Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування поняття про державні та релігійні свята українського народу

1. Формування поняття про державні та релігійні святаукраїнського народу у курсі "Громадянської освіти" в 3-4 класах

Світовий досвід розвитку педагогічної теорії і практики переконливо свідчить про те, що в кожного народу, етносу історично склалася своя власна національна система виховання і освіти.

В епоху державного й духовного відродження України пріоритетна роль належить розвитку національної системи освіти і виховання, яка має забезпечити вихід молодої незалежної Української держави на світовий рівень.

Громадянські концепції вітчизняної освіти і виховання, враховуючи культурно-історичний досвід свого та інших народів, головними завданнями ставлять не лише вивести справу навчання і виховання з тієї глибокої кризи, в якій вона нині перебуває, а й докорінно реформувати її, піднести до вищих світових стандартів. Концептуальне осмислення провідних проблем національної освіти і виховання переконує в тому, що демократизація, гуманізація і гуманітаризація їх неможливі без відродження вітчизняних культурно-історичних, народне педагогічних, народознавчих виховних традицій.

Творчою групою науковців і педагогів-практиків, яка кілька років працювала при Міністерстві освіти України, розроблено кілька концепцій з основ національного виховання. Науковий керівник групи і співавтор Ю.Д. Руденко, завідувач лабораторією народної педагогіки Київського педагогічного університету імені П.М. Драгоманова, наголошує, що положення концепції розкривають українську національну систему виховання як самобутнє культурно-історичне явище, складову частину світового і загальноєвропейського процесу. Особливу увагу приділяється концепції "Педагогіка народного календаря".

Народний календар місяць за місяцем, тиждень за тижнем, нерідко день за днем передбачає відповідно до конкретних умов даного регіону всі сторони і види хліборобської праці, особливості життя, зміни в природі (це функція календаря як прогностика).

За віки свого функціонування народний і церковний календарі настільки злилися воєдино, що нині укладають фактично єдиний народний календар. Дати, свята церковного календаря протягом століть органічно "вплелися" в народний календар, національну духовність. Нехтування церковним календарем, штучне вилучення його в народного життя з боку войовничого атеїзму - справа безперспективна, нічого це, крім збіднення народної культури, духовності, не принесло.

Учні (як віруючі, так і невіруючі) мають глибоко знати зміст, духовний потенціал народного календаря. Учитель, вихователь так повинен будувати свою роботу, щоб учням не нав'язувати ні релігійних, ні атеїстичних поглядів, переконань.

У християнській релігії, її звичаях і обрядах, передбачених, церковним календарем, є багато загальнолюдських цінностей. Учитель повинен володіти глибокими знаннями історії релігії, церкви, що дасть змогу всебічно використати виховний потенціал народного календаря.

Українські календарні традиції, звичаї і обряди є тим цементуючим матеріалом, який у віках зберігав нашу національну ментальність. Календарні традиції і звичаї (своєю міццю, ідейно-моральним і емоційно-естетичним багатством перемогли чужі ідеї, впливи сил, які протягом століть прагнули зруйнувати єдність нашого народу, його самобутній національний дух. Пізнавально-виховний потенціал календарних традицій і звичаїв - це той найдорожчий скарб, який допоміг вижити нашій нації, зберегтися у віках і нині розвиватися в колі народів світової співдружності.

Народний календар передбачає і такі дати, урочистості, які мають регіональний характер у зв'язку з певними природними умовами, історичними подіями в минулому, специфічними видами. трудової-діяльності. Так, у регіоні українських Карпат широко, всенародне відзначається свято - проводи на полонину, коли на весь весняно-літній сезон худоба виганяється на пасовиська в гори.

Традиції, звичаї та обряди, які супроводжують дати, свята та інші урочистості народного календаря, передбачають різні види діяльності, зокрема трудової, стиль поведінки, способи харчування (в певні строки календаря), що відповідають біоритмам природи і людини. Це першооснова забезпечення гармонійності між природою та людиною, об'єктивними обставинами та її діяльністю, поведінкою, відчуттям нею комфортності самопочуття, настрою.

