Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський державний педагогічний університет

ім. Г. С. Сковороди

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

«Формування загальнонавчальних умінь і навичок учнів у народній школі кінця ХІХ - початку ХХ століття»

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

УДК 372.31(09)(477)

Колесник

Ірина Олексіївна

Харків - 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському державному педагогічному університеті ім. Г. С. Сковороди, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, доцент Якушко Наталія Михайлівна, Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди, декан факультету початкового навчання.

Офіційні опоненти:

доктор педагогічних наук, доцент Штефан Людмила Андріївна, Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди професор кафедри історії педагогіки та порівняльної педагогіки;

кандидат педагогічних наук, доцент Карапузова Наталія Дмитрівна, Полтавський державний педагогічний університет ім. В.Г. Короленка, декан психолого-педагогічного факультету.

Провідна установа: Південноукраїнський державний педагогічний університет ім. К.Д. Ушинського, кафедра педагогіки, Міністерство освіти і науки України, м. Одеса.

- на філософському рівні методології: закони і категорії наукового пізнання, діалектична теорія про взаємозв'язок, взаємозумовленість і цілісність явищ у природі, принципи розвитку науковості, історизму, детермінізму, єдності загальнолюдського і національного, теорії й практики, зв'язку історії з сучасністю, що забезпечують об'єктивність у вивченні предметів і явищ існуючої дійсності (Г. Сковорода, П. Юркевич та ін.);

- на загальнонауковому рівні методології: принципи і методи системного підходу до пізнання, які вимагають вивчати явища, факти, процеси у взаємозв'язку з політичною, економічною та соціальною системами (І. Блогуберг, Е. Юдін та ін.).

- на конкретно-науковому рівні методології:

· наукові доробки з історії освіти в Україні (В. Вихрущ, Л. Вовк, М. Євтух, Т. Завгородня, І. Зайченко, С. Золотухіна, І. Курляк, О. Плахотник, Б. Ступарик, О. Сухомлинська, Л. Штефан, Н. Якушко та деякі інші);

· праці, присвячені проблемам визначення сутності, шляхів, форм та методів формування загальнонавчальних умінь і навичок школярів (Н. Білоконна, Н. Бойко, А. Ботюк, О. Бугрій, О. Гришко, Н. Добровольська, Т. Довженко, З.Захарчук, Л. Зоріна, Я. Кедлюк, О. Коваленко, О. Малашен-кова, А. Мартинова, В. Онопа, О. Осипова, Г. Поддубська, А. Сергієнко, Н. Скрипченко, А. Сон, Л.Супрун, О. Федоренко, Т. Чекма-рьова та ін.);

· праці з порівняльної педагогіки (О. Джуринський, Л. Пуховська, О. Сухомлин-ська та деякі інші).

Методи дослідження. На різних етапах наукового пошуку використано комплекс методів, адекватних природі феномена, що вивчався:

а) теоретичні методи: аналітичний, історико-зіставний, ретроспективний, історико-генетичний та порівняльний аналіз науково-педагогічної літератури, документів з народної освіти й архівних матеріалів; хронологічний, що дали змогу розглядати досліджувану проблему в динаміці, змінах і часовій послідовності; проблемно-цільовий аналіз законодавчих актів, матеріалів періодичної преси з метою з'ясування сутності та особливостей загальнонаукових умінь і навичок молодших школярів; вивчення, узагальнення, систематизація фактів, теоретичних ідей і досвіду формування основних груп загальнонаукових умінь і навичок учнів початкової школи;

б) емпіричні методи: діагностичні (вивчення змісту діяльності сучасної початкової школи); обсерваційні (ретроспективний аналіз діяльності народних шкіл України); праксиметричні (аналіз передового педагогічного досвіду).

Використання означених методів дозволило отримати об'єктивну інформацію з проблеми дослідження.

Джерельна база дослідження. У процесі історико-педагогічного пошуку використано документи й матеріали Центрального державного історичного архіву м. Києва (ЦДІА) (вивчено фонди 707 - Управління Київським навчальним округом; 2162 - Опікунства Харківського навчального округу; 2166 - Управління Харківським навчальним округом; 855 - Т. Лубенця, 1617 - М. Драгоманова, 2052 - М. Сумцова); Державного архіву Харківської області (ДАХО) (використано справи фондів: 200 - Харківське товариство розповсюдження в народі грамотності; 266 - Канцелярія директора народних училищ Харківської губернії; 45 - Харківська міська управа), Відділу рукописів ЦНБ НАН України ім. В. І. Вернадського (вивчено фонд 1174 - Б. Грінченка). Досліджувались також фонди відділів рідкісної книги та україністики Центральної наукової бібліотеки АН України ім. В. І. Вернадського, науково-довідкової бібліотеки Центрального державного історичного архіву м. Києва, Державної наукової бібліотеки ім. В. Г. Короленка м. Харкова та Харківського Національного університету ім. В. Н. Каразіна.

