Виховання духовних цінностей дітей і молоді у творчій спадщині Івана Огієнка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ АПН УКРАЇНИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня андидата педагогічних наук

ВИХОВАННЯ ДУХОВНИХ ЦІННОСТЕЙ ДІТЕЙ І МОЛОДІ У ТВОРЧІЙ СПАДЩИНІ ІВАНА ОГІЄНКА

Кучинська Ірина Олексіївна

Київ - 2000

Анотація

Кучинська І.О. Виховання духовних цінностей дітей і молоді у творчій спадщині Івана Огієнка. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки. - Інститут педагогіки АПН України, Київ, 2000.

Дисертація присвячена дослідженню виховання духовних цінностей дітей і молоді у творчій спадщині Івана Огієнка. Аналізується і розкривається духовний досвід творчої спадщини великого українця, богослова і педагога І.І. Огієнка.

Іван Огієнко (митрополит Іларіон) упродовж усього свого життя працював над духовним відродженням українського народу, створенням нової школи, її національно-духовної системи навчання й виховання дітей і молоді. Його творчий доробок дуже великий.

Шляхом аналізу праць педагога, на базі архівних матеріалів показано світоглядну позицію вченого стосовно духовної сутності особистості; розкрито теоретичне обгрунтування духовних принципів виховання; визначена мета та розроблено зміст духовності у вихованні; проаналізовані шляхи та засоби виховання духовних цінностей дітей та молоді; розуміння І. Огієнком комплексності духовного виховання підростаючої особистості; форми та методи забезпечення комплексного підходу до виховання особистості; засоби розвитку духовної свідомості підростаючої особистості.

Ключові слова: І.І. Огієнко, духовність, духовне відродження, виховання духовних цінностей, духовний розвиток особистості.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність та доцільність дослідження. Сьогодні, коли дефіцит духовної культури усвідомлюється як одна з головних перешкод на шляху оновлення суспільства, духовний розвиток особистості виступає одним із найактуальніших завдань сучасної школи.

Вже не викликає сумніву необхідність гуманітаризації, гуманізації освіти в цілому. Школа має зробити рішучий поворот до формування високоморальної особистості, індивідуальності учня. Необхідно оновлювати зміст освіти шляхом перенесення основного акценту на конкретну людину, використовуючи духовні цінності.

В цьому контексті розв'язання проблеми виховання духовних цінностей особистості школяра неможливе без глибокого дослідження і впровадження в життя педагогічного набутку минулого. Вивчення історії виникнення педагогічних ідей визначних діячів дає можливість усвідомити, якими шляхами і через які труднощі пройшла передова педагогічна думка, перш ніж людство змогло виробити цілісну педагогічну теорію і відповідно до неї побудувати систему навчання і виховання.

Вагомим внеском до історії вітчизняної педагогічної думки є спадок видатного релігійного, громадського та державного діяча, поета й перекладача, лінгвіста й філософа, педагога й історика, етнографа й богослова, первоієрарха українського православ'я Івана Івановича Огієнка (1882-1972).

Слід відзначити, що І.І. Огієнко працював учителем, доцентом, професором першого українського університету в м. Києві (1909-1918 р.р.), ректором Кам'янець-Подільського університету (1918-1920 р.р.), займав посаду міністра освіти (1918-1919 р.р.) та міністра віросповідань (1919-1924 р.р.) в Україні, був головно-уповноваженим уряду УНР в останній рік його існування, деканом Колегії Св. Андрія Первозванного у Вінніпезі, Митрополитом Холмщини та Підляшшя і залишив багату спадщину з різних галузей гуманітарної науки (історії і державотворення, мови і літератури, релігієзнавства, українознавства та педагогіки). Про що яскраво свідчить бібліографія його наукових праць, яка сягає понад 1500 найменувань.

Найбільш відомими є праці І. Огієнка: “Українська культура” (Київ, 1918), “Українська церква” (Київ, 1918), “Історія українського друкарства” (Львів, 1925), “Наука про рідномовні обов'язки” (Жовква, 1936), “Українська літературна мова” (Вінніпег, 1950), “Книга нашого буття на чужині” (Вінніпег, 1956), “Дохристиянські вірування українського народу” (Вінніпег, 1965) та інші.

Православну церкву вчений розглядав як неодмінний компонент процесу формування “свідомої української нації”. Саме І. Огієнко (митрополит Іларіон) чітко визначив ті риси, які характеризують Українське православ'я, а саме: демократизм, соборноправність, євангелісткість, побутовість. У його працях дістало обгрунтування питання мови церковно-релігійного життя, ролі Церкви в культурному житті нації, християнському екуменізму.

Результати проведеного нами дослідження свідчать, що просвітницька і педагогічна діяльність, наукові праці І. Огієнка високо оцінювались українськими діячами, зокрема, М. Грушевським, С. Русовою, А. Кримським, Б. Грінченко та іншими, які відзначали наукову наполегливість, глибокий патріотизм та щиру християнську релігійність Івана Огієнка.

