Докторантура та аспірантура

Размещено на http://www.allbest.ru/

Луцький інститут розвитку людини Університету «Україна»

Індивідуальна науково дослідна робота

З дисципліни: «Основи науково дослідної роботи»

Доктурантура та аспірантура

Підготувала:

Кушнірук Олена

Студентка групи Тр. 2.1

Луцьк - 2012 р.

Зміст

докторантура аспірантура педагогічний підготовка

Вступ

1. Загальні положення

2. Докторантура

3. Аспірантура

4. Організація роботи наукового колективу

Висновок

Література

Вступ

Інтелектуальна творча діяльність, спрямована на здобуття і використання нових знань, і є науковою діяльністю. Вона існує в різних видах - від дослідницької, інформаційної до педагогічної.

Суб'єктом наукової діяльності є: вчені, наукові працівники, науково-педагогічні працівники, а також наукові установи, організації, вищі навчальні заклади, громадські організації.

Особливого значення набуває вміння працювати з молодими працівниками, початківцями в науці. Найбільш раціональний стиль роботи з цією категорією людей досить просто і точно сформував академік А.Ф. Йоффе у своїх спогадах.

Мистецтво управління, за думкою Йоффе, зводиться до декількох простих правил, а саме: простота, демократичність і принциповість.

Слід завжди підтримувати і радіти за успіхи працівників, у випадку, якщо висновки, зроблені молодими працівниками, є неправильними, то необхідно науковими аргументами переконати їх у цьому. У разі необхідності розробки іншої теми, нового наукового напряму, слід зробити це непомітно, максимально докласти зусиль, щоб ця ідея як би виходила від самого науковця, щоб він сприйняв її як власну, яка прийшла йому в голову.

Ніколи не слід приписувати своє прізвище до наукових праць як ученого, в яких не брав участі.

Недоцільно надто опікувати своїх учнів, а давати можливість максимально проявляти ініціативу, самим справлятися з труднощами. Тільки таким шляхом можна сформувати висококваліфікованого науковця, а не лаборанта.

Інколи неправильна оцінка особистості формується через так звані помилки контрасту. Наприклад, людина може здатися більш розумною, контактною, якщо її порівнювати з іншою скромною, сором'язливою. Також є помилки при оцінці національних, професійних та інших стереотипів. Виховування цих оцінок співпрацівників і колективу може сприяти підвищенню їх працездатності. Здоровий психологічний клімат у колективі є основою згуртованості і його стабільності. Цьому сприяє як орієнтація стимулів до праці, так і на особисті потреби.

1. Загальні положення

Аспірантура і докторантура є формами підготовки науково-педагогічних та наукових кадрів вищої кваліфікації.

Аспірантура і докторантура відкривається при вищих навчальних закладах третього або четвертого рівнів акредитації і прирівняних до них закладах післядипломної освіти (далі - вищі навчальні за клади), у наукових установах, які мають висококваліфіковані науково-педагогічні та наукові кадри, сучасну науково-дослідну, експериментальну та матеріальну базу.

Відкриття і закриття аспірантури і докторантури у вищих навчальних закладах, у наукових установах за винятком наукових установ Національної академії наук) здійснює Міносвіти, а установах Національної академії наук -- її Президія.

Аспірантура відкривається з відривом від виробництва та без відриву від виробництва, а докторантура - з відривом від виробництва.

Підготовка в аспірантурі і докторантурі здійснюється:

за рахунок:

- коштів Державного бюджету України -- за державним замовленням для роботи у державному секторі народного господарства;

- коштів юридичних та фізичних осіб -- на умовах контракту - для роботи у державному і недержавному секторах народного господарства;

- іноземців та осіб без громадянства підставі:

- міжнародних договорів України;

- загальнодержавних програм;

- договорів, укладених вищими навчальними закладами, науковими установами з юридичними та фізичними особами.

Кількість аспірантів і докторантів, підготовка яких здійснюється поза державним замовленням, визначається керівником вищого навчального закладу, наукової установи з урахуванням можливостей забезпечення кваліфікованого керівництва і консультування.

Після закінчення прийому до аспірантури і докторантури керівники вищих навчальних закладів, наукових установ у п'ятиденний термін подають до міністерств, інших органів, до сфери управління яких належать вищі навчальні заклади, наукові установи, галузевих академій наук звіт про виконання плану прийому до аспірантури і докторантури за рахунок державного замовлення.

