Педагогічна система Марії Монтессорі

1

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

на тему: Педагогічна система Марії Монтессорі

План

Вступ

1. Марія Монтессорі

1.1 На шляху до власної педагогіки

1.2 Літературна спадщина

2. Особливості педагогіки Марії Монтессорі

2.1 Дитина

2.2 Учитель

2.3 Середовище

2.4 Принципи школи Марії Монтессорі

3. Поширеність Монтессорі-педагогіки

3.1 Система Монтессорі в світовій педагогіці

3.2 Система Монтессорі в Україні

Висновок

Література

Вступ

Кожній дитині від природи дано бути розумною і успішною людиною. Завдання дорослих - просто допомогти малюкові розкрити свій потенціал, навчити його самостійно осягати світ. Для цього дуже важливо створити середовище, в якому дитина зможе і захоче проявити свої індивідуальні здібності, буде розвиватися і навчатися у власному ритмі. Таку можливість надає нам педагогіка італійського психолога Марії Монтессорі.

Марія Монтессорі була видатною людиною: доктором філософії, антропології, педагогіки, першою жінкою-лікарем в Італії. Марія Монтессорі називала свою педагогічну систему підготовкою до реального життя і в основу її ставила особисте досягнення дитини - незалежність.

Система Монтессорі - одна з перлин світової педагогічної науки, яка існує у всіх демократичних країнах світу вже понад 100 років. Незважаючи на такий поважний вік, система Монтессорі залишається сучасною і актуальною і у 21 столітті, бо ґрунтується на природних законах розвитку психіки дитини.

В Україні все більше дитячих садочків засвоює цю зарубіжну методику,яка забезпечує більший ефект ніж традиційна. На фоні провалів традиційних методів навчання сьогодні в світі поновився інтерес до Монтессорі. Її розуміння внутрішнього світу дитини і її ідеї допомоги в формуванні різносторонньо розвиненої особистості здаються новими і значними сьогодні. Метод Марії Монтессорі включає дітей в цікаву для них діяльність, надаючи детально розроблені дидактичні матеріали, які відповідають природнім потребам дитини.

Сама Марія Монтессорі свій метод коротко називала «допомогою життя». В цьому сенсі він не має ніякого відношення до численних методик раннього розвитку, тому що розвиток має свої закони, які не можна порушувати, і свій темп, який небезпечно змінювати. Інша справа, що темп у кожної дитини свій, і задача педагога складається в тому, щоб усунути перепони на шляху до природного розвитку дитини. В сучасному розумінні ця задача не відрізняється від задачі виховання, під яким розуміють цілеспрямоване створення умов для розвитку людини. В основі методу Монтессорі лежать три кита: дитина, підготовлене оточуюче середовище и вчитель. В центрі стоїть дитина, на відміну від традиційної школи, де центром є вчитель.

На сьогодні педагогіка Марії Монтессорі - одна з самих затребуваних методик розвитку дитини, в якій поєднано, здавалося б, несумісне: свобода і дисципліна, захоплююча гра і серйозна робота.

Свою педагогічну систему Марія Монтессорі називала системою самостійного розвитку дитини в дидактично підготовленому середовищі. Системі Монтессорі більше 100 років. Але дуже довгий час її методи були недоступні в нашій країні тоді як в інших країнах вони широко поширені. Педагогіка Монтессорі стала відроджуватися у нас тільки в 90 роки. Нині в Україні відкрито багато різних центрів і дитячих садів, що навчають дітей за системою Монтессорі.

1. Марія Монтессорі

1.1 На шляху до власної педагогіки

М. Монтессорі народилася 1870 р. неподалік портового міста Анкона, що на Адріатиці, в сім'ї військового. Батьки її були глибоко релігійними людьми, неухильно дотримувалися католицьких правил і звичаїв. У такому дусі виховували і свою єдину дочку.

Шістнадцятилітньою вона вступила до Технічної школи Мікеланджело Буонарроті з наміром здобути професію інженера. Однак невдовзі її інтереси переорієнтувалися на медицину, і Марія стала студенткою медичного факультету університету. На той час це був ризикований вчинок, оскільки вища освіта жінок не схвалювалася. У липні 1896 року М. Монтессорі отримала (перша серед жінок в Італії) диплом доктора терапії та хірургії Римського університету.

Після закінчення університету вона створила спеціальну школу, а згодом і медико-педагогічний інститут для дітей з бідних сімей і сиріт, де розробила і застосувала різноманітний дидактичний матеріал, який пізніше увійшов в історію як «Золотий матеріал» Монтессорі.

За власною методикою М. Монтессорі навчила дітей читати і писати так, що на вступному іспиті до народної школи вони виявили значно кращі результати, ніж діти з нормальних сімей. Це викликало справжню педагогічну сенсацію. Успішність, як вважала Монтессорі, залежить від методів навчання: психічний розвиток занедбаних дітей підтримували і стимулювали, а розвиток дітей із нормальних сімей затримували через відсутність індивідуальних програм навчання.[13]

Розробляючи власну педагогічну систему, М. Монтессорі спиралась на ідеї французьких психіатрів і педагогів Жана-Гаспара Ітара (1775-1838) та Едуарда Сегена (1812-1880), які теоретично обґрунтували і практично довели неабиякі можливості виховання дітей з особливими потребами за допомогою спеціальних вправ. В ідеї Е. Сегена про доцільність застосування у процесі виховання нормально розвинених дітей фізіологічного методу, що ґрунтується на індивідуальному дослідженні дитини, організації виховних прийомів з урахуванням фізіологічних і психологічних явищ, М. Монтессорі побачила потенціал, реалізація якого могла б реформувати школу, виховання загалом.

