Освіта як цінність: зміна пріоритетів в епоху глобалізації

Размещено на http://www.allbest.ru

Освіта як цінність: зміна пріоритетів в епоху глобалізації

Молодиченко В.В

Концептуальні основи державної політики в галузі освіт, що були визначені в свій час Державною національною програмою «Освіта. Україна ХХІ століття», засвідчують їх єдиноспрямованість із цінностями українського державотворення й відродження культури, а також з цінностями, які несе з собою такий світовий процес, як глобалізація. Реалізація цієї програми передбачала досягнення якісно нового стану вищої освіти, її реальну конкурентноздатність, інтеграцію в міжнародний освітній простір. Для цього в програмі були визначені шляхи забезпечення пріоритетного розвитку освіти України, залучення до активної участі в цьому процесі всіх державних і громадських установ, приватних структур, трудових колективів, родин, кожного громадянина. Проголошена інтеграція у світову систему освіти здійснюється при збереженні і розвитку досягнень і традицій власне української вищої школи, що закріплено законодавчонормативним чином, зокрема в Законах України «Про освіту», «Про вищу освіту», в актах Президента України і Кабінету Міністрів України.

Проміжні результати розвитку національної системи освіти бути проаналізовані і підсумовані на ІІ Всеукраїнському з'їзді працівників освіти (2001 р.), а подальшу стратегію визначила Національна доктрина розвитку освіти державний документ, що детермінує систему поглядів і основні напрями розвитку освіти України в першій чверті ХХІ століття. На вирішення проблем, пов'язаних із реалізацією заходів із модернізації системи освіти з урахуванням вимог інформаційної епохи і глобалізованого суспільства, спрямована також і державна програма «Вчитель», розроблена на період до 2012 року.

Згідно Національної доктрини розвитку освіти, освіта є основою розвитку особистості, суспільства, нації і держави, гарантією майбутнього України, фактором політичної, соціально-економічної, культурної і наукової організації життєдіяльності українського соціуму. Вища освіта і наука проголошені стратегічним ресурсом забезпечення національних інтересів України, зміцнення авторитету і конкурентоспроможності української держави на міжнародній арені.

Нормативними документами, що регламентують сучасний розвиток української системи освіти, проголошено, що інтеграція освіти України в міжнародний освітній простір базується на принципах пріоритету національних інтересів, збереження і розвитку інтелектуального потенціалу нації, миротворчої і культуростворюючої спрямованості міжнародної співпраці, орієнтації на національні, європейські і загальнолюдські фундаментальні цінності, розвивального, системного і взаємовигідного характеру співробітництва й толерантності в оцінці і сприйняття закордонних систем освіти. Основні напрями міжнародної співпраці в галузі освіти і науки полягають у здійсненні спільних наукових досліджень, співробітництва з міжнародними фондами; у проведенні міжнародних наукових конференцій, семінарів, симпозіумів; у сприянні участі українських наукових і педагогічних працівників у відповідних заходах за кордоном, різноманітним формам освітніх і наукових обмінів, стажувань учнів, студентів, викладачів за кордоном; у виданні і поширенні закордонної наукової і навчальної літератури.

Загалом, проголошено, що українська система освіти є відкритим соціальним інститутом. Вона співпрацює з міжнародними установами і організаціями, покликаними за характером своєї діяльності залучати педагогів і молодь до формування соціальної компетентності та набуття досвіду у сфері взаєморозуміння, толерантності, побудови «спільного європейського дому», культурної багатоманітності, зберігаючи при цьому власні культурні надбання.

Сучасні стандарти вищої освіти в Україні розроблено з урахуванням європейського рівня вимог, що сприяє більш повному приєднанню України до світової системи освітніх і суспільних цінностей. Також у стандартах особливе відображення отримує гуманістична спрямованість вищої освіти, адже передбачено, що дисципліни людинознавчого, народознавчого характеру складають 20% навчального часу. Передбачено також забезпечення гуманістичної спрямованості фундаментальних і спеціальних навчальних дисциплін. Завдяки цьому стандарти забезпечують не тільки європейський рівень формування освіти і виробітку професійних навичок, але й виховання гармонійно розвиненої соціально-активної толерантної людини з високими духовними якостями, здатної до саморозвитку і самовдосконалення.

