Еволюція теорії і практики навчання у Сполучених Штатах Америки першої половини ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 371(09)

Еволюція теорії і практики навчання у Сполучених Штатах Америки першої половини ХХ століття

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Пацевко Наталія Василівна

Київ 2004

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка, Міністерство освіти і науки України.

Захист відбудеться 24 вересня 2004 року о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.16 в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, поверх 3, ауд. 314.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою:м. Київ, вул. Володимирська, 58, ауд. 9

Автореферат розісланий “19” серпня 2004 р.

Учений секретар cпеціалізованої вченої ради О.О. Безносюк

АНОТАЦІЇ

Пацевко Н.В. Еволюція теорії і практики навчання у Сполучених Штатах Америки першої половини ХХ століття. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук із спеціальності 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2004.

Дисертацію присвячено цілісному аналізу розвитку теорії та практики навчання у США. У ході дослідження виявлено головні передумови становлення національної системи освіти у досліджуваній країні; визначено головні чинники впливу на розвиток освіти США у першій половині ХХ століття і тенденції розвитку дидактичної думки США; виділено і охарактеризовано головні етапи становлення і розвитку теорії та практики навчання у США першої половини ХХ століття; досліджено вплив теоретичних педагогічних концепцій на розвиток практики навчання у Сполучених Штатах Америки; розкрито трансформування змісту, мети, методів та принципів навчання у результаті впливу соціально-економічних, а також педагогічних чинників.

Ключові слова: експериментальна педагогіка, дидактика США, методи, принципи і форми організації навчання, філософсько-педагогічні теорії, прагматизм, прогресивізм.

Пацевко Н.В. Эволюция теории и практики обучения в Соединенных Штатах Америки первой половины ХХ века. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 - общая педагогика и история педагогики. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2004.

Диссертация посвящена целостному анализу развития теории и практики обучения в Соединенных Штатах Америки. В процессе исследования были определены главные факторы, повлиявшие на развитие теории и практики обучения в исследуемой стране, предпосылки становление системы образования США первой половины ХХ века, тенденции развития дидактической мысли в США; выделены и охарактеризованы главные этапы становления и развития теории и практики обучения в США первой половины ХХ века; исследовано влияние теоретических педагогических концепций на развитие практики обучения в Соединенных Штатах Америки; раскрыто трансформирование содержания, целей, методов и принципов обучения в результате влияния социально-экономических, а также педагогических факторов.

В результате проведенного исследования были выделены три этапа становления и развития теории и практики обучения в Соединенных Штатах Америки первой половины ХХ века. Первый этап (1900 - 1918 гг.) является этапом становления прогрессивного, реформаторского направления в развитии теории и практики обучения, теоретическим основанием которого стала философия прагматизма. На втором этапе (1919 - 1929 гг.) теоретические концепции прогрессивной педагогики широко использовались на практике в учебных заведениях в США. На третьем этапе (1930 - 1950 гг.) прогрессивизм и реконструкционизм противопоставлялись перенниализму и эсенциализму, которые касались традиционного подхода к процессу обучения и главной целью которых было обеспечение базисных знаний и содействие моральному развитию ребенка. Противостояние традиционного и прогрессивного образования свидетельствовало о существующих противоречиях в системе образования США, требующих разрешения.

Работы американских педагогов Джона Дьюи, Уильяма Килпатрика, Стэнли Холла, Эдварда Торндайка не только способствовали развитию прогрессивного направления в развитии педагогической мысли в США в начале ХХ века, но и положили начало развития американской теории обучения. В основу системы образования США были положены философско-педагогические принципы эссенциализма, перенниализма, прогрессивизма, реконструкционизма, экзистенционализма, бихевиоризма. Представители этих направлений пытались осуществить реформирование образования, исходя из тех или иных мировоззренческих позиций. С целью применения прогрессивных педагогических идей на практике в США были созданы разнообразные школы и программы, среди них Гари-план, плетун-план, Дальтон план, программа Виннетки, метод проектов, экспериментальная школа Линкольна в Нью-Йорке и лабораторная школа Дьюи в Чикаго.

К наиболее важным тенденциям развития теории и практики обучения относятся: доминирование философии прагматизма и социал-конструктивизма; демократизация и гуманизация учебного процесса; восприятия ребенка как активного участника процесса обучения, который приобретал знания в результате реконструкции собственного опыта в результате взаимодействия с окружающим миром на основании практической деятельности; научный подход к решению проблем обучения с опорой на экспериментальные методы исследования; приоритетность интересов и потребностей ученика, что активировало развитие дифференцированного обучения с использованием индивидуального подхода; стремление к оптимизации целостного развития ребенка как главной цели образования. Обучение следовало проводить посредством разрешения проблемных ситуаций на основе практической деятельности ребенка.

Несмотря на позитивные изменения, для педагогической науки США первой половины ХХ века характерными были разделение теории и практики, абсолютизация экспериментальных форм и методов, значительная практическая направленность образования, что привело к пренебрежению предметами академического цикла. Широкая теоретическая база не способствовала достижению высоких позитивных результатов в образовании из-за неправильного и одностороннего понимания педагогических концепций, отсутствия комплексного и творческого подхода со стороны американских педагогов.

Ключевые слова: экспериментальная педагогика, дидактики США, методы, принципы и формы организации образования, философско-педагогические теории, прагматизм, прогрессивизм.

Patsevko N.V. The Evolution of Theory and Practice of Education in the United States of America in the First Half of the 20th Century. - Manuscript.

Thesis (dissertation) for the Candidate of Pedagogical Science Degree in specialty 13.00.01 - General Pedagogics and History of Pedagogics.- Taras Shevchenko Kyiv National University, Kyiv, 2004.

This thesis is devoted to the complete analysis of the development of theory and practice of education in the USA. In the course of investigation main conditions of the national system of education formation were determined, main factors that influenced the development of the education in the USA in the 1st half of the 20th century and prevailing tendencies in the development of Didactics in the USA were defined, main stages of the development of the theory and practice of learning in the USA in the 1st half of the 20th century were pointed out and characterized; the influence of the theoretical pedagogical concepts upon the development of the educational practice in the USA was examined; the transformation of the contents, aims, methods and principles of education in the result of socio-economical and educational factors was analysed.

