Виховання молоді засобами православної духовної музики у закладах освіти України (кінець ХІХ – початок ХХ століття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Виховання молоді засобами православної духовної музики у закладах освіти України (кінець ХІХ-початок ХХ століття)

Маріо Маргарита Дмитрівна

АНОТАЦІЯ

виховання молодь православний музика

Маріо М.Д. Виховання молоді засобами православної духовної музики в закладах освіти України (кінець ХІХ - початок ХХ століття). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки. - Харківський державний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди. - Харків, 2000.

У дисертації вперше здійснено цілісний науковий аналіз виховання молоді засобами православної духовної музики в закладах освіти України кінця ХІХ-початку ХХ століття як соціально-педагогічного феномена, обгрунтовані його основні етапи: 1884-1889 рр. - пропедевтичний, 1889-1908 рр. - становлення, 1908-1914 - активного розвитку, 1914-1917 рр. - завершальний; охарактеризовано моральну, естетичну та громадянсько-патріотичну виховну сутність православної духовної музики; встановлені і класифіковані провідні тенденції (сутнісно-розвивальні, змістовно-процесуальні, актуально-визначальні); виявлені основні чинники (методи, форми, види діяльності, умови) виховання молоді в церковно-парафіяльних школах, гімназіях, учительських семінаріях, народних та єпархіальних училищах; доведено позитивний вплив українських духовних піснеспівів на етнопедагогіку, національно-культурні виховні традиції, українську і російську музично-педагогічні культури.

Ключові слова: православна духовна музика, чинники виховання, загальнонародний церковний спів, церковнопарафіяльні школи, регент.

АННОТАЦИЯ

Марио М. Д. Воспитание молодежи средствами православной духовной музыки в учебных заведениях Украины (конец ХІХ- начало ХХ века). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 - общая педагогика и история педагогики. - Харьковский государственный педагогический университет имени Г. С. Сковороды. - Харьков, 2000.

В диссертации впервые осуществлен целостный научный анализ воспитания молодежи средствами православной духовной музыки в учебных заведениях Украины конца ХІХ- начала ХХ столетия как социально-педагогического феномена, определены его основные этапы (1884-1889 гг. - пропедевтический, 1889-1908 гг. - становления, 1908-1914 гг. - активного развития, 1914-1917 гг. - заключительный); охарактеризована нравственная, эстетическая и гражданско-патриотическая воспитательная сущность православной духовной музыки; установлены и обобщены ведущие тенденции (сущностно-розвивающие, содержательно-процессуальные, актуально-определяющие) и основные факторы (методы, формы, виды деятельности, условия) воспитания молодежи в церковноприходских школах, гимназиях, учительских семинариях и епархиальных училищах; доказано положительное влияние украинских православных духовных песнопений на этнопедагогику, национально-культурные воспитательные традиции, украинскую и русскую музыкальные культуры.

В первом разделе “Культурно-просветительная и воспитательная роль православной духовной музыки (конец ХІХ- начало ХХ века)” на основе анализа историко-педагогической, культурологической, искусствоведческой и психолого-педагогической литературы, основных периодизаций развития православной духовной музыки на Руси Д.В. Разумовского, В.П. Металлова, А.В. Преображенского, Н.Д. Успенского, И.А. Гарднера обоснованы историко-культурные истоки православной духовной музыки на Украине и периоды ее генезиса как феномена украинской культуры. Охарактеризованы восемь гласов, на которых базируется богослужебное пение годового календарного цикла.

Основываясь на архивных и литературных источниках, выделены четыре этапа процесса воспитания средствами православной духовной музыки. На воспитательную роль православной духовной музыки в исследуемый период обращают внимание педагоги, философы, историки-искусствоведы, психологи (О.О. Берс, И. Гумперс, Э.О. Ганслик, К.И. Эйгес, М.М. Рубинштейн, П.О. Щуровский и др.), участники пяти съездов регентов и хоровых деятелей

(1908-1914 гг.). Их работы способствовали выявлению воспитательной сущности духовных песнопений. В работе охарактеризована морально-этическая, эмоционально-эстетическая, религиозная и гражданско-патриотическая воспитательная сущность православной духовной музыки через единство высоконравственного библейского текста и эстетико-литургийной направленности мелодики, показано ее положительное влияние на психофизиологическую, эмоциональную, физическую и интеллектуальную сферы личности, а также обосновано ее место и роль в истории педагогики Украины исследуемого периода. В первом разделе доказано, что хоровое церковное пение на Украине было комплексным воспитательным средством.

Во втором разделе “Основные факторы воспитания молодежи средствами православной духовной музыки” в соответствии с обоснованными этапами подробно рассмотрен учебно-воспитательный процесс в церковноприходских школах, гимназиях, учительских семинариях, епархиальных училищах, охарактеризована ведущая воспитательная роль занятий церковного пения, которые в этих школах являлись обязательными, в отличие от других учебных заведений, где введение этого предмета стало возможным после выхода приказа Министерства образования Российской империи “Об улучшении эстетического и художественного воспитания учащейся молодежи” (1889 г.). В связи с выполнением этого приказа в церковноприходских и других начальных и средних учебных заведениях стали организовываться различные формы и виды деятельности, применяться новые методы и приемы воспитания средствами духовной музыки.

Особенно большое воспитательное значение имела организация ученических хоров. Воспитанники привлекались к участию в поместных церковных хорах, где они на практике могли повысить уровень своей музыкальной подготовки, а также оказать посильную помощь безграмотным прихожанам в исполнении духовных произведений. Заслуживают внимания такие воспитательные мероприятия, как благотворительные концерты и музыкальные вечера, индивидуальные занятия, репетиции.

Исследуется положительное воспитательное влияние общенародного церковного пения на молодёжь во внешкольной деятельности, где средствами хорового пения в школе и храме осуществлялось общее музыкальное образование и воспитание каждого учащегося независимо от социального положения, возраста и пола. Показано воспитательное значение личности регента - руководителя хора, его положительный пример в формировании духовности, нравственности, патриотизма не только учащихся, но и взрослого населения. В результате диссертационного исследования обобщен прогрессивный педагогический опыт воспитания молодежи средствами духовной музыки.