Учнями та колегами вченого були видрукувані збірники наукових праць: “Професор І. Огієнко як церковний і громадський діяч і як учений ” (Варшава, 1925), “Іванові Огієнкові в 30-ту річницю його наукової та громадської праці присвячують його товариші і учні“ (Варшава, 1937), “Людина праці”: 60-літній ювілей народження“ (Холм, 1941), “Ювілейна книга на пошану Митрополита Іларіона у 75-ліття його життя й праці” (Вінніпег, 1958). В них дано високу оцінку його праці в усіх аспектах національного життя, зокрема, характеризують І. Огієнка як видатного вченого, для якого християнська мораль є джерелом духовних цінностей, пов'язаних з формуванням Людини як розумної соціальної істоти.

Серед сучасних дослідників творчого доробку І.Огієнка слід відзначити грунтовні дослідження Н. Тимошика (Голгофа Івана Огієнка: Українознавчі проблеми в державотворчій, науковій, редакторській та видавничій діяльності. 1997), А. Марушкевич (Науково-педагогічна спадщина Івана Огієнка. 1999), Г. Опанасюк (Виховання гуманної особистості школяра в педагогічній спадщині Івана Огієнка. 1996).

Однак, попри наявність зазначеної кількості праць, цілісного дослідження про виховання духовних цінностей дітей і молоді у творчій спадщині Івана Огієнка поки що немає.

Заслуговують на увагу статті З. Тіменика, М. Жулинського, В. Ляхоцького, Д. Степовика та ін., в яких розглядаються основні напрями та етапи громадянської, просвітницької та наукової діяльності вченого.

Аналіз робіт, опублікованих у сучасній пресі та сучасних наукових досліджень свідчить про те, що вивчення педагогічної спадщини І.Огієнка тільки розпочато.

Набуток вченого настільки, наскільки він того заслуговує, на сьогоднішній день ще не використовується. В той же час доводиться констатувати, що в умовах реформування системи сучасної освіти проблема виховання духовних цінностей ще не знайшла свого наукового висвітлення в той час, коли праці педагога містять велику кількість цінних ідей в контексті вирішення даної проблеми. Таким чином, не викликає сумніву доцільність даного дисертаційного дослідження на тему: “Виховання духовних цінностей дітей і молоді у творчій спадщині Івана Огієнка”.

Виходячи із актуальності проблеми та недостатньої її розробки у сучасній педагогічній теорії визначенні об'єкт, предмет і мета дослідження.

Об'єктом дослідження є творча спадщина І. Огієнка.

Предметом дослідження є сутність духовних цінностей особистості, шляхів та засобів її виховання в дитячому та юнацькому віці у творчому доробку І. Огієнка.

Мета дослідження полягає у здійсненні наукового аналізу та систематизації поглядів І. Огієнка на проблему виховання духовних цінностей дітей і молоді в контексті актуальних питань розвитку сучасної національної системи виховання.

Завдання дослідження:

обгрунтувати розуміння І. Огієнком сутності загальнолюдських, християнських цінностей як теоретичних засад духовної спрямованості особистості;

висвітлити погляди педагога на розуміння духовних принципів виховання в шкільному віці;

визначити мету та зміст духовного виховання дітей і молоді у творчому доробку вченого;

висвітлити шляхи та засоби розвитку І. Огієнком духовних цінностей школярів в умовах родини, школи і церкви та в процесі самовиховання;

виявити шляхи впровадження ідей І. Огієнка по вихованню духовних цінностей дітей і молоді в практику роботи сучасної загальноосвітньої школи.

Методологічною основою дослідження є: загальнонаукові положення про духовні цінності й діалектичну єдність національних і загальнолюдських цінностей у виховному процесі та необхідності їх вивчення в конкретно-історичних умовах; про соціокультурні детермінанти та внутрішньо опосередковані закономірності виховання і розвитку особистості, специфіку цього процесу у кожному віковому періоді її становлення.

Джерельна база дослідження:

педагогічні, релігіознавчі, філософські, історичні, мовознавчі, літературознавчі та методичні твори І. Огієнка;

матеріали Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (Ф.1871, Оп.1, Спр.:1, 2, 3, 4, 6, 7, 8; Оп.2, Спр.:1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11);

матеріали Кам'янець-Подільського міського державного архіву (Ф.Р.582, Оп.1, Спр.: 3, 33, 41, 50, 81);

періодична преса досліджуваного періоду, зокрема часописи “Освіта”, “Віра й культура”, газети “Життя Поділля”, “Подольский край”, “Подольская мысль”, “Село”, “Громада”, “Народна Воля”, “Наш шлях”.

Дослідження здійснювалося протягом 1997-2000рр. й охоплює кілька етапів:

на першому етапі (1997-1998рр.) вивчалася література з проблеми, збиралися бібліотечні та архівні матеріали, визначалась мета, предмет, об'єкт дослідження та формувалась його структура;

на другому етапі (1998-1999рр.) опрацьовувалися матеріали про І.Огієнка, аналізувались його твори, першоджерела, публікувались результати дослідження в наукових збірниках, збирались і систематизувались матеріали;

на третьому етапі (1999-2000рр.) поглиблено досліджувався і узагальнювався науковий матеріал; формувались висновки, здійснювалось змістовно-літературне оформлення дисертації.

