до наукового обігу ряд документів, що характеризують кількісне зростання українських гімназій і реальних шкіл в досліджуваний період, архівні матеріали про їх господарське становище; спогади учнів гімназій, зокрема рукописний варіант спогадів Ю.Л. Юркевича;

- здійснено аналіз діяльності Товариства шкільної освіти та Всеукраїнської учительської спілки і їх ролі у справі відродження української загальноосвітньої середньої школи;

- подано комплексний історичний огляд становлення і розвитку Першої української гімназії ім. Т.Г. Шевченка у Києві, як однієї з найбільш характерних і показових в системі українських загальноосвітніх шкіл.

Дістали подальший розвиток:

- теоретичні розробки щодо діяльності українських урядів в процесі формування української національної системи освіти;

- наукові погляди стосовно вкладу українських громадських організацій в справу відродження і розбудови української середньої загальноосвітньої школи.

У роботі обґрунтовано висновок щодо історичної наступності у справі реформування освіти та збереженні основних здобутків української загальноосвітньої середньої школи 1917-1920 рр. у сьогоденні.

Історіографія дослідження.

Українська історія 1917-1919 рр. характеризується великими і частими змінами в суспільно-політичному житті, які позначилися і на розвитку освіти. Початком цих змін було повалення самодержавства у Росії під час лютневої революції 1917 р. Створена у Києві Центральна Рада вже 25 лютого закликала український народ до боротьби за вільну Україну. Розпочався широкий народний рух, який набрав національного забарвлення. Українське суспільство взялося, передусім, за відродження національної культури, рідної мови і школи.

Протягом 1917-1919 рр. Україна пережила кілька змін влади, кожна з яких по-своєму визначала розвиток української освіти.

Перший період (від лютневої революції до проголошення першим Універсалом Центральної Ради автономії України 10 червня 1917 р.) - час влади російського Тимчасового уряду. У цей період на чолі освітнього руху в Україні стали громадські організації, серед яких найважливішу роль відігравало Товариство Шкільної освіти. Воно фактично виконувало функції центрального державного органу у справах освіти, тобто робило те, що мав робити і не робив Тимчасовий уряд.

Товариство організувало у квітні 1917 р. Всеукраїнський з'їзд учителів. На з'їзді були прийняті рішення про утворення Всеукраїнської вчительської спілки та про утворення Головної Шкільної Ради. Остання, по суті, була першим офіційним українським державним органом у справах освіти.

Таким чином, у даний період ініціативу створення української національної школи взяли на себе українське громадянство та українське вчительство. Під їх тиском Тимчасовий російський уряд змушений був дати дозвіл на впровадження у школах української мови, але російська мова ставала другою мовою і виступала як обов'язковий предмет вивчення.

Другий період (від 10 червня 1917 р. до розпущення Центральної Ради 30 квітня 1918 р.,) - час правління Центральної Ради. Своїм I Універсалом вона проголосила Україну автономною. Тоді ж було утворено Генеральний Секретаріат Освіти на чолі з І. Стешенком.

Секретаріат освіти у тісному співробітництві з Всеукраїнською Учительською Спілкою негайно приступили до українізації школи, яка зводилась до багатьох напрямків: навчання українською мовою, запровадження українознавчих предметів, підготовка навчальних підручників та посібників українською мовою, відкриття нових українських шкіл та реорганізація російських в українські школи, підготовка вчителів-українців тощо.

Влітку 1917 р. пройшли два Всеукраїнські вчительські з'їзди, які створили ґрунт для оформлення національної системи освіти. На другому з них (у серпні) було проголошено принципи побудови української школи: єдність і наступність усіх шкіл, право всіх на безплатну освіту, обов'язковість освіти, світськість освіти (хоч за бажанням батьків дозволялося релігійне виховання школярів).

Після проголошення IV Універсалом самостійності УНР (22 січня 1918 р.) на місці Генерального Секретаріату Освіти було створено Міністерство народної освіти на чолі з І. Стешенком. Було проголошено курс на забезпечення можливості одержати безплатну освіту у загальноосвітніх школах усім дітям. Запроваджувався принцип децентралізації управління освітою: право відкривати школи надавалося органам місцевого самоврядування. Міністерство робило спроби налагодити рівноправну співпрацю з комісаріатом освітніх справ Радянської влади у Харкові з реформування української освіти, але бажаних результатів так і не було досягнуто.

Третій період (від 30 квітня 1918 р. до ліквідації Гетьманату 15 грудня 1918 р.) - Гетьманат на чолі з гетьманом Павлом Скоропадським. Дещо змінювалися засади освітнього життя країни. Замість принципу децентралізації запроваджувався принцип централізованого управління освітою. Новий міністр народної освіти професор Василенко відмовився українізувати існуючі школи, а висунув ідею українізації шляхом створення державним коштом нових національних навчальних закладів. Це певним чином затримувало темпи українізації освіти. Було зліквідовано Головну Шкільну Раду. Під кінець існування Гетьманату 27 листопада 1918 р. указом гетьмана було створено Українську Академію Наук, яка нараховувала 12 академіків. Першим її президентом вибрано Володимира Вернадського.