Джерелами дослідження є також законодавчі й директивні акти перших урядів СРСР та УРСР: президента України, Верховної Ради й Кабінету Міністрів незалежної української держави; матеріали з'їздів, конференцій, нарад, присвячені питанням навчання молодших школярів; твори вітчизняних і зарубіжних педагогів; монографічні й публіцистичні праці з обраної проблематики; дисертаційні дослідження, статті науково-методичного характеру тощо.

У ході дослідження опрацьовані публікації понад 20-ти періодичних видань, зокрема такі, як: “Березіль”, “Вестник воспитания”, “Воспитание и обучение”, “Гимназия”, “Женское образование”, “Життя і слово”, “Журнал Министерства Народного Просвещения”, “Земский сборник Черниговской губернии”, “Наша начальная школа”, “Начальная школа”, “Нова школа”, “Педагогический листок”, “Педагогический музей”, “Педагогический сборник”, “Прапор”, “Рідна школа”, “Русская школа”, “Русский народный учитель”, “Семья и школа”, “Советская педагогика”, “Учитель”, “Учитель и школа”, “Учительский вестник”.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період кінця ХІХ - початку ХХ століття. Нижню межу (60 - ті роки ХІХ століття) визначено як етап найбільш прогресивних перетворень у вітчизняній дидактиці та шкільній практиці, пов'язаних з позитивними суспільно-політичними (відміна кріпосного права) та педагогічними (масовий випуск педагогічної літератури, прийняття прогресивних законодавчих актів щодо змісту діяльності початкової та середньої школи) зрушеннями в Російській імперії. Верхню межу - початок ХХ століття - визнано вітчизняною історичною наукою як етап, за яким настає зміна суспільно-політичного ладу, економічних умов, світоглядних позицій, ліквідація усталеної системи освіти.

Наукова новизна і теоретичне значення дослідження полягає в тому, що в ньому виявлено своєрідність поглядів вітчизняних і зарубіжних педагогів досліджуваного періоду на означену проблему й вперше цілісно, в широких хронологічних межах (кінець ХІХ - початок ХХ століття), відтворено теорію і практику формування загальнонавчальних умінь і навичок учнів початкової школи, узагальнено основні шляхи і засоби цього формування; схарактеризовано його умови; визначено перспективи творчого використання історико-педагогічних ідей, концепцій і досвіду минулих років в сучасний період. Набули конкретизації способи формування вмінь читати і писати, мислити, висловлювати думку. Подальший розвиток отримали питання формування в учнів початкової школи досліджуваного періоду вмінь працювати з навчальною книгою.

Уведено до наукового обігу невідомі та маловідомі архівні документи, окремі факти, теоретичні ідеї, які базуються на виявлених дослідницьких матеріалах.

Практичне значення отриманих результатів полягає в розробці завдань для семінарських занять та організації самостійної роботи студентів під час вивчення курсів “Педагогіка”, “Історія педагогіки” та “Порівняльна педагогіка” в Харківському державному педагогічному університеті ім. Г. С. Сковороди.

Висновки і рекомендації, подані в дисертації, упроваджено у навчально-виховний процес Слов'янського державного педагогічного університету (довідка № 27 від 15.10.2003р.) та Інституту післядипломної освіти Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди (довідка № 18 від 09.04. 2003 р.).

Матеріали дослідження можуть бути використані в навчальних закладах освіти ІІІ - ІV рівнів акредитації, закладах післядипломної освіти, в розробці навчальних програм і планів для початкової школи, спецкурсів та спецсемінарів для ВНЗ, а також під час написання підручників, навчальних посібників, іншої навчально-методичної літератури. Низку окреслених питань можна запропонувати як тематику для курсових і дипломних робіт.

Вірогідність і наукова обгрунтованість висновків дисертаційного дослідження забезпечується чіткими теоретико-методологічними позиціями; застосуванням методів наукового пізнання, адекватних меті та завданням дослідження; використанням широкої джерельної бази; опорою на принципи історизму й об'єктивності, науковим підходом до аналізу історико-педагогічних явищ і фактів; вивченням та аналізом законодавчих документів, науково-педагогічних праць, матеріалів з'їздів, конференцій, річних звітів про роботу початкових навчальних закладів; зіставленням документів, літературних джерел та архівних матеріалів; апробацією матеріалів дисертації на конференціях.

Апробація головних результатів дослідження здійснювалась на Всеукраїнських та регіональних конференціях “До витоків становлення української педагогічної науки” (Умань, 2002), “Соціально-педагогічні проблеми підготовки педагогічних кадрів для сільської школи” (Бердянськ, 2003), конференції молодих учених (Харків, 2003). Основні результати й висновки виконаної роботи обговорювались і дістали позитивну оцінку на засіданнях кафедри педагогіки початкового навчання та дошкільного виховання, звітних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу (2002-2003) Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковано в 10 одноосібних статтях, з них 9- у провідних наукових фахових виданнях. Загальний обсяг авторського доробку з теми дослідження становить два друковані аркуші.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, таблиць. Загальний обсяг роботи становить 186 сторінок, з них основного тексту - 168 сторінок. Список використаної літератури охоплює 231 найменування. Дисертація містить 5 таблиць на 6 сторінках.