Наукова новизна результатів дослідження полягає в науковому аналізі проблеми виховання духовних цінностей дітей і молоді в філософській, історичній, релігієзнавчій, мовознавчій, літературознавчій та педагогічній спадщині І. Огієнка; обгрунтуванні цінності християнської моралі та положень щодо впливу церкви, родини, школи та самовиховання як чинників розвитку духовних якостей особистості; у введені в науковий обіг нових архівних матеріалів у контексті розробки І. Огієнком шляхів становлення духовності учнів та обгрунтуванні напрямків, які сприятимуть формуванню духовних цінностей особистості.

Теоретичне значення результатів дослідження полягає в характеристиці науково-педагогічної та релігійної діяльності І. Огієнка як прояву його високої духовності. Розкриті погляди вченого на розвиток духовних якостей дітей і молоді засобами народних та християнських традицій, родинно-побутової культури, рідної мови, літератури, історії та самовдосконалення. Виявлені основні тенденції та протиріччя виховання духовних цінностей як їхньої визначальної якості.

Практичне значення дослідження полягає в визначенні характеру і рівня розвитку духовних цінностей особистості учня, а також в обгрунтуванні способів педагогічного керівництва духовним розвитком дитини, що сприятиме поліпшенню ефективного формування особистості школяра. Зібрані і узагальнені дисертаційні матеріали можуть бути використані для розробки загальних програм, підручників, посібників, хрестоматії з історії педагогіки для педагогічних ВУЗів та університетів. Вони також можуть використовуватися вчителями, вихователями з метою підвищення ефективності виховання духовних цінностей школярів у сучасних умовах.

Вірогідність результатів проведеної роботи забезпечувалась методологічним обгрунтуванням вихідних позицій дослідження, використанням різноманітних методів, адекватних предмету і завданням дослідження, та підтверджується результатами теоретичного аналізу проблеми при вивченні положень про духовні цінності, духовність, мову, культуру, літературу, історію, релігію як основу духовної особистості; науково-педагогічним аналізом архівних джерел.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати проведеного дослідження доповідалися на засіданнях лабораторії історії педагогіки (1998, 1999, 2000) Інституту педагогіки АПН України (м. Київ); виступу з доповіддю та науковим повідомленням на науково-теоретичній конференції професорсько-викладацького, аспірантського складу та науковців за підсумками науково-дослідної роботи 1999 р. (м. Кам'янець-Подільський, 2000 р.). Підготовлені матеріали отримали апробацію на сторінках журналів “Педагогіка і психологія” (1998), “Українська література в загальноосвітній школі” (1999), “Мистецтво та Освіта” (1999), “Вісник Технологічного університету Поділля” (1999), “Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету” (№1.-1999), “Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету” (№3.-1999).

Публікації. За результатами дослідження опубліковані 6 одноосібних статей, що відображають основний зміст дисертації.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, двох розділів, висновків за розділами, загальних висновків, списку використаної літератури, архівних матеріалів і додатків. Повний обсяг дисертації викладено на 193 сторінках. Список використаних джерел вміщує 250 найменувань. Робота містить 3 додатки.

2. Основний зміст роботи

У вступі обгрунтовується актуальність дослідження, визначаються об'єкт, предмет, мета і завдання; методологічні засади, наукова новизна, теоретичне і практичне значення, методи і джерельна база дослідження; висвітлюється апробація і впровадження основних результатів дисертації.

У першому розділі “Духовність як світоглядна основа педагогічних поглядів І.І. Огієнка” проаналізовано та розкрито світоглядну позицію І. Огієнка стосовно духовної сутності особистості; теоретичне обгрунтування духовних принципів виховання; визначення мети та розробка змісту духовності у вихованні.

У процесі дослідження встановлено, що загальнонаукові погляди І. Огієнка щодо сутності духовної особистості та факторів її виховання в юному віці формувалися головним чином під впливом класичної грецької філософії та філософії нових часів, хоча основним джерелом його світоглядних переконань є християнські релігійні уявлення.

Важливо зазначити, що релігію І. Огієнко розглядав як особливу складову систему духовної діяльності людей, що відігравала важливу культурно-історичну роль, була певним засобом відродження національно-духовних цінностей народу, культурно-освітнього розвитку, захисту національної мови, упорядкування та збереження народних традицій і звичаїв, відчуттям духовної єдності етносу та людського роду взагалі, значимістю загальнолюдських моральних норм і цінностей, певного способу духовного життя людей.

Повернення людей до вічних духовних цінностей (любові, віри, надії, правди, патріотизму, Бога та ін.), за глибоким переконанням Івана Огієнка, є визначним критерієм духовної особистості.

