Проблеми якості вищої освіти та шляхи їх вирішення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки,молоді та спорту України

Національний технічний університет України

Київський політехнічний інститут

Факультет соціології і права

РЕФЕРАТ

на тему:

Проблеми якості вищої освіти та шляхи їх вирішення

Виконала: студ. 5-го курсу групи АМ-82

Озерчук Г.І.

Перевірила: Гуцол С.Ю.

Київ 2012



План

Вступ

1. Поняття та критерії якості вищої освіти

2. Проблеми освітніх послуг в Україні

3. Впровадження стандартів ISO 9000 як управління якістю вищої освіти

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Реформування української системи освіти тісно пов'язане з корінними змінами у всіх сферах громадського життя. Перехід до ринкових відносин викликає необхідність підвищення якості професійної освіти, більш високого рівня кваліфікації та забезпечення конкурентоспроможності фахівця вже на початку його життєвого шляху. Саме висока професійна підготовка стає фактором соціального захисту людини в нових економічних умовах.

Проблема якості освітніх послуг є однією з ключових (поруч із доступністю) для системи освіти будь-якої країни. Україна в цьому сенсі не є винятком. Швидше навпаки - жоден із численних українських ВНЗ не входить до 500 кращих університетів світу за провідними світовими рейтингами. Для порівняння, в Австралії серед 39 університетів, з яких 37 державних і які охоплюють 94% студентів країни, 8 входять до 200 кращих університетів світу. Нова Зеландія має 8 університетів, з яких 3 входить до 200 кращих. За радянських часів провідні ВНЗ не брали участі в світових рейтингах, проте опосередковано визнавалися конкурентоспроможними у світі. І хоча у 2011 р. намітилися певні позитивні зрушення, проте назвати їх показовими навряд чи можливо. Так два українських ВНЗ - НТУУ «КПІ» та Донецький національний університет - потрапили до ТОП-700 рейтингу найкращих університетів світу за оцінками британської агенції QS World University Rankings. Проте лише у сьомій сотні.

Громадська думка щодо стану освітньої сфери в Україні є невтішною. Численні опитування населення вказують на те, що за роки незалежності якість вищої освіти погіршилася, а рівень знань, який вона забезпечує, є переважно середнім. Погіршення якості вищої освіти в Україні є закономірним наслідком багатьох чинників: інтенсивної комерціалізації освіти; значної інтенсифікації праці за вкрай низької оплати праці викладачів; недостатньої матеріальної бази, відсутності в більшості ВНЗ науково-технічної та інноваційної інфраструктури (на інформатизацію ПТУ і ВНЗ у 2009 р. передбачено в 22 рази менше коштів, ніж у 2008 р.); неефективної наукової діяльності викладачів ВНЗ (нею реально займаються лише 20% науково-педагогічних працівників); застарілої структури підготовки спеціалістів; відтворення і передавання студентам неконкурентних знань; дублювання підготовки з деяких напрямів і спеціальностей у межах певного регіону. Як результат - навіть провідні українські ВНЗ нерідко постачають на ринок праці явно неконкурентоспроможних випускників. Відбувається девальвація вищої освіти як засобу одержання професійних знань. Тому питання забезпечення якості освіти набуває особливої ваги та актуальності в сучасному світі і стає предметом для аналізу як науковців, так і управлінців-практиків.



1. Поняття та критерії якості вищої освіти

Якість - це головне питання будь-якої вузівської стратегії. Вищі навчальні заклади борються за якість з тих часів, коли виникла вища освіта та поняття «якість». Від якості людських ресурсів залежить рівень розвитку країни та її глобальної економічної конкурентоспроможності, а випускник вищої школи має можливість користуватися попитом на ринку праці не тільки своєї країни, але й інших.

У педагогіці поняття «якість» - це системна методологічна категорія. Вона відображає ступінь відповідності результату поставленій меті.

