Науково-педагогічна спадщина Іоаникія Галятовського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНА СПАДЩИНА ІОАНИКІЯ ГАЛЯТОВСЬКОГО

Спеціальність: Загальна педагогіка та історія педагогіки

Панчук Ганна Анатоліївна

ІВАНО-ФРАНКІВСЬК, 2004 РІК

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКАРОБОТИ

Актуальність теми. Національне відродження України потребує докорінного поліпшення освіти й виховання підростаючого покоління на ідеалах гуманістичної педагогіки. Для успішного розв'язання цього стратегічного завдання необхідно дослідити вітчизняні педагогічні традиції, щоб творчо використати їх духовно-моральний та пізнавальний потенціали, врахувати і практично застосувати віками нагромаджений досвід. У державній програмі “Освіта” (Україна ХХІ ст.)” окреслено основні завдання та зміст освіти на сучасному етапі духовного становлення України. Її інтегрування у світовий освітній простір потребує впровадження новітніх технологій у навчально-виховний процес, посилення демократичних тенденцій, що сприяють перенесенню акценту з масових педагогічних впливів на особистісно-орієнтовані, які здатні враховувати неповторну індивідуальність дитини, найповніше використати її можливості.

Проблеми гуманізації освіти набувають особливої актуальності у період глибокої трансформації різних сфер суспільного життя країни. В таких умовах, вважаємо, важливо, щоб кожна особа, яка формується, здобуваючи освіту, водночас опановувала не лише певними знаннями, а й духовно-моральними нормами, набувала досвіду різноманітної діяльності.

Зрозуміло, що розв'язання актуальних аспектів проблеми гуманізації неможливе без глибокого дослідження прогресивних педагогічних надбань минулого і дотичного їх впровадження у життя. Сучасна педагогічна наука приділяє належну увагу питанням духовності, особливо в контексті порівняно нових навчальних дисциплін - соціальної педагогіки та соціальної психології. На важливості вивчення та ефективного впровадження спадщини минувшини наголошено в Державній національній програмі “Освіта” (Україна ХХІ ст.)”, Декларації про державний суверенітет України та ін. У цьому зв'язку важливо актуалізувати, на думку автора, релігійні традиції як пріоритетний чинник формування моральності сучасної людини. Відповідно вагомим внеском в історію української наукової, педагогічної та риторичної думки розглядаємо спадок видатного громадського діяча, проповідника і гомілета, архімандрита Іоаникія Галятовського. Його педагогічна діяльність - яскравий приклад вдалого синтезу основоположних ідей народної педагогіки України ХVII ст. з європейською педагогічною думкою, успішної розробки наукових засад функціонування системи українського шкільництва загалом. ХVІІ ст. - доба поширення національно-визвольного руху в Україні, формування української державності, становлення національної культури і освіти, заснованої на гуманістичних ідеях доби українського бароко.

У сучасній вітчизняній педагогічній науці нагромаджено значні здобутки щодо вивчення спадщини І. Галятовського, які можуть стати підґрунтям для подальшого вдосконалення навчання й виховання молоді. Ученими приділено належну увагу дослідженням ролі та місця його спадщини в скарбниці української педагогічної науки. Так, окремі питання історії розвитку педагогічної думки порушено в працях Ю. Алексєєва, М. Дарманського, Н. Дем'яненко, Г. Дмитренко, Л. Карамушки, В. Кременя, С. Крисюка, В. Лугового, В. Майбороди, Н. Нижник, Н. Протасової, Г. Сагач та ін. Водночас вважаємо, що недостатню увагу приділено розгляду прагматичних проблем у спадщині І. Галятовського.

Значну цінність для дослідження порушеної проблеми становлять і ті праці українських і зарубіжних учених (А. Архангельського, О. Білецького, Є. Болхвітінова, С. Голубєва, В. Ейнгорна, А. Єфимова, П. Житецького, М. Маркова, С. Маслова, І. Огієнка, Н. Петрова, В. Перетца, П. Попова, М. Сумцова, Ф. Титова, І. Франка, І. Чепіги, Д. Чижевського, І. Шляпкіна), в яких акцентовано передусім мовні аспекти в творчості Галятовського. Натомість його діяльність як просвітника, гуманіста і науковця залишається маловивченою.

Актуальність започаткованої проблеми, недостатня увага до результатів діяльності й творчості вченого в доробку сучасної педагогічної науки зумовили вибір теми дисертації “Науково-педагогічна спадщина Іоаникія Галятовського (бл. 1620-1689)”. Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є частиною теми кафедри педагогіки та психології Хмельницького державного університету “Проблеми розвитку особистості майбутнього педагога (протокол №2 від 28.12.1999 р.), у виконанні якої автор брав безпосередню участь, Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Морально-ціннісні особливості інноваційної поведінки молоді в період становлення української держави” (державний реєстраційний номер № 01БПО17-02). Тему роботи затверджено Радою з координації наукових досліджень АПН України (протокол № 9 від 6. ХІІ. 2002 р.).