Встановлено, що цінність вчений розглядав як поняття, що виражає позитивну значимість природних, соціальних і духовних явищ для існування і розвитку суспільства, для потреб і діяльності кожної людини. Ось чому вчений вважав, що формування у дітей почуття любові до своєї держави, Бога, рідної землі, мови, культури народу сприяє більш ефективному вихованню у молоді соціальної активності, громадянської зрілості, системи активного дійового ставлення особистості до Батьківщини, суспільства, природи, до праці, до самого себе, а також прилучає дитину до національної культури свого народу, його історії, розвиває почуття власної гідності, поваги до духовної спадщини свого народу.

Проведене дослідження дозволяє стверджувати, що християнська мораль, на думку вченого, - основа у відродженні духовної сутності особистості, яка включає в себе норми поведінки, актуалізує увагу на внутрішньому стані людської душі, метою якої є чистота та цілковитість самого створіння людини. Ця мораль заперечує будь-який егоцентризм та вчить розумному, доброму й вічному, піклується про душу та розвиток добра в людській особистості.

Зазначимо, що погляди Івана Огієнка на духовну сутність особистості з позиції християнської моралі знайшли своє висвітлення і обгрунтування у працях: “Живімо правдою!” (Холм, 1944), “Віра. Слово во врем'я люте” (Холм, 1944), “Служити народові - то служити Богові” (Вінніпег, 1954), “Обоження людини - ціль людського життя” (Вінніпег, 1965), “Дохристиянські вірування українського народу” (Вінніпег, 1965) та ін.

Духовність вчений-педагог розглядав як складну багатомірну систему ціннісних орієнтацій, що тісно пов'язані з провідними життєвими цілями та мораллю Християнства. В духовність, як складну систему, вважав, входять утворення свідомості й самосвідомості людини, де віддзеркалюються її найважливіші життєві потреби, погляди, інтереси, ставлення до навколишньої дійсності і до себе самої, як соціального індивіда.

Аналіз архівних джерел, наукових праць досліджуваного періоду переконливо свідчать про те, що найголовнішими ціннісними орієнтаціями І.Огієнко вважав: утвердження гуманних начал у міжлюдських стосунках: доброти, принциповості, взаємоповаги, сумлінності, щирості, справедливості, толерантності; турботливе й відповідальне ставлення до навколишніх; вірність у коханні та відповідальне ставлення до сімейних обов'язків, особливо стосовно виховання дітей; здатність мислити критично й самокритично, прислуховуючись до думки, порад інших людей, водночас самостійно плекати власні життєві погляди на сутність людини, сенс її життя, місце на землі, у всесвіті; ставлення до праці як основи і мети життя; патріотизм як самовіддана любов до рідної землі, її народу, держави; інтерес до минулого рідного краю, прагнення збагнути як величні, героїчні моменти в його історії, так і причини трагічних занепадів, страждань народу. Шана до видатних людей, героїв нації, які жертовно служили народові, збагачували його культуру, науку, примножували внесок Вітчизни у скарбницю світової цивілізації; усвідомлення невичерпних можливостей віри у вищу ідею, в безсмертя душі людської - як символу людського в Людині, як можливість самовдосконалюватись, творити себе заради осягнення найвищої і святої мети - служити людині, народові, Батьківщині і знаходити в цьому справжнє людське щастя; розвинена національна самосвідомість, прагнення до самоідентифікації з нацією, національна гордість і самоповага; усвідомлення неоціненого значення рідної мови, в якій на генетичному рівні втілюється творча сила народного духу, його помисли, сподівання, віра і воля.

Цікаво відзначити, що вчений, роблячи зноску на Біблію, наголошував на тому, що саме Бог висловлював і заповідав людям вихідні принципи поведінки і постулати життя, обгрунтовані любов'ю до іншого: “Шануй батька свого і матір свою”, “Не вбивай”, “Не прелюбодій”, “Не кради… не промовляй кривди на ближнього свого…” (10 Заповідей Мойсея).

Виховання розглядалось педагогом як процес цілеспрямованого формування у людини певних якостей свідомості і характеру, стереотипів поведінки і аксіологічної орієнтації, які визначаються історико-культурною специфікою розвитку кожного окремого суспільства, етносу, соціального прошарку.

Обгрунтовані І. Огієнком духовні принципи виховання особистості (принципи духовної спрямованості виховання, спадкоємності християнському ідеалу, ідейності, корисності для суспільства, самовдосконалення особистості) відображають головні протиріччя та тенденції становлення духовної особистості в дитячому і юнацькому віці та виступають основою для розробки педагогом мети та змісту процесу її виховання.

Провідними ідеями, на основі яких педагог пропонує будувати систему виховання, є: любов і повага до людей, рідної мови, віри, культурно-історичної спадщини рідного народу; ідейна переконаність, відданість духовним і національним ідеалам, суспільна активність і висока громадянськість; вимогливість до себе, потреба у саморозвитку та самовдосконаленні.

