Виховання почуття гумору у старших дошкільників та молодших школярів

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ПРОБЛЕМ ВИХОВАННЯ АПН УКРАЇНИ

УДК: 370. 150

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

ВИХОВАННЯ ПОЧУТТЯ ГУМОРУ У СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ ТА МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

13.00.07 - теорія та методика виховання

СТАРОВОЙТЕНКО НАТАЛІЯ ВАСИЛІВНА

Київ - 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Черкаському обласному інституті післядипломної освіти педагогічних працівників.

Науковий керівник:

Підласий Іван Павлович, доктор педагогічний наук, професор.

Офіційні опоненти:

Боришевський Мирослав Йосипович, доктор психологічних наук, професор, завідувач лабораторії психології особистості Інституту психології АПН України ім. Г.С. Костюка;

Алєксєєнко Тетяна Федорівна, кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник, провідний науковий співробітник лабораторії сімейного виховання АПН України.

Провідна установа: Житомирський державний педагогічний університет імені Івана Франка, кафедра педагогіки, Міністерство освіти і науки України, м. Житомир.

Захист відбудеться 26.12.2000 р. о "14" годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.28.454.01 в Інституті проблем виховання АПН України за адресою: 04060, м. Київ, вул. М. Берлинського, 9.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Інституту проблем виховання АПН України (04060, м. Київ, вул. М. Берлинського, 9).

Автореферат розіслано 25.11.2000 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Г.П. Пустовіт.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Демократизація й гуманізація сучасного суспільства та виховного процесу в загальноосвітній школі зумовлюють актуальність проблеми залучення до арсеналу педагогічних засобів впливу на підростаючу особистість почуття гумору як природної основи позитивних емоцій і створення конструктивних міжособистісних взаємин. Актуальність дослідження виховання почуття гумору у старших дошкільників і молодших школярів зумовлена також концептуальними положеннями теорії особистісно-зорієнтованого виховання, які спрямовані на своєчасний інтелектуально-моральний розвиток дітей.

Проблема почуття гумору у вітчизняній і зарубіжній філософській та психолого-педагогічній науці досліджувалась у різних аспектах, зокрема, щодо природи і сутності почуття гумору, його зв'язку з світоглядними уявленнями (Аристотель, Р. Декарт, Ж Поль), з переживанням почуття радості (К. Ізард, Д. Моррил, Л. Саккетті, З. Фрейд), з відчуттям естетичного і естетичним ідеалом (Ш. Монтеск'є), з самовихованням почуттів (І. Кант), з інтелектуальною діяльністю (К. Ізард, Л. Фейєрбах, П. Якобсон), із здатністю помічати алогічність самої ситуації, що викликає негативні переживання (Н. Казинс, Г. Шварц), з соціальним аспектом (С. Меткалф, Ф. Ніцше), специфічною емоційною формою відображення дійсності (Ю. Борєв, О. Лук, Г. Шингаров), з природою сміху (М. Бахтін, А Бергсон, В. Пропп, Р. Садикова, Г. Спенсер), з розвитком комічного у дітей (Д. Ніколенко), з необхідністю зміни позиції вчителів і учнів, дорослих і дітей (Ш. Амонашвілі, І. Бех, І. Зязюн, Я. Коменський, О. Кононко, В. Леві, А. Макаренко, І. Підласий, С. Русова, Ж. Руссо, О. Савченко, В. Сухомлинський), з використанням гумору у навчально-виховному процесі (А. Макаренко, С. Русова, Ж. Руссо, В. Сухомлинський), з національними традиціями дотепності, кмітливості, оптимізму (О. Драгоманов, М. Стельмахович, К. Ушинський).

Близькими до даної проблеми можна вважати дослідження з формування у дітей старшого дошкільного і молодшого шкільного віку позитивного сприймання довкілля і самого себе (С. Кулачківська, С. Ладивір, Т. Пироженко З. Плохій, Т. Поніманська), формування мовленнєвої культури та міжособистісного спілкування (А. Богуш, М. Лісіна), морального розвитку та організації ігрової діяльності (Л. Артемова, В. Котирло, Т. Маркова, Л. Проколієнко), розвитку мислення, пізнавальної активності та творчих здібностей (І. Волощук, Н. Бібік, Л. Масол, В. Паламарчук, Л. Шелестова), взаємостосунків батьків і дітей (Т. Алєксєєнко, О. Докукіна, Л. Повалій, В. Постовий), гуманістичного виховання (В. Білоусова, Б. Кобзар, А. Сиротенко, К. Чорна, О. Сухомлинська), превентивного виховання (Т. Колєсіна, В. Оржехівська), використання традицій, засобів народної педагогіки (В. Кузь, Т. Мацейків, М. Мельничук), соціалізації особистості (В. Болгаріна, Т. Бутківська Р. Охрімчук).

Однак, практично поза увагою дослідників залишився цілісний підхід щодо вивчення почуття гумору, його стан у сучасних дітей, можливості педагогічного впливу на розвиток цього почуття, механізм його формування в різні вікові періоди, зокрема в сензитивні періоди розвитку особистості, якими є дошкільний і молодший шкільний вік (Л. Божович, Л. Виготський, О. Запорожець).

