Размещено на http://www.allbest.ru/

ВОЛИНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук з фізичного виховання і спорту

ФОРМУВАННЯ ВЕРТИКАЛЬНОЇ СТІЙКОСТІ ТІЛА ДІТЕЙ 9-12 РОКІВ НА УРОКАХ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

Спеціальність: Педагогіка фізичного виховання і спорту

АЛЬОШИНА АЛЛА ІВАНІВНА

Луцьк, 2000 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Науково-технічний прогрес змінює характер вимог до рухової підготовленості людини. Для того, щоб фізичне виховання могло ефективно виконувати свою функцію, необхідні глибші знання структури моторики людини і закономірностей її зміни на різних етапах онтогенезу. Саме тому розкриття механізмів регуляції моторики відіграє важливу роль у розробці природно-наукових основ виховання та навчання дітей (О.О. Гужаловський, 1978, Л.Г. Харітонова, 1996, І.П. Ратов, 1997).

Одним із перспективних напрямків удосконалення системи фізичного виховання в загальноосвітній школі є розробка наукової обґрунтованої системи дидактичних засобів та методів розвитку фізичних якостей школярів (Л.В. Волков, 1981, О.О. Гужаловський, 1986, В.М. Болобан, Е.С. Вільчковський, 1997). Особливу актуальність у вирішенні цієї задачі має вивчення у школярів проблеми управління просторовою орієнтацією свого тіла, своїми рухами. Багато авторів, обґрунтовуючи задачі фізичного виховання, відзначали важливість вміння у дітей диференціювати окремі рухи, свідомо управляти ними і пристосовувати їх до перешкод, долаючи їх з якомога більшою спритністю (М.О. Бернштейн, 1947, Е.С. Вільчковський, 1983, М.В. Балк, В.Г. Болтянський, 1987). Більш повне пізнання вікових закономірностей управління рухами відкриває нові можливості для вдосконалення рухових функцій людини у процесі її індивідуального розвитку, засобами фізичного виховання (М.О. Бернштейн, 1966, І.А. Аршавський, 1981, О.Г. Сухарєв, 1991, А.Г. Рибаковський, 1998).

Інтенсивне становлення довільних рухових функцій та вдосконалення координаційних здібностей у дітей є передумовою для засвоєння ними достатньо складних рухів та успішного оволодіння різноманітними руховими діями, які використовуються при виконанні спортивних рухів, а також у повсякденному житті.

Поза тіла людини, його положення, як відомо, є ядром структури фізичної вправи, а координація вертикального положення при стоянні є своєрідним індикатором здоров'я людини (В.Н. Кардашенко, 1980, Ю.В. Верхошанський, 1988, Я.С. Вайнбаумн, 1993). Усе це обумовлює необхідність оцінки розвитку функції рівноваги тіла у дітей.

Ефективність розвитку координаційних здібностей дітей багато в чому залежить від вікової схильності до виконання рухів різної міри складності, а також від відповідного вмілого використання дидактичних принципів та раціонального використання відповідних прийомів і методів.

Згідно результатів досліджень (В.І. Ляха, 1976, Я.М. Коца, 1986, І. Ліндер, 1989, Ю.М. Кабанова, 1996) найсприятливішим для розвитку координаційних здібностей є вік від 8 до 13 років. Аналіз шкільних програм з фізичного виховання свідчить про те, що на сьогодні в літературі немає систематизованих даних про вплив спеціальних фізичних вправ на розвиток вертикальної стійкості тіла дітей, а також нема відомостей про те, які засоби та методи найефективніші для розвитку координаційних здібностей. Особливо гостро стоїть питання контролю вертикальної стійкості тіла школярів на уроках фізичної культури.

Таким чином, актуальність вибраної нами наукової теми підтверджується недостатньою вивченістю проблем розвитку та контролю вертикальної стійкості тіла дітей на уроках фізичної культури в загальноосвітніх школах.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано згідно із зведеним планом науково-дослідної роботи Національного університету фізичного виховання і спорту України за темою: 1.6.1 "Вдосконалення біомеханічних засобів та методів заданих властивостей моторики" (номер державної реєстрації 0196 U 010529). Мета дослідження - вдосконалення процесу формування вертикальної стійкості тіла школярів засобами фізичного виховання.

Задачі дослідження:

1. Дослідити біомеханічні особливості формування геометрії маси тіла у школярів.