Характерною особливістю І. Огієнка у визначенні духовного ставлення підростаючої особистості є позитивний вплив християнської моралі, гуманізму. Ось чому метою виховної діяльності батьків і педагогів вважав духовну, активну особистість з високими громадянськими якостями. Доводив, що в навчально-виховному процесі повинні формуватися, насамперед, національна свідомість і самосвідомість, світогляд, патріотизм, повага до споконвічних традицій свого народу, глибока духовність особистості.

Архівні дані, оцінкові судження сучасників І. Огієнка, ведуть до висновку, що він зробив значний особистий внесок у справу відродження і організації української національної школи. Так, вчений брав активну участь у розробці і проведенні реформи української школи. Актуальними залишаються основні положення його концепції і сьогодні:

1) державна українська школа повинна бути єдиною щодо доступності і наступності у навчанні;

2) головна мета школи - виховання патріотів, достойних громадян України;

3) активна українізація навчального процесу всіх типів учбових закладів;

4) виховання національно свідомих та соціально грамотних громадян;

5) духовне відродження особистості - шлях до гармонійно розвинутого суспільства.

Таким чином, І. Огієнко скеровував свої зусилля на духовний розвиток особистості, пропонуючи педагогічній громаді розглядати цей розвиток як процес індивідуально-особистісного прилучення до духовно-національної спадщини народу, опанування загальнолюдськими цінностями і соціокультурним досвідом людства в процесі духовно-практичної діяльності і самостійного творчого розвитку.

У другому розділі “Шляхи та засоби виховання духовних цінностей дітей і молоді у творчій спадщині І.І. Огієнка” розкрито розуміння І. Огієнком комплексності духовного виховання підростаючої особистості; форми та методи забезпечення комплексного підходу до виховання особистості; засоби розвитку духовної свідомості та самовиховання підростаючої особистості.

Ще на початку ХХ століття (1909-1921рр.) Іван Огієнко у своїй педагогічній практиці звертав увагу на те, що позашкільна виховна робота з дітьми та молоддю є невід'ємним компонентом цілісного навчально-виховного процесу. При цьому вчений наголошував, що соціальне оточення по відношенню до особистості повинно виконувати наступні функції: зв'язок розвитку суспільства і особистості; забезпечення цілісності виховного процесу в єдності школи і соціального оточення; індивідуалізація навчання і виховання на широкій соціальній основі; розвиток творчих можливостей особистості в результаті активного пізнання і перетворення соціального оточення; включення підростаючої молоді в технічну, трудову, естетичну творчість; можливість всебічного впливу на формування моральних якостей особистості.

У процесі дослідження встановлено, що І. Огієнко наголошував на тому, що головними складовими національного виховання повинно бути родинне, шкільне і релігійне виховання. Особливістю педагогічної спадщини І.Огієнка є те, що на першому місці в позашкільному вихованні він ставив церкву. З нею, на його думку, нерозривно пов'язані українські традиції, звичаї, церква ревностно піклується про духовний стан молоді, застосовуючи релігійний та культурно-історичний досвід рідного народу. У працях “Українська церква” (Київ, 1918), “Українська Церква й наша культура” (Холм, 1942) та ін. І. Огієнко наголошував на тому, що церква зберігає не тільки духовні, національні, родинні цінності, а також захищає національні інтереси, дбаючи про соборність, демократичність, духовність і незалежність своєї Батьківщини.

Актуальними та своєчасними звучать сьогодні поради І. Огієнка стосовно основних завдань родинного виховання. А саме: формування духовних цінностей з позицій добра, справедливості, гідності, правди, честі, людяності; створення сприятливої трудової атмосфери в сім'ї; залучення дітей до світу знань через народні казки, пісні, прислів'я, приказки, думи, лічилки тощо; піклування про нормальний розвиток відчуттів і сприймань дитини; турбота про те, щоб кожна дитина всебічно розвивалася, володіла рідною мовою, елементарними знаннями про навколишнє середовище (рідний край, природу тощо); залучення дітей до активної участі в народних традиціях, звичаях, обрядах, виховання в них національної свідомості і самосвідомості, характеру та ін.

Зазначимо, що родинні цінності, на погляд І. Огієнка, є результатом життєвого відбору духовних і моральних законів існування сім'ї, її світогляду і ставлення до навколишнього. Сюди також входять і досвід попередніх поколінь, шанування предків, взаємопідтримка, взаємодопомога, що у своїй єдності забезпечує життєспроможність інституту сім'ї в житті нації, громади, зберігає її загальнолюдську цінність. Не можна обійти увагою той факт, що під впливом ціннісних орієнтацій сім'ї на особистісному рівні дитини відбувається відбір духовних цінностей, які залишаться, зітруться або трансформуються під впливом вимог суспільства. І. Огієнко застерігав, що коли суспільні духовні цінності та ідеали суперечать особистим, відбувається відторгнення частини або руйнація всієї ціннісної системи дитини, що, у свою чергу, призводить до духовної кризи, яка проявляється, передусім, у дезорієнтації та спустошеності.

