Естетичне виховання дітей старшого дошкільного віку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Естетичне виховання - це розвиток здатності сприймати, відчувати, розуміти прекрасне в житті і в мистецтві, це виховання прагнення самому брати участь в перетворенні оточуючого світу за законами краси, це залучення до художньої діяльності і розвиток творчих здібностей.

Особлива роль в естетичному вихованні відводиться мистецтву. Хвилюючи і радуючи, воно розкриває перед дітьми соціальний сенс життєвих явищ, примушує їх пильніше вдивлятися в оточуючий світ, спонукає до співпереживання, до засудження зла. В.А. Сухомлинський говорив: „Чуйність, сприйнятливість до краси в дитячі роки незрівнянно глибші, ніж у більш пізні періоди розвитку особистості. Потреба у прекрасному затверджує моральну красу, породжуючи непримиренність до всього вульгарного та потворного”.

Естетичне виховання щільно пов'язане із сучасністю. Естетичне засвоєння дійсності передбачає близькість до життя, прагнення змінити оточуючий світ, суспільство, природу, предметне середовище. А через що дошкільники знайомляться з оточуючим? Який вид діяльності допомагає малюкам наблизитись до „дорослої” дійсності? Звісно ж це гра.

Гра - велике світле вікно, через яке в духовний світ дитини вливається потік уявлень, понять про оточуючий світ. “Гра - іскра, яка запалює вогник допитливості”, - стверджував В.А. Сухомлинський.

В грі дитина не тільки отримує інформацію про оточуючий світ, про закони суспільства, про красу людських відносин, але й вчиться жити в цьому світі, будувати свої відносини, а це потребує творчої активності особистості (уваги, уяви, логіки, емоційної пам'яті, добре розвинутої мови, міміки), тобто вміння триматися в суспільстві.

Актуальними питаннями сьогодення є питання естетичного виховання і розвитку естетичної культури підростаючого покоління. Особистісна орієнтація сучасної освіти передбачає прилучення молодої людини до естетичного досвіду людства, до творчої діяльності, що є основою естетичного розвитку особистості. У зв`язку з цим важливого значення набуває осмислення конкретних питань естетичного виховання і естетичної діяльності та базових теоретичних засад формування естетичної культури особистості.

Сприйняття і розуміння прекрасного починається у дитинстві. «Все прекрасне, що існує в навколишньому світі і створене людиною для інших людей, повинно доторкнутися до серця дитини і облагородити його», - стверджував В. Сухомлинський.

Перші кроки у безмежному,складному і загадковому світі дитина робить у дошкільному віці. За словами Януша Корчака, вона прагне створити у ньому свій світ дитинства, добра і краси, своєрідний мікроскоп реального світу. Дорослий допомагає їй знайти, відчути і зрозуміти красу поезії, музики, живопису, а через мистецтво глибше усвідомити все, що її оточує: природу, предмети, працю людини і її духовні надбання. Краса нерозривна з добротою, вона облагороджує життя, надихає людину на добрі справи. Введення дитини в світ краси і гармонії є важливим завданням естетичного виховання.

Краса нерозривно пов'язана з душею людини, її працею, поведінкою, мовою, зовнішністю. Творча душа людства, в тому числі і українського народу, витворила справжні шедеври виховання у дитини почуття прекрасного: від маминої колискової пісні до складних видів мистецтва, якими може оволодіти людина протягом життя.[30,c.277]

У процесі становлення особистості з найдавніших часів особливе значення мало естетичне виховання. Здатність відчувати, сприймати, розуміти, усвідомлювати і творити прекрасне - це ті специфічні прояви духовного життя людини, що свідчать про її внутрішнє багатство.

Естетичне ставлення людини до світу формується і розвивається протягом всього її життя. Разом з тим не всі періоди в житті рівноцінні для естетичного розвитку. Багато письменників, педагогів, діячів культури (К.Д. Ушинський, Л.М. Толстой, В.О. Сухомлинський, Д.Б. Кабалевський, Б. Неменський та інші) констатують особливе значення що до цього віку. Особливості дітей цього старшого дошкільного віку найбільш сприяють формуванню в них естетичної культури.

Проблема естетичного виховання у естетико-педагогічному аспекті широко репрезентована у спадщині видатних українських педагогів та діячів освіти Е. Водовозової, П. Каптерева, С. Лисенкової, С. Русової, Е. Михеєвої, К. Ушинського.

Філософсько-естетичні аспекти цієї проблеми розглядаються в наукових працях Ю. Борева, І. Гончарова, М. Киященка, В. Ядова.

Психологічні основи естетичного виховання розкрили Б. Ананьєв, Л. Божович, Л. Виготський, І. Кон, Б. Теплов та інші.

Видатні вчені, естети і педагоги Ю. Борев, О. Буров, В. Вансаалов, Л. Волович, І. Долецька, М. Каган, Л. Коган, В. Розумний, В. Скатерщиков, Є. Квятковський, М. Лайзеров, А. Макаренко, О. Семашко, В. Сухомлинський, В.Шестакова, зробили значний внесок у розробку теорії естетичного виховання. Насамперед вони визначили основні поняття, на які потрібно спиратися при побудові системи естетичного виховання.

Важливі питання теорії і методики естетичного виховання підростаючого покоління висвітлюються в працях Л. Коваль, В. Передерій, Ю. Фохт-Бабушкіна, Т. Цвілих, Г. Шевченко, А. Щербо та інших.

За останні роки опубліковано багато праць, в яких вирішуються питання значення творчості та пізнавальної діяльності в естетичному вихованні дітей старшого дошкільного віку; розкриваються механізми творчості; закономірності взаємозвязку творчої діяльності з відтвореною дійсністю; сформульовані основні принципи формування творчої особистості (Ф. Говорун, Б. Коротяєв, В. Лєвін, В. Моляко, Ю. Петров, П. Підкасистий, Я. Пономарьов, В. Романець, В. Цапок).

Значний внесок у розвязання проблеми розвитку естетичної культури зробили зарубіжні і вітчизняні вчені М. Аріарський, Д. Генкін, Г. Єскіна, Г. Загадарчук, В. Кірсанов, О. Миронюк, І. Петрова, Ф. Соломонік, котрі розглядають процес естетичного виховання як цілеспрямоване формування якостей всебічно розвиненої особистості, що дає можливість їй сприймати природні та соціальні реалії, діяти та творити відповідно до загальнолюдських ідеалів гармонії та краси.

Естетичне виховання спрямоване на формування здатності сприймати дитиною прекрасне у навколишньому середовищі і мистецтві, на розвиток естетичних почуттів, суджень, смаків, умінь, творчих здібностей, потреби брати участь у створенні прекрасного в житті і художній творчості.