У Всесвітній декларації з вищої освіти, прийнятій на Міжнародній конференції з вищої освіти в листопаді 1998 року, вказано, що якість вищої освіти - це багатовимірне поняття, яке охоплює всі аспекти діяльності вищого навчального закладу: навчальні та академічні програми, навчальну і дослідницьку роботу, професорсько-викладацький склад і студентів, навчальну базу і ресурси.

У Законі України «Про вищу освіту» зазначається: «Якість вищої освіти - рівень здобутих особою знань, умінь і професійних якостей, що відповідають вимогам освітньо-професійної характеристики випускника вищого навчального закладу».

У широкому розумінні якість освіти розглядають як збалансовану відповідність процесу, результату і самої освітньої системи меті, потребам і соціальним нормам (стандартам) освіти; у вузькому - як перелік вимог до особистості, освітнього середовища й системи освіти, що реалізує їх на певних етапах навчання людини, якому відповідає певна сукупність показників. Як зазначає більшість дослідників (Н.В. Москаленко, І.О. Потай, І.А. Шайдур та ін.), якість освіти - це узагальнений показник розвитку суспільства у певному часовому вимірі, тому його слід розглядати в динаміці тих змін, що характеризують поступ держави в контексті світових тенденцій: вона рухається до консолідації та інтеграції у світове співтовариство чи протистоїть йому, ставлячи свої інтереси понад усе. Вона є суспільною характеристикою, а не предметом змагання чи політичним аргументом в оцінці розвитку держави на конкретному етапі її становлення.

Якщо визначати поняття «якість освіти» через комплекс характеристик освітнього процесу, що визначають послідовне та практично ефективне формування компетентності та професійної свідомості, то тут можна виділити три групи характеристик: якість потенціалу досягнення мети освіти, якість процесу формування професіоналізму та якість результату освіти.

Якість потенціалу виражається в таких характеристиках, як якість мети освіти, якість освітнього стандарту, якість освітньої програми, якість матеріально-технічної бази освітнього процесу, якість викладацького складу, якість учнів, якість інформаційно-методичної бази.

Якість процесу формування професіоналізму - це якість технології освіти, контролю освітнього процесу, якість мотивації викладацького складу на творчість та ефективність педагогічної роботи, якість ставлення учнів до освіти, інтенсивність освітнього процесу, управління освітою, методи презентації навчальних досягнень.

Якість результату освіти - усвідомлення професіоналізму, розпізнавання та реалізація індивідуальних здібностей та особливостей, працевлаштування, кар'єра та зарплата, оволодіння методологією самоосвіти, знання, практичні навички.

Кожна з цих характеристик вимагає окремого аналізу та вивчення можливості її виміру й оцінки, урахування у практиці організації навчального процесу.

Якість освіти в узагальненому визначенні та своєму підсумковому представленні - це комплекс характеристик компетентностей і професійної свідомості, що відбивають здатність фахівця здійснювати професійну діяльність відповідно до вимог сучасного етапу розвитку економіки, на визначеному рівні ефективності та професійного успіху, із розумінням соціальної відповідальності за результати професійної діяльності.

На думку С. Ніколаєнка, ніколи ще проблема якості освіти в Україні не мала такого важливого ідеологічного, соціального, економічного і технічного значення, як нині, що визначається, з його точки зору, низкою об'єктивних чинників:

- від якості людських ресурсів залежить рівень розвитку країни та її глобальної економічної конкурентоспроможності;

- якість освіти набуває все більшого значення в забезпеченні конкурентоспроможності випускників вищої школи на ринку праці;

- специфіка управління якістю освіти полягає в тому, що управління діяльністю людини, яка є об'єктом педагогічного впливу, здійснюється через її психічну діяльність, внаслідок чого навчання несе певний елемент невизначеності;

- якість професійної підготовки фахівців - невід'ємна вимога до вітчизняної вищої освіти, якщо вона прагне інтегруватися в європейський освітній простір.

