Патріотичне виховання підлітків та юнаків у виховній роботі школи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Патріотичне виховання - це сфера духовного життя, яка проникає в усе, що пізнає, робить, до чого прагне, що любить і ненавидить людина, яка формується (В. О. Сухомлинський).

Патріотичне виховання -- виховна діяльність, спрямована на формування в учнів почуття патріотизму, тобто доброго відношення до батьківщини та до представників спільних культури або країни. Таке виховання включатиме розвиток любові до батьківщини, національної самосвідомості й гідності; дбайливе ставлення до рідної мови, культури, традицій; відповідальность за природу рідної країни; потребу зробити свій внесок у долю батьківщини; інтерес до міжнаціонального спілкування; прагнення праці на благо рідної країни, її народу. Має застосовування як у сім'ї та школі, так і в державних і громадських організаціях, засновуючись на впевненості в позитивному ефекті такого ж відношення. В основі будь-якого суспільства лежить система цілей, яка виробляється на основі культури суспільства і системи цінностей цього суспільства.

В Україні патріотизм повинен бути введений в ранг національно значимої і об'єктивно необхідної цінності, тому що він являє собою одне з найбільш глобальних людських почуттів, закріплених віками і тисячоліттями. Патріотизм поєднує в собі любов до своєї Вітчизни, за свій народ, гордість за їх минуле і сьогодення, готовність до їх захисту.

В суспільстві що склалось і розвивається засвоєння патріотичних цінностей і норм життя - це перш за все об'єктивний, керований процес. Патріотизм не закладений в генах, він явище соціальне по своїй природі і тому не успадковується, а формується.

Зміст патріотизму визначається духовним і моральним кліматом суспільства, традиціями, колективним досвідом попередніх поколінь.

Змістовною стороною формування патріотизму є:

Формування високих духовно-моральних принципів та громадянської відповідальності, відданості своїй Вітчизні.

- Формування здорового способу життя підлітків і молоді, профілактика алкоголізму, правопорушень і бездоглядності.

Визначення власних ціннісних орієнтацій, відношення до своїх традицій і культури, минулого і майбутнього - все це стає не абстрактною теорією, а насущною проблемою сьогоднішнього дня.

Програма повинна визначити основні шляхи розвитку системи патріотичного виховання молоді, вміщувати систематизовані виклади концептуальних основ формування військово-патріотичних якостей, обґрунтування його змісту в сучасних умовах, основні напрямки участі в цій діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та громадських об'єднань. Програма орієнтована не лише на учнівську молодь, а на всі соціальні прошарки і вікові групи громадян України.

Об'єкт: Патріотичне виховання 

Предмет: Патріотичне виховання підлітків та юнаків у виховній роботі школи. 

Цілі:

-- підвищити рівень патріотичного розвитку школярів; 

-- забезпечити комплексний підхід до гармонійного розвитку школярів; 

-- підвищити ефективність виховання у дітей пізнавального інтересу до рідного краю, до своєї країни. 

Задача: Розробити програму за реалізації якої духовно і морально підняти патріотичну свідомість учнів до рівня української національної ідеї. 

Актуальність: Насправді проблема патріотичного виховання є актуальною в наш час, особливо після розпаду Радянського Союзу. І тому є важливим виховання патріотизму у підлітків в школі та сім'ї.

1. Патріотичне виховання учнів: мета, завдання, принципи

Патріотизм (від гр. patriotes -- батьківщина) -- любов до своєї батьківщини, відданість своєму народу, гордість за свій народ, прагнення захистити його надбання, продовжити примноження його загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей. Патріотизм проникає в усе, що пізнає, робить, до чого прагне і що любить особистість. Як зазначав В.О. Сухомлинський, патріотизм як діяльна спрямованість свідомості, волі, почуттів діалектично пов'язаний з освіченістю, етичною, естетичною й емоційною культурою, світоглядною стійкістю, творчою працею. Виховання патріотичної свідомості, почуттів і переконань неможливо відокремити від складного цілісного процесу формування особистості [10, с. 76].

Можна виділити щонайменше три різновидності патріотизму:

Етнічний патріотизм, що ґрунтується на почутті власної причетності до свого народу, на любові до рідної культури, до власної історії тощо. Цей патріотизм започатковується природою як відчуття родовидових ознак народу, що є вродженими. Ці ознаки розвиваються повноцінно, якщо дитина виростає у національно свідомій і національно-орієнтованій сім'ї, навчається в українській школі.

Територіальний патріотизм -- ґрунтується на любові до того місця на землі, до місцевості, ландшафту, клімату тощо, де людина народилася. На думку Г. Ващенка, є всі підстави вважати, що любов до рідного краю, в першу чергу, заснована на ранніх дитячих переживаннях, захопленнях. Для людини, як, зрештою, і для деяких інших живих істот, рідним стає все те, що вона сприймає найперше, найраніше.

Державницький патріотизм. Якщо остаточною метою нації є побудова власної держави -- її державне самовизначення, то головною метою виховання є розвиток у наших дітях державницького світогляду і державницького почуття -- того вищого патріотизму, який ґрунтується на державній ідеології й пов'язується з поняттям громадянськості. Різні люди і різні народності на нашій землі йдуть до цього патріотизму різними дорогами, але приходять до спільного. В ідеалі -- до нього повинні вести й етнічний та територіальний чинники, хоча етнічний патріотизм має тут значення вирішальне.

Сучасне розуміння патріотизму характеризується різноманітністю і неоднозначністю. Багато в чому воно пояснюється складною природою даного явища, багатим його змістом і розмаїттям форм прояву. Крім того, проблема патріотизму розглядається різними дослідниками в різних історичних, соціально-економічних і політичних умовах, залежно від особистої позиції, відношення до своєї Вітчизни, від використання різних сфер знань та інше.

