Місце і роль сім’ї у вихованні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Лекція

Місце і роль сім'ї у вихованні

План

1. Роль сім'ї у вихованні підростаючого покоління

2. Педагогічні погляди Василя Сухомлинського на проблеми сімейного виховання

3. Мета, завдання зміст та основні напрями родинного виховання

4. Взаємодія школи і сім'ї у вихованні дітей

Література

1. Роль сім'ї у вихованні підростаючого покоління

У сучасній Україні ХХI століття проблема сімейного виховання стоїть дуже гостро. Неухильним є той факт, що сімейна атмосфера більше впливає на підростаюче покоління, ніж школа, якій далеко не завжди вдається перевиховати своїх учнів, враховуючи, власне, що велику частину свого часу вони проводять за її межами.

Взагалі батьківська або сімейна педагогіка завжди була і залишається одним із основних напрямів народної педагогіки, яка ґрунтується на вікових традиціях. Сім'я _ перше соціальне оточення дитини. Тільки з віком коло її спілкування розширюється, зріла особа опановує систему знань, набуває соціального досвіду, професійних навичок, але все одно покладається на підтримку сім'ї. Саме завдяки сімейному вихованню відображається в майбутніх поколіннях духовна і моральна культура, національний характер і психологія.

Тому в умовах становлення національної системи утворення демократичної України збільшується потреба у відродженні сімейних виховних традицій як духовно-морального джерела, ефективного засобу зміцнення національної свідомості утвердження норм і цінностей української ментальності.

Сімейний виховний досвід репрезентували ще літописці і педагоги Київської Русі (Нестор, В. Мономах та ін.).

Ґрунтовно вивчали сімейні традиції, звичаї та обряди етнографи, історики, мовознавці, педагоги М. Грушевський, Б. Грінченко, О. Потебня тощо. На значущість сімейних цінностей у вихованні підростаючого покоління вказували І. Огієнко, С. Русова, І. Стешенко, В. Сухомлинський та ін.

Розвиток сім'ї усе більш переконує, що тут недостатньо якихось інтуїтивних методик, випадкових рецептів, пошуків шляхом проб і помилок. Етап сучасного розвитку суспільства вимагає справжньої соціально-моральної культури сімейного виховання. Ефективність морального виховання через сім'ю _ передусім у специфіці останньої. Сім'я найближче до особи, що формується, по довірливості моральних стосунків. Вона впливає на особу упродовж значних відрізків часу, часто навіть упродовж усього життя. Збагачується не тільки моральна функція сім'ї, а й зміст самих моральних якостей особи, їх соціальний діапазон і дієвість у системі суб'єктивного чинника стають усе більш значними і багатовимірними. Тому завдання сучасної сім'ї не обмежуються вихованням у дітей загальнолюдських моральних якостей _ працьовитості, доброти, чесності, хоча саме вони складають основу для розвитку справжньої соціально-моральної культури суспільства.

Головним соціальним пріоритетом сім'ї повинен стати інтерес до дитини та її виховання. В усіх молодих сім'ях міра цього інтересу різна. Справжня соціально-моральна культура сім'ї припускає, що виховання громадянина в ній має розглядатися як справа боргу, честі і совісті батьків, а щоденне виховне спілкування з дитиною _ як моральне сходження.

Соціально-моральна культура сімейного виховання, необхідна для формування особи, _ це своєчасне виховне забезпечення соціальних умов, що розвиваються, і їх наслідків. Це не лише загострена педагогічна чутливість до динаміки соціального розвитку, а й передусім ясне моральне розуміння батьками тих якостей, які необхідно сформувати у вихованця.

Від того, наскільки ясно бачать батьки перспективу у формуванні дитини через виховання, наскільки вони свідомо уміють любити дитину, не випускаючи з уваги перспективу її розвитку, а не сліпо, залежить і педагогічна атмосфера сім'ї. Батькам потрібно уміти “вириватися” зі свого часу, щоб бути на рівні тих моральних норм, які будуть пануючими через декілька років, але при цьому вивчати погляди, досвід попередніх поколінь.

Аналогічну думку висловлюють і сучасні українські дослідники. Так, наприклад відомий педагог І.А. Зязюн називає сім'ю справжнім університетом, обґрунтувавши це тим, що в нім діти отримують життєву мудрість, батьківську відданість, невичерпну любов і обов'язок передати нам (дітям _ автори), знання, уміння й звички самостійно шукати відповіді на усі життєві проблеми і вирішувати їх задля власної користі.

