Неможливо говорити про ефективність навчання без широкого використання наочних методів. Вони зумовлені діалектичними закономірностями пізнання і психологічними особливостями сприймання [3, c.154].

Серед наочних найчастіше застосовується метод показу. Показ - це навчальний метод, що являє собою сукупність прийомів, дій і засобів, за допомогою яких в учнів спотворюється наочний образ предмета, котрий вивчається, формується конкретне уявлення про нього. Цей метод використовується під час проведення майже усіх видів занять, незалежно від їх змісту і методики. За його допомогою реалізується принцип наочності навчання [5, c.338].

Розрізняють два види показу: ілюстрування і демонстрування [5, c.338].

Ілюстрація - це допоміжний метод при словесному методі. Він передбачає ілюстрацію статистичної наочності і плакатів, таблиць, карт, зарисовок на дошці та ін. Ілюстрація допомагає вчителю яскравіше висловити свою думку, тезу, вона "оживає" в розповіді. Методисти не радять вивішувати або виставляти ілюстрації заздалегідь, найкраще їх використовувати під час розповіді, пояснення, бесіди чи лекції, тобто настає момент використання наочного посібника [4, c.173].

Демонстрація характеризується рухомістю засобу: навчальна телепередача, кінофільм або його фрагменти; діюча модель дослід з фізики чи хімії [4, c.173].

В демонструванні - менше елементів супроводу, а більше самостійного значення натурального експоната, тому воно сприймається ефективніше, ніж ілюстрування [5, c.338].

Змістовний компонент процесу навчання учнів і його характер створюють, по-перше, сприятливі умови для використання наочних методів і, по-друге, передбачають широке їх використання [5, c.338].

Дієвість показу передусім залежить від всебічної його підготовки. Тому педагог повинен чітко уявити всі аспекти показу, добре оволодіти його методикою і правильно демонструвати предмет. Відомо, що процес пізнання починається з відчуттів, які виникають внаслідок впливу предметів і явищ матеріального світу на органи чуття. І.М. Сєченов, характеризуючи цей процес, визначав, що в першу мить сприйняття предмета ми охоплюємо найхарактерніші особливості його площинного образу, а вже потім визначаємо сам предмет. Тому під час показу важливо не тільки створити цілісний образ, а й виділити його істотні характеристики [5, c.338-339].

Окрім навчальної, кожен показ виконує виховні, розвиткові та психологічні функції. Здійснюючи показ. Педагог повинен створити учням вигідні психологічно та дидактично обґрунтовані умови для спостереження за предметом показу. Безперечно, необхідно керувати цими спостереженнями за допомогою спеціальних методичних прийомів [5, c.338-339].

Однією із психологічних умов активного і свідомого сприймання засобів наочності є вироблення спостережливості в учнів та формування позитивної настанови під час показу. "Сама настанова на те, щоб дати докладний словесний опис спостережуваних явищ, може чималою мірою сприяти його точності", - зазначав Г.С. Костюк [5, c.339].

Спостереження як метод навчання передбачає сприймання певних предметів, явищ, процесів у природному і виробничому середовищі без втручання у ці явища і процеси [3, c.155].

Самостійне спостереження - безпосереднє споглядання та сприймання явищ дійсності. Активна і діяльна сутність людини вимагає, щоб учень здобував знання не тільки з книг, а й безпосередньо з життя, власних спостережень і дослідів. Це природні явища (погода, пори року, схід сонця тощо), поведінка тварин, функціонування механізмів. Спостереження здійснюють безпосередньо або з допомогою спеціальних приладів (мікроскопа, телескопа, термометра, барометра та ін.) [1, c.286-187].

Спостереження - це складна діяльність, що виражається у єдності сприймань і мислення. Учень ніби стає експериментатором, він аналізує процес, втручається в нього, змінює, щоб краще його пізнати. Спостереження і досліди в навчальному процесі можуть виконувати демонстраційно-ілюстровану (є засобом закріплення раніше засвоєних знань, навичок та умінь) і дослідницьку (є засобом здобуття нових знань) функції [1, c.287].

Самостійні спостереження і досліди, які бувають короткочасними і тривалими, фронтальними й індивідуальними, учні можуть проводити на уроках і поза ними, у процесі гурткової роботи або за завданням учителя. Тривалі спостереження вимагають систематичної фіксації фактів і висновків у щоденниках спостережень. Організація спостережень і дослідів передбачає такі основні етапи: вступний інструктаж учителя; вивчення або повторення раніше засвоєних знань, необхідних для проведення роботи; самостійні спостереження і досліди; висновки учнів; висновки вчителя (найчастіше у формі бесіди); колективні теоретичні узагальнення та оцінювання виконаної роботи [1, c.287].

Отже, ефективність показу забезпечується дотриманням таких методичних умов:

- чітке визначення мети і предмета показу;

- зосередження уваги учнів на предметі показу або на відповідному його елементі та постійне його підтримання;

- забезпечення оптимальних умов спостереження для всіх учасників показу;

- загальний показ усіх елементів предмета, а потім повторення його окремих елементів з акцентуванням уваги на ключових;

- відповідність темпу і пояснень елементів або дій їх демонстрації та швидкості;

- використання різноманітних засобів демонстрації предмета показу;

- відповідність елементів показу методиці та змісту заняття;

- відповідність засобів показу змісту навчального матеріалу, що вивчається (тому не рекомендується їх вирішувати або виставляти заздалегідь);

- вмотивованість, диференційованість і комплексність застосування методу показу [5, c.339-340].

Усі наочні методи навчання тісно взаємопов'язані. Використання у навчальному процесі тих чи інших методів зумовлено різними факторами: психологічними особливостями учнів певного віку, дидактичними цілями, рівнем матеріального забезпечення навчальних закладів [3, c.155].

3. Види наочності