У вітчизняній школі завжди приділяється велика увага вихованню у підростаючих поколінь етичних якостей особи, колективізму, громадськості, любові до своєї Батьківщини, шанобливого ставлення до історії своєї країни, до геральдики, до свого народу. При цьому велику роль у вихованні патріотичних відчуттів грають засоби масової інформації: радіо, художні вітчизняні кінофільми, театр, художня література.

Історична можливість нашого народу розбудувати власну державу (що стало можливим після розпаду Радянського Союзу) зумовлює потребу глибинної перебудови системи виховання в напрямі створення саме національного виховання. Воно повинно бути глибоко просякнуте національним духом -- не від почуття ненависті й ворожості щодо сусідів, а від любові до рідної землі. Ми перебуваємо лише на початку становлення такої національної системи виховання.

Питання національного виховання і, отже, побудови його системи ґрунтовно розглядалося на Першому українському педагогічному конгресі (1935 р.) у Львові. Воно було визначене як виховання для потреб нації: "...національне виховання значить те саме, що творення нації". Зміст національного виховання і характер його методів випливають з історичних умов і потреб нашого народу. Наголошувалося також, що національне виховання -- це не стільки засвоєння знань, скільки участь дитини в духовному, культурному та господарському розвитку свого народу, в творенні культурних цінностей.

Зрештою, в трактуванні самого поняття "патріотичне виховання" вже тоді виявила себе певна двозначність. По-перше, воно розглядалося як явище багатоаспектне, що охоплює мораль, виховання громадянина-патріота, релігійне, господарське та фізичне виховання, виховання сім'янина, виховання характеру тощо. Всі ці аспекти мають національний відтінок і національну орієнтацію, бо кожен народ дещо по-своєму трактує мораль, по-своєму ставиться до громадських справ, до свого господарства, до родини, має навіть власну систему фізичного виховання тощо. По-друге, під терміном "патріотичне виховання" Конгрес розумів також певні "концентровані" зусилля, спрямовані на розвиток національного самоусвідомлення української дитини, плекання в ній етнічних прагнень, певні спеціальні заходи, зорієнтовані на такі дещо вужчі, але важливі для нації цілі.

Нація приходить до свого самоусвідомлення на основі віри в національні ідеали. Головним для нас є ідеал України -- образ досконалого державного буття, який об'єднує українців

В усі часи українська ідея була для нашого народу інтегруючою силою. Вона спонукала козаків до подвигів та до великої жертовності, гартувала волю і шліфувала світогляд наступних поколінь борців за нашу свободу, зокрема, в часи світових воєн, коли воскресала надія на визволення.

Українська ідея завжди була цілющим джерелом для нашої культури, мови, звичаїв. Саме її стійкість спонукала чужинців визнавати нас і устами Вольтера сказати: "Україна завжди змагала до незалежності".

Національна ідея в своїх загальних вимірах постає як синтез національних цінностей і опредмечується в кодексах (наприклад, "Декалог націоналіста" та ін.), культурі та в світогляді українського народу.

Нарешті, вона може розглядатися як на національно-етнічному, так і на державному рівнях. І хоч ці рівні протиставляти не можна, все ж є підстави сподіватися, що вона матиме вирішальне історичне значення саме на рівні державності. Ось чому головним завданням сучасного українського виховання в цій ділянці є сприяти становленню в дитини державницького світогляду і громадянського патріотизму [3, с.55].

Держава, спираючись на формування високої правосвідомості підростаючих громадян, створює умови для соціального становлення та розвитку молоді, які ґрунтуються на визначених Законом України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" принципах:

1) поваги до загальнолюдських цінностей, прав людини і народів, історичних, культурних, національних особливостей України, її природи;

2) безпосередньої участі молоді (громадян віком від 15 до 28 років) у формуванні й реалізації політики та програм, що стосуються суспільства взагалі та молоді зокрема;

3) врахування потреб молоді, співвіднесення їхньої реалізації з економічними можливостями держави;

4) доступності для кожного молодого громадянина соціальних послуг і рівності правових гарантій;

5) відповідальності держави за створення умов щодо саморозвитку і самореалізації молоді;

6) єдності зусиль держави, всіх верств суспільства, політичних і громадських організацій, підприємств, організацій, установ та громадян у справі соціального становлення та розвитку молоді;

7) відповідальності кожного молодого громадянина перед суспільством і державою за дотримання Конституції та законодавства України. Формування правосвідомості тісно пов'язане з формуванням політичної культури [15, с. 69].

Здійснення патріотичного виховання ґрунтується на сукупності принципів, які відображають загальні закономірності і принципи виховного процесу і специфіку патріотичного виховання підлітків в загальноосвітній школі. До їх числа відносяться: 

1. обумовленість патріотичного виховання розвитком суспільства і подіями, що відбуваються в ньому; 

2. обумовленість змісту, форм і методів, засобів і прийомів патріотичного виховання віковими і індивідуальними особливостями учнів; 

3. діалектична єдність і органічний зв'язок між учбовим матеріалом і змістом позакласних і позашкільних заходів; 

4. інтеграція патріотичного виховання з іншими напрямами виховної роботи;

5. спирання на нові концепції організації і здійснення учбово-виховного процесу і на нове розуміння основних педагогічних понять; 

6. спирання на позитивне в особі вихованця і створення сприятливої психологічної атмосфери в процесі педагогічної взаємодії: 

7. координація взаємодії школи, сім'ї і громадськості в системі патріотичного виховання. 

В арсеналі діяльності з патріотичного виховання підростаючого покоління є багато засобів і методів впливу. Однак головне -- це включення кожної особистості в конкретну діяльність з творення й примноження багатства і краси своєї Вітчизни. [10, с. 48]

2. Взаємодія сім'ї та школи у вихованні патріотизму

Життя і становище нації значною мірою залежить від патріотизму її представників, що формується з раннього дитинства шляхом засвоєння національних вартостей. Цей процес спочатку є стихійним, а потім переростає у свідому любов до Батьківщини. 