2. Визначити фактори, що впливають на формування вертикальної стійкості тіла дітей.

3. Розробити та експериментально дидактичні програми для вдосконалення вертикальної стійкості тіла школярів.

4. Розробити методи педагогічного контролю вертикальної стійкості тіла дітей.

Об'єкт дослідження - процес фізичного виховання в загальноосвітніх школах.

Предмет дослідження - формування вертикальної пози тіла школярів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше отримані дані про закономірності формування геометрії маси тіла у школярів та показники динамічної стійкості, що дало можливість визначити факторну структуру вертикальної стійкості їх тіла і подати кількісні характеристики цього взаємозв'язку. У праці вперше вивчено взаємозв'язок біомеханічних характеристик, розподілу у просторі маси тіла дітей певної вікової групи, які відображають їх вплив на ступінь стійкості рівноваги. На основі цих результатів складені дидактичні програми для вдосконалення вертикальної стійкості тіла дітей 9-12 років і оціночні таблиці для визначення рівня її розвитку. Запропоновані методи педагогічного контролю, які базуються на використанні розроблених лінійних рівнянь регресії, підвищують ефективність шкільних уроків з фізичної культури.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання запропонованих теоретичних положень та практичних рекомендацій у системі фізичного виховання учнів загальноосвітніх шкіл та у спортивних секціях під час занять різними видами спорту із складно координаційною структурою.

Розроблені та впроваджені у навчальний процес дидактичні програми для розвитку та вдосконалення вертикальної стійкості тіла дітей 9-12 років, які базуються на результатах дослідження факторної структури рівноваги. Розроблені відповідні оціночні і прогностичні математичні моделі, які дозволяють контролювати вертикальну стійкість тіла дітей на уроках фізичної культури. Отримані результати суттєво доповнюють уяву про формування вертикальної стійкості тіла школярів засобами фізичної культури.

Результати виконаної дисертаційної роботи впроваджені в практику навчального процесу з фізичної культури загальноосвітньої школи № 25 м. Луцька, в навчальний процес Волинського державного університету ім. Лесі Українки, під час читання курсу теорії і методики фізичного виховання, а також на курсах підвищення кваліфікації викладачів фізичної культури та тренерів.

Особистий внесок здобувача полягає у постановці проблеми, визначенні мети досліджень, безпосередній їх організації і проведенні, аналізі та узагальненні отриманих результатів. Автор зробила основний внесок при підготовці сумісних публікацій, виконала запланований об'єм роботи: представила експериментальний матеріал для аналізу, провела математичну обробку та графічний аналіз результатів дослідження, сформулювала висновки. Апробація результатів дисертації. Матеріали досліджень доповідались на Міжнародних науково-практичних конференціях:

- "Фізичне виховання, спорт і культура здоров'я у сучасному суспільстві" (Луцьк, 1999);

- Всеукраїнських наукових конференціях "Концепція підготовки спеціалістів фізичної культури в Україні" (Луцьк, 1994, 1996);

- Щорічних наукових конференціях викладачів Волинського державного університету імені Лесі Українки (1989-2000 рр.);

- Обласних семінарах та курсах підвищення кваліфікації вчителів фізичної культури та тренерів.

Публікації. Основні положення дисертації опубліковано в 11 наукових працях, серед них, 6 статей у наукових фахових виданнях України.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, п'яти розділів, висновків, практичних рекомендацій, списку використаних джерел та додатків. Текст дисертаційної роботи викладено на 200 сторінках комп'ютерного набору, містить 20таблиць, 29 рисунків, 4 додатки. У роботі використано 233 літературних джерела, із яких 47 - іноземні.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі - "Особливості формування моторики дітей шкільного віку" проаналізовано й узагальнено відомості про особливості морфо-функціонального розвитку дітей 9-12 років, а також особливості розвитку моторики дітей в онтогенезі, формування геометрії маси тіла, закономірності формування та контролю вертикальної стійкості тіла школярів. Аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури свідчить про те, що проблема формування і контролю вертикальної стійкості тіла дітей на уроках фізичної культури в теперішній час є надзвичайно актуальною і недостатньо дослідженою.

"Організація і методи дослідження". Методологічною основою дослідження є системно структурний підхід, який розглядає різноманітні явища і процеси у їх функціональній єдності (П.К. Анохин, 1975, В.М. Платонов, 1997).