Ключевые слова: православная духовная музыка, факторы воспитания, общенародное церковное пение, церковноприходские школы, регент.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В умовах подальшого становлення демократичних засад держави, зміни головного вектора її розвитку з особливою гостротою постає проблема нового розуміння людиною сенсу свого буття, реабілітація з цією метою раніше заборонених національних духовних і матеріальних цінностей, опанування виховними вартостями минулого, формування аксеологічно зорієнтованої гуманної особистості. Вирішальну роль у розв'язанні цієї проблеми спроможний відіграти віковічний культурно-педагогічний досвід українського народу, його релігійна традиція, що актуалізується в рік святкування двохтисячоліття Різдва Христового. Незважаючи на те, що школа в нашій країні відокремлена від церкви і виховання має світський характер, необхідно шукати і розширювати шляхи та засоби їх взаємодії з метою поліпшення морального стану суспільства, піднесення емоційно-естетичної культури молоді, її громадянськості. Таким чином, доцільність дослідження зумовлена необхідністю подолання соціально-педагогічної суперечності між потребами держави, сподіваннями людей і обмеженими можливостями наявної освітньо-виховної системи. Це спонукає до використання в сучасному виховному процесі педагогічних надбань християнства, зокрема, - православної духовної музики .

Поняття “православна духовна музика” розуміється як високопрофесійний церковний хоровий спів культового призначення, що має теологічний зміст, характеризується єдністю слів і мелодії, освітньо-виховними впливами на особистість. Духовний піснеспів, як “мова серця”, формує естетичні почуття й художні смаки, а біблійний текст, як “мова розуму”, - моральні принципи людини, її громадянськість, потреби творити добро. Отже, це комплексний педагогічний засіб. Хоровий богослужбовий спів a capella до 1917 року був обов'язковим предметом для всіх духовних і світських навчальних закладів України.

Автори досліджень з проблем української культури Д.В. Антонович, М.Ю. Брайчевський, М.С. Грушевський, І.П. Крип'якевич, Б.І. Лончина, І.І. Огієнко, М.В. Попович, М. Семчишин, О. Субтельний, Н.М. Яковенко та ін. розглядають релігію як складову національної культури, вважаючи релігійність однією з найважливіших рис ментальності українського народу.

У середині Х1Х століття дослідниками Є.О. Болховитиновим, а пізніше І.І. Вознесенським, О.В. Преображенським, Д.В. Розумовським, С.В. Смоленським та ін. створюються перші праці з історії літургійного музикознавства, у яких визначається роль духовних піснеспівів у житті народу, обґрунтовуються шляхи їх розвитку. Музично-педагогічні аспекти теорії і практики православної духовної музики починають досліджуватися в другій половині ХІХ століття педагогами-методистами О.М. Карасьовим, В.П. Металловим, С.І. Миропольським, В.І. Сосновським та ін. У кінці XIX - на початку XX століття продовжують з'являтися фундаментальні праці, наукові й публіцистичні статті П.І. Андреєва, Дж. Бетса, П.О. Козицького, В.М. Орлова, А.І. Полотєбнєва та ін., у яких порушуються актуальні проблеми православної духовної музики (співацька освіта, моральний аспект православної духовної музики, професійна підготовка регентів, побут співаків тощо). Останнє десятиліття ХІХ і початок ХХ століття характеризуються тенденцією до підтримки й розповсюдження загальнонародного церковного співу як основного виховного чинника того часу, про що свідчать праці священнослужителів І.І. Вознесенського, М.І. Курлова, В.В. Лебедєва і регентів П.І. Андреєва, М.Г. Рибальченка та ін.

На початку ХХ століття навчання і практика церковного співу стали обов'язковою самостійною шкільною дисципліною. Видається наказ Міністерства освіти Російської імперії № 1068 (1889 р.), яким зобов'язувалось: “ввести викладання співів і музики в усі навчальні заклади…”. Певну роль у музичному вихованні молоді відіграли педагоги, які розпочали свою діяльність у передреволюційний період і продовжували її після 1917 року (Н.Я. Брюсова, О.Д. Городцов, О.І. Кошиць, М.А. Румер, В.М. Шацька, Б.Л. Яворський та ін). Із сучасних дослідників окремих аспектів проблеми торкалися вчені Н.М. Дем'яненко, І.А. Гарднер, В.Ф. Іванов, Л.Ф. Корній, В.І. Мартинов, П.І. Маценко, Л.С. Нечепоренко, В.О. Пащенко, К.І. Шамаєва та ін.

В Україні й Росії виконано кілька педагогічних, мистецтвознавчих, філософських та історичних дисертацій, присвячених освітньо-виховній ролі християнства, основні з яких припадають на дев'яності роки ХХ століття . Проте виховна роль духовних піснеспівів у них не досліджується.

В умовах духовної кризи, яка склалася на сьогодні, не всі світські музичні твори виховують і є етично повноцінними. Багато з них негативно впливають на почуття, після їх прослуховування нерідко залишається порожнеча, пригніченість, навіть агресивність, що останнім часом спостерігається в молоді після спілкування з музичними творами невисокого ґатунку. Тому зростає інтерес до духовного музичного мистецтва, яке починає усвідомлюватися як невід'ємна складова змісту освіти та виховання молоді, хоч і займає незначне і науково необґрунтоване місце в навчальних планах та програмах сучасної загальноосвітньої школи. У деяких навчальних закладах пропонується вибір між уроками історії релігії та етики. Православна церква активізує свою роль у вихованні. З'являються професійні й аматорські колективи, що пропагують православну духовну музику. До їх репертуару входять високопрофесійні твори композиторів М.С. Березовського, Д.С. Бортнянського, А.Л. Веделя, О.І. Кошиця, М.Д. Леонтовича, М.В. Лисенка, К.Г. Стеценка.