Основний зміст дисертації

У вступі обгрунтовано актуальність дослідження, його хронологічні межі, визначено ступінь опрацювання теми, об'єкт, предмет, мету, завдання та методологічні засади дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення здобутих результатів, окреслено джерельну базу, сформульовано висновки про апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі - “Формування загальнонавчальних умінь і навичок як актуальна педагогічна проблема” - на основі аналізу широкого спектру науково-педагогічної літератури виявлено й схарактеризовано основні напрями дослідження проблеми, що вивчається.

У роботі показано, що до основних напрямів вивчення досліджуваних питань належать: визначення сутності звгальнонавчальних умінь і навичок у педагогічній теорії; експериментальна перевірка провідних форм та методів формування цих умінь і навичок; історико-педагогічне обґрунтування проблеми.

Справедливо відзначаючи, що вміння читати, писати, працювати з літературою, організовувати свою навчально-пізнавальну діяльність, висловлювати думку письмово й усно є основою для якісного засвоєння змісту навчання та всебічного розвитку дітей шкільного віку, вчені (А. Бобров, В. Паламарчук, Р. Прокоп'єва, В. Пунський, А. Усова та деякі інші) визначили сутність загальнонавчальних умінь і навичок, обґрунтували їх освітньо-виховне значення, а також здійснили різні класифікації цих умінь і навичок та розробили педагогічно цінні методики їх формування. У процесі дослідження встановлено, що важливим напрямом наукових пошуків слід вважати дослідження експериментального спрямування, які присвячені апробації шляхів, форм та методів формування загальнонавчальних умінь і навичок учнів як початкової, так і середньої школи.

Експериментальна перевірка конкретних прийомів та засобів (наприклад, коментування під час навчання (А. Горфункель), доказове міркування (О. Гришко), системи навчальних вправ (Н. Скрипченко), можливостей конкретних предметів, зокрема мови (Н. Білоконна)), а також педагогічних умов (Л. Супрун) дала змогу не тільки виявити обсяг загальнонавчальних умінь і навичок, необхідних для успішного здійснення навчально-виховного процесу, а й з'ясувати їх значення для формування особистості учня.

Однак історико-педагогічний аспект у названих працях не висвітлювався.

Певні намітки в цьому плані зустрічаються у працях сучасних учених М. Євтуха, Л. Вовк, Т. Завгородньої, І. Зайченка, С. Золотухіної, В. Курило, І. Курляк, Б. Ступарика та деяких інших. Розкриваючи основні тенденції розвитку народної освіти в Україні, науковці звертали увагу на визначення окремих шляхів, форм і методів формування загальнонавчальних умінь і навичок школярів, на наявність в історії педагогіки цікавого, педагогічно-цінного досвіду з цих питань, на особливості розв'язання означеної проблеми в педагогічній теорії та шкільній практиці другої половини ХІХ - початку ХХ століття.

Отже, наявність актуальної проблеми і відсутність її історико-педагогічного розв'язання зумовили звернення до накопиченого в історії вітчизняної педагогічної думки досвіду.

У другому розділі - “Теоретичні питання формування загальнонавчальних умінь і навичок учнів в історії педагогічної думки другої половини ХІХ - початку ХХ століття” - визначено і схарактеризовано погляди зарубіжних і вітчизняних педагогів на досліджувану проблему.

У ході наукового пошуку встановлено, що проблема формування загальнонавчальних умінь і навичок займала чільне місце у спадщині зарубіжних філософів, педагогів, починаючи з часів античності. Так, на необхідність формування вміння слухати, відповідати на запитання, висловлювати думки, робити висновки, вести дискусію вказували ще Соломон, Анемон та Сократ.

З розвитком науки і суспільства коло основних загальнонавчальних умінь та навичок розширюється та вдосконалюється. Наприклад, відомий оратор Стародавнього Риму М. Квінтіліан додав ще вміння працювати з книгою та аналізувати.

На цінність формування в дітей шкільного віку таких умінь, як самостійно, логічно й образно мислити, спостерігати, зіставляти, використовувати знання на практиці, робити висновки, неодноразово звертали увагу Вітторіно-да-Фельтре, Гуаріно Гуаріні, М. Монтень, Я. Коменський. Оволодіння цими навчальними вміннями і навичками педагоги справедливо вважали запорукою міцних знань. Так, Я. Коменський у працях “Закони добре організованої школи”, “Похвала іншому методу” та в деяких інших наголошував, що вміння читати, писати, самостійно мислити, працювати з книгою, вести діалог, робити висновки забезпечать “легке”, “жваве”, “успішне”, “доступне” та “цікаве” навчання. Він зазначав також, що оволодіння цими вміннями та навичками досягається розумним, поступовим, систематичним тренуванням учнів, свідомим ставленням їх до знань, наданням їм можливостей застосовувати здобуті знання в корисних і добрих справах.

Ці ідеї знайшли своє вдосконалення і подальший розвиток у працях Й. Песталоцці, А. Дістервега та Й. Гербарта. Уміння спостерігати, логічно мислити, виражати думки словами вчені слушно вважали умовою ефективного здійснення навчання та його результатом.