Key words: experimental pedagogic, Didactics, methods, principles and forms of the education organization, philosophical and pedagogical theories, pragmatism, progressivism.

навчання сша школа

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність та доцільність дослідження. На сучасному етапі освіта стає поліфункціональною за своїм змістом. Процес інтеграції України у міжнародний освітній простір актуалізує питання про ступінь уніфікації суспільних процесів, у тому числі і в сфері освіти. Одним із головних завдань української освіти повинно бути виховання такої особистості, яка б не тільки розуміла глобальну сутність світових процесів, але й була б носієм національної культури і самобутності. При цьому освітня система повинна розглядатися, з одного боку, як ефективний механізм етнокультурної ідентифікації особистості, з іншого - як засіб гармонізації міжнаціональних відносин. Єдиний освітній простір - це не стільки простір для накопичення здобутків минулого і сучасного, скільки простір для неперервного творчого пошуку інваріантів освітніх систем, а також найбільш суттєвих відмінностей між ними з метою інтеграції перспективних параметрів освітньої діяльності.

Сьогодні педагогічна освіта в основному вирішує проблеми предметної підготовки вчителя, що в кінцевому результаті може призвести до втрати внутрішньої єдності педагогічного процесу, його поділу на теорію навчання та методику викладання окремих дисциплін. Однак вітчизняний та зарубіжний педагогічний досвід переконують, що їх раціональне використання в сучасних умовах організації навчання дало б змогу подолати цю відокремленість, результатом чого буде взаємозалежність між існуючими загальнодидактичними концепціями та потребами теорії і практики навчання. Це дозволило б уникнути багатьох недоліків у процесі реформування вітчизняного шкільництва.

Усе зазначене підтверджує необхідність об'єктивного висвітлення і теоретичної оцінки вітчизняного і зарубіжного досвіду минулих років. Особливий інтерес у цьому контексті становить, на нашу думку, теоретичний та практичний досвід американських педагогів першої половини ХХ століття, діяльність яких мала помітний вплив на розвиток вітчизняної педагогіки. Саме у цей період у США, де поступово формувалася прогресивна для того часу система освіти, виявили неефективність панівних схоластичних підходів в організації навчального процесу, здійснювали його радикальне оновлення. Американські педагоги прагнули реформувати школу на новітніх засадах - засадах взаємозв'язку із життям, безпосередніми потребами учнів. У зв'язку із цим якісно нового характеру набула теорія та практика навчання, де основний акцент робився на проблемно-дослідницькому підході до навчання, розвиваючих методах.

Процес становлення американської дидактики першої половини ХХ ст. складний та суперечливий. Він відбувався у жорсткій боротьбі з авторитарними напрямками у педагогічній науці США. Але в кінці ХІХ на початку ХХ століття гербартіанство зазнало краху, оскільки традиційні методи навчання не стимулювали активності учнів, а возведена в абсолют існуюча схема навчання перетворилася у догму. У цих умовах розпочали активну наукову діяльність Ф.Паркер, Ч. Еліот, В. Кілпатрік, Е. Торндайк, Д. Дьюї та ін. Саме завдяки їхнім зусиллям світова педагогічна думка збагатилася новими педагогічними ідеями та відкриттями.

Стан наукової розробки проблеми. Американський досвід організації навчального процесу, змісту та методів навчання привертав увагу дослідників ще на початку ХХ ст. У працях М. Бернштейна, І. Герда, А. Готалова-Готліба, С.Іванова, Н. Іорданського, Є. Ковалевського, П. Міжуєва, М. Сперанського, М. Штейнгауз висвітлюється становлення американської дидактичної системи. Попри насиченість фактами, ці роботи характеризувалися описовістю, емпіризмом та ідеалізацією американської школи. Деякі аспекти діяльності американської школи стали предметом вивчення радянських учених Г. Дмитрієва, Є. Кагарова, О. Музиченка, П.Мінченка, М.Никандрова, В.Пилиповського, П. Рудіка, І.Свадковського, О. Янжул. У контексті нашого дослідження особливо вагомими є праці Л. Гончарова, Б.Комаровського, З. Малькової.

У сучасній вітчизняній педагогіці американська система освіти стала об'єктом дослідницької уваги А. Джуринського, Б. Євтуха, А. Олексюка, А. Сбруєвої, О. Сухомлинської, В. Чорного; Р. Бєланової (естетичне виховання), В. Жуковського (морально-етичне виховання), В.Коваленка (педагогічні погляди Дж. Дьюї), Т. Кошманової, С. Романової (проблеми педагогічної освіти у США), О. Лещинського (педагогічні технології, методи та форми організації навчання у школах США), О. Літвінова (зміст освіти) та ін.

До вивчення проблематики розвитку педагогічної освіти у США неодноразово зверталися у своїх працях відомі американські педагоги зазначеного періоду. Зокрема проблеми філософії освіти були предметом дослідження Т. Бремельда, М. Деміяшкевича, Дж. Дьюї, В. Кілпатріка, Дж. Каунтса, М. Накостіна, І. Уілсона, Р. Хатчінза, Дж. Чайльдса, які запропонували конструктивні підходи до вирішення проблем реорганізації освіти. Становлення і розвиток американської дидактики вивчали Дж. Адамс, А. Бойдстон, В. Брікмен, Дж. Гутек, І. Доутон, Дж. Дьюї, С. Кeртіс, Р. Коуен, Р. Раск, М. Седкер, П. Сетлер, С. Холл.

Вважаємо, що процес модернізації системи української освіти вимагає переосмислення і нових оцінок досвіду організації американського шкільництва, урахування недоліків і прорахунків, а також використання у вітчизняній практиці певних позитивних аспектів. Однак аналіз зарубіжної та вітчизняної педагогічної літератури й дисертаційних досліджень дає змогу констатувати, що проблема становлення та розвитку теорії і практики навчання у США першої половини ХХ століття ще не була предметом окремого дослідження.