Проте виховний потенціал православної духовної музики залишається не реалізованим. Педагогічний аспект, висока естетизація та громадянськість православної духовної музики, основні надбання християнської етики піснеспівів залишаються поза увагою.

Таким чином, вибір теми дисертації “Виховання молоді засобами православної духовної музики в освітніх закладах України (кінець ХІХ - початок ХХ століття)” зумовлено відсутністю історико-педагогічних досліджень, де б цілісно аналізувалася православна духовна музика як виховний засіб, а також потребами використання в розвитку державотворчих процесів та реформуванні національної системи освіти одвічного культурно-педагогічного досвіду українського народу, етико-естетичних надбань християнства, зокрема, - православної духовної музики.

Хронологічні межі дисертаційного дослідження охоплюють кінець XIX - початок XX століття: з 1880-х - по 1917 рр. Нижня межа - 1880 рр. - зумовлена промисловим переворотом, революційними подіями в Європі, що привели до змін у системі народної освіти, поглиблення її релігійного змісту. Видання Міністерством освіти “Правил про церковнопарафіяльні школи” (1884 р.) і наказу “Про поліпшення естетичного і художнього виховання учнівської молоді” (1889 р.) спонукало суттєве розширення мережі церковнопарафіяльних шкіл, зумовило значне пожвавлення музично-освітньої справи та хорового виконавства. Верхня межа -- 1917 р. - обґрунтовується соціально-економічними змінами, дискримінаційними заходами щодо релігії, відокремленням церкви від освітньої галузі та вилученням церковного співу з навчальних планів закладів освіти через відомі революційні події та пов'язані з ними ідеологічні чинники.

Об'єкт дослідження - виховання молоді в закладах освіти України (кінець ХІХ - початок ХХ століття).

Предмет дослідження - виховання молоді засобами православної духовної музики в початкових і середніх закладах освіти України кінця XIX - початку XX століття.

Мета дослідження - здійснити цілісний науковий аналіз виховання молоді засобами православної духовної музики в закладах освіти початкової та середньої ланки кінця ХІХ - початку ХХ століття, виявити провідні тенденції та узагальнити набутий позитивний досвід.

Завдання дослідження:

- з'ясувати історико-педагогічні витоки православної духовної музики в Україні та охарактеризувати її виховну сутність;

- здійснити цілісний науковий аналіз процесу виховання молоді засобами духовних піснеспівів у закладах освіти України досліджуваного періоду, обґрунтувати основні його етапи;

- виявити провідні тенденції та основні чинники виховання молоді в церковнопарафіяльних школах, гімназіях, учительських семінаріях, народних та єпархіальних училищах;

- розкрити роль регента хору у вихованні молоді засобами хорового церковного співу;

- узагальнити набутий позитивний досвід виховання молоді засобами православної духовної музики.

Методологічною основою дослідження є історико-філософська концепція соціокультурного розвитку, в т. ч. - педагогічних явищ і процесів; теоретичні положення про соціальну детермінованість матеріальної і духовної культури людства, про взаємозв'язок національного і загальнолюдського в духовній культурі, про співвідношення інтелектуального та емоційного, морального й естетичного; ідеї національного відродження та українського державотворення, а також нової філософії освіти й сучасної парадигми виховання; науково узагальнений історико-педагогічний досвід навчання і виховання підростаючого покоління на віковічних традиціях української культури та християнства.

Теоретичну базу дослідження становлять: положення і висновки наукових теорій про розвиток української національної культури (Д.В. Антонович, І.О. Крип'якевич, Б.І. Лончина, М. Семчишин та ін); праці мистецько-педагогічного спрямування (О.А. Апраксіна, І.А. Гарднер, В.Ф. Іванов, В.І. Мартинов, С.І. Миропольський, Д.В. Розумовський, К.І. Шамаєва, В.М. Шацька та ін); роботи релігієзнавчо-виховної проблематики (Г.Г. Ващенко, І.І. Вознесенський, В.В. Зеньківський, М.Б. Євтух, О.М. Карасьов, В.В. Лебедєв, В.П. Металлов, В.О. Пащенко, В.І. Сосновський та ін.); дослідження виховання як соціального і природного феномена в контексті сучасної філософії освіти та оновленої парадигми виховання (А.М. Бойко, О.І. Вишневський, В.І. Євдокимов, І.А. Зязюн, В.І. Лозова, І.Ф. Прокопенко, О.В. Сухомлинська, Г.П. Шевченко та ін.).

Основні методи дослідження. У дослідженні використовувалися загальнонаукові й історико-педагогічні методи: ретроспективний, хронологічний, історико-логічний, системно-структурний аналіз і синтез, а також методи порівняння, зіставлення, систематизації, відбору, фіксації, наукового узагальнення, проведений локальний експеримент.