Вона почала працювати зі звичайними дітьми, становище яких у школах було набагато гіршим, ніж її вихованців. Необхідність послуговування найновішими науковими даними спонукала її до вступу на філософський факультет університету, де вона опановувала проблеми експериментальної психології, дидактику початкової школи, одночасно викладаючи педагогічну антропологію. Результатом цієї праці стала книга «Педагогічна антропологія», в якій Монтессорі підтримує положення свого вчителя, відомого італійського антрополога Джузеппе Серджі про те, що «проводити антропологічні виміри зовсім не означає встановлювати систему педагогіки», а «для відшукування розумних природних методів виховання суттєво необхідно проводити точні та раціональні спостереження над людиною як особистістю, особливо в період до 7 років, оскільки це вік, у якому повинні закладатись основи виховання і культури».[4]

Після багаторічних наукових пошуків М. Монтессорі задумалася над створенням системи, яка була б строго індивідуалізованою, давала б змогу педагогові спостерігати за дитиною і вивчати її. Зібравши, осмисливши й інтегрувавши компоненти багатьох педагогічних теорій (Р. Перейри, Ж.-Г. Ітара, Е. Сегена, Дж. Локка, Ж.-Ж. Руссо, Й.-Г. Песталоцці, Ф. Фребеля та ін.), М. Монтессорі розробила цілісну систему, в якій відсутність, на перший погляд, теоретичної новизни й оригінальності, за багатьох безперечних переваг, є її головною практичною силою.

У 1907 p. M. Монтессорі трапилася нагода застосувати на практиці свою теорію та результати перших спостережень і дослідів. Генеральний директор Римської домобудівної асоціації, талановитий інженер Едуардо Таламо, наважившись на соціальний експеримент, запропонував їй відкрити в реконструйованих Асоціацією будинках новий тип дошкільного закладу - денний притулок, школу для малюків. Створений «Будинок дитини» М. Монтессорі використала як своєрідний експериментальний майданчик. Спеціальне середовище в ньому стимулювало природний розвиток дітей. Навчалися вони з 9 до 16 год., а їхні заняття поєднували вільні ігри з молитвами, різноманітну пізнавальну діяльність - зі співами. Все в школі було зорієнтовано на те, щоб привчити дитину до самостійності, сприяти її різнобічному вдосконаленню, допомогти їй організувати свою діяльність, реалізувати свою природу. Не визнаючи класно урочної системи, М. Монтессорі змінила інтер'єр приміщень, у яких навчалися діти. Переставляти відповідно до своїх потреб легкі переносні столики, маленькі стільчики й крісла могла навіть трирічна дитина. Різновікові Монтессорі-групи об'єднували вихованців від двох з половиною до шести років. Кожен із них вчився працювати наодинці або разом з іншими. Цей вибір дитина робила сама, дотримуючись основних правил групи і спонукаючи до цього інших. Новачкам допомагали старші, досвідченіші. Здобувши згодом навчальні навички, вони вже допомагали тим, хто цього потребував. Так малюки вчилися поводитися у товаристві різних людей, тобто набували навичок соціальної поведінки.

За таких умов у дітей швидко з'являвся довільний, внутрішній інтерес до занять, що й було метою їх виховання. Цей досвід М. Монтессорі виклала в книзі «Метод наукової педагогіки, застосовуваний до дитячого виховання у Будинках дитини» (1909). Через кілька років стало зрозуміло, що її соціально-педагогічний експеримент завершився великим заслуженим успіхом.

Популярність нової педагогічної системи ширилася за межі Італії. Щоб ознайомитися з нею, до Риму прибували вихователі, вчителі з Іспанії, Голландії, Англії, Швеції.

Противник насильства і тоталітаризму, глибоко релігійна людина, М. Монтессорі після встановлення фашистської диктатури Беніто Муссоліні (1883-1945) була змушена виїхати з Італії. Перебуваючи в Індії під час Другої світової війни, вона вивчала східну мудрість, заснувала індійський Монтессорі-рух, який швидко набув там великої популярності. Він дотепер має багато прихильників. Повернувшись після війни до Європи, вона читала лекції на започаткованих в Італії у 1913 р. міжнародних навчальних курсах. З часом їх було організовано в Іспанії, Бельгії, Голландії, Англії, на Цейлоні.

Життя М. Монтессорі обірвалося в 1952 р. у Голландії, однак її ідеї популярні й нині. [18]

1.2 Літературна спадщина

Педагогічні ідеї М.Монтессорі своєю новизною і гуманістичною спрямованістю захопили розум і душі педагогів різних країн. З її повністю незвичайним досвідом знайомляться, вивчають праці, які видані в Римі, інших містах Італії, в багатьох країнах світу. В першу чергу широке поширення набула в перші два десятиліття нашого століття книга Монтессорі «Метод наукової педагогіки, вживаний до дитячого виховання в будинках дитини». Вона була перекладена на англійську, німецьку, французьку, російську, українську і інші мови народів світу. У книзі Монтессорі підкреслює, що педагогічний спосіб спостереження заснований на волі дитини, яка може бути обмежена лише інтересами колективу. Звідси робиться висновок про те, що в дитині слід пригнічувати те, що може образити або нашкодити іншому, що носить характер грубих і неввічливих вчинків. Вся решта проявів, в якій би формі вони не виражалися, повинні дозволятися і завжди поважатися.

Однією з фундаментальних праць. Монтессорі є книга «Будинок дитини». Перша частина присвячена обґрунтуванню соціального та психолого-педагогічного аспектів створеної нею системи саморозвитку дитини в спеціально підготовленому розвиваючому середовищі. Друга частина описує науково-педагогічний метод, який вона використовувала в роботі з дітьми "Будинку дитини", відкритого в 1907 році в одному з бідних кварталів Риму.

Книга «Мій метод» була написана майже 100 років тому, але ідеї вільного саморозвитку дітей у спеціально облаштованому просторі актуальні і сьогодні. У першій частині книги М. Монтессорі викладає основні принципи своєї педагогічної системи, філософські, психологічні та педагогічні її заснування. У другій частині описуються методи роботи з дітьми 6-10-річного віку, прийоми роботи педагога при навчанні дітей граматиці, математики та основ інших наук.

«Монтессорі-матеріали» є складовою частиною так званого педагогічного «підготовчого середовища», яке спонукає дитину виявити можливості її власного розвитку через самодіяльність, відповідну її індивідуальності.

Монтессорі-матеріали за рівнем ясності, структурі і логічної послідовності відповідають періодам найбільшої сприйнятливості розвитку дитини. Ці періоди, сприятливі для навчання певним видам діяльності, виявлення обдарувань, виховання вміння володіти собою і формування ставлення до світу, можуть бути оптимально використані за допомогою розвиваючих матеріалів. Широке розповсюдження і застосування знаходить дидактичний матеріал М.Монтессорі, він стає учбовим матеріалом не тільки в роботі з дітьми, але й в підготовці вихователів на численних курсах, так званих «монтессорієвок».

