Педагогічна діяльність Івана Боднарчука в контексті розвитку українського шкільництва в Канаді

Автореферат

Івано-Франківськ - 2001

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, доцент

Руснак Іван Степанович,

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено його об'єкт, предмет, мету, завдання; охарактеризовано джерельну базу; розкрито наукову новизну і практичну значущість роботи; наведено дані про апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі “Формування Івана Боднарчука як педагога, культурно-просвітницького і громадського діяча” проаналізовано основні соціально-політичні, економічні та культурологічні передумови і чинники формування світогляду, життєвої позиції і педагогічних поглядів Івана Боднарчука (1910-1990), визначено основні напрями його різноманітної діяльності. На основі ретроспективного аналізу джерельної бази встановлено, що в українському національно-культурному русі на початку ХХ ст. провідне місце зайняло питання національної освіти й виховання. Особливо гострим виявилося воно для Галичини, яка перебувала в цей час у складі Австро-Угорщини, а згодом опинилася під владою Польщі. Жорстока дискримінаційна політика окупантів, важке соціально-економічне становище корінного населення призвело до піднесення національно-визвольного руху, сприяло відродженню культурного життя, створенню рідномовного шкільництва.

У цей період на формування І.Боднарчука як свідомого українського патріота, активного учасника культурно-просвітницького руху й педагога вирішальний вплив мали такі чинники: сім'я, в якій батьки виховували Івана на засадах української народної педагогіки; Чернятинська школа і Городенківська гімназія, де він прилучився до багатющих скарбів народної творчості і вітчизняної культури, став їх активним пропагандистом; робота в культурно-просвітницьких товариствах та організаціях національного спрямування (учасник і диригент хорів, керівник і актор драматичних колективів товариств “Просвіта” та “Каменярі”, організатор молоді товариства “Каменярі”); сільська громада (працівник громадських установ); педагогічний колектив народної школи в Шешорах, де викладав українську мову, літературу, історію; активізація національно-визвольного руху в роки Другої світової війни і участь у ньому.

У 1944 р. І.Боднарчук виїхав до Німеччини, де разом з іншими переміщеними особами включився в діяльність товариства “Мистецький Український Рух” (МУР), став учасником хору “Сурма” та займався літературною творчістю.

У розділі встановлено, що формування демократичного світогляду І.Боднарчука продовжувалося в Канаді, куди він емігрував у 1948 р. Основними чинниками його в цей період були: практична педагогічна діяльність (учитель рідних шкіл, курсів українознавства у Саскатуні, Кенорі, Віндзорі, Торонто, директор української школи імені М.Грушевського в Торонто, викладач літніх курсів для вчителів українознавчих дисциплін), активна культурно-просвітницька праця (диригент хорів рідних шкіл і товариства “Просвіта”, керівник літературно-драматичних гуртків, організатор масових мистецьких заходів у місцях сукупного проживання українців); робота в громадських етнічних організаціях (Союз Українців Самостійників, Конгрес Українців Канади, Світовий Конгрес Вільних Українців, “Просвіта”, “Козуб”, Організація працівників літератури для дітей і молоді ім. Л.Глібова, Об'єднання українських письменників “Слово” і ін.); безпосередня участь у розбудові системи української національної освіти й виховання (організатор, інспектор, дорадник українського шкільництва Централі КУК, засновник і директор літнього молодіжного табору “Київ”, організатор фестивалів живого слова, свят книжки, вечорів творчої молоді, літературних конкурсів та ін.); дидактична діяльність (створив для початкової школи підручники “Ластівка”, “Ромашка”, “Соняшник”, “Ватра”; уклав “Збірник диктантів”; підготував інші навчально-методичні посібники для рідношкільних учителів; брав участь у підготовці “Хрестоматії Тисячоліття Хрещення Руси-України”, складанні навчальних планів і робочих програм для рідних шкіл і курсів українознавства); науково-публіцистична діяльність (засновник і редактор журналу “Сумківець; співредактор журналів “Український учитель в Канаді” та “Рідношкільник”, автор науково-педагогічних і публіцистичних статей у часописах “Новий шлях”, “Український Голос”, “Гомін України”, “Промінь”, “Жіночий світ” і ін.); літературно-художня творчість (написав і видав більше десяти збірок оповідань, нарисів, повістей, драматичних творів, гуморесок).

Незадовго до смерті із власних заощаджень відкрив Фундацію при кафедрі українознавчих студій Торонтського університету, вклавши 75 тисяч доларів для видання українських книжок, став співзасновником Шевченківської Фундації в Канаді.