Четвертий період (з середини грудня 1918 р. до початку листопада 1919 р.) - час влади Директорії відновленої УНР. Директорія, ставши на позицію, що тільки національна освіта може витворити активну націю, поставила освіту у своїй політиці на перше місце. Міністром народної освіти у цей період став професор І. Огієнко.

Директорія прийняла постанови про запровадження в Україні всенародного і безплатного навчання, про поліпшення матеріального становища учителів, про децентралізацію управління освітою. 1919 року було підготовлено «Проект єдиної школи в Україні». За проектом планувалося запровадити трьохступеневу єдину загальноосвітню школу: молодша школа (4 роки); старша школа (4 роки); колегія (4 роки). Перших два ступені утворювали цикл основної школи, а третій - цикл середньої школи. У січні 1919 р. Директорія видала закон про державну українську мову в УНР.

Діяльність ЗУНР у галузі освіти. Створена Західноукраїнська Народна Республіка в числі основних питань державної політики велику увагу звертала на становлення національної школи. 6 листопада 1918 р. Українською Національною Радою був створений Державний Секретаріат Освіти і Віросповідань, який очолив професор О. Барвінський, після переїзду уряду до Станіславу - доктор А. Артимович, а з 17 квітня 1919 р. - А. Крушельницький. Основні державні рішення щодо організації освіти були прийняті урядом після злуки УНР і ЗУНР 22 січня 1919 р.

В лютому 1919 р. у Станіславі розпочав роботу з'їзд представників народного учительства Західної України. Були розглянуті питання про організацію народного шкільництва і прийнято ряд резолюцій, серед яких: проголошення школи державною інституцією, зарахування народних учителів до державних службовців, відлучення школи від політичних властей і інші.

Слідом за рішеннями з'їзду був виданий закон «Про основні уладження шкільництва на Західній Області Української Народної Республіки», який передбачав, що всі школи на даній території стають державними, а вчителі, які працюють в них, є державними урядниками. Державною мовою у всіх державних школах вважалась українська. Один із параграфів цього закону гарантував неукраїнському населенню право на школи з навчанням рідною мовою.

За розпорядженням секретаріату освіти «У справі тимчасових змін научних планів» передбачалося замінити обов'язкове вивчення польської та німецької мов на українську. Польська мова залишалась у середніх школах як факультативний предмет. У всіх державних і приватних школах з недержавною мовою навчання вводилась українська мова як навчальний предмет. У початкових школах українська мова була обов'язковою з третього року навчання, а в школах іншого типу - з першого року. Навчальна програма з історії і географії у всіх школах, незалежно від мови навчання, базувалась на історії та географії України і в зв'язку з ними на історії інших земель, заселених слов'янськими народами.

На території ЗУНР діяли українські гімназії в Бережанах, Дрогобичі, Золочеві, Самборі, Станіславі, Сокалі, Стрию, Тернополі (відкрита у 1898 р.), працювали учительські семінарії у Бережанах, Коломиї, Самборі, Сокалі, Станіславі, Тернополі і інших містах. Законом від 4 лютого 1919 р. було удержавлено українські приватні гімназії в Копичинцях, Рогатині, Чорткові, Яворові, Городенці, Долині, учительські семінарії в Коломиї, Тернополі і Львові. Всього в ЗУНР діяло 20 українських гімназій, три реальні школи та 7 учительських семінарій.

Педагоги, працівники секретаріату освіти, політичні діячі виробили систему поглядів на національну школу. Але здійснити задумане їм не вдалося.

Заслуговують на окрему увагу ідеї референта секретаріату освіти С.Сірополка. В серії своїх статей під назвою «Завдання нової школи» він писав: «Для сучасного життя необхідні самодіяльні, настирливі в досягненні своєї мети, шануючі працю, розумово та морально розвинені працівники як безпосередні учасники родинного, громадського та державного життя.

Підготовка до такого життя - самостійного та трудового, розумного та морального, особистого та громадського й ставить основне завдання сучасній школі. Школу потрібно розуміти як самодіяльну трудову дитячу громаду, як знамено майбутнього ідеального суспільного устрою…

Щоб навчання було дійсно виховуючим і формуючим розум та волю дітей, необхідно сполучити шкільний матеріал з особистими враженнями дітей, пов'язати його з певною місцевістю, зі студіюванням тієї місцевості в різних відношеннях…

С.Сірополко уявляв нову школу як школу праці, а також як таку, що дає простір естетичним переживанням дитини. Народна школа, яка відкрита для всіх, не може залежати від якогось одного релігійного погляду, не може бути релігійною чи нерелігійною, тобто вона повинна бути світсько-нейтральною школою. Основний педагогічний принцип - школа з рідною мовою викладання. Для реалізації цього принципу треба забезпечити кожній національності відкриття своєї школи державними чи громадськими коштами.

Перше місце у програмі початкової школи повинна зайняти рідна мова. Учитель повинен розвинути в дітях не тільки любов до рідної нації, але й розумову свідомість вартості своєї нації. У школі не повинно бути ніякої політики, ні урядової, ні протилежної; тут повинні панувати лише наука та мистецтво. Школа повинна бути зв'язана з життям, з самодіяльністю учнів. З метою виховання умілого громадського працівника у ній повинно діяти шкільне самоврядування.