Для вирішення поставлених задач проводились педагогічні спостереження та експерименти з використанням комплексу методів: аналіз спеціальної науково-методичної літератури, антропометрія, педагогічне тестування з використанням інструментальних методів та технічних засобів реєстрації кількісних характеристик рухових якостей дітей, а також методи математичної статистики.

Дослідження проходили у три етапи: на першому етапі було організовано педагогічні спостереження та педагогічний експеримент, метою яких було формування масиву даних, необхідних для вивчення вікових закономірностей фізичного розвитку і формування геометрії маси тіла дітей, які займаються фізичними вправами за програмою загальноосвітньої школи. При вирішенні задач цього етапу ми використовували метод антропометрії. Дослідженнями було охоплено 900 чоловік, у кожного із яких реєструвалось 40 показників.

На другому етапі проводилось дослідження динамічної стійкості тіла школярів. Метою цього етапу було визначення амплітуди і частоти коливань загального центру маси (ЗЦМ) тіла школярів. Для вирішення поставлених завдань використовувався метод, який би дозволив визначити зміну цих показників у сагітальній та фронтальній площинах у хлопчиків та дівчаток шкільного віку.

На третьому етапі був проведений експеримент з метою вдосконалення і контролю вертикальної стійкості тіла дітей 9-12 років. Для вирішення поставлених завдань використовувались дидактичні програми, спрямовані на розвиток та вдосконалення вертикальної стійкості тіла дітей.

Дослідження особливостей формування геометрії мас тіла у дітей шкільного віку.

В результаті проведених досліджень отримані достовірні дані про те, що тотальні розміри тіла дітей з віком збільшуються, але відбувається це по-різному. Так, у хлопчиків з 7 до 16 років довжина тіла збільшується на 51,6 см при збільшенні маси на 41,0 кг. У дівчаток в цей період довжина тіла збільшується на 35,3 см, маса на 34,2 кг. При цьому слід відмітити, що темпи приросту маси і довжини тіла у хлопчиків максимальні в період з 9-ти до 10-ти років, після чого відбувається їх спад. У дівчаток зміна цих показників відбувається по-іншому: в період з 9-ти до 10-ти років максимальний приріст маси, після чого відбувається спад, а потім знову ріст. Приріст довжини тіла відбувається аналогічним чинам, але максимальний показник з 11-ти до 12-ти років. Довжина верхньої кінцівки у хлопчиків збільшується на 25,2 см у дівчаток на 19,7 см. Довжина нижньої кінцівки у хлопчиків зростає швидше, ніж у дівчаток. Довжини ланок верхньої і нижньої кінцівок з віком також збільшуються, однак загальної тенденції цього росту не відмічено. Подібним чином відбувається і збільшення обтяжних розмірів тіла дітей. Отримані нами результати підтверджують точку зору багатьох авторів (В.Г. Властовський, 1976, В.М. Кардашенко, 1980, М.В. Хрипкова, 1990, О.Г. Сухарєв, 1991).

При вивченні особливостей формування вертикальної пози у дітей ми визначали показники амплітуди і частоти коливань ЗЦМ тіла у сагітальній та фронтальній площинах. Так, у хлопчиків і дівчаток амплітуда коливань ЗЦМ тіла в сагітальній площині більша ніж у фронтальній. З віком амплітуда коливань ЗЦМ тіла зменшується. У хлопчиків ці показники зменшуються з 8,28 мм до 3,51 мм у фронтальній площині із 12,38 мм до 3,84 мм у сагітальній. Показники частоти майже однакові в обох площинах, як у хлопчиків, так і у дівчаток. У хлопчиків у фронтальній площині частота коливань ЗЦМ тіла зростає з 3,38 Гц до 5,05 Гц, в сагітальній площині з 3,42 Гц до 5,17 Гц. У дівчаток частота коливань ЗЦМ зростає з 3,41 Гц до 4,39 Гц у фронтальній площині та з 3,46 Гц до 4,37 Гц у сагітальній.

У хлопчиків приріст показників амплітуди і частоти коливань ЗЦМ тіла в сагітальній площині значно нищій, ніж у фронтальній.

У дівчаток приріст амплітуди більший у фронтальній площині, а частоти в сагітальній.

Отримані нами результати досліджень не суперечать дослідженням, які підтверджують нерівномірність зміни амплітуди і частоти коливань ЗЦМ тіла (В.М. Болобан, 1990, Т.Є. Містулова, 1996).