Школа повинна бути державно-громадським загальноосвітнім навчально-виховним закладом, який організовує свою діяльність на грунті національної культури і національних традицій, який за змістом, формами роботи відповідає національно-культурним потребам України, її становленню і розвитку як суверенної держави.

Головною метою школи є формування і розвиток високоінтелектуальної, свідомої особистості з громадською позицією, готовою до конкурентного вибору свого місця в житті. У Законі України "Про загальну середню освіту" ( 651-14 ) визначені завдання загальної середньої освіти, акцентується увага на вихованні громадянина - патріота своєї Батьківщини, готового до подальшої освіти і трудової діяльності, з вільними політичними і світоглядними переконаннями; на формуванні творчої особистості учня, свідомого ставлення до обов'язків; вихованні поваги до національних цінностей нашого народу; виробленні навичок здорового способу життя.

Національною програмою патріотичного виховання населення, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства поставлено ряд завдань: утвердження високих моральних цінностей, політичної культури та трудової моралі, збереження повноцінного фізичного розвитку дітей і молоді, попередження злочинності,

запобігання інформації, що містить у собі елементи асоціальної поведінки, насильства, жорстокості, порнографії, пропаганди наркогенних речовин.

Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти визначила систему завдань, спрямовану на виховання гармонійно розвиненої, високоосвіченої, національно свідомої і соціально активної людини, що наділена глибокою громадянською відповідальністю, високими духовними якостями, родинними і патріотичними почуттями, є носієм кращих надбань національної та світової культури, здатної до саморозвитку і самовдосконалення.

Виховання органічно поєднане з процесом навчання дітей, опанування основами наук, багатством національної і світової культури.

Характер виховання повинен передбачати глибоке розуміння вихователем природи вихованців, їх індивідуальних рис і можливостей, поваги до особистості дитини, турботі про її гармонійний розвиток, встановлення взаємин співробітництва у навчально-виховному процесі.

Пріоритетним є всебічний та гармонійний розвиток особистості, яка здатна до саморозвитку, самовиховання і самореалізації, у своїй діяльності керується загальнолюдськими цінностями, глибоко розуміє традиції свого народу.

Успіх виховного процесу залежить від відносин між вчителем і учнем, які повинні будуватися на основі співдружності, співробітництва і ділового партнерства.

Вчитель і учень - рівноправні суб'єкти навчально-виховної діяльності. Тому варто більше уваги приділяти стимулюванню внутрішньої і зовнішньої активності учнів, їх оптимальній участі у спільній діяльності у справі виховання.

Підвищенню результативності виховної роботи в загальноосвітньому навчальному закладі сприяє вдосконалення нових форм роботи, пошук нових систем виховання, впровадження розвиваючих технологій.

Напрями виховної роботи:

Вирішення завдань виховної роботи здійснюється за напрямами:

громадянське виховання;

родинно-сімейне виховання;

військово-патріотичне виховання;

трудове виховання;

художньо-естетичне виховання;

моральне виховання;

екологічне виховання;

формування здорового способу життя;

превентивне виховання;

сприяння творчому розвитку особистості.

Мета громадянського виховання - сформувати свідомого громадянина, патріота, професіонала, тобто людину з притаманними їй особистісними якостями й рисами характеру, світоглядом і способом мислення, почуттями, вчинками та поведінкою, спрямованими на розвиток демократичного громадянського суспільства в Україні. Слід підкреслити, що головним організатором виховної роботи у класі, першим вихователем, консультантом, безпосереднім наставником є класний керівник, який спрямовує навчально-виховний процес, співпрацює з учнями, їх батьками, вихователями ГПД, вчителями-предметниками, керівниками гуртків, дитячими та молодіжними громадськими організаціями, організовує і проводить позаурочну та культурно-масову роботу.

Класний керівник планує і координує всю виховну роботу з класом з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей учнів, їх нахилів і інтересів, рівня сформованості учнівського колективу, сприяє розвитку самоврядування в класі, створює умови для організації змістовного дозвілля, проводить відповідні заходи щодо профілактики правопорушень, бездоглядності.

Система роботи класного керівника - це сукупність взаємопов'язаних між собою виховних заходів, які випливають із завдань громадянського виховання. Основними розділами виховної роботи класного керівника є:

Вивчення учнів, учнівського колективу.

Створення і розвиток класного учнівського колективу.

3. Організація і проведення позаурочної (позашкільної) виховної роботи

Співпраця з культосвітніми й позашкільними установами.

Робота з батьками.

Найпоширенішою формою організації виховної роботи є індивідуальна робота та класна година або година спілкування класного керівника, яка проводиться раз на тиждень. Такі години мають бути різноманітними за тематикою та формами проведення, пов'язаними із життям класу, школи, мікрорайону, міста, області, країни.

Складовою частиною виховної роботи є шкільне самоврядування, яке є однією із важливих умов залучення учнів до громадської діяльності. Учні мають право висловлювати свою думку і бути почутими, брати участь у прийнятті рішень, що стосуються їх життя.

Самоврядування виховує в учнів ініціативність, активність, самостійність, самокритичність, відповідальність, організаторські здібності. Формує вміння планувати, обирати головні напрямки у роботі, чітко налагодити контроль і перевірку виконання, правильно розподіляти обов'язки, забезпечити координацію дій.

До організації цієї роботи слід підходити дуже серйозно івідповідально, вибираючи оптимальні форми для кожного окремого закладу з урахуванням контингенту учнів, місцевих традицій, звичаїв тощо. Самоврядування в загальноосвітньому навчальному закладі має стати для учнів справжньою школою демократії, школою громадянського становлення підростаючого покоління.

