Апробація та впровадження результатів дослідження. Основні положення та результати проведеного дослідження доповідалися на науково-практичних конференціях: міжнародних - "Освіта і школа ХХІ століття" (Чернігів, 22-23 листопада 2002), "Інновації у вищій освіті" (Київ, 16-19 травня 2003)", "Інновації у вищій освіті" (Ніжин, 21-23 вересня 2004)"; Всеукраїнських - "Гуманістично-спрямований виховний процес і становлення особистості" (Київ, 17-18 жовтня 2001), "Педагогічні засади формування у підростаючого покоління активної громадянської позиції" (Київ, 16-17 жовтня 2002), "Професіоналізм педагогічних кадрів: сучасні підходи, концепції, досвід" (Ніжин, 2002), "Проблеми сучасного підручника" (Київ, 2-3 червня 2003); міжвузівських - "Основні напрямки навчання, виховання та всебічного розвитку особистості молодших школярів в світлі держстандарту початкової загальної освіти (проблеми, пошук, перспективи)" (Чернігів, 19-20 листопада 2001); на щорічних підсумкових науково-методичних семінарах кафедри педагогіки Ніжинського педагогічного університету імені Миколи Гоголя (2001-2004). Матеріали та результати дисертаційного дослідження впроваджувалися у навчально-виховний процес Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г.Шевченка (довідка №04-11 від 28.08.04), Чернігівського обласного інституту післядипломної освіти (довідка №01-12/298 від 01.09.04), Ніжинського педагогічного університету імені Миколи Гоголя (довідка №04 від 02.09.04), Прилуцького педагогічного училища імені І.Я.Франка (довідка №316 від 02.09.04).

Публікації. Основні результати дослідження відображені у 12 одноосібних наукових публікаціях автора. З них 9 статей опубліковано в наукових фахових виданнях.

Структура дисертації. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел з 322 найменувань (на 20 сторінках), 11 додатків (на 21 сторінці). Загальний обсяг дисертації складає - 253 сторінок друкованого тексту, основний зміст викладено на 212 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність проблеми та ступінь її дослідженості; визначено об'єкт, предмет, мету і завдання, методологічні засади, наукову новизну, теоретичне і практичне значення, методи та джерельну базу дослідження; висвітлено апробацію і впровадження основних результатів дисертаційного дослідження.

У першому розділі "Теоретико-методологічні засади становлення і розвитку ідей вільного виховання" визначено методологію дослідження та розкрито становлення ідей "вільного виховання" в історії педагогіки (включно до середини ХІХ століття).

Наголошено, що зміст поняття "вільне виховання" є складною і багатогранною проблемою, яка має внутрішні суперечності. Розв'язання даної проблеми включає аналіз самої природи особистості дитини, розвитку її задатків, здібностей, вікових особливостей та ін. У зв'язку з цим поняття "вільного виховання" ґрунтується на положеннях вікової психології. Ідея свободи, яка закладена в ідеях "вільного виховання", наближає нас до філософії та філософії освіти, зокрема.

Отже, дослідження даної проблеми здійснюється нами з опорою на знання в галузі філософії, педагогіки та психології.

Проведений аналіз джерел свідчить, що фундаментальні основи теорії вільного виховання закладались вже з часів Античності. Протягом великого часового відрізку (з часів античності до початку ХІХ століття) накопичувався педагогічний досвід, на основі якого сформувалась окрема теорія виховання, заснована на гуманістичних цінностях.

