Екологічна освіта як складова системи підготовки сільськогосподарських кадрів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Екологічна освіта як складова системи підготовки сільськогосподарських кадрів

Онопрієнко В.П.

Процеси державних перетворень в Україні, що спричинили зміни в соціальних структурах, наповнили їхнє функціонування новим еколого спрямованим змістом, детермінували потреби у розробці вихідних засад удосконалення та підвищення ефективності освіти щодо забезпечення екологічної сільськогосподарської підготовки молоді, що в подальшому позначається на її екологічній практичній діяльності. Екологічно спрямована сільськогосподарська освіта має забезпечити реальні можливості керуватися у власній екологічній діяльності аналізом зразків світової практики з метою їхнього використання для позитивного розв'язання екологічних проблем в Україні.

Усе це переконливо свідчить про необхідність обґрунтування педагогічною наукою й практикою закономірностей та специфіки реалізації екологічної освіти не лише на інформативному рівні, а й на творчопошуковому, що базується на усвідомленні причинно-наслідкових зв'язків у процесі екологічної освіти, яку учні здобувають на етапі вивчення природничо-наукових дисциплін.

Екологічна освіта, як цілісне культурологічне явище, що включає процеси навчання, виховання, розвитку особистості, повинна спрямовуватися на формування екологічної культури, як складової системи національного і громадського виховання всіх верств населення України (у тому числі через екологічне просвітництво за допомогою громадських екологічних організацій), екологізації навчальних дисциплін та програм підготовки, а також на професійну екологічну підготовку через базову екологічну освіту. Предметом екологічної педагогіки є проблема екологічного виховання та освіти, а предметом екології культури проблема впливу природи на культуру, у вузькому розумінні питання збереження культурного середовища[1,с.275]. Екологічна педагогіка та екологія культури є важливою ланкою освіти сільськогосподарських кадрів, бо допомагають формувати наступність та відтворюваність екологічних знань.

Разом з тим, більшість з них у своїй майбутній професійній діяльності безпосередньо чи опосередковано матимуть справу з природнимиресурсами, їх використанням, переробкою, що впливає на навколишнє середовище через виробничі процеси. Тому кожен випускник повинен чітко уявляти собі локальну, державну та планетарну значущість екологічних проблем і свідомо та кваліфіковано підходити до їх розв'язання у процесі роботи за своїм фахом.

Водночас аналіз стану екологічної освіти у професійно-технічних та вищих сільськогосподарських навчальних закладах показує, що в цій галузі існують значні недоліки, зокрема у більшості з них акцентується увага на освітньо-інформаційних аспектах і не докладається належних зусиль для перетворення знань у конкретні переконання та вчинки; недостатньо використовуються можливості екологізації предметів загальноосвітнього і професійно-технічного циклів; екологічні знання учнів мають недостатню професійну спрямованість, що призводить до розриву між вивченням теоретичного матеріалу та практикою. Тому екологічна освіта у професійно-технічних навчальних закладах всіх рівнів та профілів вимагає наукового обґрунтування та комплексу навчально-виховних заходів[2,с.3].

Під екологізацією освіти взагалі розуміють систему заходів, спрямованих на забезпечення у навчальному процесі всіх рівнів освіти (початкова, середня, вища) поглиблених екологічних знань та їх практичне застосування[3,с.245].

Нині у сфері освіти, у процесі впровадження програми екологізації гостро постає питання щодо ефективності відповідних заходів. Це, насамперед, пов'язано із проблемою методичної організації екологічної освіти. Адже використовуються два підходи: або введення окремого предмету «екологія» у зміст навчальної підготовки на різних освітніх рівнях (який найчастіше реалізується), або екологізація всіх навчальних предметів.

Тому всебічна екологізація освіти є чинником підвищення ефективності навчання та гуманітарного виховання як учнів, так і студентів. Адже передбачається розширення та вдосконалення системи природоохоронної діяльності та підготовки молоді, переведення її на якісно новий рівень. Можна зауважити, що процес екологізації освіти на всіх рівнях відбувається не надто результативно і прискорено. Тому, насамперед, необхідні активні дії держави для надання екологічній освіті пріоритетів у розвитку, найважливішими з яких є: удосконалення законодавчих основ екологічної освіти населення; розробка науково-обґрунтованої державної стратегії розвитку екологічної освіти населення і програми її реалізації; вжиття організаційних заходів, спрямованих на створення ефективної інфраструктури екологічної освіти і виховання; державна і громадська підтримка екологічної освіти і поширення екологічної інформації; міжнародне співробітництво в галузі екологічної освіти. Крім того, слід висунути такі завдання у сфері екологізації освіти: втілення в практику положень Закону про екологічну освіту; доопрацювання і затвердження стандартів у галузі екологічної освіти; широке впровадження нових дистанційних форм екологічного навчання (в т.ч. через сервісні послуги Інтернету); активний розвиток неформальної екологічної освіти із залученням провідних учених-екологів, митців, літераторів; підготовка і видання типових програм з екологічних дисциплін, посібників і підручників з екології для шкіл і вузів; створення на всіх рівнях освіти сучасних екологічних лабораторій; розвиток регіональних, державних екологічних програм з обов'язковим передбаченням питань екологічної освіти і виховання[4,с.50].