Важливість урахування досвіду зарубіжної педагогіки у процесі реформування сучасної школи, доцільність усебічного аналізу теоретико-концептуальних основ світової дидактики і його вплив на розвиток вітчизняної педагогічної науки, а також недостатня кількість праць з історії зарубіжної дидактичної думки зумовили вибір теми дисертації “ЕВОЛЮЦІЯ ТЕОРІЇ І ПРАКТИКИ НАВЧАННЯ У СПОЛУЧЕНИХ ШТАТАХ АМЕРИКИ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою комплексної програми науково-дослідницької роботи кафедри педагогіки Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, що виконується за темою: “Проблеми професійної підготовки вчителів у контексті досягнень вітчизняної та зарубіжної педагогіки” (Протокол № 5 від 10.01. 2001 р.). Тему затверджено Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології АПН України ( Протокол № 9 від 27.11 2001 р.).

Об'єкт дослідження - теорія та практика навчання у США першої половини ХХ століття.

Предмет дослідження - процес становлення, зміст, форми, методи теорії та практики навчання у США першої половини ХХ століття.

Мета дослідження - розкрити зміст, виявити та проаналізувати основні тенденції розвитку теорії і практики навчання у США першої половини ХХ ст.

Відповідно до предмета й мети сформульовано такі завдання дослідження:

проаналізувати стан сформованості теорії та практики навчання у досліджуваний період у США;

дослідити еволюцію теоретичних підходів до організації навчального процесу в школах США;

виявити основні етапи становлення та особливості розвитку теорії та практики навчання у США;

з'ясувати тенденції розвитку дидактичної думки США у першій половині ХХ століття.

Методологічною основою дослідження стали філософські положення про закони й категорії наукового пізнання і відображення дійсності в людській свідомості; про єдність теорії та практики; принципи науковості, історизму; фундаментальні праці американських педагогів зазначеного періоду; вітчизняні та зарубіжні праці з проблем розвитку дидактики у США.

Методи дослідження. Для досягнення мети дисертаційного дослідження та розв'язання поставлених завдань було використано такі методи:

проблемно-історичний аналіз джерел та наукової літератури, їх систематизація та класифікація забезпечили отримання фактологічного матеріалу для вивчення досліджуваної проблеми;

порівняльно-історичний метод допоміг зіставляти соціально-педагогічні явища, події;

хронологічний метод дозволив простежити динаміку розвитку дидактики у США;

метод узагальнення дав змогу зробити певні висновки у результаті аналізу джерельної бази дослідження.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період від початку ХХ століття до першої половини ХХ століття. Нижня межа дослідження зумовлена крахом традиційних підходів до організації навчального процесу та появою “нової психології”. Це відповідало історичним запитам американського суспільства до освіти, які полягали у практичній підготовці дитини до життя. Саме відхід від гербартіанства змусив американських педагогів зайнятися пошуком нових, більш ефективних підходів до організації навчання із перенесенням акценту на практичну діяльність, активність та самостійність учня. Верхня межа дослідження пов'язана із трансформуванням прогресивного напрямку у педагогіці США у кінці 40-х на початку 50-х рр. у неопрогресивізм та еволюцією педагогічної думки США у бік постмодернізму та неопрагматизму.

Джерельна база дослідження:

американські офіційні документи з питань організації освіти, нормативні акти американського уряду;

статистичні дані;

довідково-енциклопедичні та періодичні видання України і США;

психолого-педагогічна література зарубіжних та вітчизняних науковців з проблем розвитку системи освіти у США.

Дослідження зумовило необхідність вивчення значної кількості оригінальних праць американських педагогів: Дж. Дьюї, В. Кілпатріка, Е. Торндайка, С. Холла, К. Уошборна, Ч. Спейна, Ф. Неффа, Дж. Чайльдса, Д. Кейса, Т. Бремельда, Р. Хатчінза та ін.

Наукова новизна і теоретичне значення роботи полягає у тому, що на основі вивчення численних джерел

вперше проведено аналіз розвитку теорії та практики навчання у США першої половини ХХ ст.; виявлено і обґрунтовано виділення трьох етапів еволюції теорії та практики навчання у досліджуваний період;

визначено основні тенденції і суперечності розвитку дидактичної думки у США окресленого періоду;

розкрито зміст теорії та практики навчання у США, його основні форми, методи і засоби;

отримало подальший розвиток дослідження теоретико-концептуальних основ зарубіжної дидактики;

у науковий обіг уперше введено оригінальні джерела, які дозволили розширити відомості із досліджуваної проблеми, зокрема щодо експериментальних методів організації навчання у США.

Практичне значення проведеного дослідження полягає у тому, що отримані результати, положення й висновки дозволяють відтворити об'єктивну картину еволюції теорії та практики навчання у США, її змісту, форм та методів. Це сприятиме оновленню змісту чинних навчальних програм з історії педагогіки, порівняльної педагогіки, а також може використовуватися при створенні навчально-методичної літератури в системі педагогічної освіти, в організації подальших науково-педагогічних досліджень, пов'язаних з цією проблематикою.

Матеріали та результати дослідження використовувалися у лекційних курсах “Історія педагогіки” та “Педагогіка”; семінарських заняттях з педагогіки, історії педагогіки Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Івана Франка та Львівського національного університету ім. Івана Франка.

Вірогідність одержаних наукових результатів дослідження забезпечується дотриманням сучасної методології наукового педагогічного пошуку, використанням та системним аналізом наукових зарубіжних та вітчизняних джерел; особистою участю дисертанта в обговоренні проблем розвитку теорії та практики навчання в окреслений період з американськими педагогами під час інтерв'ювання, наукових конференцій, круглих столів в університетах США, апробацією матеріалів дисертації на конференціях.