Об'єкт дослідження: місце науково-педагогічної спадщини Іоаникія Галятовського у вітчизняній українській педагогічній думці.

Предмет дослідження: науково-педагогічна спадщина Іоаникія Галятовського в контексті європейської педагогічної думки XVII-XVIII ст.

Мета дослідження: науково-теоретичне обґрунтування внеску І. Галятовського в розвиток педагогічної науки досліджуваного періоду задля доведення її значущості для сучасної освіти України.

Об'єкт, предмет і мета дослідження зумовили розв'язання таких завдань:

1. Проаналізувати історико-культурні витоки гуманістичної філософії І. Галятовського й визначити напрями дослідження;

2. Розкрити соціокультурний потенціал основних ідей гуманістичної педагогіки І. Галятовського;

3. Охарактеризувати пастирсько-педагогічну думку І. Галятовського;

4. Дослідити внесок І. Галятовського в розвиток теорії та практики української риторики й гомілетики;

5. Окреслити шляхи використання спадщини І. Галятовського в сучасній практиці підготовки майбутніх педагогів.

Методологічну основу дослідження становлять два взаємообумовлені компоненти, що сприяють досягненню мети дисертаційної роботи.

По-перше, теоретико-методологічний (обумовлює різностороннє вивчення проблеми), реалізований взаємодією таких підходів до дослідження: історичного, який має на меті вивчення суспільно-політичних умов життя і творчості вченого, аналіз його поглядів у їх історичному розвитку, оцінку доробку в контексті тогочасних реалій, логіко-гносеологічного, що передбачає концептуальний аналіз основних понять, принципів та парадигм - основи поглядів Галятовського та його сучасників, виявлення їх взаємозв'язку та субординації, системного, що уможливив розгляд досліджуваного об'єкта як цілісного утворення, якому притаманні структурні, функціональні та історичні зв'язки, виявлення їх взаємообумовленості.

По-друге, технологічний, який ініціює творче використання педагогічної й риторичної спадщини І. Галятовського у вітчизняній педагогіці та в українській культурі загалом.

Методи дослідження. Для розв'язання поставлених завдань використано такі загальнонаукові методи: аналітичний, історичних паралелей (порівняльний метод), аналіз, формально-логічний (гіпотетико-дедуктивний, дедуктивний, індуктивний) тощо.

До окремих наукових методів віднесено метод статистичної обробки текстового матеріалу, комплементарний і хронологічний, які сприяють порівняльному історично-педагогічному аналізу фактів і явищ означеної доби, їх синтезу з метою виявлення ефективних шляхів впливу спадщини І. Галятовського на розвиток сучасної вітчизняної педагогічної думки.

Джерельну базу наукового дослідження становлять:

- історично-педагогічні, загально-філософські, історичні, риторичні праці І. Галятовського;

- матеріали Центрального історичного архіву (м. Київ) та Чернігівського обласного державного архіву;

- “Елецкого Успенского монастыря архимандрита Иоанникия Голятовскаго о поднесении царю отпечатанной книги под заглавием “Мессия правдивый”;

- періодичні видання ХIХ-ХХ ст., зокрема часописи “Київська Старовина”, “Чернігівські Єпархіальні Відомості”, “Земська Неділя”.

Важливим підґрунтям для розкриття теми слугували:

- наукові праці українських та російських дослідників ХIХ-ХХ ст. (М. Грушевського, В. Сухомлинського, Б. Грінченка, Г. Ващенка, С. Русової та ін.) про видатних педагогів минулого (І. Златоуста, П. Могили, Я. Коменського, Г. Сковороди);

- релігійно-філософський доробок М. Бердяєва, В. Соловйова, П. Юркевича та інших, сучасні дослідження педагогів і психологів (І. Беха, I. Зязюна, В. Ничик, Г. Сагач, М. Фіцули, З. Хижняк, Н. Яковенко та ін.) про різні аспекти розвитку науково-педагогічної думки в Україні ХVII ст.

Наукова новизна і теоретичне значення одержаних результатів полягають у тому, що вперше науково проаналізовано взаємообумовленість педагогічної та риторичної думки в Україні ХVII ст., на прикладі творчості Іоаникія Галятовського, досліджено загальні та специфічні особливості розвитку наукової теорії і практики гомілетики в Україні;

- доповнено творчу спадщину І. Галятовського та обґрунтовано її значення для розвитку української педагогіки й риторики;

- обґрунтовано форми і засоби педагогічного впливу на духовний розвиток сучасної молоді, важливі для цілісного відтворення актуальних особливостей соціокультурного потенціалу гуманістичної педагогіки в практиці професійної підготовки майбутніх педагогів;

- уведено в науковий обіг нові архівні матеріали про розробку І. Галятовським шляхів становлення духовності особистості та обґрунтування напрямів, які сприяють формуванню її цінностей;

- розкрито основні історично-культурні витоки формування гуманістичної філософії й педагогічних поглядів І. Галятовського;

- отримали подальший розвиток пріоритетні напрями його творчого доробку (історія розвитку духовно-моральної освіти в Україні, обґрунтування визначальних засад української ментальності та ін.) у контексті ретроспективного історично-педагогічного аналізу педагогіки й риторики на тлі соціокультурних процесів досліджуваної доби;

- доведено прийнятність та виявлено шляхи використання спадщини І. Галятовського сучасною педагогічною практикою, способи її інтегрування з процесами сучасної культури загалом.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що введено в обіг маловідомі архівні матеріали, документи.