«Допоможи мені зробити це самому». Марія Монтессорі здобула світову популярність своїм унікальним і дієвим методом навчання і виховання дітей-дошкільнят. Головне в цьому методі - надання дитині повної свободи самовираження і дій. У книзі представлені статті М. Монтессорі, а також роботи сучасних педагогів - її учнів та послідовників, де даються конкретні поради та рекомендації для занять з малюком.

В одній з останніх праць «Всотуючий розум» (1949) М. Монтессорі заснувала напрям, що зосередився на проблемах розвитку дітей протягом перших трьох років життя, оскільки саме в цьому віці вона бачила величезні потенційні можливості формування особистості людини.

Праці М. Монтессорі були перекладені майже всіма мовами світу. Найвідоміші з них: «Метод наукової педагогіки» (1909), «Педагогічна антропологія» (1913), «Самовиховання та самонавчання у початковій школі» (1922), «Виховання для нового світу» (1946), «Розвиток потенційних можливостей людини» (1948), «Формування людини» (1950). Висунення кандидатури М. Монтессорі для присудження Нобелівської премії в 1949, 1950 і 1951 pp. свідчило про всесвітнє визнання її творчого доробку. [2]

2. Особливості педагогіки Марії Монтессорі

2.1 Дитина

У моїх школах діти можуть спокійно працювати, перш пригнічений дух їх розкривається і проявляє себе вільно. Нічого цього не відбувається у традиційних школах. Наші діти відкрили нам рівень ще не дослідженої свідомості, а їх діяльність ясно показала тенденції, ніколи раніше не досліджувані педагогами і психологами. Наприклад, дітей зовсім не привертали іграшки, якими дорослі сподівалися радувати їх, не цікавили казки. Вони прагнули бути вільними від дорослих і робити все самостійно. Своїм виглядом вони просили не допомагати їм у роботі до тих пір, поки така допомога стає їм абсолютно необхідною. Діти були спокійні, зацікавлені у своїй роботі, вбирали навколишній світ з вражаючою ясністю. Очевидно, природне прагнення до пізнання тривалий час придушувалося енергійним і безпосереднім втручанням дорослих, які вважали, що вони можуть робити все краще, ніж діти, і підміняли дитячу активність своєю власною, а тому підкоряли волю та ініціативу дітей собі. [14]

Педагогіка Марії Монтессорі не визнає владичицького відношення до дітей, не квапить розвиток маленької людини, надаючи їй можливість навчатися і розвиватися самостійно, відповідно до внутрішніх ритмів і потреб, на відміну від традиційних методик. Вона дозволяє дитині проходити шлях пізнання в ситуації, коли знання набуваються в діяльності.

Дитині надають свободу в виборі занять. Вона сама обирає матеріал, з яким хотіла б працювати, і сама вирішує, що саме буде з нього робити. Малюк може потратити на свої заняття скільки часу, скільки захоче. При цьому коротке дво-трихвилинне навчання поводженню з вибраним матеріалом вихователь чи вчитель обов'язково проводить з кожним підопічним індивідуально. Удосконалюючи свої вміння, дитина поступово набуває відчуття незалежності і впевненості. Малюк також вчиться сам знаходити помилки і виправляти їх. Це привчає його до діловитості й точності з ранніх років, що дуже корисно для його внутрішньої організації [16]

Монтессорі також виділила в житті дітей особливі періоди, спільні для всіх дітей, але час їх виникнення, динаміка і довготривалість індивідуальні для кожної дитини. Дорослі не в силах вплинути на ці періоди з зовні. Але якщо сталось так, що дитина пропустила один із них, вона втрачає шанс набути певну здатність природним шляхом і іншої такої можливості вже не буде.

Перший з цих періодів розтягнувся від народження дитини до шести років. Незважаючи на різноманітність своїх проявів, тип розумової діяльності залишається єдиним для всього цього періоду. У просторі від нуля і до шести років чітко виділяються дві підфази. Перша - від народження до трьох років - характеризується таким типом ментальності, підступитися до якого дорослі не в змозі. Отже, надавати прямий вплив на нього неможливо. І дійсно, для дітей цього віку не існує навчальних закладів. На другій підфазі - від трьох до шести років - тип залишається тим же, але дитина вже може піддаватися деякому впливу. Даному періоду в цілому властива глибока трансформація особистості

Наступний період - від шести до дванадцяти років - характеризується зростанням без якісних змін. З точки зору психіки це період спокійний і безтурботний, період здоров'я, сили і стійкості.

Третій період - від дванадцяти до вісімнадцяти років - своїми бурхливими трансформаціями нагадує нам перший. Він також може бути розділений на дві підфази: від дванадцяти до п'ятнадцяти і від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років. Він також характеризується фізичними змінами тіла, яке досягає своєї зрілості. Після вісімнадцяти років людина може вважатися цілком розвиненим, і ніяких значимих змін з ним вже не відбувається. Далі він росте тільки у віковому плані. [19]

Монтессорі зі сторінок своїх праць намагалася донести до всіх, що діти - не ляльки в руках батьків та педагогів, що у них є свої інтереси і потреби, які необхідно враховувати в процесі виховання. Вона зробила висновок, який актуальний і до цього дня: "Щоб виховувати дитину, - треба її знати, щоб її знати, - треба за нею спостерігати, а щоб за нею спостерігати, - треба дати їй свободу". І дійсно, спостерігати за дитиною, яка насильно була засаджена за парту, безглуздо - що-небудь, крім швидкої втрати інтересу до всього що відбувається, ви навряд чи побачите. Але коли дитина зайнята важливою і цікавою для неї діяльністю, можна без зусиль відмітити, як виявляється її особистість. [5]

2.2 Учитель

Марія Монтессорі бачила роль учителя не в навчанні, а в керівництві діяльністю, тому вона надавала перевагу терміну «керівник», а не «вчитель».

Педагог, що працює по системі Монтессорі, не вчить дитину, а лише слідкує за нею, ненав'язливо керуючи її діями, тобто він втручається лише в крайньому випадку, якщо в малюка зовсім нічого не виходить. Для початку він показує, як правильно користуватися усіма предметами, а потім малку надається самостійність.