Якість освіти характеризує не тільки результат освітньої діяльності - властивості фахівця - випускника навчального закладу, а й фактори формування цього результату, що залежить від мети освіти, змісту та методології, організації та технології. Усе це характеристики, на формування яких необхідно свідомо впливати, а отже, якими необхідно керувати. Освіта має потребу в системі управління якістю, що повинен мати кожний навчальний заклад. Така система неможлива без сучасної, комплексної системи оцінки як якості освіти в цілому, так і всіх її складових окремо.

Чим точніше побудована оцінка та повніше враховуються характеристики, тим більш успішним може бути управління якістю освіти.

У свою чергу, управління залежить від його методології й організації, що характеризують цілі та методи їхнього досягнення, функції, повноваження та відповідальність за якість освіти.

Існує міжнародний досвід управління якістю, що представлений системою тотального (загального) управління якістю TQM. Використання цієї системи можливе, але тільки з урахуванням особливостей освітніх процесів та умов сучасного національного педагогічного менеджменту.

Система управління якістю може мати формальну та неформальну основу. Перша визначає комплекс обов'язкових регламентів і нормативів, друга - соціально-психологічне ставлення персоналу до проблем якості, атмосферу творчості й ініціативи. Якість необхідно не тільки вимагати та контролювати, а й мотивувати.

Систему управління якістю освіти не можна ввести одночасно. Вона формується послідовно, поетапно, відповідно до програми її становлення та розвитку.

Якість освіти може відбивати сучасні потреби, але може бути націлена на майбутнє. Забезпечувати якість необхідно з урахуванням тенденцій розвитку освіти, в яких найбільш яскраво виявляються як сучасні особливості та потреби освіти, так і майбутнє освіти.

2. Проблеми якості освітніх послуг в Україні

Разом з іншими країнами Європейського співтовариства Україна стала на шлях вироблення єдиних підходів до якості освіти, спільних для всіх країн. 4 березня 2008 року в Брюсселі (Бельгія) Україна прийнята повноправним урядовим членом Європейського реєстру забезпечення якості (EQAR). Урядовими членами даного реєстру є 18 країн-учасниць Болонського процесу. Цей факт став надзвичайно важливим досягненням МОН України в напрямі забезпечення якості вищої освіти європейського рівня. Досвід модернізації системи освіти в Україні показав, що якість вищої освіти визначається передусім якістю стандартів освіти та професійної підготовки, інфраструктурами внутрішнього й зовнішнього середовища, рівнем управління навчальним закладом.

Здійснено заходи щодо розробки та впровадження системи стандартів вищої освіти, які спрямовані на забезпечення вищими навчальними закладами єдиних підходів щодо оцінювання якості освітньої діяльності та якості вищої освіти незалежно від їх типів, рівнів акредитації, форм власності. Система стандартів включає: державний стандарт вищої освіти, галузеві стандарти вищої освіти, стандарти вищої освіти вищих навчальних закладів. Державні стандарти вищої освіти забезпечують не тільки європейський рівень формування освіти та вироблення професійних навичок, а й виховання гармонійно розвиненої, соціально-активної, толерантної людини з високими духовними цінностями, яка здатна до саморозвитку та самовдосконалення.

Проблемним є впровадження стандартів, що повинні стати не тільки засобом забезпечення державних гарантій щодо якості вищої освіти на фундаментальному рівні, а й гарантом забезпечення максимальної варіативності і структури підготовки з тим, щоб оперативно реагувати на зміну пріоритетів на ринку праці. Адже центральною ідеєю Болонського процесу є підвищення якості освітньої діяльності та якості вищої освіти в цілому та кожного вищого навчального закладу зокрема.

Завдання забезпечення якості вищої освіти є багатоплановим і включає:

- наявність необхідних ресурсів (кадрових, фінансових, матеріальних, інформаційних, наукових, навчально-методичних тощо);

- організацію навчального процесу, яка найбільш адекватно відповідає сучасним тенденціям розвитку національної та світової економіки та освіти;

- контроль освітньої діяльності ВНЗ та якості підготовки фахівців на всіх етапах навчання і на всіх рівнях: рівні ВНЗ, державному та міжнародному (європейському) рівнях.