Апробація результатів дослідження. Основні результати наукового дослідження автора з проблем еволюції теорії та практики навчання у США обговорювалися і знайшли схвалення на презентаціях і наукових семінарах в університеті Едінборо (США, 2003 р.), науково-практичних конференціях “Пріоритетні напрямки розвитку професійної освіти” (м. Одеса, 2002 р.); “Україна наукова 2003” (м. Дніпропетровськ, 2003 р.); Гуманістичні читання (м. Дрогобич, 2002, 2003 рр.), а також наукових конференціях викладачів ДДПУ ім. Івана Франка (2001-2003 рр.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження висвітлено у 7 одноосібних публікаціях автора: 1 монографія; 5 статей у фахових виданнях ВАК України; 1 - у матеріалах конференції.

Обсяг і структура дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів з висновками до кожного, загальних висновків, 14 додатків, списку використаних джерел (284 найменування, з них 139 - іноземною мовою). Загальний обсяг дисертації 209 сторінок, основний текст викладено на 173 сторінках.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження, визначено його мету, завдання, предмет, об'єкт, методи, вказано на наукову новизну, теоретичну та практичну значущість, розкрито результати його апробації.

У першому розділі “Становлення та розвиток національної системи освіти Сполучених Штатів Америки” проаналізовано стан дослідженості проблеми; розглядаються основні передумови розвитку і формування системи освіти у США, аналізується поступовий перехід від приватної до державної форми навчання, визначаються чинники розвитку американської освіти у першій половині ХХ ст.

Ретроспективний огляд становлення американської системи освіти дозволив зрозуміти її сутність, рушійні сили, що були в основі навчального процесу. У різні періоди історичного розвитку головні цілі і завдання освіти співвідносилися із соціальними вимогам. Школа та освіта трансформувалися, вбираючи в себе особливості тієї чи іншої епохи.

У ході дослідження проаналізовано основні передумови становлення національної системи освіти у США. До них можемо віднести застосування провідних європейських педагогічних концепцій, на основі яких формувалася теоретична і практична база для подальшого розвитку початкової та середньої освіти у США; розширення сфери впливу національної освіти на розвиток суспільства, наслідком чого було залучення державних органів до вирішення певних педагогічних проблем; професійна спрямованість освіти, яка суттєво впливала на формування змісту, цілей, форм та методів навчання; створення широкої законодавчої бази, яка виступала гарантом втілення педагогічних інновацій у життя.

Дослідження засвідчило, що у процесі розвитку американської держави система освіти зазнавала певних позитивних змін. У процесі її еволюції можна простежити такі тенденції: 1) розширення змісту навчання, яке з початку створення США було переважно інформативним, головна увага зосереджувалася на розвитку інтелектуального потенціалу дитини і перенесення акценту на його практичну значущість; 2) демократизація та гуманізація навчального процесу, у результаті чого учень перетворюється на активний суб'єкт навчання, а вчитель виступає у ролі консультанта та організатора; 3) пріоритетність інтересів, зацікавленості та природних здібностей дитини, що стають визначальними у формуванні домінанти освіти у США; 4) націоналізація освіти США з метою збереження і передачі американської самобутності; 5) зростання ролі школи як одного з головних інститутів соціалізації особистості; 6) створення державної форми навчання, наслідком чого було надання більших можливостей для отримання освіти малозабезпеченим громадянам.

Виявлено, що на межі ХІХ - ХХ ст. під впливом соціально-економічних перетворень відбулася якісна трансформація освіти у США. У перші два десятиріччя ХХ ст. було переглянуто цілі і завдання освіти, метою якої стало виховання людини, що вміє пристосовуватися до різних вимог і життєвих ситуацій, забезпечення її для цього необхідними знаннями, практичними вміннями і навичками. З метою поліпшення рівня освіти молоді у США була висунута концепція оптимізації загального розвитку дитини, завдання школи полягало у створенні сприятливих умов для її реалізації. Для цього у США, крім загальноосвітніх шкіл, була створена велика кількість інших типів навчальних закладів (професійних, елітних, нетрадиційних, літніх, шкіл здоров'я, виправних, шкіл для дітей з вадами тощо). Створення таких навчальних закладів свідчило про намагання американських педагогів та уряду США забезпечити широку навчальну базу з урахуванням особливостей кожної дитини. Важлива роль при цьому відводилася особистісному компоненту, який визначав зміст та завдання освіти. Проте у США простежувалася тенденція до надмірної „професіоналізації” змісту освіти, до крайньої індивідуалізації навчання, академічне навчання почало повністю витіснятися навчанням з головним акцентом на його практичній значущості, спостерігалися суттєві розбіжності між сільськими та міськими школами.

Аналіз педагогічної літератури та статистичних даних з теми дослідження свідчить про те, що зростання кількості учнів унаслідок нової хвилі еміграції створило додаткові труднощі у галузі освіти на початку ХХ ст. Однією з них була проблема масовості освіти, намагання надати можливість здобути освіту всім бажаючим.

Скорочення розмірів асигнувань на освіту США з боку держави внаслідок складних політичних та економічних умов, зокрема Великої економічної депресії 30-х років, негативно позначилося на її стані та розвитку. Проблеми освіти намагалися вирішити шляхом створення різноманітних форм організації навчання (белл-ланкастерська система навчання, метод Квінсі, метод Освего тощо), які сприяли раціональному використанню шкільних приміщень. Серед додатково вжитих заходів було збільшення навантаження вчителів, кількості учнів у класах, скорочення навчального семестру тощо. Безробіття серед молодих людей, відсутність перспектив професійного становлення у значної кількості випускників шкіл дали підстави противникам реформаторських течій у США говорити про неефективність здійснюваних реформ. Це, у свою чергу, позначилося на інтенсивності наукових досліджень з проблем навчання.

Незважаючи на ряд позитивних зрушень у системі освіти США, на початку ХХ століття існувало ще багато проблем, які потребували негайного вирішення. Серед них - виховання дитини відповідно до нового соціального замовлення; організація навчання з метою загального розвитку дитини; пошук ефективних методів навчання; створення широкої методологічної та теоретичної бази; забезпечення освітою представників національних меншин, зокрема афроамериканців, тощо.