Активною громадською і педагогічною діяльністю І.Боднарчук заслужив визнання і повагу серед українців не тільки в Канаді, а й в інших державах їх поселення. За свою працю в шкільництві відзначений грамотами Міністерства освіти провінції Онтаріо та Городенського Земляцтва, нагороджений Шевченківською медаллю центральної управи Конгресу Українців Канади.

Встановлено, що І.Боднарчук, незважаючи на складні умови й обставини життя, сформувався як непересічна особистість з демократичним світоглядом, глибокими патріотичними почуттями, широким науково-педагогічним кругозором, гуманістичним ставленням до навчання й виховання підростаючих поколінь, активний подвижник культурно-просвітницької праці й етнічного шкільництва. Провідною в його діяльності і творчості була українська національна ідея, суть якої він вбачав у побудові самостійної Української держави, де будуть створені належні умови для всебічного гармонійного розвитку національно свідомої особистості зокрема і всієї нації в цілому.

У другому розділі “Напрями науково-педагогічної діяльності І.Боднарчука в Канаді” висвітлено основні напрями діяльності і творчості І.Боднарчука в розбудові системи національної освіти й виховання канадських українців, розглянуто його ідеї і погляди на організацію навчально-виховного процесу в рідних школах і на курсах українознавства, проаналізовано внесок у розвиток теорії і практики національного виховання української молоді в умовах діаспори, досліджено організаційно-педагогічну і науково-методичну діяльність.

На основі аналізу джерельної бази встановлено, що визначальною у багатогранному житті І.Боднарчука була педагогічна діяльність. Збагачений досвідом культурно-просвітницької і вчительської праці в Україні він з початку 50-х рр. активно включився у формування системи українського шкільництва в Канаді. Як член культурно-освітньої секції КУК брав участь у створенні дитячих садків, рідних шкіл, курсів українознавства, які виховували в дітях любов до рідної мови, українського мистецтва і культури, давали знання історії і географії України, сприяв виробленню єдиного навчального плану для рідних шкіл і курсів українознавства, типової програми з кожного предмету, що вивчається в системі національної освіти українців у Канаді.

Дослідження педагогічних праць і епістолярної спадщини І.Боднарчука дає підстави стверджувати, що він розглядав школу, перейняту національним духом, як головний чинник формування національно свідомої особистості, що забезпечує його спільно з сім'єю, етнічною громадою, позашкільними освітньо-виховними установами й культурно-просвітницькими організаціями. Виконуючи обов'язки інспектора, організатора та дорадника рідних шкіл, під час поїздок по Канаді налагоджував контакти з керівними освітніми органами різного рівня, спілкувався з учителями рідних і державних шкіл, допомагав їм удосконалювати навчально-виховний процес, засновував рідні школи й курси українознавства в тих населених пунктах, де вони ще не діяли, збирав і аналізував статистичні дані про українське шкільництво, вивчав ставлення до цієї життєво важливої для української спільноти в Канаді справи державних і громадських організацій.

У розділі зазначається, що завдяки діяльності І.Боднарчука та його сподвижників Б.Білаша, А.Горохович, О.Копач, Яра Славутича система українського шкільництва в Канаді розширилась і в 60-70-х рр. включала світлички, дитячі садочки, класи передшкілля, рідні школи трьох типів (цілоденні, вечірні, вакаційні), курси українознавства (як середня ланка рідномовної освіти), інститути, літні курси українознавства в молодіжних таборах, курси вчителів української мови, вечірні курси (класи) української мови при державних школах та в університетах.

Дослідженням доведено, що, аналізуючи їх діяльність, І.Боднарчук виявляв недоліки (заняття відбувалися в пристосованих приміщеннях, у різний час і з різною кількістю учнів, які неоднаково володіли українською мовою, слабка навчально-матеріальна база, застаріла методика навчання, брак кваліфікованих учителів, байдужість громади до стану шкільництва, а значної частини батьків до спілкування з дітьми українською мовою) і вживав необхідних заходів для поліпшення стану справ у системі національної освіти українців у Канаді.

За його переконаннями, інспектору КУК, щоб спільно з педагогами виправити становище, потрібно протягом одного-двох тижнів у кожній громаді виконати таку організаційно-методичну роботу:

познайомитися з духовенством, учителями, керівниками громадських організацій, з їхніми проблемами і станом шкільництва:

обстежити діючі школи;

провести конференцію з учителями;

влаштувати для педагогів методичний семінар;

організувати актив для роботи з батьками, які не посилають дітей до школи, а також раду опікунів національного шкільництва;

влаштувати громадські збори для обговорення стану справ в українському шкільництві.