Об'єктом дослідження - є формування естетичного виховання у старших дошкільників засобами дидактичних ігор.

Предмет дослідження - форми і методи естетичного виховання дітей старшого дошкільного віку в процесі навчання.

Таким чином мета дослідження : науково обґрунтувати позитивний вплив дидактичних ігор на естетичне виховання дітей та розвиток творчих здібностей старших дошкільників.

Завдання дослідження: на основі вивченої психолого-педагогічної, культурологічної, філософської літератури визначити сутність, структуру, зміст, шляхи естетичного виховання старших дошкільників, роль дидактичної гри в естетичному вихованні дітей.

Методи дослідження: метод аналізу психолого-педагогічної та спеціальної літератури, спостереження, бесіди, експеримент, ігровий метод, анкетування.

Розділ I

1.1 Особливості естетичного виховання дітей старшого дошкільного віку

Естетичне (грец. aisthetikos -- почуттєвий) виховання -- послідовне формування у дітей естетичного ставлення до життя, розвиток сприймання і розуміння прекрасного у мистецтві, природі, взаєминах людей, художніх потреб і здатності до художньої творчості.

Особливості розвитку естетичних сприймань дітей старшого дошкільного віку. У цьому віці дитина глибше сприймає твори мистецтва, у неї може розвинутися музичний слух або поетичний хист, вона виявляє здатність помічати й емоційно відгукуватися на виражально-зображувальні засоби творів мистецтва, пояснювати особливості, оцінно ставитися до музичних, літературних, малярських творів.

Важливе значення в естетичному розвитку старших дошкільників має розвиток уяви, яка забезпечує формування естетичних переживань і творчої діяльності дитини. На перших порах уява поширюється на зовнішні дії з предметами, створює образ не до його втілення, а в процесі діяльності. Згодом формуються мислительні форми творчої активності: діти створюють образ у своїй уяві перед втіленням його у малюнку чи грі. Формування естетичного переживання охоплює розвинені емоції, роботу мислення та уяви, потребу в естетичній діяльності.

Основним шляхом естетичного розвитку дитини є самостійна художня творчість, у якій вона відкриває нове для себе, а для тих, хто її оточує, -- нове про себе. Творчість може виявлятися у виконанні художніх творів (виразній передачі їх змісту і настрою), у створенні власного продукту (малюнка, поробок із пластиліну), музичних імпровізаціях (прагненні втілити у пісеньках свої переживання, ставлення до навколишньої дійсності).

Важливим напрямом естетичного виховання дітей дошкільного віку є художнє виховання -- виховання особистості засобами мистецтва, завданнями якого є:

-- систематичний розвиток естетичного сприймання, почуттів і уявлень дітей;

-- прилучення дітей до діяльності у сфері мистецтва, виховання прагнення вносити елементи прекрасного в побут, природу, власну діяльність;

-- розвиток художньо-творчих здібностей у різних видах діяльності.

Естетичне виховання тісно пов'язане з вихованням почуттів. Усі види мистецтва, краса природи сприяють розвитку естетично насиченого сприймання, яке викликає хвилювання, радість, захоплення, зацікавленість, прагнення створити прекрасне.

Художні здібності виявляються у дітей дошкільного віку індивідуально у різний час і в різних формах. Тому помилково поділяти їх на здібних і нездібних до художньої творчості. Безумовно, природні задатки дітей відіграють у художньому вихованні значну роль, однак без систематичного навчання розвиток їх сповільнюється.

Естетичне виховання сприяє можливості художнього розвитку кожної дитини. Воно формує самостійну художню діяльність, яка виникає з ініціативи дітей, відповідає їхнім інтересам та потребам і вимагає особливого ставлення дорослого, непрямого педагогічного керівництва для збереження інтересу до самостійної творчої діяльності.

Отже, естетичне виховання -- це організація життя і діяльності дітей, що сприяє розвитку естетичних почуттів дитини, формуванню уявлень і знань про прекрасне в житті і мистецтві, естетичних оцінок і естетичного ставлення до світу.[30, с.276-281]

Пріоритетним питанням особистісно-орієнтованої моделі дошкільної освіти є створення культурного середовища, сприяння становленню в дитини базису особистої культури, залучення її до світу національної та світової культури, формування духовності [1,16]. В руслі поставлених вимог проблема художньо - естетичних інтересів дітей старшого дошкільного віку є однією із актуальних. Адже, сучасні філософи Г.З. Апресян, М.С. Каган та ін. розглядають інтереси, в тому числі і художньо - естетичні у взаємозв'язку з духовним життям суспільства. В загальному, дослідники [4] пояснюють велику різноманітність інтересів багатством уявлень людини про предмети навколишнього світу, та різноманітними емоційними враженнями, які виникають у процесі їх сприймання. Суттєвим є наукове положення: феномен «інтерес», який сам по собі має тенденцію розвитку в той самий час несе величезні можливості, які сприяють всебічному розвитку дитини. За твердженням науковців [2] інтереси дітей необхідно виховувати, розвивати, в іншому випадку - інтереси згасають.

Найбільш детально інтерес розглядається в психологічній науці (Л.І. Божович, Л.С. Виготський, Н.Г. Морозова, С.Л. Рубінштейн та ін.) [2,6,8], як відношення людини до світу, що реалізується в пізнавальній діяльності. С.Л. Рубінштейн вважаючи інтерес необхідним вираження спрямованості особистості, бачить декілька шляхів його формування, по - перше, розвиток тих інтересів, в яких особистість відчуває потребу; по - друге, формування інтересів, шляхом поєднання нових та наявних інтересів; по - третє, введення суб'єкта в нові зв'язки з об'єктивною реальністю - як наслідок інтерес одночасно виступає засобом та метою педагогічного процесу [8]. Н.Г. Морозова доводить, що для інтересу обов'язковою є наявність всіх характерних для нього рис: пізнавальне ставлення, забарвлене особливою інтелектуальною емоцією та безпосередній мотив, що йде від діяльності, тобто діяльність сама по собі захоплює та спонукає нею займатись [6, 47]. Важливою тезою є те, що інтерес сприяє підвищенню активності та самостійності особистості, зміцненню знань.