Основні положення та рекомендації дисертаційного дослідження використано в навчально-методичній роботі зі студентами Хмельницького гуманітарно-педагогічного інституту (довідка № 147 від 21.05.04), Хмельницького національного університету (довідка № 304 від 21.05.04), Кам'янець-Подільського державного університету (довідка № 301 від 01.06.04), Прикарпатського університету ім. Василя Стефаника (довідка № 126 від 19.05.04).

Матеріали дисертації можуть слугувати за основу для подальших історично-педагогічних досліджень і бути використані в розробці навчальних програм, для написання науково-методичних посібників, створення лекційних фондів, спецкурсів тощо.

Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження оприлюднені:

- на міжнародних науково-практичних конференціях “Християнські цінності в культурі та освіті” (м. Острог, 2003) та “Православні духовні цінності і сучасність” (м. Київ, 2004);

- на Других міжнародних педагогічних читаннях (науково-практична конференція) “Проблеми гуманізації навчання та виховання у вищому закладі освіти” (м. Ірпінь, 2004);

- на всеукраїнських науково-практичних конференціях: “Актуальні проблеми трансформації освіти” (м. Кам'янець-Подільський, 2003), “Виховання громадянина України: методологія, практика” (м. Хмельницький, 2004);

- на Всеукраїнських педагогічних читаннях “Проблеми української народної педагогіки в науковій спадщині Мирослава Стельмаховича” (м. Івано-Франківськ, 2004);

- “Перспективи розвитку соціогуманітарних наук у класичних університетах (соціологія, психологія, педагогіка)” (м. Київ, 2004);

- на Республіканській науково-теоретичній конференції “Філософія діалогу культур та комунікативних стратегій у сучасній педагогіці” (м. Київ, 2004);

- на Міжрегіональній науково-практичній конференції “Формування інтелектуально розвинутої і морально зрілої особистості у процесі викладання гуманітарних дисциплін” (м. Львів, 2004);

- на науково-практичній конференції “Шляхи формування духовно-моральної та соціальної культури майбутніх спеціалістів” (м. Київ, 2003);

- на засіданнях кафедри Хмельницького технологічного університету Поділля (2000-2004 рр.), на кафедрі шкільної педагогіки та психології Хмельницького гуманітарно-педагогічного інституту (2002-2003 рр.), учених рад, методичних семінарах Хмельницького гуманітарно-педагогічного інституту, національного університету, Кам'янець-Подільського державного університету впродовж 2000-2004 рр.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковано у семи наукових статтях, чотири з них - у фахових журналах та науково-методичних збірниках.

Структура дисертації:

Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаної літератури (263 найменування) та 1 додатка.

Загальний обсяг тексту дисертації - 191 сторінка. Основний зміст - 171 сторінка.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження та її концептуальну основу, проаналізовано ступінь її розробленості, визначено об'єкт і предмет, сформульовано мету, завдання й методи наукового пошуку, доведено теоретичну новизну і практичну значущість одержаних результатів, відображено апробацію результатів дослідження.

У першому розділі - “Творча особистість Іоаникія Галятовського на тлі епохи українського бароко” - розкрито особливості суспільно-політичної, духовно-ідеологічної і соціокультурної ситуації в Україні ХVII ст., яка значною мірою зумовила життєвий і творчий шлях І. Галятовського як видатного українського просвітника. За матеріалами джерельної бази доведено, що геній І. Галятовського формувався у славетний та, водночас, драматичний історичний період - період становлення української державності. На фоні протистояння православ'я, католицизму, уніатства тощо формувався духовний простір українського народу і власне творчий потенціал І. Галятовського як яскравого виразника його ментальності. Доведено, що певну небезпеку становило:

- по-перше, магометанство, яке силоміць насаджувалося на території України, окупованої турками й татарами;

- по-друге, іудаїзм, особливо після виступу єврейського лжепророка Сабатея Цві, який у 60-х роках ХVII ст., оголосив себе істинним месією.

Більшість полемічних виступів І. Галятовського присвячено боротьбі з очевидними супротивниками православ'я.

У розділі наголошується, що ХVII ст. - доба культурного відродження. У цей період формується національна наука, освіта, література й мистецтво, закладаються ті підвалини державності, які обумовили її збереження у важкі часи. Водночас виникають і набирають сили братські школи, які забезпечують широку просвітницьку роботу. Визначна роль у реалізації її функцій належить Острозькій академії, а згодом - Києво-Могилянському колегіуму. Показовим вважаємо той факт, що в ньому навчався Іоаникій Галятовський, а згодом став його ректором. У першому розділі дисертації охарактеризовано соціокультурну й просвітницьку діяльність колегіуму в означений період, проаналізовано ті особливості, які були притаманні організації його навчально-виховного процесу.

