Демократизація освіти: український історичний досвід і сучасність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Демократизація освіти: український історичний досвід і сучасність

Маргуліна Л.В.

Українська освіта має глибокий історичний досвід демократизації. Як зазначають дослідники, українцям взагалі притаманна природна схильність до демократизму у різноманітних форм самоврядування. He є винятком і система освіти. Демократичні мотиви її організації супроводжують розвиток освіти від часів Київської Русі і до наших днів. Яскравий приклад демократизації управління освітянською галуззю - це період суверенітету та незалежності Української Народної Республіки, чотирьох її універсалів, початку відродження освіти і культури, реформування управлінської системи в галузі освіти [1,с.45].

Після революції, що відбулася в лютому 1917 p., в Україні поступово набрав сили національно-визвольний рух. Цей рух очолила Центральна Рада, що діяла спочатку як громадсько-політична організація і об'єднувала навколо себе широку громадськість найрізноманітніших ідеологічних і політичних переконань. При Міністерстві освіти Росії був утворений Державний комітет з народної освіти для реформи освіти. Комітет провів п'ять сесій, на яких були схвалені окремі питання управління освітою, наприклад, про передачу справ народної освіти органам місцевого самоврядування, про ліквідацію шкільних рад, інститутів директорів, інспекторів народних шкіл та розширення прав педагогічних колегій (рад), про створення громадських рад з народної освіти, передбачалися вибори вчителів та адміністративного персоналу школи [ 1,с.47]. На з'їздах і нарадах часто лунала думка, що децентралізація управління освітніми закладами повинна бути якомога ширшою. Проголошувалась ідея «творити нові форми управління справами освіти, керуючись принципами демократизму, децентралізму і національно-персональної автономії, оголошених третім універсалом УЦР» [1].

Крім того, в У країні виник рух за створення української школи, який мав громадський характер. У цей час особливо активізувало свою роботу Українське товариство шкільної освіти, яке поширювало серед народу України освіту «через нижчі, середні й вищі школи з викладовою українською мовою» [2,с.529]. У «Плані управління освітою на Вкраїні» (1917 p.), головна увага зосереджувалася на тому, що система управління освітою в Україні має бути державною, колегіальною і демократичною, але не централізованою і бюрократичною, громіздкою і незграбною. Передусім,надавалася максимальна самостійність губерніям, повітам, містам, селам, навчальним закладам, спрямовувалися зусилля на розв'язання стратегічних завдань народної освіти. Управлінська система не була відчуженою від учителів, батьків, громадськості, безпосереднього навчально-виховного процесу.

Однак уже з 1925 р. Наркомос скасував колегіальне управління та замінив його централізованим, одноосібним. Провідною ознакою управлінської діяльності стала «наявність єдиного проводу підвідомчої справи», яку Наркомос вбачав «у концентрованім управлінні справою народної освіти і в єдиноосібній відповідальності за неї». З цього часу посилюється тенденція адміністративно-командного (централізованого) управління, що і стає провідною в управлінській діяльності протягом семи десятиліть [3,с.44].

Має також історичне коріння і учнівське самоврядування в українських школах. Tак, у роботі братських шкіл активно використовувалися елементи учнівського самоврядування, витоки якого були в демократичних традиціях народу. При братських школах існували так звані «братства младенческие», завданням яких було моральне виховання юнацтва. Яскраві зразки учнівського самоврядування знаходимо в козацьких школах XVII-XVIII століть [4,с.7].

Недоліки і проблеми централізованого, недемократичного управління освітою почали особливо яскраво проявлятись у 1980-х роках. На з'їздах і нарадах цього часу підкреслюється важливість такого політичного^завдан- ня, як розвиток демократії, системи самоврядування народу. Йшлося про розширення прав колективів і кожного його члена, про необхідність «підвищувати» самостійність і відповідальність усіх, посилювати «зацікавленість у кінцевих результатах праці». Було зроблено висновок про необхідність наполегливого вдосконалення всієї системи управління [3,с,46].

Істотною хибою централізованого управління освітою є те, що пріоритет загальних методів такого управління щодо їх специфікації та індивідуалізації при вирішенні конкретних проблем цього управління призводить до недооцінки ролі зворотного зв'язку між будь-якими управлінцями та об'єктами даного управління, тобто до авторитарності процесу управління. Це, в свою чергу, призводить до бюрократизації [1,с.51]. Одним із наслідків проблем в управлінні освітньою галуззю було те, що офіційно наводилися статистичні дані про двадцятивідсоткову щорічну змінність директорів шкіл та училищ. Призначення на посаду керівників навчальних закладів протягом десятиріч досить часто здійснювалось засобами «протекціонізму», на рівні особистих симпатій, «методом спроб і помилок» [5,с.20].

