Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені В.Н.КАРАЗІНА

Ярковой Олег Миколайович

УДК 352:37.013.42:378-29

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

ПЕДАГОГІЧНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ УПРАВЛІНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ В УМОВАХ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ

13.00.05 - соціальна педагогіка

Харків - 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Запорізькому державному університеті,

Міністерство освіти і науки України, м. Запоріжжя.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор

Приходько Микола Ілліч,

Запорізький державний університет, завідувач кафедри управління і соціальної педагогіки, м. Запоріжжя.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Кондрашова Лідія Валентинівна,

Криворізький державний педагогічний університет, завідуюча кафедрою педагогіки, м. Кривий Ріг;

кандидат педагогічних наук, доцент

Ковальова Ірина Олександрівна,

Харківський національний університет

ім В.Н. Каразіна, доцент кафедри педагогіки, м.Харків.

Провідна установа: Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України, відділ педагогічних технологій неперервної професійної освіти, м. Київ.

Захист відбудеться " 29 " травня 2002 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.051.19 Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4, ауд. 6 - 82.

З дисертацією можна ознайомитись в Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна, (61077, м.Харків, пл. Свободи, 4).

Автореферат розісланий " 26 " квітня 2002р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Е.В.Гапон

Загальна характеристика роботи

Актуальність та доцільність дослідження. Соціально - економічні і політичні перетворення в Україні та реалізація функцій демократичної, правової держави багато в чому залежать від ефективної роботи державних службовців. Сучасні суспільні процеси викликали гостру потребу в професійно підготовлених фахівцях, які здатні ефективно працювати в органах державної влади та місцевого самоврядування, вирішувати складні проблеми сьогодення. Все це підвищує вимоги до рівня управлінської культури державних службовців, їх компетентності і професіоналізму. Від управлінської культури суттєвим чином залежить ефективність роботи державного службовця в центральних і місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування. Проте, кадровий потенціал державних службовців не повною мірою відповідає поставленим вимогам. Викликає занепокоєння поляризованість державних службовців за стажем державної служби та віком, їх досить низький освітньо - кваліфікаційний рівень - майже 35 відсотків державних службовців не мають повної вищої освіти. Таким чином виникає суперечність між недостатнім рівнем освіти державних службовців, їх залученням до навчання і рівнем сформованості цілісної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців в Україні. Тому одним із пріоритетних завдань педагогічної науки і практики є розробка і обгрунтування системи післядипломної освіти державних службовців, спрямованої на розвиток їх управлінської культури.

Підготовка, перепідготовка й підвищення кваліфікації керівників стала особливим напрямом у розвитку науки і практики в усіх високорозвинутих країнах світу, в тому числі і в Україні.

Аналіз соціально - педагогічної літератури свідчить, що дослідженню проблеми розвитку управлінської культури фахівців різних рівнів приділяється належна увага, зокрема, таким її аспектам, як: реформування системи підготовки управлінських кадрів та шляхи і засади вдосконалення підготовки керівного персоналу державної служби (В.І.Луговий, В.М.Князєв, В.Г.Яцуба та інші); організація і діяльність органів державного управління (В.Б.Авер'янов, Т.В. Атаманчук, Д.М.Бахрах, С.Д.Дубенко, Н.Р. Нижник); підвищення кваліфікації кадрів, організація навчання державних службовців (П.Н.Назимко, В.Ф.Опришко, В.Ф.Сіренко, М.О.Снітчук, В.В.Цвєтков, В.А.Яцюк та інші); розвиток особистості у процесі професійної підготовки (Г.О.Балл, Є.О.Донченко, Т.М.Титаренко, О.В.Киричук, В.А.Семиченко, Ф.О.Чернецкі та інші). Особлива увага приділяється пошуку шляхів удосконалення навчального процесу і методичного забезпечення підвищення кваліфікації державних службовців (Л.М.Гогіна, Л.А.Ліщенюк, В.І.Луговий, В.Г.Максимов, В.Я.Малиновський, Т.О.Мандебура, О.Г.Пухкол, Г.М.Сагач, В.Ф.Солдатенко, Ю.І.Шаповал, В.А. Яцюк).

Одним із головних напрямів дослідження управлінської культури в умовах післядипломної освіти є її педагогічний аспект (Л.С.Нечепоренко, А.Й.Капська, Л.Г.Коваль, Л.В.Кондрашова, В.Г.Бочарова, Є.О.Клімов, В.О.Кан - Калік, М.І.Приходько). Значна увага науковців приділяється дослідженню теоретико - методологічних і методичних проблем розробки і впровадження педагогічних технологій у неперервній педагогічній освіті (С.О.Сисоєва, А.М.Алексюк, В.П.Безпалько, П.М.Воловик, О.І.Кульчицька, О.М.Пєхота, Л.Є.Сігаєва, Я.В.Цехмістер та інші), технологій соціально - педагогічної роботи (А.Й.Капська, О.В.Безпалько, Р.Х.Вайнола, З.Г.Зайцева, О.А.Кузьменко та інші), а також оволодінню основами педагогічної майстерності (І. А.Зязюн, Г.М.Сагач, Т.І.Сущенко та інші).

У дослідження проблеми розвитку професійної культури і майстерності спеціаліста значний внесок в останні роки зробили В.Д.Бєх, Н.М.Буринська, С.У.Гончаренко, М.Б.Євтух, В.Р.Ільченко, В.М.Мадзігон, Н.Г.Ничкало, В.М.Оржеховська, Л.П.Пуховська, О.П.Рудницька, О.Я.Савченко, М.Д.Ярмаченко та інші. Однак розвитку управлінської культури державних службовців в умовах післядипломної освіти не приділялася достатня увага. Разом з тим, місце культури в управлінській діяльності розглядали у своїх працях В.А.Абцук, В.А.Бункін, М.К.Бочаров, Г.А.Дмитренко, Є.А.Дорошенко (управління персоналом, стратегічний менеджмент, оцінка рівня організаційної культури); Л.М.Карамушка, О.В.Киричук, Н.Л.Коломінський, І.Д.Ладанов, А.К.Маркова, Г.В.Щокін (психологічний аспект); Л.М.Коган, Є.С.Марнаряк, Ю.Г.Палєха (методологічні основи культурної діяльності і культури управління).