Об'єктивною передумовою виховання почуття гумору у дітей старшого дошкільного і молодшого шкільного віку виступають значні зміни в психічному розвитку порівняно з попередніми періодами, зокрема в розвитку інтелекту і емоцій: вони емоційно відгукуються на явища довкілля, виявляють підвищений інтерес до людей, їх взаємостосунків, прагнуть активно висловлювати своє ставлення до різноманітних подій і явищ. В оцінці поведінки з'являється моральний критерій, який дозволяє їм судити про вчинки оточуючих більш конкретно, а не тільки з позиції "добре" чи "погано". Важливим новоутворенням є формування нового рівня афективно-потрібносної сфери дитини, який дозволяє їй керуватися свідомо поставленими метою, моральними вимогами і почуттями. Разом з тим, і старші дошкільники, і молодші школярі характеризуються особливою імпульсивністю, схильністю до того, щоб діяти невідкладно, під впливом безпосередніх спонукань.

Отже, актуальність дослідження теми "Виховання почуття гумору у старших дошкільників і молодших школярів" зумовлена протиріччями між: великими потенційними можливостями гумору і недостатнім його використанням в практиці виховання; потребами вчасного розвитку і недооцінкою можливостей дітей старшого дошкільного і молодшого шкільного віку; нагальною потребою зміни позиції дорослих і дітей у виховному процесі (на основі суб'єкт-суб'єктної взаємодії і гуманізації стосунків) і існуючою практикою авторитарного виховання (на основі суб'єкт-об'єктної взаємодії).

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дослідження входить до наукової комплексної програми "Особливості навчально-виховної роботи та управлінської діяльності в загальноосвітній школі і дошкільному закладі, їх врахування в змісті і процесі керованої післядипломної підготовки педагогічних працівників" Черкаського обласного інституту післядипломної підготовки педагогічних працівників. Тема дисертації узгоджена на засіданні Ради з координації наукових досліджень в галузі педагогіки та психології в Україні (Протокол №2 від 9 лютого 1999 року).

Об'єкт дослідження - почуття гумору сучасних старших дошкільників та молодших школярів.

Предмет дослідження - процес виховання почуття гумору в системі спеціально організованих педагогічних впливів.

Мета дослідження - розкрити сутність, структуру, зміст почуття гумору; теоретично обґрунтувати й експериментально перевірити педагогічні умови виховання почуття гумору у старших дошкільників і молодших школярів.

Завдання дослідження:

- здійснити теоретичний аналіз досліджень з проблеми виховання почуття гумору;

розкрити педагогічну сутність і структуру поняття "почуття гумору";

проаналізувати стан досліджуваної проблеми в практиці сучасного суспільного та родинного виховання;

визначити і експериментально перевірити ефективні педагогічні засоби та умови виховання почуття гумору у старших дошкільників і молодших школярів;

створити методичне забезпечення роботи дошкільного закладу, початкової школи та родини стосовно виховання почуття гумору у старших дошкільників і молодших школярів.

Відповідно до мети і завдань дослідження була сформульована гіпотеза: почуття гумору у старших дошкільників і молодших школярів в умовах цілеспрямованих педагогічних впливів виховується тією мірою, якою навчально-виховний процес моделює задану структуру самого поняття; носить цільовий, цілісний характер; реалізує індивідуально-творчий підхід, орієнтований на гуманізацію життєвих ситуацій.

Передбачалось, що умовами, які забезпечують успішність цього процесу, є:

формування у дітей потреби в розвитку почуття гумору;

застосування комплексу адекватних педагогічних засобів, що ефективно реалізують виховні цілі;

набуття дітьми досвіду гуманних взаємин, як основи актуалізації чинників, які забезпечують процес виховання почуття гумору.

Теоретико-методологічною основою дослідження є: вчення про закономірності розвитку психіки (Л. Божович, Л. Виготський, Д. Ельконін, О. Запорожець); теорія генетичних закономірностей морального розвитку особистості (М. Боришевський); концепція особистісно-зорієнтованого виховання (І. Бех), положення про емоційну опосередкованість позитивного ставлення до природного і соціального світу (О. Кононко, П. Якобсон); положення про інтелектуально-евристичні здібності (І. Волощук, І. Лернер, Л. Момот, В. Паламарчук, О. Савченко, Л. Шелестова).

Основними методами дослідження було обрано: теоретичний аналіз та педагогічний експеримент. Широко використані: вивчення літературних джерел, теоретичне моделювання виховного процесу, а також діагностичні, прогностичні, обсерваційні, праксиметричні методи дослідження. Вони реалізовувалися за допомогою методів спостереження, анкетування, опитування, вивчення продуктів діяльності учасників експерименту, експертних оцінок та математичної обробки даних.

Дослідження тривало протягом 1990-1999 років й охоплювало кілька етапів:

На першому етапі (1990-1995 рр.) здійснювався аналіз філософської, психологічної, педагогічної, соціологічної літератури з метою розробки концептуальних підходів та методів дослідження. Було визначено об'єкт, предмет, гіпотезу, методи і завдання дослідження, розроблено експериментальну програму, здійснено констатуючий експеримент та розроблено методику формуючого експерименту.