На підставі аналізу першоджерел нами простежено основні віхи життя й творчості Галятовського. Зазначимо, що після закінчення Могилянського колегіуму, працюючи нетривалий час на Волині, він приймає чернецтво і стає ігуменом Куп'ятицького монастиря (біля Мінська). З 1655 року І. Галятовський після повернення до Києва в Могилянський колегіум працює викладачем риторики і вже з 1657 року стає його ректором. Особливою подією став 1659 рік, коли опубліковано перший твір Галятовського “Ключ Розуміння”. Він подає його як збірник проповідей полемічного і морально-етичного спрямування з додатком - знаменитою “Наукою албо способом зложеня казаня”. Правомірно стверджувати, що це - перший в Україні та в Східній Європі гомілетичний трактат. За ним вчилися мистецтву проповіді декілька поколінь українських та російських ораторів і проповідників.

Не менш важливим у дослідженні порушеної проблеми вважаємо і 1663 рік: у Білій Церкві Галятовський дискутує з єзуїтом Адріаном Пекарським і через тринадцять років по тому оприлюднює цей текст під назвою “Беседа Белоцерковская”. Йому належить особлива роль у подальшій боротьбі з католицизмом. Надалі, перебуваючи в 1664-1668 роках у Львові, філософ публікує твір “Небо новое” про чудеса Богородиці, а з поверненням до Києва у 1668 році у світ виходить наступна праця - “Месія правдивий”. Саме зміст є відвертим полемічним трактатом, який І. Галятовський спрямовує проти лжемесії Сабатея Цві.

З 1669 року і до кінця життя І. Галятовський є архімандритом Єлецького монастиря (біля Чернігова), де впродовж двадцяти років публікує низку таких творів:

- історично-педагогічного змісту “Скарбница потребная” про Єлецький монастир;

- полемічний трактат ”Старий костьол” (проти єзуїтів);

- “Лебідь” і “Алькоран” - проти магометанства і турецько-татарської агресії;

- “Альфабетум” - звинувачення відступників від православної віри;

- “Фундамента” (про утиски українського народу з боку польської шляхти і католицької церкви);

- богословсько-моралістичні твори “Гріхи розмаїтиї” і “Душі людей умерлих”, а трактат “Боги поганськії” спрямований проти язичників.

Нами доведено, що основу філософського світогляду Галятовського становив теїзм, який розвивався на гуманістичних ідеях доби Відродження. Притаманним йому було нове розуміння особистості, відмінне від традиційно усталених. Адже гармонійне поєднання душі, духу і тіла, звернення до земного життя людини - відтворення її тілесної природи. Відповідно гуманістичні ідеї просвітитель розробляв з опертям на специфічні риси української ментальності та з урахуванням соціокультурних особливостей тогочасної ситуації в Україні.

За переконаннями Галятовського, Бог створив світ і людину, наділивши її свободою волі та здатністю до свідомої творчої діяльності. Вільна в діях людина є відповідальною за наслідки від своїх вчинків уже не лише перед Богом, а й на землі - перед собою і суспільством. Відтак у своїх творах філософ широко пропагує ідеї неухильного дотримання громадянських обов'язків, патріотизму, відповідальності перед своїм народом. Оскільки доля визначається вільним вибором людини, то пошук істини, правильного життєвого шляху є самоціллю кожного. Отож зрозумілою є і основна риса концепції гуманізму І. Галятовського - пріоритет морального начала. Його педагогічні ідеї неподільні з моральними поняттями “блага”, “щастя” та ін. З огляду на них філософ обґрунтовує необхідність гармонійного розв'язання протиріч у проблемі взаємин “людина - суспільство”.

Бароковий стиль в Україні поєднував деякі елементи Ренесансу і Середньовіччя. Доба Відродження відзначалась простотою викладу думки, розуміння людини як вільної від усіх життєвих баталій. В епоху бароко прослідкуємо дві світоглядні орієнтації - на природу і на Бога. В ідеалі для людини, що жила в добу бароко, всі можливі шляхи ведуть до Бога шляхом пізнання природи.

На підставі аналізу творчого доробку Галятовського в контексті філософсько-теологічних ідей бароко стає очевидною його прихильність до тверджень, за якими пізнання Бога передбачає пізнання природи, суспільних відносин між людьми. Згідно з його концепцією людина є частинкою природи, отож вона не лише здатна пізнавати природне та суспільне життя, а повинна виявляти й активність. За його глибокими переконаннями, пізнавальні можливості кожної людини мають спрямовуватись на досягнення нею згоди між розумом і вірою, для якої особливої значущості набуває душа.

Аналіз творчості Іоаникія Галятовського свідчить, що вона була поворотним пунктом від схоластики до гуманістичної філософії, хоча говорити про повну його відчуженість від світоглядних та методологічних засад схоластики немає підстав. Цим, власне, і відзначаємо своєрідність філософських поглядів Галятовського: вони безпосередньо поєднуються з релігійними, а філософські поняття аналізуються і визначаються в межах суто релігійного (православного) умогляду. Аналогічно і гуманістичні ідеї розглядаються ним не стільки під суто філософським, скільки під релігійно-богословським кутом зору. Натомість обидва аспекти розгляду збігаються, накладаючись і утворюючи неподільну єдність.