Можна стверджувати, що в описаних документах витримується функціональна специфіка освіти як соціального інституту, яка полягає у відтворенні нею єдності ціннісно-культурних констант суспільства. Причому реалізація аксіологічного підходу до навчання й виховання означає не просто «озброїти молодих людей знаннями, ціннісними вміннями ключових компетенцій життєдіяльності в умовах динамічних соціальних змін, сформувати в них персональні системи цінностей» [1,5], а й навчити їх розвивати власне ціннісне поле, створюючи тим самим підстави для збагачення змісту й форм індивідуальної і суспільної життєдіяльності. На сучасному етапі комплексний аксіологічний вимір освіти з необхідністю повинен включати таку ієрархічну структуру: особистісні цінності, родинні цінності, етнонаціональні цінності, цінності глобальної культури, фундаментальні загальнолюдські цінності.

У цьому сенсі корисним є погляд Б.Гершунського, який вважає основною соціальною функцією освіти функцію виробітку і трансляції єдиних культурних уявлень, що стають основою соціокультурної інтеграції [2,145]. В такий спосіб в процесі нормального виконання освітою цієї функції у суспільстві відтворюється єдина специфічна ціннісно-культурна конструкція. Порушення ж або скорочення виконання цієї функції, навпаки, спричинює розриви і деформації соціальної єдності. Але для нормального функціонування освітньої системи в цій якості необхідне забезпечення в її змісті єдності знань і духовних цінностей.

Розуміння освіти як єдності знань і цінностей не дозволяє ігнорувати кілька суперечностей, що виокремлюються у цьому зв'язку у вітчизняному освітньому просторі навіть без особливих акцентів на процесах глобалізації. З одного боку, це суперечність між застарілими знаннями в різних сферах суспільного буття і сучасними демократичними цінностями. З іншого суперечність між здобутими сьогодні знаннями про принципи і механізми перебігу сучасних соціальних процесів і привабливими для багатьох українських громадян радянськими цінностями. Якщо ж на ці суперечності накладаються нові неузгодженості національних цінніснокультурних і освітніх систем з глобальними, то єдність освіти і ціннісної площини стає під великим питанням.

Загалом, підкреслення нерозривного взаємозв'язку освітньої сфери соціуму і його ціннісного виміру є класичним і в теоретичному плані лежить у фундаменті вітчизняної системи освіти. Причому це стосується не тільки змісту навчального матеріалу і направленості виховних практик, але й характеристик самих учасників освітнього процесу. Адже єдність із вічними загальнолюдськими цінностями всередині самої системи освіти традиційно проявлялась у високому рівні духовності викладачів і вчителів у їх ставленні як до власного навчального предмета, так і до вихованців. Тоді цей високий ціннісний рівень мав більше шансів бути переданим і учням. Адже міжособистісні відношення в процесі освіти включали в себе істотний момент сакралізації викладацької діяльності як самовідданої ціннісно-орієнтованої праці, усвідомлення високої соціальної затребуваності і значущості останньої. Тому традиційно в ході освітнього процесу крім безпосередньої трансляції знань із конкретної навчальної дисципліни свідомо чи несвідомо здійснювалась міжгенераційна передача і відповідної культурної моделі, що забезпечувало повноцінне функціонування системи освіти як інституції соціокультурного відтворення спільноти. Натомість сьогодні висока ступінь корупційності освітньої сфери (аж до габітуалізації корупційної поведінки суб'єктів освіти і сприйняття її соціумом як неформальної норми), а також депатриотизація української інтелігенції порушують класичні уявлення про ціннісно-моральні характеристики високодуховної роботи викладачів. Внаслідок цього культурна модель навчання як духовного сходження і сакральної взаємодії учня і вчителя вже не є ціннісним забезпеченням функціонування української системи освіти. Однак це є лише одним із проявів сучасної тенденції відчуження освіти від цінностей.