Визначенню державного управління як науки і навчальної дисципліни присвятили свої роботи Д.М.Бахрах, С.Д.Дубенко, В.М.Князєв, В.І.Луговий, В.Я.Малиновський, Н.Р.Нижник, О.Ю.Оболенський, Г.Райт, В.В.Цвєтков (природа і зміст державного управління: управління як соціальне явище; суб'єкти і об'єкти державного управління; мистецтво управління; поняття, риси, функції, принципи, види, організація державної служби); Л.М.Гогіна, В.В.Голуб, Н.Г.Протасова (методичні рекомендації до проведення занять у системі підвищення кваліфікації державних службовців). Проте проблема підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації державних службовців як на теоретичному так і на практичному рівнях, в яких би використовувалися досягнення саме педагогіки, ще недостатньо досліджена, що в свою чергу негативно позначається на формуванні управлінської культури державних службовців, їх здатності до виконання своїх функціонально - службових обов'язків і повноважень.

Враховуючи актуальність означеної проблеми, її недостатню теоретичну розробленість і практичне впровадження у систему підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації державних службовців, об'єктивну потребу і суспільну значущість високого рівня управлінської культури державних службовців в умовах історичного етапу переходу України до відкритого демократичного суспільства, темою дисертаційного дослідження було обрано "Педагогічні засади розвитку управлінської культури державних службовців в умовах післядипломної освіти".

Зв'язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є частиною комплексної науково-дослідної теми "Концептуальні засади методичного забезпечення особистісно зорієнтованої підготовки соціальних педагогів в умовах університету", яка досліджується факультетом соціальної педагогіки і психології Запорізького державного університету, номер державної реєстрації 7/00 0100х001732; 23/97 0197х12780.

Об'єкт дослідження - професійна підготовка і перепідготовка державних службовців в умовах післядипломної освіти.

Предмет дослідження - зміст, форми і методи розвитку управлінської культури державних службовців в умовах післядипломної освіти.

Мета дослідження полягає в обгрунтуванні і розробці змісту, форм і методів ефективного розвитку управлінської культури державних службовців в умовах післядипломної освіти.

Гіпотеза дослідження полягає у тому, що професійна підготовка і перепідготовка державних службовців в умовах післядипломної освіти, розвиток їх управлінської культури набуває ефективності якщо:

управлінська культура сприймається державними службовцями як невід'ємна складова їх професійної підготовки;

державний службовець усвідомлює значущість управлінської культури для виконання різноманітних актів, дій, що спрямовані на досягнення певного результату;

зміст, форми і методи післядипломної освіти сприяють формуванню у державних службовців професійно значущих якостей та забезпечують соціально-духовний, загальнокультурний, професійний розвиток їх особистості;

система післядипломної освіти державних службовців направлена на інтеграцію знань людинознавчого, суспільствознавчого, правознавчого і державознавчого характеру, та на формування у державних службовців відповідальності за свої дії, вчинки, рішення перед людиною, державою, суспільством.

Відповідно до предмета і мети визначено основні завдання дослідження:

1) проаналізувати сучасні погляди на управлінську діяльність державних службовців і стан підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації державних службовців в умовах післядипломної освіти;

2) уточнити та конкретизувати дефініції дослідження;

3) розробити педагогічну технологію розвитку управлінської культури державного службовця в умовах післядипломної освіти та експериментально перевірити її ефективність;

4) підготувати навчально - тематичний план і програму, методичні рекомендації для керівників, викладачів і державних службовців щодо використання набутих знань, умінь і навичок управлінської культури у професійній діяльності.

Методологічну і теоретичну основу дослідження становлять вихідні положення педагогічної, юридичної, психологічної літератури відповідно до теми дослідження; вивчення й аналіз інструктивно-методичних матеріалів Української Академії державного управління при Президентові України з актуальних питань підвищення кваліфікації державних службовців, організації навчання і методики викладання в системі підвищення кваліфікації державних службовців; навчально-тематичні плани і програми підвищення кваліфікації; методичні рекомендації до проведення занять у системі підвищення кваліфікації державних службовців; вивчення й узагальнення передового досвіду обласних центрів підвищення кваліфікації державних службовців і керівників державних підприємств, установ й організацій.

Для розв'язання окреслених завдань використовувався комплекс методів теоретичного й експериментально-емпіричного рівнів.

До першої групи були віднесені методи теоретичного аналізу й синтезу, абстрагування й ідеалізації, моделювання й конкретизації теоретичних знань. Ці методи сприяли розумінню суті управлінської культури, визначенню педагогічних засад та умов її формування, розробці структурно-компонентної моделі управлінської культури державних службовців, визначенню критеріїв її сформованості.

Другу групу методів склали анкетування, інтерв'ювання і групові бесіди, тестові завдання, вивчення документації; дослідно-експериментальна робота на рівні констатуючого й формуючого експериментів, спрямована на перевірку різних варіантів програм, навчальних посібників, форм та методів формування управлінської культури державних службовців в процесі післядипломної освіти; математично-статистична обробка результатів дослідження.

