Історико-педагогічна характеристика українських букварів кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ АПН УКРАЇНИ

КОЗАК Інна Іванівна

УДК 372.811.161.2(075.2)”18-19”

ІСТОРИКО-ПЕДАГОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА УКРАЇНСЬКИХ БУКВАРІВ КІНЦЯ ХІХ - ПОЧАТКУ ХХ ст.

13.00.02 - теорія і методика навчання української мови

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ - 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Вінницькому державному педагогічному університеті імені Михайла Коцюбинського, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: дійсний член АПН України, доктор педагогічних наук, професор, Вашуленко Микола Самійлович, Інститут педагогіки АПН України, головний науковий співробітник лабораторії початкової освіти.

Офіційні опоненти:

доктор педагогічних наук, професор, Хорошковська Ольга Назарівна, Інститут педагогіки АПН України, завідувач лабораторії української словесності у школах національних меншин України та діаспори;

кандидат педагогічних наук, доцент Климова Катерина Яківна, Житомирський державний університет ім. Івана Франка, завідувач кафедри мови з методикою викладання в початкових класах.

Провідна установа: Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини, кафедра теорії і методики початкового навчання, Міністерство освіти і науки України, м. Умань.

Захист відбудеться 22.09.2004 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.452.02 в Інституті педагогіки АПН України за адресою: 04053, м. Київ, вул. Артема, 52-д.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій частині Інституту педагогіки АПН України (04053, м. Київ, вул. Артема, 52 д).

Автореферат розісланий 20.08.2004 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Г.Т. Шелехова.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Порушення і висвітлення питання історико-педагогічної характеристики українських букварів кінця ХІХ - початку ХХ ст. актуалізується сучасними процесами національного підручникотворення. Здійснення нових кроків до модернізації навчальної книги, удосконалення змісту, структури, методичного оснащення сучасного букваря неможливі без урахування історичного досвіду попередніх поколінь з цієї проблеми.

Одним із небагатьох джерел вивчення такого досвіду є навчальні книги з опанування грамоти для шкіл України кінця ХІХ - початку ХХ ст. Специфіка навчальної книги, що поряд з іншою педагогічною літературою є для спеціалістів джерелом наукової інформації, полягає в її безпосередніх зв'язках з широкими народними масами. Вона активно діє на суспільну свідомість, віддзеркалюючи основні соціально-політичні реалії епохи. Крім того, підручник увібрав у себе науковий потенціал українських громадсько-педагогічних діячів, акумулював і концентрував передові педагогічні ідеї, погляди і положення конкретного історичного періоду. Водночас така форма реалізації теоретичних і практичних педагогічних положень, як навчальна книга, вимагає специфічних способів презентації навчального матеріалу, спеціально вибудуваних методичних систем. При цьому слід взяти до уваги, що буквар є також витвором книжкового мистецтва і може складати цінність як джерело вивчення історико-культурної спадщини України.

Таким чином, книга з навчання грамоти кінця ХІХ - початку ХХ ст. є складним, багатовимірним феноменом педагогічної думки і книгодрукування, тому вимагає комплексного вивчення для творчого застосування в умовах сучасної розбудови національної школи.

Водночас зауважимо, що погляд на національний буквар означеного періоду крізь призму гранично педагогізованих основ допоможе виявити ті негативні феномени і факти підручникотворення, яких варто уникати в процесі творення сучасної навчальної літератури.

Стан розробки досліджуваної теми. Сучасний дисертаційний фонд містить ряд наукових робіт, які різною мірою причетні до обраної нами проблеми. Це, по-перше, праці Н. Дорощук, Л. Кобилянської, Ф. Кокошка, С. Масюк, А. Мисечка, Н. Саманас, Л. Терських, які розкривають соціокультурні підходи до розуміння історико-педагогічних процесів тієї пори і мають опосередкований зв'язок з нашим об'єктом дослідження. Назвемо також монографії, журнальні статті О. Сухомлинської, М. Баюк, В. Кізченко, М. Поповича, О. Реєнта, Ф. Савченка та ін.

По-друге, це дисертаційні дослідження Н. Агафонової, Л. Березівської, В. Богуславської, В. Вихрущ, А. Гуза, О. Гузар, О. Драч, О. Дроздової, І. Зайченка, В. Захарчин, О. Клименко, В. Коваленка, І. Ковальчук, О. Кравецької, О. Мармазової, В. Омельчука, Т. Петрової, Н. Побірченко, Л. Потапової, Є. Поточни (Польща), С. Рум'янцевої, Ю. Телячого, Ж. Шевчук та ін., у яких з різних позицій охарактеризовано особливості освітньої системи досліджуваної пори.

По-третє, це наукові розвідки В. Богуславської, В. Волошиної, Л. Гонюкової, Г. Груць, О. Каськів, Л. Кобилянської, М. Малиш, О. Неживого, Л. Ніколенко, Н. Побірченко, А. Погрібного, Є. Поточни та ін., які розглядають окремі букварі кінця ХІХ - початку ХХ ст. в аспекті культурно-антропологічних та суто педагогічних домінант.

Комплексне вивчення українських букварів як окремого виду навчально-виховної літератури започатковано в дисертаційній роботі О.Клименко. Однак це дослідження має суто історико-книгознавче спрямування і розв'язує проблему розшуку та обліку українських букварів, здійснення їх повного книгознавчого опису, починаючи з ХVІ ст. до початку ХХ ст. Зазначимо також, що верхня межа цього дослідження зумовлена тим, що на початку ХХ ст. відбувалося перевидання тих букварів, які були створені у попередні роки. Тому в роботі не згадуються українські букварі, час творення яких припадає на 1906 - 1920 рр.

Таким чином, попереднє вивчення й аналіз дисертаційних робіт з проблеми засвідчили, що в історико-педагогічній літературі відсутні спеціальні праці, спрямовані на комплексне вивчення українського букваря кінця ХІХ - початку ХХ ст. як багатовимірного феномена національної історії, культури, педагогіки, методичної думки, книгознавства у їх взаємозв'язках.