Джерельна база дослідження: 1) архівні документи: Центрального державного історичного архіву України (ЦДІА України, м. Київ) - Ф. 128, 229, 277, 323, 442, 707 (Киевский учебный Округ); Державний архів Полтавської області (ДАПО, м. Полтава) (Дореволюційна періодична література); архів Полтавського державного музичного училища імені М.В. Лисенка (ПДМУ, м. Полтава) (Музична Полтавщина); приватні архіви регентів М.Г. Рибальченка (м. Полтава), О. Є. Кибальчич (м. Львів); із фондів наукових бібліотек: Центральної наукової бібліотеки НАН України імені В.І. Вернадського (Відділ рукописів, м. Київ); Российской государственной библиотеки (РГБ, г. Москва), Ф. 152, 230, 275 (Собрание И.Я. Лукашевича и Н.А. Маркевича); Обласної наукової бібліотеки імені І.П. Котляревського (м. Полтава); Національного державного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (м. Київ); бібліотеки Національної музичної академії України імені П.І. Чайковського (м. Київ); Київської духовної академії (КДА, м. Київ); Московской духовной академии (МДА, г. Москва); Московской городской учительской семинарии; Обласного краєзнавчого музею (м. Полтава); 2) урядові документи досліджуваного періоду, звіти керівних органів освіти, навчальних закладів та громадських організацій, навчально-програмова документація, статистичні збірники; 3) періодичні профільні видання; 4) науково-літературні джерела релігійного, педагогічного, психологічного, філософського та мистецтвознавчого змісту; 5) довідково-бібліографічна література.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що в ньому вперше здійснено цілісний науковий аналіз виховання молоді засобами православної духовної музики в закладах освіти України кінця ХІХ - початку ХХ століття як мистецько-педагогічного феномена; обґрунтовано основні етапи процесу виховання молоді засобами православної духовної музики в церковнопарафіяльних школах, гімназіях, учительських семінаріях, народних та єпархіальних училищах: 1884-1889 рр. - пропедевтичний, 1889-1908 рр. - становлення, 1908-1914 рр. - активного розвитку, 1914-1917 рр. - завершальний; виявлено провідні тенденції (сутнісно-розвивальні, змістовно-процесуальні, актуально-визначальні) та основні чинники (методи, форми, види діяльності та умови) виховання; з'ясовано та науково узагальнено позитивний досвід виховання молоді засобами високоморального змісту духовних піснеспівів та їх емоційно-естетичної мелодики (педагогів-методистів О.М. Карасьова, В.П. Металлова, В.І. Сосновського; регентів-викладачів П.О. Козицького, О.І. Кошиця; композиторів Д.С. Бортнянського, М.В. Лисенка).

Теоретичне значення роботи. Виявлено історико-педагогічні витоки православної духовної музики в Україні (Х- поч. ХХ ст.) в єдності визначених шести періодів; охарактеризовано моральну, естетичну, громадянсько-патріотичну виховну сутність хорового церковного співу, показано його сприяння психофізіологічному, емоційному, інтелектуальному та фізичному розвитку дітей; теоретично обґрунтовано основні етапи виховання молоді засобами православної духовної музики досліджуваного періоду та визначне місце українських духовних піснеспівів у становленні хорового мистецтва України й Росії, розвитку етнодидактики і родинного виховання; розкрито роль особистості регента хору у вихованні молоді, охарактеризовано його професіоналізм і високу моральність.

Практична значущість одержаних результатів полягає в тому, що основні положення, узагальнення та висновки дослідження сприяють відродженню національно-культурних виховних традицій, збереженню і розвитку надбань історико-педагогічного досвіду українського народу. За результатами дослідження розроблено і впроваджено в практику підготовки педагогічних кадрів два нормативних курси (навчальні плани і програми) - “Історія мистецтв”, “Основи музичного виховання дошкільників” (довідка № 2674, від 27.06.2000 р.). Узагальнено досвід педагогів-методистів та регентів-викладачів і впроваджено в практику Полтавської недільної жіночої гімназії “Перлина” (довідка № 83, від 23.05.2000 р.). Результати дослідження можуть бути використані у викладанні історико-педагогічних та музикознавчих дисциплін, у розробці елективних курсів з питань розвитку музичної освіти та виховання; на курсах підвищення кваліфікації педагогічних працівників; при підготовці підручників і навчальних посібників, а також при написанні дипломних і магістерських робіт у закладах освіти ІІІ-IV рівнів акредитації.

Вірогідність і аргументованість наукових результатів дослідження та основних його висновків забезпечується широким використанням значної кількості архівних матеріалів, застосуванням методів наукової ідентифікації і зіставно-порівняльного аналізу літературних та архівних джерел, комплексним розглядом проблеми з педагогічних і мистецтвознавчих позицій, упровадженням елементів досвіду виховання молоді засобами православної духовної музики в освітніх закладах України ХІХ - ХХ століття в реальний виховний процес вищої та загальноосвітньої школи.

Зв'язок роботи з науковими планами та темами. Дисертацію виконано згідно з планом науково-дослідних робіт кафедри педагогіки Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка. Тема дисертаційного дослідження затверджена Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні. Протокол № 2 від 9 лютого 1999 року.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати дослідження доповідалися й обговорювалися на засіданнях ученої ради, кафедр педагогіки, філософії, музики та співів Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка; висвітлювались у виступах на Міжнародних (Львів, 1995; Кременчук, 1996; Полтава, 1996; Полтава, 1999), Всеукраїнських (Полтава, 1996; Полтава, 2000) наукових та науково-практичних конференціях.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковані в 13 наукових та науково-методичних статтях, із них 4 - у наукових фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаної літератури та архівних джерел, додатків. Обсяг основного тексту - 184 сторінки, список використаної літератури охоплює 44 сторінки - 520 найменувань, із них - 344 літературні та 176 - архівні джерела, додатки - 9 сторінок. Дисертація містить 3 табл. на 3 стор., 5 рис. на 4 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано вибір теми дослідження та хронологічні межі, її актуальність і доцільність, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, методологію, методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення, проаналізовано джерельну базу, сформульовано основні положення, що виносяться на захист, відображено апробацію та структуру дисертації.

У першому розділі - “Культурно-освітня та виховна роль православної духовної музики (кінець ХІХ- початок ХХ століття)” - проаналізовано й обґрунтовано історико-педагогічні витоки православної духовної музики в Україні, її виховна сутність.

Християнство позитивно вплинуло на музично-співацьку культуру українського народу, зробило його першозасновником духовної православної музики на Русі. Церква і держава створювали сприятливі умови для існування й розвитку цього сакрального мистецтва. У свій час естетичний аспект православного богослужіння, яким є духовний піснеспів, сприяв прийняттю князем Володимиром православної віри. Найбільший позитивний вплив на духовний піснеспів українського народу мала візантійська культура. Свідченням цього є розгорнута характеристика восьми гласів, або ладів візантійського осьмогласія, на основі яких базується календарний річний цикл богослужбових наспівів. Осьмогласіє Іоанна Дамаскіна було прийняте для усієї православної східної церкви й отримало назву “візантійський спів”.