Проведені антропометричні вимірювання дали можливість визначити динаміку зміни висоти ЗЦМ тіла у дітей шкільного віку. Так, у хлопчиків висота ЗЦМ тіла над опорою з віком збільшується з 0,75 м до 1,149 м. У дівчаток цей показник зростає з 0,79 м до 1,03 м. Темпи приросту висоти ЗЦМ тіла у хлопчиків вищі, ніж у дівчаток. Максимальні темпи приросту цього показника у хлопчиків з 8-ми до 9-ти і з 11-ти до 12-ти років, у дівчаток максимальний приріст з 11-ти до 12-ти і з 13-ти до 14-ти років.

Використання методу лінійної кореляції для вивчення особливостей взаємозв'язку 40 морфо-функціональних показників і ступені їх впливу на стійкість рівноваги дало можливість визначити факторну структуру вертикальної стійкості тіла дітей. Аналізувались лише високі достовірні зв'язки (r = 0,95 і більше).

На основі даних кореляційного аналізу ми визначили рівняння регресії між показниками росту та ваги:

У = 97,65 + 1,294 * Х хлопчиків

У = 107,29 + 1,0507 * Х дівчаток

Де:

У - довжина тіла;

Х - маса тіла.

Відповідні рівняння регресії були визначені і для показників росту, ваги та висоти ЗЦМ тіла:

У = - 20,7 + 0,7593 * Х хлопчиків

У = - 8,52 + 0,6785 * Х дівчаток

Де:

У - довжина тіла;

Х - висота ЗЦМ тіла.

В результаті факторного аналізу були визначені біомеханічні характеристики, які мають найбільший вплив на вертикальну стійкість тіла дітей: ріст, вага, висота ЗЦМ тіла та обсяг стегон. У результаті математичної обробки отриманих даних, ми визначили рівняння регресії, які дозволяють контролювати показники амплітуди і частоти коливань ЗЦМ тіла дітей.

Формування вертикальної стійкості тіла дітей 9-12 років.

Аналіз результатів динамічної стійкості тіла школярів свідчить про недостатній розвиток цієї якості у дітей 9-12 років. Нами були розроблені дидактичні програми, спрямовані на розвиток та вдосконалення вертикальної стійкості тіла дітей. Програми складені із вправ, що сприяють розвитку вертикальної стійкості тіла дітей. Прямий порівняльний експеримент проводився протягом чотирьох місяців. Реалізуючи програми, ми використовували принципи індивідуальності, послідовності, надійності, використовуючи при цьому різні методи: цілісного та роздільного вивчення вправ, ігровий та змагальний. Результати педагогічного експерименту свідчать про покращення показників вертикальної стійкості тіла дітей експериментальної групи після використання дидактичних програм.

Зміна амплітуди коливань висоти ЗЦМ тіла у дівчаток, у фронтальній площині, відбувається таким чином: у 9-ти річних дівчаток амплітуда зменшується з 7,24 мм до 6,6мм в експериментальній групі і до 7,08 мм в контрольній групі, різниця між результатами статистично достовірна.

У 10-ти річних - амплітуда зменшується з 6,8мм до 6,17 мм в експериментальній групі та до 6,47 мм у контрольній групі, різниця статистично достовірна. В 11-ти річних дівчаток відбувається зменшення амплітуди з 6,31 мм до 5,94 мм в експериментальній групі до 6,10 мм у контрольній групі, різниця між показниками статистично недостовірна. У 12-ти річних дівчаток - зміна амплітуди з 5,97 мм до 5,79 мм в експериментальній групі і до 5,82 мм у контрольній групі, різниця між показниками не суттєве, а різниця між показниками статистично недостовірна. Зміна амплітуди коливань ЗЦМ тіла у сагітальній площині відбувається по іншому: у дівчаток 9-ти років цей показник зменшується з 11,59 мм до 10,8 мм в експериментальній групі і до 11,29 мм у контрольній групі, різниця показників статистично достовірна. У 10-ти річних дівчаток амплітуда зменшується з 10,92 мм до 10,6 мм в експериментальній групі і до 10,76 мм у контрольній групі, різниця статистично достовірна. Статистично достовірною є різниця показників у 11-ти річних дівчаток, амплітуда зменшується з 10,79 мм до 10,3 мм в експериментальній групі і до 10,46 мм у контрольній групі. А у віці 12 років у дівчаток амплітуда зменшується з 10,11мм до 9,82мм в експериментальній групі і до 10,2мм у контрольній групі - різниця показників статистично достовірна.