На другому етапі (1995-1997 рр.) виявлялися ефективні педагогічні засоби і умови виховання почуття гумору у старших дошкільників і молодших школярів; вносилися зміни і корекція в методику формуючого експерименту.

На третьому етапі (1997-1999 рр.) узагальнювались проміжні і кінцеві результати експериментально-дослідної роботи, формулювались основні висновки і положення, здійснювався їх науковий аналіз, розроблялись форми впровадження в педагогічну практику результатів дослідження. Отримані результати наукового пошуку оформлялись в дисертацію.

Експериментальною базою дослідження були старші дошкільники дитячих садків №18, 25 м. Черкаси, м. Драбова і с. Шрамківка Драбівського району Черкаської області; учні 1-3 класів шкіл №6, 26, 30 м. Черкаси та с. Червона Слобода Черкаського району Черкаської області, їхні вихователі і вчителі, а також родини. Всього дослідженням було охоплено 92 старших дошкільника, 320 учнів початкових класів, 286 педагогів і 84 родини.

Наукова новизна дослідження полягає в розкритті сутності, структури і змісту почуття гумору у сучасних старших дошкільників і молодших школярів; у формулюванні педагогічно спрямованої дефініції данного поняття. Вперше у вітчизняній педагогіці експериментально доведено принципову можливість виховання почуття гумору у старших дошкільників і молодших школярів.

Теоретичне значення полягає в експериментальному виявленні сутнісних характеристик і особливостей почуття гумору у сучасних старших дошкільників та молодших школярів; в адаптації діагностичних методик; у визначенні критеріїв сформованості почуття гумору; виявленні та обгрунтуванні сукупності педагогічних засобів і суспільно-родинних умов виховання почуття гумору.

Практичне значення роботи підтверджується позитивними результатами використання розробленого нами змісту і експериментальної методики виховання почуття гумору у старших дошкільників і молодших школярів в різних формах навчально-виховного процесу.

Особистий внесок здобувача полягає у формулюванні педагогічно спрямованої дефініції поняття "почуття гумору"; в здійсненні теоретичного аналізу проблеми, визначенні, науковому обґрунтуванні та розробці педагогічних засобів і умов виховання почуття гумору у сучасних старших дошкільників і молодших школярів; підготовці конкретних методичних рекомендацій для дошкільних закладів і початкової школи, у розробці спецкурсів для студентів та системи післядипломної освіти.

Надійність та вірогідність отриманих даних забезпечується теоретичним обґрунтуванням вихідних позицій дослідження, реалізацією комплексу методів, адекватних цілям і завданням, а також кількісним та якісним аналізом експериментального матеріалу.

Апробація та впровадження результатів дослідження здійснювалась автором у ході дослідно-експериментальної роботи в експериментальних дошкільних закладах, в початкових класах загальноосвітніх шкіл України. Основні положення дисертації обговорювалися на кафедрі педагогіки та методики викладання Черкаського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних працівників, на Міжнародній науково-практичній конференції "Педагогічна технологія у сучасному вузі" (Луцьк, 1995), Всеукраїнських науково-практичних конференціях: "Теоретико-методологічні основи формування громадянина України" (Полтава, 1993), "Гуманізація навчально-виховного процесу у сучасній школі" (Черкаси, 1999), "Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді" (Київ, 1999); в лекціях для вихователів і вчителів, слухачів Черкаського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних працівників.

На захист виносяться:

теоретичне обґрунтування ефективних засобів педагогічного впливу і умов виховання почуття гумору у сучасних старших дошкільників і молодших школярів;

наукове обґрунтування критеріїв та рівнів сформованості почуття гумору у старших дошкільників та молодших школярів;

методика виховання почуття гумору у старших дошкільників і молодших школярів в сучасних умовах родинно-суспільного виховання.

Публікації. Результати дослідження опубліковані у 10 наукових та науково-методичних працях, в тому числі в 4 журналах, 4 наукових вісниках, затверджених ВАК України, 10 публікацій одноосібних.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації - 218 сторінок друкованого тексту, основний зміст викладено на 164 сторінках. Робота містить 10 таблиць, 7 рисунків, 9 додатків [на 38 сторінках]. Список використаних джерел охоплює 210 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми і вибір теми дослідження, визначено об'єкт, предмет, мету, гіпотезу і завдання, дана характеристика теоретичних основ і методів дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, особистий внесок здобувача, вірогідність отриманих даних, вказано шляхи апробації дослідження. почуття гумор виховання моральна

У першому розділі - "Гумор як наукова проблема" - на основі аналізу філософської, соціологічної, психолого-педагогічної літератури визначено місце гумору у системі комічного, схарактеризовано його відмінність і подібність з іронією і сарказмом, проаналізовано різні підходи щодо природи почуття гумору і його сутності, представлено модель якісної структури почуття гумору, показано його роль у життєдіяльності особистості, у подоланні негативних тенденцій виховання, розглянуто почуття гумору як визначальну рису української ментальності.