З'ясовано, що елементами теорії вільного виховання стали: діалогові форми навчання (Аристотель, Сократ, Платон); розвиток та обґрунтування принципу природовідповідності освіти (виховний і дидактичний аспекти) (А.Дістервег, Я.А.Коменський, М.Монтень, Ж.-Ж. Руссо, Ф.Фребель та ін.); ідеї шкільного самоврядування (Я.А.Коменський, Піфагор); визнання інтересу дитини основним чинником ефективного засвоєння навчального матеріалу (Й.Гербарт); гуманне ставлення до дитини і заперечення жорстких покарань і насилля (П.Верджеріо, Я.А.Коменський, та ін.); ідея саморозвитку особистості (Й.Песталоцці, Ж.-Ж.Руссо, Ф.Фребель); принцип самодіяльності (А.Дістервег, Ф.Фребель); ідея виховуючого навчання (Ф.Гербарт, А.Дістервег); ідея свободи людини (Дж. Локк, М.Монтень, Ж.-Ж.Руссо, та ін.).

Найпліднішими періодами для становлення засад теорії вільного виховання стали періоди Відродження і Просвітництва, коли людина і свобода були віднесені до вищих суспільних цінностей.

Ці ідеї послужили теоретико-методологічним підґрунтям для розвитку теорії вільного виховання як окремої цілісної концепції освіти та її втілення у практику роботи шкіл в зарубіжних країнах у кінці ХІХ - першій третині ХХ століття.

У дисертації доведено, що в становленні ідей теорії вільного виховання як окремої моделі освіти вирішальну роль відіграли історично сформовані пріоритети двох педагогічних напрямків: авторитарного і демократичного (гуманістичного).

Перший сформувався в умовах тоталітарних суспільств, відображає інтереси держави і характеризується жорсткою централізацією освіти, державним замовленням на формування у вихованців виконавських рис. Другий напрямок орієнтований на інтереси індивіда і передбачає автономію школи, спрямування її діяльності на формування самостійності, ініціативності, творчості, здатності особистості до власної життєтворчості та повної самореалізації.

Саме в руслі другого напрямку сформувалась теорія вільного виховання.

У другому розділі "Сутність ідей теорії вільного виховання в педагогічній теорії і практиці країн Західної Європи та Америки кінця ХІХ - першої третини ХХ століття" розглянуто основоположні ідеї теорії вільного виховання, визначено їх психологічні основи, основні принципи, відзначено особливості педагогічних систем прихильників вільного виховання.

Соціокультурна модернізація і пов'язані з нею соціальні і воєнні катаклізми, що на початку ХХ століття охопили більшість західноєвропейських держав, дали потужний імпульс прагненню людства до свободи. Це забезпечило органічне входження гуманістичних пріоритетів в історико-культурний процес і детермінувало кардинальні зрушення у створенні педагогічних теорій, пошуку нових освітніх парадигм (трудової та вільної школи), в основу яких лягла ідея свободи - центральна ідея вільного виховання.

Проведений аналіз своєрідності різноманітних педагогічних концепцій дає можливість стверджувати, що провідною ідеєю західноєвропейської теорії вільного виховання є педоцентризм. В центрі педагогіки вільного виховання незалежно від її модифікацій знаходиться дитина як феномен, уявлення про дитину як природну духовну і культурну істоту.

Аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить, що в основу побудови теорії вільного виховання лягли спільні загальнотеоретичні ідеї психологів-дослідників кінця ХІХ - початку ХХ століття щодо особливостей психічного розвитку особистості. Вони стали підґрунтям для формування основоположних ідей і принципів вільного виховання. Зокрема, це ідеї представників різних психологічних напрямків: Д.Болдуїна, В.Джемса, Є.Клапареда, Е.Меймана, Є.Торндайка, Д.Уотсона, З.Фрейда, С.Холла, В.Штерна, (педології, біхевіоризму, психоаналізу), піддані аналізу у цьому розділі дисертації. Оскільки тогочасні науковці-новатори виходили зі специфічного бачення і розуміння побудови та законів психічного розвитку дитини, для педагогів актуальною стала вимога бережливого ставлення до внутрішнього світу дитини. Це зумовило потребу у виробленні природовідповідної моделі освіти, яка приділяє увагу фізичному і психічному здоров'ю дитини, а не лише тренуванню пам'яті і накопиченню знань, як це спостерігалось у тогочасній традиційній школі.