«Чим раніше ми почнемо виховувати в дітях прагнення самим досягати своїх цілей, тим скоріше створимо сильних, а відповідно, самостійних і вільних людей», - говорила Марія Монтессорі. Головний девіз її методики:» Ти вже достатньо дорослий і можеш зробити це сам!». Система розрахована на те, що малюк вчиться сам в процесі діяльності.

Через це роль вчителя в педагогіці Монтессорі сильно відрізняється від звичної для нас: вчитель не веде дитину, а сам йде за нею.

Такий вчитель не претендує на центральну роль, як це прийнято. Його участь не така активна і помітна на перший погляд, та аж ніяк не менш важлива Задача вчителя в тому, щоб підготувати середовище, що сприяє саморозвитку маленької людини, допомогти їй організувати свою діяльність, спрямовуючи її грамотно і ненав'язливо, дати свободу експериментувати з цим середовищем. Вчитель має бути компетентним у всіх областях знань[19]

Те, що робить вчитель, звичайно має три етапи.

1. Етап

Учитель стає опікуном і охоронцем навколишнього середовища. Він займається цим замість того, щоб страждати через неповагу дітей. Всі предмети повинні бути у хорошому стані і перебувати в порядку. Все повинно бути продумано, тоді й дитині ці матеріали завжди будуть здаватися новими і готовими для використання. Крім того, вчитель теж повинен бути привабливим, з приємною зовнішністю, охайним, чистим, спокійним і повним гідності. Це ідеал, до якого кожен повинен прагнути. Перебуваючи в суспільстві дітей, необхідно завжди пам'ятати, що діти - це «виборці». Зовнішність вчителя - перший крок до завоювання їхньої довіри та поваги. Отже, перший обов'язок вчителя - спостереження за навколишнім середовищем. Вплив навколишнього середовища опосередкований, але, якщо його не буде, не буде і ефективних постійних поліпшень: фізичних, інтелектуальних, духовних.

2. Етап

У початковий період, перед концентрацією дітей, вчитель повинен проявити себе, він повинен бути подібний до полум'я, що зігріває все своїм теплом, захоплювати до себе і вливати нові сили. Учитель не повинен боятися, що він перерве якийсь важливий фізичний процес, який ще не встиг проявитися. Перед концентрацією керівник може робити в більшій чи меншій мірі те, що вважає за потрібне, він може втручатися в діяльність дітей настільки, наскільки вважає за необхідне.

Учитель, що має дар зачаровувати дітей, може запропонувати їм виконати різні вправи, навіть ті, які не мають пізнавальної цінності, але які можуть заспокоїти дітей.

3. Етап

До того, як познайомити дітей з сенсорним матеріалом, будь-який вчитель повинен почекати, поки вони зможуть знайти в собі сили зосередитися на чому-небудь, і звичайно, як я вже говорила, це відбувається на вправах з практичного життя. Коли дитина починає проявляти інтерес до одного з них, вчитель не повинен переривати його, так як цей інтерес відповідає законам природи і розкриває весь цикл нової діяльності. [12]

Тепер вчитель повинен бути обережний. Не втручатися означає не втручатися ні за яких обставин. Саме в цей момент вчитель найчастіше помиляється. Дитина, яка до цього часу була важкою, врешті-решт зосереджується на якійсь роботі. Вчителю, що проходить повз неї, достатньо просто сказати: «Добре», - щоб зіпсувати розпочате. Мине не менше двох тижнів, перш ніж у дитини знову з'явиться до чого-небудь інтерес. Дитина, якій важко що-небудь виконати, дитина, до якої приходить на допомогу вчитель, може відмовитися від цієї роботи, залишивши її вчителю. Інтерес дитини концентрується не тільки на самій операційній частини роботи, а найчастіше на подоланні труднощів, пов'язаних з нею. «Якщо вчитель так хоче зробити це замість мене, хай робить. Мені це більше не цікаво », - таке ставлення дитини.

Похвали, допомоги або навіть погляду буває достатньо для того, щоб перервати дитину або порушити її діяльність. Може здатися дивним, але таке трапляється навіть тоді, коли дитина починає усвідомлювати, що за нею спостерігають.

Уміння вчителя не втручатися приходить з практикою, як і все інше, але воно ніколи не приходить легко. Це означає, що вчителю потрібно піднятися до духовних вершин. Ця одухотвореність усвідомлює, що навіть допомога може бути джерелом гордості.[3]

2.3 Середовище

Наш метод порвав зі старими традиціями: він знищив лаву, - бо дитина не повинна більше сидіти нерухомо і пасивно слухати уроки вчительки; він знищив і кафедру, бо вчителька не повинна більше давати колективних уроків, що було звичайним при старих системах. Нова проблема полягає насамперед у наступному: організувати середовище, що відповідає потребам діяльної дитини. Необхідність його очевидна: якщо місце скасованих уроків замінює безпосередня діяльність самої дитини, то потрібно надати цій діяльності зовнішній матеріал, за допомогою якого вона може проявлятися.

Тому нашим першим кроком у цьому напрямку і було перетворити класи в справжні «Будинки дитини», мебльовані відповідно зростанню і силам істот, що їх населяють. [11]

Головним нововведенням в меблюванню школи я вважаю скасування парт та лавок. Я замовила столи на широких міцних восьмигранних ніжках; вони стійкі і в той же час такі легкі, що дві чотирирічні дитини вільно переносять їх з місця на місце. Столи чотирикутні і досить великі для того, щоб там сіли двоє дітей, а при тісному розміщенні знайшлося б місце для трьох. Крім них, є маленькі столики, за якими діти працюють самостійно.

Я замовляю і особливі маленькі стільці. Стільці ці дуже легкі і мають витончений вигляд. Крім того, в кожному класі стоять зручні крісла з дерева або лози. Іншу приналежність нашого класного меблювання складають маленькі умивальники, настільки низькі, що ними можуть користуватися навіть трирічні діти. Ще там поставлені шафки для зберігання «свого» шматочка мила, щіточки для зубів і т.д.

У кожному з наших класів є ряд довгих низеньких шаф, спеціально для навчальних посібників (дидактичних матеріалів). Двері цих шафок відкриваються без особливих зусиль, і піклування про матеріали довірено самим дітям. На шафки ми ставимо квіти в горщиках, вази з рибами, клітки з пташками або іграшки, якими дітям дозволяється грати безперешкодно. Чимало простору у нас зайнято чорними дошками, підвішеними так, що до них дістає і найменша дитина. При кожній дошці - скринька, в якій зберігається крейда і біле полотно, що заміняє нам звичайні витиралки. Така наша обстановка. [8]

Приміщення вільної школи повинні відповідати спеціальним умовам: психічна гігієна важлива для дитини так само, як і фізична.