Основою для розуміння поняття "почуття гумору" стало психологічне визначення почуття як своєрідної емоційної форми відображення дійсності, в якій виявляється суб'єктивне ставлення до світу (Ю. Борєв, О. Лук, Г. Шингаров), його взаємозв'язку з почуттям радості (Н. Іскольдський, В. Пропп, Е. Рутман, З. Фрейд) та гумору як особливого погляду на світ, специфічного переживання суперечливості об'єкта, що сприймається, в естетичній оцінці якого поєднується серйозне і смішне при перевазі позитивного моменту в смішному (Ш. Монтеск'є,. Л. Саккетті), як вищого соціального почуття, що передбачає певний рівень морального, інтелектуального та емоційного розвитку (К. Ізард, А. Макаренко, С. Меткалф, В. Сухомлинський, П. Якобсон), як ототожнення з творчим процесом, під час якого встановлюється цінність чогось (Е. Боно).

У процесі теоретичного дослідження проблеми було встановлено, що не існує єдиного підходу щодо тлумачення природи почуття гумору: одні дослідники пояснюють його походження природними детермінантами, інші вважають його соціально набутим утворенням. Поширеною є також думка, що почуття гумору належить до подвійно детермінованих: з одного боку - людина з почуттям гумору повинна мати вроджені задатки, з іншого - частково це почуття формується у процесі цілеспрямованого виховання.

Проведений аналіз філософсько-соціальних і психолого-педагогічних досліджень, а також результати нашої дослідно-експериментальної роботи дають можливість формулювання педагогічно спрямованої дефініції поняття почуття гумору, згідно якої - почуття гумору - соціально-психологічна властивість особистості, яка виявляється у моральній діяльності і моральних відносинах, і зумовлена рівнем інтегрованості її інтелектуального, емоційного і естетичного розвитку.

Зовнішнім проявом почуття гумору є усмішка і сміх. В роботі представлена типологія сміху (Р. Юренєв, М. Бахтін) та сфери його застосування (В. Пропп), які залежні від рівня оцінок предметів і явищ на основі суспільної практики і великою мірою визначені притаманним тому чи іншому віку світосприйманням.

У другому розділі - "Діагностика сформованості почуття гумору" - представлено компонентну структуру поняття "почуття гумору", діагностичні методики дослідження та схарактеризовано особливості почуття гумору у сучасних старших дошкільників і молодших школярів, передумови його розвитку.

Основними компонентами універсальної структури почуття гумору особистості визначено: мотиваційний, інтелектуально-емоційний і комунікативний, які в цілому характеризують її ставлення до себе та до інших. Їх змістовне наповнення набуває специфічного забарвлення завдяки індивідуальним та віковим особливостям суб'єкта.

Для дітей старшого дошкільного і молодшого шкільного віку мотиваційний компонент передбачає наступні групи мотивів: мотиви пізнання, мотиви встановлення контактів, мотиви досягнення, мотиви самоствердження, мотиви ігрові, моральні мотиви; інтелектуально-емоційний компонент передбачає: розумові здібності (предметно-образне і логічне мислення, допитливість, кмітливість, творчу уяву, вміння зосереджувати увагу, асоціативну пам'ять і мислення, здатність бачити і розуміти протиріччя, підтекст), широкий кругозір, знання про моральні принципи і норми співжиття, знання про культуру спілкування, здатність співпереживати, емпатійні здібності, позитивне сприймання довкілля; комунікативний компонент передбачає: наявність багатого словникового запасу, вміння визначати об'єкти гумору, сприймати, розуміти і творити гумор, виходити із конфліктних ситуацій за допомогою гумору, організовувати спілкування з гумором, передавати гумористичну інформацію за допомогою вербальних і невербальних засобів спілкування, критично оцінювати свою поведінку, планувати доцільну зміну способів спілкування, враховуючи вік, стать, психологічний стан і поведінку співрозмовника.

Мотиваційний, інтелектуально-емоційний і комунікативний компоненти нами визначено як критеріальні характеристики почуття гумору.

Для діагностики почуття гумору у старших дошкільників і молодших школярів у процесі дослідження було застосовано: методики педагогічного анамнезу (для отримання відомостей про найважливіші події, життєві враження і етапи динаміки розвитку почуття гумору у дітей, про ставлення до пережитого та особливості антиципації - здатності випереджаючого відображення явища); опитувальники, анкети, розроблені як зарубіжними (А. Анастазі, Р. Лайкерт, Л. Терстоун, Е. Чейв), так і вітчизняними (О. Личко, В. Мельников, Л. Ямпольський) дослідниками; тести інтелекту Векслера (WAIS) та їх новітні модифікації у частині, що стосується визначення розуміння матеріалу, ерудованості, встановлення подібності, визначення мовленнєвого розвитку старших дошкільників і молодших школярів, формулювання понять; тест Гілфорда-Ціммермана, що містить 300 тверджень для вимірювання загальної активності, врівноваженості, об'єктивності, емоційної стійкості, домінування, ставлення до людей та деяких інших якостей; тести Г. Айзенка, Р. Вудсвортса, Р. Кеттела, Е. Кречмера, К. Юнга у сучасних комп'ютерних версіях, що дозволяють відносно швидко здійснювати масові обстеження. Спеціальним спостереженням та анкетуванням були охоплені також вихователі, вчителі та члени родин дітей.

