Участь українців у розвитку освіти в Росії в першій половині XVIII століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

11

Участь українців у розвитку освіти в Росії в першій половині XVIII століття

Жовтий C.A.

Друга половина XVII - перша половина XVIII століть позначилась значним культурним впливом української наукової думки періоду «українського бароко» на російське суспільне життя, в тому числі і на освіту. Більша частина російських навчальних закладів, як духовних так і цивільних були або засновані, або утверджені вихідцями з України, включаючи й перший вищий навчальний заклад Росії - Московську слов'яно-греко-латинську академію засновану в 1687 році.

Мета статті полягає в дослідженні внеску українців в розвитку освіти в Росії в першій половині XVIII, оскільки даний період можна вважати часом наймасовішого залучення діячів українського походження до російського церковного життя і тісно пов'язаної з ним системи освіти.

Найбільший внесок в дослідження участі українців в церковній сфері зробив К. В. Харлампович. В своїй фундаментальній праці «Малороссийское влияние на великорусскую церковную жизнь», що вийшла в Казані в 1914 році, автор надзвичайно ґрунтовно розглядає діяльність українського духовенства в Росії в XVII - XVIII століттях[ 18]. Цю працю можна розглядати як кінцевий результат в тій величезній архівній роботі, яка була проведена істориками другої половини XIX - початку XX століть, які дослідили історію Києво-Могилянської академії, біографії перших випускників київських шкіл і училищ, що працювали в Москві, а також становлення перших російських шкіл і Слов'яно- греко-латинської академії в Москві. Історичні катаклізмі!, що наступили після виходу першого тому праці Харламповича унеможливили навіть саму постановку проблеми в тому напрямку, в якому її сформулював Харлампович. Серед праць російських дореволюційних істориків, які теж досліджували українсько-російські культурні відносини слід згадати і О. М. Пипіна і його «Историю русской литературы» (1911-1913) та «Историю русской этнографии» (1890-1892), де викладені принципові погляди вченого на взаємовідносини української та російської літератур. Важливе значення для дослідження проблеми мають праці В. О. Ейнгорна, П.В. Знаменського, М. І. Петрова та ін. Проте, слід зауважити, що переважну більшість тих російських істориків, які торкаються даної тематики,нажаль об'єднує одна спільна риса - вони вперто не хочуть миритись з тим що українська культура це самодостатнє, і багато в чому унікальне явище, яке не є частиною «общей русской культуры».

Загальною тенденцією радянської історіографії, яка так само, керувалась принципом «старшого брата» відстоювала тезу про прогресивність російської культури і її благотворний вплив на українську культуру та інші національні культури народів Радянського союзу.

Нова хвиля інтересу до проблеми у зв'язку з історією освіти в допе- тровську епоху в радянській науці проявилась в 80-х роках. Ця тема розробляється і в наш час в основному в двох наукових центрах. Російські історики досліджують проблему становлення освіти, науки та загалом культури в допетровську епоху в Москві. Українські історики, філософи та філологи досліджують переважно історію Києво-Могилянської академії, відкривають нові архівні матеріали, публікують джерела та переклади. В наш час ці дослідження продовжуються як в Росії так і в У країні.

Значної уваги заслуговує дослідницька діяльність в цьому напрямку вчених і культурних діячів української діаспори. Тут слід згадати праці П. Голубенка, Ф. Б. Корчмарика, І. Огієнка та інших. Один з найкращих дослідників української літератури Д. І. Чижевський у своїй праці торкається питання впливу української літератури на розвиток російської літератури.

