Формування комунікативної компетентності старшокласників

5

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Теоретико-дидактичні основи формування комунікативної компетенції старшокласників

2. Комунікативний підхід у навчанні

3. Узагальнення критеріальних характеристик комунікативної компетенції старшокласників

Висновки

Список літератури

Вступ

Вихід вітчизняної науки на світовий рівень привів до необхідності реформування системи освіти. Закон України „Про освіту", Державна національна доктрина розвитку освіти в Україні зазначають, що вихідним моментом і необхідною умовою цілісності освітньої системи є спрямованість діяльності всіх її суб'єктів на становлення освіти нового типу, що відповідає потребам розвитку і самореалізації людини в нових соціокультурних ситуаціях. Знання іноземних мов стає важливою передумовою для особистих, культурних, професійних та економічних контактів. Інтеграція українського суспільства до Європейського та міжнародного соціально-економічного, культурного, інформаційного простору, ринку праці зумовлює потребу в ефективній дидактичній технології, що забезпечувала б неперервну взаємодію співучасників навчання, вмотивоване залучення їх до навчально-виховного процесу, бажання здійснювати самоосвіту та подальшу освіту у вищих навчальних закладах. Основною метою навчання іноземних мов у загальноосвітній школі стає розвиток здібностей учнів використовувати іноземну мову як інструмент у діалозі культур і цивілізацій сучасного світу. Формування в учнів умінь і навичок іншомовного спілкування передбачає досягнення ними такого рівня комунікативної компетенції, який був би достатнім для здійснення спілкування в певних комунікативних сферах. З позицій державної мовної політики навчання іноземних мов є одним із пріоритетів сучасної освіти.

Основними компетенціями, яких потребує сучасне життя, є політичні і соціальні. Лінгводидактичні, педагогічні, психологічні та інші наукові напрями акцентують увагу на необхідність формування соціальної компетенції. Це поняття слід розглядати та аналізувати інтеграційно. Інтеграційність соціальної компетенції проявляється в міждисциплінарності знань та здібностей і тісному взаємозв'язку з іншими видами компетенцій: комунікативною, інтелектуальною та інтеркультурною. Найважливішим елементом із усього вищезазначеного кола є саме комунікативна компетенція, так як вона проявляється у всіх життєвих сферах та від ступені її сформованості залежить здатність людини адекватно орієнтуватися та поводитися в різних соціальних ситуаціях.

Оволодіння учнями вміннями іншомовного спілкування передбачає формування у них достатнього рівня комунікативної компетенції, зміст якої включає: 1) мовну компетенцію; 2) мовленнєву компетенцію; 3) соціокультурну та соціолінгвістичну компетенції; 4) дискурсивну компетенцію; 5) стратегічну компетенцію.

1. Теоретико-дидактичні основи формування комунікативної компетенції старшокласників

комунікативна компетенція старшокласник

Основною метою навчання іноземних мов в загальноосвітній школі є розвиток здібностей учнів використовувати іноземну мову як інструмент у діалозі культур і цивілізацій сучасного світу. Як зазначено у „Державних стандартах базової і повної середньої освіти " - формування в учнів умінь і навичок іншомовного спілкування передбачає досягнення ними такого рівня комунікативної компетенції, який був би достатнім для здійснення спілкування у певних комунікативних сферах. Компетентність у навчанні мов часто асоціюється з поняттям „комунікативна компетенція". У більш загальному розумінні поняття „компетентність" означає відповідність вимогам, встановленим критеріям та стандартам у відповідних сферах діяльності та при вирішенні певного типу завдань, володіння необхідними активними знаннями, здатність впевнено досягати результатів та володіти ситуацією. Поняття „компетенція" вперше стало вживатися в США в 60-ті роки в контексті діяльнісного навчання, метою якого було готувати спеціалістів, здатних конкурувати на ринку праці. Спочатку „компетенції учнів" розглядалися як прості практичні навички, що формувалися в результаті автоматизації знань, пізніше компетенції перетворилися в одиниці навчальної програми.

Компетентність - це складне особистісне утворення, що складається зі знань, умінь і навичок, які дозволяють особистості ефективно функціонувати в певній діяльності. Компетенція - це знання, вміння та навички з галузей лінгвістики (мовна компетенція, мовленнєва компетенція, соціокультурна та соціолінгвістична компетенції, стратегічна та дискурсивна компетенції). Комунікативна компетенція - це знання, уміння та навички, необхідні для розуміння чужих та породження власних програм мовленнєвої поведінки, адекватних цілям, сферам, ситуаціям спілкування.