У сучасних школах біла одноманітність, миються всі до єдиного предмети. Обстановки демонструють тріумф епохи, коли боротьба з мікробами вважається єдиним порятунком життя людини.

Психологічна гігієна вимагає збільшення розмірів кімнат, але не через дихання. Гарне опалення дозволяє відкривати вікна і зводить нанівець всі розрахунки кубічних метрів повітря. Збільшити розмір класу необхідно заради свободи руху, яку ми повинні надати дитині. Природно, дитина ходить не в порожній кімнаті. Досить збільшити клас настільки, щоб діти могли рухатися серед меблів. Якщо говорити про ідеал, психологічно комфортне приміщення в два рази більше фізично комфортного. Відомо, що напівпорожня кімната створює відчуття легкості, немов обіцяє цілющу можливість руху. Це почуття благополуччя більш інтимно, ніж інший комфорт, що забезпечує потреби дихання у захаращеному невеликому класі.

Невелика кількість меблів - запорука гігієни. Тут сходяться вимоги фізичної та психічної гігієни. У наших школах меблі легкі, прості і економічні. Якщо вони миються, чудово, тому що хлопці навчаються їх мити. Для них ця вправа приємна і корисна. Важливо, щоб меблі були красивими, «художніми». Краса в даному випадку пов'язана не з надмірностями, але з грацією, гармонією ліній і фарб, з простотою і легкістю меблів.

Духовна школа не ставить ніяких обмежень красі обстановки, крім економічних можливостей. Ви думаєте, прикраси будуть відривати дитину, сконцентровану на роботі? Нічого подібного, краса надихає зосереджених і дає відпочинок втомленим. У школі, яка хоче перетворитися в лабораторію спостережень за людським життям, має бути красиво.

Дитячі меблі, столи та стільці, слід зробити легкими, не тільки щоб дитячі руки легко їх пересували, їх крихкість стає навчальною. З тієї ж причини ми даємо малюкам порцелянові тарілки, скляні стакани, тонкі вазочки. Ці предмети - справжні зрадники кожного грубого, незграбного, неправильного руху. І дитина змушена виправлятися, вчитися не зіштовхувати, не перевертати, не розбивати, співставляючи свої рухи і стаючи поступово їх господарем. Він звикає по можливості не бруднити красиві веселі меблі, що додають радість всьому навколо. Так діти досягають чудової координації своїх довільних рухів. Подібним чином людина, вихована на музиці й тиші, з усіх сил намагатиметься не шуміти, щоб не дратувати свої «виховані» вуха. [9]

2.4 Принципи школи Марії Монтессорі

Зараз психологи стверджують, що в одного вчителя не повинно бути більше 6-7 учнів, щоб увагу можна було приділити кожному. Такий напрям в освіті називають індивідуальним методом. У мене інший погляд на цю проблему, оскільки фундаментальним нашим принципом не є освіта дитини як таке. Індивідуальність навчання полягає в створюваному нами підготовчому середовищі, де дидактичний матеріал вибирає не вчитель, а сама дитина. Індивідуальне навчання засноване на свободі вибору дитини.

Мій метод відрізняється і від індивідуального навчання, хоча ключові слова одні: індивідуальність і інтерес.

У нашому методі культура доходить через матеріал до дітей наймолодшого віку. Культура ця виражена в систематичній індивідуальній роботі, що має у своїй основі індивідуальний інтерес.

Сьогоднішній матеріал нашої школи заснований на безлічі виборів, які діти роблять самі по собі з великої кількості речей, що знаходяться в їх розпорядженні. Такий відбір привів мене до думки, що існує цілком певне число матеріалів, достатніх для культурного розвитку дитини. Фундаментальним при підготовці матеріалу є вимога мати на клас лише один зразок даного типу. У багатьох школах вчителі, повернувшись з наших курсів, хочуть мати два повних комплекти матеріалу, а деяких його частин навіть по три-чотири. Але стає очевидним, що дисципліна тим самим послаблюється. Якщо ж скоротити кількість зразків, дисципліна повернеться. Все в нашій школі ґрунтується на показаному дітьми. Ми йшли за дитиною, і вона підказала нам, як організувати і побудувати школу, скільки дітей має бути в одній групі. Ми вважаємо, що краще всього, якщо їх буде 30-40 або навіть більше. Це залежить від можливостей вчителя. Коли дітей менше 25, показники знижуються, а в класі з 8 дітей позитивних результатів взагалі важко досягти.

У нашій школі ми прагнемо до різновікової групи або, принаймні, до різниці в 3 роки. Таку вимогу висуває життя: як у сім'ї, де діти і трьох, і п'яти, і шести років. Логіка природи!

Де б наш метод як розвивався, скрізь видно зв'язок між шкільним та дошкільним навчанням. Один з секретів цього - відкриті двері. Наші діти вільно переміщаються з кімнати в кімнату, потрапляючи туди, де займаються старші. У заняття звичайної школи це внесло б жахливий безлад.

Один з вдалих досягнень сучасної архітектури - перегородки між класами, виконані у вигляді низьких, на рівні дитячих голів, стін. Учитель може спостерігати за всіма дітьми відразу. Іноді, щоб зробити кімнату більш барвистою, використовують штори. Ці низькі стіни можуть служити підставками для квіткових ваз і вазонів з кімнатними рослинами.

Які наслідки такої свободи, де у дітей не лише свобода вибору, але й свобода пересування? Проводячи численні експерименти, ми помітили, що в ситуації свободи дитина шукає і займає за своїм бажанням якесь певне місце. Мабуть, в людині закладена потреба до власного будинку, притулку. «Мені потрібно бодай трохи місця, щоб назвати його своїм». Тому в наших школах є маленькі стінні шафки, де у кожної дитини свій ящичок, в якому він може зберігати, що йому хочеться.

Цікава штука - прагнення дітей до порядку! Вони хочуть, щоб речі стояли на одних і тих же місцях; вони беруть матеріал, працюють з ним в саду, а потім ставлять на полицю точно на те місце, звідки взяли. Свобода пересування розвиває в людині нагальну потребу до фіксації місця. Ось чому дитина, покидаючи клас, не тікає на вулицю, а ходить по інших групах і бачить, що цікаві речі мають своє продовження.