Головними завданнями родинно-сімейного виховання є гармонійний всебічний розвиток дитини, підготовка її до життя в існуючих соціальних умовах, реалізація її творчого потенціалу, формування у дітей моральних цінностей з позиції її добра, справедливості, правди, людяності, розуміння пріоритету виховання дітей у сім'ї та гуманних взаємин між членами кожної родини, важливості ролі сім'ї у житті суспільства, створення сприятливої трудової атмосфери в сім'ї, виховання національної свідомості і самосвідомості, культури поведінки в сім'ї, залучення до традицій родинно-побутової культури українців, активної участі у всенародних і сімейних святах.

Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку дитини як особистості. Стаття 59 Закону України "Про освіту" ( 1060-12 ) покладає на батьків відповідальність за фізичне здоров'я і психічний стан дітей, створення належних умов для розвитку їх природних здібностей. Утримання своїх дітей до повноліття - це конституційний обов'язок кожного громадянина України.

Значну роль у вихованні школярів варто віднести спільним діям навчального закладу і сім'ї, ефективність яких залежить від особливостей організації роботи з батьками в сучасній школі.

Головними завданнями роботи загальноосвітнього навчального закладу з сім'єю є:

-пропаганда педагогічних знань з метою підвищення педагогічної грамотності батьків;

-організація заходів, спрямованих на оволодіння батьками системою умінь, необхідних для організації діяльності дитини вдома;

-гуманізація змісту та форм роботи з сім'єю і взаємовідносин, педагоги-батьки.

Батьки та вчителі повинні стати партнерами, активними співучасниками великого творчого процесу виховання учнів, що дозволить реалізувати виховну мету загальноосвітнього навчального закладу.

4.Українське патріотичне виховання і національні меншини

Патріотичне виховання є передумовою формування почуттів інтернаціоналізму. Український поет В. Сосюра писав: "Неможна любити народів других, коли ти не любиш Вкраїну!"

Інтернаціоналізм (від лат. inter -- між + natio -- народ) передбачає поважне ставлення до інших народів, їх історії, культури, традицій, мови, прагнення до взаємодопомоги. Інтернаціональне виховання здійснюється в процесі всієї життєдіяльності особистості в сім'ї, дошкільних і шкільних та професійних навчально-виховних закладах, у процесі безпосередньої участі людини в стосунках з представниками інших націй. Велика роль у вихованні почуттів інтернаціоналізму належить літературі та засобам масової інформації. Знання історії, культури, звичаїв і побуту інших народів сприяє формуванню моральної культури взагалі і культури інтернаціональних почуттів зокрема. Це особливо суттєво, коли український народ вибудовує демократичну державу, громадянами якої є представники багатьох національностей.

Закон України про національні меншини в Україні:

«Держава гарантує всім національним меншинам права на національно-культурну автономію: користування і навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови в державних навчальних закладах або через національні культурні товариства, розвиток національних культурних традицій, використання національної символіки, відзначення національних свят, сповідування своєї релігії, задоволення потреб у літературі, мистецтві, засобах масової інформації, створення національних культурних і навчальних закладів та будь-яку іншу діяльність, що не суперечить чинному законодавству».

Пам'ятки історії і культури національних меншин на території України охороняються законом.

У вирішенні проблеми патріотичного виховання дітей -- вихідців з національних меншин -- українська педагогіка керується заповітами Г. Ващенка. "...Треба пам'ятати, -- писав він, -- що на теренах України живуть і інші народи. З ними нам доведеться співпрацювати, а це можливе лише за умов справедливого ставлення до них, при якому захищаються права українського народу, але разом з тим не порушуються законні права інших народів" . Ця принципова позиція закладена і в нашій Конституції та в Законі про національні меншини.

Очевидно, що виховання нашої молоді в дусі українського патріотизму може стикатися з природним протиріччям між потребою бути лояльним громадянином держави, основу якої становить титульна нація, і бажанням національної громади (росіян, поляків, євреїв тощо) якнайповніше реалізувати себе в національно-етнічному відношенні. В педагогічному сенсі фокус цього протиріччя зосереджується переважно навколо трактування групи українських національних вартостей: які з них і наскільки є природно обов'язковими для всіх громадян.

Найперше, як ми вже зазначили, мусимо відкинути звичне нам поняття так званого інтернаціоналізму, яке передбачає денаціоналізацію і поросійщення як титульної нації, так і національних меншин. Кожен громадянин має сьогодні можливість і повинен в етнічному відношенні самовизначитися -- так, як це прийнято в усьому світі і як це з увагою трактували будівничі нашої освіти в 1917--1918 рр. Прагнемо бути букетом квітів, а не оберемком сіна.

Сказане, зокрема, означає, що серед так званих російськомовних громадян розрізняємо етнічних росіян і зросійщених етнічних українців, поляків, болгар, румунів та ін. Виховна політика держави щодо них мусить бути різною. Наприклад, ніхто не повинен "українізувати" в етнічному сенсі росіян. Наші намагання повинні спрямовуватися у тій ділянці на знеросійщення поневолених раніше народів, які складали національні меншини в колишньому СРСР, бо повернення до власного коріння є соціально справедливим і природовідповідним процесом. Кожна людина має позбутися ганебних наслідків довговічного національного поневолення і віднайти свою власну втрачену сутність. І це аж ніяк не стосується етнічних росіян.

Отже, для етнічного українця -- незалежно від того, якою мовою він тепер послуговується, -- прийнятними і морально обов'язковими є всі вартості українського національного виховання. Що стосується представників національних меншин -- росіян, поляків, болгар та ін., то вони повинні мати право і можливість реалізувати свої власні національно-культурні потреби: спілкуватися рідною мовою, дотримуватися своїх звичаїв, а за умов компактного поселення, -- вчити своїх дітей у школі рідною для них мовою. Таке право закріплюється в Конституції України і підтримується державою. Проте воно: а) не повинно суперечити інтересам титульної нації, для якої ця земля є єдиною територією державного самовизначення і б) повинно узгоджуватися зі статусом громадянина, якщо представник національної меншини приймає українське громадянство.