Все це стало природними передумовами, що поступово підштовхували до неминучої демократизації в освіті.

Актуальність і неминучість реформування вітчизняної системи освіти взагалі і зокрема в напрямі її демократизації сьогодні ні в кого не викликає сумнівів. Однак більша частина пропозицій із демократизації, що надаються сьогодні, носять, на превеликий жаль, декларативний характер, що не завжди приносить очікувані результати. Tому необхідне конкретне вивчення демократизації освіти як процесу трансформації організаційних, виховних та управлінських аспектів освітньої галузі.

Важливою умовою демократизації освітньої галузі є перегляд концептуальних основ управління нею. Тривалий час у теорії й практиці педагогіки і освітнього менеджменту панувало уявлення про управління як вплив керуючої підсистеми на керовану, спрямований на забезпечення реалізації мети навчального закладу. Саме таке розуміння суті управління було сутнісною характеристикою авторитарності управлінської діяльності [6,с.19].

Демократизація управління освітньою галуззю повинна допомагати утверджувати в сфері освіти гармонійне поєднання прав особи, суспільства і держави. У педагогічних дослідженнях вчених різних часів демократизація управління освітніми закладами пояснюється як послідовне розширення участі в управлінні школою учнів, батьків, працівників шкіл - усіх зацікавлених в результатах діяльності шкільного колективу, чиїх інтересів торкається процес роботи закладу освіти.

Як видно, необхідно розрізняти кілька ключових структурних аспектів демократизації освіти. Це демократизація управління освітою - і демократизація навчально-виховного процесу. З іншого боку, це демократизація управління освітньою галуззю - і демократизація управління окремим навчальним закладом. Це також демократизація змісту освіти - і посилення демократичності її структури і форм.

На рівні управління освітньою галуззю ключові чинники демократизації виражені в таких твердженнях:

- вплив загальносвітових тенденцій глобалізації на національну систему освіти;

- вплив демократизації українського суспільства на систему освіти;

- визнання прав усіх етнічних спільнот на збереження і розвиток своєї самобутності і культури в сучасній освіті;

- відповідність підготовки фахівців інтересам перш за все регіону, а вже потім держави;

- деполітизованість сучасної освіти;

- університетська автономія (надання університетам більшої незалежності з боку держави у вирішенні питань);

- вплив приєднання української системи вищої освіти до Болонського процесу на процес демократизації освіти.

Серед тенденцій останнього десятиліття можна виявити низку головних, які найбільш сильно впливають на процеси демократизації освітньої галузі в Україні. Основними з них є:

1) отримана можливість навчатись одночасно у кількох вищих навчальних закладах;

2) перехід вищих начальних закладів до ринкових відносин, наявність конкуренції між ними, яка сприяє підвищенню якості навчання і виховання студентів;

3) впровадження дистанційних форм навчання;

4) різноманітність освітніх закладів, з яких учні або студенти можуть обирати, де їм отримати освіту.

Менш впливовими є такі фактори, які стали доступними в останнє десятиліття чи близько того:

1) кредитування навчання молоді;

2) перепідготовка кадрів та підвищення кваліфікації за допомогою другої вищої освіти;а

3) соціальна корекція безробітних та ін.

На рівні управління окремим навчальним закладом ключовими чинниками є наступні:

- вплив дисциплін за вибором студентів на процес демократизації освіти;

- вплив можливості обирати індивідуальний графік відвідування занять на процес демократизації освіти;

- вплив інноваційних методик проведення занять на процес демократизації освіти;

- планування роботи закладами освіти, вирішення питань навчально- виховної, методичної, економічної, фінансово-господарської діяльності;

- доцільність введення більшої кількості годин консультацій, індивідуальної роботи викладача зі студентами як альтернативного варіанту традиційним колективним формам навчання - лекціям та себмінарським заняттям;

- агенти і способи провадження громадянської освіти.

Демократизація закладу освіти передбачає обов'язкову демократизацію управлінської діяльності його керівників, педагогічного та учнівського колективів, формування демократичного стилю керівництва, наявність та ефективність функціонування колегіальних органів управління, учнівського самоврядування, співробітництва, співтовариства.