Структуру курсової роботи сформовано з огляду на мету та завдання роботи. Отже, курсова робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури, загальним обсягом 33 сторінок.



1. Історіографія проблеми та джерельна база

гімназія шкільний освіта середній

Кількість історіографічних праць, присвячених дослідженню процесу становлення системи освіти в Україні у 1917-1920 рр. досить значна, однак науково-літературна база, що висвітлює дану проблему, відрізняється різноманітними ідеологічними підходами в тлумаченні розвитку освіти цього періоду. У зв'язку з цим літературу, яка торкається проблем реформування й розвитку освіти, умовно можна поділити на три категорії.

Перша - наукові, педагогічні, епістолярні твори представників національно-визвольного руху, що брали участь у визвольних змаганнях 1917-1920 рр. та діячів, що стояли біля витоків реформування освіти того періоду - твори В. Винниченка, М. Грушевського, Д. Дорошенка, О. Дорошкевича, В. Дундуківського, С. Постернака, С. Русової, С.Сірополка, П. Скоропадського, П. Холодного, Я. Чепіги, С. Черкасенка, Ю. Шевельова, І. Ющишина. Спрямованість їхніх творів відображає власне ставлення авторів до подій, учасниками яких вони були. І хоча в деяких питаннях думки авторів розходяться, все ж їхні твори базуються на національно-демократичних підходах щодо висвітлення розвитку й реформування освіти.

Основними питаннями, яких торкались автори, були: доведення необхідності українізації освіти, створення єдиної освітньої системи, особливості організації єдиної трудової школи, ліквідація станової освіти, характеристика діяльності урядових і громадських структур в реформуванні освітньої галузі, відношення різних учнівських, учительських, батьківських, громадських кіл до українізації освіти, проблеми, що поставали перед школами в процесі реформування.

Більшість авторів схилялись до загальноосвітньої спрямованості праць і не виділяли українські заклади середньої освіти окремим блоком, хоча і подавали різноплановий матеріал із даної тематики. Винятком є книга колишнього комісара народної освіти Київської губернії та директора видавничого відділу Міністерства народної освіти УНР С. Постернака «Із історії освітнього руху на Україні за часів революції 1917-1919 рр.», де шостий розділ присвячено історії середньої школи в Україні. Досить цікавий матеріал про розвиток середньої школи в Україні подано в статтях колишнього завідуючого відділом середньої школи Генерального секретаріату освіти О. Дорошкевича під загальною назвою «Огляд життя середньої школи». У них порушувались питання введення українознавчих дисциплін, національного виховання, адміністративних проблем українських середніх шкіл, велась пропаганда ідей української національної школи.

Як окремий підрозділ до першої групи літератури можна віднести роботи, що стосувались розвитку української освіти і друкувались за кордоном вже після другої світової війни. Це спогади учнів українських гімназій, роботи дослідників розвитку української історії та освіти, що працювали за межами України (Г. Васькович, Н.Іщук, В. Луців, Г. Ващенко, І. Крилов, І. Мазепа, М. Семчишин, Б. Лончина). Вони стали ідейними продовжувачами національно-демократичних підходів щодо розгляду даної тематики. Слід відзначити, що обмеженість доступу цих авторів до користування широким спектром архівних джерел не давало змоги всебічно висвітлювати питання розвитку освіти в Україні. Крім того, авторами ідеалізувалась освітня діяльність українських національних урядів, яка подавалась, як правило, без критичних зауважень. Українська середня школа, розглядалась авторами в системі загального розвитку української освіти й культури і не являла собою окрему тему дослідження.

До другої групи історичної літератури на дану тематику слід віднести літературу радянського періоду (М. Гриценко, М. Авдієнко, М. Грищенко, Ф. Корольов, I. Бiлодiд, Г. Прокопенко, Л. Черкашин, та ін.). Вона ґрунтується на класово-комуністичних підходах щодо розгляду питань розвитку народної освіти досліджуваного періоду. Становлення та розвиток української національної середньої школи розглядався авторами в контексті розвитку соціалістичної держави, побудови комуністичної освітньої системи, утвердження більшовицької ідеології. Національні підходи до навчання й виховання в українських середніх школах оголошувались дрібнобуржуазними й підлягали критиці.

Серед цієї літератури цікавість викликають дві частини книги «З практики трудової школи», що вийшли друком у 1923 і 1924 роках. У них підсумовується досвід роботи Київської трудової школи ім. Т.Г. Шевченка, яка у 1917-1920 рр. була Першою українською гімназією ім. Т.Г. Шевченка в Києві. Хоча школа стала в цей час досвідною школою при ВУАН і намагалась пристосуватись до нових комуністичних вимог, педагогічний колектив школи прагнув зберегти в ній національні традиції, закладені під час національно-демократичної революції. Про існування книги на довгий час забули, і донедавна історики не мали змоги використовувати її матеріали.