Проведене дослідження свідчить, що Україна відіграла головну роль у становленні, поширенні та збереженні своєрідності православної духовної музики в Російській імперії, а духовні піснеспіви досить міцно вкоренилися в релігійному житті не лише народу, а й коронованих осіб. Виховання молоді до початку ХХ століття значною мірою здійснювалося саме завдяки православній духовній музиці, що звучала в хоровому виконанні на богослужіннях у храмах, на уроках у навчальних закладах при вивченні музикознавчого літургійного мистецтва та в родинному повсякденному молитовному співі.

Аналіз православної духовної музики як досить розвинутої у свій час мистецько-педагогічної галузі дозволив зробити висновок про її виховну сутність, яка полягає в єдності морально-патріотичного змісту тексту й емоційно-естетичної мелодики, несе в собі теологічний зміст і сприяє моральному, естетичному, громадянсько-патріотичному вихованню молоді, має позитивний комплексний вплив на особистість людини, її психофізіологічну, емоційну, інтелектуальну та фізіологічну сфери. Православна духовна музика становить значну частину музично-педагогічних надбань українського народу.

На основі аналізу архівних джерел, психолого-педагогічної, мистецтвознавчої, історичної, культурологічної літератури та порівняльної характеристики періодизацій сучасних учених (М.Д. Успенського, І.А. Гарднера) і дослідників минулих століть (Д.В. Розумовського, В.П. Металлова, О.В. Преображенського) розроблено авторську періодизацію, що відповідає завданням дослідження. Це дозволило обґрунтувати передумови нашого дослідження, визначити його хронологічні межі й усвідомити загальні витоки православної духовної музики, а також негативні й позитивні впливи на її розвиток.

З Х століття Київ став центром православних духовних піснеспівів, а осередком культури, освіти й навчання - Києво-Печерська Лавра, а також Видубицько-Михайлівський, Золотоверхий Михайлівський монастирі, звідки “київський знаменний розспів” розповсюдився на всю територію Русі завдяки українським співакам.

У XVI столітті в збереженні православної віри та державності визначну роль відіграв партесний спів, який став своєрідним захистом православних від покатоличення і мав визначальний вплив на розвиток музично-педагогічної культури.

XVII століття характеризувалося зародженням музичної теорії (з України розповсюджено п'ятилінійний сучасний нотопис) та освіти, що охопило майже все населення України, збільшилася кількість духовних шкільних хорів. Значний внесок у розвиток богослужбового співу зробили педагоги Лаврентій Зизаній, Захарій Копистенський, Памва Беринда. Досвід музичної освіти України поширився по всій Русі.

XVIII століття - це кризовий період у розвитку православної духовної музики, який був наслідком негативного впливу італійської світської музичної культури. Українські монастирі, особливо Києво-Печерський, все ж зберегли і збагатили давні духовні піснеспіви багатоголоссям. Талановитих українських дітей вивозили до імператорських та інших духовних хорів. Кінець цього періоду пов'язаний із розвитком співацької справи в Україні.

У ХVІІІ - ХІХ століттях виховний вплив української православної духовної музики продовжував зростати. Геніальний українець Д.С. Бортнянський став першим професійним композитором духовних піснеспівів. Поряд з ним працювали співвітчизники А.Л. Ведель і М.С. Березовський. Передусім вони створили неперевершені шедеври духовної православної музики й уславили українську хорову культуру.

У кінці ХІХ століття сформувалася українська національна композиторська школа на чолі з фундатором української музики М.В. Лисенком. Як композитор духовних піснеспівів, він будував музику лише на українському національному матеріалі. Його послідовники - П.О. Козицький, О.І. Кошиць, М.Д. Леонтович, Я.К. Степовий, К.Г. Стеценко - більшу частину своєї творчості також присвятили створенню православних духовних піснеспівів для богослужінь. Це збагатило морально-етичний та емоційно-естетичний виховний потенціал церковного співу.

Позитивно вплинула на розвиток духовного співу в кінці ХІХ століття широка зацікавленість нею громадськості і вихід наукових праць, у яких порушувалися проблеми виховного значення православної духовної музики та її історико-культурних витоків (І.І. Вознесенський, О.М. Карасьов, В.В. Лебедєв, В.П. Металлов, А.І. Полотєбнєв).

У подальшому розвитку виховання молоді засобами православної духовної музики позитивну роль відіграли п'ять з'їздів регентів, які відбулися з 1908 по 1914 рр. На з'їздах наголошувалось, що виховання етичних та естетичних якостей молоді засобами православної духовної музики є одним із ефективних шляхів виходу з моральної кризи; стверджувалося, що хоровий церковний спів в Україні став справжньою школою естетичного, морального і громадянського виховання всіх соціальних верств населення. Це мало велике культурно-освітнє значення, бо українському народу властива релігійність, музикальність і співучість. Комплексний виховний вплив духовних піснеспівів обґрунтовували відомі вчені досліджуваного періоду О.О. Берс, І.І. Гумперс, Е.О. Ганслик, К.І. Ейгес, М.М. Рубінштейн, Т.О. Щуровський і сучасники Б.Т. Лихачов, Н.Д. Нікандров та ін.

Спираючись на праці педагогів минулого Г.Г. Ващенка, В.В. Зеньківського, С.О. Рачинського, численні архівні документи, виявлено, що православна духовна музика сприяла виконанню державної програми єднання школи і церкви, вихованню всього населення, а також соціально-економічному, церковно-культурному, мистецькому розвитку та духовному процвітанню українського народу.

У другому розділі “Основні чинники виховання молоді засобами православної духовної музики” розкрито виховну роль церковного співу в педагогічному процесі початкових закладів освіти (церковнопарафіяльних школах); визначено православну духовну музику як засіб виховання молоді в середніх навчальних закладах (гімназіях, учительських семінаріях, народних та єпархіальних училищах); виявлено вплив загальнонародного церковного співу на формування морально-етичних почуттів молоді в позашкільній діяльності; проаналізовано роль регента хору у вихованні молоді та основні шляхи його професійної підготовки.