Тема дисертації індивідуальний плат роботи аспіранта або докторанта після обговорення кафедрою, відділом, лабораторією затверджуються вченою радою вищого навчального закладу, наукової установи не пізніше тримісячного терміну теля зарахування його до аспірантури або докторантури.

Аспірантам і докторантам можуть бути призначені в установленому порядку іменні стипендії, засновані на честь видатних діячів науки, культури, освіти, громадських діячів, а також засновані Президентом України, Кабінетом Міністрів України, а також державними і недержавними органами, підприємствами, установами і організаціями.

2. Докторантура

До докторантури приймаються особи, які мають науковий ступінь кандидата наук, наукові здобутки та опубліковані праці з обраної наукової спеціальності і які в змозі на високому науковому рівні проводити фундаментальні, пошукові і прикладні наукові дослідження.

Термін перебування в докторантурі на загальних умовах не перевищує трьох років, крім умов, передбачених у пунктах 19 та 20 цього Положення.

Щороку докторанта подають до вченої ради вищого навчального закладу, наукової установи теля попереднього обговорення на кафедрі, у відділі, лабораторії звіт про виконання індивідуального плану роботи, за результатами якого проводиться їх атестація і приймається рішення про подальше перебування в докторантурі. Результати атестації затверджуються керівником вищого навчального закладу, наукової установи.

3. Аспірантура

Аспірантуммра (лат. aspirans -- той, хто прагне чогось, домагається)-- це:

1) форма підготовки науково-педагогічних і наукових кадрів для вищих навчальних закладів (ВНЗ) і науково-дослідницьких установ (НДУ);

2) сукупність аспірантів якого-небудь ВНЗ, НДУ.

Аспірантура -- основна форма підготовки науково-педагогічних і наукових кадрів в СРСР, згодом -- в Україні.

Аспірантура організується при вищих навчальних закладах і науково-дослідних установах, де є кваліфіковані кадри наукових керівників (доктори наук і професори), а також відповідна експериментальна база.

Навчання проводиться з відривом і без відриву від виробництва.

До аспірантури на конкурент основі приймаються особи, які мають вищу освіту і кваліфікацію спеціаліста або магістра. На клінічні кафедри, у відділи та лабораторії вищих навчальних закладів медичного профілю, а також медичних наукових установ до аспірантури приймаються особи, які на час вступу мають не менше двох років стажу роботи лікарем після закінчення інтернатури, лікарський фах якої відповідає науковій спеціальності аспірантури, або мають кваліфікацію магістра медицини. За такими спеціальностями, як патологічна анатомія, токсикологія, паталогічна фізіологія, імунологія і алергологія, мікробіологія, екологія, генетика, па­разитологія, мікологія, вірусологія, та науковими спеціальностями таких галузей, як фармацевтичні науки, профілактична медицина, приймаються особи, які миють кваліфікацію спеціаліста та закипали інтернатуру з лікарського (провізорського) фаху, що відповідає фахові аспірантури.

Термін навчання в аспірантурі з відривом від виробництва не перевищує трьох років, а без відриву від виробництва - чотирьох років, крім умов, перед5ачених у пунктах 19 та 20 цього Положення.

Для проведення прийому до аспірантури створюється приймальна комісія під головуванням керівника (заступника керівника) вищого навчального закладу, наукової установи. Члени приймальної комісії призначаються керівником вищого навчального закладу, наукової установи з числа керівників кафедр, відділів, лабораторій, а також передбачуваних наукових керівників аспірантів.

Рішення про допуск до складання вступних іспитів до аспірантури виноситься приймальною комісією за результатами співбесіди, розгляду реферату та поданих наукових праць з урахуванням письмового висновку перёдбачуваного наукового керівника, про що вступник до аспірантури повідомляється у тижневий термін.

Вступники до аспірантури складають вступні іспити із спеціальності (в обсязі навчальної програми для спеціаліста або магістра, яка відповідає обраній ними науковій спеціальності), із філософії та однієї із іноземних мов на вибір (англійської, німецької, іспанської італійської, французької) в обсязі навчальних програм для вищих навчальних закладів IV рівня акредитації, затверджених Міносвіти.