Методологічними принципами розробки методики діагностування виступали особистісно-зорієнтований, системний, комплексний, діяльнісний підхід, концептуальність та стандартизація.

У відповідності до методологічних принципів застосованої нами діагностичної методики та визначених критеріїв на етапі констатуючого експерименту було виділено три групи дітей, які відповідають трьом умовним рівням сформованості почуття гумору у сучасних старших дошкільників та молодших школярів.

Перший рівень характерний для дітей, які мають добре розвинені психічні пізнавальні процеси та інтереси, бачать і розуміють протиріччя типу невідповідності в навколишньому, схильні до несподіваних співставлень і асоціацій. У них переважає бадьорий настрій, активно відгукуються на різні події і завдання, кмітливі, з творчими, організаторськими здібностями, артистичними нахилами. Володіють великим лексично-мовним запасом, швидко формулюють словесний дотеп з приводу оцінки довкілля. Мають достатньо чіткі уявлення про людину з почуттям гумору, легко репродукують гумор і виявляють гумористичну самостійність у вирішенні творчих завдань. В загальному знають правила жартування. Люблять жартувати над іншими і адекватно сприймають жарти стосовно себе, здатні посміятися над власним вчинком, помилкою. Вирізняються позитивною установкою на сприймання людей, навколишньої дійсності, схильні до співпереживання, проявляють емпатійні здібності. Спонукають дітей до гумору найчастіше мотиви пізнання, досягнення, самоствердження та суспільні (створення веселого настрою іншим).

Другий рівень розвитку почуття гумору характерний для дітей схильних до сприймання гумору, яких легко розсмішити. У них добре розвинуті уява і пам'ять, але продуктивність цих процесів залежить від емоційного настрою і психічного навантаження. Кмітливість і дотепність проявляють рідко, більше вдаються до репродуктивних способів застосування гумору. Жарти дітей мають наслідувальний характер. Виявляють вибірковий інтерес до творчих вправ і завдань. Люблять жартувати над іншими, але виявляють підвищену чутливість до жартів інших стосовно себе. Слабо розвинена здатність до відчуження, не вміють бачити себе як би стороннім поглядом. Основний мотив прояву почуття гумору - самоствердження (звернути увагу на себе і розіграти інших).

Третій рівень розвитку почуття гумору виявляють діти, які відчувають складнощі в сприйманні і творенні гумору, а саме: не вирізняються інтелектом, тому не здатні комбінувати, бачити нове у знайомому і знайоме в новому, розглядати щось з різних точок зору, не розуміють жартівливий підтекст. Емоційні, здатні сприймати примітивний гумор, зовнішній комізм речей, реагуючи на них бурхливо, отримуючи більше задоволення від розрядки сміхом, ніж від самого гумору; не здатні посміятися над собою, на жарти реагують образою, грубощами або не реагують зовсім; в нестандартних, складних ситуаціях не виявляють швидкості, гнучкості мислення, емоційної врівноваженості. Діти відчувають себе жертвами ситуацій, їм не вистачає вольових рис характеру, творчих здібностей, відчуття підтримки однолітками чи дорослими і позитивного сприймання себе та довкілля. В цілому третій рівень представляють діти із збідненою інтелектуальною та емоційною сферами. Серед них виділяються такі, що мають належний рівень інтелектуальних вмінь і навичок, успішно навчаються, але не вирізняються веселою вдачею, часто комплексують, перебувають у пригніченому емоційному стані, тривожні, сором'язливі, педантичні (надзвичайно "правильні").

Як показало дослідження, для сучасних старших дошкільників і молодших школярів характерним є недостатнє розуміння самої сутності поняття почуття гумору, обмеження способів включення гумору у повсякденну практику спілкування, переважання примітивних форм вияву, низька культура спілкування, недостатнє стимулювання гумористичних намагань дітей з боку батьків і педагогів, недотримання ними умов виховання, за яких відбувається повноцінний розвиток почуттів дітей.

Рівні та особливості сформованості почуття гумору у сучасних старших дошкільників та молодших школярів враховувались нами у формуючому експерименті.

У третьому розділі - "Організація експериментальної системи виховання почуття гумору у старших дошкільників і молодших школярів" - окреслено наукові засади виховання почуття гумору у старших дошкільників і молодших школярів, обґрунтовано та експериментально перевірено засоби педагогічного впливу, представлено характеристику експериментальної системи виховання, визначено педагогічні умови функціонування такої системи та викладено результати формуючої дослідно-експериментальної роботи.