За твердженнями І.Боднарчука, створити єдину систему українського шкільництва й управління нею для всієї діаспори неможливо і навіть шкідливо, оскільки кожна країна (і навіть етнічна громада) мусить дотримуватись такої системи, яку їй диктують дані умови життя, а також етнокультурні традиції.

Виявлено, що неординарні організаторські здібності І.Боднарчука проявилися також у підготовці і проведенні вчительських науково-методичних конференцій, курсів підвищення кваліфікації, творчих дискусій, семінарів-практикумів. Він постійно урізноманітнював їх тематику, залучав до участі в них педагогів з тих регіонів Канади, де компактно проживають українці, особливу увагу при цьому звертав на молодих учителів. Метою таких форм організаційно-методичної роботи було:

ознайомити вчителів з новими уніфікованими програмами й підручниками, передовим педагогічним досвідом;

розглянути шляхи вдосконалення навчання й виховання в рідних школах;

допомогти практичними вказівками учителям як рідних, так і державних двомовних шкіл;

налагодити співпрацю між учителям і школами різних провінцій Канади;

прищепити педагогам навички проведення культурно-просвітницької роботи, налагодження діяльності гуртків, об'єднань творчої молоді.

У процесі дослідження встановлено, що організаторська діяльність І. Боднарчука на ниві українського шкільництва давала позитивні результати. Якщо у 1969 р. у 18 рідних школах Вінніпегу працювало 62 вчителі і навчався 1261 учень, то у 1971 р. ці цифри складали відповідно 70 і 1451. У 1976-1977 н.р. в Канаді діяло 108 рідних шкіл, в яких українознавчу освіту здобували 7090 учнів. Наступного року ці показники зросли відповідно до 114 і 7233. Поступово збільшувалася кількість учнів і в українських класах державних шкіл. Якщо у Вінніпегу в 1969 р. працювали 7 публічних шкіл, де української мови навчалося 378 учнів, то в 1970 р. їх уже діяло 22 і українознавчу освіту здобували 1503 школярі. Проте ця тенденція не була тривалою. З кінця 80-х рр. кількість українських класів і учнів у них почала поступово скорочуватися через посилення асиміляційних процесів, боротьбу проти яких усіма доступними йому засобами постійно вів І.Боднарчук та його сподвижники.

У результаті проведеного автором дослідження встановлено, що І.Боднарчук вбачав кардинальне розв'язання проблеми українського шкільництва й національного виховання у розширенні мережі україномовних шкіл -- як приватних, так і державних. Тому в центрі його уваги постійно перебували українські рідномовні обов'язки школи, батьків, учителів, громади, які знайшли своє відображення в книзі “До рідних причалів” та численних науково-педагогічних і публіцистичних статтях (“Лицем до нашого майбутнього”, “Поширім обрій рідної мови”, “Прищепім дітям любов до книжки”, “Вишкіл учителів” та ін.).

Доведено, що першою мовою українських дітей педагог вважав не мову, якою вони краще розмовляють (наприклад, англійську), а прадідівську українську мову, що робить українців окремим народом (нацією). Давати їм знання цієї мови повинні і рідні, і державні школи, але провідну роль мають відігравати школи рідні, позаяк вони не тільки навчають, а й виховують школярів в українському національному дусі. Запропонована І.Боднарчуком і його однодумцями програма навчання української мови чітко визначала мету, обсяг матеріалу, дидактичний апарат, навчальні і методичні посібники для кожного класу. На їх думку, “навчання граматики треба будувати на прикладах, взятих з найближчого оточення учнів”.

Запорукою успішної діяльності вчителя рідної школи І.Боднарчук вважав його методичну озброєність, уміння, залежно від рівня підготовки учнів, використовувати різні форми, методи, засоби проведення навчальних занять, організації пізнавальної діяльності школярів. Встановлено, що досвідчений методист відстоював дотримання в педагогічному процесі дидактичних принципів культуро- й природовідповідності, наочності, науковості, систематичності, послідовності, доступності, міцності знань, індивідуального підходу до учнів. Навчання він розглядав не як звичайне нав'язування учителем знань своїм учням, а як цілеспрямовану пізнавальну, творчу діяльність, метою якої є засвоєння необхідних знань, умінь і навичок, а також “плекання почуттів”, що залежить від умов і стану внутрішнього світу дитини, її досвіду, розумових потреб. Навчання, з його точки зору, це мистецтво. Вчителі повинні застосовувати в своїй праці ті прийоми, які промовляють не тільки до розуму, але й душі дитини (“В початкових класах у навчанні мови найбільше значення має заучування напам'ять українських пісень, віршів, різних сценок, діалогів, для яких треба відводити стільки часу, що й при праці над читанкою”). Важливою умовою успішного навчання є його зв'язок з сучасністю, з реальним життям. Учитель повинен використовувати на уроках те, чого в підручниках немає (“Події нас так випереджають, що й підручники робляться відсталими й нецікавими”, тому “учитель мусить бути сам програмою для своїх учнів”).