Метою демократизації управління закладом освіти є підвищення відповідальності кожного члена колективу за доручену справу - справу виховання підростаючого покоління, формування активної життєвої позиції, підготовки учнів до самостійного життя в умовах демократії, ринкових відносин та інших нових форм господарювання, забезпечення всім громадянам країни рівних прав і свободи у набутті освіти [6,с. 13].

У прикладному плані демократизація управління закладом освіти включає такі напрями:

1) делегування певної частини прав і повноважень адміністрації таким громадсько-демократичним структурам, як педагогічна рада, методичні об'єднання, учнівське самоврядування;

2) забезпечення виборності та звітності цих управлінських структур;

3) уміле та максимальне використання творчого потенціалу керівників шкіл, учителів, учнів, батьків і широкої громадськості.

Організаційно-педагогічна робота з учителями, учнями та батьками в рамках названих напрямів передбачає провадження комплексу оперативних заходів:

- широке залучення педагогів до формування програмно-цільових установок та змісту роботи закладу освіти, аналізу стану викладання, рівня знань, умінь і навичок учнів і студентів, їх вихованості;

- аналіз керівниками закладу стану викладання, рівня знань, умінь і навичок, з дотриманням принципу гласності та гуманності під час спілкування з педагогами та підготовки рішень;

- делегування окремих функцій управління методичним об'єднанням, педагогічній раді закладу, іншим дорадчим органам;

- введення в практику роботи творчих груп для розробки і оцінки потреби в тих чи інших інноваційних технологіях викладання навчального матеріалу;

- заохочення педагогів до конструктивної критики, плюралізму думок під час обговорення стану навчання й виховання;

- удосконалення форм, методів і стилю роботи керівника закладу та його заступників на засадах відповідальності з усуненням бюрократизму, команднорольових методів управління навчально-виховним процесом;

- модернізація, гуманізація та гуманітаризація змісту освіти, навчання й виховання;

- активне використання учнівського самоврядування в розробці форм оцінювання знань і вмінь;

- впровадження в практику колективно прийнятих педагогічних рішень, розпоряджень директора школи та рекомендацій громадських організацій, дотримання нормативного підходу до управлінської та педагогічної праці в освітньому закладі;

- впровадження в практику управлінської діяльності керівників освітніх закладів демократичної культури праці та управління;

- звітування керівника закладу та його заступників перед педагогічним колективом, студентами (учнями) та батьками за зміст і результати управління навчально-виховним процесом кожного навчального року.

При цьому важливо підкреслити, що ступінь участі підлеглих в управлінні закладом освіти доцільно вибирати з урахуванням:

- рівня компетентності робітників;

- рівня їх інформованості;

- часу, що відводиться для прийняття рішень;

- можливості компромісу між різними точками зору;

- можливості створення відповідної структури для прийняття колективних рішень [7].

Отже, на рівні окремого навчального закладу демократичний принцип взаємодії суспільства та держави реалізується в першу чергу в діяльності низки громадсько-демократичних управлінських структур.

Реалізація принципу демократизації в управлінській діяльності керівника закладу освіти зумовлює необхідність підвищення його відповідальності за стан і ефективність навчально-виховного процесу, за реалізацію суспільних вимог до сучасної школи.

Водночас реалізація принципу демократизації має забезпечити зміцнення дисципліни та порядку в закладі, згуртованість педагогічного колективу, взаємоповагу та співпрацю педагогів, учнів та їхніх батьків [8,с,3].

У цілому, демократизація управління навчальним закладом - це насичення процесів регуляції його життєдіяльності елементами і рисами децентралізації і делегування повноважень, кооперації, партнерства; проявами ініціативи та новаторського ставлення до справи викладачів і учнів (студентів).

Певним протиставленням є демократизація навчально виховного процесу (протиставленням - тому, що окреслені засоби демократизації управління відносять до менеджменту освіти, а демократизація самого навчання - до педагогічної галузі).