Третю групу літературних джерел з даної тематики складають дослідження сучасних авторів (Н. Агафонова, П. Дроб'язко, М. Кукурудзяк, М. Собчинська, В. Майборода, С. Майборода, Б. Ступарик, О. Сухомлинська, Ю. Телячий, С. Фiлоненко, Н. Ротар та ін.). З проголошенням України незалежною державою та відкриттям доступу до архівних матеріалів, що до цих пір були недоступними, історики отримали можливість дати об'єктивну характеристику та зробити історичний аналіз розвитку освіти періоду національно-визвольних змагань початку ХХ століття. З кінця 80-х - початку 90-х років ХХ століття з'являється низка робіт, присвячених освітній політиці національних українських урядів початку ХХ століття (Н. Агафонова, Ю. Телячий, С. Фiлоненко). Вчені почали звертатись до вивчення громадсько-педагогічної спадщини видатних освітніх діячів, заново відкриваючи імена С. Русової, І. Стешенка, І. Огієнка, С.Сірополка, С. Постернака, та інших культурно-просвітніх діячів періоду національно-визвольних змагань (Т. Самоплавська, В. Ляхоцький, І. Усенко та ін.). Роботи таких авторів як П. Дроб'язко, М. Кукурудзяк, М. Собчинська, В. Кравець, Б. Ступарик, В. Майборода, С. Майборода, Ю. Телячий висвітлюють розвиток національної школи в Україні. Однак українську середню школу автори розглядають у загальному контексті розвитку шкільництва, а тому приділяють менше уваги особливостям розвитку власне середньої ланки освіти.

Отже, на сучасному етапі зростає інтерес до вивчення питань розвитку української освіти, однак аналіз стану розробки проблеми свідчить, що в загальному плані розкривались окремі фрагменти та аспекти питання. Найбільша увага, як правило, приділялась діяльності національних урядів в освітній галузі, реформуванню управління освітою, розробці проекту реформи системи освіти взагалі. Менше уваги приділялось діяльності громадських організацій на шляху будівництва української національної школи, а узагальнюючі праці про діяльність Всеукраїнської учительської спілки та Товариства шкільної освіти відсутні взагалі. Більшість дослідників історії освіти висвітлюють зовнішню сторону реформування освітньої галузі в 1917-1920 рр.: урядові накази, постанови, розпорядження, рішення різного роду з'їздів та зібрань, цифрові показники кількості учбових закладів. Але недостатньо розкриті внутрішні проблеми шкіл, що реформуються: відсутність приміщень, обладнання, українських підручників, методики викладання нововведених українознавчих дисциплін, тощо. Українська загальноосвітня школа не виділялась науковцями в окрему тему дослідження, а розглядалась лише в контексті розвитку освітньої галузі.

Реалізація мети й завдань даної роботи стала можливою через залучення й критичне використання широкого кола різноманітних джерел. Основу джерельної бази курсової роботи склали документи з фондів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ф. 1063 - «Генеральний Секретаріат Української Народної Республіки. Рада Народних міністрів Української Народної Республіки. 1917-1918 рр.», ф. 1064 - «Рада міністрів Української Держави. м. Київ. 1918 р.» ф. 1115 - «Українська Центральна Рада. 1917-1918 рр.», ф. 2201 - «Міністерство освіти Української держави. м. Київ. 1917-1918 рр.», ф. 2581 - «Міністерство народної освіти УНР. 1917-1918 рр.», ф. 2582 - «Міністерство народної освіти УНР. 1918-1921 рр.», ф. 3704 - «Центральне бюро Всеукраїнської учительської спілки»); Інституту рукописів Центральної наукової бібліотеки НАН України ім. В.І. Вернадського (ф. 227 - «Товариство шкільної освіти»), Державного архіву Служби безпеки України (спр. 67098), Центрального державного історичного архіву м. Києва (ф. 707 - «Управление попечителя Киевского учебного округа»). Всього використано матеріали 107 справ. У дослідженні використовувались фактичні дані з рукописного варіанта спогадів колишнього учня Першої української гімназії ім. Т.Г. Шевченка у Києві Юрія Львовича Юркевича з його родинного архіву, який зберігається у директора музею М. Рильського м. Києва Н.А. Підпалої.

Залучались друковані документи серед яких: матеріали І та ІІ всеукраїнських учительських з'їздів; наради в справі організації народної освіти на Україні (15-20 грудня 1917 р.); наради земських і міських діячів позашкільної освіти в Києві (12-15 грудня 1917 р.); ІІ-го з'їзду делегатів Всеукраїнської учительської спілки 15-18 січня 1919 р. та ін. Залучались фактичні дані з двотомного збірника документів і матеріалів «Українська Центральна рада», збірника документів і матеріалів «Національні відносини в Україні у ХХ ст.».

У курсовій роботі використовувались матеріали різноманітних періодичних видань, що виходили друком у 1917-1920 рр. Проаналізовано матеріал з даної тематики, надрукований у сучасних наукових, літературних і педагогічних журналах.

Використання широкого спектру різнопланових джерел, їх порівняння і критичний аналіз дозволили дотримуватись принципу науковості та об'єктивності при роботі над даною проблемою.