У другому розділі “Розвиток американської дидактики та її вплив на шкільну систему США у першій половині ХХ століття” розглядається процес формування педагогічної науки у США під впливом різних філософсько-педагогічних напрямків. З'ясовується їхній вплив на розвиток практики навчання в окреслений період, аналізуються етапи розвитку теорії та практики навчання у США.

У розділі охарактеризовано три етапи становлення та розвитку теорії і практики навчання у Сполучених Штатах Америки першої половини ХХ століття:

1. Становлення прогресивного, реформаторського руху у педагогічній думці США на основі прагматизму і соціал-конструктивізму (1900 - 1918 рр.);

2. Застосування теоретичних концепцій прагматизму на практиці, бурхливий розвиток експериментальної педагогіки (1919 - 1929 рр.);

3. Збільшення протистояння традиційної та прогресивної педагогіки (1930 - 1950 рр.).

На першому етапі відбувався процес виокремлення педагогіки у самостійну науку. Цьому сприяли проведені протягом ХІХ ст. соціологічні, психологічні, фізіологічні дослідження. Розвиток експериментальної психології, а також праці німецьких учених Е. Меймана “Походження і цілі експериментальної педагогіки” та В. Лая “Експериментальна дидактика”, опубліковані на початку ХХ ст., послужили поштовхом для розвитку експериментальної педагогіки. Її прихильники проводили широкомасштабні експериментальні дослідження, що сприяли виникненню спеціалізованих інститутів і лабораторій у всьому світі, зокрема у Сполучених Штатах Америки.

У роботі проаналізовано вплив на розвиток американської дидактики педагогічних ідей європейських педагогів. На основі їхніх принципів та методів навчання американські педагоги намагалися реформувати існуючу шкільну систему США. У результаті вивчення позитивного європейського досвіду були сформульовані нові завдання, в основу яких покладено принципи активності, свободи, зацікавленості та власної діяльності дитини; запроваджено поурочний навчальний план, широко використовувалися різноманітні засоби навчання.

Значний вплив на розвиток американської педагогічної науки мала філософія прагматизму. Прагматизм став теоретичною базою для розвитку прогресивізму та реконструкціонізму у педагогіці США. Філософія прагматизму вбачала сутність навчання у процесі реконструкції досвіду дитини, її взаємодії із навколишнім середовищем, у комплексному підході до навчання (концентрація навколо окремих тем, проблем); головним принципом навчання стало навчання на основі діяльності учня. Засновники прагматизму у США - педагоги Джон Дьюї, Чарльз Пірс та Вільям Джемс - вважали, що знання повинні базуватися на досвіді, а їхня істинність визначатися на основі спостережень та експериментального тестування. Прагматизм Джона Дьюї отримав назву експерименталізму (інструменталізму), оскільки він вважав життя лабораторією, призначеною для вирішення проблем за допомогою об'єктів навколишнього середовища (інструментів). Прогресивні педагоги стверджували, що освіта завжди перебуває у процесі розвитку. Відповідно до цього методи та зміст навчання повинні змінюватися у світлі нових вимог.

У процесі дослідження було окреслено головні принципи прогресивізму: відповідність освіти інтересам дитини; пропагування концепції всебічного розвитку дитини; навчання шляхом розв'язання проблемних ситуацій; активна співпраця учнів; створення сприятливих умов для навчання на основі демократичних, партнерських стосунків.

На відміну від прогресивних педагогів, прихильники реконструкціонізму вбачали в освіті засіб для покращення соціальних умов, зміни соціального устрою і реструктуризації американського суспільства. Вони вважали, що освіта не повинна нехтувати соціальними проблемами, і намагалися знайти шляхи реалізації особистості через суспільство.

У процесі дослідження проаналізовано вплив прогресивних ідей, що існували у педагогічній думці США на початку ХХ ст., на розвиток практики навчання (другий етап). Наслідком цього впливу було створення навчальних закладів нового типу, метою яких було застосування теоретичних концепцій американських педагогів на практиці. Джон Дьюї, прибічник прогресивного руху у педагогічній думці США, вважав, що школа повинна відображати життя суспільства. У зв'язку із цим Дьюї запропонував ряд змін у навчальному плані, які суттєво вплинули на перебіг подальших реформ. Практичною базою для експериментальної роботи Дьюї стала Лабораторна школа у Чикаго (1896 -1904).

Дальтон-план (1919), розроблений послідовницею Дьюї Елен Паркхерст, включав поділ роботи традиційного курікулуму на певні одиниці (units). Цю роботу студент мав виконати упродовж визначеного часу. Аналіз проведеного дослідження вказує на такі переваги Дальтон-плану: можливість самостійної роботи учня у властивому йому темпі; уникнення зайвих повторень; значне покращення дисципліни; тісний взаємозв'язок між предметами; продуктивне використання часу вчителя; економність у використанні засобів навчання (підручників).

Серед недоліків Дальтон-плану варто назвати труднощі, пов'язані з навчанням великої кількості учнів (контроль, перевірка знань); недоцільність заміни живого спілкування виключно письмовими завданнями, які були стрижнем Дальтон-плану; небезпека заміни пасивного сприйняття інформації, поданої вчителем, методом пасивного книжного читання.

Метод проектів (Project Method), згідно з яким навчання відбувалося у вигляді групової роботи над певним видом проекту, був наслідком педагогічних нововведень американського педагога Вільяма Кілпатріка. Суттю цієї форми організації навчання була соціально спрямована діяльність. Елен Паркхерст підкреслювала, що головною перевагою Дальтон-плану над методом проектів Кілпатріка було те, що більша увага приділялася не груповій, а індивідуальній роботі. По суті, ці дві форми організації навчання мали багато спільного (у порівнянні із традиційними) і частково доповнювали одна одну.