Християнство, зокрема православна релігія, віра наших предків утверджує загальнолюдські ідеї та ідеали добра, правди, краси, справедливості, благородства, милосердя тощо. Релігійне мислення, духовність - це специфічна сфера ідеального життя, яка набуває національних! ознак. Під впливом релігії в учнів, як правило, формуються гуманні погляди, на людину, природу, суспільство. Такі учні не можуть зробити зла, шкоди іншій людині. Протягом століть релігія, церква виробили дійові виховні традиції і звичаї (моральні, трудові, естетичні тощо). У народній свідомості мирно співіснують і релігійні і нерелігійні погляди, виховні традиції. Національна система виховання використовує кращі здобутки церкви, релігії у вихованні підростаючих поколінь. При цьому батькам, педагогам, громадськості необхідно проявляти високу тактовність, толерантність у ставленні до учнів, батьки яких належать до різних релігійних конфесій, церковних громад.

Відновлюючи в пам'яті і практичній життєдіяльності (традиціях, звичаях і обрядах, усіх сферах життя, виробництва) свій багатовіковий творчий потенціал, наш народ в роки Відродження, звільняючись від сковуючих пут і гальм, починає енергійно продовжувати творити свій шлях в історії. Його творче світобачення, оригінальний спосіб мислення, самобутні. культурні здобутки трансформуються, як і в інших народів, у змісті освіти, принципах організацій, засобах, методах роботи національної школи, національної системи виховання, в тому числі і в педагогіці народного календаря. Таким чином, повсюдне впровадження ідей і засобів народного календаря в систему роботи кожної школи, учителя, вихователя буде значним внеском у справу виховання творчої особистості - творчого учня, творчого громадянина, творчого трудівника, людини - майстра своєї справи, господаря землі.

Святкова атмосфера, красота оформлення приміщень, одягу, гарно вибраний репертуар, яскравість виступів дітей - все це важливі фактори естетичного виховання. Видатний педагог С.Ф. Русова, яка розробляла основи національної освіти, писала: "В кожнім святі треба єднати народне, національне, фольклорне з загальнокультурним і додавати щось естетичне, прекрасне, радісне, веселе".

На думку В.Д. Ушинського, свята зими, весни, літа та осені, які пробуджують поетичні почуття дітей, викликають радісні емоції, знайомлять з народними традиціями - важливий зміст естетичного виховання.

Проведення свят у початковій школі сприяє формуванню світогляду учнів та їх спілкуванню. Серед свят, з якими знайомляться учні початкової школи можна визначити наступні: релігійні свята (Різдво), народні свята (Покровський ярмарок, Масляна, Жайворонки), державні свята (День захисника Вітчизни, День Перемоги), професійні (День вчителя), місцеві (День міста), родинні (вони святкуються всім народом, але у кожної родини це своє свято).

Вивчення змісту та участь у проведенні різних свят формує у свідомості дитини розуміння: життя окремої людини та історичного життя народу, уяву про державну та народ.

Визначені типи свят можна умовно, з точки зору їх спрямування та масштабу, поділити на дві групи - "великі" та "малі".

Релігійні, народні та державні свята визначаються великими, загальними, вони становлять основу самостійних календарів, наприклад, церковного календаря, народного календаря.

Державні свята відмічають основні віхи становлення країни, складні моменти життя всього народу. У процесі святкування такого типу подій у дитини з'являється образ держави як живої істоти, яка має історію свого зростання та становлення, до якої потрібно відноситися бережливо.

Друга група - "малі" свята - мають зовсім іншу спрямованість. Вони, навпаки, пов'язані з колом подій, які безпосередньо зустрічаються у житті кожної людини, у його родині, в місті, де вона народилась і живе, у школі, де учень навчається.

Індивідуальне значення та смисл цих подій надані безпосередньо, і дія їх повинна бути спрямована в іншій, порівняно з першою групою свят, бік - воно повинно виводити на розуміння загального смислу цих подій. У центрі свята повинна знаходитися сама людина, а дія повинна бути спрямована на виявлення та розуміння суспільного, загального значення її самої та того, що з нею робиться.