Демократизація навчання - це впровадження демократичних засад у спільну діяльність учителя та учнів на уроці. Вона докорінно змінює взаємовідносини між учителем та учнями, тобто змінює традиційну систему «суб'єкт - об'єктних» відносин на «суб'єкт - суб'єктні». За умови сформо- ваності «суб'єкт - об'єктних» відносин у навчанні вчителеві відводиться роль активної діяльнішої одиниці цього процесу, а учневі - роль пасивного «споживача» знань. В умовах сформованості «суб'єкт - суб'єктних» від- носин учень виступає в ролі замовника знань з усіма притаманними йому індивідуальними особливостями. «Суб'єкт - суб'єктні» відносини сприяють підвищенню значущості і відповідальності учня за набуття знань, умінь та навичок, тобто ставлять його у більш активну позицію; сприяють усвідомленню кожним учнем себе як особистості, своєї соціальної ролі, свого місця в навчальному процесі, своїх функціональних обов'язків.

Винятково важливу роль у демократизації навчання має свобода слова, гласність, самовираження особистості учня, розвиток критики та самокритики. Педагогу необхідно на занятті створювати такі ситуації, у розв'язанні яких активну участь брали б учні: висловлювали свої думки, виступали в ролі опонентів по відношенню до вчителя та своїх товаришів, вносили поправки, пропозиції, давали поради. Інтегратором колективної думки повинен бути педагог, але без жорсткої регламентації дій учнів (студентів), без нав'язування своєї думки, своїх переконань. Свобода думки - це перша сходинка до творчості і демократизму.

Демократизація навчання передбачає формування демократичного стилю спілкування вчителя з учнями, який забезпечує учням максимальну самостійність (ставити мету та завдання навчання, шукати шляхи їх досягнення, вибирати зміст, форми, методи та засоби навчання, виробляти уміння та навички систематизувати і узагальнювати навчальну інформацію, робити висновки, оцінювати та коригувати результативність навчально-пізнавальної діяльності). Роль учителя при цьому зводиться до заохочення ініціативи учнів, створення доброзичливого мікроклімату, де панують пропозиції, поради, прохання, повага до думки та переконань інших.

Демократизація навчально-виховного процесу реалізується в процесі навчання за допомогою різних форм і методів. Серед них важливе місце посідають: рольова гра, диспут, змагання, тобто такі форми і методи, які максимально сприяють формуванню самостійності учнів, їх самовираженню та самоутвердженню. Використання вчителем зазначеного широкого спектру методів навчання реально забезпечує доступність знань для широкого кола учнів різного рівня успішності і можливості народження інноваційних ідей, а отже, реально розширює сферу демократизму в школі.

Корисною формою розвитку самостійності та демократичності учнів є залучення їх до оцінювання навчальної діяльності учнів класу та її результативності. Це сприяє формуванню в учнів почуття такту, міри, об'єктивності, умінь доводити, переконувати, спілкуватися. Потребують перегляду й такі форми активізації діяльності учнів на уроці як виконання ними ролі консультанта, помічника вчителя, лаборанта, кінодемонстрато- ра. Певна частина вчителів залучає учнів до перевірки стану виконання домашніх завдань, зошитів, щоденників, письмових практичних та лабораторних робіт, до обговорення та аналізу підсумкових оцінок з навчальних предметів, поведінки учнів у різних ситуаціях - особливо при тих чи інших змінах у колективі, їх громадської активності та громадянської позиції.

Демократизація навчання тісно пов'язана з формуванням свідомої дисципліни учнів. Ці процеси взаємообумовлені: свідома дисципліна учнів є умовою і наслідком демократизації навчання. Свідома дисципліна, на відміну від дисципліни виконавської передбачає актину реалізацію прав учня (студента), при самостійному виконанні ним своїх обов'язків. Свідому дисципліну слід розглядати як якість особистості, яка сформована внаслідок інтеграції інтелектуальних, вольових та моральних рис індивіда і виявляється у свідомому дотриманні норм права і моралі, адекватній поведінці в конкретних життєвих та навчально-виховних ситуаціях. Основними критеріями дисциплінованості учнів є: дотримання норм права і моралі того суспільства, в якому вони живуть і навчаються; виконання Конституції України державних законів, правил для учнів; організованість та ретельність, уміння свідомо управляти своїми діями та вчинками; сформованість почуття обов'язку, відповідальності; прояв самостійності, ініціативи, активності. За цими критеріями оцінюється рівень дисциплінованості кожного учня зокрема, учнів класу та школи. Дисциплінованість учня чи студента - невід'ємна ознака демократизму навчально-виховного процесу, адже свобода завжди доповнюється відповідальністю за наслідки вільно обраних дій.

Необхідно розрізняти демократизацію змісту освіти і демократизацію форми і структури освітнього процесу.