Експериментальна база та етапи дослідження. Наукова дослідна робота проводилась у Запорізькому центрі підвищення кваліфікації державних службовців, керівників державних підприємств, установ й організацій та на факультетах післядипломної освіти із спеціальностей менеджменту вищих навчальних закладів м. Запоріжжя і м. Нікополя.

Організація дослідження. Дослідження здійснювалося у три етапи протягом 1997-2001 років.

На першому етапі (1997-1998 рр.) визначалися вихідні наукові позиції, теоретико-методологічні передумови, принципи та методики дослідження, робоча гіпотеза та завдання, проводився констатуючий експеримент.

На другому етапі (1998-2000 рр.) здійснювався формуючий експеримент, спрямований на уточнення предмету дослідження, перевірку вірогідності сформульованої гіпотези дослідження.

Впродовж третього етапу (2000-2001 рр.) систематизувалися та узагальнювалися результати, отримані в процесі науково-теоретичного аналізу проблеми та дослідно-експериментальної роботи; формулювалися загальні висновки дослідження, розроблялися науково-практичні рекомендації щодо ефективного застосування педагогічних засобів формування управлінської культури державних службовців в умовах післядипломної освіти.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше обгрунтовано поняття про державну службу як вид професійної діяльності; здійснено аналіз щодо значення післядипломної освіти у розвитку управлінської культури державних службовців; теоретично обгрунтовано технології підвищення кваліфікації державних службовців, керівників державних підприємств й організацій; визначено критерії і рівні управлінської культури державних службовців; подальшого розвитку дістали форми і методи підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації державних службовців, методика оцінювання ефективності педагогічних засад розвитку управлінської культури державних службовців.

Теоретичне значення проведеного дослідження полягає у тому, що здійснено теоретичний аналіз змісту та сутності поняття "управлінська культура", а також її основних структурних компонентів й характеристик; обгрунтовано положення щодо сутності управлінської культури особистості, пов'язаної з основами її професіоналізму; теоретично обгрунтовано педагогічні умови, які сприяють підвищенню результативності процесу розвитку управлінської культури в системі післядипломної освіти, форми й методи розвитку управлінської культури державних службовців в процесі їх підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації.

Практичне значення роботи визначається тим, що розроблено і впроваджено:

навчально - тематичний план і програму, спрямовані на розвиток управлінської культури державних службовців;

моніторинг дослідження педагогічних засад розвитку управлінської культури державних службовців в умовах післядипломної освіти;

цільову комплексно - кваліфікаційну програму розвитку управлінської культури державного службовця;

методичні рекомендації щодо форм та методів проведення занять у системі підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців.

Вірогідність отриманих результатів, висновків і рекомендацій забезпечується відповідністю науковій методології та теоретичному аналізу вихідних позицій; застосуванням комплексу взаємопов'язаних методів відповідно до мети та завдань дослідження; репрезентативністю вибірки; поєднанням кількісного і якісного аналізу здобутих результатів; статистичними методами обробки експериментальних даних, а також позитивними результатами впровадження експериментальної програми дослідження.

Особистий внесок автора полягає в обгрунтуванні педагогічних засад, розробці технології розвитку управлінської культури державних службовців в умовах післядипломної освіти й практичній реалізації положень дослідження; безпосередньому керівництві Запорізьким Центром підвищення кваліфікації державних службовців, керівників державних підприємств, установ й організацій; виявленні педагогічних умов розвитку управлінської культури державних службовців; з'ясуванні структурно-функціональних особливостей управлінської культури особистості та визначенні умов активізації шляхів її розвитку; забезпеченні методичними рекомендаціями та програмами процесу підвищення кваліфікації державних службовців, керівників державних підприємств, установ й організацій. У публікації, виконаній у співавторстві, дисертантові належить частина, що стосується програми моніторингу дослідження формування управлінської культури державного службовця.

На захист виносяться:

1. Положення про доцільність і необхідність розвитку управлінської культури державних службовців в умовах післядипломної освіти.

2. Розроблена і теоретично обгрунтована структурно - компонентна модель розвитку управлінської культури державного службовця.

3. Соціально - педагогічні технології розвитку управлінської культури державних службовців в умовах післядипломної освіти.

Апробація результатів дослідження здійснювалася шляхом обговорення на міжнародних і всеукраїнських конференціях і семінарах (Київ, 2000, 2001; Запоріжжя, 1997,1998,1999,2000; Саки, 2000; Ялта, 2000; Кіровоград, 2001; Полтава, 2001), на засіданнях кафедри управління і соціальної педагогіки Запорізького державного університету (1999-2001), на навчально - методичній раді Запорізького Центру підвищення кваліфікації державних службовців, керівників державних підприємств, установ й організацій (1997-2001), на нарадах керівників підрозділів Запорізької облдержадміністрації. Матеріали дослідження висвітлювались у наукових публікаціях, склали зміст практичних занять для підвищення кваліфікації державних службовців, керівників підприємств й організацій.

Публікації. Основні розробки з теми дисертації висвітлено у 5 фахових виданнях. Загальний обсяг особистого внеску становить 2,5 друкованих аркушів.

Структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, трьох додатків на 41 сторінці. Основний зміст дисертації викладено на 185 сторінках. У роботі наведено десять таблиць, чотири схеми, графік, які містяться на 14 сторінках. Список використаних джерел включає 355 найменувань, з них 12 - іноземними мовами.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується актуальність теми дослідження, визначається об'єкт, предмет, мета, гіпотеза, завдання дослідження, розкривається наукова новизна, теоретична й практична значущість отриманих результатів, визначаються етапи науково-дослідної роботи.

У першому розділі "Розвиток управлінської культури державних службовців як соціальна і педагогічна проблема" здійснено аналіз поглядів педагогів і фахівців з питань управлінської діяльності і державної служби на роль і місце управлінської культури державних службовців у сфері професіональної діяльності; уточнено поняття "культура управління" і "управлінська культура"; розкрито значення управлінської культури у професійній підготовці, перепідготовці й підвищенні кваліфікації та діяльності державних службовців на сучасному етапі.