Частота коливань ЗЦМ тіла, у сагітальній площині, у дівчаток 9-ти років збільшується з 3,47 Гц до 3,52 Гц в експериментальній групі і до 3,50 Гц у контрольній групі, різниця показників статистична недостовірна. У віці 10-12 років, у дівчаток різниця у показниках частоти коливань ЗЦМ тіла, у сагітальній та фронтальній площинах, статистично недостовірна, оскільки t < t_гр.

У хлопчиків зміна амплітуди і частоти коливань ЗЦМ тіла відбувається таким чином: амплітуда у фронтальній площині у 9-ти річних хлопчиків зменшується з 7,21 мм до 6,5 мм в експериментальній групі і до 7,04 мм у контрольній групі. У 10-ти річних - зменшується з 6,91 мм до 6,17 мм в експериментальній групі і до 6,75 мм у контрольній групі. У хлопчиків 11-ти років показники зменшуються з 6,12 мм до 5,81 мм в експериментальній групі і до 5,98 мм у контрольній групі, різниця їх статистично достовірна. У віці 12 років амплітуда зменшується з 5,59 м до 5,21мм в експериментальній групі і до 5,5мм у контрольній групі, при 2,42 > t_гр.

У сагітальній площині амплітуда коливань ЗЦМ тіла зменшується у кожному віці у експериментальній та контрольній групах при статистично достовірній різниці показників: у 9 років - з 11,42 мм до 11,06 мм в експериментальній групі і до 11,31 мм у контрольній групі, в 10 років - з 11,21 мм до 10,85 мм в експериментальній групі і до 11,09 мм у контрольній групі, в 11 років з 11,09 мм до 10,62 мм в експериментальній групі і до 10,89 мм у контрольній групі, в 12 років - з 10,72 мм до 10,13 мм в експериментальній групі і до 10,52 мм у контрольній групі.

Частота коливань ЗЦМ тіла у хлопчиків у фронтальній та сагітальній площинах, у період з 9-ти до 12-ти років збільшується у контрольній та експериментальній групах, але відбувається це по-різному.

Так, у 9-ти річних хлопчиків у сагітальній площині показник зростає з 3,5 Гц до 3,58 Гц в експериментальній групі і до 3,56 Гц у контрольній групі, у 10-ти річних - частота зростає з 3,53 Гц до 3,69 Гц в експериментальній групі і до 3,63 Гц у контрольній. У хлопчиків 11-ти років показник зростає з 3,58 Гц до 3,81 Гц в експериментальній групі і до 3,68 Гц у контрольній групі, у 12-ти річних хлопчиків показники ще вищі - 3,76 Гц в експериментальній і 3,66 Гц у контрольній групі. Слід також зазначити, що у всіх вище перерахованих випадках різниця показників статистично недостовірна, оскільки t < t_гр.

Контроль вертикальної стійкості тіла дітей доцільно проводити, враховуючи, що не в кожній школі є така дорога апаратура, ми запропонували виконувати педагогічний контроль вертикальної стійкості тіла дітей аналітичним методом, за допомогою рівнянь регресії, використовуючи ряд показників, отриманих при прямих вимірюваннях.

Таблиця - Рівняння регресії для визначення параметрів стійкості тіла дітей:

Де:

А - амплітуда коливань ЗЦМ тіла;

f - частота коливань ЗЦМ тіла.

На основі результатів досліджень нами були розроблені оціночні таблиці для визначення рівня розвитку вертикальної стійкості тіла дітей.

Обговорення результатів. Підбивається підсумок проведеної роботи, в якій було показано, що вивчення особливостей формування геометрії маси тіла у дітей, а також формування вертикальної стійкості тіла дозволило виявити основні фактори, що впливають на стійкість тіла у вертикальному положенні. У роботі запропоновані дидактичні програми, доведена їх ефективність, запропоновані аналітичні методи педагогічного контролю вертикальної стійкості тіла дітей.

ВИСНОВКИ

1. Аналіз спеціальної, науково-методичної літератури і власних експериментальних даних показав, що проблема розвитку та вдосконалення вертикальної стійкості тіла і координаційних здібностей дітей 9-12 років все ще далека від оптимального рішення. Її вивчення може дати новий стимул для вдосконалення засобів і методів фізичного виховання дітей шкільного віку. Проведені дослідження показали, що вона може бути вирішена з системних позицій, на основі комплексного аналізу різних форм прояву рухової координації дітей, її обумовленості як вродженими так і сформованими в онтогенезі механізмами. При цьому слід враховувати склад рухів за рівнями, вікову схильність дітей 9-12 років до прояву тих чи інших координаційних здібностей, а також закономірності адаптаційного процесу.

