Вища освіта у США та Німеччині

Размещено на http://allbest.ru/

Широка доступність вищої освіти

Певну еволюцію переживає і вища школа США. Тут, незважаючи на в цілому набагато більш високий рівень розвитку та ефективності навчання, порівняно зі шкільною освітою, також є чимало невирішених проблем. Залишається відносно низькою якість підготовки в багатьох вузах країни, особливо державних. Серйозною проблемою є доступність вищої освіти через його високу вартість. Середні річні витрати студента, пов'язані, наприклад, з перебуванням у приватному чотирирічному коледжі університету, в 1997 р. досягали 23,5 тис. дол.. Ще в 1985 р. вони були більш ніж удвічі нижче.

З 1980 по 1994 р. витрати на навчання, наприклад, у державному дворічному коледжі зросли на 70%, а в чотирирічному - на 86%; в той же час розмір максимальної стипендії студентам з малозабезпечених сімей скоротився на 25% у реальному обчисленні. Хоча охоплення вищою освітою зріс як серед білих молодих людей, так і серед представників етнічних меншин, розрив у ступені цього охоплення помітно зріс на користь білих. Так, в період 1976-1980 рр.. у чотири-і дворічних коледжах навчалося: 31% білих молодих людей у віці 18-24 років, 28% - чорних і 29% - іспаномовних; в період 1990-1994 рр.. ці пропорції виглядали таким чином: серед білих - 43%, серед чорних - 33% і серед іспаномовної молоді - 32% (11).

Актуальною для вищої школи США проблемою залишається брак викладачів у ряді науково-технічних дисциплін, що призводить до активного залученню до університетів висококваліфікованих кадрів з-за кордону. Так, за даними на 1993 р., частка іноземців серед викладачів інженерних наук становила 37%, з математики та комп'ютерних наук - 27%. В основному це вчені таких країн, як Індія, Китай, Великобританія, Канада, Південна Корея (12). Цей недолік - брак власних кадрів - успішно долається, як видно, без додаткових витрат з боку США за допомогою "відпливу умів" з-за кордону. Інтересам американської науки та економіки служить і зростаюча кількість захищаються в США іноземцями докторських дисертацій. Їх кількість в науково-технічних дисциплінах подвоїлося за період з 1986 по 1995 р. і досягло 10 тис. Це відповідає середньорічному зростанню числа захистів в 8,2% порівняно із зростанням кількості докторських захистів американцями в 1,9% щорічно. При цьому з захистилися в США в період 1992-1996 рр.. іноземців 68% планували залишитися в США, а 44%- мали відповідну пропозицію від роботодавців. Особливо багато таких вчених з Китаю (59%) та Індії (57%) (13).

Нові вимоги до кваліфікації кадрів істотно змінюють вимоги до системи вищої освіти, обумовлюють постійний пошук оптимальних підходів до спеціалізації студентів, до методів навчання.

У другій половині 1990-х років у США налічувалося 3681 установа вищої освіти; з них 1594 були державними і 2087 - приватними. Вони являють собою досить широкий спектр університетів і чотирьох-і дворічних коледжів, помітно відрізняються як за якістю освіти, так і по вартим перед ними завданням. Враховуючи велику різноманітність установ вищої освіти, Фонд Карнегі запропонував, зокрема, наступну класифікацію всіх існуючих інститутів американської вищої школи, що включає 10 основних категорій вузів залежно від кількості учнів в них студентів, масштабів фінансування наукових досліджень і кількості пропонованих навчальних курсів.

До першої групи віднесені дослідницькі університети першої категорії. Ці університети пропонують широкий набір програм для отримання першої наукового ступеня - бакалавра, що привласнюється після закінчення чотирьох років навчання, для продовження освіти в аспірантурі та проведення досліджень. Вони присуджують як мінімум 50 ступенів доктора наук і отримують не менше 40 млн. дол щорічно в якості державної підтримки (незалежно від приватного чи державного статусу університету).

