Духовна сутність освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Духовна сутність освіти

Джура О.Д.

Проблема розвитку духовності суспільства й особистості актуальне питанням для сучасної філософії та науки. В наш час без вирішення цієї проблеми соціальний прогрес є, безперечно, неможливим. В процесі свого еволюційного розвитку людство накопичило велику кількість цінностей (як духовних, так і матеріальних), досягло значних успіхів у розвитку науки і вдосконаленні знань. Крім того, за цей час відбулось перетворення самої людини, яка, спираючись на свої знання та досвід, може впливати на оточуючий світ, робити його більш досконалим. Але, як підкреслюють науковці, у сучасному світі поряд з великими досягненнями в розвитку суспільства, особистості, її освіченості та моральних якостей все більше помітні проблеми, які безпосередньо пов'язані з невідповідністю матеріальних досягнень людства і тими методами і шляхами, якими вони втілюються в життя [1-4]. Зокрема, високий рівень освіти не завжди дає гарантію того, що особистість у своїй діяльності обов'язково буде керуватися моральними і духовними принципами. Мало того, на сучасному етапі розвитку суспільство зіткнулося з такою проблемою як бездуховність. Отже, без духовного відродження неможливо забезпечити трансформацію суспільства, законодавчі та реальні гарантії прав і свобод особистості.

Підвищення останнім часом інтересу до теми духовності, духовного зростання особистості, до духовного виховання в сучасній науці та освіті невипадкове. Українське суспільство поступово позбавляється того багажу, який залишив тоталітарний режим. Але не все так просто, оскільки розпад колишнього СРСР наніс певного удару по ціннісній сфері суспільства. А саме, сформовані десятиріччями уявлення людей про добро та зло, прекрасне та бридке, справжнє та викривлене критикуються та висміюються. Досягнення певної категорії людей, їхні заслуги перетворюються в провину, а злочини та аморальні дії висвітлюються як героїчні вчинки. У суспільстві формується та запроваджується культ егоїзму та наживи [2]. В такій ситуації відбувається втрата особистістю життєвих орієнтирів. Вона стає дезорієнтованою в сучасному світі, відчуває порожнечу навколо себе. Особливо такий стан речей небезпечний для молодого та підростаючого покоління. Вплив на них таких бездуховних факторів, як специфічна субкультура, наркоманія, легковажна поведінка, аморальні стосунки, втрата суспільних ідеалів, прищеплення низьких естетичних смаків, призводить до дуже негативних результатів [3, с. 3-9]. Тому звернення сучасних вчених до проблеми духовності особистості, виховання і формування її громадянської свідомості, почуття патріотизму є актуальними питаннями сьогодення. Її вирішення може бути тільки за умови чіткого визначення самого поняття духовності, виявлення показників, на підставі яких можна зробити висновок про рівень духовного розвитку особистості та суспільства в цілому.