Ініціатором створеної в 1687 році Слов'яно-греко-латинської академії в Москві академії став вихованець Києво-Могилянського колегіуму, що походив з території Білорусі - Симеон Полоцький, який за два роки до смерті (1680) написав так звану «Академическую привилею» - установчу грамоту, твір, в якому висувалася ідея створення академії, визначалися її майбутні права і зміст навчання[9,с.399]. Першими ректорами цієї академії були греки, брати Йоаникій та Софроній Ліхуди, причиною чого було те, що патріарх Іоаким і російський уряд, не хотіли позв'язувати долю своєї школи безпосередньо з Києвом і його вченими через «латинський» дух науки, що несли кияни. Ліхуди дотримувались старої візантійської традиції, що не відповідала новітнім західноєвропейським латино-мовним здобуткам. Тому з приїздом до Москви видатного українського церковного і політичного діяча, письменника і філософа Києво-Могилянського колегіуму Стефана Яворського, Московська академія зазнає корінних змін

і перебудов за зразком київської, тим паче, що Стефан Яворський стає її керівником[10,с.125-129].

Після смерті патріарха Адріана, Петро І, не вагаючись передав Московську академію під керівництво місцеблюстителя патріаршого престолу Стефана Яворського, хоч і розумів, що це означало передачу її під впливи західно-латинського напрямку освіти, на противагу якому і була заснована академія в Москві. Це пояснюється тим, що за час панування в академії грецького напряму посилювались тенденції до ізоляції від західної освіти. Стефан Яворський як вихованець Києво-Могилянського колегіуму, ставши керівником Московської академії, почав будувати систему навчання й виховання в ній за київським зразком і формувати склад викладачів переважно з вихованців Києво-Могилянського колегіуму.

Ще помітнішою стає роль українського елементу в історії Московської академії у зазначений час, коли звернути увагу на склад ректорів і префектів академії. До запровадження Св. Синоду префектом, а потім ректором Слов'яно-греко-латинської академії в 1701 - 1703 роках був лише один росіянин Паладій Ротовський, учень братів Ліхудів. Після смерті Роговського в 1703 році і до 1721 року академією керувало п'ять ректорів, з яких лише один - Антоній Кармеліт (1705-1706) не був українцем. Всі ж інші походили з України, і найдовше був ректором Феофілакт Лопатинський, який обіймав цю посаду з 1708 по 1722 роки. Префектів Московської академії в цей час нараховується десять осіб, в числі яких немає жодного росіянина, і всі вони були вихованцями Київської академії. Найбільш відомі серед них це Феофілакт Лопатинський (1706-1708), Феофіл Кролик (1713-1716), Інокентій Кульчицький (1714), Гавриїл Бужинський (1715-1719).

З запровадженням Синоду в 1721 році і по 1762 рік нараховується 15 ректорів Слов'яно-греко-латинської академії, з яких лише двоє були росіянами - Генадій Драніцин (1757-1758) та Гавриїл Петров (1761-1764). З українців, зокрема, ректорами були: Гедеон Вишневський (1722-1727) - переведений в Московську академію з учителів Києво-Могилянської академії, з 1718 по 1722 роки був префектом; Герман Концевич (1728-1731) - 2 листопада 1721 року указом Святійшого Синоду був викликаний з Києва. В Московській академії викладав, також філософію та богослов'я; Софроній Мигалевич (1731-1732) - до виклику в Москву,

1 листопада 1721 року, був учителем Київської академії. З 1727 по 1731 роки - префект Московської академії; Стефан Калиновський (1733-- 1736) - префект Київської академії, був викликаний в Москву указом Святійшого Синоду від 19 вересня 1732 року; Антоній Кувечинський (1736-1737) - викликаний на початку 1733 року з учителів Київської академії, з листопада 1733 по 1736 роки був префектом; Митрофан Солотвинський (1737-1739) - був переведений з Харківського колегіуму; Платон Левицький (1739-1741) - професор Києво-Могилянської академії; Іоанн Козлович (1748-1753) - викликаний з Києва в 1741 році на посаду префекта Московської академії; Гедеон Сломинський (1754-- 1761) - професор Києво-Могилянської академії, викликаний в Москву в 1747 році[ 13,с. 18-29].