У поняття “чинники” ми включаємо форми і види діяльності, методи та умови виховання молоді хоровим церковним співом у церковнопарафіяльних школах, гімназіях, учительських семінаріях, народних та єпархіальних училищах.

Виховний процес початкової та середньої ланки освіти був складовою частиною загальної системи виховання молоді. Спільними у виховному процесі початкових та середніх навчальних закладів були мета, завдання, а також такі основні чинники: методи виховання (переконання, позитивного прикладу, невербальні методи стимулювання та ін.); форми (урочні, позаурочні, позашкільні); види діяльності (колективна, індивідуальна); педагогічні умови (обов'язковість навчання співам, висока професійність і моральність вчителя-регента, науково-методичне забезпечення виховного процесу).

Названі чинники аналізуються в дослідженні у відповідності до обгрунтованих етапів процесу виховання молоді православною духовною музикою в початкових і середніх закладах: пропедевтичного (1884-1889 рр.); етапу становлення (1889-1908 рр.); активного розвитку (1908-1914 рр.); завершального (1914-1917 рр.).

Парафіяльні школи спиралися на найдавніші традиції навчання і духовного розвитку молоді, на загальні принципи української етнопедагогіки (зв'язок теорії з практикою, безперервність виховання, його систематичність та послідовність, активність дітей та ін.). Церковний спів як інтегрована дисципліна був обов'язковим навчальним предметом. Щодо методики виховання засобами православної духовної музики в церковнопарафіяльних школах, то педагоги Д.Н. Зарін, А.Л. Маслов та С.І. Миропольський, методичні праці яких були опубліковані в ХІХ - на початку ХХ століття, вважали музичне виховання необхідним для всіх дітей. Вони не поділяли точки зору багатьох про те, що музичні здібності є не у всіх і займатися музикою можна тільки при наявності відповідного обдарування. Однією з умов успішного виховання вчені визначали високу методичну підготовку, необхідність викладання музичного матеріалу цікаво, уміння вчителя проводити уроки не сухо й формально, а емоційно і творчо.

Результати дослідження показують, що за умови методично правильного і творчого проведення уроків з хорового церковного співу деякі учні навіть зі слабкими природними здібностями виявляли відмінні успіхи з цієї дисципліни. Отже, хоровий церковний спів сприяв тому, що початкові навчальні заклади освіти стали осередками, із яких розпочиналося комплексне виховання.

Хор у початкових навчальних закладах служив підґрунтям для засвоєння важливих біблійних заповідей, ознайомлення учнів з основами теорії музики, що сприяли формуванню моральних принципів, виробленню вокальних і хорових навичок, розвитку музичних здібностей, естетичних смаків та культури емоцій. Хори в кінці ХІХ - на початку ХХ століть були гордістю школи і парафіяльного храму. Учні заохочувалися до участі в сільських хорах, і кількість таких колективів зростала. Парафіяни із задоволенням приходили до храму слухати хор, цінували церковнопарафіяльні школи і дякували вчителям-регентам за їхню благородну співацько-виховну справу. Добре організований хор виконував навчально-виховну функцію завдяки високоморальному змісту духовних піснеспівів, приносив велике естетичне задоволення, підносив людську гідність школярів-виконавців, учителя-регента, усього дорослого населення. Крім названих видів музичної діяльності, учні навчалися грі на скрипці. Характерною для церковнопарафіяльної школи було досягнення єдності урочної, позакласної та позашкільної виховної діяльності засобами хорового церковного співу (на уроках, співу в церкві, вдома), а також обов'язковість навчання церковним співам усіх учнів незалежно від музичних здібностей.

Спільним для першого (1884-1889 рр.) і другого (1889-1908 рр.) етапів розвитку виховання православною духовною музикою було те, що в другій половині ХІХ століття соціально-економічні умови в Російській імперії вимагали від системи освіти створення нових навчальних закладів. З'являються початкові й середні навчальні заклади різних відомств: міністерські, громадські, земські, духовні, міські, державні й приватні, у яких з 1889 року “церковні співи” також стають обов'язковою дисципліною.

Головним завданням виховання молоді для всіх чотирьох етапів у середніх навчальних закладах було формування християнського ставлення до життя. Існувала тенденція подальшого розвитку церковного співу як комплексного засобу виховання. У навчально-виховному процесі гімназій домінував демократично-гуманітарний напрямок, тому проблеми виховання вирішувалися на всіх уроках. В.І. Сосновський та інші дослідники стверджують, що від вирішення поставлених у цьому руслі завдань залежав успіх у формуванні особистості учнів, вихованні патріотичних почуттів та естетичних смаків, вироблення в них морально-етичних норм. Уряд, суспільство і церква вважали, що боротьба з хуліганством може бути проведена тільки в храмах, із залученням до духовного співу, що буде виховувати, дисциплінувати та стримувати від недобрих вчинків.

Дослідження показало, що в середніх закладах освіти існувала варіативність навчання церковному співу. Духовні піснеспіви були включені до навчального плану, у позакласну й позашкільну роботу. Старші учні виконували функції регента хору молодших класів. Усі вихованці обов'язково співали в храмі під час богослужінь, а також брали участь у благодійних акціях. Спів у хорі забезпечував елементарну музичну підготовку вихованців і дорослого населення. Особливо це стосується третього етапу (1908-1914 рр.) - активного розвитку православної духовної музики як виховного засобу. Так, у Полтавському єпархіальному жіночому училищі, крім високохудожнього співу в хорі, учениць навчали грі на роялі, фісгармоніці та скрипці. Високий рівень співацько-виховної справи в середніх закладах освіти сприяв зростанню музичного професіоналізму не лише в Україні, а й у Росії.