Але було б несправедливо будувати всю екологію тільки навколо людини. Та й власне екологія виникла для вирішення задач взаємодії всього живого з неживою природою й організмів між собою. Людина такий же організм, і відокремлення її від тварин та рослин дикої природи суттєво буде позначаться на її здоров'ї. Заміна, а тим більше знищення природного середовища, спричиняє згубні наслідки для життя людини. Екологічні знання дозволяють їй переконатися в цьому, приймати правильне рішення з метою охорони природи, у тому числі і на побутовому рівні. Вони дозволяють їй розуміти, що людина і природа єдине ціле і уявлення про можливості панування над природою досить примарні та небезпечні.

Екологічно освічена людина не допустить стихійного ставлення до навколишнього середовища та власного життя. Вона боротиметься проти екологічного варварства, а якщо таких людей буде більшість, вони забезпечать нащадкам нормальне екологічне життя, перетворюючи не природу, а «дику» цивілізацію, знаходячи шляхи взаємодії природи та людства[5,с.165].

Екологічна складова освіти не повною мірою є надбанням сучасності, бо її елементи можна знайти у освітніх системах минулого. «Поучення дітям», написане Володимиром Мономахом 1117 року, можна вважати першим програмно-методичним збірником, в якому зроблено спробу обґрунтувати значення виховання та освіти, роль праці та природної культури людини. Цей перший методичний лист нащадкам про цінність природи, вміння користуватися її багатствами, піклуватися про неї можна вважати початком вітчизняної натуралістичної педагогіки. На природодоцільність усіх речей звернув увагу Ян Амос Коменський ще у XVII столітті, тобто на те, що всі процеси в людському суспільстві протікають згідно процесам природи. У своїй праці «Велика дидактика» він стверджував, що природа розвивається за певними законами, а людина це частина природи. Отже, у своєму розвитку людина підкоряється одним і тим же загальним законам і закономірностям природи.

Видатний вітчизняний педагог К.Ушинський відзначив, що логіка природи є найдоступнішою і найкориснішою для учнів. К.Ушинський гаряче закликав розширити спілкування учнів з природою. У його книгах приділяється велика увага виховному впливу природи, у них він звернувся до логіки природи, зазначаючи, що учні можуть не лише вивчати матеріал про природу у книжках, а й самостійно працювати з природним матеріалом, у природних умовах.

В. Сухомлинський своїм досвідом переконливо показує, що турботливе ставлення до природи формується лише тоді, коли дитина поліпшує навколишнє середовище своєю працею. Для реального втілення цього положення в дії він пропонував створювати живі куточки, де всі можуть взяти посильну участь у догляді за тваринами, організовувати «пташині» і «звірині» лікарні, саджати дерева, що можливим було лише за умови організації еколого-натуралістичної роботи учнівської молоді[6,с.11].

Генеральною метою екологічної освіти, є розвиток екологічної культури особистості, у структурі якої вона виділяє екологічні знання, екологічні ціннісні відносини (світогляд) і екологічну діяльність як її основні компоненти. В спеціалізованих курсах екології для сільськогосподарських кадрів, крім загальних екологічних питань, що складають основу екологічних знань, повинно бути розглянуто:

стан екологічних систем і ландшафтів, наявність і місце мешкання рідкісних та зникаючих видів, рослин і тварин, занесених до Червоної книги;

техногенні фактори впливу та перетворення природи, їх екологічні наслідки і тенденції подальшого розвитку;

природоохоронні заходи, їх достатність і можливі альтернативні підходи, засновані на національних традиціях природокористування;

наявність, площі і стан охоронних природних територій і пам'ятників природи, природних об'єктів, що мають особливе культурне, наукове, історичне або рекреаційне значення, їх достатність для реалізації цілей охорони генофонду рослинних популяцій і тварин;

комплексні екологічні програми і територіальні схеми комплексної охорони природи і раціонального використання її ресурсів;

питання здоров'я населення в зв'язку з конкретними екологічними ситуаціями, форми та засоби підтримки та пропагування здорового способу життя, не шкідливого ані для людини, ані для природи;

шляхи стабілізації і покращення екологічної ситуації, що склалася, якщо вона несприятлива, та виявлення можливостей безпосередньої участі в цьому процесі кожного[7,с.209].