2. Правове регулювання та державна політика урядів у галузі середньої освіти

У другому розділі «Правове регулювання та державна політика урядів у галузі середньої освіти.», дотримуючись періодизації освітньо-історичних процесів даного періоду розглядається питання формування нормативно-правової бази в галузі освіти в період Центральної Ради, Гетьманату та Директорії, а також освітня політика Радянської влади та Добровольчої армії. Підсумовано основні здобутки розвитку загальноосвітньої української середньої школи.

Визначено, що за період з березня 1917 р. по квітень 1918 р. в галузі середньої освіти відбулись значні зміни, які можна назвати революційними. За недовгий час існування уряд Центральної Ради зумів звільнитись від керівництва з боку центральної російської влади, утворивши власні керівні органи, у тому числі і в освітній галузі - Генеральний секретаріат освіти (ГСО). В Україні вперше за багато років з'являються державні українські середні школи, вводяться предмети українознавства, започатковується система національного виховання, розробляються нові програми, підручники, термінологія, починається робота над розробкою «Проекту єдиної школи на Вкраїні». В своїй роботі ГСО спирався на підтримку широких верств населення, педагогічних працівників, обговорюючи нововведення в галузі освіти на чисельних педагогічних з'їздах та нарадах. Однак із кінця квітня 1918 р. в країні змінилася політична ситуація.

За період Гетьманату освітня, культурна й наукова діяльність значно активізувались, розвиток української освіти пішов швидкими темпами. Проте значна частина української інтелігенції вважала, що гетьманське міністерство освіти занадто прихильно ставиться до російських учительських кіл, намагаючись знайти компроміс у розвитку української й російської середніх шкіл. Однак кількість українських середніх шкіл продовжувала збільшуватись, у всіх школах України з 1 вересня 1918 р. вводились українська мова й українознавчі предмети.

Зміна політичної ситуації в грудні 1918 р. вселила надію, що розвиток української національної освіти піде ще швидше. Директорія рішуче перейшла до впровадження національного курсу в освіті. Але короткий час її перебування при владі не дав змогу впровадити в Україні більшість із розроблених законопроектів. Найбільшим випробуванням для української середньої школи став період денікінщини, коли українські школи були позбавлені державного утримання.

Здійснений нами аналіз наявних матеріалів дає підставу для висновку про те, що період 1917-1920 рр. був визначальним для розвитку української освітньої галузі. Українська середня школа отримала офіційне право на існування, пройшовши складні етапи становлення в період сприятливої урядової політики і намагаючись зберегти національні освітні надбання в період заборон та утисків. Революційні події 1917-1920 рр. і сплеск національної свідомості й національного руху додали реформуванню в освітній галузі національного забарвлення. Ми дійшли висновку, що, незважаючи на труднощі революційного часу, в освіті України відбулись значні перетворення: змінено структуру освіти, багатоступенева, станова школа замінювалась єдиною загальноосвітньою школою; українська середня школа, відродившись у 1917 р., продовжує існувати як державна освітня установа, надаючи можливість отримувати освіту рідною мовою; такі предмети, як українська мова, українська література, історія та географія України стали обов'язковими для вивчення у всіх школах України.

3. Роль громадських та професійних організацій у створенні української школи

У третьому розділі дисертації «Роль громадських та професійних організацій у створенні української середньої школи», використовуючи широкий фактичний матеріал, доведено, що без широкої підтримки громадськості національна українська середня школа не змогла б за такий короткий історичний період відродитись, вистояти, затвердитись в суспільній уяві як беззаперечний і сталий факт.

Нами було визначено, що серед українських громадських освітніх організацій, які надавали широку підтримку розвитку української освіти, досить дієвими були Всеукраїнська учительська спілка (ВУС) та Товариство шкільної освіти (ТШО).

На початку свого існування ТШО фактично виконувало функції органу управління українською освітою, заклало підґрунтя для формування української національної державної школи, а після створення Генерального секретаріату освіти повним складом увійшло до Генеральної шкільної ради як дорадчий орган при секретаріаті освіти.

Нова українська середня школа вимагала розробки нових методів і підходів в навчанні і вихованні молоді, відмовляючись від застарілих навчальних програм і підручників доби царської Росії. Члени клубу «Родина» почали розробку нових програм і підручників для української школи ще у 1916 р., а у 1917 р., опублікувавши ці програми, ТШО продовжило цю роботу, залучивши до справи кращих українських педагогів, більшість з яких входили до ВУС. Крім розробки нових програм і українських підручників, основними завданнями, які ставили перед собою громадські і професійні учительські організації, були: допомога організаціям і приватним особам в організації учбових закладів; розробка принципів організації школи; скликання педагогічних та освітніх з'їздів; організація науково-педагогічних курсів, лекцій, вистав, а також всього, що стосувалося навчання й виховання в українській школі.

Нами встановлено, що українське організоване вчительство доклало значних зусиль для подолання опору українізації освіти проросійських учительських кіл. Протистояння ВУС і Всеросійського учительського союзу з цього питання виливались у чисельні дискусії на сторінках періодичних видань того часу. Журнал «Вільна українська школа» - друкований орган ВУС - став рупором, що пропагував ідею української національної освіти, висвітлюючи на своїх сторінках урядову політику в галузі освіти, її впровадження на місцях, здобутки і труднощі української національної школи взагалі та її середньої ланки зокрема.