Значного поширення в окреслений період набула програма Віннетки, що передбачала поділ навчального плану на дві частини. Одна була розрахована на засвоєння необхідних знань і навичок, інша - на формування стимулів і створення можливостей для творчої роботи у певній соціальній сфері. На творчі заняття за Віннетка-планом учень у середньому витрачав 42% свого часу, на заняття у класі - 11%; на індивідуальну працю - 30 %; на всі інші види завдань - 17%. Знання засвоювалися частково за допомогою дальтонської технології і з використанням методу співпраці.

Серед інших спроб реорганізації шкільного навчання відповідного періоду можемо виділити Гарі-план, школу Вірта та плетун-план, за якими шкільні приміщення використовувалися раціональніше, забезпечувалися кращі можливості для практичної діяльності і координування різних рівнів навчання. Школи Гарі і Вірта стали зразками для тих навчальних закладів, які працювали за експериментальними програмами. Завдяки різноманітним можливостям і гнучкості плетун-план легко пристосовувався до програмних змін і дозволяв створювати школи з різними індивідуальними нахилами у навчанні. Він мав на меті забезпечити цілеспрямовану роботу та навчання учнів і надати можливість для керованої ігрової діяльності. Організація навчання згідно з плетун-планом передбачала поділ учнів школи на дві головні групи (platoons). У той час, коли одна група виконувала свою роботу в класах, учні іншої проявляли свою активність в гімнастичному залі, в кімнаті для ігор, лабораторії суспільних наук, а також в кімнатах для занять музикою, літературою та мистецтвом.

Як з'ясувалося, експериментальні навчальні програми були досить ефективними при роботі із здібними дітьми, учні ж середнього та нижчого рівня успішності не завжди були готові до навчання за цими програмами.

Дослідження дозволило зробити висновок про те, що на третьому етапі на розвиток теорії та практики США суттєво впливало протистояння філософських теорій - прогресивізму і реконструкціонізму та перенніалізму й есенціалізму. Останні стосувалися традиційного підходу до навчання, мали на меті забезпечити базові знання та сприяти моральному розвитку дитини. Перенніалісти особливу увагу звертали на вивчення досвіду минулого і філософії, пропагували універсальність та незмінність істини, а її осягнення вважали метою навчання. Есенціалісти стверджували, що школа не повинна бути рушійною силою у проведенні радикальних суспільних змін. У процесі навчання вони акцентували увагу на створенні однакових вимог для учнів із різними задатками і можливостями. Для повної реалізації можливостей дитини необхідний контроль з боку вчителя. Саме вчитель має бути інтелектуальним і моральним взірцем.

Прихильники екзистенціалізму вважали, що у людини при народженні є лише буття, а також свобода вибору, що становить сенс життя особистості і визначає її розвиток. Виходячи із зазначених положень, педагоги-екзистенціалісти наголошували на тому, що знання повинні безпосередньо стосуватися життя дитини. Людина - це сукупність вчинків, за які вона несе відповідальність, оскільки завжди існує право вибору. Думки біхевіористів на формування сутності людини були протилежними. Вони вважали, що середовище є визначальним чинником формування особистості. Завдання вчителя полягало у створенні сприятливого середовища для розвитку потенціалу і найкращих якостей дитини.

Дисертаційне дослідження дає підстави стверджувати, що наявність великої кількості педагогічних теорій свідчило про намагання педагогів США знайти оптимальні шляхи для подолання педагогічної кризи і реформування системи освіти. Однак цей пошук, на нашу думку, характеризувався певною відірваністю теорії від практики. Теоретичні положення не знайшли комплексного і творчого застосування на практиці. Цим можна пояснити цілий ряд критичних зауважень щодо прогресивних педагогічних нововведень у педагогічну практику та їх невисокої результативності.

Третій розділ - “ Стан американської педагогічної думки у першій половині ХХ століття”- присвячено аналізу педагогічного досвіду видатних американських педагогів, які своїми науковими працями створили теоретичне підґрунтя для розвитку педагогічної думки у США.

Проведене дослідження показало, що еволюція педагогічної думки у Європі сприяла розвитку американської теорії навчання. Початок ХХ ст. ознаменував науковий підхід до вивчення педагогічних проблем у США. Незадоволення існуючою системою освіти змусило американських педагогів займатися пошуком нових - альтернативних - підходів до її організації та реформування. Американські педагоги Стенлі Холл та Едвард Торндайк розглядали педагогіку у її тісній взаємодії з психологією. Холл поділяв думку Ж.-Ж. Руссо про те, що навчання повинно базуватися на достеменному розумінні розвитку дитини на основі методів спостереження та експерименту. Він увів до наукових методів дослідження метод анкетування та метод аналізу діяльності учнів. Як і Дьюї, Холл вважав, що теоретичні проблеми освіти повинні розглядатися у ракурсі практичних потреб та інтересів дитини. Внаслідок впливу теорії еволюції Холл висунув думку про співвіднесення етапів розвитку людства з віком дитини. Він був переконаний, що це допоможе організувати навчання дітей відповідно до вікових особливостей. Американські педагоги-психологи Едвард Торндайк та Вільям Джемс стали засновниками нової біхевіористичної концепції навчання. Закони навчання, сформульовані Торндайком (закон тренування і повторення; закон ефекту; закон готовності), були покладені в основу його методики навчання. Вони ґрунтуються на принципі взаємодії стимулу та реакції: проміжний зв'язок між ними встановлюється тоді, коли певний стимул в цих умовах породжує задовільну реакцію. Навчання відбувається при утворенні ними певної моделі поведінки. Торндайка можна вважати науковцем, який започаткував вивчення сучасної технології освіти.