Сьогодні більшість українських вузів користуються традиційною схемою внутрішньої перевірки якості освіти, яка зазвичай включає такі елементи, як:

- наявність затверджених у встановленому порядку навчальних планів, графіків навчального процесу, робочих програм з дисциплін;

- відповідність змісту навчальних планів і робочих програм критеріям та стандартам якості вузу;

- відповідність розкладу занять логіці викладання з кожної дисципліни;

- відповідність елементів навчального процесу (лекцій, семінарів, лабораторних занять тощо) затвердженим планам та програмам;

- комплектність і достатність методичного забезпечення з дисциплін (методичні вказівки, конспекти лекцій, настанови виконання лабораторних робіт тощо);

- достатність, регулярність і рівень організації поточного контролю (контроль якості знань студентів, їх задоволеність якістю навчального процесу);

- оперативність прийняття та реалізації коригуючих заходів.

Отже, в Україні, перш за все, потрібні прозорі та зрозумілі всім методології контролю якості освіти. Такі процедури існують давно, але вони постійно вдосконалюються, бо традиційні державні механізми забезпечення якості в системі вищої освіти, які були притаманні адміністративно-командній економічній системі, сьогодні більше не використовуються в країнах з перехідною або ринковою економікою.

Ректор НТУУ «КПІ» Михайло Згуровський також досліджував причини виникнення тенденції до погіршення у масовому вимірі саме якості освіти. Він вважає, що це пов'язано з цілою низкою причин:

- у системі державних пріоритетів освіта не вважалася суттєвим фактором суспільного розвитку, тому для свого виживання державний сектор освіти змушений був ввести контрактну форму навчання, залучивши таким чином інвестиції від населення в розмірах, що перевищують половину його потреб. Як наслідок, економічні критерії витіснили критерії вимогливості на фоні невисокої престижності новітніх знань;

- вищим навчальним закладам відводиться другорядна роль у проведенні передових наукових досліджень, які є основою елітної університетської підготовки. Це автоматично визначає другорядність університетської науки як у системі державних пріоритетів, так і в принципах її фінансування, що суперечить світовій практиці. У результаті суттєво знижується науковий рівень педагогічних колективів, наукових шкіл, дослідницьких центрів вищих навчальних закладів;

- ще не досить розвинутими є інститути контролю та управління якістю навчання, з чим тісно пов'язані процеси ліцензування, акредитації, атестації вищих навчальних закладів (ВНЗ) і не тільки внутрішні, а й зовнішні, тобто європейськими організаціями. Аби суспільство могло переконатися в тому, що курси, програми і дипломи, які пропонуються в рамках навчання, відповідають необхідним стандартам, потрібні надійні, прозорі та зрозумілі процедури оцінювання якості навчання, відмінні від традиційних. Очевидно, оцінюватись мають не лише матеріальна база, абсолютні показники оцінок, професорсько-викладацький склад, методичне забезпечення тощо, а в першу чергу кваліфікація, здібності й знання випускників відповідно до сучасних вимог практики і технологічного розвитку; якість освіта стандарт атестація

- масове, «конвеєрне» навчання призвело до того, що у більшості випадків дипломний проект або дипломна робота мають навчальний характер, а їхня конструктивна, інноваційна складова, як правило, невелика, тобто дипломний проект поступово стає випускною, а не кваліфікаційною роботою.

3. Впровадження стандартів ISO 9000 як управління якістю вищої освіти

Відповідно до встановленого порядку, який закріплено у Законі України «Про освіту», якість надання освітніх послуг визначається системою державних стандартів освіти. Саме державні стандарти освіти встановлюють вимоги до змісту, обсягу і рівня освітньої та фахової підготовки в Україні. Вони є основою оцінки освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня громадян незалежно від форм отримання освіти.