Компетентний підхід у навчанні мов досить новий, але, у разі його успішної реалізації, є засобом забезпечення учнів корисними знаннями, необхідними для успішного досягнення цілей у реальних життєвих умовах.

Розумінню сутності поняття комунікативної компетенції сприяє аналіз його структури. Однак, існує невизначеність щодо структури комунікативної компетенції. Структура комунікативної компетенції старшокласників складається з таких чинників:

а) мовленнєвої компетенції, що ґрунтується на чотирьох видах компетенцій: в аудіюванні, говорінні, читанні та письмі. Компетенція у говорінні включає компетенцію в діалогічному та монологічному мовленнях; лексична компетенція включає лексичні знання і мовленнєві лексичні навички; граматична - граматичні знання і мовленнєві граматичні навички; фонологічна - фонетичні знання та мовленнєві слухо-вимовні навички;

б) мовної компетенції, що є інтегративною та включає мовні знання (лексичні, граматичні, фонетичні та орфографічні), відповідні навички. Знання лише мовного матеріалу не забезпечує формування мовленнєвих умінь, учні мають здобути відповідні мовні знання, і в них необхідно сформувати конкретні мовленнєві навички для створення та розпізнання інформації;

в) дискурсивної компетенції, що включає комунікативні вміння, пов'язані з умовами реалізації окремих мовленнєвих функцій із застосуванням адекватних мовних моделей-зразків;

г) соціокультурної та соціолінгвістичної компетенції, що включають знання, уміння використовувати у спілкуванні та пізнанні іншомовні соціокультурні і соціолінгвістичні реалії. Іншими словами, це - сформованість в учнів цілісної системи уявлень про національно-культурні особливості країни, що дозволяє асоціювати з мовною одиницею ту ж інформацію, що і носій мови, і досягти у такий спосіб повноцінної комунікації;

д) стратегічної компетенції, що передбачає уміння вибирати ефективні стратегії для розв'язання комунікативних завдань; розвиток здатності учнів до самостійного навчання і самовдосконалення, бажання спілкуватися, слухати і розуміти інших, планувати навчальний процес, уміння адекватної оцінки та самооцінки.

2. Комунікативний підхід у навчанні

На основі аналізу навчальних програм, підручників, методичних посібників з викладання мов, передового досвіду вчителів визначено, що основним підходом у навчанні мов є комунікативний підхід. Комунікативної компетенції учні набувають при вивченні мови за комунікативним методом, основу якого складає переорієнтація з форми на функцію, з лінгвістичної компетенції на комунікативну, з мовної правильності на спонтанність та автентичність, тобто природність комунікації. Комунікативно-орієнтоване навчання мов передбачає розвиток знань, мовленнєвих умінь та навичок. Разом з тим, сучасний світ вимагає значно вищих компетенцій, ніж спілкування на елементарному рівні. Ця мета передбачає взаємопов'язаний розвиток компетенцій учнів засобами іноземної мови для підготовки їх до міжкультурного спілкування в різноманітних сферах життєдіяльності. Відправним пунктом в організації такої роботи є розуміння того, що самий надійний шлях перетворення навчання мови у розвиваючий процес - це можливість поставити учнів перед необхідністю вирішувати комунікативні завдання, тобто завдання спілкування, оскільки вони є важливою умовою та необхідним компонентом праці, пізнання та орієнтації людини у світі.

Одиницею організації навчального матеріалу і навчального процесу є ситуація, що розглядається в широкому соціокультурному контексті, тобто з використанням елементів, що дозволяють створити умови для прилучення учнів до культури країни досліджуваної мови, до психології її носія. Спілкування, як правило, проходить у безпосередньому контакті учасників, обізнаних з умовами, в яких відбувається комунікація. Спілкування людей у реальному житті відбувається завдяки виникненню потреби в реалізації певного комунікативного наміру, досягнення або недосягнення якого визначає результат мовленнєвого спілкування. Важливо враховувати ситуативний характер мовлення, а саме: хто говорить (пише), про що, з якою метою, кому, за яких обставин, який передбачається результат спілкування та ін. У ході спілкування комуніканти виступають як носії певних соціальних стосунків, що виникають в тій чи іншій сфері діяльності і реалізуються в конкретних мовленнєвих ситуаціях. Формування комунікативної компетенції можливе за умови моделювання у навчальному процесі типових ситуацій реального спілкування, що виникають у різних сферах життя і стосуються різних тем. У зв'язку з цим навчальна діяльність учнів організовується таким чином, щоб вони виконували вмотивовані дії з мовленнєвим матеріалом для вирішення комунікативних завдань, спрямованих на досягнення цілей та намірів спілкування.