В низці наукових праць інтерес розглядається в залежності від віку і його змістової спрямованості. Л.І. Божович, Л.А. Гордон наголошують розвиток інтересів підпорядкований логіці вікового розвитку, на кожному віковому етапі вони мають певну специфіку. Значущими для нашого дослідження є ряд праць [2, 4, 10], в яких розкривається особливість інтересів дітей старшого дошкільного віку та молодших школярів, теоретично обґрунтовуються та експериментально апробується педагогічні умови їх формування. Інтересам, які починають формуватися в дошкільному дитинстві притаманне наслідування (випадковість виникнення); непостійність, короткочасність, легкість та безпричинна зміна, поверховість ( цікавлять лише зовнішні факти, зокрема, яскраві, незвичайні, заглиблення в суть яких не приваблює); близькість до власного життєвого досвіду; невпорядкованість (діти цікавляться різними галузями знань, без будь - якого зв'язку, виходячи за межі навчального матеріалу); спрямованість на найближчий результат. [3, 6, 11 ]. Інтереси дітей більш широкі, але в той же час поверхневі. Зокрема, дослідження присвячені вивченню пізнавальних інтересів дітей [3,11] дозволяють з'ясувати стадії їх розвитку: потреба в враженнях (цікавість); допитливість як прояв інтересу до предметів і явищ навколишнього світу (постановка запитань уже стійкіша і має вибірковий характер); потреба в пізнанні (інтерес), що задовольняється в процесі цілеспрямованої пізнавальної діяльності.

Естетичний інтерес формується у взаємодії з пізнавальним інтересом, залежить від широти, особливої спрямованості та його рівня; він виникає на основі сформованого рівня пізнавального інтересу, може випереджати його в розвитку, або відставати від нього, але завжди пов'язаний з процесом пізнання, підпорядковуючись йому [ 4, 10,11].

Упродовж означеного віку естетичне ставлення до навколишнього світу та самого себе стає свідомішим і активнішим. Дитина не лише сприймає красу, відгукується на неї, а й намагається певною мірою сама її створювати-конструює з кольорових клаптиків одяг ляльці, доглядає за рослиною, прикрашає приміщення власноручним виробом тощо. Малюк не байдужий до проблем краси, взаємин з довкіллям, намагається будувати їх відповідно до моральних норм. У дитини формується здатність сприймати і відтворювати ритм малюнка та музичного твору; виникає інтонаційно-мелодійна орієнтація, розвивається схильність до імпровізації; вдосконалюється просторова уява, закладаються передумови проектно-художнього мислення, розвивається почуття матеріалу.

Образотворча діяльність.

Маючи певний досвід у різних видах образотворчої діяльності, дитина повніше відображає в малюнку, ліпленні, аплікації, конструюванні предмети та явища навколишньої дійсності, активно й творчо виражає емоційне ставлення до них. Її творчість приваблює наївністю образів. Задуми стають стійкішими, урізноманітнюється добір матеріалів та можливості їх використання, зростає координація рухів. Ускладнюється композиція дитячих малюнків, аплікації, ліплення, конструювання. Дитина зображає предмети з близької відстані та перспективно, виділяє головне, визначає місце дії, передає особливості зображених об'єктів колірною гамою, різноманітними формами, динамікою об'єднання частин; вона відображає в малюнку характерні риси персонажів (добрий, веселий, злий), виділяє в ліпленні, помічає недоліки у своїх роботах, може естетично оцінити кінцевий результат своїх художніх зусиль.

Зросла самостійність, здатність до самоконтролю та саморегуляції діяльності, дають дошкільникові змогу виконувати завдання з образотворчої діяльності як індивідуально, так і груповою (панно, фризи, декоративні й сюжетні роботи). Їй стає дедалі цікавіше творити разом з однолітками, виконувати з ними складну і цікаву роботу, домовлятися про її зміст, визначити участь кожного в загальній композиції. Використовуючи властивості різних матеріалів (щільність гуаші, прозорість акварелі, ніжність пастелі), дитина здатна створювати художній образ, передавати своє ставлення до колориту,виражати кольором настрій, емоції; знаходити інші засоби виразності (лінію, форму, пляму). Завдяки цьому малюнок, будучи продуктом творчих зусиль, набуває оригінальності, неповторної індивідуальності.

Попередній досвід образотворчої діяльності, творчого конструювання та розвинені соціально-культурні потреби уможливлюють залучення дитини до декоративного дизайну, художнього оформлення побуту. Дитина дедалі більше уваги приділяє об'єктам середовища, виділяє в ньому ті, що їй подобаються та не подобаються, помічає відмінність в їхньому забарвленні, формі, фактурі, величині, пропорціях. У старшого дошкільника зростає інтерес до рослин, мінералів, використання паперу, тканини, різноманітного підручного матеріалу, створення з нього образних композицій.

Художні та сюжетно-рольові ігри спонукають дитину до створення гардеробу для ляльки, декорацій до спектаклів, розваг та святкових ранків. За поведінкою та одягом вона судить про вік, професію, смак, спосіб життя різних людей. Дошкільник охоче бере участь у створенні багатопланових архітектурно-художніх композицій ( «Пан Коцький», «Калиточка»), розрахованих на тривалий час, любить постійно щось змінювати в обстановці, добудовувати, домальовувати тощо. За допомогою дорослого він може поетапно реалізувати свій «проектний задум», захоплюватись як самим процесом творення, так і художнім результатом.

Старший дошкільник уже має досить багатий життєвий музичний досвід та захоплено слухає музику; емоційно яскраво реагує на неї, визначає загальний характер,настрій музичного твору, орієнтується не на один, а на два чи кілька засобів музичної виразності (темп і тембр; темп і динаміку; темп, тембр і динаміку водночас). У значої більшості дітей з'являються інтонаційно-мелодична орієнтація на музичне сприйняття, зростає здатність індивідуально інтерпретувати музику, виникають поза музичні образи та асоціації.[33, c.230-237] Б.Грінченко вважав народні казки й оповідання багатющим дидактичним матеріалом для розумового та естетичного розвитку дітей. Працюючи вчителем, він ознайомлював своїх вихованців із творами живопису та художньої літератури, розучував і співав із ними українські народні пісні [ 12, c.9-10 ].

С. Русова пов'язувала теорію і практику естетичного виховання дітей з ідеями народності виховання і навчання, вважаючи ігри, усну народну творчість, свята, природу невичерпним джерелом для пробудження в дитині духовних сил. Естетичне виховання вона розглядала в єдності з моральним, які, за її твердженням, мають спільну основу - розвиток вищих почуттів.[30, c. 283]

А. Макаренко, розкриваючи суть естетичного виховання, також вважав, що надзвичайно важливо внести художній елемент у процес дитячого життя [ 13, c.110 ].

Автор багатьох праць з естетики В. Скатерщиков подає декілька визначень естетичного виховання, зокрема : “Естетичне виховання - це цілий комплекс заходів, які спираються на глибоко наукову основу і здійснюють систематично і цілеспрямовано визначену політику в розвитку естетичної, художньої культури...