Однак зазначимо, що сучасна лінгводидактика виробила ряд методологічних та суто методичних засад щодо аналізу букваря як педагогічної системи. Окремі аспекти цієї проблеми простежуємо в роботах С. Дорошенка, М. Вашуленка, О. Мельничайко та ін.; О. Хорошковської; В. Бейлісона, Д. Зуєва; С. Бєлова; Н. Гайсинюк; Г. Карп'юк; Л. Назарової; Н. Попової; В. Ривчина; Ф. Фрадкіна, Л. Богомолова; Ф.-М. Жерар, К. Рож'є (Франція); Б. Кошевської, Є. Кубицель, В. Шимандерської (ПНР); Х.Штрицель, В. Айзенхут (ГДР).

Актуальність проблеми, її недостатня розробленість та потреби практики обумовили вибір теми дослідження: “Історико-педагогічна характеристика українських букварів кінця ХІХ - початку ХХ ст.”. Відкидаючи ідею глобального розгляду в одній дисертації такого різнопланового педагогічного явища, як український буквар, обмежимося визначеними хронологічними рамками та темою пошукового, проблемного характеру.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до плану науково-дослідницької роботи кафедри педагогіки та методики початкового навчання Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського з проблеми “Підвищення ефективності підготовки вчителів початкових класів до навчально-виховної роботи з молодшими школярами” (протокол № 8 від 21.02.1998 р.).

Об'єктом дослідження є український буквар кінця ХІХ - початку ХХ століття у контексті суспільних умов його створення та психолого-педагогічних уявлень тієї пори.

Предметом дослідження є порівняльний аналіз змісту, структури, методичного оснащення букварів різних авторів у визначеному історичними рамками контексті.

Основна мета дослідження полягає у комплексній характеристиці українських букварів як складних педагогічних систем.

Відповідно до зазначеної мети було поставлено такі завдання:

Визначити й обумовити періоди розвитку методики навчання грамоти та практики букваротворення кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Проаналізувати умови та проблеми становлення українського букваря як основного засобу навчання дітей грамоти.

Обумовити стан розвитку лінгводидактичної та психолого-педагогічної наук тієї епохи.

Дослідити українську букварну традицію періоду кінця ХІХ - початку ХХ ст., внесок окремих педагогів у становлення і розвиток методики навчання грамоти та підручникотворення.

Методологічною основою дослідження стали: теорія наукового пізнання з її вимогами об'єктивності, доказовості, історизму; підхід до навчання, виховання і розвитку учнів як взаємозв'язаного і цілісного процесу; основні положення системного підходу до педагогічних процесів і явищ. У дослідженні особливе значення мають також теоретичні положення про зв'язок історії з сьогоденням і доцільність творчого використання спадщини видатних вітчизняних і зарубіжних педагогів у сучасній освітній практиці.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань доцільним є застосування загальнонаукових методів:

конкретно-пошукових (теоретичного аналізу, синтезу, актуалізації і класифікації архівних та друкованих джерел з проблем навчання грамоти та практики букваротворення в Україні;

хронологічного, що дав змогу розглянути становлення українського букваря в русі, змінах і часовій послідовності;

діахронного (методу періодизації) - для дослідження якісних змін у становленні українського букваря і визначенні історичних періодів його розвитку;

історико-генетичного, що дав змогу проаналізувати соціально-політичні, мовно-літературні, психолого-педагогічні умови створення українських букварів і прослідкувати їх розвиток упродовж окресленого періоду.

Хронологічні рамки дослідження визначені об'єктивними процесами, що відбувалися в суспільному житті українського народу на рубежі XIX - XX ст. Нижня межа дослідження обумовлена процесами відродження українського культурно-національного руху, коли з середини 90-х років XIX ст. вони стали достатньо очевидними. Дослідження завершується початком 20-х років XX ст., коли настав якісно новий період в історичному розвитку українського народу.

Основні джерела дослідження:

українські букварі кінця ХІХ - початку ХХ ст. - О. Базилевича, А. Воронця, Б. Грінченка, Г. Зарицького і Р. Заклинського, Т. Лубенця, Г. Неводовського, П. Петрушевського, О. Поповича, І. Пухальського, С. Русової, В. Січовика, О. Солтиса, С. Титаренка, С. Черкасенка, Школа народна (Львів), їх різні за часом та місцем видання;

документи і матеріали щодо становлення і розвитку освітнього процесу і педагогічної думки в Україні в 1890 - 1920 роках: матеріали Центрального державного архіву вищих органів влади та органів державного управління України; матеріали Державного архіву Вінницької області; матеріали Кам'янець-Подільського міського державного архіву; матеріали Педагогічного музею АПН України; матеріали рукописного фонду наукової бібліотеки ім. В.Вернадського;

методичні праці російських і українських педагогів зазначеного періоду - К. Ушинського, Т. Лубенця, Я. Чепіги, В. Доги, М. Матвійчука, Н. Багатурова, В. Вахтерова, І. Євсєєва, К. Єльницького, М. Корфа, М.Кульмана, С. Миропольського, І. Паульсона, П. Рощіна, М. Тимофєєва, Д. Тихомирова, М. Тростнікова, Є. Троцюка, В. Флерова, І. Шапошнікова, Е. Яновської, присвячені основоположним проблемам теорії й практики навчання дітей і дорослих грамоти;

періодична педагогічна преса тієї пори, зокрема газета “Рада“, часопис “Книгар“, журнали “Русская школа“, “На путях к новой школе“, “Украинская жизнь“, “Вільна українська школа“ тощо;

сучасна українська періодична преса;

довідково-бібліографічна література;

автореферати дисертацій та дисертаційні дослідження;

зарубіжна література з питань теорії і практики підручникотворення.

Наукова новизна здобутих результатів:

Відомий алгоритм аналізу книг для навчання грамоти доповнено характеристикою мікро- і макроструктурних елементів букваря й поширено на новий клас підручників - (кінця ХІХ - початку ХХ ст.) та створених у період незалежності Української Народної Республіки (до 20-х років ХХ ст.).

Вперше виявлено альтернативні способи структурування навчального матеріалу у вітчизняній практиці букваротворення (охоплено період кінця ХІХ - початку ХХ ст.).

До наукового обігу введено значну кількість маловідомих архівних документів та історичних матеріалів.

Розпочато дослідження творчого доробку А. Воронця як одного з прогресивних, але маловідомих українських педагогів досліджуваного нами періоду.