Проведена робота показала, що окрім визнання унікальності та індивідуальної неповторності природи кожної окремої дитини, гуманістична педагогіка вільного виховання виходить з розуміння природовідповідного виховання як процесу створення умов для вільного "духовного росту", розвитку сутнісних сил і творчих потенцій, розгортання притаманних дитині способів і форм життєдіяльності, адекватних її індивідуальним і віковим можливостям.

У розділі здійснено аналіз діяльності шкіл Західної Європи та Америки, навчально-виховний процес яких базувався на ідеях вільного виховання. Зокрема це: а) "вільні школи" - "Прево" (П.Робен), "Вулик" (С.Фор), "Маленька республіка" (Г.Лейн), "Саммерхілл" (О.Нілл), "Вільна школа" (Л.Гартман) та ін.; б) "нові" школи - "Абботсхольм" (С.Редді), "Бідельс" (Ж.Бедлей), "Де Рош" (О.Демолен), "Віккерсдорф" (Г.Вінекен) та ін.; в) школи прогресивного виховання - "Школа професій" (Дж.Дьюї), Дальтонська початкова школа (Є.Паркхерст), "Вільна школа" (К.Стівенсон) та ін.; г) "домашні школи" - школи домашнього навчання і виховання (Б.Отто, А.Шульц та ін.).

Як показало дослідження, запропоновані виховні системи представляли собою не лише моделі вільного виховання і навчання (у різних аспектах), а й різновиди "педагогіки особистості" (Ф.Гансберг, Л.Гурлітт, Г.Шаррельман), підтримуючо-корекційної педагогіки (О.Декролі, М.Монтессорі, частково ідеї Р.Штайнера), педагогіки опіки (гуманізму) (Б.Отто, П.Петерсен, П.Робен, С.Фор, О.Шульце), виправної педагогіки (Г.Лейн, О.Нілл), оскільки вони передбачали комплексний опосередкований вплив (без зовнішнього примусу) на дітей та підлітків, забезпечували їх фізичне і духовне зростання.

Основна ідея вільного виховання - ідея свободи. Аналіз роботи навчальних закладів, які працювали на засадах "вільного виховання" свідчить, що педагог завжди зберігає керівну роль, при цьому він прагне забезпечити учневі відчуття вільної доброзичливої атмосфери в школі, обережно спрямовує процес розвитку дитини у бажаному напрямку. Створюване педагогом відчуття свободи учнем є головною умовою, необхідною для саморозвитку, саморегуляції, самовиразу і самоусвідомлення особистості, атрибутом сутності людини, формою розвитку суб'єктності особистості, які забезпечують, з одного боку, вільну життєву активність, природну моторику, спонтанну творчість дитини, а з іншого - можливість відповідального вибору без зовнішнього примусу.

Серед основних прогресивних ідей вільного виховання відзначаємо: відсутність адміністративного контролю, який обмежує свободу педагогічної творчості; активну роль учнів у навчальному процесі; орієнтацію на інтереси та досвід учнів школярів; практичну спрямованість навчальної діяльності; впровадження шкільного самоврядування, яке під свободою і самостійністю дитини передбачає виховання демократичних ідей і світогляду, необхідних сучасному суспільству.

У третьому розділі "Вплив ідей вільного виховання на педагогічну теорію і практику України" проведено ретроспективний аналіз становлення і розвитку ідей теорії вільного виховання в Україні (1900-1931). Це дало змогу виявити, що на розвиток педагогічної теорії і практики України у зазначений період суттєво впливали ідеї зарубіжної реформаторської педагогіки кінця ХІХ - початку ХХ століття. Прогресивні діячі української освіти активно вивчали основні тенденції розвитку світової педагогіки, зокрема репрезентовані представниками західноєвропейської теорії вільного виховання.

У ході дослідження встановлено, що процес розвитку ідей вільного виховання в Україні мав свою динаміку.