Отже, справедливо вважаючи формування загальнонавчальних умінь і навичок необхідною умовою розумового розвитку особистості, зарубіжні педагоги, філософи не тільки визначили їх коло і характер, а й показали різноманітну палітру шляхів та методів їх формування (робота з таблицями, читання книг, особливо казок, пригодницької та фантастичної літератури, використання наочних посібників, вивчення іноземних мов, організація евристичних бесід, знайомство з природою тощо).

Відомо, що вміння читати, писати, говорити були головними у навчанні й вихованні ще за часів Київської Русі. Подальший розвиток промисловості, сільського господарства, а також шкільництва в Україні, безперечно, вимагав ускладнення цілей, завдань і змісту освіти, що й зумовлювало розширення спектру загальнонавчальних умінь і навичок.

Наведені в дослідженні факти свідчать, що проблема формування загальнонавчальних умінь і навичок, як небхідна умова загального розвитку особистості, зокрема розумового, займала чільне місце й у спадщині вітчизняних педагогів - Г. Сковороди, М. Пирогова, К. Ушинського, М. Корфа та інших. Так, уже Г. Сковорода вказував на вміння вести дискусію, робити виписки з книг, самостійні висновки з прочитаного тексту як на необхідні для “самовольного” і “доброхотного” навчання. Учений визначив методи навчання (лекція, розповідь, бесіда, розмова, словесний аналіз роботи, робота над помилками тощо), які сприяють формуванню в дітей шкільного віку вміння правильно говорити, мислити і запропонував оригінальну методику самостійної роботи з книгою (стислі виписки, замітки, самостійні висновки тощо).

У досліджуваний період, як показав проведений науковий пошук, значно розширився спектр навчальних умінь і навичок, які саме ввжались загальними. Наприклад, у педагогічній спадщині М. Пирогова (“Питання життя”, “Про предмети міркувань та дискусії педагогічних рад гімназій та ін.”), чітко простежується прагнення вченого до формування в учнів активності та самостійності, що можливе тільки завдяки оволодінню ними вміннями самостійно працювати, мислити, проводити дослідження, робити узагальнення, висновки тощо.

К. Ушинський же у працях “Про моральний елемент у вихованні”, “Питання про народні школи” та деяких інших наполягав на формуванні в учнів умінь правильно висловлювати думки, розповідати про здійснення спостереження, робити логічні висновки, порівняння. Автор також визначив коло предметів, які максимально забезпечують оволодіння учнями загальнонавчальними вміннями та навичками (рідна мова та література, історія, географія) й розробив конкретну методику формування в школярів вміння відповідати на запитання (заснована на використанні різноманітних вправ як комбінованого, так і творчого характеру).

Серед загальнонавчальних умінь і навичок К. Ушинський, як і його послідовники Б. Грінченко та С. Миропольський, надавав особливого значення вмінням володіти словом, таємницями рідної мови, які, за слушною думкою вченого, дозволять дитині, з одного боку, розвинути “природжену душевну здібність - дар слова”, а з іншого - засвоїти логіку мови, її граматичні закони, тобто сприятимуть як розумовому розвитку, так і громадському вихованню особистості.

На доцільність формування в учнів умінь працювати з книгою, організовувати навчання за допомогою книги звертали увагу майже всі педагоги. Виходячи з первісної функції книги - навчання дітей елементарним навичкам читання - К. Ушинський, С. Миропольський, Б. Грінченко, О. Духнович, Х. Алчевська, І. Франко, Т. Шевченко та інші поступово розширили її навчально-виховні можливості: здійснення морального і розумового виховання, забезпечення контролюючої функції, реалізація принципу наочності тощо.

Характерною ознакою досліджуваного періоду, як відомо, було не тільки повідомлення про особливу роль книги, а підготовка й видання власних підручників (К. Ушинський - “Рідне слово”, “Дитячий світ”; М. Корф - “Наш друг”, “Малютка”; Л. Толстой - “Азбука”, “Нова азбука”, “Книга для читання”; Т. Шевченко - “Буквар південноросійський”; Б. Грінченко - “Буквар”, “Рідне слово”, “Українська читанка” та інші).

У ході дослідження виявлено вимоги, які ставили прогресивні педагоги до навчальної книги: обов'язково відповідати віковим особливостям дітей; бути “символом серйозної науки”; складеними “живою”, зрозумілою для дітей мовою; мати цікаві ілюстрації, але уникати малюнків, які “відволікають увагу дитини” та інші.

Отже, актуальність проблеми формування загальнонавчальних умінь і навичок молодших школярів зумовлена, з одного боку, об'єктивною потребою поширення елементарної освіти серед широких верств населення, а з іншого, - прагненням прогресивних педагогів до знаходження конкретних шляхів її реалізації.

У третьому розділі - “Досвід формування загальнонавчальних умінь і навичок у народній школі другої половини ХІХ - початку ХХ століття” - на основі вивчення архівних джерел, наукової літератури і періодичних видань розкрито способи формування в учнів умінь і навичок читати, писати, мислити, висловлювати думку, а також схарактеризовано умови їх формування.