Ви не можете собі уявити, наскільки добре молодший вчиться у старшого, наскільки терплячий старший до ускладнень молодшого. Немає нічого, що змусило б вас дізнатися що-небудь краще, ніж навчити цьому іншого, особливо якщо самі ви знаєте предмет недостатньо добре. Адже робота іншого виступає як контроль помилок і спонукає отримати більше знань.

Все це наштовхує на думку, що існують градації психічного розвитку, і різниця між дитиною і дорослим так велика, що дорослий може надати маленькій дитині допомогу набагато меншу, ніж той, хто ближче до нього за віком. Тому кажуть: «Щоб зрозуміти дитину, треба самому бути дитиною». Різні віку у школі - велика підмога для вчителя.

Отже, головне, що ми повинні пам'ятати. По-перше, це інтерес дитини, який приводить його до зосередження на навчанні. По-друге, співпраця дітей, неоціненна база якого - різновікові. По-третє, існування людського інстинкту автономності, який призводить до дисципліни і порядку. І все це основи організації школи мого напрямки. [10]

Перша умова школи Монтессорі - організоване середовище. Група не схожа на звичайні дитсадкові кімнати з іграшками. Приміщення поділено на зони - практичну, навчальну, зону сенсорного розвитку. Поки молодші навчаються прати, прасувати, готувати їжу в "практичній", старші діти в навчальній зоні осягають основи світобудови, математику, російська та англійську мови. Монтессорі - педагогіка передбачає розвиток дітей у різновікових групах, і тільки на час занять діти розбиваються на підгрупи по 8-10 осіб.

Друга умова - це матеріали Монтессорі. Дорослі давно помітили, що дітей більше цікавлять не іграшки, а повсякденні побутові предмети: каструльки, намистини, палички. На основі цього спостереження Марією Монтессорі були створені її знамениті "Рожева вежа", "Золотий математичний матеріал", "Смакові банки", "Біологічний комод" і ще сотні інших розвиваючих "іграшок", за допомогою яких діти вивчають основи наук і загострюють свій зір, слух, дотик.

Третє, дуже важлива умова - це спеціально підготовлені педагоги. У системі Монтессорі вихователю (або вчителю, як його тут називають) відводиться особлива роль. Він не центр навчального процесу, як у традиційній школі, - в його завдання входить лише навчити дитину працювати з матеріалами, вміти відповісти на питання і стежити за розвитком кожної дитини.[4]

3. Поширеність Монтессорі-педагогіки

3.1 Система Монтессорі в світовій педагогіці

Педагогіка видатного італійського гуманіста Марії Монтессорі як справедливо стверджують, «завоювала весь світ». У світовому педагогічному досвіді не було і немає такого органічного поєднання різних знань, як у розробленій нею технології. Загалом педагогічна система М. Монтессорі репрезентує теорію вільного виховання й сенсуалізму у педагогіці. Глибина реалізованих у цій технології теоретичних положень, досконалий методичний і дидактичний інструментарій дають змогу використовувати її у різних педагогічних умовах.

Педагогічні ідеї М. Монтессорі стрімко здобували прихильників у різних країнах. Багатьох із них у 20-40-ві роки вона відвідувала особисто, організовуючи там з феноменальним успіхом лекції й демонстраційні заняття. Всюди створювались дитячі заклади, які працювали за системою Монтессорі. Її педагогіка не знала державних, національних і релігійних кордонів. Серед друзів М. Монтессорі були австрійський психіатр, психолог Зігмунд Фрейд (1856-1939), американський філософ, психолог і педагог Джон Дьюї (1859-1932), швейцарський філософ, психолог Жан Піаже (1896-1980), американський винахідник у сфері техніки Томас Едісон (1847-1931) та ін.

Педагогіка Монтессорі і сьогодні застосовується в дитячих садах багатьох капіталістичних держав. За останній час з'явилися спеціальні роботи, в яких описується використання системи Монтессорі в США, ФРН та інших країнах.

У країнах соціалізму створена наукова система дошкільного виховання, яка ввібрала в себе всі кращі досягнення світової педагогіки і продовжує уважно прислухатися до передової теорії і досвіду дошкільних установ світу. Ця система включає і деякі позитивні елементи досвіду Монтессорі та її послідовників, відкидаючи її класову спрямованість і буржуазну ідеологію.[20]

Повернувшись до Європи після Другої світової війни педагогіка Монтессорі отримала друге життя. У багатьох країнах існують національні асоціації Монтессорі педагогів і відділення AMI. А в Нідерландах близько 30% середніх шкіл працюють по її системі. До Росії педагогіка Монтессорі повертається в 1992 році. Декілька команд одночасно беруться за підготовку вчителів для дошкільних Монтессорі - класів. Але лише Московському Центру Монтессорі удається налагодити контакти з ami-курсом, який проводить в Мюнхені Монетессорі-тренер Марія Рот. Цей курс з 1993 по 1998 рік закінчило вісім посланців Росії. Вони і стали викладацьким кістяком курсу, організованого Центром Монтессорі. У 1998 році заступник директора Центру Софія Сумнительная зустрілася в Мюнхені з генеральним секретарем AMI Ренильдой Монтессорі й отримала схвалення на відкриття в Москві Асоціативного AMI -курса по підготовці учителів для дошкільних класів. Так російські Монтессорі-педагоги остаточно увійшли до європейської спільноти.

За роки роботи в Москві Центру Монтессорі, підготовлені в нім учителі, відкрили близько 400 дошкільних класів в 80 містах Росії, Білорусі і України. В останні роки групи виникають і за ініціативою батьків які займалися в "Батьківському Університеті" Центру Монтессорі.[9]

Радянськими дослідниками сенсорного розвитку дітей позитивно оцінена постановка питання і істота дидактичного матеріалу Монтессорі, але разом з тим вони відзначають, що розвиток кожного органу чуття окремо на абстрактному, відірваному від життя матеріалі вкрай штучно і абсолютно неправомірно, оскільки дитина насправді всебічно сприймає предмети оточуючого її світу.