Естетичне виховання - це цілеспрямована діяльність” [ 14, c.11-12 ].

Л. Артемова та О. Чинаєва зазначають, що естетичне виховання - це :

а) вплив на розвиток особистості всієї навколишньої дійсності, її естетичної значущості для людини;

б) залучення людини до художньої культури;

в) спеціальна система заходів у структурі художнього життя суспільства, спрямованих на поширення знань про мистецтво, на розвиток художньої самодіяльності тощо [ 15, c.65 ].

1.2 Шляхи естетичного виховання дітей старшого дошкільного віку. Засоби і методи естетичного виховання

Основою процесу естетичного виховання є спільна діяльність педагога і дитини, спрямована на розвиток у неї здібностей до сприймання прекрасного, мистецьких цінностей і продуктивної діяльності. До загальних умов естетичного виховання належать: відповідно організоване середовище, в якому росте і виховується дитина; використання в оформленні приміщення дошкільного закладу творів мистецтва (репродукцій картин, естампів, скульптур та ін.); залучення дітей до художньої діяльності; враховування інересів, нахилів.

Засобами естетичного виховання є відібрані педагогом і спеціально організовані для виховання дітей предмети і явища навколишньої дійсності. До них належать:

1. Естетика побуту. Покликана навчити дитину відчувати і розуміти красу життя, виховати в неї прагнення створювати і берегти її. Художнє оформлення дошкільного закладу обумовлюється змістом виховної роботи, вимогами щодо охорони життя і зміцнення здоровґя дитини, її художнього розвитку. Чистота і порядок є не лише гігієнічними, а й естетичними вимогами до інтерґєру дитячого садка. Важливо, щоб його оформлення було стильово витриманим. В оформленні приміщень можна використовувати малюнки дітей, батьків, вихователів. Відповідним гігієнічним та естетичним вимогам має відповідати й оформлення майданчика дитячого садка.

2. Твори мистецтва. Їх використовують в оформленні побуту, під час навчання, самостійної діяльності. З цією метою підбирають твори побутового і казкового живопису (портрети, натюрморти, пейзажі), графіки (естампи, гравюри, офорти, книжкові ілюстрації), малі форми скульптури (вироби з фаянсу, гіпсу, дерева), твори декоративно-ужиткового мистецтва (кераміка, художнє скло, народні Декоративні вироби та ін.). Різноманітні заходи у дитячому садку обовґязково супроводжуються музикою (ранкова гімнастика, дозвілля тощо).

3. Природа. Виростаючи серед природи, дитина вчиться бачити гармонійність, красу, багатство барв кожної пори року, відтворювати свої враження в усній розповіді, малюнках та ін. Усе це супроводжується розповідями педагога про те, що природа є наймогутнішим і найдосконалішим творцем прекрасного, у ній черпають натхнення живописці, композитори, письменники, використанням їхніх творів (наприклад, “Пори року” П. Чайковського, репродукції картин С Васильківського, І. Шишкіна та ін.)

Ефективними є екскурсії в природу, адже пережиті дитиною у дошкільному віці враження залишають слід на все життя. В. Сухомлинський радив використовувати природу для виховання у дітей поваги до всього живого, з якої починається повага до людини, інтерес до її життя, гуманізм. Для педагога важливо підібрати такі слова для супроводу спостереження, які відповідали б завданням естетичного виховання.

4. Спеціальне навчання. Формуванню уявлень про прекрасне, навичок художньо-творчої діяльності, розвитку естетичних оцінок, переживань і смаків сприяє спеціальне навчання дошкільнят у дитячому садку. Для цього використовують різні види занять, художньо-дидактичні ігри, свята, ранки, екскурсії, прогулянки, перегляди кіно і телепередач, спектаклів тощо.

5. Самостійна художня діяльність дітей. Є важливим засобом естетичного виховання дошкільників. У процесі художньої діяльності вони реалізують свої творчі задуми, задатки, які згодом можуть розвинутися у здібності до художньої творчості.

Розвиток самостійної художньої діяльності стимулюють такі чинники:

-- процес навчання на заняттях, його розвивальний характер, формування способів самостійних дій;

-- художні враження дітей, що спонукають до подальшого втілення їх у діяльності;

-- педагогічно доцільне естетичне предметне середовище;

-- заохочувальний вплив батьків, які стимулюють творчі пошуки і спроби дітей;

-- опосередкований вплив педагога, який ініціює самостійний пошук дітей.

Для розвитку самостійної художньої діяльності в групі створюють спеціальні зони (центри) з необхідним обладнанням, матеріалами, якими діти можуть вільно користуватися. Педагог при цьому дбає про урізноманітнення діяльності дітей, поєднання різних видів художньої діяльності: зображувальної, художньо-мовленнєвої, театрально-ігрової, музичної.

6. Свята. З ними повґязані яскраві естетичні переживання дітей, прагнення випробувати себе у різних жанрах мистецтва. Підготовка до свята, участь дітей у створенні його програми, умов проведення, очікування святкового дійства формують особливий передсвятковий колективний настрій. До участі у підготовці та святкуванні часто залучають батьків дітей, що додає їм емоційної теплоти.

Найцікавіші задуми вихователя щодо організації естетичного виховання дошкільнят можуть досягти своєї мети за правильного добору і комбінування його методів, які класифікують за різними критеріями:

-- за головною педагогічною метою. До таких методів належать переконання; вправляння у практичних діях, спрямованих на перетворення навколишнього середовища; проблемні ситуації, які спонукають до творчих і практичних дій; спонукання до співпереживання, емоційно-позитивного відгуку на прекрасне, негативного ставлення до потворного;

-- за загальною та спеціальною спрямованістю. До цієї групи зараховують загальнопедагогічні та спеціальні методи, добір яких залежить від виду мистецтва, до якого педагог прагне прилучити дітей;

-- методи навчання художній діяльності. Серед них виокремлюють наочні (зразок, показ прийомів виконання дій), словесні (бесіди, інструкції, вказівки, поради, оцінка і самооцінка результатів діяльності дітей);

-- методи розвитку художньо-творчих здібностей дітей. Ґрунтуються вони на виробленні у дітей уміння діяти під час вирішення проблемно-пошукових завдань, у нестандартних ситуаціях.

Дослідники пропонують використовувати в естетичному вихованні дошкільнят ігрові прийоми навчання, ігрові ситуації, обігрування дитячих робіт на заняттях, що створює позитивну емоційну атмосферу, сприяє ефективному оволодінню зображувальними навичками та вміннями, підвищує якість роботи та сприяє розвитку інтересу до зображувальної діяльності. Особливо важливо забезпечити поєднання різних видів діяльності у розвитку художніх умінь дошкільників.