У дисертації показано, що серед важливих питань шкільної практики були й питання про формування в дитини загальнонавчальних умінь і навичок (читати, писати, мислити, висловлювати думку, спостерігати, відповідати на запитання, робити висновки тощо) як підґрунтя отримання освіти.

Провідні вчені і вчителі-практики, визначаючи, що “сила, якість і термін впливу читання на розум і моральність дитини ще не вивчені в певній мірі”, справедливо вважали читання не тільки запорукою оволодіння змістом навчання, а й засобом формування в дітей пізнавальних інтересів, умінь самостійно оцінювати прочитані твори з позицій змісту, художньої форми тощо. Ці думки широко відображались на сторінках журналів: “Нова громада”, “Думка”, “Бесіда”, “Друг”, “Журнал для воспитания”, “Народная школа”, “Детское чтение”, “Воспитание и обучение” та деяких інших.

Аналіз архівних документів (ЦДІА м. Києва, ДАХО та відділу рукописів ЦНБ НАН України ім. В. І. Вернадського) свідчать, що шкільна практика презентувала чималий перелік методик, конкретних прийомів навчання читанню і письму дітей (звуковий спосіб навчання грамоти Н. Базедова, метода навчання читанню Д. Тихомирова, слуховий метод навчання читанню Л. Толстого, метода навчання письму Л. Толстого, методика навчання грамоти К. Ушинського та інші). Методики навчання вимагали обов'язкового врахування ступеня розвитку дитини і створення умов для полегшення зусиль учнів у навчанні. Слід також зазначити, що навчання не обмежувалося лише оволодінням звуків і складів, а ставило за мету - оволодіння свідомим, швидким читанням з правильною інтонацією.

Як свідчить проведене дослідження, це досягалося організацією виховуючого читання, конкретними “вимогами до вимови дітьми окремих звуків, складів, цілих речень”, “тренуванням учнів у виховуючому читанні (уроки виразного читання), правильною постановкою голосу, інтонації під час навчання, чіткою вимовою букв, складів та цілих речень”.

Запорукою формування вмінь читати, як установлено в ході дослідження, була пересічна особистість учителя, а саме, його рівень професійно-педагогічної підготовки та вміння володіти словом.

Доцільно звернути увагу, що в досліджуваний період до надзвичайно важливих умінь молодших школярів, поряд з уміннями писати та читати, належало і вміння мислити. Під “основами” мислення розумілося все, що утворювалося в душі дитини впродовж усього її розвитку, починаючи з самих простих, чуттєвих сприймань до складних явищ.

У шкільній практиці з метою утворення понять та суджень, необхідних для формування мислення і розвитку пам'яті, широко запроваджувалися вправи на “закріплення уявлення і понять”, “збудження уявлень” з використанням цікавих і різноманітних фактів з історії та деякі інші.

Серед навчальних предметів, які, за переконанням учених та вчителів-практиків, мали потенційні можливості для формування мислення, перевага надавалась математиці, котра і “спрямовує розум до логічного мислення”. При цьому особлива увага приділялась використанню наочності, стимулюванню учнів до самодіяльності, чіткості і послідовності їхньої роботи з математичними операціями, числами, величинами тощо.

Установлено, що в досліджуваний період основними дидактичними засобами формування мислення вважали поєднання наочності і слова на уроці, використання навчальної книги (спонукання дітей до переказу змісту прочитаного; виділення в книзі головної думки, ідеї, зіставлення вчинків героїв та їхньої оцінки тощо); застосування навчальних ігор, як “школи мислення, творчості, фантазії” (М. Пирогов, І. Сікорський, Ф. Фребель).

На основі вивчення архівних джерел та науково-педагогічної літератури У розіділі з'ясовано, що шкільні вчителі надаючи великого значення в системі загальнонавчальних умінь і навичок вмінню висловлювати думку, зводили слово до рангу “каталогу розумової бібліотеки, який полегшує користування її багатствами”. Володіння словом, як основа формування вміння висловлювати думку, належало до найбільш важливих загальнонавчальних умінь і навичок.

З метою формування означеного вміння у практиці народних шкіл використовувались: вправи творчого характеру (придумування окремих слів, підбір слів, що означають назву предметів, складання коротеньких речень, усних творів на задану тему та деякі інші); письмові вправи на засвоєння граматичних законів мови (диктанти, списування готового тексту, опис знайомих предметів тощо), а також впоави, які вважалися оригінальними - постановка і відповідь на запитання, пояснювальне читання, діалогові способи навчання, евристичні та катехізичні бесіди, нестандартні запитання та ін.

Оскільки бесіда вчителя з дітьми займала значне місце в системі методів навчання, організація її вимагала постановки чітких та правильних у граматичному відношенні запитань, дотримання пауз між ними, повторення і закріплення основних думок усіма учнями класу тощо.

Отже, в досліджуваний період значно підвищилася увага як учених, так і вчителів-практиків до питань формування загальнонавчальних умінь і навичок учнів народної школи. Особливого значення педагоги надавали вибору книжок для читання та розробці методичних порад учителям, щодо організації самостійного читання учнів.