Якщо ж говорити не про суб'єктів освіти, а про зміст освітнього процесу, то на сучасному етапі суспільного розвитку можна виокремити щонайменше дві площини розриву взаємозв'язку освіти і цінностей.

По-перше, у зв'язку з прогресуючим включенням української системи освіти до глобального освітнього простору можна вважати досить обґрунтованим прогноз щодо скорочення ролі української освіти у відтворенні етнічної і національної культурної ідентичності. Негативне значення цієї тенденції важко переоцінити зокрема, як зазначає А.Запєсоцький, ігнорування духовних засад національної культури призводить до втрати суспільством здатності зберігати свої життєво важливі параметри [3]. Яскравим прикладом э наслідки впровадження у вітчизняний соціальний простір західних індивідуалістичних цінностей. Переорієнтація освітньої (зокрема, виховної) діяльності на ідеали індивідуалізму і самодостатності, які лежать в основі трудових і професійних настанов західної цивілізації, у вітчизняній практиці призводить не до зміцнення трудових мотивацій, а лише зміщення акцентів на індивідуальне кар'єрне зростання і швидке збагачення будь-якими засобами.

Другою площиною цього освітньо-ціннісного розриву є диспозиція аксіологічних і когнітивних компонентів змісту освітнього процесу, що не тільки обумовлює девальвацію духовних складових, але й призводить до відчуження від не затребуваного сучасним вузьким ринком праці знаннєвого компонента. На загальнонаціональному рівні відірваність освіти від ціннісного виміру знаходить вираження в істотному зниженні компетентісного і соціального потенціалу населення, в прагматизації української інтелігенції, тенденцій її депатриотизації та еміграції.

Крім того, необхідно відзначити, що поступове збільшення розриву між освітніми процесами і процесами утворення та передачі цінностей є вагомою причиною поглиблення міжпоколінного відчуження а тому і дієвим чинником дезінтеграції і дестабілізації національно-державної спільноти.

У зв'язку з цим можна говорити про те, що під впливом глобалізаційних тенденцій істотно ускладнюється виконання освітньою галуззю її так званої «менталетворчої» функції. Адже сучасна модель реформування вітчизняної освітньої системи орієнтована переважно на потреби глобального ринку освіти і ринку праці і практично суперечить цінностям власне національного розвитку. Однак все очевиднішою стає неможливість забезпечення високої конкурентоспроможності української економіки на світовому рівні в руслі таких реформ без збереження конструктивних традицій національної освіти і без відновлення традиції єдності освіти і цінностей. Відтворення уніфікованих моделей глобальної культури і подальша дистанційованість освіти від духовних цінностей національної культури не можуть сприяти підвищенню конкурентоспроможності випускників української системи освіти. Отже, можна стверджувати, що необхідність відновлення і посилення єдності цінностей і освіти диктується не тільки націленістю на підтримання самоцінності національних культурних зразків, але має глибокий прагматичний сенс.

Не тільки самі суспільні цінності, але й освіта як головний канал їх міжгенераційної передачі відчувають на собі модифікуючий вплив процесів глобалізації. Цей вплив на національні системи освіти, зокрема, на українську, містить як позитивні, так і негативні аспекти.

Негативність впливу глобалізаційних тенденцій на освітні процеси в Україні пов'язана головним чином із порушенням принципу природності і поступовості впровадження змін (прагненням продемонструвати видимі швидкі результати без виваженої модернізації самого змісту системи тощо) і полягає в наступному.

По-перше, цей негативний вплив проявляється в запозичуванні західних і американських концепцій освіти та моделей організації освітнього процесу, програм і методик навчання що неминуче відтісняє вглиб національні освітні традиції, спричинюючи розмивання національної ідентичності. Ясно, що орієнтація на позитивний досвід інших освітніх систем може бути корисною, але не тоді, коли вона підпорядковується стратегії «наздоганяючої модернізації». В останньому випадку запозичення чужого досвіду означає не що інше, як відірваність освітніх практик від власних етнічних і національних цінностей.