Оскільки у дошкільному віці дитина налаштована передусім на гру, необхідно, радять дослідники (Н. Кириченко, Т. Науменко), широко використовувати з метою розвитку її творчості різноманітні ігрові прийоми:

-- ігрові ситуації, які допомагають розвинути пізнавально-творчу активність;

-- пісні, загадки, вірші, казки, музичні твори;

-- демонстрування епізодів лялькових спектаклів, які зосереджують увагу, викликають позитивні емоції, інтерес до зображуваного, уяскравлюють, поглиблюють естетичне задоволення, але не впливають на результати роботи;

-- розповіді-малювання з елементами казки; пошукові ситуації; уявні ситуації.

Діти, в яких виявлено певні навички, інтереси до художньо-зображувальної діяльності, утворюють контингент дошкільних закладів художньо-естетичного спрямування, в яких під керівництвом педагогів з художньою освітою функціонують гуртки, студії, творчі майстерні. Залучають до участі у них дітей відповідно до їхніх задатків та інтересів. Художня діяльність створює неабиякі можливості для вияву індивідуальності дитини, тому її знання, розвиток художніх здібностей є першочерговою умовою усвідомлення дитиною себе як наділеної творчим потенціалом особистості, виховання в собі відповідальності за свій талант як Божий дар, прагнення, долаючи найжорсткіші випробування, неповторно реалізувати свій талант. Історія світової культури знає багато прикладів, коли все це дитина починала усвідомлювати у ранньому віці. Тому кожен педагог повинен виходити з того, що, можливо, і його вихованці виношують такі мрії.

Естетичний розвиток повґязаний з формуванням усіх граней особистості. У дошкільному віці формуються основи потреб і смаків, народжується любов до мистецтва, заявляють про себе творчі здібності, якими різною мірою наділена кожна дитина. Для їх реалізації необхідне правильно організоване виховання і навчання, яке враховує особливості віку, індивідуальність.[30,с. 291-294]

Завдання естетичного виховання дошкільників.

1. Формування естетичного ставлення до дійсності, естетичних уявлень і суджень. Естетичне сприймання дійсності спирається на чуттєвий аспект речей -- їх колір, звук, форму, що зумовлює необхідність розвитку сенсорної культури дітей. Естетичне сприймання виникає лише за емоційного ставлення до того, що дитина сприймає. За правильного педагогічного керівництва усі види мистецтва, природа, побут сприяють формуванню естетичного ставлення до дійсності.

Компонентами естетичного ставлення дитини до мистецтва є:

-- здатність до емоційного переживання;

-- здатність до активного засвоєння художнього досвіду, самостійного навчання, пошукових дій;

-- спеціальні художні й творчі здібності. Виховуючи у дітей уміння сприймати красу і емоційно відгукуватися на неї, педагог поступово підводить їх до розуміння, оцінювання, формування естетичних уявлень і суджень. Формування елементарної естетичної свідомості у дошкільнят відбувається у процесі ознайомлення з еталонами правильного визначення прекрасного і потворного в житті і мистецтві. Дітям допомагають опанувати й усвідомити сенсорні еталони, необхідні для формування емоційних оцінок (радості, смутку, горя, подиву), знання про види і жанри мистецтва, особливості їх виражальних засобів, про діячів мистецтва (художників, музикантів), а також зґясувати сутність естетичних оцінок (гарне, негарне, потворне, смішне).

2. Освоєння дітьми естетичної діяльності. Це завдання передбачає розвиток естетичного і художнього сприймання, формування початкових умінь і навичок виконавської художньої діяльності, втілення елементів прекрасного в побут, стосунки з людьми, ставлення до себе. Вже в молодшому дошкільному віці естетичне сприймання дітей постає як емоційний інтерес до естетичних властивостей певних обґєктів. З метою розвитку емоційного сприйняття, долучення до нього пізнавального компонента, естетичного судження педагог активізує пізнавальну сферу, передусім сенсорику дитини, вправляє її у доборі різних критеріїв оцінювання естетичності конкретного обґєкта.

3. Розвиток загальних і спеціальних художньо-творчих здібностей дітей. Від того, наскільки правильно будуть помічені художньо-творчі здібності дитини, наскільки вміло буде спрямований їх розвиток, часто залежать її мистецькі успіхи в майбутньому, підтвердженням чого є безліч фактів з історії мистецтв і сучасної дійсності. Ці здібності формуються в процесі засвоєння способів діяльності -- сприймання, виконання і творчості. У дошкільному віці дітям доступні майже всі види художньої творчості -- складання розповідей, віршів, малювання, ліплення, співи, гра на музичних інструментах, навіть компонування музичних творів. Характер цих дій відповідає особливостям розвитку і віку дітей: як правило, такі дії є безпосередніми, наслідувальними, сповненими щирістю почуттів, вірою у себе і наставника. Творчість дитини виявляється у розвитку здатності до створення задуму і його реалізації, в умінні поєднувати свої знання, уявлення, у щирому передаванні думок, почуттів, переживань. Навчання дітей способам образного вираження своїх задумів у слові, малюнку, пісні стимулює розвиток їх художньо-творчого потенціалу.[30,с. 286-287]

1.3 Роль дидактичної гри в естетичному вихованні дітей старшого дошкільного віку

Дидактична гра -- гра, спрямована на формування у дитини потреби в знаннях, активного інтересу до того, що може стати їх новим джерелом, удосконалення пізнавальних умінь і навичок.

Дидактичні ігри, ігрові заняття і прийоми підвищують ефективність сприймання дітьми навчального матеріалу, урізноманітнюють їхню навчальну діяльність, вносять у неї елемент цікавості.

Використовують дидактичні ігри у навчанні та вихованні дітей усіх вікових груп за необхідності актуалізувати їхній досвід, повторити, уточнити, закріпити набуті знання і уявлення про природні явища, працю і побут людини. Вдаються до них і після спостережень, екскурсій, бесід та інших занять. Нерідко ігри з дидактичними матеріалами є основним засобом навчання і виховання, за допомогою яких вихователь готує дитину правильно сприймати об'єкти і явища навколишнього світу.