У ході дослідження встановлено, що формування загальнонавчальних умінь і навичок школярів, як актуальне завдання народної школи, можливе в разі дотримання певних загальних і спеціальних умов. До основних з них належать: наявність здібних і професійно-підготовлених учителів, які володіють різноманітними методиками формування вмінь і навичок та можуть правильно організувати навчально-пізнавальну діяльність учнів; чітке складання навчальних програм і правильний розподіл навчальних годин між предметами; педагогічно доцільна організація навчального процесу на основі розподілу учнів на групи, диференціації навчального матеріалу, взаємонавчання; використання синтетичних (від простого до складного, від частин до цілого, від букв і звуків до складів тощо), аналітичних (навпаки, від речень і слів до складів і букв та ін) і змішаних (поєднання аналізу і синтезу) способів навчання грамоти.

Проте виявлено й фактори, що гальмували процес формування загальнонавчальних умінь і навичок молодших школярів: несподівана зміна вчителів у класі; відсутність системи в організації занять; нераціонально складені програми; неправильний розподіл навчальних годин між предметами; відсутність навчальних посібників та систематичного педагогічного нагляду за ходом навчання в народній школі.

Узагальнення результатів історико-педагогічного пошуку, аналіз джерельної бази дає підстави зробити такі висновки:

У дисертації відповідно до мети і завдань комплексно в широких хронологічних межах (кінець ХІХ - початок ХХ століття) досліджено проблему формування загальнонавчальних умінь і навичок молодших школярів.

Аналіз педагогічної літератури, періодичних видань та дисертацій дозволив визначити і схарактеризувати основні напрями наукових пошуків сучасних учених з проблеми дослідження: обґрунтування сутності загальнонавчальних умінь та навичок у педагогічній теорії; здійснення експериментальної перевірки шляхів, форм і методів формування означених умінь та навичок школярів; розкриття проблеми, що вивчається, у працях історико-педагогічного спрямування.

Проведене дослідження свідчить, що загальнонавчальні вміння і навички є умовою повноцінного засвоєння учнями початкової школи змісту освіти, якості знань, формування світоглядних переконань, запорукою застосування знань на практиці, засобом подальшого самовдосконалення, саморозвитку тощо.

1. На основі аналізу історико-педагогічної спадщини зарубіжних педагогів визначено їхній внесок у розробку проблеми формування загальнонавчальних умінь і навичок дітей молодшого шкільного віку. Установлено, що зарубіжні вчені (Абеляр, Анемон, Сократ, Соломон, М. Квінтіліан, М. Монтень, Я. Коменський, Ж. Руссо, Й. Песталоцці, Й. Гербарт, А. Дистервег та деякі інші) визначили перелік, обсяг і характер умінь та навичок, необхідних для здійснення навчання (вміння працювати з книгою, правильно читати, писати, ставити наголос у тексті, переказувати та ін.), показали різноманітну палітру методів їх формування (використання таблиць - вправ у ході навчання, читання книг, проведення бесід тощо).

2. Доведено, що значний внесок у розробку теоретичних засад формування загальнонавчальних умінь та навичок здійснили і видатні вітчизняні вчені (Х. Алчевська, Б. Грінченко, П. Каптерєв, М. Корф, Н. Левицький, С. Миропольський, М. Пирогов, К. Ушинський, І. Франко, Т. Шевченко та ін.), які справедливо пов'язували сформованість пізнавального інтересу, темп навчання з оволодінням школярами вміннями і навичками читати, писати, рахувати, працювати з навчальною літературою, відповідати на запитання, робити висновки, систематизувати й аналізувати навчальний матеріал, організовувати навчально - пізнавальну діяльність.

3. Заслуговують на вивчення і творче використання такі педагогічно-цінні доробки науковців та вчителів-практиків, щодо формування загальнонавчальних умінь і навичок учнів початкових класів, як: викладання навчального матеріалу простою, зрозумілою для дітей мовою (О. Духнович, С. Миропольський, П. Тимошенко); поєднання різних видів усного викладу з бесідою, роботою з книгою (В. Бузескул, М. Руднєв, М. Халанський); знайомство з працями вітчизняних (К. Ушинський, М. Пирогов, Л. Толстой та ін.) і зарубіжних (Я. Коменський, Й. Песталоцці, Й. Гербарт, А. Дістервег та ін.) педагогів для правильного вибору шляху викладання матеріалу та здатності вдосконалюватись (М. Знаменський); а також з працями С. Миропольського, М. Пирогова, К. Ушинського для організації активного, наочного навчання з використанням ефективних методів і форм (діалогові лекції, самостійне читання, сократівські бесіди, письмові вправи, твори тощо).

4. На основі вивчення архівних документів узагальнено основні шляхи і засоби формування загальнонавчальних умінь і навичок учнів у педагогічній практиці досліджуваного періоду (використання книги в навчальному процесі, читання вчителем коротеньких та цікавих оповідань; розповідь учителя, використання різноманітних методик навчання, самостійне написання творів, викладання математики, географії та природознавства тощо).