Другу групу також складають дослідницькі університети, але обсяг одержуваної від держави фінансової допомоги ними менше, ніж в університетах першої групи - від 15,5 до 40 млн. дол і відповідно менше обсяги проведених досліджень і масштаби підготовки фахівців вищої кваліфікації. Ці дві групи провідних, найбільш престижних університетів (у 1995 р. їх налічувалося 126) являють собою ядро американської системи вищої освіти та фундаментальної науки країни. У них навчається приблизно 2,8 млн. студентів, або більше 19% їх загального числа.

У третій і четвертій групах університетів представлені вузи, де масштаби наукових досліджень відносно невеликі, але які, поряд з випуском фахівців рівня бакалавра, присвоюють ступеня доктора наук. У третій групі таких ступенів присвоюється не менше 40 на рік як мінімум з п'яти спеціальностей; в четвертій - не менше 20 докторських ступенів щорічно як мінімум по одній спеціальності або не менше 10 ступенів щорічно як мінімум за трьома спеціальностями. Таких університетів у США налічується 109 з числом студентів майже 1,3 млн. осіб (9%).

Наступні дві групи - п'ята і шоста - університетів і коледжів крім підготовки бакалаврів присуджують також ступеня магістрів наук (це вимагає навчання ще протягом 1-2 років, поглибленої спеціалізації в обраній дисципліні і в більшості випадків захисту диплома). У цих університетах і коледжах (їх налічується 531) більше половини всіх ступенів бакалавра повинні присвоюватися не менше ніж з двох дисциплін. Різниця між п'ятою та шостою класифікаційними групами полягає в кількості учнів студентів - у першому випадку їх має бути не менше 2500, в другому - від 1500 до 2500 чоловік. У цих групах навчається одна з найбільш численних груп студентів - 3,2 млн. чоловік (22,1%).

Сьома і восьма класифікаційні групи включають 625 коледжу, які присвоюють ступеня бакалавра в різних галузях природничих і гуманітарних наук. Їх відрізняють насамперед правила прийому при вступі - у восьмій групі вони ліберальніші. У чотирирічних коледжах в США навчається 1,1 млн. студентів (7,6%).

Дев'ята група представлена дворічними коледжами. 1473 таких коледжу, де навчається найбільше число студентів - 5,4 млн. (37,2%), пропонують різноманітні спеціалізовані програми в різних професіях, що не вимагають повномасштабного вищої освіти. По суті ці коледжі надають середню спеціальну освіту.

Нарешті, остання, десята група представлена професійними школами університетів та іншими спеціалізованими інститутами, що надають вищу освіту - від ступеня бакалавра до ступеня доктора наук. До них зазвичай відносять школи бізнесу та управління, інженерні та педагогічні коледжі, юридичні та медичні школи, теологічні школи і школи мистецтв, музики і дизайну. У 352 таких спеціалізованих вузах навчається близько 500 тис. студентів (14).

Таким чином, США мають в своєму розпорядженні великою і широко диверсифікованої системою вищої освіти, безсумнівно, однією з найрозвиненіших у світі. Американська вища школа підготувала в 1995 р., наприклад, майже 1,2 млн. бакалаврів (5% населення країни студентського віку, тобто осіб у віці до 35 років), близько 400 тис. магістрів (1,7%) і більше 44 тис. докторів наук (0,2%) у різних областях знань (15).

У провідних вузах США, насамперед у дослідницьких університетах, вирішення проблеми бачать у відході від вузької спеціалізації (що є характерною рисою американської вищої школи), в підготовці кадрів широкого профілю, в навчанні фахівців основними науковими принципами замість інформативних знань і конкретних навичок, і в ставці на теорію, на системний підхід. З таким завданням найкраще справляються навчальні заклади, в яких не тільки зосереджені наукові школи в найрізноманітніших галузях наук, що забезпечують широку міждисциплінарну і фундаментальну базу освіти, але і де одержувані знання постійно підтримуються власними науковими дослідженнями викладачів, аспірантів і студентів старших курсів.