В роботах сучасних філософів можна знайти методологічне обґрунтування сутності духовності суспільства, особистості, крім того, вони розкривають філософські засади духовної культури суспільства, окремих соціальних груп, індивіда [1, с. 8]. В різних дослідженнях розкривається соціальна сутність та зміст духовності, з'ясовуються та згруповуються існуючі у філософській та громадській думці підходи до розуміння феномену духовного. Певна група вчених проводила пошукові дослідження одного з найбільш важливих компонентів духовності особистості ціннісних орієнтацій, їхньої соціальної обумовленості та динаміки змін [4, с. 22]. Наприклад, Г. Шевченко вважає, що духовність це володіння мистецтвом бути щасливим. Водночас "духовність особистості вміщує в собі гармонію, красу світу, моральні імперативи, єдність думок і почуттів". С. Ожегов визначає духовність як властивість душі, що полягає в превалюванні духовних, моральних та інтелектуальних інтересів над матеріальними [5, с. 186]. П. Симонов розглядає душу, духовність як поняття, яке виражає якість особистості, що становить собою соціальну цінність, потребу в пізнанні, в прагненні до добра, в співпереживанні. Він стверджує, що дані поняття позначають індивідуальний вираз у структурі особистості двох фундаментальних потреб ідеальній потребі пізнавання та соціальній потребі діяти "для інших" [6, с. 17-30]. В. Слободчиков розглядає духовність людини як ціннісну характеристику явищ людської культури, пов'язує її з такими символами людської реальності як "внутрішній світ", "суб'єктивність", "внутрішнє Я". В своїй роботі "Етнопсихологічний аспект розвитку духовності особистості" А.Тимохіна, І. Хлопонін, Н. Хлопоніна висловлюють думку щодо зв'язку духовності з загальною культурою, ерудицією, загальним розвитком особистості. Крім того, вони вважають, що "втрата духовності рівнозначна втраті людяності. Тривала криза духовності у окремої особистості може призвести до її деградації, втрати людського обличчя" [7]. В соціологічному словнику поняття духовності визначається як "переважання у людині духовно-моральних, інтелектуальних якостей (цінностей) над матеріальними" [8, с. 99]. В культурологічному словнику духовність визначається як "індивідуальна здатність до самопізнання, орієнтованість особистості діяти "для інших", пошук нею моральних абсолютів" [9, с. 44]. В педагогічній науці ми знайшли такі визначення терміну "духовність": "понятие обобщенно отражающее ценности (смыслы) и соответствующий им опыт, противоположные эмпирическому ("материальному", "природному") существованию человека или по меньшей мере отличные от него. Духовность обнаруживается в обращенности человека к высшим ценностям, к идеальному, в сознательной устремленности человека к совершенству, соответственно одухотворение заключается в освоении высших ценностей, в приближении к идеалу" [10, с. 81]; "індивідуальний вираз у системі мотивів особистості двох фундаментальних потреб: ідеальної потреби пізнання й соціальної потреби жити, діяти "для інших". Під духовністю переважно розуміють першу з цих потреб, під душевністю другу. Душевність характеризується добрим ставленням особи до людей, які її оточують, увагою, готовністю прийти на допомогу, розділити радість і горе. З категорією духовності співвідноситься потреба пізнання світу, себе, смислу і призначення свого життя. Людина духовна в тій мірі, в якій вона замислюється над цими питаннями і прагне дістати на них відповідь. Втрата духовності рівнозначна втраті людяності. Формування духовних потреб особистості є найважливішим завданням виховання" [11, с. 106].

У сучасній філософській науці вчені дають таке визначення терміну "духовність": "...духовность же сопряжена с развитостью совести, интуиции и со способностью мистически пребывать в тех или иных слоях духовного бытия..." [12, с. 207]; "категорія людського буття, що виражає його здатність до творення культури та самотворення. Прояснення природи людського буття через категорії "дух" та "духовність" означає, що людина може не тільки пізнавати та відображувати навколишній світ, а й творити його. Духовність постає як інтегральна категорія, що виражає теоретико-пізнавальну, художньо-творчу та морально-аксіологічну активність людини. У християнській антропології духовність є виразом вищого морального спрямування людського буття до Бога" [13, с. 179]; "духовность 1) нематериальность, бесплотность; 2) одухотворенность; наполненность духом творчества, творящим духом; 3) процесс гармоничного развития духовных способностей человека. В прямом (т.е. религиозно-философском) смысле духовность есть: а) состояние духовного; из одного только Духа составленное; б) относимое к духовному ведомству (духовенство, духовное учебное заведение); в) присутствие Духа Божьего в человеке; непосредственный контакт души с каким-либо "внешним" духом (положенность в духе, сдержанность духом); существенное свойство души быть образом (эйдосом, зеркалом) Духа Божьего. В переносном, светско-материалистическом, смысле духовность чаще всего трактуют как тягу людей к вершинам культуры и совершенствованию своих творческих способностей... О духовности говорят как о добровольном выборе индивидом важнейших общественных ценностей и идеалов и подчинении своей жизни их требованиям... По учению ап. Павла, истинная духовность сопряжена с внутренним познанием тех миров и горизонтов Бытия, которые сокрыты от внешних органов чувств; она дает человеку мистическую способность прямо усматривать внутренним оком, интуитивно суть вещей и беспристрастно оценивать совестью собственные намерения и поступки" [12, с. 209].