Результати аналізу архівних джерел, літератури досліджуваного періоду показали, що І. Огієнко звертав увагу на те, що духовну кризу поглиблюють суперечності, які виникли на суспільному рівні і далі діють на родинному, освітньому і особистісному рівнях. Сюди педагог відносив: руйнацію старих суспільних ідеалів і невизначеність нових; вимоги суспільства виховати духовну особистість і непідготовленість сім'ї, школи й суспільства в цілому до здійснення такого виховання; невідповідність розвитку й виховання інтелектуальних та духовних якостей дітей у національній школі; суперечність між високими вимогами до педагогів у вихованні духовності в дітей і молоді і браком єдності педагогічного колективу та батьків; невідповідність слів батьків і вихователів їхній поведінці; суперечність між уявленнями підростаючої особистості про життя і самою життєвою реальністю.

Зазначимо, що комплексність духовного виховання бачилась І. Огієнку як принцип побудови якісно нового змісту освіти, організації процесу навчання та виховання, сконцентрованого навколо формування духовно розвиненої особистості. Звідси - намагання вирішити питання про взаємозалежність між різними факторами педагогічного процесу. У традиційних моделях його компоненти розміщувались (за значущістю) у такій послідовності: Школа - Церква - Родина (педагог, духовний вчитель, дитина, батьки, зміст освіти й методи навчання та виховання).

У процесі реалізації духовно-національного виховання формується, констатував І. Огієнко, така система основних компонентів духовного світу особистості: національна психологія, національний характер і темперамент, національний спосіб мислення, християнська етика, народна естетика, народна правосвідомість, національна філософія, духовно-національний світогляд і національна ідеологія.

Історико-логічний аналіз архівних матеріалів показав, що реалізувати свої погляди стосовно виховання духовних цінностей вчений зміг, працюючи в Кам'янець-Подільському (1918-1921 рр.), коли впроваджував в українському державному університеті такі засоби виховного впливу, як: рідномовне навчання і виховання; орієнтація на духовно-національні цінності у формуванні моральної, національно свідомої особистості; спільна праця наукових та релігійних діячів у справі відродження української культури, церкви, мови, історії, звичаїв і традицій народу.

Особливо важливим є те, що Кам'янець-Подільський період (коли І. Огієнко майже одночасно був ректором університету, а також міністром освіти та міністром віросповідань) дав можливість вченому на практиці реалізувати всі ті духовно-національні ідеї, які він висловлював ще напередодні революційних подій. Встановлено, що І. Огієнко був переконаний у тому, що релігійний світогляд не заважає розвиватись як народним ідеалам, поглядам, переконанням, так і науковому світогляду. З цього приводу цікаво відмітити, що наявність богословського факультету в Українських університетах І. Огієнко вважав корисним, необхідним та обов'язковим явищем і пишався тим, що “вперше на сході слов'янства” з'явився такий факультет і у Кам'янець-Подільському (1918 р.).

З метою більш успішної реалізації змісту освіти і виховання І. Огієнко рекомендував застосовувати такі шляхи і засоби: рідна мова, родовід, рідна історія, краєзнавство, природа рідного краю, національна міфологія, фольклор, національне мистецтво, народний календар, національна символіка, народні прикмети, вірування, релігійні виховні традиції, родинно-побутова культура, національна творчість, національні традиції, звичаї і обряди.

Вчений-педагог ставив перед національною школою важливе завдання - формувати кращі риси характеру українця: моральність, чуттєве ставлення до світу, високу емоційність, національну гідність, благородство, шляхетність, силу волі, почуття обов'язку перед Батьківщиною, тобто виховувати духовно розвинену особистість. Можливість виховання духовних цінностей засобами національної культури та християнської етики І. Огієнко продемонстрував у своїй педагогічній практиці, зокрема, у Кам'янець-Подільський період просвітницької діяльності, доводячи педагогічній та науковій громаді, що без духовних основ просвітительство ніколи не зможе стати на фундаментальну наукову базу.

У загальних висновках викладено основні результати дослідження: Іван Іванович Огієнко належить до тих небагатьох освітніх діячів, які найглибше розкрили першооснови духовної спрямованості українського народу і найповніше відобразили культурно-історичні основи духовно-національної системи навчання і виховання через дослідження християнської (православної) віри, традицій народу, його звичаїв, обрядів, культури, історії, мови.

У процесі дослідження встановлено, що І.Огієнко скеровував свої зусилля на духовний розвиток особистості, пропонуючи педагогічній громаді розглядати цей розвиток, як процес індивідуально-особистісного прилучення до християнської спадщини народу, опанування загальнолюдськими цінностями і соціокультурним досвідом людства в процесі духовно-практичної діяльності і самостійного творчого розвитку.

Аналіз численних праць І. Огієнка свідчить, що вчений розглядав духовність в педагогічному аспекті, як інтегративну властивість особистості, яка виявляється у потребі жити, творити у відповідності з християнськими ідеалами істини, добра і краси, як показник рівня людських взаємовідносин, морально-естетичної, національної і громадянської позиції, здатності до співчуття і милосердя.