Аналіз педагогічної літератури та літератури з проблем державного управління свідчить, що значна кількість науковців розглядає управлінську культуру як цінність дієвості державного службовця впродовж усієї професіональної діяльності, як важливу складову частину управління, як умову оволодіння інформаційно - організаційними технологіями, методами, способами виконання управлінських функцій, посадових повноважень. При цьому значна кількість фахівців (В.О.Абчук, Т.В.Атаманчук, Б.А.Гаєвський, С.Д.Дубенко, В.І.Князєв, В.І.Луговий, В.Я.Малиновський та інші) вважають за доцільне введення дисципліни "Державне управління" у всіх закладах післядипломної освіти.

На основі аналізу психолого - педагогічної літератури (Г.О.Балл, І.Д.Бєх, І.А.Зязюн, Л.М.Карамушка, Н.Л.Коломінський, А.К.Маркова, Г.М.Сагач, В.А.Семиченко, Г.В.Щокін) зроблено висновок про необхідність здійснення розвитку управлінської культури державних службовців в умовах післядипломної освіти на основі загальнолюдських цінностей, серед яких головним є людська гідність, совість, чесність, справедливість. Що ж стосується педагогічних засад розвитку управлінської культури державного службовця в системі післядипломної освіти, то вони досліджувались значно менше, ніж педагогічні аспекти управління. Одним із суттєвих факторів такого стану є той, що деякий час увага науковців була прикута до проблем управління виробництвом. А сама культура управління розроблялася значно менше.

Аналіз соціально - педагогічної літератури дозволив обгрунтувати необхідність всебічного розгляду управлінської культури державного службовця як соціально-педагогічної проблеми і визначення педагогічних засад її розвитку у державних службовців в умовах післядипломної освіти.

Результати аналізу науково-теоретичної літератури й визначення управлінської культури державного службовця як творчої самореалізації етично-моральних переконань та ідеалів адекватно до правових норм управлінської діяльності стали вихідними для розробки структурно-компонентної моделі розвитку управлінської культури державного службовця, яка забезпечує вихід на педагогічні засади, зміст, форми й методи її розвитку.

Органічна єдність моделі забезпечується взаємозв'язком спеціальних та допоміжних функцій управління (як за вертикальним, так і за горизонтальним логічними векторами), системоутворюючих і структурних компонентів, управлінських дій і критеріїв управлінської культури. Мета функцій і управлінських дій відбита в чотирьох критеріях: гностично-світоглядному, кваліфікаційно-нормативному, посадово-правовому, функціонально-повноважному. Серед компонентів управлінської культури виділено такі як: аксіологічний, когнітивний, мотиваційний, операційний, технологічний, комунікативний, особистісно-діяльнісний, оцінно-ціннісний і психолого-педагогічну компетентність, мовленнєву компетенцію, професіональну компетентність. Єдність і взаємозумовленість структурних компонентів є основним показником сформованості управлінської культури державного службовця. Відсутність хоча б одного з них, на нашу думку, призведе до недостовірності характеристики управлінської культури.

Розгляд управлінської культури державного службовця через категорію діяльності - як засвоєння ним тих ціннісних орієнтацій, які дозволяють йому реалізувати себе та функціональні обов'язки і повноваження, свій творчий потенціал - дозволив у центр дослідницької уваги поставити особистість самого державного службовця, враховуючи при цьому, що особистісні здатності службовця є основою його успішної діяльності.

Сучасний період розвитку суспільства пред'являє до державного службовця ряд вимог, які відносяться до його ділових і психологічних якостей. Спираючись на спеціальну літературу і власний досвід ці вимоги були об'єднані в наступні групи: а)якості особистості: психолого-педагогічні, політичні, ділові; б)фізичні; в)вміння й навички, обумовлені характером операцій і функцій державного службовця, в тому числі, і вміння виходити з кризових ситуацій; г)вміння працювати в колективі; д)комунікативні вміння; е)творчі здатності. Наявність цих якостей забезпечує ефективну, різноманітну діяльність державного службовця.

У другому розділі "Технологія розвитку управлінської культури державних службовців в умовах післядипломної освіти" теоретично та експериментально обгрунтовано доцільність гуманістично-інтегративного підходу до розвитку управлінської культури державних службовців; висвітлено результати експерименту з розвитку управлінської культури як обов'язкового органічного компонента професіоналізму.

Вирішення визначених у дослідженні завдань здійснювалося на масиві експериментальної вибірки респондентів, в якості котрих були вибрані державні службовці місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування V-VII категорії посад у кількості 152 осіб. Серед них - начальники юридичних відділів міськвиконкомів, райдержадміністрацій; головні спеціалісти обласного та районних управлінь економіки; головні спеціалісти та спеціалісти районних та міських управлінь праці та соціального захисту населення.

Сформована методом випадкового вибору вибірка респондентів була кількісно і якісно представницькою, оскільки віддзеркалювала типові особливості генеральної сукупності - державних службовців саме тих категорій, які проходять навчання в системі Центрів підвищення кваліфікації державних службовців, керівників державних підприємств, установ й організацій за параметрами професіонального статусу (посади) і набутого практичного досвіду управлінської діяльності. Згідно з цими параметрами контингент респондентів розподілився відповідно до шести основних страт.

Для відстеження рівня розвитку управлінської культури, бажаності й оцінки державними службовцями якостей, притаманних певній посаді; оцінки рівня професійної підготовки, змістовожиттєвої орієнтації; задоволеності умовами служби, спроможністю професійного росту і службової кар'єри, широтою і різноманіттям службових обов'язків, завдань і повноважень, професійними успіхами, власними якостями і здібностями було використано ряд тестів, комплексних опитувальників і методик.