Крім того, в контексті розгляду та аналізу поняття "духовність" різними науковцями заслуговує на увагу концепція П.Симонова, у якій відображена ідея духовності як ставлення особистості до світу. В його концепції світ представлений не як суспільство та його культурно-змістова сфера, а як інша людина. У змісті цього ставлення П. Симонов підкреслює ті ж самі якості, що і більшість інших науковців альтруїзм, самовіддача, безкорисливість.

На думку В. Стрелкова, духовне ставлення до світу можливе лише тоді, коли людина не пливе за течією, а здійснює творчі зусилля, коли її свідомість спрямована на перетворення реальності, яка їй протистоїть.

Отже, аналіз визначення науковцями різних галузей науки поняття "духовність" дозволив нам виділити такі його суттєві ознаки: духовність як якість особистості, її основи, потяг до досконалості, перевагу у неї духовних, моральних, інтелектуальних цінностей над матеріальними; духовність як орієнтацію особистості на діяльність для інших, пошук нею моральних абсолютів; духовність як постійну духовно-практичну діяльність особистості, направлену на зміну та удосконалення існуючого оточення (світу, людства, себе); духовність як потребу в пізнанні, знаннях, прагненні до добра, співпереживання, вміння розбиратись у соціумі, житті, світі, собі; духовність як прагнення особистості діяти у відповідності з вищими релігійними цінностями, смислами, Богом, присутність духу Божого в людині; духовність як самореалізацію особистості на основі вищих соціальних та людських цінностей.

На підставі вищевикладеного аналізу визначення фахівцями поняття "духовність", ми можемо з'ясувати, що серед науковців немає єдиної думки щодо тлумачення цього терміну. Під духовністю ми будемо розуміти якісну характеристику особистості, яка відображає перевагу у неї духовних, моральних, інтелектуальних цінностей над матеріальними. З практичної точки зору (з метою оцінки рівня духовності особистості) можна вважати духовною таку особистість, у якої яскраво виражені наступні характеристики (що можуть виступати показниками її духовного рівня): високі естетичні уявлення та почуття, наукові знання, прогресивні політичні ідеї, доброта, обов'язок, відповідальність, справедливість, честь, гідність, совість, вірність, правдивість, щирість, повага до старших, взаємодопомога, здібності до пізнання, усвідомлене ставлення до знань, засобам їхнього досягнення, постійне прагнення до удосконалення та накопичення знань, якісного їхнього засвоєння, розвитку та застосування у повсякденне життя превалюють над матеріальними цінностями, прагматичним ставленням до життя та егоцентризмом. духовність виховання особистість цінність