Вузи стали більш активно готувати фахівців новітніх професій - аналітиків систем, фахівців у галузі генної інженерії, комп'ютерних фахівців і програмному забезпеченню, з інформаційних технологій. Наприклад, тільки з 1971 по 1995 р. число випускників вузів, що спеціалізуються в області інформаційної техніки, збільшилася більш ніж у 10 разів і досягло 24400. При цьому, хоча чисельність населення в студентському віці за період 1980 - 1995 рр.. скоротилася майже на 22% (з 22 до 17 млн. осіб), кількість присвоєних кваліфікаційних і вчених ступенів (бакалаврів, магістрів і докторів наук) зросло в середньому на 27%.

Держава активно сприяє подальшому розвитку вищої освіти в країні. Поставлено амбіційне завдання - зробити вже на початку XXI ст. вища освіта в США настільки ж доступним, як і середнє. Середній рівень освіти в країні до початку майбутнього століття планується підняти до не менше 14 років навчання (у 1998 р. він дорівнював 12,8 рокам, тобто трохи вище рівня середньої 12-річної школи). Для реалізації цього завдання в 90-ті роки було прийнято цілий ряд законодавчих актів і державних програм. Так, введені різні податкові пільги та звільнення від сплати податків під час навчання в університетах і коледжах, у 1999 р. до 5 млн. чоловік розширено коло одержувачів грантів на навчання у вузах (16).

Науково-технічний прогрес і підготовка кадрів у приватних компаніях

Вельми важлива складова американської системи освіти - підготовка кадрів у приватних компаніях. За деякими оцінками, витрати на ці цілі в США перевищують 100 млрд. дол щорічно. Програми в галузі підготовки та перепідготовки робочої сили мають 76% американських корпорацій з числом зайнятих 500 і більше осіб. В цілому такими програмами мають майже 30% усіх фірм США. У середині 1990-х років в рамках освіти дорослих різними програмами, здійснюваними насамперед у компаніях з метою професійного вдосконалення працівників або придбання ними нової спеціальності, було охоплено близько 50 млн. чоловік або 65% всіх учасників різних програм освіти дорослого населення

(Інші навчалися з причин соціального чи особистого характеру). Особливо активно у позаробочий час навчаються фахівці з вищою освітою - в 1995 р. 12,2 млн., або 73% їх загального числа, були охоплені різними формами освіти дорослих. У ньому брало участь також 57% адміністративно-управлінського персоналу, 69% техніків, від 26 до 43% робітників в залежності від кваліфікаційного рівня (17).

Приватні компанії США, і насамперед великі корпорації, все частіше розглядають витрати на освітні програми в якості неодмінного компонента своєї довгострокової економічної стратегії. Підготовка або перепідготовка кадрів в компаніях відбувається, як правило, або в спеціально створених навчальних центрах, або безпосередньо на робочих місцях у вигляді програм виробничого учнівства. Як навчання в спеціалізованих центрах, так і придбання спеціальності на робочому місці, мають різні терміни - від декількох днів до декількох років залежно від конкретних цілей того чи іншого курсу.

Одна з нових тенденцій у підготовці кадрів у компаніях - створення системи безперервного навчання робітників і службовців з адаптації до нових технологій, нових форм організації праці, ліквідація "функціональної неграмотності". Такі курси введені в багатьох американських корпораціях - "Дженерал електрик", "Дженерал фудс", "Пасифік белл", "Ксерокс" і в інших. При цьому все більше число компаній організовує перепідготовку кадрів не тільки для власних потреб, а й для компаній-постачальників. Корпорація "Ксерокс", наприклад, готує управлінські кадри для 100 з 300 своїх постачальників. На ці цілі компанія асигнує 1,5 млн. дол Зазвичай перепідготовка кадрів для роботи з використанням нових технологічних принципів у великих корпораціях охоплює 500-600-годинний навчальний курс. Так, після відкриття нового підприємства з виробництва вантажних автомобілів в м. Форт-Уейн (штат Індіана) фірма "Дженерал моторз" провела перепідготовку 3 тис. робітників. Кожен з них прослухав курс в 633 години, під час якого він освоював нову техніку і груповий (бригадний) метод роботи (18). Всього корпорація "Дженерал моторз" щорічно витрачає на перепідготовку робочих 80 млн. дол

Розгляд політики та практики в галузі професійної підготовки кадрів у різних американських компаніях дозволяє підсумувати принципи, якими вони зазвичай керуються:

навчання має бути орієнтоване на використання отриманих знань та навичок в процесі роботи, тобто на придбання конкретної професії або кваліфікації;

навчання разом з тим має бути досить широкий характер з тим, щоб отримана кваліфікація могла бути використана не для виконання якої-небудь однієї операції, а на різних ділянках виробництва, на різних підприємствах компанії;

навчання професіям і спеціальностям, придбання тієї чи іншої кваліфікації повинні сприяти реалізації стратегічних цілей компанії;

підготовка кадрів розглядається як подвійні інвестиції - в людину і у виробництво.

Найбільшу увагу в навчальному процесі в більшості компаній приділяється двом питанням - поліпшенню якості продукції та підвищенню продуктивності праці. Наприклад, у навчальному центрі компанії "Моторола" з 67 викладаються курсів 25 безпосередньо присвячені даних питань. У компанії "Корнінг глас" всі робочі відвідують спеціальний триденний семінар з проблем поліпшення якості продукції. Цікава також програма даної компанії з професійної орієнтації найманих нею фахівців з терміном більше 1,5 років. Вона передбачає вивчення як загальних, ознайомлювальних, так і спеціальних курсів, орієнтованих на роботу в конкретних підрозділах. Слухачам, зокрема, викладаються такі теми, як "Технології, що використовуються в компанії", "Підходи до проблеми якості", "Фінансове та стратегічне управління", "Управління виробництвом і оплата праці", "Угоди між працівниками і роботодавцями", "Оцінка працівника "," Управління інформацією "та ряд інших (19).

В цілому можна констатувати, що підготовка та перепідготовка кадрів в компаніях все більше набуває перманентний характер. Підприємці приходять до усвідомлення того факту, що без налагодженої системи підготовки кадрів не можна домогтися ефективного функціонування виробничої техніки, особливо нових її поколінь; відсутність такої системи не дозволить також впроваджувати нові, прогресивні форми і методи організації і раціоналізації праці. При цьому в стратегії створення системи професійної підготовки робітників і фахівців на фірмах все більш явним стає відхід від моделі вузькопрофесійного підготовки. Пріоритет зараз віддається підготовці не «часткових" працівників, тобто не тільки освоєнню конкретних навичок та придбання досвіду, а поряд з цим - отриманню більш систематичного загальної освіти, що дозволяє робітникам і службовцям швидше адаптуватися до складної сучасної техніки, орієнтуватися в програмуванні, основи психології. Вже в даний час багато великі корпорації значну частину своїх капіталовкладень витрачають на професійно-технічну підготовку кадрів. У корпорації "Форд" у середині 90-х років ця частка становила 25%, на "Крайслер" - 35%. Судячи з даної тенденції, і надалі це співвідношення буде еволюціонувати на користь людського фактора.

вища освіта кадровий навчальний

Кадровий потенціал США і стратегія розвитку освіти

Багато в чому завдяки системі освіти динамічно змінюється весь кадровий потенціал США. Постійно зростає частка працівників, зайнятих переважно розумовою працею (близько 60% в 1998 р.), і особливо представників принципово нових професій, пов'язаних з розвитком науково-технічного прогресу: аналітиків систем, фахівців у галузі генної інженерії, програмного забезпечення, інформаційних технологій. Особливістю якісної структури робочої сили в США є постійне збільшення числа і частки осіб, пов'язаних з обробкою інформації. За американськими оцінками, до цієї категорії може бути віднесено вже близько 40% всієї робочої сили країни. Саме ця категорія зайнятих найбільшою мірою схильна до впливу освіти і в цілому НТР.

У кадровому забезпеченні економічного і науково-технічного потенціалу особливу роль відіграють науковці та науково-допоміжний персонал, найтіснішим чином пов'язані з системою освіти. Їх чисельність перевищила в США в кінці 90-х років 2,3 млн. чоловік (близько 2% всієї робочої сили). За період 1983-1998 рр.. вона зросла більш ніж на 100%. Це - прямий результат більш інтенсивної підготовки наукових кадрів американською системою освіти.