Зміст другого аспекту негативного впливу глобалізаційних тенденцій на освітні системи і процеси складає глобалізація ринку праці і ринку освіти, яка попри безумовні переваги нівелює ідеали патріотизму, цінності служіння власній Батьківщині; в несприятливих соціально-економічних умовах ініціює активізацію еміграційних процесів інтелігенції. Відтак отримання знань в таких умовах постає не як джерело духовного зростання особистості, а як прагматичний фундамент для матеріального збагачення і кар'єрного просування. Тому у площині духовних цінностей вплив глобалізаційних процесів на національні освітні системи є скоріше негативним.

Отже, загалом, ціннісний вимір глобалізаційних тенденцій сучасності безперечно знаходить відображення у вітчизняній системі освіти. Однак це відображення засвідчує і значущу суперечність. Це суперечність між потребою у збільшенні відкритості української освітньої системи (яка могла б легко бути задоволена в процесі глобалізації), з одного боку, і цілями ціннісного самозбереження нації з іншого. Адже в результаті повної невиваженої інтеграції української системи освіти в європейську і загальносвітову можуть виявитись істотно обмеженими реальні можливості відтворення специфічно українського світу. Окреслена суперечність може вирішуватись за умови, що всі модернізаційні процеси в освіті будуть провадитись у рамках вектора загальнолюдських цінностей. Продовження реформ у напрямі «болонізації» вітчизняної освітньої сфери повинно здійснюватись на основі врахування національно-культурної специфіки України, а також традиційних для етносів, що складають українську націю, цінностей освіти й виховання. Компромісне узгодження загальнолюдських цінностей із специфічно українськими має бути тим орієнтиром, на який скеровуватимуться глобалізацій ні реформи в освітній сфері.

Ціннісний вимір процесів глобалізації знаходить відображення не тільки в змісті освітнього процесу, а і в формах його організації, у вимогах до нього. У цьому сенсі надзвичайно важливим є питання про співвідношення вимог до соціально-гуманітарної освіти, адже можна виділити три їх рівні: міжнародні, регіональні й освітньо-галузеві. Основою міжнародних вимог є фундаментальні загальнозначущі цінності, а підхід до реалізації цих вимог включає два аспекти: а) обговорення й прийняття даних освітніх вимог у масштабі міжнародного співтовариства; б) прийняття та реалізація вимог на національному рівні [4,116-117].

Очевидно, що реалізація на теренах України принципів Болонських декларацій є шляхом прийняття українською системою освіти міжнародних вимог. Щоправда, важко заперечити, що для прийняття тієї чи іншої системи міжнародних освітніх вимог необхідно перебороти певне упередження, адже в даному випадку природно виникає побоювання з приводу нав'язування зовнішніх вимог до національної системи освіти. Однак, як вірно зазначає А.Ярошенко [4,117-118], високий стандарт захисту прав людини, відповідних політико-правових, соціально-економічних та екологічних цінностей давно став одним із провідних ідейних факторів розвитку міжнародних відносин, і цей гуманістичний принцип поступово закріплюється в неофіційній системі міжнародних вимог і в національних правових системах. У різних світових регіонах і в різних цивілізаціях можуть бути різні уявлення про співвідношення значущості різних показників прав і свобод людини, але, незважаючи на цю неоднозначність, сфера перетину визнаних у різних країнах цінностей досить велика, що і дає підстави говорити про сучасні загальнозначущі цінності глобального, загальнолюдського характеру.

Помітним наслідком глобалізації для форм організації освітніх процесів, який сприймається неоднозначно, є зближення освітньої галузі з ринком [5,74]. Щоправда, ця тенденція більше характерна для Західної Європи, але її паростки вже можна бачити і в Україні. Традиційний тип безкорисливого вченого й просвітителя поступово стає надбанням історії. Відносно високий заробіток і вічний соціальний престиж університетського професора в багатьох випадках призводять до того, що цих посад прагнуть енергійні й завзяті люди, для яких наука й гуманістичні цілі освіти не завжди виступають вищими і визначальними цінностями.