Визначена типологія дозволяє поставити питання про те, які виховні функції мають різні типи свят та як вони впливають на формування свідомості.

В початковій школі свята набувають особливого значення. Вони являють собою матеріал, який вивчається на уроках, разом з тим - це різного рівня заходи.

Навчальний курс "Я і Україна" має інтегрований характер і складається з природознавства, суспільствознавства та українознавства.

Розв'язання поставлених у програмі завдань здійснюється через певні змістовні лінії, серед них важливе місце набуває розділ "Культура", який містить знання про мистецтво та духовну спадщину народу, які базуються на українських національних традиціях. Це має особливе значення для формування особистості молодшого школяра. Актуальним стає вислів С.Ф. Русової, що "міцнішою нацією в наші часи виявляє себе та, яка краще других вичерпала в своєму вихованні свої глибокі національні скарби й національній психології дала вільний розвиток". В зв'язку з цим вивчення багатовікової історії природничих календарних свят, які відповідали датам християнського календаря, має особливе значення. Вивчення свят починається з першого класу і продовжується в другому відповідно до програми "Я і Україна. Навколишній світ". Вже в першому класі учні повинні знати народні та держані свята, підручник містить їх опис. В другому класі подається матеріал про народний календар та про свята за церковними календарем. Взимку діти знайомляться з такими святами як Свято Миколая, Новий рік, Різдво. В підручнику наводять і весняні свята - Великдень та інші.

В третьому та четвертому класах навчальний предмет "Я і Україна" реалізується інтегрованим курсом, який складається з природознавства та громадянської освіти, він продовжує соціалізацію особистості молодшого школяра. В розділі громадянської освіти передбачено подальше вивчення національної культури українського народу, зокрема свят. У підручнику 3 класу в розділі "Культура рідного краю" наводиться детальний опис народних свят, традиції їх відзначення. Учні четвертого класу знайомляться з переліком державних, релігійних свят в Україні, з їх національними ознаками та національними особливостями. Ознайомлення зі святами невипадково відповідно до програми "Я і Україна" в початковій школі йде поруч з природничо-наукової освітою, бо більшість народних свят пов'язана з природою, з її особливостями в різні пори року.

Українська етнопедагогіка серед інших виховних завдань передбачає, що дитина повинна опанувати національну культуру у поєднанні із засвоєнням загальнолюдських духовних цінностей, до яких належать і народні свята.

Сучасний стан викладання курсу "Я і Україна" в початковій школі потребує необхідного методичного забезпечення. Матеріал з природознавства має давні традиції викладання в початковій школі і тому забезпечений необхідним методичним матеріалом. Щодо громадянської освіти, цей розділ програми "Я і Україна" недостатньо розроблений в шкільних підручниках, його методична база недосконала. Це показала і педагогічна практика студентів в школах. Нами розробляється програма нового курсу "Людина і освіт з методикою викладання", яка передбачає підготовку студентів до викладання суспільствознавства в початковій школі. Зокрема, серед інших буде розглянуте питання про вивчення свят. Надаючи особливого значення цій темі для формування національної свідомості учнів, методичний напрямок щодо освіти та виховання повинен складатися з двох блоків - вивчення матеріалу безпосередньо на уроках та практичне його втілення в позакласній роботі. Крім того, важливе значення для вивчення цієї теми мають інтегровані уроки, поєднання з рідною мовою, малюванням, українознавством, співами та іншим. Залучення учнів до дійової участі не тільки на уроках, але і в проведенні свят дає їм, змогу теоретично та практично пізнавати традицію народу і набувати культурно-історичний досвід.

Слід навести й інші свята, які проводяться в початковій школі - "Свято квітів", "День птахів", "Свято врожаю" та інші. Всебічна тематика свят, яка вивчається та залучається до позашкільної роботи повинна сприяти формуванню сучасного світогляду учнів початкової школи.