Кількість українців, які займали посади викладачів у Московській академії з того часу, як вона перейшла під керівництво Стефана Яворського і до початку правління Катерини II, тобто впродовж 60 років, доходить до 95 осіб. За цей же час кількість викладачів росіян не перевищує тридцяти [ 18,с.665 666]. Так, ще в 1701 році Варлаам Ясинський повідомляв царя Петра Олексійовича про направлення шістьох викладачів Києво- Могилянської академії до Москви: Рафаїла Краснопольського, Йосипа Туробойського, Опанаса Соколовського, Григорія Гошкевича, Антонія Соколовського та Мелетія Канського [12,арк.1зв.]. Значна кількість київських викладачів переїздила до Москви відповідно до указів Святійшого Синоду 1721, 1723, 1724, 1727, 1728, 1729, 1731, 1732, 1733, 1736, 1742, 1754, тав подальшіроки[ 13,с. 16-29].

Викладацький склад українського походження в Слов'яно-греко- латинській академії відігравав провідну роль. Це підтверджують і призначення Синодом викладачів та закріплення навчальних дисциплін за ними на поточні навчальні роки. Так, в 1729 - 1730 навчальному році у вчителі було призначено десять осіб, з яких: ректор Герман Концевич викладав богослов'я, Софроній Мигалевич - філософію,

Інокентій Нерунович - риторику, Стефан Шумський - піїтику, Лука Конашевич - синтаксиму, Герман Конашевич -- граматику, Модест Іполитович - інфиму. Проповідником при академії був призначений Віктор Селюцький. Вже в наступному 1730 - 1731 навчальному році Синод призначив Мигалевича, викладати богослов'я, Неруновича - філософію, Шумського - риторику, Конашевича - піїтику, викладачами синтаксими, інфими і фари були призначені з числа учнів Федір Квітницький та Іван Лещинський[16,с.144-147]. В наказі Святійшого Синоду «О преподавании разных наук в предстоящем учебном году в Славяногреколатинской Академии», датованого вже 1744 роком, так само зустрічаємо викладачів українського походження. Так, викладачем філософії був призначений Іоанн Козлович, риторики -Никодим Рудинський, піїтики - Іларіон Завалевич, синтаксими - Антоній Мокрицький, граматики і інфими - «Киево-Михайловского монастыря монаху Сломинскому, коего потому жт> Преосвященному Киевскому отправить в Москву по обыкновению жъ>>, фари - Кіндрат Григорович[17,с.184-185].

У країнці в Московській академії підготували базу для систематичної вищої освіти в Росії, надали викладанню поетики, риторики, філософії регулярного характеру. їх лекції слухали Антіох Кантемір (1708-1744) - поет, дипломат, один із основоположників російського класицизму в жанрі віршованої сатири; Степан Крашенінніков (1711-1755) - мандрівник, академік Петербурзької Академії наук, дослідник Камчатки, який першим склав «Описание земли Камчатки» (1756); Василій Тредіаковський (1703-1768) - поет, філолог, академік Петербурзької Академії аук; Василій Баженов (1737/1738-1799) -- архітектор, один із основоположників російського класицизму та інші[3,с.165-166]. Це дає підстави вважати, що вихідці з України відігравали головну роль в Московській академії, яка пізніше стала джерелом для організації шкіл і в інших містах Росії, а також готувала кадри настоятелів монастирів, архієреїв, проповідників та інших духовних осіб.

Крім Москви, вихідці з України були причетні до заснування, або ж подальшого розвитку вже існуючих шкіл в Росії. У 1702 році Дмитрієм Ростовським (Данилом Тупталом) була заснована школа в Ростові, у вигляді колегіуму. Але тут були відкриті лише, так звані «нижчі» класи. Ця школа була закрита ще при житті Дмитрія Ростовського, в 1705 році, через недостатнє фінансування. З появою в 1721 році Духовного Регламенту було утворено нову школу, яка проіснувала лише до 1728 року. А вже в 1739 році в Ростові була заснована латинська школа. В цю школу, приблизно в 1740 році, екзаменатором був призначений ієромонах Вікарій Григорович - колишній учитель Київської академії, та економ Києво-Братського монастиря. Проте, очоливши в 1742 році Ростовську єпархію Арсеній Мацієвич закрив семінарію, і організував школу при архієрейському домі, але вже в 1747 році він відновив семінарію в Ярославлі, куди за словами В. Аскоченського, викликав з Києва Варфоломія Любарського[4,с.126].