Все вищесказане свідчить, що розвиток освіти в США в останні роки досить позитивно позначається на економічному розвитку країни, на формуванні головного економічного ресурсу - людського капіталу. У економічній доповіді президента США конгресу в 1999 р. прямо говорилося, що саме "освіта є ключем майбутнього процвітання нації" (20). У числі нових ініціатив держави - прийнятий у 1998 р. закон "Про інвестиції в робочу силу", що надає працівникам широкі права по контролю за державними програмами в галузі підготовки та перепідготовки кадрів, раціоналізує всю систему державної професійної підготовки. Згідно з цим законом федеральний уряд засновує партнерства з 48 штатами з організації центрів перепідготовки, які покликані надати під одним дахом широке розмаїття освітніх програм нужденним. Закон вимагає, щоб у такому центрі надавалися та інші послуги: пошук роботи, страхування по безробіттю, професійна реабілітація. У 1999 р. в США вже діяло понад 800 таких локальних центрів (21).

Американський уряд істотно розширило програми перенавчання та працівників, вивільнених у результаті реструктуризації їхніх компаній під впливом у тому числі і глобальної конкуренції. За 1993 - 1999 рр.. витрати на ці програми потроїлися і досягли 1,4 млрд. дол Тільки в 1998 р. в таких програмах взяло участь більше 600 тис. осіб.

Ще одна важлива ініціатива - прийнятий у 1997 р. Закон про податкові знижки на кредит на освітні цілі. Він поширюється як на доросле населення, що має намір підвищити свою кваліфікацію, так і на студентів. Згідно з цим законом податкова знижка у розмірі 20% надається на перші 5 тис. дол сімейних витрат на освіту на період до 2002 р., а в наступний період - на витрати в розмірі 10 тис. дол

Всі ці заходи свідчать про прагнення американської держави і далі посилювати роль і значення освіти в економіці країни, про усвідомлення його пріоритетного значення для суспільного розвитку в XXI ст. Основним напрямом вдосконалення системи освіти в США в сучасних умовах стає поліпшення якості підготовки кадрів у всіх її ланках, пристосування їх до вимог науково-технічного прогресу, до мінливих факторів глобальної конкуренції.

Крім того, найважливішим завданням залишається розширення доступу до освіти, насамперед вищому, подолання за допомогою підвищення освітнього і кваліфікаційного рівня робочої сили існуючих помітних відмінностей в розмірах оплати праці і рівня життя населення. Головне ж - підвищити віддачу від інвестицій у всіх ланках системи освіти, ще більш посилити роль і вплив освіти на економічне зростання. Як показує досвід останніх десятиліть, саме цей інвестиційний ресурс стає все більш визначальним для майбутнього соціально-економічного розвитку країни.

Університети в Німеччині

Перші університети в цій країні з'явилися ще в Середньовіччі. До найдавніших університетам в Німеччині відноситься Гейдельберзький університет 1386 і Кельнський університет 1388 Ці навчальні заклади були, перш за все, відомі своїми старовинними традиціями і класичною освітою.

У Германії встановлені загальні стандартні правила надходження у вищі навчальні заклади. Свого роду допуском до навчання в університеті є диплом Abitur, який видається за наслідками навчання в гімназії або в загальній школі за програмою гімназії. Для отримання цього диплома випускникам шкіл необхідно скласти іспити по чотирьох основних предметах. Відповідність освітньому стандарту, зафіксованому дипломом Abitur, зазвичай дозволяє поступити в університет без іспитів. Проте кілька років тому деякі престижні університети запровадили вступні іспити при вступі на ряд факультетів (особливо на медичний). Найближчим часом прогнозується подальше зростання числа німецьких вузів, що практикують систему конкурсного відбору серед абітурієнтів.

Головним принципом вищої освіти в Германії є "академічна свобода" - система, що дозволяє будь-якому студентові самостійно визначати перелік дисциплін, які увійдуть до його диплома. Система вищої освіти в Німеччині також передбачає поєднання навчального процесу з науковими дослідженнями. Ці особливості визначають графік навчального процесу в університетах: кожен семестр складається з лекційних періодів (14-20 тижнів) і нелекційних, під час яких студент займається самостійною науковою роботою.