Завдяки зусиллям української громадськості серед учительського загалу, за допомогою українських учительських курсів та публікацій в українській пресі, поступово створився прихильний до українського руху настрій, розширилось коло прихильників української національної освіти. Боротьба за українську школу і відстоювання прав українського вчительства, влаштування бібліотек, організація лекцій, бесід, екскурсій, з'їздів на кошти спілки, складання українських підручників і розробка програм для нової школи, видання журналів, газет, захист економічних та правових інтересів учительства, грошові допомоги, організація відпочинку та лікування, юридична допомога для захисту правових інтересів членів ВУС - ось основний перелік напрямків діяльності спілки.

В часи денікінщини, коли саме існування української середньої школи було під загрозою, українська громадськість врятувала власну національну школу від руйнування. ТШО знову перебрало на себе не тільки функції управління національною освітою, а й матеріального утримання шкіл, які були позбавлені державного асигнування.

Отже, передові кола української інтелігенції, зорганізовані в різного роду суспільні організації, були ідейними натхненниками і творцями української національної освіти початку ХХ століття. Без їх творчої праці, без їх боротьби, без їх віри українські національні уряди не мали б тієї основи, на якій постала українська загальноосвітня школа.

4. Українські гімназії як основна ланка закладів шкільної освіти

У четвертому розділі «Українські гімназії як основна ланка закладів середньої освіти» розкриваються проблеми становлення українських гімназій як основного типу загальноосвітніх середніх шкіл, відображено складність їх відродження під час військово-революційних подій на прикладах конкретних навчальних закладів.

У роботі визначено проблеми, які постали перед новоутвореними українськими середніми школами. Це відсутність власних помешкань, приладдя, українських підручників, нових навчальних програм, завершеного плану побудови єдиної школи, постійна зміна законодавчої бази в галузі освіти. Ці проблеми поступово вирішувались зусиллями адміністрації шкіл, учительства, громадськості, урядових освітніх органів. Вирішувалась проблема забезпечення шкіл українськими підручниками, авторами яких були відомі освітні діячі такі, як С. Черкасенко, С. Чепіга, І. Огієнко, Н. Шульгіна-Іщук та ін. Введення українознавчих дисциплін вимагало зміни навчальних планів. Тож тимчасові навчальні плани українських гімназій на 1918-1919 н.р. об'єднували навчальні плани чоловічих і жіночих гімназій (так як більшість українських гімназій були змішаними), враховуючи збільшення годин за рахунок викладання української мови та літератури, історії та географії України. Крім того, шкільній адміністрації дозволялось вносити вмотивовані зміни у розклад годин, що давало змогу коригувати й відшліфовувати ці плани. В українських школах почали зароджуватись певні традиції, які відрізняли їх від інших загальноосвітніх учбових закладів і лягали в основу системи національного виховання, яка розроблювалась. Поступово змінювалося ставлення широкого громадського загалу до української школи. На зміну уявленням про українську школу, як школу сільську, «малоросійську» приходило розуміння, що українська загальноосвітня середня школа не тільки мала право на існування, а й повинна стати школою державною, з високим освітнім і виховним потенціалом.

Українські середні школи в досліджуваний період набували особистого досвіду, формували власні традиції, будували національну виховну систему. На прикладі Першої української гімназії ім. Т.Г. Шевченка видно, що у позаурочний час для українських учнів традиційними стали шевченківські вечори, виступи видатних українських вчених перед учнями, організація походів-вітань зі святами, які вчителі та їх вихованці проводили за національними традиціями, проведення літературно-музичних вечорів таких як свято «Дитинство», «Свято рідної пісні», виступи учнів перед городянами, організація виставок про життя і роботу гімназії та інше.



Висновки

Отже, у висновках здійснено теоретичне узагальнення історичного процесу утворення і становлення української школи в період національно-визвольних змагань українського народу у 1917-1920 рр., визначена роль громадськості в даному процесі.

В результаті проведеного дослідження доцільно відзначити:

1. На початок 1917 р. склались об'єктивні передумови відродження української загальноосвітньої середньої школи. Загальноісторичний розвиток та піднесення національної самосвідомості висували вимоги одержання освіти українською мовою в освітніх закладах не лише початкової, а й середньої та вищої ланок.

2. Основними факторами, що сприяли відродженню і розвитку української загальноосвітньої середньої школи були:

- піднесення національної самосвідомості українців в кінці ХІХ - на початку ХХ ст.;

- створення різного роду українських організацій і об'єднань, що висували ідеї відродження національної освіти;

- об'єктивна потреба українського суспільства в національних високоосвічених кадрах;

- прихід до влади українських урядів та відновлення української державності;

- самовіддана праця, а часом і боротьба, українських громадсько-освітніх організацій за відродження та збереження надбань української загальноосвітньої середньої школи.

