Педагогічна просвіта батьків у вітчизняній періодичній пресі другої половини ХIХ століття

У дисертації доводиться, що педагогічна просвіта батьків належить до актуальних освітянських історико-педагогічних проблем. Це пояснюється, насамперед, визначною роллю сім'ї в суспільстві і в житті конкретної особистості. Саме сім'я, на наш погляд, незрівнянна за своїм виховним впливом ні з яким іншим соціальним інститутом.

Усвідомлюючи високе призначення сім'ї як першого виховного інституту, українські й зарубіжні педагоги минулого і сучасності здійснили посильний внесок у розробку теоретико-практичних засад сімейного виховання. Так, у різноманітних за рангом наукових працях (статтях, доповідях, монографіях, дисертаціях тощо) педагоги з давніх часів досліджували:

роль і значення сім'ї (батька, матері) у формуванні особистості;

зміст і напрями сімейного виховання;

форми взаємозв'язку сім'ї, школи і громадськості;

зміст і форми підготовки молоді до сімейного виховання;

зміст і форми підготовки майбутніх учителів до роботи з сім'єю;

досвід здійснення сімейного виховання в країнах світу;

засоби і методи виховного впливу сім'ї на формування й розвиток особистості;

психологічні засади виховання дітей у сім'ї і механізми впливу батьків на особистість дитини;

окремі аспекти сімейного виховання в історико-педагогічному плані, а також умови ефективності виховання дітей у сім'ї тощо.

У ході дослідження встановлено, що заслуга вітчизняної педагогічної преси полягала в озброєнні батьків знаннями теоретичного характеру про мету, завдання, сутність морального, розумового, фізичного, естетичного виховання дітей у сім'ї, з'ясуванні їхньої ролі і місця в реалізації виховання в конкретних умовах, розкритті з позиції психології та фізіології специфіки виховання дітей різного віку.

Крім того, на сторінках вітчизняної періодичної преси досліджуваного періоду було широко репрезентовано комплекс практичних засобів і способів, які доцільно використовувати для здійснення морального, розумового, естетичного виховання дітей у сім'ї. Так, батьківській аудиторії були запропоновані відомості теоретико-практичного характеру про ігри, іграшки, казки, книги, народні пісні, працю, накази, стимулювання, змагання, покарання, наслідування, приклад та ін. До змісту інформації про зазначені вище засоби та способи входило обґрунтування їхнього місця й ролі у виховному процесі взагалі та в сімейних умовах зокрема, переваг та характерних ознак, недоліків кожного з них, специфіки використання; розкриття сутності і конкретного засобу або способу, вимог до застосування їх у різних видах діяльності, організації та підготовки, а також представлення узагальнених вказівок батькам щодо їх використання в процесі виховання.

Як свідчить проведене дослідження, переважна більшість батьківської аудиторії із зацікавленістю очікувала сформульованих, узагальнених, конкретних методичних порад щодо реалізації складних завдань виховання. На сторінках вітчизняної педагогічної преси другої половини ХІХ століття презентовано багато цікавих, корисних та актуальних і для сучасних батьків рекомендацій щодо:

виконання дітьми різноманітних письмових та усних вправ;

виховання покірності в дітей за допомогою чітко сформульованих вимог (вимога повинна виконуватися, бути ясно, зрозуміло і спокійним тоном без загрози викладена, об'єктивно контрольована);

здійснення морального виховання в сімейних умовах (привчайте дитину розумно користуватися свободою, піклуватися про себе й оточуючих, поважати себе та інших; виховуйте в дітях волю, уяву, вміння спілкуватися; пізнавайте дитячу природу, любіть і поважайте дітей; запасайтеся терпінням, організовуйте взаємний, відвертий обмін думками);

реалізації завдань статевого виховання дітей (вивчайте особливості дитячого організму, здійснюйте перші уроки «розповсюдження земного життя» на рослинах, в доступних термінах, зрозумілому викладі; конкретними ілюстраціями показуйте юному слухачу священну роль, місію матері і батька тощо);

попередження нервових захворювань у дітей (давайте дитині з перших років життя суворе виховання, організовуйте доцільне харчування, здійснюйте «зовнішнє вживання води» у вигляді натирань і ванн, прогулянок на свіжому повітрі, тривалого сну і гімнастики; збуджуйте в дитини усвідомлення обов'язковості виконання доручень; не розпочинайте надто рано «напруження розумових здібностей дитини» тощо).