Градація вищих навчальних закладів Німеччини .

Система вищої освіти в Німеччині об'єднує 326 учбових закладів, переважна більшість яких є державними (недержавні вузи зобов'язані мати державну ліцензію на викладання).

Основу системи складають університети (Universitaet) і прирівняні до них вузи (загальне число - 78). У сучасній німецькій системі вищої освіти представлені університети трьох типів. Перший - класичні "старі" університети, історія яких сягає корінням у Середньовіччя.

Це Гейдельберзький університет, університети у Фрейбурге, Тюбінгені та ряді інших міст. Спочатку до їх складу входили лише філософський, медичний і теологічний факультети. З плином часу додалися й інші напрямки підготовки, але ці факультети залишилися провідними.

Другий тип - це університети, які отримали свій статус у процесі перетворення технічних та інших галузевих вузів. Наприклад, вища технічна школа в Ганновері в 1968 році отримала статус технічного університету, а потім, в 1978 році, була перетворена в університет. До цієї групи відносяться також технічні університети (Technische Universitaeten) і прирівняні до них за статусом вищі технічні школи (Technische Hochschulen) в Ахені і Дармштадт. Кордон між технічними університетами і просто університетами часто умовна: так, університет в Ростоку має технічний факультет, а, приміром, у технічному університеті Кароль-Вільгельміна в Брауншвайге є відділення гуманітарних та суспільних наук.

Третій тип університетів - вузи, що виникли в останні 30-40 років на піку стрімкого розвитку системи вищої освіти в Німеччині. Це Рурський університет у Бохумі, університети в Констанці, Регенсбурзі, Білефельді, інші нові університети і приватні вузи. Всі вони (мабуть, за винятком університету в Бохумі) не можуть конкурувати з класичними за різноманітністю напрямів підготовки. Зате в них ведуться експерименти з впровадження сучасних методів навчання, вони часто мають кампуси, що в цілому не характерно для німецьких вузів.

Хоча в шести невеликих приватних вузах навчається лише 0,1% від загального числа студентів університетів, всі вони визнані державою і непогано котируються в своїх областях. Вартість навчання складає близько 6.000 DM в семестр.

Об'єднані вищі школиє в Дуйсбурзі, Ессені, Вупперталі, Зигене, Падерборне і Касселі. У цих навчальних закладах є інтегровані курси для спільної підготовки фахівців прикладного та наукового профілів. Таким чином, об'єднані вищі школи пропонують "в одному флаконі" програми університетів і спеціальних вузів. Відбувається це таким чином. Наприклад, в землі Північний Рейн-Вестфалія, де найбільше навчальних закладів такого типу, прийнята так звана Y-модель: на базовому етапі навчання (2 семестри) студенти займаються по єдиній для всього відділення програмі, а на етапі спеціалізації вони поділяються на два потоки , один з яких займається за скороченою програмою (6 семестрів), іншої - по повній (8 семестрів). Навчання як по короткому, так і по повному циклам завершується здачею випускних іспитів і захистом дипломної роботи. Випускникам короткого циклу присвоюється Диплом I, повного циклу - Диплом II, еквівалент університетського диплома. До речі, до об'єднаним вищим навчальним закладам відноситься і заочний університет в Хагені. Цей дистанційний вуз, де навчається майже 44 тисячі студентів, пропонує навчання за спеціальностями, що користуються найбільшим попитом: право, економіка, гуманітарні та соціальні науки. Він має більше 60 регіональних відділень і три навчальних центри - в Австрії, Угорщині та Швейцарії.

До вузів неуніверситетського типу належать професійні вищі школи (Fachhochschulen). Fachhochschulen виникли на базі інженерних шкіл, аналогів наших професійних училищ. У 1976 році вони були включені в систему вищої освіти. Поступово їх рівень зростав: поряд з підготовкою фахівців вони стали займатися проведенням прикладних наукових досліджень, вимоги до професорсько-викладацькому складу підвищилися. В даний час в Fachhochschulen навчається близько чверті всіх студентів. Вузи цього типу готують фахівців 120 профілів: інженерів, економістів, дизайнерів і професіоналів в інших областях. Деякі - наприклад, економічний вуз в Ройтлінгене - котируються навіть вище деяких університетів. Більшість спеціальних вузів невеликі - від однієї до п'яти тисяч студентів.