Протягом 1900-1916 років активізації творчої діяльності українських освітян сприяли: видання перших перекладних робіт зарубіжних педагогів-реформаторів російською мовою (Г.Гаудіга, Е.Кей та ін.); пропагування ідей вільного виховання в педагогічній пресі ("Свободное воспитание"(Москва), "Світло" (Київ), "Учитель"(Львів)).

Провідні діячі освіти України (М.Даденков, М.Демков, О.Музиченко, С.Русова, Я.Чепіга) активно знайомилися з досвідом зарубіжних колег, вивчали першооснови реформаторських ідей. Період 1900-1916 відзначився теоретичним постулюванням, оскільки практичне впровадження альтернативних ідей в тогочасну українську школу ускладнювалось соціально-економічними умовами. Практичне впровадження ідей вільного виховання відбувалось лише в приватних загальноосвітніх та дошкільних закладах освіти.

Аналіз архівних джерел та спеціальної літератури свідчить, що після революції 1917 року ідея свободи стає найбільш актуальною в усіх сферах життя людини. Поряд з новими соціально-політичними реаліями освітня галузь спрямовується на повну демократизацію, відхід від традиційної „школи навчання". Відомі українські педагоги (М.Даденков, М.Демков, О.Музиченко, С.Русова, Я.Чепіга) продовжують активно вивчати досвід зарубіжних колег, працюють над реформуванням української школи.

У 1917-1919 роки в основних документах урядів УНР (Проект нової української школи) і УРСР (Положення про єдину трудову школу) простежується критичне ставлення до традиційної школи з її авторитарністю, висуваються нові освітньо-виховні завдання: формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості, розвиток природних здібностей дитини, її можливостей і талантів; формування людини соціально зрілої, високоморальної, розумово розвиненої і працелюбної за умов усунення зі школи будь-яких факторів, які гальмують вільний природний саморозвиток дитини. Для цього вказуються конкретні шляхи: впровадження у шкільну практику суб'єкт-суб'єктних взаємин між учасниками педагогічної взаємодії, які б базувались на принципі щастя дитини, визнанні гідності і прав кожного вихованця; застосування і пошук методів навчання, які сприяють вільному самовиявленню творчих здібностей особистості; вдосконалення і пошук нових засобів навчання, які сприяють активізації самостійної пізнавальної діяльності учнів; реалізація принципу саморозвитку дитини. Показано, що в цей час ідеї вільного виховання активно висвітлюються і пропагуються на сторінках педагогічного часопису "Вільна українська школа".

В першій половині 20-х років у педагогічну практику України продовжують впроваджуватись основоположні принципи теорії вільного виховання (свободи, педоцентризму, природовідповідності, гуманізму, активності учнів), що реалізувалось на практиці шляхом інтегрованого підходу до нових ідей: приведення у відповідність до нових завдань змісту і методів навчання (творче поєднання елементів комплексної системи, дальтон-плану, методу проектів), перегляд стосунків між вчителем і учнем (шкільне самоврядування) та ін. Як показало дослідження, побудова нової системи освіти не була механічним запозиченням із зарубіжного педагогічного досвіду, а мала характер творчого, критичного переосмислення новітніх прогресивних ідей.

З 1924 року принципи педоцентризму та індивідуалізації навчання поступаються нав'язуванню пропагованої ідеї цінності колективу і його потреб, яку диктував партійно-класовий підхід до педагогічної теорії і практики. Незважаючи на це, найцінніші вихідні положення вільного виховання - свобода дитячої творчості, свобода ініціативи, педагогічне співробітництво залишаються в теорії і практиці трудової школи (дальтон-план, бригадно-лабораторний метод, дослідництво, розвиток учнівського самоврядування). Найбільше це відображено у співіснуванні в теорії і практиці парадигм трудової школи і вільного виховання. 1931 рік став визначальним для подальшого розвитку нововведень. Постанова ЦКВКП (б) "Про початкові й середні школи" від 25 серпня 1931 року та інші директиви зумовили поступове затухання активних пошуків нових форм та методів навчання, що базувалися на ідеях вільного виховання.