Запроваджена з ініціативи І.Боднарчука методика вивчення української мови і літератури давала можливість учням рідних шкіл досконало оволодівати культурою усного й писемного мовлення, пізнавати красу і велич рідного слова, опанувати вершинними здобутками української культури.

У розділі зазначається, що І.Боднарчук вважав цінним методом у навчальному процесі роботу з книгою, а найважливішим засобом його реалізації -- читання. Він був переконаний, що при побудові читанок найкраще використати структуру тематичну, згідно якої кожна попередня тема логічно або хронологічно пов'язується із наступною, окремі тексти розміщуються за спорідненням змісту, ідеї та за логічним зв'язком думок. В умовах діаспори, за його переконанням, особливо важливим аспектом є мова підручників. Вона має бути тільки літературною, зрозумілою і доступною учням. Кожне нове оповідання чи вірш, загалом навчальний текст у підручнику не повинен мати більше трьох незнайомих слів, щоб дитина засвоїла їх і, що найголовніше, не відставала у навчанні і не втратила інтересу як до української мови, так і до рідної школи. Усі твори мусять бути насичені християнською етикою та любов'ю до рідного краю, нести в собі високий виховний заряд, спроектований на сучасність.

Теоретичні погляди І.Боднарчука знайшли практичне втілення у створених ним підручниках для рідної школи -- “Ластівка” (читанка для другого класу), “Ромашка” (читанка для третього року навчання), “Соняшник” (читанка для четвертого клясу), “Ватра” (читанка для учнів 5-6 класів) та в збірнику диктантів.

Нами встановлено, що в процесі педагогічної діяльності І.Боднарчук активно сприяв пошукові шляхів і засобів виховання національно свідомих членів української спільноти як визначальної умови її самозбереження та саморозвитку. Головною метою національного виховання він вважав формування етнічної свідомості й самосвідомості канадських українців засобами рідної мови, літератури, культури, що має здійснюватися створеною в діаспорі системою “родина - дошкілля - школа - інститути - церква - молодіжні організації - культурно - освітні товариства” упродовж усього життя людини. На думку І.Боднарчука, провідну роль у вихованні молодого покоління повинно відігравати українознавство, тобто плекання любові до рідної мови, культури, звичаїв і традицій, історії українського народу, гордості за приналежність до української нації.

Найважливішою інституцією, що забезпечує національне виховання, за переконанням І.Боднарчука, є родина. А тому у ній має панувати глибока релігійність, культ Батьківщини, любов до ближнього, культ книжки і рідного слова.

Духовний зв'язок дітей з батьками -- це передумова вироблення у них бажаного національного світогляду і доброго характеру, збереження їх при українстві, запорука забезпечення неперервності поколінь.

Ефективним чинником формування національно свідомої особистості І.Боднарчук вважав рідну школу, де учні мають можливість спілкуватися українською мовою, жити в етнокультурному довкіллі, збагачувати свої знання про батьківщину їхніх дідів-прадідів, брати участь у розмаїтому національному культурно-просвітницькому житті (гуртки і ансамблі народного мистецтва, концерти з нагоди національних і релігійних свят, вечори творчої молоді, конкурси, фестивалі живого слова, свята книжки і ін.).

Світоглядні переконання, знання і навички, набуті в рідній школі, молоде покоління реалізує в життєдіяльності громади, в молодіжних організаціях і громадсько-культурних товариствах, які покликані здійснювати національно-християнське виховання своїх членів і на цій основі забезпечити власне майбутнє як спільноти в країні проживання. І.Боднарчук у численних статтях, виступах, доповідях доводив своїм співвітчизникам, що розвиток, самоствердження громади залежить від життєвої позиції і активності її членів, їх знань, досвіду, високих духовних і морально-етичних якостей, тобто від особистостей, здатних генерувати нові знання та ідеї, творити відповідне соціокультурне середовище, передавати ці знання та ідеї по вертикалі (від покоління до покоління) і примножувати їх по горизонталі (на рівні одного покоління чи особи). Вихованню таких особистостей І.Боднарчук присвятив усю свою багатоаспектну діяльність, чим власне, й заслужив визнання та шану західної української діаспори, збагатив вітчизняну теорію і практику освіти й виховання підростаючих поколінь.