Практичне значення здобутих результатів. Матеріали дослідження, нові факти, положення і висновки про розвиток українського букваря кінця ХІХ - початку ХХ ст. можуть слугувати підґрунтям для подальшого вивчення проблеми; для підготовки науково-методичних праць з історії української школи та методики викладання української мови; для читання нормативних та спеціальних курсів і лекцій. Досвід минулого в укладанні книг з навчання грамоти може бути творчо використаний сучасними авторами у створенні альтернативних підручників. Зібраний та узагальнений у дослідженні фактичний матеріал сприятиме істотному розширенню інформаційного простору в історико-педагогічній та методичній науках.

Вірогідність висновків і результатів дослідження забезпечується використанням методів, адекватних меті та завданням дослідження; опорою на принципи історизму, об'єктивності; науковим аналізом фактологічного матеріалу в історико-генетичному, логічному і проблемному аспектах.

Апробація результатів дисертації та публікації. Основні положення дисертації апробовано в ряді доповідей на міжнародних та вітчизняних наукових конференціях:

“Психолого-педагогічні основи наступності й перспективності у навчально-виховній роботі між дошкільними закладами, сім'єю та початковою школою” (Дрогобич, 1999 р.); “Проблеми сучасного підручника” (Київ, 2000); “Семантика мови і тексту” (Івано-Франківськ, 2003 р.); “Розвиток змісту освіти як історико-педагогічна проблема” (Чернівці, 2003 р.).

Cтруктура дисертації. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури (247 найменувань), 7 додатків. Обсяг основного змісту роботи становить 178 сторінок.



ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

буквар структурний організація принцип

У вступі обґрунтовано актуальність і ступінь вивчення обраної проблеми, визначено об'єкт, предмет мету, сформульовано завдання, розкрито методологічні основи, методи дослідження, наукову новизну, теоретичне і практичне значення результатів роботи, викладено дані щодо їх апробації.

У першому розділі дисертації - “Освітні процеси в Україні кінця ХІХ - початку ХХ ст. як передумова активізації розвитку української букваристики” - обґрунтовано хронологічні рамки дослідження, обумовлено стан вітчизняної школи та української мови періоду кінця ХІХ - початку ХХ століття, визначено стан методичної думки того періоду, зосереджено увагу на соціально-економічних, мовно-літературних проблемах, які робили безпосередній вплив на підготовку та видання українського букваря тієї пори.

Для реалізації поставлених завдань у дисертації проаналізовано варіативні підходи до періодизації освітнього процесу тієї пори сучасними науковцями: О. Сухомлинською, Л. Березівською, О. Реєнтом. Водночас у дисертації виділено основні етапи розвитку методики навчання грамоти та практики букваротворення в Україні: з 90-х років ХІХ ст. до 1905 р.; з 1905 по 1917 рр.; з 1917 по 1920 рр.

1-й період (90-і рр. ХІХ ст. - 1905 р.) - формування методики навчання грамоти як наукової дисципліни.

Політична і мовно-культурна ситуація, в якій перебувала Україна в складі Російської імперії, об'єктивно гальмувала процеси розвитку української мови, книгодрукування і як наслідок - науково-методичні пошуки освітніх діячів. За таких умов розвиток методичної думки відбувався в рамках російськомовних видань, з використанням іноземного досвіду в справі навчання дітей грамоти.

У кінці першої половини ХІХ ст. активно використовувався “природний” метод вивчення звуків у філології. Це сприяло формуванню методики навчання грамоти. Утверджувалася думка про переваги звукового методу навчання читання і письма, хоча використовувалися також буквоскладальний, складовий методи та їх елементи.

У кінці ХІХ ст. популярності набував метод письма-читання, який мав ряд синонімічних назв: “спосіб нормальних слів”, “наочно-звуковий метод”, “синкретичний спосіб”, “метод Фогеля-Бьоме” та ін. За своєю суттю це був звуковий аналітико-синтетичний метод навчання грамоти, коли засобом письма діти навчалися читати. Проте питання паралельності в навчанні читання і письма було актуальним та суперечливим у методиці навчання грамоти 80-90-х років ХІХ ст. Услід за І. Паульсоном, ідею одночасного навчання читання і письма підтримували педагоги Б. Гербач, В. Вахтеров, В. Олександров та ін. Друга група методистів, до числа яких входили Т. Лубенець, М. Снігерьов, В. Зімніцький та ін., наполягала на потребі відокремленого навчання читання та письма.

У подальшому, із удосконаленням звукового аналітико-синтетичного методу навчання грамоти письмо розумілися не як засіб знайомства зі звуковим складом слова, а як окремий навчальний предмет, що вимагав своїх підготовчих вправ і здійснювався паралельно з навчанням читати. Такому погляду на процеси читання і письма не в абиякій мірі посприяла методична система К.Д. Ушинського. Законодавчо уряди Російської імперії та Австрійської монархії не накладали обмежень щодо застосування того чи іншого методу в справі навчання дітей грамоти.

Підготовка і видання українських букварів тієї пори обумовлювалися причинами політичного та соціально-економічного характеру. У складі Російської імперії видання україномовної літератури стримувалося цензурними утисками 1863, 1865, 1876, 1892, 1895 років. Справа допуску навчальної літератури у той час монопольно належала державі, що було покладено на Навчальний комітет при Міністерстві народної освіти та Училищну раду при Святішому Синоді для церковно-приходських шкіл.

Цей період характеризувався як час низького рівня грамотності українського населення, особливо на територіях, залежних від Російської імперії. У дисертації наведено різні дані про рівень писемності населення цих територій України кінця ХІХ ст. Однак кожне джерело підтверджує низький відсоток грамотних щодо загальної кількості населення - від 0,2 до 36,8 %. Особливо яскраво виявляється цей факт при порівнянні великоросійських і малоросійських губерній. Водночас спостерігається закономірність меншого залучення дівчаток до шкільного навчання.

Проблема навчання дітей грамоти на рідній мові визнавалася передовою громадськістю тієї пори однією з найактуальніших у справі подолання безграмотності населення, у розбудові української школи. Однак до 1905 р. правового розв'язання це питання не одержало.