Науковий аналіз, систематизація і узагальнення поглядів українських педагогів свідчать про розвиток ними таких ідей вільного виховання: ідея природовідповідності навчально-виховного процесу (А.Вержбицький, А.Володимирський, С.Русова, Я.Чепіга), гуманного ставлення до учнів (М.Даденков, О.Музиченко, С.Русова, Я.Чепіга), активізації самодіяльності учнів (М.Демков, І.Казанівський, О.Музиченко, С.Русова, Я.Чепіга), вільної фізичної активності дитини (О.Музиченко, С.Русова, Я.Чепіга), впровадження шкільного самоврядування (І.Казанівський, С.Русова, та ін.). Як свідчить аналіз літературних джерел, українські освітяни звертали увагу на теоретичні доробки і практичний досвід російських прихильників вільного виховання (К.Вентцель, І.Горбунов-Посадов, А.Зеленко, Ф.Рау, Л.Толстой, Ю.Фаусек та ін.)

У результаті дослідження встановлено, що в сучасному процесі реформування української освіти, як і на початку минулого століття, посилилась тенденція переходу від традиційної школи до гуманістично-демократичної освіти, невичерпне джерело якої становить досліджувана теорія вільного виховання. Педагогічне новаторство 70-х років спричинило повернення педагогічних орієнтирів на гуманістичні ідеали. Сьогодні відбувається подальше еволюціонування окремих ідей вільного виховання (ідея відходу від авторитарності у вихованні, педоцентризму (дитиноцентризму), природовідповідності навчання та виховання, шкільного самоврядування), про що свідчить фактологічний аналіз поглядів сучасних дослідників освітньої галузі, положень офіційних державних документів та практичного досвіду сучасних закладів освіти.

ВИСНОВКИ

вільний виховання демократичний освіта

У дисертації наведено нове вирішення проблеми вільного виховання в реформаторській педагогіці кінця ХІХ - першої третини ХХ століття, що виявляється у: теоретичному обґрунтуванні основних положень та принципів вільного виховання; виявленні й аналізі впливу ідей вільного виховання на педагогічну теорію і практику України протягом 1900-1931рр. та визначенні динаміки й специфіки їх розвитку; обґрунтуванні подальшої еволюції ідей вільного виховання у процесі сучасного розвитку педагогічної теорії і практики України.

Результати проведеного дослідження свідчать про те що у світовому педагогічному просторі кінця ХІХ - першої третини ХХ століття альтернативою традиційній школі виступили нові парадигмальні напрямки, серед яких чільне місце посіла теорія „вільного виховання".

Фундаментальною основою теорії вільного виховання є засади гуманістичної педагогіки, окремі ідеї якої були закладені ще в епоху Античності і розвивалися прогресивними педагогами впродовж віків (Аристотель, Сократ, Платон).

Елементи вільного виховання простежуються у діяльності філософських шкіл Стародавньої Греції, у працях педагогів-гуманістів епохи Відродження, які проголосили новий погляд на дитину, визнання її самоцінності, врахування вікових і індивідуальних особливостей дитини, її інтересів, заперечення тілесних покарань (Я.Коменський, М.Монтень, Ф.Рабле, В. Да Фельтре). Засновником вільного природного виховання у ХVІІІ ст. виступив Ж.-Ж.Руссо, який відстоював принципи гуманізму, природовідповідності, свободи й індивідуального підходу до дітей. У ХІХ столітті подальшого розвитку набувають ідеї природовідповідності, самодіяльності учнів, надання їм інтелектуальної свободи, розвиток їх інтересів (Й.Гербарт, А.Дістервег, Й.Песталоцці). Дж.Локк головною метою виховання вважав формування у вихованця внутрішньої потреби у самоствердженні особистості, її честі, відповідальності, умовою цього є самостійність, свобода.