Відповідність освітніх послуг державним стандартам і вимогам визначається шляхом ліцензування, інспектування, атестації та акредитації закладів освіти у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Систему стандартів вищої освіти складають державний стандарт вищої освіти, галузеві стандарти вищої освіти та стандарти вищої освіти вищих навчальних закладів. Стандарти вищої освіти є основою для оцінки її якості та професійної підготовки фахівців, а також якості освітньої діяльності вищих навчальних закладів незалежно від їх типів, рівнів акредитації та форм навчання.

Основним інструментом і засобом держави у досягненні вищими навчальними закладами відповідних стандартів якості освіти є акредитація.

Відповідно до Закону України «Про вищу освіту», акредитація - це процедура надання вищому навчальному закладу певного типу права провадити освітню діяльність, пов'язану зі здобуттям вищої освіти та кваліфікації, згідно зі стандартами вищої освіти, а також державними вимогами щодо кадрового, науково-методичного та матеріально-технічного забезпечення. При цьому ВНЗ надається певний рівень (І-IV). Рівень акредитації - це рівень спроможності вищого навчального закладу певного типу проводити освітню діяльність, пов'язану зі здобуттям вищої освіти та кваліфікації. За результатами акредитації навчального закладу надається право видачі документа про освіту державного зразка з встановленням рівня акредитації.

Процедурі акредитації передує інша процедура, дозвільна, а саме: ліцензування. Згідно з Законом України «Про вищу освіту», ліцензування - це процедура визнання спроможності вищого навчального закладу певного типу розпочати освітню діяльність, пов'язану зі здобуттям вищої освіти та кваліфікації, відповідно до стандартів вищої освіти, а також до державних вимог щодо кадрового, науково-методичного та матеріально-технічного забезпечення.

За результатами ліцензування Міністерство освіти України, Міністерство освіти Автономної Республіки Крим, місцеві органи управління освітою у межах своїх повноважень надають навчальним закладам (незалежно від їх форм власності) ліцензії на право здійснення освітньої діяльності відповідно до державних вимог із встановленням за певними освітніми або освітньо-кваліфікаційними рівнями обсягів підготовки, які відповідають кадровому, науково-методичному та матеріально-технічному забезпеченню, вносять їх до державного реєстру навчальних закладів.

За результатами акредитації ВНЗ, закладів післядипломної освіти Міністерство освіти України разом з міністерствами і відомствами, яким підпорядковані навчальні заклади:

- визначає відповідність освітніх послуг державним стандартам певного освітньо-кваліфікаційного рівня за напрямами (спеціальностями), надає право видачі документа про освіту державного зразка;

- встановлює рівень акредитації навчального закладу;

- надає певну автономію навчальному закладу відповідно до отриманого статусу;

- інформує громадськість про якість освітньої та наукової діяльності вищих навчальних закладів;

- вирішує в установленому порядку питання про реорганізацію вищого навчального закладу з наданням відповідного статусу або його ліквідацію.

19-20 травня 2005 р. у м. Берген (Норвегія) на Конференції міністрів освіти країн Європи Україна підписала Болонську декларацію і, таким чином, приєдналася до процесу створення Загальноєвропейського простору вищої освіти.

У документах Болонського процесу відзначається, що відповідно до принципів автономії навчальних закладів відповідальність за якість вищої освіти лежить на кожному навчальному закладі й у такий спосіб забезпечується можливість перевірки якості національної системи навчання. Оцінка якості базуватиметься не на тривалості або змісті навчання, а на тих знаннях, уміннях і навичках, які опанували випускники, тобто важливим є не процес, а результат. Визначальним засобом досягнення цілей створення Європейського простору вищої освіти міністри вважають сприяння європейському співробітництву в забезпеченні якості освіти з метою розробки порівняльних критеріїв і методологій.

Принципові зміни в сучасному соціально-економічному розвиткові України вимагають значного підвищення творчого потенціалу і конкурентоздатності випускників. З впровадженням в економіку країни міжнародних стандартів ISO серії 9000 зросли вимоги до підготовки кадрів, що спричинило потребу в сертифікації якості діяльності освітніх установ, у тому числі і вищих навчальних закладів.