В дослідженні стверджується, що державна служба - складне, системне явище, яке передбачає наявність певних цінностей, які пов'язані, передусім, із культурою управління і можуть змінюватись в залежності від часу та місця.

Розглядаючи це твердження як основу для створення умов рівнів володіння особистістю управлінськими функціями, правомірно припустити, що існують також цінності структури апарату, державної організації, а також такі, що притаманні окремому службовцю. Цінності державної служби, які мало досліджені вітчизняною наукою, можуть складати певну частину цінностей суспільства в цілому. При цьому очевидно, що управлінська культура, будучи проявом віддзеркалювання синтезу професіонально-управлінських знань і заснованих на них вмінь і навичок, а також особистісних якостей, являє собою достатньо адекватний критерій оцінки рівня формування управлінської культури державного службовця.

Для здобуття вірогідних результатів сформованості якості, що досліджувалася, була з'ясована динаміка її формування за деякими супутніми факторами, а саме: за наявністю комунікативних навичок, перцептивних умінь, інтерактивних компонентів, управлінських навичок і навичок управління персоналом, умінь роботи з людьми.

Визначення рівнів управлінської культури державних службовців здійснювалося за параметрами, які відображають сутність досліджуваної проблеми, тобто: за рівнем професіональної підготовки, розвитку моральних якостей, організаторських здатностей, креативних якостей; за вибором мовленнєвих засобів спілкування; за рівнем задоволення своїми професійними успіхами, якостями і здібностями, аспектами службової діяльності, спроможністю професійного росту, підвищення кваліфікації, службового підвищення; за наявністю особистісних якостей: аналітичного складу розуму, уважності, інтелекту, щирості, комунікабельності, самовладання, загальної культури, толерантності, відповідальності, компетентності, високої культури управління, скромності. Одержані дані були здобуті за допомогою сукупності методів оцінки "компетентних експертів", педагогічного спостереження, бесід, спостереження, розв'язання управлінських ситуацій, а також методом оцінки і самооцінки особистості.

Підсумковий аналіз дослідження мав на меті визначити якості кінцевих результатів процесу розвитку управлінської культури державного службовця в умовах післядипломної освіти при традиційній та експериментальній технологіях навчання.

Для виявлення рівня розвитку управлінської культури досліджуваним пропонувався цілий ряд методик. В результаті обробки запозичених емпіричних даних, було визначено п'ять рівнів прояву управлінської культури державних службовців. При оптимальному (високому) рівні кожна з ознак управлінської культури виявляється дуже виразно, постійно, усвідомлено; поведінка державних службовців відповідає вимогам службового етикету. Для достатнього рівня характерно те, що ознаки управлінської культури виявляються переконливо, у більшості випадків, достатньо усвідомлено; в процесі виконань службових обов'язків державні службовці опираються на базові психолого-педагогічні знання, особливо, коли йдеться про необхідність врахування вікових особливостей громадян. Державним службовцям із задовільним рівнем прояву управлінської культури притаманне поверхове, формальне дотримання етичних службових вимог; ознаки управлінської культури у них виявляються слабо; при виконанні ними обов'язків в основному репродукуються елементи інструктивно-методичних розробок. При низькому рівні - ознаки управлінської культури виявляються дуже слабо, випадково, інтуїтивно; спостерігається прояв байдужого ставлення державних службовців до виконання своїх обов'язків, а при їх виконанні використовується лише власний досвід. У державних службовців, рівень управлінської культури яких знаходиться у стадії становлення (дуже низький), прояв ознак управлінської культури носить фрагментарний і не стабільний характер; державні службовці цієї групи, як правило, не обгрунтовують доцільності своїх дій і вчинків. В цілому якісний і кількісний прояв управлінської культури державних службовців свідчить про те, що переважна більшість з них перебуває на достатньому та задовільному рівнях прояву управлінської культури. При цьому у значної кількості державних службовців зафіксовано відсутність установки на пошук засобів підвищення культури управління, їх слабку психолого-педагогічну підготовку. Аналіз результатів першого етапу дослідження проблеми дозволив виявити, що більше сімдесяти відсотків державних службовців не задоволені саме рівнем гуманітарної підготовки до своєї діяльності.

Згідно з концепцією особистісно-діяльнісного підходу управлінська культура є інтегративною характеристикою управління, в якій поєднуються індивідуальні прояви особистості державного службовця і притаманні йому способи реалізації управлінських функцій. На основі критичного аналізу визначень культури управління у соціальній педагогіці і психології, теорії і практиці державного управління, а також на основі результатів дослідження зроблено висновок про те, що:

1) управлінська культура - невід'ємна складова професійної діяльності, суб'єктом якої є особистість державного службовця в її типових і індивідуально неповторних проявах у процесі управлінської праці;

2) управлінська культура державного службовця проявляється у методах, прийомах, засобах впливу на людей, які найчастіше він застосовує у своїй діяльності;

3) індивідуально-неповторними є не тільки добір певних методів, прийомів, засобів впливу на людей, але й манера їх застосування.

Основними педагогічними засадами розвитку управлінської культури державних службовців можна вважати наявність комунікативних навичок, перцептивних умінь, інтерактивних компонентів, управлінських навичок, навичок управління персоналом, умінь роботи з людьми; зовнішні прояви ставлення до людей; особливості поводження з людьми; тон спілкування з людьми; дотримання правил етикету службових взаємин. Кожна з означених засад виявляється у професійній діяльності державного службовця, але в одних управлінських функціях більш значущими є одні засади, в інших - інші.