Крім того, пропонувалися зразкові плани занять безпосередньо батьків з дітьми 3-4 років у літній і зимовий періоди.

До головних надбань періодичної преси, що заслуговує на увагу, слід віднести і форму подання інформації для батьківської аудиторії. Змістовність матеріалу, що публікувався на сторінках численних журналів, підсилювалася гостротою дискусій, полемічним характером більшості статей. Як свідчить проведене дослідження, на сторінках вітчизняної періодичної преси було представлено різні точки зору на з'ясування причин розходжень у переконаннях батьків і дітей, на застосування методів покарання та заохочення, на роль і місце лікаря у виховному процесі («лікар-консультант з питань дитячих хвороб», «лікар-вихователь і консультант»); на сутність дитячої природи («дитина індиферентна щодо добра і зла», «природа дитини досконала», «природа дитини не досконала, зіпсована»); на джерела почуття в дитини правдивості («дитяча правдивість природжена», «дитяча правдивість надбана») тощо. Так, дискусійним було й питання про доцільність видання «Журнала для воспитания», який передбачалося використовувати як трибуну для розповсюдження знань з актуальних питань виховання безпосередньо серед батьків. Частина кореспондентів вважала за необхідне замінити подібні журнали на 1-2 книжки про виховання. Представники іншої точки зору, зокрема редакції журналу «Учитель», а також педагоги Є. Кемніц, П. Каптерєв, С. Миропольський, справедливо називали таку позицію «ремісничою».

Враховуючи чітку спрямованість інформації на батьківську аудиторію і відповідність її певному дитячому віку, педагогічна журналістика неодноразово піднімала й обстоювала так звані «дитячі питання». У дискусіях про природу дитячого «Чому?», «Коли?», «Навіщо?», про роль і місце батьків у підготовці й стимулюванні дітей до питань-роздумів чітко сформувалася думка про необхідність певної самостійності дитини в «дослідницькій роботі» щодо пізнання навколишнього світу.

У ході дослідження доведено, що, порушуючи на сторінках вітчизняної періодичної преси в досліджуваний період різноманітні проблеми теоретичного характеру, кореспонденти ставали й ініціаторами, виступали з численними пропозиціями про створення різних об'єднань, метою яких було підвищення як загальної, так і педагогічної культури батьків. Наприклад, аналіз численних публікацій з питань естетичного виховання дітей у сім'ї засвідчує, що прогресивні педагоги, методисти і безпосередньо батьки-кореспонденти обстоювали ідеї створення музичних товариств, гуртків, відкриття в них музичних шкіл, організації народних театрів, заснування художніх шкіл тощо.

Унікальним явищем кінця ХІХ століття, яке знайшло своїх прихильників і в сучасних умовах, була, як доведено в дослідженні, організація батьківських гуртків, союзів, товариств, комітетів. Аналіз матеріалів вітчизняної періодичної преси свідчить про те, що первинна потреба й інтерес до обміну своїми спостереженнями і думками стосовно дітей, усвідомлення необхідності подання батькам допомоги у складній справі виховання та відсутність, на їхній погляд, цілеспрямованої інформації, безпосередніх досліджень з питань сімейного виховання спричинили створення у 1884 р. у педагогічному музеї військово-навчальних закладів першого батьківського гуртка.

Починаючи з невеличкого об'єднання інтелігентних сімейних осіб (педагогів, лікарів, директора педагогічного музею, редактора журналів «Родник», «Воспитание и обучение»), що «жваво цікавилися питаннями виховання дітей дошкільного віку», це об'єднання пізніше перетворилося на організаційну структуру, яка мала свій статут, план роботи, чітко визначені мету, завдання і зміст діяльності. Особиста обізнаність і спостережливість одних членів гуртка підкріплялися досвідченістю і професіоналізмом інших.