Закріпити позитивні кроки в області екологічної освіти можна тільки в разі широкого використання доступної населенню, і перш за все студентству, екологічної інформації, що може бути досягнуто активним залученням в екологічну просвіту і виховання засобів масової інформації. До цього часу система екологічної просвіти в Україні відсутня, а окремі, часом змістовні передачі по телебаченню не в силах компенсувати її відсутність.

Проблема формування особистості належить до фундаментальних не лише в педагогічній, але й у соціальній, політичній, культурній сферах суспільного життя. Адже всі перетворення, що відбуваються в суспільстві взагалі та сфері освіти зокрема, зосереджені на особистості головній дійовій особі та суб'єктові суспільно-історичного процесу. В сучасних складних і суперечливих процесах, пошуках, спрямованих на утвердження української державності, осмислення реалій XXI століття, педагоги повинні зберігати баланс, не випускати з поля зору соціально-політичні, ідеологічні й соціальні процеси, що змінюються повсякчасно й продовжуватимуть змінюватися[6,с.5].

Неперервність екологічної освіти передбачає необхідність одержання людиною екологічної інформації, що відповідає можливостям її виховання та адекватного реагування на екологічну ситуацію, що склалася. При цьому екологічна інформація повинна бути достатньо повною, однозначною і зрозумілою. Враховуючи ці обставини, а також міждисциплінарний характер екологічної освіти, в її складі мають бути посилені напрями щодо формування морального, психічного та фізичного здоров'я населення, в свою чергу, взаємопов'язаних з економічними і соціальними умовами[7,с.210].

Беручи до уваги системний характер проблем екології, їхню органічну кореляцію з усіма політичними, соціальними та економічними чинниками, стратегія екологічної безпеки України вбачається як одна з фундаментальних складових національної безпеки держави. В основі такої політики має бути загальновизнаний у цивілізованому світі постулат щодо пріоритетності прав людини. Одним з таких безперечних прав є право громадян на екологічну безпеку. Воно гарантується комплексом політичних, юридичних, економічних, технологічних і гуманітарних чинників[8,с.16].

Можна констатувати, що перебудова, демократизація і реформи, перехід до ринкових відносин лише більше виявили важливість екологічних проблем, а не призвели до їх вирішення. Основні причини такого становища, ймовірно, випливають із сфери людської діяльності, нерозуміння суспільством суті екологічної кризи. На сьогоднішній день екоосвіта відіграє визначну роль в захисті навколишнього природного середовища. Від рівня, ємності, глибини цієї освіти залежить вирішення проблем сталого розвитку, майбутнє нашого народу.

Проблема екологічної освіти і виховання населення Землі постає у світовому баченні як головний чинник можливості подальшого буття та життєдіяльності людей. На сучасному етапі розвитку суспільства для глибокого розуміння проблем навколишнього середовища у всій складності й визначенні шляхів їхнього розв'язання потрібен новий тип освіти. У міру того, як наше розуміння взаємозв'язків між діяльністю людини і проблемами навколишнього середовища поглиблюється, основні принципи екологічної освіти можуть стати тією серцевиною, навколо якої формуватиметься майбутня стратегія загальної освіти, на основі якої буде виховано громадян з новим світоглядом і новими ціннісними орієнтаціями, що більшою мірою відповідатиме потребам сучасного суспільства і природи.

Екологічна культура це сукупність знань, вмінь, переконань, керуючись якими людина усвідомлює себе відповідним чином, діє як частина довкілля і як суб'єкт, який відповідальний перед собою, теперішніми та майбутніми поколіннями людей за її стан. Основним завданням системи підготовки майбутніх фахівців сільського господарства у ВНЗ є забезпечення кожної особистості базовою екологічною культурою, яка інтегрує всі сторони діяльності особистості, в тому числі й базову екологічну освіту[9,с.9].

Вирішувати екологічні питання, пов'язані із функціонуванням сільського господарства повинні не тільки фахівці-екологи, а й перш за все, галузеві фахівці з екологічною складовою в освіті та діяльності. Тому важливої ролі набуває визначення структури та обсягу екологічної освіти в системі аграрної освіти.