На основі проведеного історико-педагогічного дослідження зроблено такі висновки:

Головними передумовами формування світогляду і життєвої позиції І.Боднарчука були соціально-економічні та суспільно-політичні процеси в Західній Україні, особливо наростання національно-визвольного руху та піднесення культурно-просвітницької роботи в 20-30-ті рр. ХХ ст, події і результати Другої світової війни, які спонукали його емігрувати в 1944 р. до Німеччини, а в 1948 р. - до Канади, де вирішальний вплив на нього мали етнокультурні процеси в українській спільноті. Провідною у світогляді І.Боднарчука була національна ідея, яка визначила мету і зміст його життя й різнобічної діяльності. Основними чинниками формування особистості І.Боднарчука стали: сім'я, школа, гімназія, сільська громада, культурно-просвітницька, педагогічна, науково-публіцистична діяльність, співпраця з відомими письменниками, педагогами, вченими, громадськими діячами. Під їхнім впливом І.Боднарчук зростав як справжній український патріот, талановитий учитель і культурно-просвітницький працівник, умілий організатор молоді в Галичині, один із провідних педагогів і громадських діячів національно свідомої української діаспори, активний учасник українського літературного процесу в Канаді.

2. Провідною у багатогранному творчому житті І.Боднарчука була педагогічна діяльність, яка включала такі напрями: викладацька, виховна, методична, організаційна, науково-теоретична. Він працював учителем української мови і літератури, історії, географії, українознавства, методики викладання українознавчих дисциплін, музики і співів, проводив різноманітні виховні заходи (1937-1986 рр.). Талановитий педагог і вихователь тривалий час був директором рідної школи в Торонто (1969-1986 рр.), інспектором, організатором і дорадником українського шкільництва в Канаді (1969-1985 рр.) Він відвідав більше сотні рідних шкіл, зустрічався з їх директорами, учителями, які вчилися ще в Україні чи здобували освіту (не завжди педагогічну) уже в Канаді, але з однаковою віддачею працювали на ниві українського виховання й освіти. У своїй організаційно-педагогічній роботі особливо піклувався про те, щоб педагоги добре знали рідну мову, користувалися нею не тільки на уроках, у школі, а скрізь, де була нагода поспілкуватися з дітьми і вдосконалити свої знання, глибоко володіли методикою навчання у рідних і двомовних школах.

3. І.Боднарчук розробив таку систему дидактичних форм, методів і засобів, яка сприяє всебічному розвитку особистості учнів. Він переконливо довів, що вчитель у викладанні матеріалу повинен йти від простого до складного, від відомого до невідомого так, щоб висновок приходив сам собою; висновки учителя та учнів мають бути основою для наступного повторення; вчитель у процесі навчання повинен впливати на різні органи відчуття учнів.

Педагог розумів навчання як цілеспрямовану пізнавальну, творчу діяльність, метою якої є засвоєння необхідних знань, умінь, навичок і “плекання почуттів”, обстоював використання принципів природовідповідності, наочності, зв'язку з життям, індивідуального підходу, диференціації навчання. В умовах діаспори передавати знання дітям необхідно за схемою “розмова - читання - писання”. Лише в такому разі, стверджував педагог, можна досягти бажаного успіху. Щоб учителі справилися з цим завданням, вони повинні мати педагогічну освіту, постійно підвищувати свій фаховий рівень, використовуючи такі форми методичної роботи, як курси, проблемні семінари, конференції, обмін передовим досвідом.

Важливим вкладом І.Боднарчука в розвиток української педагогіки стали його оригінальні підручники для рідномовних шкіл, написані на національній духовній основі, з урахуванням найновіших досягнень дидактики, досвіду педагогів української діаспори. Це, зокрема, читанки “Ластівка”, “Ромашка”, “Соняшник”, “Ватра”, створені на засадах української народної педагогіки, пройняті духом патріотизму й гуманізму, любові до рідної землі, її історії, літератури, культури. Вони вже витримали по три-чотири видання і навіть перевидаються в Україні (Читанка 1. -- Дрогобич, 1993). Ними активно користуються вчителі рідних шкіл у тих державах, де проживають українці.

4. І. Боднарчук аргументовано доводив, що головне завдання педагога в умовах діаспори не просто навчання, подання знань з українознавства, а національне освідомлення, плекання гордості за свій народ -- українолюбство.