Держава Україна є Батьківщиною для всіх громадян, які живуть на її території, проте це не повинно обмежувати права титульної нації на власний державницький та національно-культурний розвиток. Стосунки між етнічними українцями і етнічними неукраїнцями (національними меншинами) реалізуються як цивілізовані стосунки між чемним господарем і чемним гостем. Добрий господар робить усе, щоб гість почував себе, як удома, але й гість повинен шанувати вартості й звичаї дому, де його приймають, і не нав'язувати йому свої уподобання. Ми "...за українську Україну, у якій неущемлено почувалися б усі національні меншини, але цілковито розкуто, вільно, саме як господарі держави, як корінний народ, почувалися б українці зі своєю мовою, культурою, національною освітою" (Погрібний А., 1999, с. 11).

Прагнучи власного етнічного самовизначення, національні меншини мусять орієнтуватися і на кінцеву мету українського виховання, що ґрунтується на ідеології української державності -- становлення громадянськості й державницького патріотизму. Бо всіх членів суспільства об'єднує обов'язок громадянина і спільна держава є для них найбільшим добром. Лояльна щодо національних меншин українська держава має право очікувати, що за свою гостинність вони відплатять їй повагою до її культури, мови тощо. Крім того, зі статусу громадянськості випливає, що всі громадяни мали б знати державну мову, бо на державному рівні всі вони є українцями, незалежно від свого етнічного походження, а відтак державна мова -- головний чинник консолідації суспільства.

Якщо спроектувати цей погляд на систему українських національних вартостей, то представник національної меншини повинен до частини з них (національно-культурних вартостей) ставитися з повагою, а ту їх групу, яка стосується державності, -- приймати як обов'язковий орієнтир, до якого в кінцевому підсумку прямує всеукраїнське виховання. Не кожен може бути українським націоналістом, але кожен повинен виконувати обов'язки громадянина. З цього випливає, що виховання молоді, яка репрезентує національну меншину, повинно поєднувати в собі орієнтацію на обов'язки громадянина України, уважне ставлення до власних національно-культурних (етнічних) потреб та повагу до національних особливостей корінної нації.

Варто зазначити, що природний демократизм українців сприятливо впливає на вирішення міжетнічних стосунків в Україні. Українці -- нація, пройнята християнським духом терпимості, прощення, і ми розуміємо народи, котрі хочуть зберегти свою віру, своє місце в історії. Справжньому патріотові при високому почутті власної гідності чужа дріб'язкова чванливість, почуття зверхності над іншими народами. Саме на таких засадах здійснюється національно-патріотичне виховання дітей -- представників усіх народностей в Україні. Очевидно, що воно буде завжди відбуватися на тлі природної суперечності, яка визначається ставленням національних меншин до Української держави. Головними чинниками, котрі виступають носіями таких настроїв і прагнень, є сім'я, а за умов компактного поселення національних меншин -- громада. Власне ставлення -- сім'ї і громади -- до української нації, держави тощо позначається на характері національного виховання таких дітей. З одного боку, громадянська лояльність батьків щодо держави передається дітям, а з іншого, -- саме національною активністю батьків і громади визначатиметься прагнення дітей до засвоєння своїх культурно-національних вартостей.

На побутовому рівні в тій ділянці стикаємося іноді з певними конфліктами. По-перше, дуже часто позбавлення колишніх культурних і політичних привілеїв, якими користувалися росіяни, трактується як порушення прав людини. Тут потрібні елементарна чесність і почуття справедливості. По-друге, нині ще живуть ті люди, народи, зокрема й українці, які на своїй землі зазнавали кривди і несправедливості, депортацій і ув'язнень лише за те, що любили свою Батьківщину. І їм важко позбутися відчуття жалю і змусити себе шанувати тих, хто знущався над ними. Так виявляється "емоційне тертя" між представниками різних національностей, що, однак, ніяк не можна ототожнювати з державною політикою в Україні.

5. Модель здійснення патріотичного виховання підлітків

З метою здійснення патріотичного виховання ми пропонуємо цикл уроків:

Урок 1.

Тема. «Воскреснемо! Брати і сестри!»

Мета. Виховувати почуття любові до Батьківщини, почуття патріотизму та гордості за приналежність до великого народу.

Обладнання. Вишиті рушники, українське народне вбрання, краєвиди різних регіонів України, зображення різних історичних епох, портрети видатних людей, малюнки учнів, аудіозаписи пісень, карооке, крилаті вислови на плакатах, «побутовий» куточок (тин, гілочки верби, глечики; частина хати тощо).

Учитель. Київ... Русь... Україна... Ці слова з глибокою шанобою і гордістю промовляє кожний свідомий українець, бо виражають вони духовну близькість до землі своїх батьків, родоводу українського, його славної і водночас трагічної історії.

(Аудіозапис пісні у виконанні М. Поплавського «Батьківщина» ).

Учитель. Тисячі літ живе народ наш на плодючій, прекрасній землі. Розметаний по широких степах, між могутніми ріхахи й лісами, вимучений загарбниками без міри, без пуття, але єдиний

дужий і добрий до всього живого, до сонця, зірок, вітрів і роси, скільки було заздрісних, охочих, ворожих, які хотіли зіпхнути народ цей із його землі, погнобити, знищити, пустити в небуття. Здавався він усім чужинцям таким добрим, лагідним і безпомічним, що сам упаде в руки, як перестиглий плід. А він стояв уперто, непохитно, вороги ж гинули безслідно.

1 -й учень.

Україно мила, краю мій чудовий! Чи є в цілім світі ще така краса? Весно наша рідна, в запахах бузкових, В голубім серпанку дівчини коса. Вся в садах вишневих, у пахучих м'ятах, В розлогих долинах яблунь пахне цвіт. Земле ти вродлива, земле ти багата, Де такої вроди знайдеш дивоцвіт?

2-й учень.