Пріоритетну роль у розв'язанні проблеми духовної спрямованості особистості Іван Огієнко відводив морально-християнським цінностям, що, на його погляд, духовно об'єднують людей, відбиваються в моральнісних орієнтаціях, в культурі, національних традиціях, в яких закріпляються загальнолюдські установлення й інтереси та акумулюються в релігії, яка, за переконаністю вченого, сприяє збереженню загального моральнісного фонду людства.

Іван Іванович Огієнко був палким прихильником і послідовником духовних принципів виховання, які розглядав як наукову основу виховної роботи, опора на які дозволяє вихователю не лише розв'язувати конкретні педагогічні задачі, а також допомагає орієнтуватись у складних обставинах, завжди бачити зв'язок між проміжними завданнями і кінцевою метою, свідомо узгоджувати мету і засоби виховання.

У процесі дослідження встановлено, що обгрунтовані І. Огієнком духовні принципи виховання особистості (принцип духовної спрямованості виховання, спадкоємності християнському ідеалу, ідейності, корисності для суспільства, самовдосконалення особистості) відображають головні протиріччя та тенденції становлення духовної особистості в дитячому і юнацькому віці та виступають основою для розробки педагогом мети та змісту процесу її виховання.

Любов і повага до духовної спадщини рідного народу, мови; вимогливість до себе, потреба у саморозвитку та самовдосконаленні; тяжіння до християнської поведінки і апеляція до релігійно-національних аргументів у життєдіяльності людини були провідними ідеями, на основі яких І. Огієнко пропонував будувати всю систему виховного процесу, аргументуючи це тим, що без повернення людей до вічних духовних цінностей Бога (віри, надії, любові), Божих Заповідей і принципу Нагірної проповіді (християнської моралі), а також мови і національної культури спрямувати виховний процес на відродження духовних цінностей українського народу буде просто неможливо.

Результати проведеного дослідження показали, що духовне виховання Іван Огієнко розглядав, як процес цілеспрямованого формування у людини духовно-національних якостей свідомості й характеру, стереотипів поведінки і аксіологічної орієнтації, які визначаються історико-культурною специфікою розвитку кожного окремого суспільства, етносу, соціального прошарку. Ось чому метою виховної діяльності батьків і педагогів вважав формування духовної, активної особистості з високими громадянськими якостями. Педагог доводив, що в навчально-виховному процесі повинні формуватися, насамперед, національна свідомість і самосвідомість, світогляд, патріотизм, повага до споконвічних традицій свого народу, глибока духовність особистості. На думку І. Огієнка, у меті та змісті виховного процесу повинна домінувати ідея духовної спрямованості.

Як досвідчений педагог, національну освіту Іван Іванович Огієнко вважав вирішальним засобом перетворення дійсності. У просвіті людей, у залученні їх до духовних цінностей і до науки, у зміні суті навчання і виховання він бачив шлях до змін соціуму. Тому ці ідеї вчений послідовно проводив у своїх творах, статтях, практичній діяльності, наголошуючи на тому, що духовне відродження нації немає глузду без оновлення школи на духовно-національних засадах, що, на його думку, є провідним напрямком роботи, від якого залежить доля майбутніх поколінь, доля нашої багатостраждальної країни.

Виховання, констатував вчений, має бути спрямоване на відродження духовної свідомості українців, усвідомлення вихованцями себе, як представників етносу, носіїв національного характеру, спадкоємців загальнолюдських, християнських і національних морально-духовних цінностей.

Матеріали нашого дослідження свідчать, що Іван Огієнко розглядав питання виховного впливу на підростаюче покоління як єдиний комплекс цілеспрямованих дій родини, школи і церкви. На його погляд, головними складовими національного виховання мають бути родинне, шкільне і релігійне виховання. Але для цього, акцентував педагог, необхідна громадянська, національна й релігійна самоідентифікація - один із найважливіших чинників духовного єднання нації, яка тільки у цьому випадку може бути повноцінним суб'єктом творення гуманного, демократичного суспільства.

Аналіз архівних даних, наукових праць, педагогічної преси досліджуваного періоду ведуть до висновку, що комплексність духовного виховання бачилась Івану Івановичу Огієнку як принцип побудови якісно нового змісту освіти, організації процесу навчання та виховання, сконцентрованого навколо формування духовно розвиненої особистості. Реалізація мети комплексності духовного виховання школяра, значною мірою залежить від органіки тісного співжиття християнської етики, мови і науки.

Узагальнюючи педагогічні погляди вченого, правомірно стверджувати, що шляхи та засоби розвитку духовних цінностей школярів, запропоновані ним, є духовними за своєю сутністю, спрямованими на пробудження внутрішніх можливостей і здібностей, на врахування потреб та інтересів дітей, їхніх вікових та індивідуальних особливостей. Весь дух творів Івана Огієнка, їхня ідейно-виховна спрямованість переконливо свідчать про те, що він прагнув виховувати добротворців, мужніх і звитяжних захисників національних інтересів рідного народу, його інтелектуальну і духовну еліту. Педагог наголошував на тому, що організація, форми й методи навчання та виховання молодого покоління мають будуватися з урахуванням тисячолітньої історії, споконвічної культурно-історичної традиції народу на основі національної культури, збагачення кращими досягненнями загальнолюдської культури та християнської моралі.