Організація процесу виховання почуття гумору у старших дошкільників і молодших школярів враховувала їх вікові можливості і була спрямована на вирішення наступного кола питань: сприяння розумінню дітьми сутності гумору і виникненню потреби у користуванні ним в різних життєвих ситуаціях; спонукання дітей до інтелектуального, емоційного розвитку, вдосконалення комунікативних здібностей; впливу на морально-етичну поведінку дітей, їх соціалізацію у суспільстві.. Реалізація такого підходу вимагала проведення систематичної і цілеспрямованої роботи, особливість якої полягала у необхідності однаково успішно розвивати всі компоненти даної властивості як інтегративної якості. Саме тому дослідно-експериментальна робота на формуючому етапі дослідження була побудована нами на основі системного підходу.

Засобами педагогічного впливу було обрано поєднання специфічного змісту, форм і методів, спрямованих на виховання почуття гумору у старших дошкільників і молодших школярів та на покращення міжособистісних стосунків і мікроклімату в колективах, попередження конфліктів. До засобів прямого впливу нами було обрано: ситуації апперцепції, ситуації успіху, дидактичні ігри (вправляння, метиковані загадки, ігри-завдання, тощо), театралізацію, інсценізації, творчі ігри і творчі завдання. До засобів опосередкованого впливу: цілеспрямований добір змісту навчання і виховання (розв'язування жартівливих задач і завдань, виконання спеціальних вправ тощо), методичні розробки, організаційно-методичне забезпечення умов виховання почуття гумору, диференціацію процесу виховання і індивідуальний підхід.

До арсеналу педагогічних засобів виховання залучались фольклор, надбання народної педагогіки. Нами було зібрано народні гумористичні твори для дітей, які виступали в ролі фіксованого змісту виховання: веселі загадки, прислів'я, небилиці, жартівливі казки, віршики і пісні, голосилки, мовчалки, обзивалки, мирилки, скоромовки, лічилки, народні усмішки, різні види ігор з фольклорними компонентами - ігровими приспівками та піснями - примовлянками. В роботі подано обґрунтування доцільності їх використання у виховному процесі. Як специфічні засоби впливу широко використовувались дитячі комедійні фільми і мультфільми, фокуси, комікси, їх обговорення.

Особлива увага у формуючому експерименті приділялась розвитку мови дітей, її розумінню і образному оформленню.

Для активізації цілеспрямованого навчально-виховного процесу використовувались комплекси гуморобіки, конкурси, розваги, проблемне навчання, різні творчі та пізнавальні завдання на основі методів фокальних об'єктів, синектики і контрольних запитань, ситуації моральних переживань.

В цілому навчально-виховний процес передбачав взаємодію урочної, позаурочної і дозвіллєвої діяльності, розширення контактів із довкіллям, приклад педагогів і батьків, корекцію індивідуальних можливостей, розвиток творчих здібностей.

Умовами, що забезпечують ефективність використання пропонованої системи виховання почуття гумору у старших дошкільників і молодших школярів, нами визначено: гуманізацію виховного процесу, створення загального позитивного фону процесу спілкування, які передбачають повагу до особистості будь-якого віку і статусу; забезпечення вчасного розумового, емоційного і соціального розвитку дитини; включення її в активне спілкування, в гумористичну діяльність; стимулювання гумористичного вирішення складних і конфліктних ситуацій; забезпечення індивідуального і диференційованого підходу до дітей; педагогічний такт; дотримання єдності змісту, форм і методів виховання почуття гумору, адекватних віковим можливостям дітей; вчасну зміну різних видів діяльності дітей; широке включення до змісту виховання почуття гумору фольклору, літературних гумористичних творів для дітей, елементів народних ігор і забав; наявність почуття гумору у педагогів і батьків; їх вміння використовувати гумор як метод виховання; забезпечення цілісності виховного процесу.

Проведена дослідно-експериментальна робота дозволила проаналізувати кількісні і якісні зміни основних характеристичних параметрів почуття гумору у старших дошкільників і молодших школярів, а також рівні їх сформованості. Дані представлені в таблиці 1.

Результати зіставлення показників констатуючого і формуючого експериментів щодо почуття гумору у старших дошкільників і молодших школярів дозволили зробити висновок про те, що проведена робота позитивно вплинула на рівень його сформованості. Наочно динаміка процесу зміни рівнів сформованості почуття гумору представлена у вигляді діаграм.

Таблиця 1.

Розподіл дітей (у %) за рівнями розвитку почуття гумору після проведення формуючого експерименту

Діти	Групи, класи	Рівні розвитку
		Перший (високий)	Другий (середній)	Третій (низький)
Старші дошкільники	Експериментальна група	20	43	37
	Контрольна група	9	31	60
Молодші школярі	Експериментальна група	25	45	30
	Контрольна група	11	35	54

Зіставлення прояву почуття гумору старших дошкільників і молодших школярів на етапі констатації та контролю дозволяє говорити про ефективність використаної на етапі формування системи виховних впливів. В експериментальних групах суттєво зріс обсяг гумористичної інформації вихованців, зросла творча і мовленнєва активність, збільшився словниковий запас, підвищилась культура спілкування, виявився естетичний смак у розумінні і творенні гумору, емпатія у стосунках з ровесниками. Зменшилась кількість міжособових конфліктів завдяки вмінню як дорослих, так і самих дітей переключати суперечки на жарти. На покращенні міжособистісних стосунків наголошували всі педагоги та батьки дітей експериментальних класів та груп. Вони також відмічали загальну позитивну, емоційно насичену атмосферу спілкування, потяг дітей до творчості.