Термін "духовності" застосовується для характеристики внутрішнього, суб'єктивного світу людини. Ми говоримо: "духовний світ особистості". Однак закономірно постає запитання: що належить до цього світу, за якими критеріями визначається його наявність, а тим більше розвиток? Чи вичерпується культурою мислення, рівнем і якістю знань, глибиною освіти, розумністю і раціональністю зміст поняття "духовність", а освітою шлях її набуття? Мабуть, ні. Втім, без усього названого духовність не існує. Не формується вона і через "предметне" вивчення основ наук. Це зовсім не означає заниження їхнього значення. В культурно-антропологічному контексті введення поняття духовності необхідне для визначення не тих утилітарно-прагматичних цінностей, котрі мотивують поведінку людини та її внутрішнє життя, а цінностей, на основі яких вирішуються смисложиттєві проблеми, що звично виражаються для кожної людини (різного рівня і типу освіченості) в системі "вічних питань" людського буття. Хто я, навіщо прийшов у цей світ, яке моє місце в ньому, який смисл мого існування, на основі яких цінностей я повинен зробити вибір власного життєвого шляху, визначити мету і смисл діяльності, за якими критеріями та яким чином можна вдосконалювати мою особистість? Перелік цих питань можна продовжити, у тій чи іншій формі вони постають перед кожним. Складність пошуку відповідей на них полягає в тому, що, хоча вони мають "загальнолюдську" основу, щоразу, в історичному часі та просторі, кожна людина відкриває їх заново для себе і вирішує по-своєму. На цьому шляху здійснюється духовне зростання особистості, набуття нею духовної культури. Духовний простір людини, як і простір духовної культури, завжди включав у свою побудову вертикаль, що розділяла величне і нице, сакральне і буденне, земне і небесне, верх і низ (термінологія М. Бахтіна), добро і зло. Шлях духовного освоєння інтерпретувався як сходження шляхом набуття істини, добра і краси та інших найвищих цінностей. На цьому шляху визначались творчі здатності людини мислити і діяти не тільки заземлено, вузько утилітарно, функціонально, а співвідносити свої дії і цінності з моральними та естетичними критеріями, з чимось поза особистим, що утворює "світ людини", в якому є різні іпостасі "людина у світі", де вона діє, живе, шукає своє місце, і "світ у людині", як її внутрішній, суб'єктивний процес осмислення і переживання свого буття і взаємовідносин зі світом речей, людей, знаковосимволічних систем культури і цінностей. Ці два світи, дві реальності існують у напруженому і суперечливому співвідношенні, обидва кидають виклик людині, породжують завдання і проблеми, які людина повинна розв'язати, реалізуючи свій вибір. Якщо перший світ досить широко досліджується в різних галузях наукового знання, другий як суб'єктивна реальність, багато в чому є недослідженою сферою. В будь-якому випадку можна сказати, що знання "про світ об'єктів" за обсягом і, тим більше за рівнем точності, переважають сферу знання про саму людину, людину внутрішню, про її суб'єктивну реальність. Така дисгармонійність і у сфері науки, і в сфері освіти закладає цілу низку протиріч у процес формування людини як духовної істоти, наділеної здатністю творити за законами істини, добра і краси. У цьому контексті духовність є інтегративною якістю, що належить до сфер смисложиттєвих цінностей, які визначають зміст, якість і спрямованість людського буття та "образ людський" у кожному індивіді. У сфері духовного життя людиною здійснюється осмислення й вибір ідеалів та цінностей. Проблема духовності це не тільки окреслення найвищого рівня освоєння людиною свого світу, ставлення до природи, суспільства, до інших і самої себе. Це проблема виходу людини за межі вузько емпіричного буття, подолання себе "вчорашньої" у процесі поновлення і вдосконалення, сходження особистості до своїх ідеалів, цінностей і реалізації їх на життєвому шляху [14].