Прогресивні ідеї, що переважали у педагогічній думці США досліджуваного періоду, виникли на основі філософії прагматизму Дьюї. З'ясовано, що прогресивний напрямок у розвитку теорії навчання, запропонований Дьюї, не був випадковим. Він є закономірним наслідком тогочасних радикальних змін у сфері світогляду і прагнень людини. Дьюї зазначав, що він лише приводив освіту у відповідність з вимогами, продиктованими часом. На його думку, у житті людства відбулися три великі революції, які так чи інакше вплинули на стан освіти: 1) інтелектуальна, що була наслідком ряду наукових відкриттів; 2) технократична, яка супроводжувалася винаходами і розвитком сучасної техніки; 3) соціальна як результат зростання існуючої демократії. Дьюї стверджував, що дитина реагує на вплив середовища своїми вчинками. У процесі взаємодії дитини і середовища шляхом вирішення певних проблем відбувається зміна навколишнього середовища і реконструкція досвіду дитини, її ріст і розвиток. Дьюї висловив думку про те, що освіта є неперервним процесом. Застосовуючи науковий підхід до вирішення проблеми, Дьюї виділив такі етапи цього процесу: усвідомлення проблеми; формулювання гіпотези; тестування гіпотези; узагальнення (прийняття або відкидання попередніх припущень).

Серед послідовників Дьюї було багато відомих американських педагогів, які сприяли еволюції педагогічної думки США, зокрема Вільям Кілпатрік. Він вважав, що мислення породжується діяльністю, у ній воно вдосконалюється. Вірячи у те, що розвиток і вдосконалення мислення є однією із найголовніших цілей освіти, усвідомлюючи, що учні вивчають краще те, що вони засвоюють у процесі життя і на практиці, Кілпатрік мав на меті створити такий метод навчання, в основу якого були б покладені завершені акти або процеси мислення у поєднанні із комунікативним підходом до навчання. Він, як і Дьюї, вважав, що навчання починається з виникнення дисбалансу у ситуації, і кінцевою метою навчання є встановлення балансу (вирішення проблеми). Педагог Фредерік Бонсер продовжив розробку проектного навчання, започаткованого Вільямом Кілпатріком. Він стверджував, що для визначення змісту освіти необхідно виходити з принципу практичної корисності того чи іншого предмету для дитини.

Аналіз педагогічних джерел вказує на вплив педагогічних ідей Теодора Бремельда і Джорджа Каунтса на розвиток соціал-конструктивізму. Ці педагоги вважали, що у соціальних відносинах школа повинна займати чітко виражену позицію, а вчителі мусять бути суспільними лідерами. Зокрема Каунтс звертав особливу увагу на роль школи як інституції культури у формуванні продуктивної педагогічної системи. Каунтс був переконаний, що для кожного суспільства існує характерна для нього, але відмінна від інших освіта. Тому першочерговим завданням американських педагогів має бути визначення базових і рушійних принципів американської освіти.

Інший американський педагог - Клів Морріс - стверджував, що педагогіка екзистенціалізму повинна опиратися на підсилення свідомості учня, який перебуває у процесі постійного творчого пошуку і завжди має право вибору. Епістемологія екзистенціалізму базується на усвідомленні того, що досвід людини є суб'єктивним. Цінність тих чи інших знань визначається їхньою значущістю для кожного окремого індивіда.

Представники традиційної школи, серед яких були такі педагоги, як Роберт Хатчінз, Артур Бестор та Мортімер Едлер, виступали за збереження існуючої системи освіти з акцентом на вивченні предметів інтелектуального циклу. Педагогічні ідеї Хатчінза ґрунтувалися на двох концепціях: концепції раціональної природи людини і концепції знань, в основу яких були покладені вічні, абсолютні й універсальні цінності та істини. Його теорія навчання передбачала наявність суттєвих і незмінних елементів, тому освіта повинна бути однаковою для всіх дітей. Навчальний план, запропонований Бестором, також не передбачав значної диференціації навчання.

Аналізуючи ідеї педагогів-новаторів США першої половини ХХ століття, можна зробити висновок про певну „роздрібненість” педагогічної думки США досліджуваного періоду, поділ її представників на прибічників традиціоналізму та прогресивізму, які частково або повністю заперечували ідеї одне одного. Досить часто кожен із них при запровадженні власних методів жертвував головними принципами навчання, що позначалося на їх результативності.

На основі проведеного дослідження було сформульовано такі висновки:

Система освіти Сполучених Штатів Америки формувалася протягом століть, вбираючи особливості кожної епохи. У процесі її еволюції простежувалося трансформування змісту і методів навчання; переглядалися цілі освіти, однією з яких була її відповідність потребам і вимогам суспільства зазначеного періоду, що зумовлювалися складними соціально-економічними перетвореннями. Головна функція освіти полягала у практичній підготовці до життя, в її основу було покладено принцип надання учням широкої свободи у виборі предметів, що відповідали б їхнім природним здібностям і нахилам. Надмірна „професіоналізація” та практична спрямованість освіти призвели до нехтування предметами академічного циклу, а це позначилося на загальному рівні освіченості молоді.

До ХХ ст. американська педагогічна думка перебувала в основному під впливом німецьких філософсько-педагогічних теорій. У більшості випадків американські вчені були вихідцями німецької школи і саме звідти вносили у свої концепції і методи наукового дослідження європейський досвід. У процесі розвитку американська педагогічна наука не тільки увібрала в себе все найкраще, здобуте провідними європейськими педагогами, але й збагатила світову педагогічну думку.

Початок ХХ століття у світі характеризувався пошуком нових, ефективних педагогічних теорій та методів з метою покращення навчання та якісної підготовки молоді для продовження освіти і для подальшого суспільного життя. Американські педагоги також шукали шляхи вирішення цих важливих проблем, проводячи масштабні експериментальні дослідження для виявлення дієвості тих чи інших педагогічних теорій. За цих умов почала свій розвиток експериментальна педагогіка, головними методами якої були спостереження, експеримент та статистичний метод.

Значні зміни, що були характерні для науки досліджуваного періоду, сприяли трансформуванню домінанти навчання. Дитина перетворилася на суб'єкт навчання, її інтереси та потреби стали пріоритетними. Праці Вільяма Джемса, Стенлі Холла, Джона Дьюї та Вільяма Кілпатріка не лише сприяли зародженню прогресивного напрямку в педагогічній думці США, а й ознаменували початок розвитку власне американської теорії навчання.