Одержані результати засвідчують ефективність запропонованої системи виховання почуття гумору засобами педагогічного впливу, яка передбачала цілеспрямовану роботу сім'ї, дошкільного закладу і школи. Вона може бути застосована у педагогічній практиці.

ВИСНОВКИ

У висновках підсумовуються результати дослідження, які підтверджують висунуту гіпотезу, узагальнюється фактичний матеріал відповідно поставленої мети та завдань дослідження, що підтверджує продуктивність розроблених підходів.

На основі теоретично-експериментального аналізу проблеми сформульовано педагогічно спрямовану дефініцію поняття "почуття гумору": Почуття гумору - соціально-психологічна властивість особистості, яка виявляється у моральній діяльності і моральних відносинах, і зумовлена рівнем інтегрованості її інтелектуального, емоційного і естетичного розвитку.

Обґрунтовано, що виховання почуття гумору є актуальним в розвитку дітей старшого дошкільного і молодшого шкільного віку і зумовлено об'єктивною необхідністю вчасного розвитку інтелекту, емоційного відгуку і емоційної культури, позитивного ставлення до довкілля.

Науково обґрунтовано і визначено критеріальні характеристики почуття гумору. В їх якості виступають його структурні компоненти: інтелектуально-емоційний (розумові здібності, широкий кругозір, знання про моральні принципи і норми співжиття, знання про культуру спілкування, здатність співпереживати, емпатійні здібності, позитивне сприймання довкілля), мотиваційний (мотиви пізнання, мотиви встановлення контактів, мотиви досягнення, мотиви самоствердження, моральні мотиви, ігрові мотиви, рівні розвитку гумористичної культури) і комунікативний (уміння визначати об'єкти гумору, сприймати, розуміти і творити гумор, виходити із конфліктних ситуацій за допомогою гумору, організовувати спілкування з гумором, критично оцінювати свою поведінку, планувати доцільну зміну способів спілкування).

Виявлені особливості почуття гумору у сучасних старших дошкільників і молодших школярів, відповідно чого визначено 3 рівні його сформованості і встановлені їх сутнісні характеристики.

Дослідженням доведено, що ефективність процесу виховання почуття гумору забезпечується суб'єкт-суб'єктною взаємодією педагогів і вихованців, створенням умов для творчості, самореалізації і саморозкриття; реалізації в єдиному комплексі виховних і дидактичних умов опосередкованого і прямого впливу на цей процес, залученням до участі в ньому найближчого довкілля - родини, дитячого закладу, сім'ї.

Дослідженням обґрунтовано доцільність використання в ролі фіксованого змісту виховання небилиць, жартівливих віршів і пісень, гумористичних оповідань, дотепів, скоромовок, лічилок, голосилок, примовлянок, метикованих загадок, народних і рольових ігор, забав, розваг тощо; застосування методів активізації: творчих завдань, вправляння, проблемних ситуацій, ситуацій морального вибору, ситуацій успіху і авансованого заохочення, комплексу гуморобіки, інсценізації, театралізації, прикладу батьків і педагогів.

Експериментально перевірено й доведено, що існує принципова можливість виховання почуття гумору у старших дошкільників і молодших школярів. Ефективність досягається завдяки організації продуманої системи використання сукупності засобів педагогічного впливу. Порівняльний аналіз результатів констатуючого і формуючого експериментів свідчить про кількісні і якісні зміни в рівнях сформованості почуття гумору. В цілому результати дослідно-експериментальної роботи підтвердили справедливість висунутої гіпотези про шляхи і умови виховання почуття гумору у старших дошкільників і молодших школярів.

Завершена дисертаційна робота не претендує на вичерпний і всебічний розгляд усіх аспектів проблеми. Спеціального вивчення потребує почуття гумору як методу виховання, специфіка його застосування стосовно дітей різного віку і в різних соціальних інститутах (сім'ї, школі, в позашкільних закладах), вивчення впливу на почуття гумору змін суспільного життя, розробка педагогічної діагностики рівнів сформованості почуття гумору у дітей і дорослих.

Основні положення дисертаційного дослідження висвітлено в таких публікаціях

1. Дітям - емоційне благополуччя // Педагогічний вісник. - Черкаси, ІПОП. - 1996. - №2. - С. 42-44.

2. Гумор як виховний засіб // Вісник Чернівецького державного університету. - 1998. - №5. - С. 77-79.

3. Використання прийомів гумору для виходу з педагогічних ситуацій // Вісник Черкаського державного університету. - 1999. - №3. - С. 34-39.

4. Проблема шкільного гумору в історії педагогіки // Вісник Волинського державного університету. Серія "Психологія і педагогіка". - 1999. - №1. - С. 78-81.