Основний акцент робиться на практичних аспектах. Відповідно підбирається і професорсько-викладацький склад - це викладачі, що мають великий досвід роботи за фахом (не менше 5 років). Прикладний характер підготовки досягається також за рахунок введення семестрів виробничої практики (до речі, іноземні студенти можуть проходити її у своїй країні). Тематика курсових та дипломних робіт тісно пов'язана з практичними завданнями. Багато студенти виконують свої роботи за договором з підприємствами. Кожен семестр завершується екзаменаційною сесією, а весь цикл навчання - здачею дипломних іспитів. Випускникам присвоюється ступінь дипломованого спеціаліста із зазначенням типу вузу (Diplom FH).

Програма навчання по будь-якій спеціальності ділиться на два періоди: початковий і основний період навчання. Університетський курс розділений на два етапи: базовий (3-4 семестри), за підсумками якого привласнюється ступінь ліценціата (Vordiplom-Преддиплом), і основною (4-6 семестрів), який завершується отриманням диплома, академічного ступеня, бакалавра, магістра або здачею державного іспиту. магістра (Magister Artium) (студенти технічних спеціальностей замість цього ступеня отримують диплом спеціаліста). Крім закінчення основного курсу університету, випускник повинен захистити дипломну роботу або дисертацію.

У Fachhochschule обов'язковою частиною програми є два семестри практики.

Студент сам вибирає з якого семестру йому почати навчання: літнього або зимового, але найчастіше набір ведеться на зимовий семестр. Літній семестр в університетах триває з квітня по вересень (терміни можуть мінятися). Зимовий семестр - жовтень - березень (терміни можуть мінятися). У більшості вузів початок лекцій зимового семестру 15 жовтня, а річного - 15 квітня.

Тривалість навчання варіюється в залежності від типу вузу та академічної ступеня.

Згідно Закону про вищу школу "стандартний період навчання "(Regelstudienzeit), тобто період, протягом якого, як правило, можна пройти повний навчальний курс і здати перший підсумковий іспит на присудження професійної кваліфікації, розрахований на чотири з половиною роки (дев'ять семестрів).

Тільки в особливих випадках може бути встановлений інший "норматив". Наприклад, для отримання академічного ступеня бакалавра (Bachelor або Bakkalaureusgrad) "стандартний період навчання" складає мінімум три - максимум чотири роки.

Потім ви можете здати другий підсумковий іспит на присудження ступеня майстра або магістра (Master або Magistergrad). Для отримання цього ступеня "стандартний період навчання" розрахований мінімум на один рік - максимум на чотири роки.

Щоб підготувати і захистити дисертацію на ступінь "доктора", вам знадобиться додатково від двох до п'яти років. Через те, що навчання в університеті пов'язана з дослідницькою діяльністю, багато студентів перевищують терміни "стандартного періоду навчання".

У німецьких університетах студент може отримати - в залежності від спеціальності - диплом (Diplom), академічну ступінь магістра (Magister), або скласти державний іспит (Staatsexamen) в якості випускного (все це - рівноцінні кваліфікаційні звання) . Крім того, останнім часом вводяться програми навчання з всесвітньо визнаними академічними ступенями: бакалавра (Bachelor/Bakkalaureus, BA, B.Sc., B.Eng.) І майстра (Master, MA, M.Sc., M.Eng.) .

Чи отримає студент диплом або ступінь магістра, залежить, як правило, від обраної спеціальності. Навчальні програми з природничих і технічних спеціальностей і більшість програм з соціології та економіці передбачають отримання диплома. Студентам потрібно написати дипломну роботу, досить велику за обсягом, і здати кілька усних і письмових іспитів. Диплом є кваліфікаційним свідоцтвом про освіту, що дає право професійної діяльності за багатьма спеціальностями у промисловості та економіці.

Размещено на Allbest.ru