Галузева екологічна освіта повинна дати фахівцю повні знання про вплив його професійної діяльності на навколишнє природне середовище, а практична діяльність під час навчання допомогти впровадити ці знання у реальне життя. Не тільки технологічність, трудомісткість, продуктивність та інші традиційні показники ефективності праці треба враховувати при оцінці результатів навчання та роботи галузевого аграрного спеціаліста. Сьогодні по значенню для людства на перше місце виходять такі показники, як ресурсомісткість та забрудненість довкілля. Тому фахівець повинен вміти практично оцінити негативні екологічні наслідки використаного технологічного процесу і вміти звести їх до мінімуму[10,с.32].

В навчальних планах всіх сільськогосподарських та аграрних ВНЗ (які не готують фахівців-екологів) на бакалаврському рівні необхідно передбачити курс екології, який би включав необхідні теоретичні і практичні аспекти, а також відповідні кожному окремому ВНЗ курси з блоку прикладних екологічних дисциплін (можливо, у блоці вибіркових професійно-орієнтованих дисциплін). Для цього в навчальних програмах ВНЗ одним з обов'язкових курсів лекцій має бути курс «Основи екології» (базові екологічні знання), а також курси блоку «Прикладна екологія» (залежно від профілю ВНЗ «Агроекологія», «Урбоекологія», «Ландшафтна екологія», «Геоекологія» тощо).

Суттєве значення має введення спеціального розділу з охорони навколишнього середовища та раціонального природокористування у дипломні (кваліфікаційні) роботи (проекти) випускників технічного, аграрного, та сільськогосподарського напрямів підготовки, залучення студентів до виконання науково-дослідних робіт з екологічної тематики, до участі в екологічних гуртках, олімпіадах і конференціях.

Значні можливості екологізації освіти полягають у самому її початку в вищому навчальному закладі, наприклад у курсі з основ сільськогосподарського знання. Зміст такого курсу дозволяє розглядати проблеми взаємодії природи та суспільства з позиції природоцентризму і розгляду людини, як природної істоти, визначати шляхи наукового екологічно обґрунтованого природокористування. Залучення комплексу знань агроекології сприяють вирішенню світоглядних, наукових, морально-естетичних та екологічних проблем, сприяє формуванню системи екологічних поглядів студентства. Головним педагогічним завданням екології сільського господарства повинно стати формування знань про взаємини людини та природи в галузі сільськогосподарської діяльності, охорони природи, раціонального використання ресурсів та можливості їх поповнення під час сільськогосподарської діяльності [11,с.185]. Під час такої освіти розкривається агробіологічний зміст законів: рівноваги, рівнозначності, незамінності та сукупності дій факторів життя природи, дотримання яких дозволяє оптимізувати взаємозв'язок агроценозів із середовищем, забезпечуючи продуктивність сільськогосподарських культур. Протиріччя впливу на біосферу інтенсивних технологій та хімізації сільського господарства виявляються під час дослідження та вивчення низки питань із землеробства, ґрунтознавства, агрохімії, рослинознавства, тваринництва тощо. Студенти переконуються у ефективності застосування раціональних технологій підвищення продуктивності та виявляють негативні боки сільськогосподарської діяльності. Так створюються передумови для оцінювального підходу до вирішення екологічних сільськогосподарських проблем, формується усвідомлення необхідності комплексного науково обґрунтованого підходу до взаємодії з природними ресурсами.

Відомі фахівці з екології та педагогіки вважали світогляд екологічного спрямування вихідною позицією щодо реалізації екологічної освіти, що пов'язане, принаймні з двома головними чинниками: по-перше, з культурно-історичними джерелами; по-друге, з соціально-педагогічним контекстом. Тобто, екологічна освіта перебуває в прямій залежності від становлення етапів розвитку еколого-педагогічних світоглядних підходів та їх динаміки. Дослідники наголошують[12,с.7] на тому, що екологічна освіта відображає три теоретичні позиції єдності освіти та екології. Перша позиція екологічної освіти школи пов'язана з так званим соціальним протиставленням або включенням (В.І. Вернадський), тобто, йдеться про різні відносини людини та природи: а) коли людина і природа є двома самостійними одиницями, б) де людина розглядається нейтрально, поза природою; в) як нейтральна складова щодо природи. У такому контексті свого часу екологічна освіта не виступала самостійним напрямом навчально-виховного процесу.