За отриманими результатами, найвищий рейтинг у головних спеціалістів та спеціалістів системи соціального захисту населення має компетентність, професійний рівень роботи з урахуванням специфіки роботи. Позитивну оцінку вони дають таким якостям, як уважність, комунікативність, самовладання, толерантність, професіоналізм, висока культура. Державні службовці V-VII категорії посад - працівники місцевих органів виконавчої влади, в основному, позитивну оцінку дають таким якостям, які притаманні демократичному стилю управління і, частково, авторитарному. Риси ліберального керівника не популярні у головних спеціалістів управлінь економіки облдержадміністрації і райдержадміністрацій. Вивчення соціально-психологічних особливостей управлінської культури начальників юридичних відділів міськвиконкомів, райдержадміністрацій за допомогою розробленого в процесі дослідження методичного інструментарію показало, що кожний з них має яскраво визначений свідомо сформований індивідуальний рівень.

На розвиток управлінської культури державних службовців, як фундаменту їхньої професійної компетенції, великою мірою впливає методика навчання. Відповідно, одне із завдань дослідження полягало в аналізі форм і методів, адекватних змісту професійної підготовки державних службовців у системі післядипломної освіти. Набуті у процесі експериментальної педагогічної технології дослідницькі матеріали свідчать про те, що найбільш важливим аспектом розвитку управлінської культури державного службовця в системі післядипломної освіти є оволодіння практичними вміннями та навичками управлінської діяльності.

Розроблений в процесі дослідницької роботи і науково обгрунтований моніторинг дослідження педагогічних засад розвитку управлінської культури державних службовців в умовах післядипломної освіти дозволив виявити рівень їх професійної компетентності, управлінської культури; типові труднощі, проблеми, недоліки; обсяг нових професійно важливих знань, навичок, умінь, засвоєних державними службовцями в процесі післядипломної освіти; ступінь удосконалення вміння пов'язувати теорію з практикою, правильно аналізувати власну діяльність (рефлективні вміння); позитивні зрушення в особистості державних службовців (гуманізація установок, прояви креативності, толерантність тощо) після певного циклу перепідготовки або підвищення кваліфікації.

Внаслідок проведеного формуючого експерименту відбулися статистично достовірні зміни у змісті основних структурних компонентів управлінської культури державних службовців, що в свою чергу обумовило позитивну динаміку їхніх рівнів розвитку культури управління. У багатьох службовців відбулася переорієнтація з авторитарно-дидактичної на особистісно-професіональну модель спілкування, центр їхніх інтересів перемістився з предмету своєї діяльності на особистісний розвиток.

Аналіз результатів формуючого експерименту свідчить про те, що у процесі дослідницької роботи "оптимального" (високого) та "достатнього" рівнів розвитку набула значна кількість державних службовців (відповідно 32,9% та 36,5%), а це означає, що у своїй подальшій діяльності вони не будуть порушувати етичні норми управління. "Задовільного" (середнього) рівня сформованості досліджуваної якості досягли 20,7% держслужбовців, що свідчить про те, що вони ще не повністю відчувають важливість цієї інтегративної особистісної якості, однак, при подальшій цілеспрямованій роботі з ними припускається можливість розвити у них більш високий рівень управлінської культури. У 9,8 % респондентів рівень розвитку управлінської культури залишився "низьким", а у 2,6 % - "у стадії становлення". Це службовці, які в силу особистісних обставин і за певних труднощів власного характеру та поведінки не оволоділи управлінською культурою.

Розроблена в процесі дослідницької роботи цільова комплексно-кваліфікаційна програма розвитку управлінської культури державного службовця в умовах післядипломної освіти, яка складається з чотирьох компонентного дерева цілей і має прояв в управлінській спрямованості, психологічній готовності і здатності до самостійної творчої праці в галузі державного управління, розкривається в таких аспектах:

1.Високий рівень загальних та особистісних вимог до державних службовців: освіченість, вихованість, глибокі знання, загальна і політична культура, громадянська зрілість, соціальна активність, високі моральні якості.

2.Професійна спрямованість, готовність державного службовця до управлінської діяльності: знання цілей, завдань, обов'язків, прав, повноважень, складнощів і сутності управлінської діяльності.

3.Кваліфікаційні якості: висока компетентність, ділова ініціатива, сучасне державне мислення, витримка і самовладання, безперервне професійне навчання впродовж усієї трудової діяльності.

4.Професіоналізм: вдосконалення управлінської майстерності, опанування системою психолого-педагогічних знань та вмінь, розвиток функціонально-динамічних вмінь, розумових дій і операцій, що забезпечують високу ефективність і якість управлінської діяльності і розвитку управлінської культури.

Ціннісно-орієнтаційна спрямованість цільової комплексно-кваліфікаційної програми розвитку управлінської культури державних службовців в умовах післядипломної освіти забезпечувалася за допомогою андрагогічного підходу як найперспективнішого, що посідає одне з центральних місць при розв'язанні проблем навчання дорослих.

Аналіз результатів дослідження свідчить про доцільність визначених в роботі педагогічних засад і обраних експериментальних технологій, а також про складність процесу розвитку управлінської культури державних службовців в умовах післядипломної освіти. Узагальнені результати проведеного дослідження дали змогу сформулювати такі висновки:

1.Проведене дослідження показало, що є необхідність в уточненні ключових понять: культура управління, управлінська культура, державна служба, державний службовець, ефективність і результативність підвищення кваліфікації.

2.Управлінська культура державного службовця є невід'ємною складовою його професіоналізму, підготовки й управлінської майстерності, вінцем завершення післядипломної освіти, засобом внутрішнього впорядкування взаємозв'язків індивідуального та соціального, духовною потребою, яка виникає в процесі управлінської діяльності та пов'язана із внутрішньо-особистісним механізмом регуляції і саморегуляції і визначає процес перетворення категорії відповідальності за свої дії в поняття і образи власних переконань. Основним показником розвитку управлінської культури державного службовця є взаємозумовленість структурних, системоутворюючих компонентів та критеріїв, готовність і здатність до управлінських дій.