Необхідно зауважити, що сучасні умови розвитку державного управління сферою вищої освіти в Україні диктують потребу введення стандартів ISO 9000.

На даний момент вищезгадана система стандартів працює досить успішно у багатьох країнах світу (в тому числі й в окремих ВНЗ України). Сьогодні в її межах функціонують такі стандарти:

- ISO 9000 - фіксують зміст і основні принципи управління якістю та встановлюють відповідну термінологію;

- ISO 9001 - встановлюють вимоги до системи управління якістю (відповідають на питання - коли, за яких умов вищий навчальний заклад може демонструвати свою здатність готувати бакалаврів, спеціалістів, магістрів);

- ISO 9004 - пропонують рекомендації, які стосуються діяльності та ефективності системи управління якістю. Головною метою цього стандарту є покращення основних показників діяльності вищого навчального закладу, задоволення потреб споживача освітніх послуг та інших зацікавлених сторін на підготовку висококваліфікованого фахівця;

- ISO 19011 - містять рекомендації щодо аудиту системи управління якістю і рекомендації з управління якістю навчального закладу.

Світовий досвід свідчить, що стандарти розповсюджуються, перш за все, на систему управління якості освітньої послуги та здійснюють вплив на взаєморозуміння в міжнародній та національній системах освіти. У відповідності до міжнародних стандартів серії ISO 9000, основою діяльності вищих навчальних закладів можуть стати вісім головних принципів або умов менеджменту якості:

- орієнтація на споживача освітніх послуг і підвищення якості підготовки випускників вищих навчальних закладів;

- компетентне, толерантне керівництво (жорсткі вимоги до професійних і моральних якостей ректорів, директорів, проректорів вищих навчальних закладів);

- демократичні засади управління персоналом (створення і підтримка такого рівня мікроклімату, завдяки якому стає можливим повне залучення всіх необхідних категорій працівників для виконання головного завдання вищого навчального закладу - якісної підготовки спеціалістів);

- процесуальний підхід до управління усіма ланками вищого навчального закладу;

- системний підхід до управління якістю;

- постійне удосконалення навчального процесу;

- наукове обґрунтування управлінських рішень;

- взаємовигідні стосунки з постачальниками абітурієнтів.

Рекомендації з розробки стандартів, процедур і директив гарантування якості у вищий освіті України базуються на основних принципах зовнішнього та внутрішнього гарантування якості вищої освіти, що опубліковані у звіті Європейської мережі забезпечення якості (ENQA):

- «постачальники» вищої освіти несуть основну відповідальність за якість та її гарантію;

- інтереси суспільства, що стосуються якості й стандартів вищої освіти, мають бути захищені;

- якість академічних програм для студентів має поліпшуватися і розвиватися;

- наявність дієвих та ефективних організаційних структур, що надають і підтримують академічні програми, є обов'язковою;

- дуже важлива прозорість і використання зовнішньої експертизи процесів гарантування якості;

- заохочення розвитку культури якості у ВНЗ;

- розробка процедур, за допомогою яких ВНЗ змогли б представляти свою звітність, включаючи звітність за суспільні та приватні матеріальні інвестиції;

- гарантування якості звітності та якості щодо вдосконалення навчального процесу;

- демонстрація навчальними закладами своєї якості як усередині країни, так і на міжнародній арені;



Висновки

Говорячи про досягнення європейського рівня якості освіти слід зазначити, що проблема якості вищої освіти ще ніколи не мала такого важливого соціального та економічного значення, як нині. А політика щодо забезпечення якості освіти, професійної підготовки і сертифікації фахівців спрямовується на досягнення оптимального рівня упорядкування педагогічної діяльності з врахуванням особистісних, соціальних, економічних і державних потреб та інтересів акціонерів освіти.

Підвищення рівня відповідності освіти вимогам сучасності й реалізації освітянської політики в сфері якості можливе лише за умови урахування функції сучасної школи як соціального інституту. Її функція полягає в оновленні соціальних цінностей і норм шляхом вироблення нових та переймання прогресивних цінностей зі світового освітнього досвіду, адекватних соціально-історичним умовам України.