Як ігровий метод навчання дидактична гра постає у двох видах:

1) власне дидактична гра. Ґрунтується на автодидактизмі (самонавчанні) та самоорганізації дітей;

2) гра-заняття (гра-вправа). Провідна роль у ній належить вихователю, який є її організатором. Під час гри-заняття діти засвоюють доступні знання, у них виробляються необхідні вміння, удосконалюються психічні процеси (сприймання, уява, мислення, мовлення). Ефективне опанування знань і вмінь відбувається в практичній діяльності за активізації мимовільної уваги і запам'ятовування. У дидактичній грі як формі навчання взаємодіють навчальна (пізнавальна) та ігрова (цікава) сторони. Відповідно до цього вихователь одночасно навчає дітей і бере участь у їхній грі, а діти граючись навчаються. Здатність дидактичної гри навчати і розвивати дитину через ігровий задум, дії і правила О. Усова визначає як автодидактизм.

Пізнавальний зміст навчання виявляється в його дидактичних завданнях, які педагог ставить перед дошкільниками не прямо, як на занятті, а пов'язує їх з ігровими завданнями та ігровою дією. Дидактична мета, прихована в ігровому завданні, стає непомітною для дитини, засвоєння пізнавального змісту відбувається не навмисне, а під час цікавих ігрових дій (приховування і пошуку, загадування і відгадування, елементів змагання у досягненні ігрового результату тощо).

Основним стимулом, мотивом виконання дидактичного завдання є не пряма вказівка вихователя чи бажання дітей чогось навчитися, а природне прагнення до гри, бажання досягти ігрової мети, виграти. Саме це спонукає дошкільників до розумової активності, якої вимагають умови і правила гри (краще сприймати об'єкти і явища навколишнього світу, уважніше вслуховуватися, швидше орієнтуватися на потрібну властивість, підбирати і групувати предмети та ін.). Так у старшому дошкільному віці на основі ігрових інтересів виникають і розвиваються інтелектуальні.

Дидактична гра як самостійна ігрова діяльність можлива лише за доступності дидактичних завдань для сприйняття дітьми, наявності у них інтересу до гри, засвоєння ними правил та ігрових дій, які, у свою чергу, залежать від рівня ігрового досвіду. Такими є передумови використання дошкільниками набутих знань про предмети і явища навколишнього світу.

Для того щоб дидактичні ігри стимулювали різнобічну діяльність і задовольняли інтереси дітей, вихователь повинен добирати їх відповідно до програми дитячого садка для кожної вікової групи, враховуючи пізнавальний зміст, ступінь складності ігрових завдань і дій. Творче ставлення педагога до справи є передумовою постійного і поступового ускладнення, розширення варіативності ігор. Якщо у дітей згасає інтерес до гри, вихователь ініціює спільне придумування нових ігрових завдань, ускладнення правил, включення до пізнавальної діяльності різних аналізаторів і способів дій, активізацію всіх учасників гри.

Постійний розвиток самостійних дидактичних ігор неможливий без наявності достатньої кількості ігрового матеріалу. В кожній групі мають бути різних розмірів ляльки з комплектами одягу, посуд, меблі, транспорт, м'які іграшки (тварини, птахи, комахи), настільно-друковані ігри (лото, доміно, шашки, шахи), дидактичні іграшки (матрьошки, кубики, пірамідки та ін.), набори з природного матеріалу, картинки про природу, життя сім'ї, діяльність людей, предмети домашнього вжитку тощо.

Дидактична гра збагачує чуттєвий досвід дитини, забезпечує розвиток сприймання. Наприклад, розбираючи і збираючи пірамідку, підбираючи парні картинки, малюк вчиться розрізняти і називати ознаки (розмір, форму, колір та ін.) предметів. Розвиток сенсорних здібностей у дидактичній грі відбувається разом із розвитком логічного мислення і вміння виражати думки словами, адже для розв'язання ігрового завдання дитині доводиться знаходити характерні ознаки предметів і явищ, порівнювати, групувати, класифікувати їх, робити висновки, узагальнення. Виконання цікавих ігрових дій і правил сприяє розвитку спостережливості, довільної уваги, швидкого і тривкого запам'ятовування.

Розв'язання дидактичного завдання формує також і волю. Добросовісне виконання правил вимагає витримки, дисциплінованості, привчає до чесності, справедливості, впливає на розвиток довільної поведінки, організованості. Зміст і правила дидактичних ігор допомагають формуванню у дітей моральних уявлень і понять (про бережне ставлення до предметів як продуктів праці дорослих, про норми поведінки, стосунки з однолітками і дорослими тощо).

Ігри з дидактичними іграшками, природним матеріалом, картинками сприяють естетичному розвитку, оскільки, навчившись розрізняти кольори і форми, дитина починає помічати, оцінювати їх. Цікава дидактична гра викликає позитивні емоції, поліпшує самопочуття. В ній зміцнюються м'язи рук, що сприяє підготовці дітей до письма, образотворчої діяльності тощо.

Особливості дидактичних ігор та їх впливу на розвиток дитини свого часу досліджували Є. Тихеєва (ігри з дидактичною лялькою, іншими іграшками, з предметами побуту, природним матеріалом, ігри для мовленнєвого розвитку), Ф. Блехер (ігри для математичного розвитку), Л. Венгер (дидактичні ігри і вправи для сенсорного розвитку), А. Бондаренко (роль словесних дидактичних ігор у розвитку самостійності й активності мислення дитини).

Отже, як і всі інші види ігор, дидактичні ігри стимулюють загальний особистісний розвиток дошкільників. Поєднання в них готового навчального змісту з ігровим задумом і діями вимагає від вихователя майстерного педагогічного керівництва ними.[30,с. 355-358]

Гра - провідна діяльність дітей дошкільного віку. Одним з її видів є дидактична гра. У системі дитячого садка її розглядають як засіб навчання і всебічного виховання дитини. Дидактичні ігри використовуються для виконання програмних вимог усіх розділів програми, у тому числі і ознайомленню дітей з природою. Беручи участь в дидактичних іграх природничого змісту діти, вчаться виділяти окремі ознаки предметів, явищ, порівнювати, групувати, класифікувати їх за певними загальними ознаками, особливостями, вчаться міркувати, узагальнювати, робити висновки.

Крім того, дидактичні ігри використовуються і для розв'язання певних завдань морального і естетичного виховання. Наприклад, вони допомагають розвивати в дітей критичність до себе та інших, виховувати ініціативу, самостійність, почуття прекрасного.

У загальній системі навчання дітей дошкільного віку дидактична гра набуває самостійності і використовується на заняттях. Її місце визначається тією роллю, яку їй відводить вихователь, застосовуючи різноманітні форми навчання, виховання і розвитку дітей в дошкільному закладі.