Наприклад, І. Бех визначає духовність як втілення у світоглядних орієнтаціях людини очікувань, прагнень, ідеалів, духу народу, нації, що визначає спрямованість особистісних потреб, бажань і визначає установку на відповідний життєвий вибір. Це розуміння людиною гуманістичного змісту мети життєдіяльності [15]. Духовність складне поняття, що використовувалося, насамперед, у релігії, релігійній та ідеалістично орієнтованій філософії, де зв'язувалося з дією самостійної духовної субстанції, якій належать функції творення і визначення долі світу й людини [16]. Поняття "духовність" необхідно розглядати в контексті тих цінностей, на основі яких вирішуються життєві проблеми. Кожна людина повинна зробити вибір свого життєвого шляху, визначити мету й зміст своєї діяльності в перетворенні духовної культури, в чому їй, безперечно, повинна допомагати освіта. Ця культура має безліч функцій і настільки багатофакторна, що не піддається одномірному визначенню. К. Вентцель відзначає, що культура передбачає культ людини. За старих часів панував культ предків: воля предків, відбита в релігійних віруваннях, звичаях, становила абсолютний закон, що панував над життям людини й суспільства. Теперішній час, принаймні, у його істотних рисах, може бути охарактеризований як культ дорослої людини, яка є господарем життя, накладає на все свою печатку й диктує всьому свою владну волю. Майбутнє, безсумнівно, стане культом дитини носія й джерела нового життя [17]. Людина культурна гуманна й духовна особистість. Виховання духовності, виховання духовної культури це створення головної внутрішньої передумови для розвитку творчої індивідуальності. Духовна культура одна зі сторін загальної культури людства. Також як духовна культура виступають явища, які пов'язані зі свідомістю, інтелектуальною, а також з емоційно-психологічною діяльністю людини. Соціальні аналітики співвідносять духовну культуру з духовною основою суспільств. Термін "духовна культура" переплітається з такими поняттями як "духовне життя", "духовне відновлення". В усіх поняттях сфера й сутність духовного пов'язується з об'єктивною, над індивідуальною реальністю [18]. У наш час духовна культура характеризується за допомогою таких понять, як спосіб мислення, ментальність, ідеали й цінності, установки, ціннісні орієнтації. Ціннісні орієнтації комплекс духовних детермінант діяльності людей або окремої людини. Рівень культурної поведінки людини визначається рівнем морального розвитку суспільства, відбиває ступінь освоєння ним морального досвіду культури людства, готовність до постійного самовдосконалення.

Сьогодні ми є не лише свідками, але й учасниками кризи моральності і правосвідомості, соціальної нестабільності, політичної дезорієнтації та дестабілізації молоді. Важливим чинником цієї кризи цінностей є крах тоталітарної системи, яка формувала у всіх єдину систему цінностей та ціннісних орієнтацій. Пошуки нових ціннісних орієнтацій важкі самі по собі, ускладнені соціально економічною кризою, але стають життєво важливими і необхідними засобами опори в життєвих колізіях. Сучасні цінності актуально ідеологічна проблема, проблема формування світогляду, що виступає інтегративною основою діяльності, як окремого індивіду, так і будь-якої малої чи великої соціальної групи, колективу, нації, всього людства. Це також нова проблема, що має проростати і кристалізуватися заново, причому вибір світоглядних позицій, а отже і цінностей покладається на індивіда, як суб'єкта життєдіяльності. Це звичайно проблема загальної значущості, бо процес державотворення в У країні висуває на передній план такі спільні для всіх ідеологічні цінності, як патріотизм та громадянськість, та їх відображення у свідомості, світогляді та поведінці [19]. Цей процес відбувається водночас з іншим, не менш потужним і також новим для нас входженням до європейської спільноти, коли Україна розглядається, як частина загально європейського культурного простору з його багатоманітністю культур, які об'єднуються на засадах демократизму та гуманізму, толерантності та відкритості, цивілізованості. Всі ці процеси далеко не всіма розглядаються, як рівнозначними, в декого виникають заперечення і протиставлення. Отже, значущою ціннісною проблемою виступає ставлення і оцінка цих процесів державотворення і входження в європейський ціннісний простір. Зараз досить помітне місце в нашому житті посіли так звані предметні цінності які, ми вважали, були притаманними лише капіталістичному суспільству і які досить інтенсивно і успішно розроблялися на Заході. Це особистий інтерес, корисливість, раціональність, прибуток. У повсякденному житті саме ці прагматичні раціональні цінності набувають дедалі більшого значення, особливо для молоді і тому не можуть не виступати проблемою для педагогів [19, с. 36]. Слід відзначити, що в своєму загалі цінності розглядаються передусім, як категорія моралі в найширшому її розумінні. У нас значно менше тяжіють до розгляду цінностей в прагматично раціональному розумінні, характерному для північноамериканської цивілізації, бо ми бачимо в цінностях, ціннісних орієнтаціях ідеали та ідеї моральності, тісно пов'язані більше з ідеалістичним світоглядом, з осучасненою християнською культурною традицією [20]. Педагогічні дослідження проблеми цінностей та ціннісних орієнтацій можна умовно поділити за певними напрямками, серед них питання громадянського виховання, в якому національні цінності посідають одне з головних місць. І це далеко не випадково, бо проблема формування громадянина України сьогодні є однією з найактуальніших, яка вимагає невідкладного розв'язання.