Мета національного виховання в діаспорі -- формування української національно свідомої, всебічно освіченої людини, повноцінного громадянина країни проживання, вірного ідеалам своїх предків, активного члена етнічної спільноти, пов'язаного з своєю прабатьківщиною духовними вузлами рідної культури, зокрема мови, творчого, спроможного збагачувати духовні цінності як для материка -- України, так і для держави, в якій проживає. Забезпечує її реалізацію створена українцями в Канаді освітньо-виховна система: “родина - дитячий садок - рідна школа - курси українознавства - інститути - культурно-просвітницькі організації й установи”. Центральне місце у вихованні свідомих українців займає родина, головне завдання якої прищепити дітям любов до українства - мови, літератури, історії, культури українського народу.

Рідна школа, вважав І. Боднарчук, це той осередок, який забезпечує не тільки національну освіту, а й національне виховання. Тут має панувати культ рідного слова, справжня національна атмосфера. Спираючись на досвід народної педагогіки, він аргументовано доводив, що навчання в ній повинно відбуватися українською мовою - головним засобом формування національної самосвідомості учнів.

Ефективними чинниками національного виховання є усна народна творчість (особливо пісня, яка промовляє не тільки до розуму, а й душі дитини), звичаї, традиції і обряди українців, їх духовна і матеріальна культура.

Національне виховання, вважав І. Боднарчук, має ґрунтуватися на християнських чеснотах і релігійно-духовних засадах, що забезпечується всією системою національної освіти канадських українців та їх церквою.

5. Теоретичні положення і методичні знахідки І. Боднарчука-педагога, його висновки і рекомендації щодо організації національного шкільництва й виховання в умовах діаспори є важливим і помітним вкладом у вітчизняну педагогіку. Вони актуальні й цінні як у теоретичному, так і практичному аспектах. Тому вважаємо доцільним включити педагогічну спадщину І.Боднарчука до вузівських курсів педагогіки й історії педагогіки України, спецкурсів з розвитку українського шкільництва в діаспорі, використовувати при написанні курсових, кваліфікаційних, дипломних і магістерських робіт; передбачити її вивчення в педагогічних училищах і коледжах, а створені ним підручники, які вже апробовані в школах Івано-Франківської, Тернопільської, Чернівецької та інших областей, впроваджувати в навчально-виховний процес початкової ланки освіти.

Заслуговують на впровадження в практику сучасної культурно-просвітницької роботи свята книжки, фестивалі живого слова, вечори і конкурси творчої молоді, ініціатором і організатором яких був у свій час І. Боднарчук.

Педагогічні ідеї і практичний досвід І. Боднарчука можуть бути використані в реалізації комплексної державної програми “Українська діаспора”, зокрема у співпраці зі східною українською діаспорою.

Результати нашого дослідження не вичерпують усієї повноти окресленої проблеми. На подальше вивчення заслуговують, зокрема, творчі педагогічні стосунки І.Боднарчука з іншими діячами українського шкільництва й культури в Канаді і США, епістолярна спадщина як джерело педагогічних ідей, використання художніх творів у вихованні й освіті молоді, культурно-просвітницька діяльність.

Основні положення дисертації відображені у публікаціях

1. Романюк С.З., Руснак І.С. Іван Боднарчук . Життя і педагогічна діяльність. - Чернівці: Зелена Буковина, 1999 р. - 208 с.

2. Романюк С.З. І.Боднарчук як педагог і громадський діяч української діаспори в Канаді // Науковий вісник ЧДУ. Педагогіка та психологія. - Випуск 37. - Чернівці, 1998. - С.23-33.

3. Романюк С.З. Вплив педагогічних ідей І.Боднарчука на розвиток українського шкільництва в Канаді // Джерела. - 1998. - №1. - С.10-12.

4. Романюк С.З. І.Боднарчук - невтомний сіяч розумного, доброго, вічного // Джерела. - 1998. - №2. - С. 22-25.

5. Романюк С.З. Проблеми індивідуального підходу до формування творчої особистості в педагогічній спадщині Івана Боднарчука // Джерела. - 1998. - № 3-4. - С.23-24.

6. Романюк С.З. Проблема формування національної свідомості канадських українців у педагогічній діяльності І.Боднарчука // Науковий вісник ЧДУ. Педагогіка та психологія. Випуск 43. - Чернівці, 1999. - С.13-22.