2. У процесі досліджень було встановлено, що зміна геометрії маси тіла дітей і процеси їх вікового розвитку носять поступальний і нерівномірний характер. Виявлені періоди максимальних та мінімальних темпів приросту ваго-ростових показників, розмірів ланок верхніх та нижніх кінцівок, а також розмірів тіла у хлопчиків та дівчаток.

3. Біомеханічна структура вертикальної стійкості тіла школярів характеризується при цьому показниками амплітуди і частоти коливань ЗЦМ тіла (щодо сагітальної і фронтальної площин). Результати досліджень показали, що з віком ці показники у дітей покращуються. Так, у хлопчиків показники амплітуди і частоти, щодо обох площин, вищі, ніж у дівчаток. При цьому амплітуда коливань ЗЦМ тіла в сагітальній площині зменшується на 8,54 мм у хлопчиків і на 9,9 мм у дівчаток, у фронтальній площині цей показник зменшується на 4,77 мм у хлопчиків і на 4,85 мм у дівчаток. Частота коливань ЗЦМ тіла збільшується за цей період в сагітальній площині у хлопчиків на 1,75 Гц, у дівчаток на 0,89 Гц, у фронтальній площині - у хлопчиків на 1,28 Гц, у дівчаток на 0,88 Гц.

4. Кореляційний аналіз виявив високий ступінь взаємозв'язку біомеханічних характеристик та антропометричних величин у досліджуваних, а також при виконанні ними ускладненої пози Ромберга. Встановлені високі ступені кореляційних взаємозв'язків між цими показниками свідчать про те, що по мірі збільшення тотальних розмірів тіла у дітей покращуються показники рівноваги.

5. На основі результатів кореляційного і факторного аналізу складені лінійні рівняння регресії, які дають можливість спеціалістам аналітичним шляхом визначати амплітуду і частоту коливань ЗЦМ тіла дітей щодо сагітальної і фронтальної площин. Виявлені закономірності та отримані показники дозволяють прогнозувати кількісні параметри вертикальної стійкості тіла школярів у процесі фізичного виховання.

6. Проведений педагогічний експеримент показав, що використання дидактичних програм на уроках фізичної культури в загальноосвітніх школах, суттєво впливає на покращення показників вертикальної стійкості тіла дітей 9-12 років. При цьому у дітей експериментальної групи статистично достовірно зменшуються показники амплітуди коливань ЗЦМ тіла у сагітальній та фронтальній площинах: у хлопчиків на 1,29 мм у фронтальній площині та на 0,93 мм в сагітальній, у дівчаток на 0,81 мм у фронтальній та на 0,98 мм у сагітальній площині. Показники частоти коливань ЗЦМ тіла при цьому зростають: в сагітальній площині - на 0,26 Гц у хлопчиків і на 0,13 Гц у дівчаток, у фронтальній площині - на 0,44 Гц у хлопчиків та на ,032 Гц у дівчаток.

7. Результати досліджень дають підставу для чіткішого орієнтування спрямованості використання спеціальних фізичних вправ на уроках фізичної культури. З метою розвитку та вдосконалення вертикальної стійкості тіла школярів доцільно використовувати запропоновані в роботі дидактичні програми, які включають спеціальні фізичні вправи, спрямовані на розвиток вертикальної стійкості тіла школярів.

8. Педагогічний контроль вертикальної стійкості тіла на уроках фізичної культури доцільно здійснювати аналітичним шляхом, використовуючи запропоновані лінійні рівняння регресії, які враховують найсуттєвіші фактори, що впливають на вертикальну стійкість тіла дітей.

9. Розроблені в результаті проведених досліджень оціночні таблиці і наведені у них показники можуть бути використані у якості нормативних документів під час контролю якості педагогічного процесу фізичного виховання у школі. Вони дозволяють на об'єктивній основі враховувати особливості розвитку дітей, які проживають у певному регіоні, та найефективніші при оперативній оцінці вертикальної стійкості тіла школярів безпосередньо на уроках фізичної культури, при неможливості використання складних апаратурно-вимірювальних комплексів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