Викладачі вищих шкіл почали створювати власні фірми з метою доведення своїх теоретичних ідей до практичного втілення й «продажу» наукових досягнень. Є випадки організації типографської справи на засадах приватної прибутковості. Іноді дослідницькі лабораторії вищих навчальних закладів перетворюються фактично на приватні фірми зі своїм керівним апаратом та джерелами фінансування.

Ясно, що ці процеси зближення і фактичного сплетіння освітніх цінностей з ринковими не можна сприймати неоднозначно. Згідно однієї полярної позиції, вторгнення ринкових відносин у вищу школу деформує її цілі й задачі, руйнує систему академічних цінностей. Представники ж протилежної, навпаки, вважають, що підприємницька діяльність викладача вищого начального закладу корисна, тому що вона може сприяти ефективній підготовці студентів до їхньої майбутньої роботи в діловому світі.

Сучасні глобалізаційні тенденції нерозривно взаємопов'язані з процесами становлення інформаційної цивілізації, що також обумовлює певну динаміку в ціннісному просторі освіти. Тому необхідно підкреслити, що нові аксіологічні тенденції, які чітко прослідковуються у сфері сучасної освіти, неминуче впливають і на професійну діяльність викладачів, зокрема обумовлюючи трансформацію їх професійних функцій. Так, як демонструє в своєму дисертаційному дослідженні І.Гушлевська [6,155], на початку ХХІ ст. в США і Канаді вчителі починають виступати в нових ролях: як носії сучасних суспільних змін у школі, громаді, суспільстві; як менеджери-організатори освітнього процесу; як дослідники власної навчальної діяльності і діяльності своїх колег (індивідуальний і колективний професіоналізм); як технологічно компетентні комунікатори й автономні професіонали.

Загалом, освіта в будь-якому суспільстві розвивається під впливом широкого кола чинників: відповідних історичного, політичного, економічного та соціального контекстів, особливостей культурно-етнічних та культурно-національних традицій, суспільних переконань і поглядів стосовно педагогічних працівників, їх статусу, ролі, компетентності та професійних функцій і т.д., а також під впливом сучасних міжнародних тенденцій глобалізації, фундаменталізації, інформатизації, інтеграції, гуманізації, гуманітаризації тощо. Певними орієнтирами, духовними векторами цієї еволюції є традиційні та нові цінності суспільства кожної окремої країни, які утверджуються на шляху до європейської та світової інтеграції.

Як зазначається в «Національній доктрині розвитку освіти у ХХІ столітті», у нашій країні освіта ґрунтується на культурно-історичних цінностях українського народу, його традиціях і духовності; вона утверджує національну ідею, сприяє національній самоідентифікації, розвитку культури українського народу, оволодінню цінностями світової культури, загальнолюдськими надбаннями [7,3]. Однак в умовах глобалізації, зміни технологій, переходу до постіндустріального, інформаційного суспільства, утвердження пріоритетів сталого розвитку та інших властивих нашій цивілізації рис, основні традиційні цінності освіти залишаються правильними, але явно недостатніми для розвитку особистості та підготовки її до ефективної інтеграції в соціум. Можна сказати, що освітня сфера відображає суспільну необхідність оптимального поєднання традиційних національних цінностей з інноваційними цінностями глобальної культури.

Сьогодні саме ця взаємодія між старими і новими цінностями має стати певним регулятором сучасних і майбутніх трансформацій у сфері освіти і діяльності українських учителів. І знову звернемось до прогресивних прикладів освітніх систем тих країн, що раніше відчули на собі глобалізацію [6,155-156]. Цінний досвід такої взаємодії між цінностями накопичено американським і канадським суспільствами, де в кінці ХХ на початку ХХІ ст. пройшла певна зміна ціннісних установок. За останні декілька десятиліть у цих країнах пройшли радикальні зрушення у ціннісних пріоритетах: від орієнтованості індивідуалістичної до орієнтованості соціальної. Підходи, які показували свою результативність аж до 60-х рр. ХХ століття, пов'язувалися з особистим успіхом і процвітанням, домінуванням у всіх сферах життя, самоактуалізацією, самовдосконаленням. У наступні десятиліття традиційний для американського і канадського соціумів індивідуалізм отримав новий зміст соціалізацію, за яким особистість, усвідомлюючи свою самоцінність, цінність своїх прав і свобод, має співвідносити їх з новими цінностями співтовариства, нації. На цьому рівні актуалізувались цінності взаємовигідного співробітництва, прагнення до партнерства, толерантності тощо.