Починаючи із «зачитування» щоденників-спостережень за власними дітьми, члени гуртка поступово ускладнювали завдання й розширювали обсяг роботи підготовкою теоретичних доповідей з питань психології, педагогіки і фізіології, повідомлень-оглядів матеріалів періодичної преси, організацією свят. Вони створили відділ імені Я.А. Коменського і розповсюджували педагогічні ідеї чеського педагога «серед освіченої частини вітчизняного суспільства». Разом з тим, були спроби скласти зразковий каталог книг для дитячого читання до відкриття в 1896 р. Всеросійської промислової виставки в Нижньому Новгороді.

Ідея створення батьківського гуртка поступово знайшла втілення в різних губерніях Російської імперії у вигляді організації періодичних спільних зборів учителів і батьків (Тульська губернія, Одеський навчальний округ, Московська гімназія ім. Медведнікових), «Сімейно-педагогічних гуртків» (1899, Казань), «Союзів для вивчення дітей» (кінець ХІХ ст. - початок ХХ ст.), школи для нянь при Фребелівському товаристві в Санкт-Петербурзі (1890), а згодом у Москві, Києві, Одесі, Херсоні, Полтаві, Кам'янець-Подільську, Саратові, Тобольську відділень з питань сімейного виховання Педагогічного товариства в Московському університеті (1899).

Подібні товариства й національні спілки створювалися і в країнах Західної Європи і в Сполучених Штатах Америки («Національна спілка батьків і вихователів в Англії» (1886 р.), «Американська батьківська асоціація» (1893 р.), «Товариство поліпшення виховання народу» в Берліні).

У ході дослідження виявлено не тільки багатогранність проблем сімейного виховання, а й позитивні тенденції розвитку ідеї педагогічної просвіти батьків у досліджуваний період:

? визнання пріоритетності сім'ї у вихованні дитини;

? усвідомлення необхідності підвищення соціального статусу жінки-матері, жінки-громадянки;

? перехід від «батьківського абсолютизму» до «батьків конституційних»;

? заміна у вихованні пасивної ролі батька на активну тощо.

Дослідження дозволило встановити коло питань педагогічної просвіти батьків, які за різних обставин не знайшли належного відображення на сторінках періодичної преси досліджуваного періоду:

а) організація педагогічної просвіти в залежності від соціального стану, освітньо-культурного рівня батьків (кореспонденти зверталися, як правило, до батьків, які мали вже певний рівень освіти);

б) визначення змісту психолого-педагогічних знань для батьків з урахуванням вікових особливостей дітей (в опублікованих статтях розкривалась специфіка виховання дітей переважно дошкільного і молодшого шкільного віку);

в) виявлення особливостей педагогічної просвіти членів сільських сімей (матеріали періодичної преси мали спрямованість на міських батьків);

г) розширення кола знань для батьків науково-практичними відомостями у галузі трудового, правового, економічного виховання дітей (науково-практична інформація подавалась переважно з питань морального, розумового, естетичного виховання) тощо.

Проведене дослідження довело, що накопичений досвід теоретико-практичної діяльності багатьох об'єднань, головною метою яких було здійснення педагогічної просвіти батьків, гідний творчого використання і в сучасних умовах.

Порівняльний аналіз програми-мінімуму педагогічних знань для сучасних батьків і психолого-педагогічної інформації, яку одержували батьки в досліджуваний період, дозволяє констатувати спільність та актуальність багатьох психолого-педагогічних проблем, що порушувалися прогресивною педагогічною громадськістю й офіційними колами.

Поодинокі звернення лікарів, гігієністів у 70-80 рр. ХІХ ст. до проблем дитинства змінилися у ХХ ст. на досить систематичну роботу в цьому напрямі завдяки залученню професіоналів-педагогів вищої кваліфікації і державних структур для більш якісного проведення педагогічної просвіти батьків.

У дослідженні показано, що реалізація ретельно розробленого комплексу нормативно-інструктивних матеріалів («Положення про районний (міський) університет педагогічних знань для батьків», «Робочий план позакласної педагогічної освіти батьків» тощо) вимагає матеріального забезпечення, активності та ентузіазму як професійної аудиторії, так і широкої аудиторії педагогічної громадськості.

Проведене дослідження дало змогу сформулювати основні висновки:

1. У дисертації подано теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється у визначенні динаміки становлення й розвитку ідеї педагогічної просвіти батьків в історії педагогічної думки; змісту, форм і напрямів її здійснення у другій половині ХІХ століття.