Посиленню виховної ролі хорового церковного співу, що стосується першого (1884-1889 рр.) другого (1889-1908 рр.) та третього (1908-1914 рр.) етапів, сприяло здійснення таких заходів: 1) відкриття у Києві 1887 року перших курсів церковного співу, викладати на які був запрошений відомий педагог-методист О.М. Карасьов; 2) проведення за короткий проміжок часу (1908-1914 рр.) п'яти з'їздів хорових діячів та регентів; 3) поліпшення методичного забезпечення навчальних закладів (масове видання підручників, посібників, дидактичного матеріалу); 4) внесення позитивних змін до навчальних планів і програм закладів освіти початкової та середньої ланки (збільшення кількості годин з церковного співу, оптимальне розміщення уроків співів у розкладі та позаурочних занять - репетицій хору). Усе це було записано в резолюціях з'їздів хорових діячів та регентів. Третій і початок четвертого етапу характеризувалися зростанням ролі хорового церковного співу у вихованні молоді.

Для цих етапів виховання молоді в закладах освіти початкової і середньої ланки також характерним було активне відродження і розвиток загальнонародного церковного співу, його позитивного виховного впливу на доросле населення і молодь у позашкільній діяльності. Це сприяло: а) об'єднанню всього соціуму на підґрунті національно-духовних та релігійних цінностей; б) відродженню своєрідної вокально-хорової культури українського народу; в) профілактиці девіантної поведінки та аморальних вчинків учнівської молоді завдяки цілеспрямованому морально-естетичному, духовно-релігійному, громадянсько-патріотичному вихованню.

У дисертації охарактеризовано виховне значення особистості регента - керівника хору, його високий професіоналізм і моральність, позитивний приклад у формуванні особистості не лише учнів, але й дорослого населення. Обгрунтована роль регента у виховному процесі церковнопарафіяльних шкіл, гімназій, учительських семінарій, народних та єпархіальних училищ. Суспільна потреба в музикантах різних спеціальностей зростала, і до їх підготовки висувалися вищі вимоги. Професійна підготовка регентів складалася з трьох взаємопов'язаних складових: виконавської, музично-педагогічної і композиторської, головною з яких була музично-педагогічна. Для підвищення кваліфікації регентів існували регентські курси, контингент учасників яких був досить різноманітний (професійні регенти, учителі співів, учителі церковнопарафіяльних шкіл, регенти-псаломщики), але вимоги до них були єдині. Вони полягали в забезпеченні високих музично-професійних та духовно-моральних якостей, що дозволяло розв'язувати виховні завдання в комплексі.

Виявлено, вивчено й узагальнено прогресивний досвід регентів у вихованні молоді засобами хорового церковного співу: Г.П. Гладкого (Полтавська духовна семінарія), О.І. Кошиця (Фундукліївська гімназія), В.П. Карпова з Харківської, Ф.М. Попадича з Полтавської чоловічих гімназій, Ф.Д. Проценка - Прилуцької, І.А. Самчевського з Ніжинської гімназій та О.І. Соколова, який викладав у Полтавському єпархіальному училищі. Їх об'єднував високий професіоналізм і моральність, що були прикладом для учнів і дорослого населення.

У загальній моделі педагогічного процесу навчальних закладів початкової і середньої ланки православна духовна музика забезпечувала єдність виховання й навчання при провідній ролі виховання. Усвідомлюючи виховну роль церковного співу, державна влада, церковнослужителі та народ проявляли турботу про організацію церковних і шкільних хорів, їх забезпечення високопрофесійними кадрами.

ВИСНОВКИ

З'ясовано історико-педагогічні витоки православної духовної музики в Україні (Х- поч. ХХ ст.), охарактеризовано її генезу в єдності обґрунтованих автором шести періодів. Авторська періодизація дозволила розкрити позитивний вплив православної духовної музики на розвиток національно-культурних виховних традицій українського народу, на його народнопісенну творчість; виявити визначне місце духовних піснеспівів у становленні хорового мистецтва України, етнодидактики та родинного виховання; довести провідну роль українських співаків і композиторів у розвитку української та російської музично-педагогічних культур.

- Визначено поняття та виявлено сутність православної духовної музики. Православна духовна музика - це різновид вокально-хорового мистецтва, церков-ний високопрофесійний хоровий спів, який характеризується комплексними освітньо-виховними впливами на особистість. Виховна сутність православної духовної музики полягає в єдності морально-патріотичного змісту піснеспівів та їх емоційно-естетичної мелодики, що забезпечує моральне, естетичне, громадянсько-патріотичне виховання і сприяє психофізіологічному, емоційному, інтелектуальному та фізичному розвитку дітей.

- Здійснено цілісний науковий аналіз виховання молоді засобами православної духовної музики досліджуваного періоду; виявлено особливості виховання засобами православної духової музики в початкових церковнопарафіяльних школах, гімназіях, учительських семінаріях, народних та єпархіальних училищах.

- Обґрунтовано на основі розроблених критеріїв (соціально-економічний стан, розвиток освіти, роль релігії у вихованні) чотири основні етапи процесу виховання молоді засобами православної духовної музики: пропедевтичний (1884-1889 рр.), що характеризується прискореним соціально-економічним розвитком, створенням нових навчальних закладів, розширенням мережі церковнопарафіяльних шкіл (церковний спів стає обов'язковою навчальною дисципліною), кількісним зростанням церковних хорів; становлення (1889-1908 рр.), який визначається суперечливістю соціально-економічного розвитку, зміцненням зв'язків держави і церкви, якісно вищим рівнем хорової справи і виховної діяльності церковнопарафіяльних шкіл, гімназій, учительських семінарій, народних та єпархіальних училищ; активного розвитку (1908-1914 рр.); для нього характерна соціально-економічна нестабільність, підтримка богослужбового співу з боку уряду і народу, зростання виховного впливу православної духовної музики на молодь; завершальний (1914-1917 рр.), у якому відбувається цілковитий занепад духовного піснеспіву у зв'язку із світовою війною 1914 р. та подіями 1917 року.

Установлено й охарактеризовано провідні тенденції: 1) сутнісно-розвивальні, які полягають в обов'язковості виховання особистості засобами православної духовної музики, незважаючи на соціальний стан, вік, освіту, здібності та ін.; 2) змістовно-процесуальні - домінування в цілісному педагогічному процесі виховання над навчанням та ін.; 3) актуально-визначальні - спільність виховання засобами православної духовної музики дітей і дорослих та ін.