Погляди Іоаникія Галятовського про сутність духовності та факторів виховання особистості формувалися здебільшого під впливом класичних засад ідеалізму, з досить помітним впливом філософії Арістотеля. Він вважав, що Бог породжує єдність тілесного та духовного. Тіло складається з матеріальної субстанції. Душа - розумна, непомітна та безсмертна, складає сутність людини й об'єднує її з Богом.

Провідною у його поглядах вважаємо ідею духовності буття, самостійного владарювання духу над тілом. Іоаникій Галятовський наголошував, що людина має керуватись перш за все веліннями душі, а не чуттєвими жаданнями.

Визнаючи існування Бога, Іоаникій Галятовський водночас, в дусі засад гуманізму, вірив у наявність у людини свободи волі, тобто здатності вибору мети й шляхів її досягнення. Людина, її душа є продуктом індивідуального Божого творіння. Наділяючи її свободою вибору, за словами І. Галятовського, доля кожної людини - в її власних руках, тобто визначається її вчинками, вільним вибором. Пошук істини, правильного шляху, за твердженнями вченого, є самоціллю кожної особистості - своєрідний гімн: твори добро - і воно повернеться до тебе сторицею. Адже основою гуманістичної філософії і є начало творити добро.

Особливе місце в релігійно-філософській концепції гуманізму Галятовський відводить проблемі гріховності. Визнаючи право кожного на вільний вибір, людина може зробити неправильно, внаслідок чого виникає гріховне діяння. На думку Галятовського, до гріха може призвести не тільки порушення канонів віри, а й недотримання законів розуму. Отож гріх - це наслідок порушення гармонії між вірою та розумом. Філософ наполягає, що обидва компоненти мають суттєве значення. Відповідно гріх набуває сенсу світоглядно-методологічної категорії. Як дестабілізуючий чинник, що поєднує віру й розум, гріх є причиною всіляких “противних природі і духу” подій і вчинків - від елементарних негараздів на побутовому рівні до соціальних катастроф. Війни, епідемії, різні форми соціальної несправедливості І. Галятовський тлумачить як наслідок гріха, кару за нього.

За матеріалами проаналізованих першоджерел можемо стверджувати, що Галятовський формулює релігійно-ідеалістичне тлумачення соціального життя і процесів суспільного розвитку, не аналізуючи їх економічні рушії, яких він не бачить і не враховує. Натомість неправомірною була б і критика його поглядів, оскільки він - людина свого часу, що солідаризувалася з мислителями передових на той період Франції, Англії та інших країн. Вони дотримувалися аналогічних поглядів, вважаючи, що люди живуть погано тому, що не знають, як треба і як можна жити краще. Єдиним шляхом поліпшення соціокультурної ситуації вони вважали просвітництво, зокрема моральне виховання й перевиховання людини. В цьому вбачаємо соціальні утопії означеної в дослідженні епохи.

Іоаникій Галятовський рухався у світоглядних уподобаннях дотичне до реальної історичної доби, цілком поділяючи ілюзії своїх сучасників. У його поглядах також знаходимо елементи соціальної утопії, що стосуються соціальної нерівності, тлумачення її причин та способів подолання. Показово, що в констатації фактів поділу людей на бідних і багатих він радив заможним поділити своє багатство на три частини: для бідних, для монастирів і лише третину залишити для себе. Він вважав, що досягти цього можна шляхом переконання потенційних благодійників, що такі вчинки відповідають християнському тлумаченню справедливості.

У своїх творах І. Галятовський особливо акцентував увагу на моральному вихованні. Наділяючи його особливими функціями, філософу належить, вважаємо, не лише значний внесок у розробку його теорії та методики, а й принципово значущих методологічних положень.

У другому розділі - “Творча спадщина Іоаникія Галятовського як джерело розвитку сучасної педагогіки та риторики” - розглянуто засади і принципи педагогічної та гомілетичної концепцій І. Галятовського. Нами доведено, що вони формувалися з опертям поглядів філософа на мету та значення виховання на прикладі видатних діячів Києво-Могилянського колегіуму, а також шляхом глибокого проникнення в скарбницю народної педагогіки й української народної мудрості.

Розроблена Галятовським система виховання своїми витоками сягає в його релігійно-філософську концепцію гуманізму з визнанням переваг духовного над матеріальним, а також самоцінності особистості. Згідно з авторським тлумаченням, виховний процес повинен ґрунтуватися на принципах християнської етики з урахуванням досягнень народної педагогіки, традицій, звичаїв та обрядів у різних формах соціальної практики. Відтак, за Галятовським, головна мета педагогічних зусиль полягає в тому, щоб плекати в кожному працелюбність, високі моральні якості, риси борця за справедливість, прагнення розуму, краси душі. Мовою сучасної науки І. Галятовський тлумачить людину, як всебічно і гармонійно розвинену особистість. Її виховання покликане було формувати духовно-моральні норми і принципи, почуття та переконання, розвивати навички моральної поведінки дотичне до потреб тодішнього суспільства. З упевненістю можемо стверджувати, що моральне виховання є стрижнем педагогічної концепції Галятовського. “Моральна” мета обумовлена і неподільна із земним життям людини і реалізується нею шляхом досягнення блага в реальному бутті. А от звернення до серця і розуму людини філософ розглядав за найкращий психологічний інструмент, який завжди дієвий і знаходить відгук у душі, спонукаючи її до кращого.