Однак сприймаючи цей прогресивний досвід для вітчизняної системи освіти, необхідне застереження: якщо в західному соціумі має пройти інтеграція індивідуального і соціального, то для українського суспільства поєднання цих процесів повинно йти у зворотному порядку: інтеграція соціального й індивідуального. Підвищена увага і абсолютизація індивідуального як головного вектора розвитку нашого суспільства суперечитиме світоглядним орієнтирам світової спільноти, які відбиваються в документах міжнародних освітніх організацій.

Необхідно зазначити, що динаміка і трансформація цінностей в умовах глобалізації спричинює певні зміни і функцій закладів освіти. Адже традиційна функція освітніх закладів з виробництва, розвитку і розповсюдження культурних зразків поступово (сподіваємось, тимчасово) відходить на задній план і головними стають питання адаптації до сучасних соціально-економічних і політичних змін, питання співробітництва закладів із національною державою, з одного боку, і з глобалізованим світом, з іншого. Можливість виконання сучасними закладами освіти традиційної функції ускладнюється ще й тим, що освітня галузь в Україні переживає етап подвійної адаптації не тільки до загальносвітових тенденцій глобалізації, а й до внутрішньої системної трансформації посттоталітарного соціуму.

На довершення варто сформулювати концептуальний висновок, який дозволяють зробити наведені вище роздуми. Освіта як специфічний соціальний інститут покликана виконувати роль інновативного важеля, що має «рухати» суспільство вперед, ініціюючи переходи на нові етапи розвитку. Причому основним інструментом, за допомогою якого виконується ця функція освітньої сфери, є не просто передана в ході навчання інформація, а цінності. Тому за посередництвом міжгенераційної передачі поступово оновлюючихся цінностей освіта виступає джерелом інновацій і соціальних змін. Однак сьогодні в ситуації, коли в розгортанні соціальних процесів домінують глобалізаційні тенденції цю інновативність доцільно обмежити або доповнити освітніми механізмами збереження традиційних цінностей. Сьогодні освіта повинна забезпечити не тільки впровадження західних цінностей і розвиток глобальної культури, а й збереження автентичних цінностей кожної нації та етносу. Критерієм гармонізації цих суперечливих тенденцій, вочевидь, можуть бути вічні загальнолюдські цінності. Суб'єктом відтворення культурної моделі єдності освіти і цінностей в умовах загальносвітової глобалізації може бути інтелігенція, яка традиційно була таким суб'єктом на теренах України, але в умовах втрати системою освіти авторитету і престижності логічно матиме все менший вплив на соціальні процеси.

Література

освіта національна глобалізація

Ткачова Н. О. Аксіологічні засади педагогічного процесу в сучасних загальноосвітніх навчальних закладах: Автореф. дис. ... д-ра пед. наук: 13.00.01 / Луган. нац. пед. ун-т ім. Т.Шевченка. Луганськ, 2007. 44 с.

Гершунский Б.С. Менталитет и образование. М., 1996.

Запесоцкий А.С. Гуманитарное образование и проблемы духовной безопасности // Педагогика. -2002. № 1.

Ярошенко А.О. Ціннісний дискурс освіти: Монографія. К.: НПУ імені М.П.Драгоманова, 2004. 156 с.

Бочарова О.А. Модернізація вищої школи у сучасній Франції: Дис. ... канд. пед. н.: 13.00.01 / Горлівський державний педагогічний інститут іноземних мов. Горлівка, 2006. 195 с.

Гушлевська І.В. Трансформація професійних функцій вчителя в умовах інформаційного суспільства (на матеріалах США і Канади) : Дис. ... канд.. пед. н.: 13,04 / Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України. К., 2006. 245 с.

Національна доктрина розвитку освіти у ХХІ столітті // Освіта. 2002. 24 квітня 1 травня. № 26.

Размещено на Allbest.ru