2. Коментар до "Конвенції про права дитини", ст. ст.35,37

Вперше міжнародну стурбованість положенням дітей було висловлено у 1923 році, коли Рада новоствореної неурядової організації "Міжнародний союз порятунку дітей" ("Save the Children International Union”) прийняла декларацію з п'яти пунктів про права дитини, відому як Женевська декларація, яку було схвалено наступного року п'ятою Асамблеєю Ліги Націй. "Прийнята після першої світової війни Лігою націй, завдяки зусиллям першопрохідника в області прав дітей Еглантина Джебба, ця декларація відзначає початок міжнародного руху за права дитини і є також першим міжнародним затвердженням права на харчування. В Декларація зазначається, що дитині мають бути надані засоби, необхідні для його нормального фізичного та розвитку, і зазначається, що голодна дитина має бути нагодована”.

У 1948 році Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй ухвалила дещо розширену версію того тексту і пішла далі, прийнявши 1959 року нову Декларацію прав дитини, яка містила десять основних принципів добробуту і захисту дитини. У принципі 4 цієї Декларації, зокрема, наголошується, що дитині повинно належати право на здорове зростання й розвиток, а також право на належне харчування, житло, розваги, та медичне обслуговування.

Крім того, на забезпечення захисту прав молоді та дітей спрямовані такі міжнародно-правові документи, як Правила для здійснення правосуддя щодо молоді (1985), Правила ООН щодо захисту неповнолітніх, позбавлених волі (1985), Всесвітня декларація про забезпечення виживання, захисту та розвитку дітей (1990) та деякі інші.

На мою думку, центральне місце серед цих документів посідає Конвенція про права дитини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року і ратифікована Верховною Радою Української РСР 27 лютого 1991 року. Цей найбільш широко ратифікований документ встановлює в якості міжнародного закону всі права для забезпечення виживання, розвитку і захисту дітей.

Конвенція - документ високого міжнародного рівня, який має велику обов'язкову силу для тих держав, які його ратифікували.

Це означає, що уряди зголошуються захищати дітей від дискримінації, сексуальної та комерційної експлуатації та насильства, і особливо піклуватися про дітей-сиріт та біженців.

Конвенція містить повний перелік прав дитини: на життя, на ім'я, на набуття громадянства, на піклування з боку батьків, на збереження своєї індивідуальності, право бути заслуханою у ході будь-якого розгляду, що стосується дитини; право на свободу совісті та релігії; право на особисте та сімейне життя; недоторканість житла; таємницю кореспонденції; право користуватися найдосконалішими послугами системи охорони здоров'я; благами соціального забезпечення; на рівень життя, необхідний для її розвитку; на освіту; на відпочинок; на особливий захист: від викрадень та продажу, від фізичних форм експлуатації, фізичного та психічного насильства, участі у військових діях; право на вжиття державою всіх необхідних заходів щодо сприяння фізичному та психічному відновленню та соціальній інтеграції дитини, яка стала жертвою зловживань або злочину.

Метою цієї Конвенції є встановлення стандартів для захисту дітей від зневаги та образ, з якими вони стикаються до певної міри щодня в усіх країнах. В ній беруться до уваги різні культурні, політичні та економічні особливості держав, що є дуже важливим фактором. На першому плані у цьому документі стоять права дитини.

У різних державах і регіонах світу Конвенція ООН про права дитини виконується по-різному із врахуванням особливостей та менталітету кожної держави. Але об'єднує усі держави по відношенню к дітям повага до дитини, її правам та інтересам, турбота і любов.

Стаття 35

Держави-учасниці вживають на національному, двосторонньому та багатосторонньому рівнях всіх необхідних заходів щодо відвернення викрадень дітей, торгівлі дітьми чи їх контрабанди в будь-яких цілях і в будь-якій формі.

Стаття 37

Держави-учасниці забезпечують, щоб:

а) жодна дитина не піддавалась катуванням та іншим жорстоким, нелюдським або принижуючим гідність видам поводження чи покарання.

Ні смертна кара, ні довічне тюремне ув'язнення, які не передбачають можливості звільнення, не призначаються за злочини, вчинені особами, молодшими 18 років;

b) жодна дитина не була позбавлена волі незаконним або свавільним чином. Арешт, затримання чи тюремне ув'язнення дитини здійснюються згідно з законом та використовуються лише як крайній захід іпротягом якомога більш короткого відповідного періоду часу;

с) гуманне ставлення до кожної позбавленої волі дитини і повагу до гідності її особи з урахуванням потреб осіб її віку.