Ставши в 1721 році архієпископом Новгородським і Великолуцьким, київський вихованець Феодосій Яновський, ввів в Новгородській школі латинські елементи, запросивши сюди Іосафа Туркевича, який початкову освіту здобув у Київській академії, а закінчував вже в Московській. Але ще до появи в Новгороді Туркевича, з вчителів українського походження тут були: Стефан Прибилович; в 20-х роках XVIII століття тут вчителював Іоанн Ястрембський. В 1738 році Новгородська школа остаточно була реорганізована в латинську семінарію, і вчителями тут були переважно вихованці Києво-Могилянської академії. Зокрема, ректорами Новгородської семінарії були: Маркел Родишевський (1741-1742), Іоанн Миткевич (1750-1756), який також займав посаду префекта (1748-1750) та викладав синтаксиму, піїтику та риторику, Павло Сопковський (1756-1758), викладав також синтаксиму, і був префектом (1750-1756) [ 13,с.40--45].

У Нижньому Новгороді школу заснував росіянин, архієпископ Пітирим. Проте відомо, що вчителями українського походження тут були в 1726 - 1729 роках Тимофій Колосовський, і пізніше, Венедикт Тиранський, який помер в 1739 році. Коли Нижегородську єпархію очолив українець Іоанн Дубинський (1739-1742), збільшилась і кількість вчителів з України. Так, у цей час до Нижнього Новгороду були викликані Антоній Косаковський, який викладав катехізис, та «Василей Федоровъ сынъ Кунашевичъ, Никита Апексеевъ сын Долганевской» - зі Львова. Вони були вчителями граматики та риторики. Крім того, в 1744 - 1745 роках в Нижегородській семінарії викладали: Софроній Долганевський - риторику, і був префектом; Трифілій Сокальський - синтаксиму і піїтику, та Павло Канарський - аналогію[13,с.45-47].

У1721 році Феодосій Яновський заснував при Апександро-Невському монастирі школу, яку в 1736 році архімандрит Александро-Невського монастиря Стефан Калиновський реорганізував в семінарію, і вже в 1737 році Київському архієпископу Рафаїлу Заборовському було доручено підібрати для неї чотирьох вчителів. Ane викладачі з Києва з невідомої причини в Санкт-Петербург відправлені не були, тому Стефан Калиновський викликав у семінарію своїх колишніх студентів з Московської академії - Гавриїла Кременецького та Амвросія Зертись-Каменського, які до вступу в Московську академію навчались в Києві, а Зертись-Каменський ще й у Львові. Гавриїл Кременецький в 1740 - 1748 роках займав посаду ректора Александро-Невської семінарії, а Амвросій Зертись-Каменський у той же час був префектом[ 13,с.47-48].

В 1722 році було організовано школу в Tвері. В 1731 році, архієпископом Феофілактом Л опатинським вона була реорганізована в слов'яно-грецьку, а вже в часи єпископа Митрофана Слотвинського школа була реорганізована в латинську семінарію. Одразу ж з відкриттям семінарії в 1739 році сюди були викликані вчителі з Києва та Харкова. Першими вчителями Тверської семінарії були Василь Троянівський, Арсеній Могилянський, Павло Квяткевич, Яків Блоницький, Семен Янович, Андрій Чернецький, Іоанникій Скабовський, Спиридон Лазаревич[13,с.58-63].