У світі існують десятки тисяч шкіл Монтессорі (дитячих садків, початкових шкіл, гімназій, ліцеїв), у деяких університетах та інститутах є відділення, які готують Монтессорі-вчителів. У Англії з усіх базових шкіл для дітей 4-12 років 20 відсотків складають Монтессорі - школи. У Голландії - 40 відсотків. У США національні Монтессорі-суспільства об'єднують 10 тисяч шкіл і ліцеїв для дітей від 4 до 12 років. У Росії система створена італійським педагогом Марією Монтессорі, була в 1926 році заборонена і забута майже на сімдесят років. Між тим саме ця педагогічна система здатна виховати людей нової економічної формації: відповідальних, незалежних, упевнених в собі.

У США, Голландії налагоджено випуск дидактичного матеріалу Монтессорі. З 1929 р. діє Міжнародна асоціація Монтессорі (Association Montessori International - AMI), президентом якої до 1952 p. була М. Монтессорі. У 1993 р. було створено Міждержавну альтернативну Монтессорі-асоціацію (МАМА), що об'єднала учених, педагогів-практиків України, Росії, Білорусі, Казахстану, які вивчають і застосовують її технологію.

Усе це підтверджує слова російської послідовниці педагогіки М. Монтессорі Юлії Фаусек (1863-1943), яка у 1924 р. писала: «Настане час, коли школи Монтессорі вкриють мережею всю Європу... Немає більш інтернаціонального методу виховання дітей, ніж метод Монтессорі. Різні діти різних країн у виявах свого інтелектуального розвитку є дітьми однієї нації - дітьми мислячого людства». [17]

3.2 Система Монтессорі в Україні

монтессорі педагогічний виховання вчитель

Немало прихильників здобула педагогічна система М. Монтессорі серед вітчизняних спеціалістів, які започаткували суспільне дошкільне виховання в Україні. Найактивнішими і найпослідовнішими серед них були О. Дорошенкова, Н. Лубенець, С. Русова. Ідеї Монтессорі пропагував журнал «Дошкольное воспитание», що виходив друком у Києві. У 1915 р. побачила світ книга ініціатора створення і керівника київського Товариства народних дитячих будинків Наталії Лубенець (1877-1943) «Фребель і Монтессорі», яка зазначала, що «праці Монтессорі становлять еру в історії дошкільного виховання і доводять, що це - найважливіше і найшляхетніше завдання, яке потребує інтелігентності та великої душі». Автор першої концепції національного дитячого садка в Україні Софія Русова (1856-1940) майже у кожному розділі книги «Дошкільне виховання» (1918) апелювала до авторитету Монтессорі. Високо оцінювала вона «уроки номенклатури», які «готують дитину до абстрактного думання», «новий дитячий садок», як і головні принципи її педагогічної системи. Поділяла Русова погляди М. Монтессорі на педагога як на уважного спостерігача і вдумливого дослідника дитячої душі.

Протягом 20-30-х років XX ст. багато навчально-виховних установ України широко застосовували елементи технології М. Монтессорі.

Освітня парадигма ХХІ ст. націлена на пошук такої системи освіти, яка вчила б людину жити й діяти відповідно до універсальних законів Природи і Космосу. Діяльність громадянина постіндустріальної цивілізації потрібно спрямувати на збереження життя. В цьому сенсі педагогічні ідеї М. Монтессорі набувають особливої актуальності. Вони мають увійти до активного арсеналу гуманізації навчально-виховних закладів як складова частина проблеми культивування у людини свідомості. [1]

Створення незалежної самостійної Української Держави датується 24 серпня 1991 р. Важливими чинниками становлення незалежної України є освіта і виховання. Тому вже в 1991 р. постало питання про вироблення нової освітньої політики, завдяки якій можна було б узгодити з місць освіти відповідно до сучасних потреб суспільства. З цією метою було прийнято Державну національну програму «Освіта»

У виховному процесі центральними є виховання загально - людських цінностей особистості (доброти, милосердя, толерантності тощо), стимулювання її внутрішніх сил до саморозвитку і самовиховання.

Але, щоб виховати творчу особистість, необхідно створити умови для розвитку її здібностей. За цією метою створюють навчальні заклади різних типів. Серед них почесне місце належить альтернативним й авторським навчальним закладам.

Альтернатива означає необхідність вибору одного з двох або кількох можливих рішень, напрямів, варіантів.

Альтернативні школи виникають, як правило, на противагу державним офіційним навчальним закладам. Вони відрізняються своєю метою і змістом. Наприклад, за кордоном школи Монтессорі відомі, як навчальні заклади, які за мету виховання ставлять розвиток внутрішніх сил і почуттів дитини, а всі методи і форми навчання та виховання підпорядковані реалізації цієї мети. Ідеї виховання італійського педагога М. Монтессорі тримають своїх прихильників не лише в Бельгії, Німеччині, Голландії, Італії, США, Франції, Англії, а й в Україні. У Києві з 1992 р. розпочала роботу «Школа Монтессорі - від 3 до 7». Головний принцип М. Монтессорі, яким керуються вихователі, - «Допоможіть мені це зробити самому». Тому діяльність учителя - Монтессорі значно відрізняється від діяльності вчителя у традиційних навчально-виховних закладах. Учитель - Монтессорі має пристосуватися до учнів, полегшити їх внутрішню роботу, допомогти душі дитині почати жити. Головне завдання вчителя розвивати, пробуджувати духовний світ дитини, а не навчати. Для цього він повинен забути про себе і проживати життя разом з учнем. Учитель не вимагає, а запрошує учня до пізнавальної діяльності, спонукає його до відкриття своєї сторінки у Всесвіті.

В основі роботи вчителя - Монтессорі лежить метод спостереження. завдяки цьому методу вчитель бачить результати свого впливу на дитину, його недоліки і перспективи подальшого розвитку.

Важливим у педагогічній діяльності вчителя є створення атмосфери взаємосприйняття та взаєморозуміння. Досягти цього можна лише забезпечивши свободу розумової та фізичної діяльності учня.

Учитель-монтессорі надає перевагу практичним методам над словесними. Він мало говорить, а більше показує і намагається розпалити жагу до самостійної роботи. Тільки тоді, коли учень сам здобуває знання, вони стають невід'ємною часткою його світогляду.

Учителів-монтессорі для київської школи допомагала готувати вчителька з Нідерландів Елізабет ван Сантян. За кордоном учителі-монтессорі проходять три ступені підготовки і мають спеціальний диплом.