На підставі вивчення і аналізу творчої спадщини І. Галятовського робимо висновок, що йому належить досить переконлива спроба систематизувати засоби впливу на вихованців задля досягнення успіхів у вихованні. Це - добрі настанови, вчинки, поради, бесіди, роз'яснення, власний приклад тощо. Основними засобами виховання І. Галятовський визнає слово, “вправляння”, напучування.

Важливим аспектом педагогічної концепції І. Галятовського вважаємо стимулювання інтелекту та пізнавальної активності. Задля цього він рекомендував використовувати надбання зі скарбниці усної народної творчості - легенди, казки, бувальщини, загадки тощо.

У педагогічній теорії І. Галятовського відзначаємо органічну неподільність розумового виховання з моральним. Найціннішими моральними якостями він вважав правдивість, чесність, доброту, працелюбність, повагу до людської особистості, любов до Батьківщини, готовність жертви заради її інтересів, гуманізм і шанобливе ставлення до інших народів. У вихованні він особливо обстоював принцип народності, підкреслюючи, що українцям властиві патріотизм, гуманність, вірність громадянському обов'язку, працьовитість, допитливість, відвага, скромність. Відтак у практичній педагогічній діяльності він непорушно дотримувався правила: все творити заради блага людей.

Гуманізм великого просвітителя зростав на вірі в самоцінність людини, її права вільного вибору, повазі до її гідності.

Вивчаючи теоретичний доробок і практичну педагогіку І. Галятовського, робимо висновок, що вони ґрунтувалися на принципах духовної спрямованості виховання, спадкоємності християнських ідеалів, суспільної користі та ідейності. Джерелом постійного вдосконалення педагогічних ідей І. Галятовського є його освітня діяльність. Саме вона уможливила реалізацію прогресивних для того часу підходів. Так, він пропонував будувати систему навчання й виховання на таких провідних ідеях:

- любові та повазі до особистості;

- переконаності у необхідності обстоювати свою віру;

- вимогливості насамперед до себе, а потім - до інших;

- спрямованості діяльності на добро, на задоволення потреб людини в саморозвитку та в самореалізації;

- формуванні патріотизму - необхідної умови збереження національної і культурної самобутності українського суспільства.

Вивчення науково-методичного доробку й науково-педагогічної творчості І. Галятовського дає підстави вважати їх підґрунтям для подальшого розвитку культури, філософської, етичної та педагогічної думки України ХVII ст. Володіння художнім словом як поет, виконанням як актор, майстерністю передавати у словах найтонші нюанси кольору і форми як художник, здатністю переконання як оратор, несучи безмежну любов до людини як гуманіст, дозволяло йому творити нові проповіді. Зауважимо, що проповідництво в Україні відоме ще з часів Київської Русі, однак завдяки незаперечній заслузі й талантові І. Галятовського воно виходить на якісно новий етап розвитку в XVII ст. Одне з центральних місць у творчій спадщині видатного просвітителя посідає твір, який був популярним упродовж кількох століть і не втратив свого значення й сьогодні (трактат І. Галятовського з гомілетики “Наука албо способ зложеня казаня”). Свого часу він витримав чимало видань і за його змістом навчалася ціла плеяда проповідників як за підручником для студентів, за настільною книгою для священнослужителів. Його високо поціновували ритори й оратори, натомість дещо прискіпливо вивчали дослідники. Очевидно, що і нашим сучасникам, зокрема вчителям, він може бути корисним у теоретичному і в практичному аспектах. Науковці-дослідники різних аспектів спадщини І. Галятовського відзначають, що “Науку албо способ зложеня казаня” правомірно віднести до творів найвдаліших і найкраще сконструйованих за правилами гомілетичної науки. Встановлено, що в “Науці...” викладено загальні настанови про складання проповідей, а також виокремлено особливості їх епідейктичного та похоронного змісту.

Основою казання І. Галятовський вважав тему, тобто своєрідний епіграф, взятий із Святого Письма. Це основна думка, провідна ідея проповіді, що пронизує твір від початку і до кінця. Структурно проповідь, за Галятовським, повинна поділятися на три частини. Чільне місце, зазвичай, належить вступові - “єзордіуму”. Його зумовлює тема виступу, вид, конкретний матеріал, а також безпосередня мета. Друга структурна одиниця проповіді - наррація чи основна частина. Третьою є заключна частина - конклюзія, тобто висновки. Вона особливо важлива, оскільки в ній проповідник пропонує слухачам поєднати викладені в проповіді положення з проблемами їх власного життя і закликає застосовувати добрі приклади у своїй життєдіяльності.