Ще більше український вплив на російську освіту стає помітним, якщо поглянути на те, хто засновував школи та семінарії в Росії. Так, в Ростові латинська школа була заснована Дмитрієм Ростовським (Тупталом) (1702); Слов'яно-російська в Тобольську - Філофеєм Ліщинським (1703); Смоленська - Дорофієм Короткевичем (1715); Архангельська семінарія - Іваном Гоголевським та Гедеоном Одорським (1713); Карповецька школа для сиріт і бідняків у Санкт-Петербурзі - Феофаном Прокоповичем

(1721) ; Александро-Невська - ФеодосіємЯновським(1721); Іркутська - Інокентієм Кульчицьким (1721); Тверська - Митрофаном Слотвинським

(1722) ; Бєлгородська - Єпифанієм Тихорським (1722); Суздальська, Коломенська та Астраханська - Варламом Леницьким (1723; 1724; 1727); В'ятська - Лаврентієм Горкою (1723); Холмогорська - Варнавою Волостковським (1723); Вологодська - Амвросієм Юшкевичем (1724); Рязанська - Сильвестром Холмським (1724); Псковська - Рафаїлом Заборовським (1725); Устюзька-Лукою Конашевичем (1735); Севськата Володимирська - Платоном Петрушевичем (1741; 1749); Троїце-Сергієва семінарія -Арсенієм Могилянським (1742); Костромська семінарія -- Сильвестром Кулябкою (1749)[3,с. 167--168].

Більшість викладачів як в Московській академії, так і в семінаріях належали до чорного духовенства. Бажання Синоду мати на вчительських посадах ченців - було перевагою українського елементу у системі російської освіти, оскільки Київ був багатий на вчених монахів, тоді як вчені росіяни, що з'являються в часи Петра І, неохоче приймають постриг. Проте з часом, через нестачу потрібної кількості монахів, доводилось допускати до викладацької практики представників білого духовенства та світських осіб. З 1758 року в Московській академії число світських викладачів стало переважати над монахами. В зв'язку з цим відпала одна з причин, через яку вчені-монахи найчастіше запрошувались з українських земель. Ймовірно, саме для збільшення кількості викладачів-росіян указом від 22 жовтня 1767 року було дозволено приймати монарший постриг світським вчителям російських духовних семінарій[ 1,с.370].

У часи правління імператриці Єлизавети російське духовенство все більше схиляється до підготовки і поширення на території Росії власного вченого чернецтва. Представниками цього руху були росіяни, що отримали освіту від українських вчителів в Московській академії - Дмитрій Сеченов та Гедеон Криновський. Вони з 1758 року підшукували освічених, талановитих етнічних росіян і схиляли їх до прийняття чернецтва для подальшого просування на вищі церковні посади. Останні в свою чергу схиляли до чернецтва своїх талановитих учнів, для того щоб підірвати українську монополію в сфері церковного життя і пов'язаної з ним освіти і зайняти їх становище[8,с.433-434].

Очевидно цей рух за національну російську церковну ієрархію мав відображення в наказі 1754 року про рівноправність росіян з українцями при призначенні на посади настоятелів монастирів чи єпархіальні кафедри, а також звіт «Комиссии о церковных имениях» 1765 року, відповідно до якого виклик монахів з українських єпархій мав відбуватись лише з дозволу Синоду і у випадках крайньої необхідності 14,№12.332,с.49]. З цього часу випадки виклику вчених ченців з України стали рідкісним явищем і навіть до таких рідких випадків російські церковники ставились вкрай негативно.

Проте, не дивлячись на такі обмеження прав українських вчених- монахів, їх кількість в російських духовних семінаріях в цей час була ще досить значною. Це були, переважно, монахи викликані в Росію ще до 1765 року. Крім того, через брак вчителів в російських семінаріях, з дозволу Синоду, вони все ще продовжували викликати вчителів з України[2,с.149]. В цей період виклику українських вчителів в російські семінарії перешкоджав і розвиток самих російських навчальних закладів, наприклад, як Московської академії, які стали опиратись на власні сили. Проте, за свідченнями М. Петрова, вчителі українського походження виявлялись більш підготовленими аніж вихованці Московської академії, і взагалі росіяни, і лише українцям вдавалось підтримувати дисципліну в семінаріях[2,с.ЗЗО].