Список використаних джерел

1. Барановський В.Ф. Духовность личности в системе современных общественных отношений. К.: НТВ "Правник" НАВСУ, 1998. 141 с.

2. Лившиц Р.А. Духовность и бездуховность личности. Екатеринбург: Изд-во Урал, ун-та, 1997 152 с.

3. Шевченко Г.П. Педагогіка духовності // Духовність особистості: методологія, теорія і практика: Збірник наукових праць / Гол. редактор: Г.П. Шевченко Вип.

4. Луганськ: Вид-во Східноукр. нац. ун-ту ім. В. Даля, 2004. - С. 3-15.

5. Симонов П.В. Происхождение духовности / П.В. Симонов, П.М. Ершов, Ю.П. Вяземский. М.: Наука, 1989, 352 с.

6. Ожегов С. И. Словарь русского языка. М.: Русский язык, 1990. 915 с.

7. Омельченко О.П. Духовність шкільної молоді: сучасний стан і перспективи розвитку // Духовність особистості: методологія, теорія і практика: Збірник наукових праць. Вип.3. Луганськ: Вид-во Східноукр. нац. ун-ту ім. В. Даля, 2004. - С. 17-30.

8. Хлопоніна Н.Є. Ентопсихологічний аспект розвитку духовності особистості / Н.Є. Хлопоніна, А.В. Тимохіна, І.М. Хлопонін. // Духовність особистості: методологія, теорія і практика: Збірник наукових праць. Вип.1 Луганськ: Вид-во Східноукр. нац. ун-ту ім. В. Даля, 2004. - С. 43-48.

9. Піча В.М. Соціологія: терміни, поняття, персонали / Уклад.: В.М. Піча, Ю.В. Піча, Н.М. Хома та ін.; Заг. ред. В.М. Пічі. K.: "Каравела", Львів: "Новий Світ-2000", 2002. 480 с.

10. Гіптерс 3. В. Короткий культурологічний словник довідник / 3. В. Гіптерс. Львів: ЛБІ НБУ, 2004. 127 с.

11. Педагогический энциклопедический словарь / Под ред. Б.М. Бад-Бад. М.: Научное изд-во "Большая Российская энциклопедия", 2002. 528 с.

12. Гончаренко С. Український педагогічний словник / Семен Гончаренко. К.: "Либідь", 1997. 374 с.

13. Современный философский словарь / Под общ. ред. д.ф.н, профессора В.Е. Кемерова. М.: Академический проект, 2004. 858 с.

14. Філософський енциклопедичний словник / Колектив авт. К.:"Абрис", 2001, 741 с.

15. Караульна Н. Духовність: сфера сутності чи існування людини? // Вісник HAH України. 2002. № 1.

16. Бех І.Д. Духовні цінності в розвитку особистості // Педагогіка й психологія. 1997. №1.

17. Буєва JI.П. Духовність і проблеми моральної культури // Питання філософії. № 2. 1996.

18. Вентцель К.В. Виховання духовної культури / Вільне виховання: збірник праць. M., 1893. 135 с.

19. Авансова Г.А. Культура духовна // Культурологія XX століття. Енциклопедія в 2-х т. Т.І. С.-Пб.: Університетська книга, 1998.

20. Крицька JI.В. Громадянські ціннісні орієнтації учнівської молоді // Педагогіка і психологія. 1997. № 1.

21. Тараненко І.Г. Демократичні цінності у становленні громадянина // Педагогіка і психологія. 1997. № 2.

Размещено на Allbest.ru