На формування комунікативної компетенції впливає низка факторів, а саме: внутрішні та зовнішні фактори. До внутрішніх відносимо: мотиваційну сферу; внутрішню позицію особистості; розвиток та становлення „Я" та почуття ідентичності особистості. До зовнішніх факторів відносимо соціальні умови: суспільство, в якому вживається конкретна мова, його соціальну структуру, різницю між носіями мови у віці, соціальному статусі, рівні культури та освіти, місці проживання, також різницю у їхній мовленнєвій поведінці в залежності від ситуації спілкування. Внутрішні та зовнішні фактори взаємопов'язані, зовнішні залежать від внутрішніх і навпаки. Постійні зміни, що проходять у нашому житті та житті нашої країни, вимагають високого рівня компетентності в усіх вищезазначених питаннях, адекватної поведінки у певній соціально-психологічній ситуації для досягнення мети бути високоосвіченою особистістю.

Формування відповідного рівня комунікативної компетенції відбуватиметься за наявності сприятливих дидактичних умов. Сприятливими дидактичними умовами вважаємо доцільним визначити: врахування вікових особливостей учнів; успішну соціалізацію та сприятливі соціальні умови; відпрацювання вчителями оптимальних механізмів мовлення; педагогічну майстерність вчителя; стимулювання учнів до вивчення мови; впровадження прийомів активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів; забезпечення учнів методичними матеріалами, що містять необхідну інформацію для комплексного формування комунікативної компетенції; розвиток пізнавальної діяльності учня; сприятливі умови та комунікативну поведінку співрозмовників; моделювання у навчальному процесі типових ситуацій спілкування.

Отже, компетентнісний підхід до вивчення мов є необхідним в умовах сьогодення для успішного досягнення цілей у реальних життєвих ситуаціях.

3. Узагальнення критеріальних характеристик комунікативної компетенції старшокласників

Формування комунікативної компетенції нерозривно пов'язане із соціокультурними, соціолінгвістичними, стратегічними та дискурсивними знаннями. Комунікативна компетенція як сукупність складових (мовленнєвої, мовної, дискурсивної, соціокультурної, соціолінгвістичної, стратегічної), тобто здатність людини до іншомовного спілкування, бажання толерантно сприймати інших співбесідників, охоплює різноманітні тематичні сфери людської діяльності: власну особу та особу комуніканта, повсякденне життя, дозвілля, громадсько-політичний устрій, звичаї, національні та культурні традиції, галузі економіки, науки, освіти, культури, спорту, охорони здоров'я, засоби масової та інформації, світ і всесвіт. Від рівня сформованості навичок і вмінь залежить відповідно і рівень володіння мовою.

Організація процесу формування комунікативної компетенції старшокласників у процесі вивчення іноземної мови відбувалася наступним чином: 1) центральне місце у системі навчання міжкультурної комунікації повинен займати дискурс, що відображає особливості культурних та лінгвістичних реалій країни, мова якої вивчається; 2) відповідно до цілей навчання конкретних навчальних закладів, дискурси мають відповідати сферам та ситуаціям, в рамках яких буде проходити спілкування учнів певного навчального закладу. Оскільки метою навчання іноземної мови є формування належного рівня комунікативної компетенції учнів, то увага приділяється не формуванню окремих навичок та вмінь, а комплексному формуванню складових компонентів комунікативної компетенції; 3) ознайомлення з конкретним дискурсом повинне ґрунтуватися на аудіовізуальному його пред'явленні. Це передбачає представлення записів на аудіо касетах, або ж, (навіть краще) показ відео матеріалів, за допомогою яких репрезентується автентична комунікативна ситуація, учасники акту спілкування - представники іншої культури, носії мови, їх мовленнєва та не мовленнєва поведінка, культурний фон. Лексичний та граматичний матеріал подається у ситуаціях спілкування; 4) навчання сприйняття та створення дискурсу повинно включати три етапи: а) ознайомлення; б) тренування; в) практика у спілкуванні.