Tаким чином, можна зробити висновок, що представники української вченості відіграли важливу роль в становленні та подальшому розвитку системи освіти в Росії, і тим самим сприяли підняттю загального рівня освіти серед російського духовенства, а також і світських осіб. Важливим залишається і той факт, що масове залучення українців викладацькі і керівні посади в російських школах в часи Петра І, свідчить про високий рівень української освіти порівняно з тогочасною російською.

український педагог духівництво церква школа

Список використаних джерел

1. Акты и документы, относящиеся к истории Киевской Академии / Сост. Петров Н. И. - К.ДэОб. - Отд II [1721-1795]. - Т. 3. [1762-1796] - 574 с.

2. Акты и документы, относящиеся к истории Киевской Академии / Сост. Петров Н. И. - K./l907. - Отд II [1721-1795]. - Т. 4. [1770-1783]. - 393 с.

3. Алексієвець JI. М. Києво-Могилянська академія у суспільному житті України і зарубіжних країн (XVII - XVIII ст.) / JI. М. Алексієвець. - Тернопіль: Збруч, 1999. - 263 с.

4. Аскоченский В. Киев с древнейшим его училищем Академиею / В. Аскоченский. - К., 1856. - Ч. II. - 566 с.

5. Власовський І. Нарис історії Української Православної Церкви. - репринт, вид. / І.Власовський. - К, 1998. - Т. III. - 390 с.

6. Г. Б. Лохвицкий протопоп Иван Рогачевский в Архангельской ссылке в 1713 - 1721 г.г. / Г. Б. // Киевская старина. - 1902. - Т. LXXVII, №6. - С, 333 - 346

7. Ефименко П. Ссыльные малороссияне в Архангельской губернии / П. Ефименко // Киевская старина. - 1882. - Т. III, №9. - С. 391 - 412

8. Знаменский П. В. Духовные школы в России до реформы 1808 года / П. В. Знаменский. - Казань, 1881. - 807 с.

9. История русской литературы: у 4 т./АН СССР; редкол.: Н. И. Пруцков та ін. - Ленинград, 1980. - Т. 1. Древнерусская литература. Литература XVIII века / редкол. тома: Д. С. Лихачев, Г. П. Макоголенко. - 814 с.

10. Микитась В. Давньоукраїнські студенти і професори / В. Микитась. - К, 1994 - 288 с.

11. НБУВ IP. - Ф. 160. - Од. зб. 185-228

12. НБУВ IP. - Ф. II. - Од. зб. 3470

13. Петров Н. И. Значение Киевской Академии в развитии духовных школ в России с учреждением Св. Синода в 1721 году и до половины XVIII века / Н. И. Петров. - К, 1904. - HO с.

14. Полное собрание законов Российской Империи. -- Собрание I. -- СПб., 1830. - Т. XVII. 1765 - 1766 гг. - 1138 с.

15. Полное собрание постановлений и распоряжений по ведомству православного исповедания Российской империи. - СПб., 1889. - Т. VI. 8 мая 1727 - 16 января 1730. - 14+442 с.

16. Полное собрание постановлений и распоряжений по ведомству православного исповедания Российской империи. - СПб., 1890. - Т.VII. 1730 - 1732 гг. - 24+654+58 с.

17. Полное собрание постановлений и распоряжений по ведомству православного исповедания Российской империи. - СПб., 1907. - Т. II. Царствование Государыни Императрицы Елизаветы Петровны 1744 - 1745 г.г. - 26+476 с.

18. Харлампович К. В. Малороссийское влияние на великорусскую церковную жизнь / К. В. Харлампович. - Казань, 1914. - Т. I - 878 с.

19. Центральний державний історичний архів України у м. Києві. - Ф.128. Києво-Печерська лавра. - Оп.І.КДС. - Спр.36.

Размещено на Allbest.ru