У «школі Монтессорі - від 3 до 7» велику увагу приділяють організації навколишнього середовища, розробці дидактичного матеріалу, який використовується: 1) для сенсорного розвитку; 2) для когнітивного розвитку; 3) для набуття практичних навичок.

У школі вчителі і вихователі чітко дотримуються трьох основних положень педагогічної теорії М. Монтессорі:

- виховання має бути вільним;

- виховання має бути індивідуальним;

- виховання має спиратися на дані спостережень за дитиною.

Слід зазначити, що незмінними залишаються тільки основні фундаментальні положення концепції Марії Монтессорі, але педагогічний колектив школи Монтессорі творчо використовує ідеї італійського педагога, враховуючи національні та суспільно-економічні умови України.

Київська «Школа Монтессорі - від 3 до 7» - це лише перший в Україні паросток альтернативної школи. У перспективі педагогічний колектив планує створити «Школу Монтессорі» ІІ ступеня. Будемо сподіватися, що і в нас з часом школи Монтессорі будуть охоплювати навчання дітей до 18 років, як це практикується в Голландії. [2]

Висновок

В даний час педагогічну систему Монтессорі використовують у всьому світі. Основною відмінністю Монтессорі - педагогіки від традиційних дитячих садочків є відношення до дитини як до унікальної, вільної, неповторної особистості, з своїм власним планом розвитку, своїми способами і термінами засвоєння навколишнього світу.

Монтессорі - педагогіка унікальна. ЇЇ основа полягає в розумному відношенні між свободою і чіткою структурою, спеціально створеною для маленької дитини. ЇЇ метод забезпечує дітей цікавою для них діяльністю, надає ретельно розроблені дидактичні матеріали, які відповідають природнім потребам дитини.

Система Марії Монтессорі надає дітям базу для формування особистості - особистості всесторонньо розвиненої, відповідальної, щасливої і освіченої

Діти, які відвідують групи Монтессорі, набувають величезної внутрішньої мотивації до навчання, здатності концентруватися на роботі, самостійності, вони володіють гарними навичками спілкування в соціумі і внутрішньою дисципліною. Цей метод також тренує волю, високе відчуття відповідальності, любов до праці і прагнення до вдосконалення себе, розвиває інтуїцію і соціальну адаптованість. Методика Монтессорі допомагає дітям бути самостійними, легко орієнтуватися в житті беж допомоги батьків, пізнавати себе і навколишній світ, поважати оточуючих. Для занять не потрібно дорогого обладнання чи особливих ігор, кожна дитина має право сама вирішувати що їй цікаво. Та не можна не сказати і про недоліки даної методики. Так, педагогіка Монтессорі сприяє розвитку моторики, аналітичних здібностей, тобто лівої півкулі, при цьому творча права півкуля практично залишається без уваги. В школах Монтессорі практично не використовують рольових ігор, значимість яких досить велика. Дивним є і відношення до книг, дитину не вчать малювати. В класичному вигляді така педагогіка підходить не кожній дитині. Схильний до аутизму малюк може повність замкнутися в собі, а активна і шумна дитина при наданні їй цілковитої свободи, яку пропагує дана методика, може стати неконтрольованою. Та на сьогоднішній момент класична Монтессорі - педагогіка в оригінальному вигляді майже не використовується, спеціалісти використовують додаткові робочі зони, знаходять інший підхід до дітей, допомагаючи їм ставати повноцінними і успішними особистостями.

Література

1. http://www.montessori-center.ru

2. http://www.montessori-press.ru

3. Афанасьева Т.И. Учить по Монтессори (из опыта работы). ? М.: МЦМ, 1996. - 48 с.

4. Большая книга Монтессори. Д. Орлова. - Прайм-Еврознак, 2008.

5. Буторина М., Хилтунен Е. Монтессори - материал: Школа для малышей. - М.: Мастер, 1992. - 80 с.

6. Эфрусси П. Биопсихологические основы педагогики Монтессори // Новые идеи в педагогике. - Л., 1924. - Сб. 5. - C. 5-37.

7. Монтессори М. Дом ребенка. Метод научной педагогики. ? М.: Задруга, 1913. - 339c.

8. Монтессори М. Значение среды в воспитании: Пер. с итал. К.Памфиловой // Частная школа. - 1995. - №4. - С. 122-127.

9. Монтессори М. Мой метод. ? М.: Астрель, АСТ, 2006. ? 358 с.

10. Монтессори М. О принципах моей школы: Пер. с англ. В. Злотопольского // Дичковская И.Н., Пониманская Т. ? М., 1996. - С. 18-22.

11. Монтессори М. Педагогические методы, применяемые в «Домах ребенка» // Монтессори М. Дом ребенка: Метод научной педагогики: Пер. с итал. С. Займовского. - Гомель, 1993. - С. 86-106.

12. Монтессори М. Подготовка учителя: Пер. с англ. И.Дичковской // Альманах «МАМА»: Научно-методическое издание Межрегиональной альтернативной Монтессори-ассоциации. - Вып. 1. - М., 1994. - С. 354.

13. Монтессори М. Помоги мне сделать это самому / Сост., вступ. статья М.В. Богуславский, Г.Б. Корнетов. - (Педагогика детства) Научный редактор С.В. Лыков. - М.: Изд. дом «Карапуз», 2000. - 272 с, ил.

14. Монтессори М. Разум ребенка // Монтессори. - М., 1999. - С. 28-93.

15. Монтессори. М // Составитель М.В. Богуславский, (сборник опубликованных фрагментов книг М. Монтессори). ? 1999.: Изд. Дом Шалвы Аминашвили - 224 с

16. Найкращі методики виховання. / Під ред. І.С. Лісіциної. - Харків, 2011.

17. Полякова Н. Счастливый юный исследователь или развиваемся вместе с Монтессори. // Журнал "Дети" ? №6 (26). ? 2005.

18. Сумнительный К.Е. Как помочь ребенку построить себя? (Беседы о Монтессори-педагогике). ? М.: МЦМ, 1999. - 64 с.

19. Сорокова М.Г. Система М. Монтессорі: Теорія і практика / М.Г. Сорокова. - М.:Академія, 2005.

20. Фаусек Ю.И. Педагогика Марии Монтессори: статьи, дневники, рукописи - М.: Генезис, 2007.

Размещено на Allbest.ru