Скрізь хати біленькі, наче на малюнку, В мальвах, чорнобривцях, наче у вінку. Дай, кохана земле, цілющого трунку, Вірним сіном буду тобі до віку. (Лудіозапис пісні у виконанні Т. Петриненка «Україно» ).

Учитель. Двадцять перше століття - надзвичайно бурхливий час. Нещадне колесо історії крутиться з особливою жорстокістю. Головне -- щоб людина у цій круговерті не втратила себе, своїх честі і сумління, відчуття справедливості. Найдорожче для кожного -- любов до рідних, до землі своєї. Тут ви народилися, тут ваші дитячі кроки вперше чимчикували кульбабовою стежиною, тут ви вперше написали букву, зустріли перше кохання. Тут живуть найдорожчі у світі люди - ваші мама й тато. Тут є найсвітліший і найтепліший вогонь вашої домівки. У цьому небі є особиеста зоря кожного з вас, яка завжди буде вказувати вам шлях до істини.

Загальнолюдські цінності завжди об'єднували і сім'ї, і нації, і держави. Сьогодні ніщо не може зупинити відродження національного духу. Всім нам треба плекати у серці любов до села чи міста, де живеш, до рідних своїх, до духовної і культурної спадщини нашої Батьківщини. І буде вона Велика, а з нею Великими будете ви.

(Аудіозапис пісні у виконанні М. Мозгового «Край, мій рідний край» ).

Урок 2.

Тема. Я крокую у майбутнє.

Мета. Ознайомити учнів із паспортом, як основним документом громадянина України та із його історією; збагачувати та уточнювати словниковий запас учнів; виховувати свідомого і відповідального громадянина, як повноправного члена громадянського суспільства.

Обладнання. Вислів, додатки, збільшені копії ділових паперів.

Хід уроку

I.Мотивація навчання.

Мета та завдання. Важливою проблемою сьогодення є впровадження української мови в усі сфери життєдіяльності держави і суспільства: політику, економіку, науку, адміністрування, вищу школу, засоби масової інформації. Тому ви, як майбутні професіонали обраної вами сфери діяльності маєте навчитись володіти українським діловим мовленням. Адже проблема впровадження ділового українського мовлення в життя на сучасному етапі є дуже актуальною. Вміння гарно говорити полягає у вмінні лаконічно висловити свою думку, і справедливими є слова давньогрецького філософа Хілона: «Мовою не випереджай думку».

Тема нашого заняття звучить символічно: «Я крокую у майбутнє». Завдання у нас сьогодні показати наскільки впевнені наші кроки в освоєнні української мови. З цією метою ми маємо виконати ряд завдань і таким чином продемонструвати наші досягнення з курсу.

II. Актуалізація опорних знань, умінь, навичок.

Усне опитування.

1.Які стилі мовлення вам відомі?

2.Яку сферу суспільного життя обслуговує офіційно-діловийстиль?

3.Офіційно-ділова сфера діяльності суспільства знаходить найповніше відображення у документах. Отже, що таке документ?

ІІІ. Виклад нового матеріалу.

Ви на порозі свого першого повноліття. Незабаром вам виповниться по 16 років, і кожен із вас отримає власний, дуже важливий документ - це паспорт громадянина України. Для кожного українця - це важлива подія в житті, адже він стає повноправним членом громадянського суспільства і з гордістю може сказати: «Я - громадянин України». Отож, давайте дізнаємось цікаву інформацію про паспорт, про його історію.

Слухаємо про паспорт. Із загальних положень про паспорт громадянина України.

Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт дійсний для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України.

Паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України паспортною службою органів внутрішніх справ після досягнення 16-річного віку.

Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

IV. Підведення підсумків і повідомлення домашнього завдання.

Я наголошую на тому, що паспорт громадянина України є дуже важливим документом для кожного, хто його отримав. Прийняття рішення про запровадження паспорта громадянина України не могло не схвилювати й українське письменство. Відомий письменник Одещини, із творчістю якого ви вже знайомились на уроках ЛРК Олекса Різниченко присвятив цій події вірш. Послухаємо його у виконанні Учня 1.

На наступному занятті ми поговоримо про культуру телефонного діалогу.

Урок 3

Структура нового шкільного самоврядування 

Мета: сформувати у підлітків інтерес до історії рідної країни, розвинути почуття патріотизму та відповідальності.

Шкільний «Парламент» згідно нової структури має новий вигляд. Посади та організації перероблені на козацький лад: 

- Школа - Січ, де кожен учень козак чи козачка; 

- Шкільний Парламент - Козацька Рада, члени якої обираються на загальних зборах в актовій залі школи (Січі); 

- Президент - Гетьман; 

- Заступник Президента - Отаман; 

- Секретар - Писар; 

- Міністр з питань… - Полковник з питань…; 

- Староста класу - Кошовий отаман або старшина куреня; 

- Клас - Курінь. 

Прийом до складу Ради здійснюється на зборах в актовій залі за згодою усіх присутніх учнів та після проходження певного курсу присяги: знайомство з заповідями, правами та обов'язками, деякі знання з історії козаків, імена їх героїв тощо (це дає змогу підвищити рівень відповідальності у школярів). Припинення членства в «Раді» відбувається добровільно або за ухвалою Ради куреня (класу) як покарання за несумісні з цим Положенням дії. Члени «Ради» поділяються на козачат (молодших школярів) віком 6-10 років, джур козацьких (школярів середніх класів) віком 10-15 років, молодих козаків (школярів старших класів) віком 15-18, що дає змогу учням будь-якого віку бути членом «Ради». Наприклад, молодші школярі на зборах «Ради» можуть поскаржитись старшим школярам про те, що їх ображають школярі старших класів або з інших шкіл. Цим самим в цій ситуації починає проявлятися патріотичне виховання, адже патріот має захищати свій народ, жінок і дітей. За козацькою традицією кожен козак прагне мати побратима з однолітків. Посвячення в побратими відбувається за певним ритуалом і скріплюється козацькою незламною клятвою. 