Етап ознайомлення включає: промову вчителя, в якій він пояснює комунікативну мету спілкування, представляє комунікантів; проводиться аудіовізуальне пред'явлення дискурсу, контроль розуміння, аналіз ситуації та особливостей мовленнєвої та немовленнєвої поведінки комунікантів. На етапі тренування відбувається: сприйняття та аналіз декількох дискурсів, виконання вправ для закріплення мовних засобів, граматичних конструкцій та форм, продукування своїх дискурсів на основі пред'явлених. Практика у спілкуванні включає: кероване спілкування: (створення/розуміння дискурсів відповідних до комунікативної ситуації, комунікативної мети та теми); вільне спілкування: (створення/розуміння акту спілкування з використанням дискурсів на основі проблемної ситуації в іншомовному культурному оточенні, яка пропонується вчителем).

Розвиток мовленнєвої компетенції передбачає розвиток вмінь та навичок аудіювання, говоріння, читання, письма, використовуючи аудіо та відео матеріал, розроблений тими ж авторами. В роботі з формування соціокультурної та соціолінгвістичної компетенції переслідувалися цілі ознайомлення учнів з культурними реаліями країн, порівняння традицій за допомогою демонстрацій фільмів, використання мережі Інтернет, читання країнознавчої літератури. Робота з формування дискурсивної компетенції визначається ситуативним навчанням відповідно до поставлених комунікативних намірів з використанням аудіо та відео матеріалів.

Висновки

Отже, процес навчання повинен здійснюватися у певній системі на основі комунікативно-діяльнісного підходу. Комунікативно-спрямований курс навчання мови передбачає та забезпечує роботу над вмінням вільно здійснювати мовленнєве спілкування в усній чи письмовій формі, вживати ті правила мовленнєвої поведінки, які існують у суспільстві, використовуючи ресурси мови в різноманітних ситуаціях повсякденного життя.

Формування комунікативної компетенції можливе за умови моделювання у навчальному процесі типових ситуацій реального спілкування, які виникають в різних сферах життя та стосуються різних тем. Об'єднуючою ланкою є ідея формування комунікативної компетенції, що ґрунтується на гармонійному поєднанні всіх її складових аспектів.

Дослідження рівнів сформованості комунікативної компетенції старшокласників та самооцінювання навчальних досягнень свідчать про недостатній рівень її сформованості. Стан та реалізація змісту теоретичної та практичної підготовки до спілкування з носіями мови на відповідному рівні носить фрагментарний характер. Узагальнення результатів обробки констатуючого експерименту визначили критерії та рівні сформованості комунікативної компетенції учнів старших класів.

Процес формування та розвитку комунікативної компетенції відбуватиметься ефективніше за умов забезпечення єдності основних складових комунікативної компетенції: мовної, мовленнєвої, соціокультурної, соціолінгвістичної, дискурсивної та стратегічної; врахування специфіки організації дидактичних умов навчально-пізнавальної діяльності, що моделюють реальний процес спілкування носіїв мови, що вивчається; зміни структури пред'явлення та відпрацювання нового матеріалу.

Список літератури

1. Бим И. Л. Методика обучения иностранным языкам как наука и проблемы школьного учебника. - М.: Просвещение, 2008. - 254 с.

2. Биркун Л. В., Мошков В. В. Комунікативні методи та матеріали для викладання англійської мови. Ознайомлювальна брошура для українських учителів англійської мови. - К.: Знання, 2008. - 48 с.

3. Воробйова І.А. Формування соціокультурної компетенції учнів старшої школи засобами іноземної мови: Автореф. дис. канд. пед. наук: / Інститут педагогіки АПН України - К., 2003. - 20 с.

4. Гез Н. Формирование коммуникативной компетенции как объект зарубежных методических исследований // Иностранные языки в школе. -2005. -№ 2. - с.17-24.

5. Лебединская Б. С. Методика обучения лексике немецкого языка как второго иностранного языка при первом английском. Дис. канд. пед. наук. - М., 2005. 210 с.

6. Пассов Е.И. Коммуникативный метод обучения иноязычному говорению. - М.: Просвещение, 2001. - 223 с.

7. Рогова Г. В. Методика обучения иностранным языкам в средней школе. М.: Просвещение, 2001. - 287 с.

8. Сафонова В.В. Социокультурный подход к обучению иностранным языкам. - М.: Высшая школа, 2001. - 213 с.

9. Федоренко Ю.П. Комунікативна компетенція як найважливіший елемент успішного спілкування// Рідна школа. - 2002. - №1. - С.63-65.

10. Приходько Ю.П. Ефективне вербальне спілкування старшокласників у процесі вивчення іноземної мови// Рідна школа - 2003. - №3 (878). - С. 36-37.

11. Приходько Ю.П. До питання необхідності формування у старшокласників комунікативної компетентності// Імідж сучасного педагога - 2003. - №10 (39). - С. 29-32.

Размещено на Allbest.ru