3.Пошук і аналіз емпіричних фактів, розкриваючих сутність і специфіку професіональної діяльності державного службовця, як носія управлінської культури, дозволив визначити структурні компоненти управлінської культури, виявити показники і ознаки її проявлення при виконанні службових функцій, обов'язків і повноважень, розробити і апробувати валідність методики дослідження педагогічних засад розвитку цієї якості в умовах післядипломної освіти. Аналіз основних дефініцій сприяв осмисленню понять "державна служба", "державний службовець", "категорія", "посада", "посадова особа", "адміністративні посади", "патронатні посади", "консультативні посади", "спеціаліст", "ранг".

4.Проведене дослідження дає підстави стверджувати, що найповніше потенційні можливості розвитку управлінської культури державних службовців реалізуються за таких умов: формування потреби в оволодінні управлінською культурою, установка на самовдосконалення професійної і комунікативної компетентності, цілеспрямований продуктивний пошук засобів і прийомів професійної взаємодії, створення соціально-педагогічних передумов розвитку креативності, духовного зростання.

5.Розроблені моніторинг і цільова комплексно-кваліфікаційна програма розвитку управлінської культури державного службовця в умовах післядипломної освіти на засадах психолого-педагогічних знань дозволяють чітко орієнтуватися на кінцевий результат - високу управлінську культуру державного службовця. В ході розробки і впровадження в практику моніторингу і цільової комплексно-кваліфікаційної програми було виявлено ряд недоліків як у змісті післядипломної освіти, так й в її організації і методиці. Найбільш істотними є такі: недостатня увага до теоретичної та практичної підготовки; недостатній зв'язок матеріалу що вивчається з безпосередньою діяльністю і культурою управління державних службовців; відсутність належної уваги до розробки ефективної методики і технології розвитку управлінської культури державних службовців; немає жодної теми, присвяченої проблемі вивчення, узагальнення, впровадження передових ідей по активізації управлінської культури державних службовців; у процесі перепідготовки й підвищення кваліфікації переважають вербально-інформаційні методи і явно недооцінюються активні форми, методи і технології роботи з державними службовцями; на досить низькому рівні перебуває тренінгова робота, розробка методик і технологій ситуаційних і рольових ігор та інше. Розвиток управлінської культури державних службовців в умовах післядипломної освіти потребує якісно нового, науково обгрунтованого, повноцінного навчально-методичного забезпечення гуманітарних дисциплін.

6.Результати експериментальної роботи свідчать про те, що інтерес до управлінської культури та професіоналізму є одним з найбільш сильніших корилюючих факторів у бажаючих набути цієї якості.

7.В ході дослідження набуло підтвердження основне положення про пріоритет особистості, а виявлені на цій основі педагогічні засади дозволяють теоретично осмислити і практично реалізувати резерви післядипломної освіти державних службовців.

До подальших напрямів дослідження проблеми вважаємо за доцільне віднести: дослідження можливостей розвитку управлінської культури державних службовців у процесі вивчення дисциплін економічно-природознавчого профілю; дослідження індивідуально-психологічних факторів розвитку управлінської культури державних службовців; розвиток інтересу, схильності і здатності до державної служби у старшокласників загально-освітньої школи; здійснення післядипломної освіти державних службовців шляхом впровадження дистанційного навчання із застосуванням нових інформаційних технологій.

Основний зміст дисертації відображено в наступних наукових публікаціях:

1. Ярковой О.М. Концептуальні підходи до формування управлінської культури у процесі післядипломної освіти державного службовця // Творча особистість вчителя: проблеми теорії і практики: Збірник наукових праць / Ред. кол. Гузій Н.В. (відп. ред.) та інші. - К.: НПУ, 2001. - Вип.5. - С.75-80.

2. Ярковой О.М. Мовленнєва компетенція як органічна якість управлінської культури державного службовця: соціально-педагогічний аспект // Соціалізація особистості: Збірник наукових праць. Вип. XIII. - К.: Логос, 2001. - С.34-43.

3. Ярковой О.М. Пріоритетні напрями формування управлінської культури державних службовців у процесі їх підготовки та перепідготовки // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки: Збірник наукових праць. / Редкол.: Т.І.Сущенко (відп.ред.) та інші. - Київ-Запоріжжя. - Вип. 18. - 2001. - С.30-34.

4. Ярковой О.М. Психолого-педагогическая гуманитаризация подготовки и переподготовки госслужащих // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки: Збірник наукових праць./ Редкол.: Т.І.Сущенко (відп. ред.) та інші. - Київ-Запоріжжя. - Вип. 19. - 2001. - С.202-205.

5. Ярковой О.М., Приходько М.І. Моніторинг дослідження педагогічних засад формування управлінської культури державних службовців // Економіка освіти: Збірка наукових праць НДЦ "Економіка вищої освіти" НДІ Вищої освіти АПН України. - Том 1. - Тернопіль: Економічна думка, 2001. - С. 77- 81.

Ярковой О.М. Педагогічні засади розвитку управлінської культури державних службовців в умовах післядипломної освіти. - Рукопис.

управлінська культура держаний службовець

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук зі спеціальності 13.00.05 - соціальна педагогіка. - Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна, Харків, 2002.

Дисертаційне дослідження присвячено проблемі розвитку управлінської культури державних службовців в умовах післядипломної освіти, вирішення якої зумовлено реалізацією сукупності педагогічних засад.