У програмі виховання в дитячому садку до дидактичних ігор ставляться вимоги: вони мають не просто заповнювати вільний час дітей, а бути цілеспрямованим педагогічним засобом озброєння, розширення і закріплення здобутих знань. (31, ст.9-12)

Розділ II

2.1 Визначення показників сформованості естетичного смаку у дітей старшого дошкільного віку

Метод анкетування - дає змогу підвищити об'єктивність iнформацiї пpo педагогiчнi факти, явища, процеси, їх типовiсть; оскiльки передбачає отримання iнформацiї вiд якнайбiльшої кiлькостi опитаних.

За характером анкети подiляютъ на: вiдкритi - передбачають довiльну вiдповiдь на поставлене запитання; закритi - до поставлених запитань пропонуютъся варiанти готових вiдповiдей на вибiр опитуваного; напiввiдкрuтi - кpiм вибраної з готових вiдповiдi, можна висловити й власну думку; полярнi - потребуютъ вибору однiєї з полярних вiдповiдей типу «так» чи «нi», «добре» чи «погано» та iн.

Проводячи анкетування, слiд дотримуватися таких вимог: запитання повиннi бути дiбранi так, щоб вiдповiдi на них найточнiше характеризували дослiджуване явище i давали про нього надiйну iнформацiю; використовувати прямi й непрямi запитання (наприклад: Чи хотiли б ви, щоб ваша дочка стала вчителькою? (пряме), як ви ставитеся до професiї вчителя? (непряме); у формулюваннi запитань слiд уникати пiдказок; використовувати вiдкритi й закритi анкети; попередньо перевiряти ступiнь розумiння запитань на невеликiй кiлькостi дітей i вносити корективи до змісту анкети.

В дослідженні брали участь 10 дітей.

Мета констатуючого експерименту: визначити показник сформованості естетичного смаку дітей старшого дошкільного віку.

Анкета виявляла інтерес до прекрасного , тобто естетичні інтереси і включала такі запитання:

1. Чи хвилює тебе краса природи?

а) я не помiчаю в нiй красивого;

б) я люблю певну пору року;

в) завжди милуюся її барвами;

2. Чи знаєш ти пори року?

знаю

не знаю

не всі

3. Чи подобається тобі приймати участь у дитячих виставах?

а) так

б) ні

в) не завжди

4. Чи любиш ти слухати казки?

а) дуже люблю

б) так

в) ні

5. Ти любиш уроки музики, образотворчого мистецтва?

а) музики

б) образотворчого мистецтва

в) не люблю

6. Хотів би ти бути художником чи музикантом?

художником

музикантом

ні ким

На питання " Чи хвилює тебе краса природи?" були одержані наступні відповіді:

1. завжди милуюся її барвами - 5 (50%)

2. я не помiчаю в нiй красивого - 2 (20%)

3. я люблю певну пору року - 3 (30%)

На питання " Чи знаєш ти пори року?» були отримані наступні результати:

знаю - 9 (90%)

не знаю - 0 (0%)

не всі - 1 (10%)

На питання " Чи подобається тобі приймати участь у дитячих виставах?" були одержані наступні відповіді:

так - 4 (40%)

ні - 4 (40%)

не завжди - 2 (20%)

На питання " Чи любиш ти слухати казки??» були отримані наступні результати:

дуже люблю - 5 (50%)

так - 4 (40%)

ні - 1 (10%)

На питання " Ти любиш заняття музики, образотворчого мистецтва?» були отримані наступні результати:

1. музики - 2

2. образотворчого мистецтва - 6

3. не люблю - 2

На питання " Хотів би ти бути художником чи музикантом?» були отримані наступні результати:

художником - 3 (30%)

музикантом - 2 (20%)

ні ким - 5 (50%)

Підводячи підсумки, можна сказати, що показник сформованості естетичного смаку у дітей сягає середнього рівня.

естетичний виховання дидактичний

2.2 Експериментальна поведінка доцільності використання дидактичних ігор як засобу формування естетичного виховання

Дидактична гра «Вінок».

Програмовий зміст: закріпити та розширити знання дітей про дерева, кущі, квіти (розрізняти квіти садові, лучні, лісові за листям, кольором, запахом; дерева - за листям, плодами, вміти знаходити спільне та відмінне в них). Виховувати естетичний смак. Розвивати зв'язну граматично правильну мову дітей, уміння описувати.

Підготовка дітей. Розглядання картинок із зображенням квітів, розповіді про них.

Правила . 1. Дитина, яка залишилася без місця, «плете» вінок.

2. Займати свої місця треба лише після слів: «Квіти зав'яли».

Хід гри. Діти вибирають назви квітів і сідають на заздалегідь розподілені місця. Дитина, що не має місця, починає «плести» вінок. Для цього вона називає якусь квітку. Той, кого вона назвала, бере її за руку і в свою чергу називає іншу квітку. Збираючи «квіти», діти бігають ланцюжком. Після того, як зберуть «квіти» , вони роблять коло і водять танок. Перша «квітка» раптом говорить: «Квіти зав'яли». Діти розбігаються по місцях. Хто залишається без місця, починає «плести» новий вінок, і гра продовжується.

Для ведення танка можна використати вірш Н. Забіли «Кульбаби»:

На леваду я пішла б,

Ціла купа там кульбаб:

Ніби сонечка малі

Посідали на землі.

Я нарвала б тих квіток

Та сплела б собі вінок,

Щоб і я була в вінку,

Наче квітка на лужку.

Тільки вранці квіти всі

Умиваються в росі,

Росяна травичка -

Змокнуть черевички.

«Зоопарк»

Програмовий зміст: закріпити та розширити знання про тварин та їхніх дитинчат (вчити виділяти характерні зовнішні ознаки, встановлювати залежність між умовами життя, способом пересування і будовою кінцівок, між способом живлення і будовою ротових органів, між способом живлення і способом пересування), вчити класифікувати тварин (диких, свійських), описувати їх; виховувати любов до тварин, бажання оберігати їх, піклуватися про них.

Підготовка дітей: Бесіда про диких і свійських тварин.

Матеріал: загадки про тварин.

Правила. 1. Вставати і йти за вихователем лише тоді, коли вихователь опише тварину. 2. Хто залишається без місця, той загадує загадки або описує тварин. 3. Сідати на місця можна лише після слів: «пішли додому!»

Хід гри. Дітям, що сидять на стільчиках, роздають картинки, на яких намальовані дикі тварини. Вихователь, ходячи навколо дітей, говорить: «Діти пішли в зоопарк. Там вони побачили багатьох тварин, а яких саме, ви відгадайте». Він проказує вірші-загадки, а діти, які мають відповідні картинки, встають і йдуть за вихователем. Можна використовувати такі загадки:

На дереві все грається,

Угору піднімається,

Кривляється, чіпляється,

На хвостику гойдається,

І зветься це малятко-

Веселе…

Діти відповідають: «Мавпенятко». Ті, у кого на картинках є мавпи, ідуть за вихователем.