Демократизація змісту освіти включає поширення знань про феномен демократії: його сутність, зміст і форми, історію розвитку демократії у світі, механізми реалізації демократії в різних сферах суспільного життя та ін.

Також важливою складовою демократизації змісту освіти і прикладом демократичних трансформацій змісту освіти є поширення громадянської освіти - останню можна розуміти як інтегровану галузь соціогуманітарних знань, завдання якої полягає в підготовці молодих громадян до життя в умовах демократії. У загальному плані цей напрям орієнтує на розвиток особистості з високим рівнем демократичної культури та усвідомленням ідей індивідуальної свободи й громадянської відповідальності.

На цій основі має відбуватися поступове проникнення громадянських знань в існуючі дисципліни соціально-гуманітарного циклу. Адже поступова демократизація самої системи освіти повинна доповнюватися поглибленим наданням теоретичних знань із сутності, передумов і перспектив розвитку демократії як явища і політичного режиму. Другою важливою стороною громадянської освіти може бути вивчення поточної інформації про політичну ситуацію, державне управління і самоорганізацію громадянського суспільства - наприклад, через вивчення урядової інформації [91.

Ми є прибічниками впровадження в навчальний процес вищої школи такої самостійної дисципліни, як «Основи демократії» або «Громадянської освіти». Як вказує С.Кострюков, Ця перспектива дебатується фахівцями. Вважається, що подібний курс мінімізує значення національного виховання. Ми приєднуємось до точки зору цього автора, що навчання демократії не лише не знижує рівень національного виховання, але й посилює його. Адже демократичні цінності знаходяться в основі будь-якої культури, у тому числі й національної. Тому проблеми впровадження курсу демократичної (громадянської) освіти, мають вирішуватися комплексно в безпосередньому зв'язку з іншими соціо-гуманітарними дисциплінами, зокрема, філософією, політологією, економікою, правознавством тощо [10]

Збільшення кількості і відсотку годин для індивідуальних завдань, консультацій тощо - що пропонується в рамках положень Болонської декларації - є, безумовно, засобом демократизації організації навчально- виховного процесу. Однак у провадженні цього механізму досить важко подолати психологічний бар'єр, особливо це стосується реакції студентів.

Студентська молодь вітчизняних ВНЗ традиційно віддає перевагу колективним формам ведення занять - лекціям і семінарам, де не обов'язково виділятися із маси і можна заробляти бали легшими способами буз індивідуальної відповідальності.

демократизація управління освіта

Список використаних джерел

1. Концептуальні засади демократизації та реформування освіти в Україні |/ Всеукраїнське Педагогічне Товариство ім. Григорія Ващенка. - K.: Школяр, 1997- 149 с.

2. Степанишин Б. Демократизація українського шкільництва / Б.Степашин // Освіта. - №10-11, 1997. - Є, 3.

3. Пікельна B.C. Управління школою / В.С.Пікельна. - X.: Основа, 2004. - Ч. 1,- 112 с.

4. Набока Б.С. Розвиток ідей про учнівське самоврядування у вітчизняній педагогічній теорії та практиці: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. пед. наук: спец.: 13.00.01 «Загальна педагогіка та історія педагогіки» / Б.С.Набока // Центр, ін-т післядиплом. пед. освіти АПН України. - K., 2001. - 20 с.

5. Рабченюк Т.С. Внутрішкільне управління: Практичний посібник / Т.С.Рябченок. - K.: Рута, 2000. -176 с.

6. Бегей В.М. Управління загальноосвітньою школою на демократичних засадах / В.М.Бегей. - Львів, 1995. - 217 с.

7. Березняк Є.С. Реалізація принципу демократизації в управлінській діяльності директора школи / Є.С.Березняк. - К: Генеза, 2003,- 80 с.

8. Храмцова Н.Е. Обучение демократическим принципам и воспитание гражданских ценностей через изучение правительственной информации в школе / Н.Е.Храмцова // Библиотеки и ассоциации в меняющемся мире: новые технологии и новые формы сотрудничества: 10-я юбил. междунар. конф. «Крым 2003»: Tp. конф. - М., 2003. - Т. 3 - С, 1237.

Кострюков С.В. Формування демократичних цінностей студентської молоді в трансформаційний період: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. філософ, наук: спец. 09.00.10 «Філософія освіти» / Є.В.Кострюков // Ін-т вищ. освіти АПН України. - K., 2004. - 17

Размещено на Allbest.ru