Надзвичайно актуальними є висновки І. Огієнка про те, що успішній реалізації змісту освіти та виховання сприяють такі шляхи та засоби: рідна мова, родовід, рідна історія, краєзнавство, природа рідного краю, національна міфологія, фольклор, національне мистецтво, народний календар, національна символіка, народні прикмети та вірування, релігійні виховні традиції, родинно-побутова культура, національна творчість, національні традиції, звичаї і обряди.

Цінним є висновок вченого, що ефективність формування духовних цінностей підростаючої особистості значною мірою залежить від освоєння й нового осмислення родинних виховних традицій, духовно-моральних цінностей, ідеалів, засобів і форм навчання й виховання, які передаються в родині від покоління до покоління через працю, усну народну творчість, звичаї і обряди. Послідовне їх вивчення допомагає молодій людині стати порядним сім'янином, і, водночас, гідним представником свого роду й народу, свідомим громадянином і палким патріотом своєї Батьківщини.

Процес виховання духовних цінностей підростаючої особистості закономірно спричиняє формування внутрішніх регуляторів поведінки, якою, за І. Огієнком, є стійка потреба в самовдосконаленні, самовихованні. Самовиховання розглядалось вченим як внутрішня організація всього життя людини, оптимальна самореалізація всіх її сил і здібностей, стиль і зміст життя, який вибирає особистість.

У процесі дослідження встановлено, що духовно-національна система навчання та виховання повинна грунтуватись, на думку І.І. Огієнка, на засадах релігійного виховання, народної педагогіки, принципах наукової педагогіки, що ввібрала в себе кращі надбання духовно-національної виховної мудрості. Вона включає ідейне багатство народу, його морально-естетичні та етнічні цінності, трансформовані в засобах народної педагогіки, що використовує християнську спадщину, а також постійну і систематичну виховну діяльність родини, громадських навчально-виховних закладів, організацій, установ.

Підсумовуючи вище наведені міркування, слід зазначити, що Іван Іванович Огієнко доводив, що без духовних основ просвітительство не може стати на фундаментальну наукову базу, тому вчений тісно пов'язував духовну теорію пізнання з просвітительською діяльністю, з життям. Це положення свідчить про нерозривну єдність духовно-національних поглядів і теоретичних просвітительських положень. Основні принципи гносеології Івана Огієнка знайшли своє відображення у його духовності, культурно-освітній, науково-педагогічній, громадсько-політичній діяльності, як специфічних формах пізнання.

Науково-теоретичний аналіз досліджень свідчить, що Іван Огієнко залишив цінну виховну, теоретичну і практичну духовну спадщину, яка продовжує бути актуальною і потребує глибокого пізнання та використання у процесі відродження української національної освіти в сучасних умовах.

Вироблені Іваном Огієнком шляхи та засоби виховання духовних цінностей дітей і молоді можуть широко використовуватись у наш час: факультативні уроки; лекції, читання; організація лекторіїв для батьків з проблем виховання.

Наше дослідження не могло охопити усіх граней творчої спадщини вченого, оскільки ми ставили собі за мету здійснити науковий аналіз та систематизацію поглядів Івана Івановича Огієнка щодо проблеми виховання духовних цінностей дітей і молоді в контексті розв'язання актуальних питань вдосконалення сучасної виховної системи в Україні. Тому перспективними напрямами подальших досліджень багатогранного доробку педагога можуть бути: педагогічні основи виховання учнівської молоді, виховний потенціал вивчення рідної мови, ідея народності виховання, формування національної свідомості особистості та інші.

християнський педагог огієнко духовний

Основні положення дисертації викладені в таких публікаціях

Духовне відродження особистості у творчій спадщині Івана Огієнка// Педагогіка і психологія. - 1998. - №4. - С.158-162.

Мораль Християнства та її роль у світогляді Івана Огієнка на духовне відродження особистості// Вісник Технологічного університету Поділля. - 1999. - №1. - С.107-110.

Іван Огієнко про духовне відродження нації// Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. Серія: Педагогіка. - 1999. - №1. - С.107-110.

Іван Огієнко про шляхи та засоби виховання духовних цінностей особистості// Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. Серія: Педагогіка. - 1999. - №3. - С.48-52.

Вплив духовної культури на розвиток особистості у творчій спадщині Івана Огієнка// Мистецтво та Освіта. - 1999. - №2. - С.57-59.

Вплив християнської моралі на духовний розвиток особистості в творчій спадщині Івана Огієнка// Українська література в загальноосвітній школі. --1999. - №6. - С.50-52.

Размещено на Allbest.ru