За таких умов основним центром формування навчальної україномовної літератури виступала Галичина. У зазначений проміжок часу тут вийшли друком українські букварі М. Врабеля (1898 р.), Б. Дідицького (1895 р.), Г. Зарицького і Р. Заклинського (1889 р.), О. Поповича (1902 р.), “Школа народна” Львівського видання (1893 р.), які мали ряд пізніших перевидань. На територіях України у складі Російської імперії в цей час жодного підручника для навчання грамоти школярів українською мовою видрукувано не було.

Кінець ХІХ ст. - період демократичних підходів до творення національного букваря на західноукраїнських землях. Проте цей період характеризується відсутністю єдиної унормованої літературної мови, правописної системи. Упродовж ХІХ ст. українські письменники могли користуватися правописом М. Максимовича, О. Павловського, П. Куліша, М. Драгоманова, “ярижним” правописом тощо. Початок 90-х років ХІХ ст. засвідчив у Західній Україні боротьбу прихильників двох систем - етимологічної та фонетичної, що супроводжувалася гострими полеміками, утворенням ворогуючих політичних партій. Наприкінці ХІХ ст. фонетичний правопис, попри всі труднощі утвердження, став офіційною орфографічною системою Галичини.

2-й період (1905-1917 рр.) - становлення методичної думки і практики букваротворення в період відродження української національної свідомості. Проголошення 17 жовтня 1905 р. царського маніфесту, про політичні свободи принесло з собою відміну заборони друку україномовної літератури, стало початком якісного соціально-економічного, політичного переустрою суспільства.

Цей час позначений революційними потрясіннями, боротьбою інтелігенції та прогресивного духовенства за українську школу з рідною мовою навчання. На захист української мови в народній школі тієї пори висловлювалися Б. Грінченко, І. Огієнко, С. Русова, М. Левицький, В. Прокопович та ін.

Протягом 1906 - 1913 рр. пожвавлюється видавнича робота, усталеності набуває український правопис, з'являються україномовні видання, у тому числі й нові підручники для навчання дітей грамоти: О. Базилевича (1907 р.), Б. Грінченка (1906, 1907, 1917 рр.), Т. Лубенця (1906, 1908, 1917 рр.), Г. Неводовського (1907 р.), І. Пухальського (1906 р.), С. Русової (1906, 1917 рр.), О. Солтиса (1908, 1909, 1910, 1914, 1916 рр.), Н. Страхова (1905 р.), С. Черкасенка (1907, 1917 рр.). На жаль, масового застосування в освітній системі вони не одержали, бо українських шкіл на Лівобережній Україні тоді не було. Певною мірою згадані підручники використовувало товариство “Просвіта” у Катеринославі, Києві, Одесі, Харкові, Полтаві та інших губерніях. У науково-методичних розвідках погляд на звуковий аналітико-синтетичний спосіб як найбільш ефективний у навчанні дітей грамоти знайшов підтвердження у працях М. Бунакова, Д. Тихомирова, В. Вахтерова, В. Флерова, Т. Лубенця, Я. Чепіги.

3-й період (1917-1920 рр.) - розвиток методики навчання грамоти і практики букваротворення в період визвольних змагань українського народу.

Період 1917-1920 років в історії Української держави характеризується як час складних соціально-політичних, освітніх перетворень. Ліквідація царського режиму і проголошення Української Народної Республіки суверенною державою сприяли демократизації освітнього процесу, веденню навчання рідною мовою. Так, на початку 1918 року було проголошено конкурс на кращі україномовні підручники з різних предметів. Цей захід став могутнім стимулом оновлення навчально-методичного забезпечення школи, формування знань на національному ґрунті. Початкова школа у цей період була забезпечена такими букварями: А. Воронця (1918, 1919, 1920, 1921 рр.), Б. Грінченка (1917, 1918, 1921 рр.), Т. Лубенця (1917, 1919, 1922 рр.), Г. Неводовського (1918 р.), П. Петрушевського (1918 р.), С. Русової (1917, 1918, 1919 рр.), А. Савчука (1918 р.), В. Січовика (1917 р.), О. Солтиса (1918 р.), С. Титаренка (1921 р.), С. Черкасенка (1917, 1918 рр.) тощо.

У перші роки Радянської влади звуковий аналітико-синтетичний метод навчання грамоти активно критикувався науковцями і практиками. Перевага надавалася американському методу, або методу цілих образів. Водночас застосування цього методу вимагало перегляду вихідних позицій, оскільки усвідомлювалася відмінність у принципах англійського й українського правопису. Як коректив до американського методу в школах Росії та України став застосовуватися метод цілих слів і складів. Переваги методу цілих слів визнавалися більшістю українських методистів тієї пори. Здійснювати навчання грамоти таким способом пропонували С. Русова, Т. Лубенець, Я. Чепіга, С. Черкасенко. В основу букварів А. Воронця (1921), Т. Лубенця (1919, 1922), П. Петрушевського (1918) було покладено американський метод навчання читання та письма.

У цей період поширення набували й інші методичні системи: метод “живих звуків” І.М. Шапошнікова, звуко-артикуляційний метод, які, однак, не знаходили безпосереднього вияву в нових підручниках для навчання грамоти.

У другому розділі - “Український буквар кінця ХІХ - початку ХХ ст. як педагогічна система” - здійснено аналітичний розгляд українського букваря в його історичному розвитку, подано порівняльну характеристику змістової та структурної організації букварів кінця ХІХ - початку ХХ ст. Ураховуючи ту обставину, що будь-яка навчальна книга трансформує в собі систему відповідної галузі знань крізь призму суто педагогізованих основ, у дослідженні було насамперед виявлено основні лінгвістичні, психологічні, загальнодидактичні позиції, які займали мовознавство, психологічна й педагогічна наука кінця ХІХ - початку ХХ ст., у тому числі і до проблем підручникотворення.

У кінці ХІХ - на початку ХХ ст. у лінгвістиці було накопичено певний обсяг знань про звуки людського мовлення. Нові дані, одержані в галузі експериментальної та історичної фонетики, часто входили у протиріччя з попередніми поглядами на звукові закони. Тому стан тогочасної вітчизняної фонетичної школи можна вважати неусталеним, суперечливим. Головною ж тенденцією вивчення звуків людського мовлення була увага до акустико-фізіологічного процесу їх творення. Навіть порядок вивчення букв у букварях та інших засобах навчання грамоти переважно визначався труднощами вимовляння відповідних звуків.