Живу я там, де вічний лід,

Люблю я рибу на обід.

В кожусі білому завжди

Виходжу часто я з води,

Умію плавати й пірнати…

А як мене, малята, звати?

(Білий ведмідь)

Я великий, я красивий,

Як біжу я - в'ється грива,

Копитами - туп-туп-туп,

По камінню цок-цок-цок.

Хвіст у мене довгий-довгий,

Хвіст у мене мов шовковий.

(Кінь)

Довгі вуха, куций хвіст,

Невеличкий сам на зріст.

На городі побував,

Там капустки пожував.

Довгі лапки: скік та скік,

Ми погнались, а він втік.

(Заєць)

Коли всі діти йтимуть за вихователем, він має відвести їх якомога далі від місць, на яких вони сиділи, і сказати: «Пішли додому!» Усі намагатимуться зайняти свої місця. То, хто залишиться без місця, робитиме те, що вихователь- описуватиме тварин.

Лото «Чи знаєш ти дерево?».

Гра проводиться на початку заняття перед малюванням осіннього дерева з пам'яті і за уявою.

Дидактичне завдання. Вдосконалювати спостережливість, досвід учнів, зорову пам'ять.

Дидактичний матеріал. Набір карток з зображеннями або фотографіями різноманітних дерев (береза, дуб, ялина, сосна, липа, осика, клен, горобина, модрина) на кожну дитину; набір фішок, карточки з загадками про дерева.

Гра пройде більш ефективно, якщо перед її проведенням організувати екскурсію до лісу чи парку, під час якої діти спостерігатимуть за цими деревами у природі.

Зміст. Перед грою діти отримують набір карток з чотирма або шістьма зображеннями дерев. Вихователь попереджає, що виграють найбільш уважні і спостережливі.

Правила. Діти мовчки відгадують загадки, закриваючи зображення-відгадки фішками. Той учасник гри, у якого всі зображення будуть закриті, піднімає руку. Виграє той, хто правильно впізнав усі дерева.

Пробний хід. Вихователь демонструє одну з карток (бажано збільшений варіант, щоб було добре видно всім учням) і загадує одну з загадок, діти повідомляють відгадку і показують на картці зображення дерева, про яке була загадка. Вихователь загадує іще одну загадку про дерево, зображення якого немає на картках. Діти відповідають, про яке дерево була загадка, і додають, що цього дерева немає на картках.

Примітка. Якщо картки лото не вдасться виготовити одразу, то можна використати просто зображення дерев. Вихователь читає загадку, і на лічбу «один, два, три» учні мають підняти карточку-відгадку. Учасник гри, що підняв не ту картку, кладе її назад до набору, а ті, хто відгадав правильно, відкладає свою картку окремо. Виграє той, у кого в наборі не залишиться жодної картки.

Естафета «Ми прикрасимо ялинку».

Гра проводиться на початку або в кінці уроку для закріплення навичок зображення ялинкових іграшок з натури.

Дидактичне завдання. Розвивати спостережливість, колір , чуття пропорцій, вдосконалювати навички малювання з натури.

Дидактичний матеріал. Три великих аркуші паперу з зображенням неприкрашених ялинок, набір ялинкових іграшок нескладної форми на кожен ряд (ліхтарики, бурульки і інші).

Зміст. Група ділиться на три команди-ряди. Кожна команда отримує по однаковому набору ялинкових іграшок, які розподіляються між учасниками. Перед кожною командою на класній дошці - аркуш паперу з зображенням ялинки. За командою вихователь (або коли закінчиться куплет якоїсь новорічної пісеньки) до дошки по одному виходять діти від кожної команди зі своєю ялинковою іграшкою. Кожен учасник має «почепити» (тобто намалювати) свою ялинкову іграшку на ялинку своєї команди. Малюнок виконується простим олівцем. Потім до своїх ялинок підходять наступні три учасники і так далі. Виграє та команда, яка прикрасить ялинку швидко і гарно.

Правило. Кожен учасник команди виходить до дошки прикрашати ялинку своєї команди тільки після того, як на своє місце сів товариш по команді.

Примітка. У групі подовженого дня можна запропонувати дітям завершити розпочату роботу фарбами. Закінчені роботи можна буде використати в оформленні групи до новорічного свята.

Вправа «Чарівні фарби».

Вправа проводиться при ознайомленні з акварельними фарбами.

Дидактичне завдання. Закріпити знання дітей про три основні кольори (червоний, жовтий, синій) і похідних від них складених (зелений, жовтогарячий і фіолетовий); навчити отримувати складені кольори, змішуючи основні кольори на палітрі;дати поняття про елементарні закони кольорознавства, про емоційно - виражальні можливості кольорів; учити виражати свої почуття, душевні переживання та думки мовою кольору; розвивати здібності до емоційного сприйняття навколишнього світу кольорів; збагачувати суб'єктивні світовідчуття через взаємозв'язок музичного, поетичного і візуального сприйняття;виховувати потребу у творчому самовираженні.

Дидактичний матеріал. Набір з трьох карток на кожну дитину з зображенням трьох повітряних кульок, дві з яких зафарбовані в основні кольори, а третя залишається незабарвленою. На першій картці дві кульки зафарбовані у червоний і жовтий кольори, на другій - у жовтий і синій, на третій - у червоний і синій; набір фільтрів основних кольорів (на кожного учня або один на парту).

Зміст. Після розповіді про чарівний світ барв дітей слід запитати про те, які кольори найголовніші. Якщо дітям відповісти важко, вихователь сам називає три основні кольори. Потім учні отримують пакети з трьома картками-завданнями і набором кольорових фільтрів. Спочатку оптичним шляхом за допомогою кольорових фільтрів основних кольорів, а потім змішуючи фарби на палітрі, діти встановлюють, що при змішуванні жовтого і червоного кольорів виходить жовтогарячий, при змішуванні синього і жовтого зелений, червоного і синього - фіолетовий. При цьому діти виконують самостійно такий дослід: накладають один на одного два фільтри, наприклад, жовтий і синій, і бачать, що вийшов зелений колір. Потім змішують ці два кольори на палітрі і переконуються у правильності визначення складеного кольору. Отриманим складеним кольором діти зафарбовують третю кульку на карточці-завданні. Аналогічна робота проводиться з рештою фільтрів і двома карточками-завданнями.