Сутність вільного виховання полягає у створенні виховного середовища для вільного природного розвитку (саморозвитку) дитини, забезпечення її свободи діяльності у відповідності з її віковими можливостями, індивідуальними нахилами та здібностями.

Аналіз діяльності шкіл Західної Європи та Америки, в практиці яких реалізовувались ідеї вільного виховання, свідчить, що, незалежно від різного спрямування, у їх діяльності простежуються спільні риси, які ми відносимо до основоположних ідей вільного виховання: визнання дитини вищою цінністю суспільства, її унікальної природи; вимога поважного ставлення до кожної окремої дитини, врахування її потреб, інтересів і прав; розуміння школи як цілісного життєвого простору дитини, відповідного середовища для забезпечення її гармонійного різнобічного розвитку; розуміння розвитку особистості як саморозвитку природних потенцій дитини; визначення конкретних шляхів реалізації принципу свободи у вихованні, забезпечення сприятливих умов для самовизначення, самореалізації і саморуху особистості, для повноцінного життя дитини; сприяння найбільш повному прояву творчих здібностей.

В ході дослідження встановлено динаміку розвитку ідей вільного виховання в Україні.

У дореволюційний період українські педагоги (М.Демков, О.Музиченко, С.Русова, Я.Чепіга та ін.) віддавали пріоритет тим теоретикам вільного виховання, які репрезентували ідеї гуманізму, педоцентризму, природовідповідності, свободи (Ж.-Ж.Руссо, Й.Песталоцці, А.Дістервег, Г.Гаудіг, Л.Гурлітт, Г.Шаррельман, Б.Отто та ін.). Ідеї вільного виховання впроваджувалися переважно у практику приватних дошкільних та середніх загальноосвітніх закладів.

Протягом 1917 - 1919 років педоцентричні ідеї і перехід до „школи вільного трудового виховання" офіційно визнавались "Проектом української школи"(УНР), "Положенням про єдину трудову школу" (УРСР), та висвітлювалися на шпальтах часопису "Вільна українська школа".

На початку 20-х років ХХ століття у ряді державних документів ("Декларація про соціальне виховання", "Схема народної освіти УРСР" та ін.) простежується розвиток ідей педоцентризму.

Надмірна політизація освітньої галузі після 1924 року, спричинена зміною політико-ідеологічних орієнтирів, слабка матеріальна база освіти та низький теоретичний і методичний рівень значної частини вчителів певною мірою гальмували процес наукового осмислення світових досягнень у галузі педагогіки та вікової психології.

Педоцентризм та орієнтація на індивідуалізацію навчання піддається критиці, відбувається зміщення акцентів з вивчення особистості на вивчення колективу та його впливу на особистість, підпорядкування конкретного індивідууму колективній психології. Водночас у педагогічній практиці до 1931 року все ще велись пошуки у напрямку розвитку активних методів та засобів навчання (лабораторний, бригадно-лабораторний, проектний, комплексно-проектний методи та ін.).

Інноваційні процеси у розвитку сучасної педагогіки, витоки творчості педагогів органічно поєднані з гуманістичною філософською ідеологією, на якій базується теорія вільного виховання. Пріоритетом державної політики розвитку освіти є особистісно-зорієнтований підхід, концептуальні положення якого співзвучні ідеям вільного виховання.

Тому у наш час особистість виступає суб'єктом життєтворчості, самопрояву, самодіяльності у галузях економіки, політики, виробництва, культури, підприємництва та ін. Певні положення теорії вільного виховання найбільшою мірою відповідають характеру суспільних відносин і формуванню особистості у відповідності ринковим соціально-економічним відносинам в суспільстві та вимогам до особистості. Тому ідеї вільного виховання асимілюються в інноваційних підходах до реформування сучасної школи: в новій особистісно-орієнтованій моделі освіти; в актуалізації педоцентричної освіти; забезпеченні учням інтелектуальної свободи, розвитку їх дослідних умінь і навичок, у демократизації та гуманізації взаємин між учителем і вихованцем. Отже, організація навчально-виховного процесу з урахуванням основних принципів вільного виховання сприяє перетворенню української школи в школу гуманізму, ґрунтовним принципом організації життєдіяльності якої стає принцип антропоцентризму, що у даному випадку означає підкорення всієї системи навчання і виховання завданню вільного розвитку особистості.