Лінгвістичні дослідження кінця ХІХ - початку ХХ ст. сформували систему голосних і приголосних звуків української мови, що намітило порядок їх вивчення у процесі навчання грамоти. Більшість лінгвістів і фізіологів традиційно вважала першочерговим, основним, стійким звук [а], що й обумовлювало його місце у підручниках для навчання грамоти тієї пори.

Проблеми підготовки букварів визначалися й різними поглядами на звукове значення букв “я“, “ю“, “є“, “ї“ в системі українського вокалізму. Так, частина мовознавців визнавала істинним поділ голосних на тверді /а/, /о/, /у/, /е/, /и/, /і/ та м'які /я/, /ю/, /є/, /ї/ звуки. У 20-х же роках ХХ ст. єдина позиція лінгвістів щодо особливостей українського вокалізму переконувала, що літери я, ю, є, ї - це йотовані голосні, тобто такі, що на початку слова і складу, після апострофа позначають сполучення звука /й/ з відповідними голосними, або ж можуть позначати голосні звуки /а/, /у/, /е/ після м'яких приголосних.

У науковій лінгвістиці тієї пори не існувало також єдиної унормованої системи класифікації приголосних звуків за місцем і способом творення, був відсутній єдиний погляд на систему пом'якшених приголосних української мови. А це обумовлювало строкатість у підходах до створення навчальної літератури, у тому числі й букварів, різних за часом та місцем видання.

У дисертації розглянуто загальні закономірності та єдину логіку формування педагогічної системи - навчальної книги з опанування грамоти в зазначений історичний період. Проаналізовано з позицій найзагальніших принципів навчання, що визначало характер мовного матеріалу, представленого в букварях кінця ХІХ - початку ХХ ст. Основними положеннями, що визначали зміст, організаційні форми та способи навчання дітей грамоти, були принципи посильності, послідовності, систематичності знань, усвідомленості, наочності, зв'язку навчання з життям.

Реалізація принципу науковості вимагала такої побудови українських букварів, які ґрунтувалися б на наукових знаннях, сформованих на той час у шкільному курсі мови, зокрема в розділах з фонетики, графіки, орфографії, граматики тощо.

З принципом доступності навчальної книги пов'язувався вибір оптимального способу навчання дітей грамоти а також зрозумілість, правдивість змісту текстів для читання. У цьому зв'язку найвиразнішими з погляду мови й найпростішим за формою виступав фольклорний матеріал.

Принципи свідомості й активності школярів у навчанні грамоти визначали змістову та методичну побудову українського букваря як педагогічної системи відповідно до лінгводидактичних знань, накопичених у мовознавчій та педагогічній науках кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Принцип наочності в навчанні молодших школярів грамоти усвідомлювався як необхідна умова ефективного засвоєння навчального матеріалу, розумового та мовленнєвого розвитку дітей, стимулювання мотиваційної сфери учнів.

Принцип послідовності забезпечував необхідність вивчення звуків (букв) та складів у букварях за принципом наростаючих труднощів їх акустико-фізіологічного творення.

Логічно пов'язаний із вимогами свідомості та доступності засвоєння знань принцип зв'язку навчання з життям забезпечував свідоме опанування дітьми грамоти і створення на цій основі букваря як цілісної педагогічної системи.

Основним науковим підґрунтям визначення оптимальних підходів до навчання грамоти та створення відповідних підручників виступали тогочасні психолого-педагогічні дослідження. Експериментально-дослідне вивчення особливостей дитячої пам'яті, уваги, інтересу, здійснене О. Нечаєвим, А. Біне, У. Джемсом, В. Лаєм та ін., сприяло формуванню науково обґрунтованих вимог до створення засобів навчання грамоти. Дослідження психофізіології процесів читання й письма, проведені Б. Едманом, Ф. Кульманом, Г. Трошиним, проф. Ремплером та ін., забезпечували прогнозування ефективних методичних шляхів навчання грамоти та створення відповідних підручників. Педологічні розвідки особливостей сприймання текстів та ілюстрацій дітьми шкільного віку, здійснені Н. Рибніковим, О. Нечаєвим, К. Корніловим, Г. Трошиним та ін., допомагали формувати основні структурні елементи букваря найбільш адекватно. Гігієнічні показники суто технічного оформлення навчальної книги, вироблені на засіданні гігієнічної секції ІІ з'їзду російських діячів технічної і професійної освіти в 1895-1896 рр. та затверджені розпорядженнями Міністерства народної освіти, також були спрямовані на оптимальну роботу учнів у засвоєнні знань з різних навчальних предметів.

Однак здобуті знання трактувалися лише як ілюстрація тих фактів і закономірностей, які були надбанням традиційної педагогіки і психології. Спеціальних експериментально перевірених, науково обґрунтованих та узагальнених уявлень про закономірності підручникотворення у той час не існувало. Педагогічна психологія й експериментальна педагогіка кінця ХІХ - початку ХХ ст. робили лише перші кроки на шляху до наукової розробки букваря як основного засобу навчання грамоти.

У дисертаційному дослідженні було виявлено букварі понад два десятки авторів, при цьому порівняльною характеристикою охоплено 13 примірників, різних за часом, місцем видання, авторством. Це букварі Гр. Зарицького та Р. Заклинського (1891 р.), О. Поповича (1892 р.), “Школа народна” Львівського видання (1894 р.), які нами віднесено до І етапу розвитку методики навчання грамоти на Україні; О. Базилевича (1907 р.), Б. Грінченка (1907 р.), Г. Неводовського (1907 р.), І. Пухальського (1906 р.), О. Солтиса (1910 р.) - до ІІ етапу ; Т. Лубенця (1919 р.), А. Петрушевського (1918 р.), С. Черкасенка (1918 р.), А. Воронця (1921 р.), С. Титаренка (1921 р.) - до ІІІ етапу.

За результатами аналізу букварів І етапу було виявлено ряд закономірностей:

Основним методом, закладеним в основу підручників для навчання грамоти досліджуваного періоду, виступав звуковий аналітико-синтетичний метод (“метод письма-читання”).