Член «Ради» має право: 

- вирішального голосу при розгляді будь-яких питань «Ради»; 

- обирати і бути обраним до козацької старшини всіх рівнів; 

- брати участь в усіх заходах, що стосуються школи; 

- виносити на розгляд козацької громади будь-які питання, що стосуються школи”; 

- критикувати будь-яку особу й будь-який орган козацького товариства; 

- апелювати ( звертатися з заявами, оскарженнями) до будь-якого вищого органу «Січі»; 

- одержувати будь-яку інформацію про діяльність свого осередку та його окремих осіб, вимагати звіту й дострокового переобрання в разі потреби; 

 Член «Ради» зобов'язаний: 

- бути патріотом своєї Батьківщини, готувати себе до захисту вільної, соборної і демократичної України; 

- визнавати це Положення і дотримуватися його вимог; 

- брати активну участь у роботі свого козацького осередку; 

- зразково навчатися, пройти певний курс підготовки з питань козацької науки; 

- невтомно працювати над вдосконаленням себе як людини і козака; 

- постійно бути організованим і ініціативним, швидко і точно виконувати накази козацької старшини, мати охайний зовнішній вигляд, суворо дотримуватися дисципліни і правопорядку; 

- свято дотримуватися кодексу лицарської честі; 

- бути принциповим і вимогливим з питань збереження навколишнього природного середовища, брати активну участь в заходах щодо його збереження. 

Урок 4.

Тема: Передаймо нащадкам наш скарб - рідну мову.

Мета: виховувати в учнів шанобливе ставлення до рідної мови, Вітчизни; сприяти збереженню цінностей.

Обладнання:

урочисто і святково прибрана зала;

виставка літератури про мову;

телевізор, відеомагнітофон, відеокліп «Боже, Україну збережи!»;

вислови про мову:

Ну що б, здавалося, слова... Слова та голос -- більш нічого... А серце б'ється -- ожива, Як їх почує!.. (Т.Шевченко)

«Найбільше і найдорожче добро в кожного народу -- це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і споє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід» (П. Мирний).

«Мова росте і живе разом із душею народу» (І. Франко).

Учитель. Рідне слово! Скільки в ньому чарівних зкуків, животворного трепету і вогню. У кожному слові найтонші відтінки почуттів і переживань, у кожному -- свій аромат.

Рідна мова! ...Вона неповторна, співуча, бо увібрала в себе шум смерек, гомін пшениці і хвиль, запах квітів і трав. Переткана червоною калиною, хрещатим барвінком, вишневим цвітом, запашною рутрю-м'ятою, вона здатна творити дива. Бо хоч слово вмирало з голоду, переслідувалось і заборонялось, але вистояло. Вистояло і відродилося, «воно знову оживає і сміється знову», хвилює найтонші струни людського серця.

Та, мабуть, не було жодного видатного українського письменника, який би не висловив любов і тривогу за долю рідної мови.

Ведучий. Послухайте заклик поета із діаспори

Яра Славутича.

На слугуванні Україні

Своє життя, свої Думки,

Душі буяння, гнів палкий, --

Усе віддати ви полинні.

І хоч ці слова сказані талановитим поетом десятки років тому, вони актуальні й сьогодні.

Мова -- це неоціниме духовне багатство, у якому народ живе, передає з покоління в покоління мудрість і славу, культуру і традицію. А якою була

її доля?! Сторіччями українська мова не визнавалася, заборонялася, переслідувалася. Та вона, як зазначив Д.Білоус -- «Вічно жива».

Учитель. Припадімо спраглими вустами до цілющого джерела --" рідної мови! Відчуймо неосяжну душу, народу, смуток, бо не вистачить життя щоб перепливти мовний океан. Рідне слово-- це Вічність, Правда, Добро і Краса нашого народу! Шлях добра, краси й величі пролягає через слово:

Тож станьмо перед Богом на коліна,

Схилімо в шані голови-свої,

Щоб наша мова, рідна, солов'їна,

Цвіла, як весняні гаї! .

Учитель. Любі діти! Прислухайтеся до свого серця, до слів мудрості старших, до українського отчого слова. Послухайте вірш «До українців» В.Баранова.

По закінченні вчитель підбиває підсумок уроку.

Урок 5.

Тема: Україна - наш спільний дім

Мета: формувати уявлення учнів поняття «нація»,географічне положення України, кордони, ознайомитись з історико етнографічними регіонами,розвивати інтерес до минулого,бажання зберегти і примножувати культурну спадщину,розширювати знання державної і національної символіки України,виховувати любов до своєї Батьківщини.

Обладнання: політична карта Європи,фізична та історико-етнографічна карти України,атлас «Мандруймо у Дивосвіт»,поетичні твори про Україну,державна і національна символіки,народні іграшки,вишиванки.

Хід уроку:

1.Станція державної символіки.

24 серпня 1991 року,тобто 20 років тому прийнято Акт проголошення незалежності України. Україна має тепер свої державні символи: Герб, Прапор, Гімн, які уособлюють її історію. Герб - символ влади. В його основу покладено стародавній золотий Тризуб. Національний прапор - синьо-жовтий стяг. Жовтий колір-це колір жовтої ниви, хліба, зерна. Синій колір - це колір чистого мирного неба. Державний гімн України написали М.Вербицький і П.Чубинський.Герб, Прапор, Гімн - візитна картка держави, яка вирізняє її поміж інших країн світу.

2.Поетична.

Гей, велика Україна! 

Має гори та долини, 

Стави, ріки й Чорне море, 

Коло берегів прозоре. 

А над ними міста, села, 

Наша пісня в них весела, 

Це земля свята, єдина 

Наших прадідів-батьків.

3.Географічна.

Україна займає територію -- 603, 7 тис. кв. км. Знаходиться в Центральній і Східній Європі. Із заходу на схід простягається на 1316 км, а з півночі на південь -- на 839 км. Має 7 сусідів. На заході Україна межує з Румунією, Молдовою, Угорщиною, Словаччиною та Польщею, на півночі -- з Білорусією, на сході--з Росією. На півдні -- широкий вихід до двох морів:

Чорного та Азовського.