У дослідженні не вичерпані всі аспекти проблеми. В даний час увага науковців в основному зосереджена на дослідженні впровадження ідей вільного виховання у загальноосвітню школу. Вимагають уваги питання вивчення розвитку ідей вільного виховання у становленні дошкільної та вищої освіти (як в історичному аспекті, так і в контексті сучасності); проведення експериментальної роботи з впровадження в сучасну практику ідей вільного виховання, зокрема вивчення педагогічного впливу на засадах вільного виховання на розвиток творчих здібностей дитини, вдосконалення її комунікативних вмінь та навичок, збагачення морально-духовних рис особистості тощо.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Барило О. Особистісно-орієнтовані технології виховання в зарубіжній педагогіці кінця ХІХ - початку ХХ століття // Гуманістично-спрямований виховний процес і становлення особистості (Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді). - Збірник наукових праць. - Київ: ВіРА Інсайт, 2001 - Кн. ІІ. - С. 267-272.

2. Барило О. Вільна школа Олександра Нілла // Наукові записки Ніжинського державного педагогічного університету імені Миколи Гоголя. Серія: Психолого-педагогічні науки. - Ніжин. - 2001. - С.165-169.

3. Барило О. Педагогічні системи М.Монтессорі, С.Френе, та Р.Штайнера: сучасне бачення // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету. Серія: Психолого-педагогічні науки. - Випуск 10. - Чернігів. - 2002. - С. 64-67.

4. Барило О. Гуманістичний підхід до особистості дитини у західноєвропейській теорії вільного виховання (кінець ХІХ - початок ХХ століття) // Наукові записки Ніжинського державного педагогічного університету імені Миколи Гоголя. Серія: Психолого-педагогічні науки. - Ніжин. - 2002. - №3. - С.104-107.

5. Барило О. Вимоги до вчителя в контексті парадигми вільного виховання // Наукові записки Ніжинського державного педагогічного університету імені Миколи Гоголя. Серія: Психолого-педагогічні науки. - Ніжин 2002. - №4. - Частина 2. - С.114-116.

6. Барило О. Ідеї особистісно-зорієнтованого виховання у вільній школі Якова Чепіги // Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді. - Збірник наукових праць. - Київ, 2002. - Кн. ІІ. - С. 175-181.

7. Барило О. Теорія вільного виховання і сучасні освітні технології // Наукові записки Ужгородського університету. - 2002. - №5. - С. 11-13.

8. Барило О. Проблеми вільного виховання на сторінках часопису „Вільна українська школа" // Наукові записки Ніжинського державного педагогічного університету імені Миколи Гоголя. Серія: Психолого-педагогічні науки №1. - Ніжин. - 2003. - С. 136-139.

9. Барило О. Еволюція розвитку ідей вільного виховання у контексті сучасності // Наукові записки Ніжинського державного педагогічного університету імені Миколи Гоголя. Серія: Психолого-педагогічні науки. - Ніжин. - 2003. - №3. - С. 139-145.

10. Барило О. Парадигма свободы и современные педагогические инновации // Образование и школа ХХІ века. Материалы ІІІ международной научно-практической конференции 22-23 ноября 2002 года, г. Чернигов / Черниговский ЦНТЕИ. - 2003. - С. 90-94.

11. Барило О. Ідеї вільного виховання у процесі реформування вищої освіти // Society for Education Innovation. International Conference on Higher Education Innovation. Kiev, May 16-19, 2003. Abstracts of Presentations at the First International Conference on Higher Education Innovation / Інновації у вищій освіті. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції 16-19 травня 2003 року (Київ). - С. 34-35.

