Університетська освіта

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Університетська освіта в контексті Болонського процесу

Останнім часом прогресивна світова спільнота все частіше звертається до думки про те, що вища освіта в усіх країнах Західної Європи переживає нелегкі часи. Даний факт зумовлений виникненням своєрідного розриву між освітою з усіма її провідними елементами (цілі, структура, зміст, методи навчання) та умовами життя суспільства, що різко змінилися за останні десятиріччя.

На питання, які якості повинен мати молодий спеціаліст, роботодавці, як правило, відповідають таким переліком: високий рівень загальноосвітньої підготовки, здатність приймати самостійні рішення, готовність до перенавчання, до опанування нових тенденцій та придбання нових знань, вміння працювати в групі, комунікабельність. Даний перелік - не що інше, як нове уявлення про людину, своєрідна модель її провідних життєвих функцій. Така модель найбільш адекватна вимогам сучасного суспільства. Ключові характеристики нової моделі - освіченість, безперервність навчання, самостійність - знаходяться в явному протиріччі з існуючою педагогічною системою, орієнтованою головним чином на запам`ятовування, відтворення та пасивне виконання.

Вимоги часу призвели до того, що у розвитку світової вищої школи вже визначились загальні глобальні тенденції. Провідними серед них є гуманітаризація, демократизація, диверсифікація, інтеграція та інтернаціоналізація вищої освіти.

Гуманітаризація передбачає наявність знань в галузі історії, культури, мистецтва, які, в свою чергу, допомагають сформувати систему цінностей та етичні норми поведінки. До гуманітарного циклу дисциплін належать класичні та сучасні мови, література, історія, філософія, соціологія, психологія.

Демократизація пов`язана, перш за все, із ростом кількості студентів в усіх розвинених країнах. Значні зміни відбулися також у взаємовідносинах між вищими навчальними закладами та центральними урядовими органами. З одного боку, центральні органи управління продовжують визначати чисельність студентських міст, виходячи із норми фінансування. З іншого, значно поширюється автономія окремих вузів. Даний принцип передбачає також залучення до системи вищої освіти якомога ширшого кола охочої навчатися молоді із різних верств суспільства, але з наступним жорстким відбором найбільш здібних.

Диверсифікація (від лат. "різноманітність") - розширення видів та форм вищої освіти, створення альтернативних вищих навчальних закладів, що відбиває потреби суспільства у різних за фахом кваліфікованих спеціалістах. На теперішній час у розвинених західних країнах склалася відносно стійка система багаторівневої підготовки. Накреслилась і загальна тенденція - зближення навчальних планів та програм за відповідними рівнями, хоча розбіжностей ще значно більше.

Інтеграція та інтернаціоналізація передбачають координацію як навчальних програм, так і системи навчання в цілому, а також міжнародну співпрацю вищих навчальних закладів: обмін студентами та викладачами між вузами різних країн, проведення конференцій, симпозіумів, семінарів щодо проблем навчання та наукової роботи з метою визнання документів про освіту.

Сфера євроінтеграції вищої освіти набула форм Болонського процесу. На теперішній час 45 європейських країн, включно з Україною, є його учасниками. Значна кількість міжнародних організацій підтримують ідеї процесу та сприяють його реалізації.

Болонський процес - це процес європейських реформ, що спрямований на створення спільної Зони європейської вищої освіти до 2010 року. Болонський процес офіційно розпочався у 1999 році з підписання Болонської декларації 21 країною в італійському місті Болоні. Передумовою створення декларації стало підписання Великої Хартії європейських університетів. Велика Хартія як передумова Болонської декларації була підписана всіма ректорами, що зібралися у Болоні 18 вересня 1988 року для відзначення 900-ї річниці Болонського університету, що вважається найстарішим університетом Європи. "Європа вже існує, її мешканці поділяли спільні інституції, до яких належать і університети, протягом століть. Університети є інтелектуальними центрами минулого та майбутнього, що мають спільні цілі та методологію здобуття знань - чи то практичних, чи теоретичних." (із промови представників Болонського університету на святкуванні).

Процес, що наштовхнув на ідею створення Великої Хартії, був особливо важливим. Хартія не була представлена політичною владою, а була розроблена у стінах університетів. Вона спирається на фундаментальні цінності європейських університетських традицій. Сприяє зміцненню зв`язків між вищими навчальними закладами в усьому світі, залучаючи до процесів, започаткованих у ній, неєвропейські університети.

Згідно з цілями Болонського процесу до 2010 року освітні системи країн-учасниць його повинні бути змінені, щоб сприяти:

- полегшеному переїзду громадян з метою подальшого навчання чи працевлаштування у Європі.

- розширенню Європи та забезпеченню її подальшого розвитку як стабільного, мирного, толерантного суспільства.

Болонський процес не передбачає повністю ідентичних систем освіти у різних країнах, він призначений лише для зміцнення взаємозв`язків та покращення взаєморозуміння між різними освітніми системами.

На сьогодні до Болонського процесу приєдналося 515 університетів, серед яких 14 українських:

Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту;

Донецький національний університет;

Маріупольський гуманітарний інститут Донецького національного університету;

Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут".