Реалізація основних принципів дотримання якості освіти дає можливість оптимізувати планування, більш ефективно перерозподіляти ресурси, концентрувати увагу органів державного управління на структурних підрозділах ВНЗ, визначати додаткові стратегічні цілі, а головне - систематично оцінювати результати діяльності кожного конкретного викладача, кафедри, наукової лабораторії, факультету, вищого навчального закладу. У свою чергу, це вимагає втілення в життя комплексу таких заходів:

- розробку нормативно-правових, організаційних, науково-методичних, фінансових та інших документів, які регламентують функціонування системи державного контролю якості освіти;

- оптимізацію мережі вищих навчальних закладів;

- формулювання вимог до якості та контроль відповідності до них якості підготовки фахівців у вищих навчальних закладах;

- удосконалення системи державної атестації, структури та критеріїв роботи ДЕК.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про вищу освіту» №2984-III від 17.01.2002 // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - N20. - ст. 1.

2. Постанова Кабінету міністрів України «Про Державну національну програму «Освіта» («Україна XXI століття») від 03.11.93 №896

3. Постанова Кабінету Міністрів України «Про розроблення стандартів вищої освіти» від 7. 08. 1998 р. №1247

4. Вища освіта України і Болонський процес: Навчальний посібник / За редакцією В.Г. Кременя. - Тернопіль: Навч. книга - Богдан, 2004. - С. 171.

5. Дробноход М. Сьогодення і проблеми вищої школи України. - Режим доступу

6. Згуровський М. Основні завдання вищої освіти України щодо реалізації принципів Болонського процесу та забезпечення вимог сфери праці / М. Згуровський // Вища школа. - 2004. - №5-6. - С. 54-61.

7. Калінічева Г.І. Модернізація системи вищої освіти України в контексті національних пріоритетів ХХІ століття / Г.І. Калінічева // Вісник Черкаського університету: науковий журнал - Вип. 154. - Черкаси: Черкаський національний унiверситет імені Богдана Хмельницького, 2009. - С. 23-29.

8. Кісіль М.В. Система зовнішньої оцінки якості вищої освіти в Англії / М.В. Кісіль // Нова парадигма : журн. наук. пр. / гол. ред. В.П. Бех.- К.: Вид-во НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2005. - Вип. 53. - С. 32-38.

9. Кремень В. Модернізація вищої школи України в контексті принципів Болонської декларації / В. Кремень // Вища школа. - 2004. - №5-6. - С. 32-39.

10. Ляшенко О.І. Якість освіти як основа функціонування й розвитку сучасних систем освіти // Педагогіка і психологія. - №1 (46), 2005. - С. 5-12.

11. Ніколаєнко С. Якість вищої освіти в Україні: погляд у майбутнє / С. Ніколаєнко // Вища школа. - 2006. - №2. - С. 3-23.

12. Протасова Н. Маркетингові аспекти управління освітою / Н. Протасова, О. Іваницький // Актуальні проблеми державного управління на новому етапі державотворення: матеріали наук.-практ. конф за міжнар. участю (31 трав 2005 р., м. Київ): у 2 т. - К.: Вид-во НАДУ, 2005. - Т. 1. - С. 315-316.

13. Сухова Н.М. Якість вищої освіти як одна з філософських засад трансформації освіти ХХІ століття: європейський контекст / Н.М. Сухова // Вісник Національного авіаційного університету. - 2009. - №1. - С. 170-174.

14. Статінова Н.П. Якість освіти у контексті інтеграції вищої школи у всесвітній простір / Н.П. Статінова // Наукові праці: науковий журнал. - Чорноморський державний університет імені Петра Могили. - 2010. - Вип. 123. - С. 9-14.

15. Якименко Ю. Вдосконалення системи контролю якості вищої технічної освіти і Болонський процес / Ю. Якименко // Вища школа. - 2004. - №5-6. - С. 80-85.

Размещено на Allbest.ru