Барило Е.А. Идеи свободного воспитания в реформаторской педагогике конца ХХ - первой трети ХХ столетия. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 - общая педагогика и история педагогики. Национальный педагогический университет имени М.П.Драгоманова МОН Украины. Киев, 2004.

В работе систематизированы и психологически обоснованы основоположные идеи и принципы зарубежной теории свободного воспитания конца ХІХ - первой трети ХХ столетия. На основе анализа работ зарубежных педагогов периода реформаторской педагогики, историко-педагогической, современной научной и учебно-методической литературы показан генезис понятия "свободное воспитания"; отмечено, что зарубежная теория свободного воспитания представляет собой прогрессивную по своей сущности и актуальную по содержанию педагогическую концепцию, ориентированную на организацию педагогического процесса, в ходе которого реализуется целостный подход к ребёнку, и его восприятие не только как объекта, но и как субъекта воспитания. В соответствующих условиях формируется психологически гармоничная, творческая личность.

На основе научного анализа архивных материалов, педагогической литературы и прессы Украины периода 1900-1931 годов в работе выявлено и проанализировано влияние идей свободного воспитания на процесс развития педагогической теории и практики Украины в первой трети ХХ столетия.

Результаты исследования свидетельствуют, что опыт зарубежных педагогов имел влияние на формирование украинской педагогической теории и практики указанного периода. В процессе развития идей свободного воспитания в педагогической мысли Украины прослеживается динамика, детерминированная особенностями активных социально-экономических и политических изменений:

1900-1916 года - теоретическое исследование украинскими педагогами опыта зарубежных коллег;

1917-1919 года - активная работа украинских работников образования по созданию новых теоретико-методических основ школы с учетом идей свободного воспитания;

1920-1931 года - внедрение в практику школ Украины идей свободного воспитания.

До 1924 года - отмечено господство идей педоцентризма и индивидуализации обучения, где внимание предоставляется развитию творческих способностей и самореализации личности;

После 1924 года - преимущество предоставляется коллективным формам и методам обучения; в деле развития личности ученика гиперболизируется влияние социальных факторов воспитания, основное внимание уделяется формированию у него организаторских способностей; в организации педагогического процесса ценностные ориентации с личности ребенка смещаются на коллектив, а также реализацию потенций личности в пользу коллектива.

В диссертации отмечено, что в конце 20-х усиливается критика идей свободного воспитания и постепенно начинает затухать работа по модернизации традиционной модели образования с учетом исследуемых идей.

Проведенный анализ современной научно-педагогической и методической литературы, современной прессы и соответствующих нормативно-правовых документов по вопросам организации работы в школах Украины дал основания для выделения прогрессивных идей теории свободного воспитания, которые являются актуальными и сегодня. К ним отнесены: идея педоцентрического образования (что отобразилась на личностно-ориентированном подходе к организации педагогического процесса); гуманизация и демократизация образования; принципы индивидуализации и дифференциации учебного процесса; усиление в учебно-воспитательном процессе самостоятельности учеников; создание условий для самораскрытия и саморазвития творческих потенций ребенка; формирование творческого опыта деятельности учеников; углубление в изучение психологических основ учебно-воспитательного процесса на основе диагностического подхода; стремление построить общение между педагогом и учеником на основе субъект-субъектных отношений, отношений сотрудничества и педагогической поддержки школьника, доверия к его силам и возможностям.

В работе сделаны выводы, согласно которым идеи свободного воспитания могут быть творчески использованы путем включения педагогического опыта зарубежных деятелей образования и педагогов Украины исследуемого периода в процесс изучения курсов педагогики, истории педагогики, педагогического мастерства, педагогических технологий, при написании курсовых и дипломных работ в процессе подготовки педагогических кадров.

Ключевые слова: свободное воспитание, идеи свободного воспитания, свобода, природосообразность, саморазвитие, свободное развитие личности.

Barylo H.A. The Ideas of the free education in reforming of pedagogic end ХХ - a first one third ХХ century. - Manuscript.