5. Гумор в родині як фактор емоційного благополуччя дитини // Матеріали Всеукраїнської наукової конференції "Теоретично-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді". Збірник наукових праць. - К.: Пед. Думка, 1999. - Кн.1. - С. 128-134.

6. Дієвим і ефективним інструментом управління може бути…гумор // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції "Соціально-педагогічне забезпечення гуманітарної освіти спеціаліста технічного профілю. - Черкаси. - 1999. - С. 109-113.

7. До питання діагностики почуття гумору в учнів // Рідна школа. - 1998. - №12. - С. 70-74.

8. Використання гумору як педагогічного засобу // Рідна школа. - 2000. - №1. - С. 74-76.

9. Серйозно про дитячий сміх // Початкова школа. - 1997. - №6. - С. 48-49.

10. Сміх добрий, сміх злий // Дошкільне виховання. - 1999. - №3. - С. 55-59.

АНОТАЦІЇ

Старовойтенко Н.В. Виховання почуття гумору у старших дошкільників та молодших школярів. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.07 - теорія та методика виховання. - Інститут проблем виховання АПН України, Київ, 2000.

Дисертацію присвячено проблемі виховання почуття гумору у старших дошкільників і молодших школярів. У роботі теоретично обґрунтована та експериментально доведена структура почуття гумору, основними складовими якої є інтелектуально-емоційний, мотиваційний і комунікативний компоненти та їх реалізація у системі моральних стосунків і моральної діяльності; визначено засоби педагогічного впливу та умови виховання почуття гумору; відображено процес і результати експериментального дослідження виховання почуття гумору на основі системного підходу. Основні результати знайшли застосування в практиці роботи дошкільних закладів, початкової школи та у системі підготовки студентів і підвищення кваліфікації педагогічних кадрів.

Ключові слова: виховання, почуття гумору, старші дошкільники, молодші школярі, засоби педагогічного впливу.

Старовойтенко Н.В. Воспитание чувства юмора у старших дошкольников и младших школьников. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.07. - теория и методика воспитания. - Институт проблем воспитания АПН Украины, Киев, 2000.

В диссертации исследуется проблема воспитания чувства юмора у детей старшего дошкольного и младшего школьного возраста. В работе представлен философский и психолого-педагогический анализ проблемы чувства юмора, механизмов его возникновения и значения в жизнедеятельности человека, в частности, в вопросах разрешения сложных воспитательных ситуаций, качественная модель самого понятия.

В соответствии с целью и гипотезой исследования раскрыто понятие "чувство юмора", дана педагогически сформулированная дефиниция этого понятия, определены критерии и показатели его сформированности, исследовано состояние чувства юмора у современных дошкольников и младших школьников, определены его особенности и уровни сформированности, представлены их качественные характеристики, обоснованы и разработаны содержание, формы и методы воспитания чувства юмора у старших дошкольников и младших школьников в условиях семьи, дошкольного учреждения, начальной школы и во внеурочной деятельности.

В работе предложен системный подход к воспитанию чувства юмора, который включает комплексное интеллектуально-эмоциональное, мотивационное и коммуникативное развитие детей на основе применения совокупности средств педагогического влияния.

Предложенная методика базируется на субъект-субъектном взаимодействии участников воспитательного процесса, дифференциальном и индивидуальном подходе.

В процессе исследования были определены наиболее оптимальные условия воспитания чувства юмора у детей старшего дошкольного и младшего школьного возраста, к ним, в первую очередь, относится педагогический такт, чувство юмора и чувство меры у взрослых ? воспитателей, учителей и родителей; наличие умственных способностей, развитие эмоциональной сферы, речевых навыков у детей; создание атмосферы взаимоуважения, творчества, эмпатии; воспитание эмоциональной отзывчивости на явления окружающей действительности.

Исследование показало, что развитие чувства юмора у детей способствует росту эмоциональной культуры и культуры общения, улучшению межличностных отношений и взаимоотношений детей в коллективе, их адаптации к условиям окружающей действительности и социального взаимодействия с другими людьми.

Ключевые слова: воспитание, чувство юмора, старшие дошкольники, младшие школьники, средства педагогического влияния.

Natalya W. Starovoitenko. Development of a sense of humour in elder preschool children and elementary school students. - Manuscript.

Thesis for the degree of Candidate's of pedagogic sciences by specialty 13.00.07. - Theory and methods of education. - Institute of Upbringing Problems. Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine, Kyiv, 2000.

The scientific research is devoted to the problem of development of the sense of humor in elder preschool children and pupils of primary school. The theoretical grounds and experimental proof of the structure of the sense of humor which includes the intellectual, emotional, motivational and communicational components and their realization in the system of moral relations and moral activity are worked out. The ways of pedagogical influence and the conditions of upbringing of the sense of humor are defined. The thesis is lighted out the process and the results of experimental research of the development of the sense of humor on the basis of systemically approach. The main results are inculcated in the work of pre-school institutions, primary schools and in the system of students' education and the system of increasing the pedagogical qualification.

Key words: upbringing, the sense of humor, elder pre-school children, pupils of primary school, the means of pedagogical influence.

Размещено на Allbest.ru