Посилена увага до графічної діяльності під час навчання грамоти спонукала укладачів букварів виділяти для цього окремий розділ підручника. Виділення добукварної частини (для підготовки руки і ока учня до малювання, письма) було другою закономірністю творення букварів кінця ХІХ ст.

Основним прийомом вироблення в учнів способу читання виступав складоподіл та наголошування слів.

Частина методистів головний принцип встановлення послідовності літер у букварях вбачала у врахуванні складності графічних елементів букв. Особливо яскраво цей напрям методичної думки виявлявся у процесі одночасного формування навичок читання і письма.

Лексичний склад тогочасних букварів представлений широким колом тематичних груп: людина, житло, знаряддя праці, тварини, рослини, школа і шкільне навчання тощо.

Ілюстративний матеріал букварів містив схематичні зображення предметів для вироблення графічних навичок у прцесі перемальовування.

Спостерігалася концентрична система розміщення навчального матеріалу.

За результатами аналізу букварів ІІ етапу розвитку освітнього процесу було встановлено:

Підручники націлювали на навчання грамоти за методом “нормальних” слів або за звуковим аналітико-синтетичним. Щоправда, у зв'язку з тим, що формування читацьких навичок відбувалося на матеріалі друкованого шрифту, вправам з письма відводилася другорядна роль.

Дискусійним у той час залишалося питання оптимального способу написання рукописних літер: з нахилом чи без нахилу. Тому українська букварна традиція 1905-1917 рр. практикувала зразки зображень як похилого, так і прямого письма.

Спеціальними прийомами вироблення в учнів способу читання були зіставлення прямих і обернених складів, прийом складозміни, колонки слів, поділ слів на склади тощо.

Принцип встановлення послідовності літер протягом букварного періоду, як правило, обумовлювався мірою труднощів акустико-фізіологічного творення відповідних звуків. Цей спосіб був найбільш актуальним, оскільки спирався на головну тенденцію лінгвістичної науки кінця ХІХ - початку ХХ ст. - експериментально-дослідне вивчення звуків людського мовлення за способом творення. Траплялося, що вирішальним фактором визначення порядку вивчення букв ставав історичний досвід. Так, окремі укладачі підручників з навчання грамоти послуговувалися букварною традицією початку ХІХ ст. і відповідно до “методу Стефані“ (звукового синтетичного) подавали спочатку всі голосні і лише згодом приголосні звуки та відповідні їм букви.

Переважна більшість підручників для навчання грамоти цього етапу містила ілюстративний матеріал: предметні малюнки - позначення “нормальних слів”, які в ході навчання потребували обговорення, перемальовування, аналізування; сюжетні ілюстрації для розвитку зв'язного мовлення учнів. Продовжуючи традиції попереднього етапу, автори застосовували схематичні зображення для вироблення графічних навичок у процесі перемальовування. Крім того, в окремих букварях подано опредмечені за формою літери, малюнкові диктанти тощо. Водночас у букварній традиції тієї пори траплялися зображення, які виконували суто прикрашальну функцію підручника, не були пов'язані з процесом навчання.

Текстовий матеріал українських букварів кінця ХІХ - початку ХХ ст. відображав основні шари активної народної лексики, діалектне мовлення.

Жанрове розмаїття творів для читання в післябукварній частині більшості українських підручників з опанування грамоти схиляє до думки про переважне використання авторами національної літературної традиції: використання дитячих пісеньок, загадок, прислів'їв, скоромовок, потішок.

Структурно український буквар 1905-1917 років добукварної частини не містив. Наявність окремих елементів позатекстової частини підручника: інструктивно-методичних матеріалів, зразків дій, вказівок, порад, правил диктувалася, з одного боку, суспільно-історичними потребами, а з іншого, - лінгводидактичними завданнями його функціонування. Простежується розвиток апарату орієнтування підручника, введення тематичного змісту, виносок, системи виділень тощо.

За результатами аналізу букварів ІІІ етапу можна констатувати:

Провідним методом навчання грамоти виступав американський (метод цілих слів). Елементи звукової системи вводилися як доповнення до основного способу.

Простежується виділення добукварної частини, яка містила сюжетні ілюстрації або їх серії для розвитку зв'язного мовлення учнів.

Основними прийомами вироблення в учнів способу читання за методом цілих слів і складів виступали піраміди слів, читання слів за подібністю, зіставлення буквеного складу та предметного зображення слова тощо.

У цей час розширюються можливості підручника як педагогічної системи. Це стосується компонування навчальної сторінки букваря в напрямі забезпечення логіко-методичної, а в окремих випадках і тематичної цілісності дібраного матеріалу. Структурування загального обсягу підручника здійснювалося відповідно до етапів навчання.

Реалізації завдань предмета сприяло ефективне ілюстрування букварів. Для цього етапу характерним є відхід від предметних зображень - переважна більшість малюнків у букварях є сюжетними.

Поєднання функцій підручника та робочого зошита сприяли ширшому використанню елементів апарату орієнтування та апарату організації засвоєння.

Спостерігаються альтернативні форми викладу навчального матеріалу в букварях.

Здійснений критичний історико-педагогічний аналіз українських букварів кінця ХІХ - початку ХХ ст. дає підстави зробити ряд узагальнених висновків:

1. Період кінця ХІХ - початку ХХ ст. можна характеризувати як час складних змін у соціально-політичній, освітній та мовно-культурній сферах держави. Одним із найактуальніших завдань у справі подолання безграмотності населення, у розбудові української школи передова громадськість тієї пори визнавала навчання дітей грамоти рідною мовою.

Плідним у виданні українських букварів можна вважати період з 1906 до 1917 рр., коли було знято офіційні заборони на видання україномовної книги. Найбільш демократичних форм вітчизняне букваротворення набуло за часів Української Народної Республіки, коли у 1918 - 1919 рр. було проведено конкурс на кращий український підручник.

2. Основною групою проблем політичного та соціально-економічного спрямування, які безпосередньо впливали на формування вітчизняного букваря, були: цензурні переслідування українського друкованого слова взагалі аж до подій 1917 року; жорсткий контроль держави та церкви за допуском шкільних підручників до вжитку; слабкий розвиток поліграфічного виробництва, загострення проблеми в часи воєнних лихоліть.