7. Романюк С.З. Внесок І.Боднарчука в розвиток українського підручникознавства // Науковий вісник ЧДУ. Педагогіка та психологія. Випуск 47. - Чернівці, 1999. - С.25-35.

8. Романюк С.З. Іван Боднарчук -- український педагог і громадський діяч в Канаді // Рідна школа (США). - 1999р.- №123. - С.12-15.

9. Романюк С.З. І.Боднарчук про роль українознавства в формуванні духовного світу молоді // Науковий вісник ЧДУ. Педагогіка та психологія. Випуск 56. - Чернівці, 1999. - С.38-43.

10. Романюк С.З. І.Боднарчук про формування громадянських рис особистості в умовах діаспори // Соціалізація особистості: Збірник наукових праць. - К., НПУ, 1999. - Випуск 4. - С.75-81.

11. Романюк С.З. Проблема формування творчої особистості вчителя у науково-педагогічній спадщині І.Боднарчука (Канада) // Творча особистість учителя: проблеми теорії і практики: Збірник наукових праць. - К., НПУ, 1999. - Випуск 3. - С.139-144.

12. Романюк С.З. Особливості релігійного виховання українців в умовах діаспори // Науковий вісник ЧДУ. Педагогіка та психологія. Випуск 67. - Чернівці, 1999. - С.68-73.

13. Романюк С.З. І.Боднарчук і виховання українських учителів у Канаді // Педагогіка і психологія професійної освіти. - 1999. - № 4. - С. 249-255.

14. Романюк С.З. І.Боднарчук про роль сім'ї у формуванні національно свідомої особистості в умовах діаспори // Науковий вісник ЧНУ. Педагогіка та психологія. Випуск 89. - Чернівці, 2000. - С.90-94.

15. Делеванчук С.З., Березенська С.Л., Руснак І.С. Іван Боднарчук - подвижник на ниві освіти і шкільництва в Канаді // Матеріали наукової конференції викладачів, співробітників і студентів, присвяченої 120-річчю Чернівецького державного університету. 4-6 травня 1995. - Чернівці, 1995. - Т.1. - Кн. 2. - С.168.

16. Делеванчук С.З., Руснак І.С. Іван Боднарчук - подвижник на ниві українського шкільництва в Канаді // “Перший український педагогічний конгрес і сучасність”. Матеріали науково-практичної конференції, присвяченої 60-річчю з дня проведення Першого Українського Педагогічного конгресу у Львові. - Івано-Франківськ, 1995. - С.129-132.

17. Делеванчук С.З., Руснак І.С. Проблеми гуманізації освіти в творчій спадщині українсько-канадських педагогів // “Сучасна гуманітарна освіта: стан і перспективи”. Матеріали науково-практичної конференції 24-27 вересня 1996 р. -Чернівці, 1996. - С.239-246.

18. Делеванчук С.З., Руснак І.С., Березенська С.Л., Михайлюк Л.О. Особливості підготовки педагогічних кадрів для системи українського шкільництва діаспори // “Система неперервної освіти: здобутки, пошуки, проблеми”. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції у 6-ти книгах, 28-31 жовтня 1996 р. - Чернівці, 1996. - Кн. 4. - С.16-19.

19. Делеванчук С.З., Руснак І.С. Формування і розвиток системи неперервної освіти українців у Канаді у післявоєнний період // “Система неперервної освіти : здобутки, пошуки, проблеми”. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції у 6-ти книгах, 28-31 жовтня 1996 р. - Чернівці, 1996. - Кн. 4. - С.9-12.

20. Делеванчук С.З., Руснак І.С. Традиції гуцульської народної педагогіки в розвитку українського шкільництва в Канаді // “Демографічна ситуація в Карпатському регіоні: реальність, проблеми, прогнози на ХХІ століття”. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. - Чернівці-Київ, 1996. - С.436-441.

21. Делеванчук С.З. Ідеї С.Русової і педагогічна діяльність І.Боднарчука у розвитку українського шкільництва в Канаді // “Ідея національної школи у педагогічній спадщині Софії Русової та Степана Сірополка”. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. - Івано-Франківськ, 1996. - С.131-134.

22. Делеванчук С.З. Організаторська діяльність Івана Боднарчука в розвитку освіти й виховання в Канаді // “Ідея національного виховання в українській психолого-педагогічній науці ХІХ-ХХ століття”: Збірник статей і доповідей Всеукраїнської науково-практичної конференції / Прикарпатський університет ім. В.Стефаника. - Коломия, 1997. - С.55-58.