Друга позиція екологічної освіти має об'єктно-суб'єктне методологічне підґрунтя, де рівноправні й рівновеликі залежності між людиною і довкіллям вже заперечуються, і природа виступає полігоном активного впливу і видозміни людини відповідно до її потреб та менталітету. Такий підхід, зазвичай, у педагогіці розглядають як антропоцентричний. Як наслідок, екологічну освіту було побудовано на предметі, який на перших етапах позитивно відображав досягнення науки про еволюцію видів та вершину такої еволюції людину. В подальшому це призвело до певного негативного перенесення власне природничих даних на суспільно-культурне, освітнє життя людини. Ця наукова позиція панувала в педагогіці тривалий час, виховуючи не одне покоління користувачів довкілля.

Третя позиція екологічної освіти відображає високу етичність підходів, які стверджують доцільність і необхідність у природокористуванні, тобто співвіднесеність використання і збереження. У межах даного наукового підходу екологічна освіта виділила екологію як самостійний напрям освіти. В результаті це стало значним досягненням у справі формування екологічної компетентності учнів і поставило цю позицію на методично-теоретичний рівень в гуманістичному розумінні.

Не зважаючи на значний прогрес в екологічній освіті, рівень екологічної освіченості більшості населення залишаться низьким. Повною мірою це стосується і випускників вищих навчальних закладів, професійна діяльність яких безпосередньо пов'язана з навколишнім середовищем, і які в умовах глобальних екологічних проблем мають бути провідниками державної екологічної політики.

екологічна освіта екологізація сільськогосподарський кадр

Список використаних джерел

Білоножко В.Я. Необхідність забезпечення формування екологічної культури студентів аграрних ВНЗ / В.Я. Білоножко, М.В. Шемякін, С.П. Полторецький // Наука і методика: Зб. наук. праць / Редкол.: А.Ф. Бойчук та ін. К.: Аграрна освіта, 2005, Вип.6. С.165.

Білявський Г.О. Першочергові завдання вдосконалення екологічної освіти і виховання в Україні / Г.О. Білявський, В.М. Богомолов // Екологічна освіта і виховання: досвід та перспективи. Матер. Всеукр. наук.-практ. конф. К.: Центр екологічної освіти та інформації, 2002. С. 50.

Вербицький В.В. Розвиток позашкільної еколого-натуралістичної освіти в Україні: Автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.01 /В.В. Вербицький; Київск. нац. ун-т. ім.. Т. Шевченка. К., 2004. С.11.

Добровольський В.В. Екологічні знання: Навчальний посібник / В.В. Добровольський К.: Професіонал, 2005. С.32.

Дубович І.А. Особливості та перспективи екологізації освіти та екологічного виховання населення в Україні / І.А. Дубович // Наук. вісн: Збірник наук.-техн. праць. Львів, НЛТУУ. вип. 16.5. С.245.

Екологічна безпека України: аналіз, оцінка та державна політика: Монографія / А. Качинський, Г. Хміль. К. : НІСД, 1997. 127с. (Сер. «Екологічна безпека»; Вип. 3).

Магура Н.Л. Формування екологічних знань учнів професійно-технічних закладів освіти у процесі вивчення біології: Автореф. дис... канд. пед. наук: 130.04 / Н.Л. Магура; АПН України. Ін-т педагогіки і психології проф. освіти. -- К., 2002. -- С.3.

Нінова Т.С. Підготовка майбутніх учителів хімії до екологічної освіти і виховання учнів Автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.04 / Т.С. Нінова; Ін-т педагогіки і психології проф. освіти АПН України. К., 2002. С. 9

Серебрякова А.Н. Комплексный подход к экологическому образованию студентов при изучении курса «Основы сельского хозяйства» в педвузе / А.Н. Серебрякова // Проблемы создания единой системы экологического образования и воспитания в Украине: Матер. междунар. науч.-практ. конф. 7-9 дек. 1994, Харьков, 1994. С.185.

Тарасова О.И. Экология культуры и образования / О.И. Тарасова // Вчені зап. Харк. гуманіт. ін-ту «Нар. укр. акад.». 2001.-Т.7. С.275.

Шмалєй С.В. Система екологічної освіти в загальноосвітній школі в процесі вивчення предметів природничо-наукового циклу: Автореф. дис... д-ра пед. наук: 01 // С.В. Шмалєй; Нац. пед. ун-т ім. М.П.Драгоманова. К., 2005. С.7.

Юрченко Л.І. Екологічне виховання та освіта як один із вирішальних факторів регулювання якості навколишнього середовища / Л.І. Юрченко // Вісн. Харківськ. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна «Філософські перипетії», 2002. № 561. С. 209.

Размещено на Allbest.ru