Завдяки педагогічно-дослідницькій діяльності американських педагогів на початку ХХ ст. великого значення набули методи спостереження та експерименту; в основу теорії навчання було покладено принципи демократизації навчального процесу, власної активності учня, розвитку особистості внаслідок активної цілеспрямованої взаємодії із навколишнім середовищем. Зміст навчання полягав у вирішенні проблемних ситуацій; надбанні і збагаченні досвіду дитини в умовах навчального середовища. Навчання трактувалося як комплексне поняття, його кінцевим результатом повинно було стати забезпечення всебічного розвитку особистості; пріоритетом навчання визначалася практична діяльність учнів.

Виходячи з принципу індивідуального підходу до навчання, на основі прогресивної та експериментальної педагогіки у США були створені різноманітні школи, програми, форми організації навчання, серед них Гарі-план, плетун-план, Віннетка-план, Дальтон-план, Берк-план, метод проектів. Серед експериментальних шкіл варто виділити лабораторну школу Дьюї у Чикаго та експериментальну школу Лінкольна в Нью-Йорку.

Проте для американської педагогічної думки 20-х рр. ХХ ст. була характерна абсолютизація експериментальних методів і форм організації навчання. Нові методи навчання в основному застосувалися для кращої підготовки учнів до майбутнього життя у суспільстві, проте випускники зазначених шкіл не отримували достатньо теоретичних знань, які сприяли б належному рівню засвоєння навчальних програм. Вищезгадані форми організації навчання створювалися з метою втілення нових, ефективних методів навчання великої кількості учнів (як наслідку хвиль еміграції). Недовговічність цих форм організації навчання можна пояснити їхньою недосконалістю. Новостворені навчальні заклади залишилися на рівні педагогічних лабораторій та експериментальних майданчиків для тестування педагогічних гіпотез.

У процесі дослідження з'ясовано, що система освіти США базувалася на філософсько-педагогічних засадах есенціалізму, перенніалізму, реконструкціонізму, біхевіоризму, експерименталізму та прогресивізму. Прихильники кожного із зазначених напрямків намагалися провести реформування у галузі освіти США, виходячи з тих чи інших світоглядних позицій. Прагматизм як власне американська філософія освіти виник на противагу існуючим консервативним теоріям (есенціалізм, перенніалізм). Саме на основі прагматизму розвинулися експерименталізм, прогресивізм, реконструкціонізм, представники яких висловлювали незадоволення існуючим станом освіти і прагнули її вдосконалення. Проте широка теоретична база не дозволила американським педагогам втілити у життя основні положення у достатній мірі через однобічне їх тлумачення, відсутність комплексного та творчого підходу до їх використання у педагогічній практиці.

У результаті проведеного дослідження виділено три етапи розвитку теорії та практики навчання США у першій половині ХХ століття. На першому етапі (1900 - 1918 рр.) педагогіка виокремилася в окрему науку із зміщенням акценту на психологічні методи дослідження. Саме цей період є етапом становлення прогресивного, реформаторського напрямку у розвитку теорії та практики навчання США, теоретичним підґрунтям якого стала філософія прагматизму.

На другому етапі (1919 - 1929 рр.) теоретичні концепції прогресивної педагогіки широко застосовувалися на практиці у навчальних закладах США, які були свого роду педагогічними лабораторіями. Цей період можна вважати кульмінацією розвитку експериментальної педагогіки США, оскільки було створено велику кількість навчальних закладів нового зразка, у яких використовувалися прогресивні форми та методи навчання.

На третьому етапі розвитку теорії та практики США (1930 - 1950 рр.) прогресивізм та реконструкціонізм протиставлялися перенніалізму та есенціалізму, які стосувалися традиційного підходу до навчання і мали на меті забезпечити базові знання і сприяти моральному розвитку дитини. Протистояння традиційної та прогресивної освіти вказувало на суперечності, які існували у педагогіці США і потребували негайного вирішення.

До найважливіших тенденцій розвитку теорії та практики навчання у США можна віднести такі

домінування філософії прагматизму і соціал-конструктивізму;

демократизація і гуманізація педагогічного процесу;

трактування дитини як активного учасника навчального процесу, який здобував знання внаслідок взаємодії із оточуючим її світом, на основі практичної діяльності, у результаті реконструкції власного досвіду;

науковий підхід до вирішення проблем навчання з опертям на експериментальні методи дослідження;

пріоритетність у навчанні інтересів та потреб учня, що активізувало впровадження диференційованого навчання;

оптимізація загального розвитку дитини, котрий у кінцевому результаті вважався головною ціллю освіти, хоча більша увага приділялася не інтелектуальному росту дитини, а її практичному пристосуванню до життя.

Проведене дослідження не вичерпує всіх проблем, пов'язаних із розвитком теорії та практики навчання у США. Поза увагою залишилися питання впливу дидактичних ідей американських педагогів на методику викладання окремих предметів; порівняльний аналіз вітчизняної та американської дидактичних систем досліджуваного періоду; вивчення педагогічної спадщини окремих американських педагогів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНО У ПУБЛІКАЦІЯХ

Монографія:

1. Пацевко Н.В. Теорія та практика навчання у США (перша половина ХХ ст.). - Дрогобич: Вимір, 2004. - 185с.

2. Статті у фахових виданнях:

3. Пацевко Н.В. Становлення і розвиток вищих народних шкіл у Сполучених Штатах Америки // Людинознавчі студії: Зб. наук. праць ДДПУ. - Випуск 4. -Дрогобич: Вимір, 2001. - С.224-233.

4. Пацевко Н.В. Вплив експериментальної педагогіки на американську школу у першій половині ХХ ст. // Теоретичні питання освіти та виховання: Зб. наук. праць КДЛУ. - Випуск 16. - Київ: Видавничий центр КДЛУ, 2001. - C.47 - 49.