Зокрема, кожна позбавлена волі дитина має бути відокремлена від дорослих, якщо тільки не вважається, що в найкращих інтересах дитини цього не слід робити, та мати право підтримувати зв'язок із своєю сім'єю шляхом листування та побачень, за винятком особливих обставин;

d) кожна позбавлена волі дитина мала право на негайний доступ до правової та іншої відповідної допомоги, а також право оспорювати законність позбавлення її волі перед судом чи іншим компетентним, незалежним і безстороннім органом та право на невідкладне прийняття ними рішень щодо будь-якої такої процесуальної дії.

Більшість населення України і уявлення не має про особисті права дітей, Конвенцію ООН про права дитини, інші міжнародні документи цієї спеціалізації, тому дуже легко порушити права дітей, бо історично склалося, що ці права завжди порушувались, до дітей не ставилися як до самостійної особистості. На жаль, дуже багато дорослих не вважають за потрібне і зараз визнавати ці права, бо бояться великої відповідальності, а також звикли до старих канонів виховання.

Дуже часто вони і не замислюються, що своїми вчинками дискримінують права дитини, тому і дітям і дорослим буде корисним знати, в яких випадках права дитини порушуються, здійснено насилля, які види насилля бувають тощо.

Над дитиною здійснено насилля, якщо:

· Їй нанесли побої;

· Її здоров'ю завдали шкоди;

· Порушили її статеву недоторканість й статеву свободу;

Дитину залякували, якщо:

· Їй вселяли страх за допомогою дій, жестів, поглядів,

· Використовували для залякування свій зріст, вік;

· На неї кричали;

· Їй загрожували насиллям по відношенню до інших (батькам дитини, друзям, тваринам та ін.).

До жорстокого ставлення також відноситься використання при цьому громадських інститутів:

· Релігійною організацією,

· Судом,

· Міліцією,

· Школою,

· Спецшколою для дітей,

· Притулком,

· Родичами,

· Психіатричною лікарнею і т.д.

Над дитиною здійснюють насилля, якщо використовують для цього ізоляцію:

· Контролюють її доступ до спілкування з однолітками, дорослими, братами і сестрами, бабусею і дідусем.

Над дитиною також здійснюють емоційне насилля, якщо:

· Її принижують, використовують образливі прізвиська;

· Її використовують як довірену особу;

· При спілкуванні з дитиною виявляється непослідовність;

· Дитину соромлять;

· Дитину використовують як засіб передачі інформації одному з батьків;

Над дитиною здійснено економічне насилля, якщо:

· Не задовольняються її основні потреби;

· Контролюється його поведінка за допомогою грошей;

· Дорослими розтрачуються сімейні гроші;

· Дитина використовується як засіб економічного торгу при розлученні батьків;

До дитини відносяться жорстоко, якщо використовують погрози:

· Погрози кинути її;

· Погрози самогубства;

· Погрози нанесення фізичної шкоди собі або родичам;

До дитини дорослі відносяться жорстоко, якщо використовують при цьому свої привілеї:

· Обходяться з дитиною як з підлеглим чи слугою;

· Відмовляються інформувати дитину про рішення, які відносяться безпосередньо до неї, її долі (про відвідини її батьками, опікунами, тощо).

· Дитину перебивають під час розмови.

Можливо, так дорослі зрозуміють усю повноту своєї відповідальності, переглянувши своє ставлення до дітей, а діти зможуть відстоювати свої права та належно оцінять вчинки своїх батьків.

Позитивну оцінку політики України, спрямованої на реалізацію положень Конвенції, та прогрес, досягнутий після першої періодичної доповіді України в 1997 році, було зазначено у підсумкових спостереженнях Комітету ООН з прав дитини, схвалених після другої періодичної доповіді України на 31-й сесії в Женеві 22 вересня 2002 року.