І. Галятовський вважав, що всі частини проповіді повинні об'єднуватися навколо однієї теми, тобто звертав увагу на їх узгодженість із основною думкою. Детально розтлумачуючи особливості кожної частини проповіді, автор підкреслював, що головною умовою майстерності в ораторському мистецтві виступає вміння використовувати образи і картини життя. Без цього проповідь була б невиразною, навіть блідою, нудною, а головне - була б неспроможною впливати на почуття і розум пастви. Живе зображення дійсності є душею справжнього гомілетичного мистецтва.

У трактаті “Наука…” автор подає прийоми побудови проповіді й окреслює основні вимоги до неї. Передусім йдеться про зрозумілий і аргументований виклад матеріалу: причиною неефективності проповідей зазвичай була незрозуміла мова священика. По-друге, автор наполягав на логічності та послідовності викладу без суперечностей. Аргументація, обґрунтування думки - ось необхідні умови ефективного сприйняття казання. Досвідчений проповідник, вважав він, має досконало володіти словом, цілеспрямовано вести бесіду, обов'язково враховуючи можливості співтворчості зі слухачами. Отож повинен і сам відповідати певним вимогам - бути істинним духовним та інтелектуальним лідером.

У викладенні матеріалу Галятовський вимагав дотримуватися принципу послідовності, підкреслюючи необхідність логічного зв'язку попередньої інформації з наступною. Таким способом, на його думку, можна поступово її засвоїти. У всіх творах педагога чітко просліджується логічні зв'язки, які допомагають не втратити основну думку. Міцність знань, вважав І. Галятовський, забезпечується глибоким усвідомленням сказаного, яскравістю вражень. Саме принцип міцності знань визначаємо у виховній системі Галятовського пріоритетним.

Проповідь повинна виконувати виховну, пізнавальну та естетичну функції. І. Галятовський, намагаючись використати виховний і пізнавальний потенціали проповідника і педагога, вважав, що просвітитель повинен володіти не лише переконуючим словом, культурою спілкування, відповідно до чинних християнсько-етичних норм життя, а й дарувати слухачам насолоду від проповіді, зосереджуватись на її красі.

У гомілетичному трактаті Галятовського нами знайдено не тільки формальні схеми побудови проповіді, а й низку актуальних рекомендацій стосовно того, якій високій меті вона повинна слугувати і яким чином потрібно її досягати. Отож логічно, що автор уміщує чимало положень щодо моральних засад життєдіяльності людини. Проповіді І. Галятовського будять думку і совість, виховують щиру любов до України, свого народу, спонукають творити добро. Сьогодні ми розглядаємо їх як взірець гомілетичної довершеності.

Видатний проповідник закликає людей до милосердя. Він вирізняє два його види: для тіла (нагодувати голодного, спраглому дати пити, голого - одягнути, подорожнього - запросити в дім, відвідати в'язня, доглядати за хворим, утішати його, поховати неімущого за свої кошти) і для душі (потішити сумного словом і ділом, прощати кривди, дотримуватись Божих заповідей, відвернути людину від гріха і схилити її до покаяння, якщо треба - розтлумачити, пояснити деякі вчення і, основне, молитися за всіх людей, які потребують благословення).

Дослідження гомілетичної спадщини І. Галятовського свідчить про те, що її зміст яскраво орієнтує на боротьбу за свободу духу, за віру, добро, людяність і має на меті вкорінити ці якості в душі кожного українця-патріота.

Аналіз творчості І. Галятовського, його педагогічної та риторичної спадщини дає підстави сформулювати загальні висновки.

Проблема становлення й розвитку української педагогічної думки має соціальну та історично-педагогічну сутність.

Вона була і є об'єктом наукового інтересу впродовж багатьох віків, на різних етапах суспільного розвитку вона набуває особливостей, що зумовлені соціально-політичними, економічними та освітніми процесами, характером людських відносин і діяльності.

Доведено прийнятність та актуальність спадщини І. Галятовського сучасною науковою педагогічною традицією в Україні. І. Галятовський - видатний український суспільно-політичний, церковний та освітянський діяч, публіцист і проповідник, педагог-просвітник, дослідник рідного краю, борець за національну ідею, українську культуру й освіту. Його погляди і переконання формувались у складний і драматичний період історії України, віддзеркалюючи його протиріччя та проблеми:

- це - епоха зародження і наростання в Україні національно-визвольного руху, який досяг свого апогею у Визвольній війні українського народу проти польських поневолювачів під проводом Богдана Хмельницького;

- період складної і напруженої та суперечливої ідеологічної боротьби проти католицизму й уніатства, які використовувались польським урядом як знаряддя духовного поневолення українського народу;

- період культурного відродження, формування в Україні національної науки, освіти, літератури і мистецтва;

- період могутнього творчого злету українського народу, завдяки якому у важкі часи він зміг зберегти свою самобутність.