3. Реальні потреби в українській середній школі були настільки важливими, що українська людність не стала чекати офіційного дозволу на заснування українських середніх шкіл, який Тимчасовий уряд дав лише в кінці липня 1917 р. Перша українська гімназія у Києві була відкрита вже 18 березня 1917 р.

4. Постійні зміни влади та урядової політики щодо розвитку національної освіти в Україні протягом 1917-1920 рр. надавали розвитку української середньої школи ряд особливостей:

- форми і методи управління освітою, нові підходи щодо форм і методів виховання і навчання в середніх школах постійно змінювались і не набули сталих форм;

- з іншого боку, нестабільність ситуації гуртувала українські освітні кола для боротьби за справу розвитку національної освіти. В найбільш складні для української революції періоди справу розвитку національної української школи брала на себе українська громадськість.

5. Провідну роль у відродженні української середньої школи, особливо весною і на початку літа 1917 р., відіграла українська громадськість. Фактично, до утворення українського освітнього керівного органу - Генерального секретаріату освіти - справами української освіти опікувалась громадська організація - Товариство шкільної освіти. Але і після створення українського уряду - Генерального секретаріату, ГСО в прийнятті рішень спирався на підтримку громадськості.

6. Дії в галузі освіти УЦР, Гетьманату, Директорії хоча і мали спільну мету - створення української національної системи освіти - відзначалась певними особливостями і мали характерні риси:

- Шкільне управління в період діяльності УЦР здійснювалось на засадах децентралізації і демократизму, з урахуванням принципу національно-персональної автономії. Уряд, долаючи опір проросійсько налаштованих учительських кіл, здійснив радикальні перетворення в галузі освіти. У всіх середніх школах України започатковувалося викладання українознавчих дисциплін, а в українських середніх школах викладання всіх предметів велося українською мовою. Розпочалася робота над розробкою «Проекту єдиної школи на Вкраїні».

- З переходом влади до рук Гетьманату змінилися підходи до управління освітою, від демократизації і децентралізації в управлінні уряд перейшов до посилення впливу центральних органів влади на місцеві освітні справи. Влада в справі утворення українських середніх шкіл прагнула знайти компроміс між українським і російським організованим вчительством, намагаючись поряд з розширенням мережі українських середніх шкіл не порушувати інтереси російських. Однак мережа українських середніх шкіл продовжувала розширюватись, предмети українознавства стали обов'язковими для вивчення по всіх школах України.

- За часів Директорії відбулося часткове повернення до методів управління освітою, що були характерними для Генерального секретаріату освіти. В зв'язку з проголошенням української мови державною мовою, викладовою мовою по всіх школах України повинна була стати українська мова, було відновлено і завершено роботу над «Планом єдиної школи на Вкраїні», провадилась робота по українізації та демократизації освіти.

7. Поряд зі сприятливою політикою українських урядів, національна освіта переживала і періоди потрясінь та руйнування, коли влада в Україні переходила до рук білогвардійців Денікіна та Червоної армії.

В цей період українська громадськість рішуче ставала на захист надбань української національної освіти. Коли денікінський уряд позбавив українські школи державного утримання, їх фінансування взяли на себе українські громадські організації такі, як Товариство шкільної освіти, земства, «Просвіта», українські кооперативні спілки. Товариство шкільної освіти знову перебрало на себе функції управління національною освітою, а Всеукраїнська учительська спілка продовжувала гуртувати навколо себе українське вчительство, ідейно надихаючи через журнал «Вільна українська школа» до плідної праці задля збереження української національної школи. Таким чином провідну роль у відродженні української середньої школи в період визвольних змагань українського народу відіграла українська освітня громадськість, в колах якої визріли і сформувались ідеї відновлення української освіти, реформування освітньої галузі в Україні, концепція національної освіти. Той потенціал, який було закладено в розвиток української школи, дав можливість цій школі відродитись і змінюватись. І, незважаючи на те, що в роки радянської влади сама ідея національної освіти була замінена ідеєю освіти комуністичної, українські середні школи збереглися і на сучасному етапі розвитку освіти стали базою для відродження національної школи. Розроблені в ті роки засади національного шкільництва, на нинішньому етапі реформування освіти можуть слугувати вагомою підмогою для удосконалення сучасної освітньої концепції держави.

8. Долаючи опір російських учительських, учнівських і батьківських кіл, розвиток української середньої школи йшов не шляхом переведення російських шкіл в українські, а шляхом створення нових навчальних закладів.

9. Адміністрація новостворених українських середніх шкіл змушена була розв'язувати складні проблеми внутрішнього характеру. Найважливішими серед них були:

- питання господарського характеру - пошук власного помешкання для школи, придбання приладдя, підручників, пошук додаткових, крім державного, джерел фінансування.

- питання науково-методичного характеру - пошук нових підходів у навчанні і вихованні в українських середніх школах, розробка нових навчальних програми, зміна сітки годин, що виділялись на викладання предметів, написання підручників українською мовою з різних дисциплін, удосконалення система національного виховання.