3. Серед проблем мовного, літературного характеру, які визначали змістове наповнення українського букваря кінця ХІХ - початку ХХ ст., були: відсутність єдиної унормованої літературної мови на східно- та західноукраїнських землях; відсутність єдиних правописних норм на всій території України аж до 1929 року; відсутність єдиної термінологічної системи на позначення основних фонетико-графічних понять тощо.

4. Вагомим чинником формування української букварної традиції кінця ХІХ - початку ХХ ст. нами визначено стан тогочасної методичної думки. Дослідження цієї проблеми показало, що методика навчання грамоти на зламі ХІХ - ХХ століть перебувала в стадії свого становлення. З одного боку, відсутність офіційно прийнятих обмежень, широке залучення зарубіжного досвіду сприяли популяризації і найповнішому використанню у букварях нових методичних прийомів навчання дітей та дорослих грамоти. З іншого боку, відсутність науково-експериментальних досліджень, змішування елементів різних методичних систем, які часом вступали в протиріччя один з одним, гальмували процес ефективного навчання дітей грамоти, створення відповідних підручників. У кінці ХІХ - на початку ХХ ст. методистами України пропагувалися буквоскладальний, складовий, американський (метод цілих слів), комбінований спосіб, метод “живих звуків” або їх елементи у поєднанні з іншими методами.

5. У педагогічній психології й експериментальній педагогіці у той час робилися тільки перші кроки на шляху до наукової розробки букваря як складної педагогічної системи. Проте експериментально-дослідне вивчення особливостей сприймання, уваги, пам'яті, інтересу дітей семирічного віку сприяло формуванню науково обґрунтованих вимог до створення засобів навчання грамоти. Дослідження психофізіології процесів читання й письма слугувало науковому прогнозуванню ефективних методичних шляхів навчання грамоти, створенню відповідних підручників. Педологічні розвідки особливостей сприймання текстів та ілюстрацій дітьми шкільного віку сприяли найбільш адекватному формуванню основних структурних елементів букваря. Гігієнічні показники суто технічного оформлення навчальної книги (її шрифтів, кольорів, розміру) також були спрямовані на оптимальну роботу учнів у засвоєнні предметних знань.

6. Здійснена в дослідженні проекція основних лінгвістичних понять тієї епохи крізь призму сучасних загальнодидактичних принципів навчання дала змогу з'ясувати основні закономірності побудови тогочасного букваря як складної педагогічної системи. По-перше, рівень розвитку вітчизняної мовознавчої науки в кінці ХІХ ст. не сприяв чіткому розрізненню фонетичного поняття “звук” і графічного “буква”, що спричиняло негативний вплив на методичне оснащення букварів. По-друге, основний принцип, закладений в основу встановлення послідовності вивчення літер, ґрунтувався на вимозі враховувати акустико-фізіологічні особливості творення відповідних звуків. Водночас у фонетичних дослідженнях кінця ХІХ - початку ХХ ст. була відсутня єдина, науково вивірена класифікація звуків мовлення за способом творення. По-третє, оптимальними способами формування навички читання й письма в книгах для навчання грамоти виступали способи розкладання речень, слів, складів на звуки і букви, виділення звуків з живого мовлення переважно шляхом звуконаслідування (аналіз), а також вправи на злиття приголосних звуків з голосними, читання за подібністю тощо (синтез).

7. Є підстави твердити, що українська букварна традиція кінця ХІХ - початку ХХ ст. засвідчила наявність ряду суперечностей між методичною думкою і практикою підручникотворення. Зокрема, потреба цілісного забезпечення навчально-методичного комплексу для ефективного навчання дітей грамоти помітно стримувалася видавничими можливостями. Тому одна навчальна книга нерідко містила елементи всієї системи: методичні рекомендації, довідкові тексти про особливості орфоепічних та правописних норм української мови, розрізну азбуку, елементи робочого зошита тощо. Прагнення авторів подати різного роду навчальні матеріали в одному підручнику призводило до зниження його якісних показників, позначалося на його функціональному призначенні.

8. Інша група суперечностей вітчизняних букварів кінця ХІХ - початку ХХ ст. була пов'язана з визначенням місця і ролі письмових завдань у загальній структурі підручника. Відображаючи дві системи поглядів на питання одночасно-паралельного або роздільного навчання письма і читання, укладачі українських букварів подавали зразки рукописного шрифту поетапно на кожній навчальній сторінці, або ж групували письмові завдання окремим розділом.

9. Проблемним у кінці ХІХ - на початку ХХ ст. було визначення єдиного принципу встановлення послідовності вивчення букв протягом букварного періоду. Відомі різні методичні погляди на реалізацію цієї проблеми. Однак у сучасній практиці навчання грамоти методисти дійшли спільного висновку: найбільш продуктивним принципом встановлення послідовності вивчення літер у букварній частині підручника з навчання грамоти є принцип частотності їх уживання в письмових художніх текстах, створених для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку.

10.Невизначеною і суперечливою в українській букварній традиції досліджуваного періоду була система викладу з м і с т у навчального матеріалу. Аналіз підручників засвідчив наявність різних підходів до розв'язання цієї проблеми. Науковий аналіз спонукає до висновку, що основним фактором альтернативних форм викладу навчального матеріалу в тогочасних букварях виступала авторська творчість. Так, поряд із традицією лінійної систематизації пропонувався концентричний, спіралевидний розподіл матеріалу для вивчення.

Вважаємо, що на сучасному етапі букваротворення, з огляду, по-перше, на порівняно з минулим століттям значне зниження віку дітей, які нині приходять до першого класу, по-друге, на разючі зміни, що відбулися і продовжують відбуватися в економічних і суспільно-політичних умовах, у яких функціонує сучасна загальноосвітня школа, важливою проблемою залишається творче застосування історичного досвіду букварної традиції, успадкованої нами від українських педагогів кінця ХІХ - початку ХХ ст.



ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВИСВІТЛЕНІ У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Козак І. Дидактичні засоби навчання грамоти дошкільників і першокласників: історичний розвиток проблеми //Матер. Всеукр. наук.-практ. конф. “Психолого-педагогічні основи наступності й перспективності у навч.-виховній роботі між дошкільними закладами, сім'єю та початковою школою”. - Дрогобич: Відродження, 1999. - С. 12-14.