23. Делеванчук С.З. Формування національної свідомості канадських українців - головна мета педагогічної діяльності І.Боднарчука // “Етнонаціональний розвиток в Україні та стан української етнічності в діаспорі: сутність, реалії, конфліктності, проблеми та прогнози на порозі ХХІ століття”. Матеріали п'ятої Міжнародної науково-практичної конференції. Частина ІІ. 22-25 травня 1997 р. - Київ-Чернівці, 1997. - С.315-320.

24. Романюк С.З. Проблеми індивідуального підходу до формування творчої особистості у педагогічній спадщині Івана Боднарчука // “Індивідуальний підхід до особистості дитини дошкільного та молодшого шкільного віку у навчально-виховному процесі”. Матеріали обласної науково-практичної конференції. - Чернівці, 1998. - С.83-86.

25. Романюк С.З. Проблеми українознавства в спадщині Івана Боднарчука // “Підготовка педагогічних кадрів і діяльність навчальних закладів нового типу в системі національної освіти: досвід і перспективи розвитку”. Матеріали науково-практичної конференції. - Ч.2. - Чернівці, 1998. - С.495-498.

26. Романюк С.З. Формування демократичного світогляду і педагогічних поглядів Івана Боднарчука // Гуманітарна освіта: фактор світової інтеграції. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. - Частина ІІІ. - Чернівці, 1998. - С.172-176.

27. Романюк С.З. Вплив педагогічних ідей Івана Боднарчука на розвиток українського шкільництва в Канаді // “Проблеми безпеки української нації на порозі ХХІ сторіччя”. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. Частина І. 22-23 жовтня 1998 р. - Київ-Чернівці, 1998. - С.478-481.

28. Романюк С.З. Розвиток педагогічних ідей С.Смаль-Стоцького про національну освіту й виховання українців у педагогічній спадщині Івана Боднарчука // “Педагогічні ідеї С.Смаль-Стоцького в контексті розвитку національної освіти й виховання”. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. 24-26 лютого 1999 р. - Чернівці, 1999. - С.161-167.

29. Романюк С.З., Бигар Г.П. Відображення ідей С.Смаль-Стоцького про родинне виховання в публікаціях журналу “Життя і школа” // Педагогічні ідеї С.Смаль-Стоцького в контексті розвитку національної освіти й виховання . Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. 24-26 лютого 1999 р. - Чернівці, 1999. - С.216-220.

30. Романюк С.З., Заячук Ю.Д. Розвиток українського шкільництва в провінції Манітоба (Канада) // Педагогічні ідеї С.Смаль-Стоцького в контексті розвитку національної освіти й виховання. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції 24-26 лютого 1999 р. - Чернівці, 1999. - С.245-248.

31. Романюк С.З. Місце та роль сім'ї у формуванні й становленні особистості у педагогічній спадщині І.Боднарчука // “Ідеї народної та наукової педагогіки у вихованні дітей і молоді”. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції, яка відбулася в місті Івано-Франківську 4-5 листопада 1999 р. - Івано-Франківськ, 1999. - С.12-16.

32. Романюк С.З. Виховна система українців діаспори в науково-педагогічній діяльності І.Боднарчука // “Проблеми національного виховання в системі неперервної освіти”. Матеріали третьої науково-практичної конференції 17-19 листопада 1999 р. - Чернівці, 1999. - С.310-314.

33. Романюк С.З., Руснак І.С. Роль періодичної преси в розвитку українського шкільництва в Канаді. “Українська періодика: історія і сучасність” / Доп. та повідомлення п'ятої Всеукраїнської науково-теоретичної конференції 27-28 листопада 1998 р.- Львів, 1999 .- С.457-462.

Анотації

Романюк С.З. Педагогічна діяльність Івана Боднарчука в контексті розвитку українського шкільництва в Канаді. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки. - Прикарпатський університет імені Василя Стефаника, Івано-Франківськ, 2001.

У дисертації на основі ретроспективного аналізу епістолярної спадщини, літературних джерел досліджено соціально-політичні, економічні та культурологічні передумови і чинники формування світогляду й педагогічних поглядів українсько-канадського педагога Івана Боднарчука, визначено основні періоди його життя та педагогічної діяльності. Показано стан громадського життя, досліджено форми і методи культурно-просвітницької праці української спільноти в Канаді, проаналізовано організаційно-педагогічну діяльність І.Боднарчука в розвитку українського шкільництва.

Виявлено провідні положення теорії і практики національного шкільництва в діаспорі, визначено дидактичні можливості і виховний потенціал написаних І.Боднарчуком підручників для початкової ланки української освіти в Канаді.