10. Зростання мережі українських загальноосвітніх середніх шкіл мало нерівномірний характер. Ми вважаємо неможливим назвати точну кількість українських загальноосвітніх середніх шкіл, що постали в той період. Зустрічаються різні дані щодо їх кількості. Так на початок 1917-1918 навчального року різні джерела сповіщають про відкриття 25-и, 35-и, 53-х українських середніх шкіл. До кінця 1918 р. - від 52 до 150. Уряд Директорії, хоч і почав розширювати мережу цих навчальних установ, не зміг довго утримати владу на більшій частині території України, денікінська влада взагалі зняла українські середні школи з державного утримання, а радянський уряд в основу розвитку освіти поклав не національні, а комуністичні принципи. Отже у 1919-1920 рр. не відбувалось значного зростання кількості українських середніх шкіл. Але, керуючись новими, а також відомими, хоча і розбіжними даними, можемо стверджувати, що їх кількість становила менше чверті від загальної кількості середніх навчальних закладів в Україні. Для української держави цього було замало, але для країни, яка до 1917 р. взагалі не мала середньоосвітніх закладів з національною мовою викладання, така кількість українських середніх шкіл була вагомим здобутком.

11. Незважаючи на те, що в ході національно-визвольних змагань українські національні сили потерпіли поразку, їх починання в освітній галузі не пропали марно. Серед основних освітніх надбань, української революції, які отримала в спадщину радянська влада можна назвати:

- сформована в основному системи єдиної загальноосвітньої школи;

- мережа українських шкіл;

- обов'язкове вивчення в школах України предметів української мови, української літератури, історії України, географії України;

- налагоджена система підготовки й друкування українських підручників;

- підготовка україномовних педагогічних кадрів;

- збагачена українська фахова термінологія (з фізики, хімії, біології і т.ін.).

І хоча на кожен з названих пунктів більшовицька ідеологія здійснила свій вплив, ці досягнення стали вагомим кроком уперед, порівняно з рівнем розвитку освіти до 1917 р.

12. В контексті відображення української середньої загальноосвітньої школи показовою є історія становлення і розвитку Першої української гімназії ім. Т.Г. Шевченка у Києві. Завдяки ентузіазму педагогів та її директорів П.І. Холодного та В.Ф. Дурдуківського, гімназія за короткий час перетворилась у взірцеву українську освітню установу. В 1917-1920 рр. в ній працювали О. Астряб, Л.Білецький, К. Буханівська, Й. Гермайзе, Ф. Красицький, В. Кричевський, В. Прокопович, М. Прохорова, С. Русова, О. Стешенко, Л. Чикаленко, В. Шарко, Н. Шульгіна-Іщук. Певний час уроки латинської мови в гімназії вів Освальд Бургардт (Юрій Клен) - видатний поет, перекладач, науковець і педагог. Малювання вів відомий український маляр Юхим Михайлів, а музику - дочка Миколи Лисенка Мар'яна. Релігію в гімназії деякий час викладав Василь Липківський. Долаючи труднощі періоду становлення, педагогічний колектив гімназії поклав в основу навчання і виховання учнів національні принципи.

Досвід розбудови національної освіти, накопичений в ті роки, є важливим науковим матеріалом, який, будучи творчо осмисленим, цілком може стати в нагоді на сучасному етапі реформування освіти. Праця освітян, що боролись за створення української загальноосвітньої середньої школи на початку ХХ століття, незважаючи на поразку українських національно-демократичних сил, пустила паростки і, завдяки цьому, ось уже майже століття, українська людність має можливість отримувати освіту рідною мовою. А перше десятиліття незалежності України дало нагоду завершити їх справу, повернувши українській освіті національні риси.



Список використаних джерел та літератури

1. Даниленко В.М., Кравченко А.А. Володимир Дурдуківський - педагог, критик, громадський діяч. - К.: Ніка-Центр, 2000. - 72 с.

2. Кравченко А.А. Перша українська гімназія ім. Т.Г. Шевченка // Наукові записки ХХХV: Зб. наук. ст. Нац. пед. універ. імені М.П. Драгоманова. - К.: Логос, 1999. - С. 67-74.

3. Кравченко А.А. Педагогічна діяльність В.Ф. Дурдуківського // Наукові записки ХХХVІІІ: Зб. наук. ст. Нац. пед. універ. імені М.П. Драгоманова. - К., 2001. - С. 185-192.

4. Кравченко А.А. Роль Всеукраїнської учительської спілки в справі організації та розвитку української школи // Наукові записки: Зб. наук. ст. Нац. пед. універ. імені М.П. Драгоманова. - Вип.44. - К.: НПУ, 2001. - С. 201-206.

5. Кравченко А.А. Українська загальноосвітня середня школа в період визвольних змагань (1917-1920 рр.) // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. статей. - Вип.5. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2001. - С. 74-82.

6. Бойко О.Д. Історія України. - 3-е вид., випр., доп., - К., 2006. С. 316-367

7. Жуковський А., Субтельний О. Нарис історії України. Львів - 1993. С. 73-94.

8. Історія України. Навчально методичний посібник. Одеса - 1998. С. 184-194.

9. Полонська-Василенко Н. Історія України. К., 1995. С. 462-465, 517-544.

10. Субтельний О. Україна історія. - 3-е вид., пер., доп. К., 1993. С. 424-440.

Размещено на Allbest.ru