5. Виконане дослідження дозволило виявити й схарактеризувати і основні умови формування загальнонавчальних умінь і навичок учнів початкової школи (високий рівень підготовки вчителя та його педагогічна майстерність; уміння обирати методи і прийоми навчання; організація шкільних занять на основі розподілу учнів на групи; викладання методом взаємонавчання; чітка організація навчального процесу тощо), а також фактори, що гальмували цей процес (неочікувана зміна вчителя, відсутність певної системи проведення занять, використання кількох навчальних книг одночасно без належного обґрунтування, неправильний розподіл годин між предметами, використання нераціонально складених програм, відсутність педагогічного нагляду за ходом навчання та деякі інші).

Проведене дослідження не вичерпує всіх проблем, що пов'язані з питаннями формування загальнонавчальних умінь і навичок. Серед перспективної тематики подальшого історико-педагогічного дослідження проблеми визначено такі особливості формування вмінь і навичок учнів середнього та старшого шкільного віку в історії педагогічної думки; своєрідність формування означених умінь і навичок на різних етапах розвитку науки й суспільства та деякі інші.

Основний зміст дисертації відображено в таких публікаціях

І. Статті в наукових фахових виданнях:

1. Колесник І. О. П. Ф. Каптерєв про виховні можливості уроку // Зб. наук. пр.: Педагогіка, психологія та медико - біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. - Харків: ХХПІ, 2000. - № 24. - с. 12 -15.

2. Колесник І. О. Погляди В. О. Сухомлинського на розумове виховання // Зб. наук. пр.: Педагогіка і психологія формування творчої особистості. - Київ - Запоріжжя, 2001. - Вип. 19. - с. 84 - 86.

3. Колесник І. О. Видатні педагоги минулого про вміння працювати з книгою // Зб. наук. пр.: Педагогіка та психологія. - Харків: ХДПУ, 2001. - Вип.18, ч. 2 - с. 54 - 57.

4. Колесник І. О. Питання освіти і навчання у педагогічній спадщині письменників України у ХІХ столітті // Зб. наук. пр.: Педагогіка, психологія та медико - біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. - Харків: ХХПІ, 2002. - № 2. - с. 46 - 51.

5. Колесник І. О. К. Д. Ушинський про загальнонавчальні вміння і навички як основу формування критичного мислення // Зб. наук.пр.: Засоби навчальної та науково - дослідної роботи. - Харків: ХДПУ, 2002. - Вип. 17. - с. 72 - 75.

6. Колесник І. О. Проблеми розумового виховання на сторінках журналу “Педагогическое обозрение” // Зб. наук. пр.: Педагогіка та психологія. - Харків: ХДПУ, 2002. - Вип. 20. - с. 9 - 13.

7. Колесник І. О. Умови формування загальнонавчальних умінь і навичок учнів (історико - педагогічний аспект) // Зб. наук. пр: Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки / Редкол.: Т. І. Сущенко (відп. ред.) та ін. - Київ - Запоріжжя. - 2003 - Вип. 26. - с. 396 - 398.

ІІ. Матеріали конференцій, тези доповідей:

8. Колесник І. О. Проблема підготовки вчителів до формування вмінь висловлювати думку в учнів початкових класів на сторінках журналу “Учитель” // Зб. наук. пр. Бердянського державного педагогічного університету: Педагогічні науки. - Бердянськ: БДПУ, 2002 - № 6. - с. - 138 - 143.

9. Колесник І. О. Б. Д. Грінченко про формування вмінь навчатися // Зб. наук. пр.: Спеціальний випуск “До витоків становлення української педагогічної науки”. - К.: Наук. Світ, 2002. - с. 179 - 182.

10. Колесник І. О. Проблема формування вмінь мислити в учнів початкової школи (історико-педагогічний аспект) // Матеріали науково-практичної конференції молодих вчених за 2002 рік. - Харків: ХДПУ, 2003. - с. 24 - 26.

АНОТАЦІЇ

Колесник І. О. Формування загальнонавчальних умінь і навичок учнів у народній школі кінця ХІХ - початку ХХ століття. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки. - Харківський державний педагогічний університет ім. Г. С. Сковороди, Харків, 2004.

У дисертації вперше цілісно представлено внесок педагогів і вчителів - практиків досліджуваного періоду в розробку проблеми формування загальнонавчальних умінь та навичок учнів молодших класів, виявлено шляхи і засоби формування означених умінь у шкільній практиці другої половини ХІХ - початку ХХ століття. Визначено генезу загальнонавчальних умінь і навичок школярів у зарубіжній та вітчизняній історії педагогіки. Систематизовано ретроспективні матеріали про умови успішного формування вмінь мислити, висловлювати думку, читати та писати.

Установлено, що успішному формуванню загальнодидактичних умінь і навичок учнів народної школи сприяють різноманітні усні та письмові вправи розпізнавального і творчого характеру. Виявлено й схарактеризовано загальні і спеціальні умови формування загальнонавчальних умінь та навичок школярів (високий рівень професійної майстерності вчителя, педагогічно-доцільна організація навчального процесу, правильний розподіл навчальних годин між предметами, використання різноманітних методик навчання та деякі інші), а також визначено фактори, котрі заважали цьому процесу. Уведено до наукового обігу невідомі і маловідомі архівні документи, окремі факти й теоретичні положення, які пов'язані з проблемою формування загальнодидактичних умінь дітей молодшого шкільного віку в історичній ретроспективі.