Результати вступних іспитів до аспірантури дійсні протягом календарного року.

Прийом вступних іспитів до аспірантури проводиться предметними комісіями, як правило, у кількості 3-5 осіб, які призначаються керівником вищого навчального закладу, наукової установи і до складу яких включаються доктори та кандидати наук, а до складу предметної комісії із наукової спеціальності передбачувані наукові керівники.

Аспіранти, які закінчили навчання в аспірантурі з відривом від виробництва за державним замовленням, працевлаштовуються згідно з типовою угодою, а аспіранти, які закінчили навчання в аспірантурі поза державним замовленням, - згідно з контрактом.

4. Організація роботи наукового колективу

Науково-дослідна робота - це чітко організований комплекс дій, спрямований на отримання нових знань, що розкривають суть процесів, явищ у природі, суспільстві з метою їх використання в практиці. Наукова діяльність, як будь-яка інші, вимагає певної організації праці, і ефективність її залежить як від моральних та інтелектуальних Якостей працівників, так і від умов праці, матеріально-технічного забезпечення й обслуговування.

Важливими принципами організації праці в науковій діяльності є: наступність, колективність, динамічність, мобільність, самоорганізація і творчий підхід.

Наукова творчість піддається регламентації у граничних межах. Кожен науковець, працюючи над певною темою, самостійно визначає комплекс заходів, щоб забезпечити виконання робочого плану.

Основним завданням організацій праці є об'єднання в єдиний процес техніки і інтелектуальних можливостей наукових працівників, забезпечення найбільш ефективного використання трудового потенціалу, матеріальних і інтелектуальних ресурсів.

Висновок

Професійність наукового працівника пов'язана із дотриманням етичних норм, правил поведінки та взаємовідносин із зовнішнім оточенням (колегами, підлеглими, партнерами). Дотримання етики ділових відносин є одним із основних критеріїв оцінки професіоналізму як окремого працівника, так і колективу в цілому.

Під етикою розуміють систему універсальних і специфічних моральних вимог і норм поведінки, що реалізуються в процесі суспільного життя. Будь-які відносини між людьми починають складатися в процесі контактів і спостережень, при яких люди нагромаджують інформацію один про одного, які і є основою взаємної заінтересованості, симпатії або антипатії.

Симпатія - це неусвідомлене, ірраціональне ставлення до іншої людини. Люди, які симпатизують один одному, працюють більш ефективно, тому в багатьох організаціях західних країн створюють наукові колективи, на основі добровільного вибору партнерів із людей, з якими уже склалися певні стосунки.

Взаємовідносини в наукових колективах підпорядковуються певній системі етичних норм, які визначають, що допустимо, а, що є недопустимим для науковця в різних ситуаціях.

Норми - це неписані вимоги, правила, які регламентують як себе вести, виконувати ту чи іншу роботу, що потрібно суспільству від науки.

Норми наукової етики сформовані на основі загальнолюдських моральних вимог і заборон. Так неетичним є невизнання праці попередників, можна не погоджуватись з певними положеннями, але не помічати їх роботи не можна. Неетичним є і плагіат, тобто присвоєння авторства на чужу роботу.

Етичні норми науки затверджують і захищають специфічні, характерні для науки цінності:

-- безкорисний пошук і доказ істини;

-- чесність і порядність в науці;

-- обов'язкове підтвердження нових знань теоретичними і екс­периментальними результатами;

- мужність відстоювати свої наукові погляди, якщо вони ґрунтуються на істинних знаннях, і мужність признати свою помилку, якщо вона науково доведена.

Для науки як особливої сфери діяльності основними цінностями є:

-- універсальність, тобто явище, процеси, що вивчаються, проходять однаково і не залежать від тих, хто їх формує;

-- загальність користування, тобто знання є загальнолюдською цінністю;

-- безкорисність.

Література

1. Міністерство Освіти і Науки України Науково Методичний Цент Вищої Освіти Проблеми освіти науково-методичний збірник, Випуск, 31.

2. Збірник основних нормативних активів про вищу освіти, наукову діяльність, підготовку та атестацію наукових кадрів (станом на 01.02.2003 р.) Харків “Триф” 2003.

3. Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. -- 2-ге вид. -- К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.

4. Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів.

Размещено на Allbest.ru