4.Розважальна.

Фізкультхвилинка.

Учні виконують довільні вправи і рухи.

5.Станція народних символів.

У кожного народу є свої улюблені речі,дерева ,рослини. Ось верба - символ краси,неперервності життя. Вона дуже живуча: встромиш у землю гілочку - і виросте дерево, засип рану порошком меленої кори - і кров зупиняється. З давніх давен вербу вважали святим деревом. Освячені її гілочки служили оберегами полів від граду,обкурювали хату від хвороб, клали у купіль немовляти.

А ось хрещатий барвінок-символ вічності. За легендою ця рослина заздрила запашній фіалці. яка мала аромат,красу і людську любов. Однак богиня Флора не змогла нагородити рослину великою красою. Зате дала їй гучну назву «вінка»,що означає «перемога». Що ж переможливого вбачали люди у цій скромній, з синіми квіточками рослині? В ній прихована могутня цілюща сила перемагати тяжкі недуги.

Підведення підсумків.

Висновки

патріотичне виховання школа

Патріотизм - це відчуття гордості своєю вітчизною, його історією, звершеннями. Це прагнення зробити свою країну красивіше, багатше, міцніше, щасливіше - в цьому національна гордість і гідність народу, згуртованого патріотичними відчуттями як суспільним цементом. Патріотизм як піднесене відчуття, незамінна цінність і джерело, найважливіший мотив соціальної значущої діяльності, найповніше виявляється в особі, соціальній групі, що досягла вищого рівня духовно-етичного і культурного розвитку. Дійсний, духовний в своїй основі патріотизм припускає безкорисливе, беззавітне аж до самопожертвування служіння Вітчизні. Здійснення патріотичного виховання ґрунтується на сукупності принципів, які відображають загальні закономірності і принципи виховного процесу і специфіку патріотичного виховання молодших школярів в загальноосвітній школі: 

- обумовленість патріотичного виховання розвитком суспільства і подіями, що відбуваються в нім; 

- обумовленість змісту, форм і методів, засобів і прийомів патріотичного виховання віковими і індивідуальними особливостями учнів; 

- діалектична єдність і органічний зв'язок між учбовим матеріалом і змістом позакласних і позашкільних заходів; 

- інтеграція патріотичного виховання з іншими напрямами виховної роботи;

- опора на нові концепції організації і здійснення учбово-виховного процесу і на нове розуміння основних педагогічних понять; 

- опора на позитивне в осіб вихованця і створення сприятливої психологічної атмосфери в процесі педагогічної взаємодії; 

- координація взаємодії школи, сім'ї і громадськості в системі патріотичного виховання. 

Вікові психологічні особливості дітей молодшого шкільного віку сприяють формуванню патріотичних відчуттів саме в цьому віці: 

- здатність і потреба в сенсорних нових враженнях, їх відтворенні,

збереженні; 

- інтелектуальна ініціативність, допитливість, подражательность; 

- емоційно-виразна активність, вразливість, яскрава емоційна пам'ять, довірливість; 

- здібність до включення всіх цих форм психічної активності в реальну соціальну діяльність, поведінку, спілкування в ім'я їх ефективної побудови, регулювання і соціальної оцінки. 

Патріотичне виховання повинне гармонійно поєднуватися із залученням учнів до кращих досягнень світової цивілізації. Дана система повинна сприяти виробленню наступного мислення, прихильності своїй національній спадщині і усвідомленню його ролі і місця в світовому духовному розвитку, також пошані і відвертості до всіх інших систем і традицій. Тільки глибока і усвідомлена любов до своєї спадщини спонукає людину з повагою відноситися до відчуттів інших, бути нечутливим до трагедій вітчизни і народу. 

Література

1. Апраксина О.А. Позакласна робота в школі. К., Освіта, 2007. - 130 с. 

2. Арчажникова Л.Г. Теорія і методика виховання. Програма для вищих педагогічних учбових закладів - Ужгород, 1991. - 309 с. 

3.Вишневcький О. І. Теоретичні основи сучасної української педагогіки. К.,

2008. - 566 с.

4. Смирнов С.Д. Педагогіка і психологія вищої освіти. - К.; Альма матер. 2004. -- 271 с. 

5. Губко О.Т., Руденко Ю.Д., Кузь В.Г. Педагогіка і духовність. Умань, 2005. --256 с. 

6. Гнатюк В.М. Управління системою національного виховання учнів загальноосвітньої школи, Методичний посібник. Київ, 1998. - 356 с.

7. Дмітрієва Л.Г., Черноїваненко Н.М. Методика виховання в школі, Київ, 2000. - 320 с. 

8. Ітюшина М.Н. Історичне краєзнавство. М, 1980. - 235 с. 

9. Куберский И.Ю.Энциклопедия для педагога. Санкт - Петербург, 1997- 576 с.

10. Кузьмінський А.І. Педагогіка у запитаннях і відповідях. К., 2005.- 486 c.

11. Кленов А.С. Я пізнаю світ: Дитяча енциклопедія. К., 1999. - 864 с. 

12. Ліхачев Б.Т. Педагогіка: курс лекцій. - К., Юрайт, 2001. - 607 с. 

13. Міхайлова М.А. Психологія підлітка. Львів, 2003.- 260 с. 

14. Назаров Л. Пісенний фольклор. Народна творчість. Львів,1999. - 520 с.

15. Пальчевський С.С. Педагогіка. Київ, 2004. - 340 с.

16. Педагогічна енциклопедія. Т. 3. М.: Вид-во "Радянська енциклопедія". М.; 1996. -- 879 с. 

17. Рачина Б.С. Методичні рекомендації. Харків, 2001.- 310 с. 

1. Размещено на www.allbest.ru