Виявлено основні чинники виховання духовними піснеспівами: методи виховання (переконання, позитивний приклад регента, заохочення, методи вправляння, вимоги, невербальні методи - жести рук, рух пальців, міміка тощо, наочні методи, стимулювання емоційно-позитивного ставлення до співацької діяльності та ін.); форми (урочні - навчання інтегрованій дисципліні “церковний спів”; позаурочні - участь у музичних вечорах, благодійних концертах, репетиціях; позашкільні - загальнонародний церковний спів, спів на криласах храмів); види діяльності (колективна - хоровий спів у навчальних закладах та храмах, індивідуальна - індивідуальні заняття з музики та співу); педагогічні умови (зацікавленість уряду в удосконаленні виховання молоді засобами православної духовної музики, обов'язковість навчання співам, висока професійність і моральність вчителя-регента, науково-методичне забезпечення виховного процесу, узагальнення й поширення передового досвіду педагогів-методистів).

- Розкрито роль регента у вихованні молоді засобами православної духовної музики, охарактеризована його професійна підготовка, яка складалася з трьох взаємопов'язаних складових - виконавської (професійні регенти, регенти-псаломщики), головної - музично-педагогічної (учителі співів початкових і середніх навчальних закладів) і композиторської. До регентів висувались вимоги, які полягали в єдності музично-професійних та духовно-особистісних якостей, що сприяло вирішенню завдань виховання дітей і дорослих засобами хорового церковного співу.

- Узагальнено позитивний досвід педагогів-методистів О.М. Карасьова, В.П. Металлова, В.І. Сосновського; регентів-викладачів П.О. Козицького, О.І. Кошиця; композиторів Д.С. Бортнянського, М.В. Лисенка та ін. у вихованні молоді засобами православної духовної музики, що дозволило виявити такі прогресивні для сучасної школи ідеї, як організація в закладах освіти духовних піснеспівів для відродження одвічної української вокально-хорової культури, влаштування благодійної діяльності молоді через хорове виконавство, збагачення змісту музичного виховання школярів духовно-православним репертуаром, застосування досвіду професійної підготовки регентів у навчально-виховному процесі сучасного закладу вищої педагогічної освіти та ін.

Отже, освітньо-виховні традиції православної духовної музики досліджуваного періоду є здобутком нашої культури і педагогіки, використання якого служитиме справі подальшої розбудови незалежної української держави.

Виконана дисертація є першою самостійною науковою роботою з проблем дослідження православної духовної музики як виховного засобу в закладах освіти України кінця ХІХ- поч. ХХ ст. Подальшого дослідження передусім потребує дидактичний аспект православної духовної музики, а також - шляхи і засоби актуалізації виховного потенціалу духовних піснеспівів у сучасних умовах.

Основний зміст дисертації відображено в таких друкованих працях

1. Маріо М.Д. Роль регента хору у вихованні молоді в Україні кінця ХІХ - початку ХХ століття // Збірник наукових праць ПДПІ. Випуск 2-3. - Серія “Педагогічні науки”. - Полтава, 2000. - С. 267-274.

2. Маріо М.Д. Духовне виховання молоді в музично-просвітницькій діяльності М.В. Лисенка // Педагогіка і психологія. - Львів, 1999. - № 4. - С. 223-228.

3. Маріо М.Д. Вихованя молоді на Україні засобами православної духовної музики кінця ХІХ - початку ХХ століття // Збірник наукових праць ПДПІ. Випуск 3 (7) .- Серія “Педагогічні науки”. - Полтава, 1999. - С. 102-107.

4. Маріо М.Д. Православна духовна музика як виховний чинник у просвітницькій діяльності М.В. Лисенка. // Збірник наукових праць ПДПІ. Випуск 1 (5). - Серія “Педагогічні науки”. - Полтава, 1999. - С. 39-45.

5. Маріо М.Д. Культурно-освітня діяльність Православної церкви на поч. ХХ ст.: до проблеми морально-етичного виховання // Історія релігій в Україні: Матеріали IV Міжнародного круглого столу. - Львів, 1995 - С. 137-138.

6. Маріо М.Д. Роль релігійних творів М.В. Лисенка в духовному вихованні особистості // Шляхи вдосконалення навчально-виховного процесу в початкових класах та дошкільних закладах: Збірник статей за матеріалами міжвузівської науково-практичної конференції. - Полтава, 1996. - С. 61-64.

7. Маріо М.Д. Музично-естетичне виховання: до психолого-педагогічної проблеми // Розвиток мислення молодших школярів: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. - Кременчук, 1996. - С. 47-49.

8. Маріо М.Д., Гладкий С.О. Церковна освіта на рубежі ХІХ-ХХ століть: культурологічний аспект // Слов'янська культура: здобутки і втрати: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. - Полтава, 1996. - С. 376-380.

9. Маріо М.Д. Культурно-освітня та естетична роль духовної музики // Наукові записки психолого-педагогічного факультету: Збірник статей. - Полтава, 1997. - С. 102-106.

10. Маріо М.Д. Значение православной духовной музыки в воспитании подрастающего поколения // Вышенский паломник. - Москва. 1997 - № 4. - С. 132-133.

11. Маріо М.Д. Морально-естетичне виховання молоді засобами православної духовної музики в Україні // Наукові записки психолого-педагогічного факультету: Збірник статей. - Полтава, 1998. - С. 56-60.

12. Маріо М.Д. Виховне значення духовної музики М.В. Лисенка // Формування національної культури молоді засобами народного мистецтва у контексті творчої спадщини М.В. Верховинця. Збірник наукових праць. - Полтава, 1999. - С. 136-140.

13. Маріо М.Д. Роль духовной музыки в воспитании молодёжи // Инвестиционный магазин. - Харьков, 1999. - № 6. - С. 22

Размещено на Allbest.ru