2. Козак І. Буквар 1907 року як багатоплановий документ епохи //Шлях освіти. - 2000. - №2. - С. 49-52.

3. Козак І.І. Загальнодидактичні підходи до структурування підручника з навчання грамоти //Збірник наук. праць. - К.: Педагогічна думка. - 2000. - С. 39-43. (У співавторстві з Вашуленком М.С.).

4. Козак І. Особливості графічної мови ілюстративного матеріалу букваря //Педагогіка і психологія. - 2001. - № 3-4 (32-33). - С.158-166.

5. Козак І. Оригінальні прийоми навчання дітей грамоти за звуковим методом (із досвіду педагогіки ХІХ ст.) //Початкова школа. - 2003. - № 6. - С.47-49.

6. Козак І. Проблема вітчизняного букваротворення в період визвольних змагань українського народу 1917-1920 рр. //Наук. вісник Чернівецького університету. - Вип.176. - С.76-80.

7. Козак І. Аналіз загальних закономірностей творення й оцінки навчальної книги з опанування грамоти кінця ХІХ - початку ХХ ст. //Семантика мови і тексту. - Івано-Франківськ: Плай, 2003. - С.235-239.

8. Козак І. Особливості української букварної традиції кінця ХІХ - початку ХХ ст. //Матер. VІІ Міжнародної наук.-практ. конференції “Наука і освіта ґ2004”. Т.41.- Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. - С.36 -38.



АНОТАЦІЯ

Козак І.І. Історико-педагогічна характеристика українських букварів кінця ХІХ - початку ХХ ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.02 - теорія і методика навчання української мови. - Інститут педагогіки АПН України, Київ, 2004.

Дисертаційне дослідження присвячене комплексному аналізу українських букварів кінця ХІХ - початку ХХ ст. як складних педагогічних систем. Це дало змогу виявити українську букварну традицію тієї епохи, дослідити внесок окремих педагогів у становлення і розвиток методики навчання грамоти та практики підручникотворення.

У дисертації обґрунтовано хронологічні рамки дослідження; обумовлено стан вітчизняної школи та української мови періоду кінця ХІХ - початку ХХ ст.; визначено стан методичної думки цього періоду; зосереджено увагу на соціально-економічних, мовно-літературних проблемах, які здійснювали безпосередній вплив на підготовку і видання українських букварів тієї епохи. Виявлено основні лінгвістичні, психологічні, загальнопедагогічні позиції, які займали наукове мовознавство, психологія і методична наука кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Ключові слова: український буквар, авторський буквар, педагогічна система, підручникотворення, метод навчання грамоти, спосіб структурування навчального матеріалу.



АННОТАЦИЯ

Козак И.И. Историко-педагогическая характеристика украинских букварей конца ХІХ - начала ХХ ст. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.02 - теория и методика обучения украинскому языку. - Институт педагогики АПН Украины, Киев, 2004.

Диссертация посвящена комплексному анализу украинских букварей конца ХІХ - начала ХХ ст. как сложных педагогических систем. Это позволило определить украинскую букварную традицию той эпохи, исследовать роль отдельных педагогов в становлении и развитии методики обучения грамоты, в практике создания учебников для обучения грамоты.

В диссертации обоснованы хронологические рамки исследования. С 90-х годов ХІХ ст. по 20-е годы ХХ ст. прослежено три этапа развития педагогической мысли: 1-й - 90-е годы ХІХ ст. - 1905 г., 2-й - 1905-1917 гг., 3-й - 1917 - 20 годы ХХ ст.

В ходе анализа украинских букварей той эпохи учитывалась политическая, общекультурная ситуация в Украине, влияние передовой общественной мысли на становление школы с родным языком обучения. Были определены те проблемы социально экономического, литературно-языкового характера, которые непосредственно влияли на подготовку и издание украинских букварей конца ХІХ - начала ХХ ст.

Исследование дало возможность проследить приоритетные направления развития методики обучения грамоте. Соответственно было установлено, что в период конца ХІХ - начала ХХ ст. в школах Украины использовался звуковой метод (метод письма - чтения, “нормальных слов” и т.д.), а позже - в 20-х годах ХХ ст. - метод целых слов.

Проделанный обзор образовательного процесса той поры помог выявить время плодотворных, демократических подходов к созданию украинского букваря. Это период 1906-1917 гг., когда были сняты цензурные преследования украинского печатного слова, был проведён конкурс на лучший украинский учебник по разным дисциплинам. Особое внимание к этому периоду - путь выявления новаторских элементов содержательной и структурной организации букваря.

С целью эффективного анализа украинских букварей конца ХІХ - начала ХХ ст. оговорено основные лингвистические, психологические, общепедагогические позиции, которые занимало языковедение, психология и педагогика той поры.

В работе были проанализированы учебники для обучения грамоте Г.Зарицкого и Р.Заклинского (1891), О.Поповича (1892), “Школа народная” Львовского издания (1894), О.Базилевича (1907), Б.Гринченко (1907), Г.Неводовского (1907), І.Пухальского (1906), О.Солтыса (1910), А.Воронца (1921), В.Сичовыка (1917), С.Титаренко (1921), Т.Лубенца (1919), С.Черкасенко (1918), П.Петрушевского (1918). Диссертационное исследование дало возможность определить украинскую букварную традицию конца ХІХ - начала ХХ ст.

Материалы диссертации могут быть использованы для дальнейшего исследования проблемы, учтены в практике создания современных альтернативных средств обучения грамоте.

Ключевые слова: украинский букварь, авторский букварь, педагогическая система, методика обучения грамоте, способ структурирования учебника.



SUMMARY

Коzак I.І. The historico-pedagogical characteristic of the Ukrainian ABC books of the end of the XIX - beginning of the XX century. - Manuscript.

The dissertation for the candidate's degree in pedagogical sciences on a speciality 13.00.02. - Theory and methods of teaching Ukrainian. - The іnstitute of Рedagogics of thе Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine, Kyеv, 2004.

The dissertation is dedicated to comprehensive analysis of the Ukrainian ABC books of the end of the XIX - beginning of the XX century as compound pedagogical systems. The Ukrainian ABC book tradition of that epoch is found out. The contribution of separate pedagogues to a formation and development of methods of teaching reading and writing and to the practice of ABC-books making are studied.