Ключові слова: вміння і навички, народна школа, вчитель, навчальний процес, молодший школяр.

Колесник И. А. Формирование общеучебных умений и навыков учеников в народной школе конца ХІХ - начала ХХ столетия. - Рукопись.

В диссертации в широких хронологических рамках (конец ХІХ - начало ХХ века) исследовано проблему формирования общеучебных умений и навыков учащихся начальной школы.

В соответствии с целью и задачами работы выявлены и схарактеризованы основные направления поисков современных ученых по проблеме исследования.

Исходя из положенного в основу принципа историзма определяется вклад зарубежных и отечественных ученых в разработку проблемы формирования общеучебных умений и навыков младших школьников.

Значительное место в работе отведено определению вклада таких известных зарубежных педагогов и философов, как Абеляр, Анемон, Дамаскин, Златоуст, М. Квинтилиан, М. Монтень, Я. Коменский, Й. Песталоцци, Ж. Руссо, Сократ, Соломон, Й. Гербарт и других. Анализ трудов этих ученых свидетельствует, что они квалифицированно определили объем и характер умений и навыков, которые необходимы для успешного обучения (умение работать с книгой, правильно читать и писать, правильно ставить ударение в тексте, пересказывать, анализировать и др.), показали широкий спектр методов их формирования (использование таблиц - упражнений в обучении, чтение книг, проведение бесед и т.д.).

В исследовании изучен и обобщен вклад и отечественных педагогов (Х. Алчевская, Б. Гринченко, П. Каптерев, Н. Корф, Н. Левицкий, С. Миропольский, Н. Пирогов, К. Ушинский, И. Франко, Т. Шевченко и другие) в развитие и усовершенствование исследуемой проблемы. Установлено, что эти педагоги связывали сформированность познавательного интереса, темп обучения с овладением учащихся начальной школы умениями и навыками читать, писать, считать, работать с учебной литературой, отвечать на вопросы, делать выводы, систематизировать, анализировать учебный материал, а также организовывать учебно-познавательную деятельность.

В диссертации выделены наиболее ценные наработки ученых и педагогов - практиков, которые требуют своего дальнейшего творческого использования (стиль изложения и содержание учебного материала, педагогически ценные формы, методы и приемы формирования общеучебных умений и навыков детей младшего школьного возраста, изучение трудов известных отечественных и зарубежных педагогов и некоторые другие). Центральное место в работе отведено обобщению путей и способов формирования общеучебных умений и навыков в педагогической практике исследуемого периода (использование книг в учебном процессе, коротких и интересных рассказов, самостоятельное написание детьми сочинений, использование прогрессивных методик обучения чтению, письму, счету и т.д.). В работе выявлены и охарактеризованы основные условия формирования общедидактических умений и навыков учащихся начальной школы (высокий уровень педагогического мастерства учителя, правильный подбор методов, форм и средств обучения; разумная организация школьных занятий и другие), а также выявлены факторы, которые тормозят процесс формирования общеучебных умений и навыков (неожиданная замена учителя, отсутствие определенной системы проведения занятий; неправильное использование учебных книг; использование нерациональных программ, неправильное распределение учебных занятий; отсутствие педагогического руководства в процессе обучения и некоторые другие).

В научный оборот введены малоизвестные и ранее не известные архивные материалы, исторические факты, связанные с особенностями формирования общеучебных умений и навыков младших школьников в конце ХІХ - начале ХХ столетия.

Основные результаты, положения и выводы исследования могут быть использованы в процессе преподавания истории педагогики, дидактики, а также при разработке учебных планов и программ для начальной школы.

Ключевые слова: умения и навыки, народная школа, учитель, учебный процесс, младший школьник.

Кolesnik I. A. Formation all educational of skills and habits of the schoolboys at national school of the end ХІХ - beginning ХХ of century. - Manuscript.

The dissertation on reception of a scientific degree of the candidate of pedagogical sciences on a speciality 13.00.01 - general pedagogics and history of pedagogics. - Kharkov state pedagogical university by name of G. S. Skovorodi, Kharkov, 2002.

In dissertation to work for the first time is completely submitted achievement of the domestic teachers of the researched period in development of a problem of formation all educational of skills and habits of the schoolboys, the ways and means of formation of the specified skills in school practice of second half ХІХ - beginning ХХ of century are revealed. The genesis all educational of skills both skills in a foreign and domestic history of pedagogics is determined. The retrospective materials about conditions of successful formation of skills are systematized to think, to state an idea, to read and to write.

Is established, that expedient in conditions of modern school there is use in particular of valuable receptions of training: work with the book, realization of lessons of explanatory and bringing up reading, conversation, and also improvement of the contents of the programs of rates of general pedagogics, techniques of teaching of disciplines, in particular of techniques of training to reading.

Key words: all educational of skill and habits, national school, teacher.

Размещено на Allbest.ru