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого.

Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут".

Національний університет "Києво-Могилянська академія".

Одеська національна юридична академія.

Одеський національний університет ім. І.І. Мечнікова.

Східноукраїнський національний університет ім. В. Даля.

Тернопільський державний технічний університет.

Харківська національна академія культури.

Харківський національний економічний університет.

Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна.

На національному рівні у Болонському процесі здебільшого задіяний уряд, міністри, відповідальні за вищу освіту в усіх країнах-учасницях, щоб оцінити вже зроблене та встановити керівні принципи та пріоритети наступного періоду розвитку. На інституційному рівні задіяні заклади вищої освіти, факультети та відділення, студенти, викладацький склад. В Україні поступово вводиться Європейська кредитно-трансферна система (ECTS).

Таким чином, Болонський процес, до якого приєдналася Україна, має за мету наступне:

- встановлення системи зрозумілих та подібних наукових ступенів;

- встановлення системи, заснованої на двох основних циклах: студентському та післядипломному;

- введення системи кредитів (ECTS);

- сприяння мобільності шляхом подолання перешкод для забезпечення руху студентів, вчителів, дослідників, адміністративного складу;

- сприяння європейській співпраці щодо забезпечення якості;

- сприяння необхідним європейським вимірам у вищій освіті.

Дані цілі є сутністю Болонського процесу.

Незвичайність цього процесу полягає в тому, що він не є чітко структурованим і проводиться 45 країнами, що беруть у ньому участь, у співпраці з чисельними міжнародними організаціями, включаючи і Раду Європи.

2. Форми організації навчального процесу в університеті

Навчання наряду із грою та працею розглядається як один із найважливіших видів діяльності людини. У широкому значенні навчання - це процес засвоєння історичного досвіду людства. В більш вузькому - двобічний процес, взаємодія між тим, хто навчає, та тим, хто навчається. Це своєрідний процес керування отриманням знань.

Навчання, як і інші види діяльності людини, має відповідну структуру. Вона містить такі складові: мета, мотив, дії (навички, вміння, операції).

Мета - усвідомлений результат навчання (для чого?), мотив - спонукання до навчання(чому?), дії - частини навчання, його окремі, відносно завершені складові, кожна з яких вирішує свою конкретну задачу на шляху досягнення загальної мети навчання. Навички, вміння, операції - різновиди дій. Навички - автоматизовані дії, що виконуються без контролю над засобами виконання. Вміння - це навички + знання щодо оптимальних умов їх формування. Операції - дії, що виникли в одній діяльності, а потім були перенесені в іншу.

Опанувати навчальну діяльність з усіма її складовими можна через впровадження відповідних форм організації навчання. До таких належать: лекція, практичне заняття, лабораторне заняття, семінар, самостійна робота, курсові та дипломні роботи.

Провідною формою організації навчального процесу є лекція.

З неї починається перше знайомство з навчальною дисципліною. За певних умов лекційна форма навчання не може бути замінена ніякою іншою. Особливо це стає відчутним тоді, коли новий навчальний матеріал ще не знайшов свого віддзеркалення в існуючих підручниках.

Основними вимогами до лекції є:

- науковість та інформативність;

- доказовість й аргументованість;

- наявність певної кількості яскравих переконливих прикладів;

- емоційність викладу;

- чітка структура й логіка викладу матеріалу;

- виклад матеріалу доступною і зрозумілою мовою.

Завдання лектора - не тільки викладання готової інформації із певної навчальної дисципліни, а ще й формування мотивів зацікавленості в ній, що має стати стимулом подальшого самостійного вивчення навчального матеріалу. Серед різновидів лекційної організації роботи виділяють :

- проблемний виклад матеріалу;

- проблемний виклад із наступною роботою студента за певним планом;

- комбіновану лекція, яка включає реконструктивно-варіативну або частково-пошукову діяльність студентів.

Практичні заняття спрямовані на поглиблене вивчення дисципліни. Вони мають відповідну структуру:

вступ викладача;

відповіді на запитання студентів;

практична частина як планова та висновки.

Лабораторні заняття також спрямовані на поглиблення теоретичного матеріалу й формування практичних умінь та навичок.

Семінар - організаційна форма, під час якої викладач організує обговорення попередньо визначених тем, до яких студенти можуть готувати тези виступів на підставі індивідуально виконаних завдань. Мета семінару - поглиблення й закріплення інформації, перевірка та оцінка знань, повторення вивченого.

Курсові та дипломні роботи передбачають реалізацію загальнонаукових можливостей студента, вимір та оцінку його професійної компетенції.

Самостійна робота - одна з організаційних форм навчання, яка регламентується робочим навчальним планом. Зміст самостійної роботи визначається в робочій програмі кожної дисципліни. Навчальний матеріал, передбачений для самостійного опрацювання, підлягає підсумковому контролю нарівні з матеріалом, який опрацьовується під час навчальних занять. Мета самостійної роботи студентів двоєдина: формування самостійності як риси особистості й засвоєння знань, умінь, навичок.