Розкрито сутність поняття "управлінська культура", визначена структурно-компонентна модель розвитку управлінської культури державного службовця та її складові: аксіологічний, когнітивний, мотиваційний, операційний, комунікативний, особистісно-діяльнісний, оцінно-ціннісний компоненти, психолого-педагогічна компетентність, мовленнєва компетенція, професіональна компетентність.

Визначено критерії управлінської культури державного службовця: гностично-світоглядний, кваліфікаційно-нормативний, посадово-правовий, функціонально-повноважний та рівні прояву управлінської культури державними службовцями: оптимальний (високий), достатній, задовільний (середній), низький, у стадії становлення (дуже низький).

Ефективність експериментальної технології, основу якої склали моніторинг дослідження і цільова комплексно-кваліфікаційна програма розвитку управлінської культури державних службовців в умовах післядипломної освіти, підтверджено практично.

Узагальнено методику творчого використання найбільш дієвих і корисних прийомів та видів управлінської діяльності, що дозволило здійснювати корекцію процесу розвитку управлінської культури державних службовців в умовах післядипломної освіти.

Ключові слова: культура управління, управлінська культура, державний службовець, особистісні якості, професійно-етичні цінності, експериментальна технологія.

Ярковой О.Н. Педагогические основы развития управленческой культуры государственных служащих в условиях последипломного образования. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.05 - социальная педагогика. - Харьковский национальный университет имени В.Н. Каразина, Харьков, 2002.

Диссертационное исследование посвящено проблеме педагогических основ развития управленческой культуры государственных служащих в условиях последипломного образования.

Раскрыта сущность дефиниции "управленческая культура государственного служащего", которая рассматривается как одна из фундаментальных духовных потребностей личности, обусловленная уровнем готовности государственного служащего к выполнению своих функциональных обязанностей и полномочий, его духовным развитием и профессиональным мастерством, активно позитивными качествами и особенностями, которые выражаются в конкретных действиях, поступках, поведении, основанных на системе ценностей и этических норм. Содержание управленческой культуры государственного служащего определяется высоким уровнем его готовности к государственной службе как профессиональной деятельности.

Согласно цели и задачам исследования разработана структурно-компонентная модель развития управленческой культуры государственного служащего, основными составляющими которой являются:

а) управленческая деятельность и управленческие действия;

б) функции управления: специальные (планирование, принятие управленческих решений, организация деятельности, мотивация, контроль) и вспомогательные (управление человеческими ресурсами, финансовая деятельность и бюджетный процесс, юридически - судовые, делопроизводство и документирование, связи с общественностью (public relations);

в) компоненты: структурные (аксиологический, когнитивный, мотивационный, операционный, коммуникативный, личностно-деятельностный, оценочно-ценностный) и системообразующие (психолого-педагогическая компетентность, речевая компетенция, профессиональная компетентность);

г) критерии управленческой культуры: гностически-мировоззренческий; квалификационно-нормативный; должностно-правовой; функционально-полномочный.

Установлены уровни проявления управленческой культуры государственными служащими: оптимальный (высокий), достаточный, удовлетворительный (средний), низкий, в стадии становления (очень низкий).

В работе определено, что уровни управленческой культуры госслужащих раскрываются в таких аспектах:

1.Высокий уровень общих и личностных требований к госслужащим: образованность, воспитанность, глубокие знания, общая и политическая культура, гражданская зрелость, социальная активность, высокие моральные качества.

2.Профессиональная направленность и готовность к управленческой деятельности: знание целей, задач, обязанностей, прав, полномочий, сложностей и сущности управленческой деятельности.

3.Квалификационные качества: высокая компетентность, современное государственное мышление, выдержка и самообладание, беспрерывное образование на протяжении всей трудовой деятельности.

4.Профессионализм: совершенствование управленческого мастерства, овладение системой психолого-педагогических знаний и умений, развитие функционально-динамических умений, умственных действий и операций. Причем, механизмом перехода от системы личностных свойств к профессиональным качествам выступает управленческая деятельность (реальная или смоделированная).

Разработанные в процессе работы мониторинг исследования и целевая комплексно - квалификационная программа повышения управленческой культуры госслужащих в условиях последипломного образования доказали свою необходимость и целесообразность.

В диссертации обосновано, что система последипломного образования располагает эффективными технологиями, формами и методами развития управленческой культуры госслужащих, актуализирует потребность в ее реализации, обеспечивает возможность ее совершенствования, потенциально моделирует ситуацию профессионального и служебного роста, что соответствует выявленным педагогическим основам.

Результаты экспериментального исследования позволили сделать вывод об эффективности развития управленческой культуры государственных служащих в системе последипломного образования на основе исследованных педагогических основ, что определяется достоверной разницей коэффициента корреляции Дж. Юла.

Ключевые слова: культура управления, управленческая культура, государственный служащий, личностные качества, профессионально-этические ценности, экспериментальная технология.

Yarkovoy O.M. Pedagogical bases of development of administrative culture of the state workers in conditions of postgraduate education. The manuscript.

The dissertation on assignment of a scientific degree of the candidate of pedagogical sciences degree on 13.00.05 - social pedagogic. Kharkov National University of V.N.Karazin, 2002.

The research in the dissertation is on the problems of development of administrative culture of the state workers in conditions of postgraduate education on the pedagogical bases.

Was described the essence of the definition "administrative culture", and was defined structural and functional model of development of administrative culture of the state workers and it's components: acseological, cognition, motivational, operational, communicational, personality-working, evalutional, psychologically-pedagogical competence, language competence, professional competence.

Was defined the criterions of administrative culture of the state worker: scientific world-conception, positional legislation, functioning and levels of displaying of administrative culture by state workers: optimal (high), sufficient, satisfaction (average), in the development (extremely low).