Україна ратифікувала також Факультативний протокол до цієї Конвенції щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії (Закон № 716 від 03.04.2003 р.), на підставі якого було внесено або змінено спеціальні положення Кримінального кодексу та Кримінально-процесуального кодексів. Відтак будь-яке передання дітей іншій особі або групі осіб за винагороду або відшкодування, а також неправомірне посередництво в усиновленні дітей є в Україні незаконним. Кожна країна-учасниця має протягом двох років після приєднання подає Комітету з прав дитини доповідь, яка містить повну інформацію про заходи, вжиті нею з метою виконання положень цього Протоколу, тож ця доповідь має бути оприлюднена урядом України в цьому році.

Подано законопроекти про ратифікацію таких міжнародно-правових актів у галузі захисту дітей, як Гаазька конвенція про захист дітей та співробітництво в галузі міждержавного усиновлення та Гаазька конвенція про громадсько-правові аспекти міжнародного викрадення дітей.

Крім того, Україна є членом Ради Європи і ратифікувала в липні 1997 р. Європейську конвенцію про основні свободи та права людини, а також протоколи до цієї Конвенції.

Зокрема, Україна взяла на себе зобов'язання щодо права на особисту недоторканність (щодо затримання неповнолітніх), права на повагу до сімейного та приватного життя, та заборони дискримінації на підставі статей 5, 8, та 14 Конвенції.

У галузі кримінального судочинства щодо неповнолітніх для захисту прав дітей найбільше значення мають Пекінські Правила (Мінімальні стандартні правила ООН стосовно відправлення правосуддя щодо неповнолітніх), u1058 Токійські Правила (Мінімальні стандартні правила ООН щодо заходів, не пов'язаних з позбавленням волі) та Ер-Ріядські Принципи (Керівні принципи ООН щодо запобігання злочинності серед неповнолітніх).

3. Судова практика та інші засоби правового захисту

Очевидно, захист прав дітей у демократичному суспільстві не має бути монополією органів виконавчої влади. Тим більше, порушення цих прав, у тому числі органами виконавчої влади, підлягають незалежному і багатоступеневому контролю.

Згадані вище конституційні та інші законодавчі гарантії судового захисту прав та основних свобод поширюються і на дітей, і на їх законних представників. В визначених законом випадках функції законних представників можуть виконувати органи опіки та піклування та органи Прокуратури України.

Окрім судів загальної юрисдикції, в Україні формується система адміністративних судів, які окремо розглядатимуть суперечки громадян та державних органів або їх посадових осіб. Обидві системи судів мають апеляційні та касаційні інстанції, що забезпечує кращі гарантії додержання матеріального і процесуального права також щодо захисту прав дітей.

Судова практика в справах стосовно захисту неповнолітніх або скоєних ними правопорушень узагальнена в рішеннях Верховного Суду України.

Зокрема, Постанові Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду "Судова практика у справах про злочини неповнолітніх і втягнення їх у злочинну діяльність" від 29.08.2003 р., та Постановах Пленуму Верховного Суду № 5 від 16.04.2004 р. "Про практику застосування законодавства у справах про злочини неповнолітніх", № 6 від 22.12.1995 р. "Про практику застосування судами примусових заходів виховного характеру" та № 2 від 27.02.2004 р. "Про застосування судами України законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність".

В цивільних справах Верховний суд не приймав щодо нового Сімейного кодексу постанов, подібних Постанові № 16 від 12.06.1998 р. "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб і сім'ю України" Адміністративні суди перебувають тільки у стадії формування, тому узагальнення їх практики щодо захисту прав дітей можна здійснити тільки пізніше.

Згідно з Конвенцією про права дитини, у зв'язку з фізичною та розумовою незрілістю дитина потребує особливої охорони, турботи і допомоги, у т. ч. належного правового захисту, для повного і гармонійного розвитку її особистості дитині необхідно рости в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння. Експлуатація дитини знаходиться у явному протиріччі з наведеними вимогами. В цьому і полягає суспільна небезпека злочину, передбаченого ст.150.

Обов'язок держави захищати дитину від усіх форм сексуальної експлуатації і сексуальних розбещень.