І. Галятовський належить до плеяди освітніх діячів, які вперше звернулися до витоків духовноcті українського народу в творчості культурно-історичних основ системи навчально-виховного процесу шляхом обстоювання і визнання впливу православної християнської віри, народних традицій, звичаїв, обрядів, культури, історії. Він вважав духовність нагальною потребою особистості, яка виявляється у прагненні жити й творити згідно з релігійними моральними нормами, на засадах краси, добра та істини. У його просвітницькій та педагогічній діяльності обґрунтовано єдину систему християнського виховання. Їх головними чинниками є родинне, шкільне та релігійне виховання.

І. Галятовський наголошував, що зміст освіти повинен ґрунтуватися на тисячолітній культурній спадщині українського народу. Процес виховання моральних якостей християнина неподільний з внутрішньою потребою людини в самовдосконаленні. Головна роль у розвитку особистості належить християнським цінностям, які визначають її моральні орієнтації, прихильність до звичаїв, традицій українського народу.

У дослідженні доведено, що обґрунтовані І. Галятовським принципи побудови проповіді є основоположними для сучасників.

Усвідомлюючи значущість духовного виховання, І. Галятовський вбачав його завдання у формуванні кращих рис характеру українця - моральності, національної гідності, патріотизму, високої культури, взаємоповаги, доброзичливості, честі, благородства, інтелігентності, а отже - особистості, соціально зорієнтованої на співжиття з іншими людьми.

Узагальнюючи риторико-педагогічні погляди вченого, можемо стверджувати, що запропоновані ним шляхи та засоби розвитку духовності особистості спрямовані на пробудження прихованих можливостей, реалізацію природних задатків і здібностей.

Весь дух його творів пройнятий ідеєю виховання мужніх та звитяжних добро-творців, захисників рідної землі, національно-духовної еліти України.

Навчання й виховання, за переконаннями Галятовського, повинні ґрунтуватись на вивченні історії (рідного краю та світової), мистецтва, краєзнавства, національної міфології, прикмет і вірувань, родинно-побутової культури, звичаїв та обрядів.

Здійснене дослідження свідчить, що Іоаникій Галятовський залишив цінну теоретичну й практичну духовну спадщину, яка залишається актуальною та потребує глибокого вивчення задля її використання в сучасному процесі реформування української національної освіти. З метою запровадження запропонованої моделі виховання необхідними вважаємо організацію семінарів, конференцій з проблем морального формування особистості майбутнього вчителя; задля ефективної підготовки педагогічних кадрів читання у вищих навчальних закладах спецкурсу про “Розвиток освіти й науки в Україні”. Його основна мета - поглиблене ознайомлення студентів II-III курсів з процесом формування й розвитку української педагогічної думки на різних історичних етапах. педагогічний освіта виховання

У дисертації запропоновано перспективні напрями подальшого дослідження актуальних аспектів проблеми:

- педагогічні основи виховання гармонійної особистості;

- виховний потенціал проповідей Іоаникія Галятовського;

- особистий внесок філософа у розвиток риторичної думки в Україні і Європі загалом та ін.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДОСЛІДЖЕННЯ

1. Панчук Г.А. Взаємозв'язок політичного, релігійного та просвітницького аспектів життєдіяльності Іоаникія Галятовського як відображення його світоглядних ідей // Наук. записки Національного університету “Острозька академія”. Сер. “Психологія і педагогіка”. - Вип. 5. - Острог, 2004. - С. 255-266.

2. Панчук Г.А. Внесок Іоаникія Галятовського в гомілетичну науку України // Соціалізація особистості: Зб. наук. праць / За ред. проф. А.Й. Капської. - Т. ХХІ. - К.: Логос, 2003. - С.156-167.

3. Панчук Г. Впровадження ідей Іоаникія Галятовського в систему підготовки майбутніх вчителів // Проблеми української народної педагогіки в науковій спадщині Мирослава Стельмаховича: Матеріали Перших всеукр. педагогічних читань. - Івано-Франківськ: Плай, 2004. - С. 124-130.

4. Панчук Г.А. Гуманістична філософія Іоаникія Галятовського // Проблеми гуманізації навчання та виховання у вищому закладі освіти: Матеріали Других ірпінських міжнародних науково-педагогічних читань. - Ірпінь: Національна академія ДПС України, 2004. - С. 153-160.

5. Панчук Г.А. Морально-духовний зміст творів Іоаникія Галятовського: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції “Формування інтелектуально розвиненої і морально зрілої особистості у процесі викладання гуманітарних дисциплін”. - 11-12.06.04. ЛІ МАУП, 2004. - С. 103-107.

6. Панчук Г.А. Сучасний погляд на спадщину Іоаникія Галятовського // Вісник Прикарпат. ун-ту. Педагогіка. - Вип. Х. - Івано-Франківськ: Плай, 2004. - С. 192-197.

7. Панчук Г. А. Виховний потенціал творів Іоаникія Галятовського // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук. праць. - Вип. 211. Педагогіка та психологія. - Чернівці: Рута, 2004 - С. 102- 108.

Размещено на Allbest.ru