Незалежно від форми організації, процес навчання розуміється як співпраця викладача та учнів, своєрідний процес педагогічного спілкування. Педагогічне спілкування - процес взаємодій між тими, хто навчається, та тим, хто навчає. Даний вид спілкування - різновид багатопланового процесу розвитку контактів між людьми, в якому психологи виділяють три боки:

- комунікативний - передача та сприйняття інформації;

- інтерактивний - взаємодія людей, що спілкуються;

- перцептивний - сприйняття, порозуміння та оцінка один одного у спілкуванні.

У процесі навчання три боки спілкування тісно пов`язані між собою: інформація - взаємодія - сприйняття. Їх співвідношення залежить від змісту, мети та методів навчання. Суттєвою виявляється та обставина, що в умовах організації педагогічного спілкування про викладача йдеться не лише як про джерело інформації. Сама особистість того, хто навчає, відповідно виконує своєрідну навчальну функцію. До неї належать:

- педагогічний професіоналізм, вміння планувати процес спілкування;

- загальна культура, культура побудови мови;

- виховний потенціал, вміння передати відповідні знання;

- соціальні перцепції, адекватне сприйняття тих, хто навчається;

- вміння передати ініціативу спілкування учням, змінити при необхідності тон, стиль спілкування.

- збалансованість стосунків: з одного боку - доброзичливість, з іншого - вимогливість.

Особливо важливого значення у процесі навчання набуває мова викладача, коли йдеться про роботу на лекції або практичному занятті. Як відомо, психолінгвісти виділяють чотири види мовленнєвої діяльності: слухання, читання, мовлення та письмо. Одна з головних умов порозуміння між викладачем та його учнями - вірне співвідношення між видами мовлення викладача та учнів безпосередньо у навчальній діяльності. Припустимо, лекційний матеріал підготовлений у вигляді наукового тексту з усіма особливостями даного стилю (поширені синтаксичні конструкції, велика кількість термінів). Сприйняття на слух подібного тексту буде достатньо складним. Такий лекційний матеріал потребує відповідної стилістичної обробки з урахуванням особливостей усного сприйняття.

3. Система тестування та рейтинг оцінювання знань студентів

Останнім часом у вищих навчальних закладах України, у тому числі НУХТ, запроваджено кредитно-модульну систему організації навчального процесу. Вона передбачає використання рейтингової системи оцінювання знань, умінь і навичок студентів і шкалу оцінювання за єдиними критеріями відповідно до наведеної нижче таблиці з використанням різних форм поточного контролю за кожним зі змістових модулів навчальної дисципліни та його окремими елементами.

Рейтингова система оцінювання знань студентів має не меті оцінювання систематичності успішності навчальної праці студентів за семестр, навчальний рік, від початку навчання в університеті. Її основою є поточний поелементний контроль і накопичення рейтингових балів за навчальну діяльність студентів за певний період. Кожну навчальну дисципліну в семестрі, курсові проекти і роботи, а також практику студентів оцінюють однаковою кількістю балів - 100.

Загальна максимальна кількість балів (100) розподіляється між окремими змістовими модулями, а в межах модулів - між окремими елементами з урахуванням їх обсягу і складності. При цьому для кожного модуля та елемента встановлюється максимальна і мінімальна кількості балів, що їх можуть одержати студенти залежно від рівня їх знань, для зарахування відповідно модуля чи його елемента.

Індивідуальний рівень студента з навчальної дисципліни за семестр складається із суми рейтингів елементів усіх змістових модулів:

болонський навчальний процес лекція

де Р і у - рейтингова оцінка елемента модуля; n - кількість модулів навчальної дисципліни за семестр; k - кількість елементів модуля.

Студенти, які протягом семестру набрали 60 балів і більше, мають можливість отримати підсумкову оцінку відповідно до набраного рейтингу з навчальної дисципліни згідно з даними таблиці.

Якщо з навчальної дисципліни передбачено залік, студенти, які набрали 60 балів і більше, отримують оцінку «зараховано», 35 - 59 - «незараховано з можливістю повторного складання», менше ніж 35 - «незараховано з обов'язковим повторним курсом».

Студенти отримують підсумкову оцінку з дисципліни лише у разі, коли вони набрали не менше від мінімальної кількості балів за кожним модулем, а також виконали і захистили всі лабораторні роботи та навчальні завдання, передбачені програмою навчальної дисципліни.

Література

1. Закон України "Про освіту." Відомості Верховної Ради. - 1996 - №2.

2. Закон України "Про вищу освіту". Відомості Верховної Ради. -2002- №20.

3. Основні засади розвитку вищої освіти України в контексті Болонського процесу. - За ред. Кременя В.Г.- Тернопіль, 2004.

4. Шептуха Н.М. «Тенденции развития высшего образования в зарубежных высокоразвитых странах». - Ученые записки Харьковского гуманітарного института "Народная украинская академія - Харьков, 1998.

5. Критерії оцінювання знань студентів // Домбровський В. Звітність підприємств. К., 2001. - 241 с.

6. В.Л. Яровий, В.А. Лагода, Н.М. Левицька «Університетська освіта», курс лекцій. К., НУХТ, 2009.

Размещено на Allbest.ru