Держава повинна докладати всіх зусиль для відвернення викрадень дітей, торгівлі дітьми чи їх контрабанди у будь-яких цілях і в будь-якій формі.

Діти мають право на захист від усіх форм експлуатації, що завдають шкоди будь-якому аспекту їх добробуту.

Жодна дитина не повинна піддаватись катуванням та іншим жорстоким, нелюдським або таким, що принижують гідність, видам поводження чи покарання. Ні смертна кара, ні довічне тюремне ув'язнення, які не передбачають можливості звільнення, не призначаються за злочини, вчинені особами, молодшими за 18 років. Жодна дитина не може бути позбавлена свободи незаконним або свавільним чином. Арешт, затримання чи тюремне ув'язнення дитини здійснюються згідно із законом та використовуються лише як крайній захід і упродовж якнайбільш короткого періоду часу; кожна позбавлена свободи дитина має право на негайний доступ до правової та іншої відповідної допомоги, а також право оспорювати законність позбавлення її свободи перед судом чи іншим компетентним, незалежним і безстороннім органом та право на невідкладне прийняття ними рішень щодо будь-якої такої процесуальної дії.

Дитина, що порушила кримінальне законодавство, звинувачується або визнається винною в його порушенні, має право на таке поводження, що сприяє розвиткові у дитини почуття гідності і значущості, зміцнює в ній повагу до прав людини й основних свобод інших, та при якому враховуються вік дитини і бажаність сприяння її реінтеграції і виконання нею корисної ролі в суспільстві.

українська традиція естетичне виховання

Дітей, які з тих чи інших причин мають конфлікт із законом, держава повинна захищати, таким чином, попереджуючи наступні злочини особи, яка ще недостатньо сформувалася як особистість.

Українські правники виділяють дві групи неповнолітніх, які перебувають у конфлікті із законом:

1. Неповнолітні правопорушники, які були засуджені до покарань, не пов'язаних із позбавленням волі (такі неповнолітні перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції Державного департаменту України з питань виконання покарань та кримінальної міліції у справах неповнолітніх).

2. Неповнолітні правопорушники, які перебувають у місцях позбавлення волі - виховно-трудових колоніях. Існує ще одна група - ті, хто повернувся з місць позбавлення волі і має соціальні проблеми після свого повернення.

Останніми роками спостерігається тенденція до застосування альтернативних форм покарання.

Неповнолітні правопорушники, які потребують особливих умов виховання, в порядку, встановленому законом, направляються до загальноосвітніх шкіл та професійних училищ соціальної реабілітації.

Список літератури

1. Загальна Декларація прав людини

2. Конвенція ООН про права дитини

3. Закон України "Про освіту”

4. Закон України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми”

5. Проект Основних Положень Міжнародної Федерації журналістів

6. ЗМІ та права дітей: практичний посібник для працівників засобів масової інформації. (розроблено ЮНІСЕФ) - Press Wise, 1999.

7. Права людини: підручник для 10-11 класів ліцеїв та гімназій (склали Т. Андрусяк, З. Рамовська, В. Семенов.) - К.: Право, 1997.

8. Права людини: основи правових знань (склали А.В. Булгакова, Н.А. Торопова) - Харків: Ранок, 1998.

9. Права людини: моя власна думка (під ред.І. Гаврилюк) - Харків: Фоліо, 1999.

10. Права людини: підручник для 5-9 класів (склали З. Бабак, А. Остогорський) - М.: Звєнья, 1999.

11. Права людини: методичні рекомендації для вчителів загальноосвітніх шкіл (склали Л. Грузинова, Л. Заблоцька) - К.: Українська правнича фундація, 1996.

12. Перші кроки: посібник для початкового вивчення прав людини (склали Хосе Турчик, Л. Маринович, І. Савчик) - Дрогобич: Коло, 2000.

13. Концепція національного виховання.

14. Концепція громадянського виховання.

15. Програма середньої загальноосвітньої школи 1-3 класів. - К. "Освіта” - 1998 - с.152-157.

Размещено на Allbest.ru