Таким чином, особистість дитини формується під впливом сукупності усіх громадських стосунків, особливо системи тих конкретних стосунків, в яких безпосередньо протікає її життя і діяльність. Проте рівень соціально-моральної культури батьків, їх життєві плани і спрямування, досвід спілкування, сімейні традиції _ словом, атмосфера в рідному будинку часто має вирішальне значення в розвитку особистості дитини. Сім'я акумулює в собі багатство усіх громадських стосунків. Саме у сім'ї виявляється з найбільшою повнотою індивідуальність дитини, її внутрішній світ. Розкрити, збагатити емоційну, духовну і інтелектуальну сферу життя дітей допомагає батьківська любов.

2. Педагогічні погляди Василя Сухомлинського на проблеми сімейного виховання

В. Сухомлинський відкрив нову сторінку в розвитку вітчизняної педагогіки і зробив значний внесок у розв'язання проблеми сімейного виховання. Правильно оцінюючи тенденції розвитку сучасної школи, він дійшов висновку, що „подальший розвиток суспільного виховання не може відбуватися без більш активної і безпосередньої участі сім'ї, батьків. Мова йде не про епізодичну допомогу школі з боку сім'ї, а про комплекс спільних цілеспрямованих дій школи і сім'ї на особистість, про те, щоб виховання дітей становило важливий громадській обов'язок сім'ї, було виконанням їх обов'язку перед суспільством” .

Слід зазначити, що дослідження проблеми єдності дій школи і сім'ї в педагогічній спадщині В. Сухомлинського є принципово важливим, оскільки дозволяє розкривати специфічні особливості виховання дітей і використовувати їх у практиці сьогодення.

Нові історичні умови створили підґрунтя для того, щоб розглядати виховання у школі і сім'ї як єдину систему. Із цього виходив видатний педагог, висвітлюючи у своїх працях питання шкільної і батьківської педагогіки. Він вважав, що проблема сімейного виховання - одна з найактуальніших проблем, над якою необхідно працювати вчителям і батькам у теоретичному та практичному плані.

У зв'язку з цим заслуговують на особливу увагу педагогічні погляди видатного педагога-гуманіста ХХ ст. В. Сухомлинського, ідеї якого значною мірою впливали і впливають на утвердження засад сімейної педагогіки.

Аналіз численних праць В. Сухомлинського свідчить, що він розробив і на практиці застосував систему сімейного виховання, яка себе цілком виправдала.

Педагог зазначав: „сімейне виховання не тільки дає змогу добре виховувати молоде покоління, а й одночасно є дуже важливою умовою вдосконалення морального обличчя сім'ї, батька і матері. Без виховання дітей, без активної участі батька і матері в житті школи, без постійного духовного спілкування і взаємного духовного збагачення дорослих і дітей неможлива сама сім'я як первинний осередок суспільства, неможлива школа як найважливіший навчально-виховний заклад і неможливий моральний прогрес суспільства.

Ідейність, цілеспрямованість, як принципи, що визначають сутність системи сімейного виховання, міцно утвердилися в практиці роботи вчителів шкіл.

Ці принципи передбачають постійну турботу про те, щоб учні:

добре знали історію своєї Батьківщини;

брали до серця справи старших;

поважали матір, батька, старших у сім'ї;

шанобливо ставилися до історії та культури українського народу тощо.

На думку видатного педагога В. Сухомлинського, виховання як в школі, так і в сім'ї повинне мати чітку ідейну спрямованість, а робота педагогів з батьками - бути процесом безперервного цілеспрямованого керівництва сімейним вихованням і взаємовідносинами батьків і дітей.

У процесі повсякденного життя школа має вчити батьків практично втілювати принципи виховання. Утверджуючи у свідомості й поведінці дітей норми та правила моралі, педагоги та батьки повинні надавати вчинкам, діям вихованців певного змісту, домагатися дієвості виховного процесу як фактора формування особистості.

Для поліпшення виховної роботи подальший пошук педагога був спрямований на завдання об'єднати батьків і вчителів загальною метою, активізувати їхню рефлексивну активність, сприяти перетворенню сім'ї із стихійного в керований фактор впливу на формування патріотичних почуттів молодших школярів, зацікавити вчителів виховною роботою, пробудити їхні патріотичні почуття.

Ця робота здійснювалася за такими напрямами:

підвищення рівня педагогічної культури вчителів і батьків з питань патріотичного виховання;

зміст та організація відповідної виховної роботи;

організація спільної діяльності вчителів, батьків і дітей в умовах сучасної школи.

Підвищення рівня педагогічної культури вчителів і батьків включало проведення батьківських зборів, дискусій, тренінгів, обмін досвідом виховання, спільний перегляд та обговорення фільмів, телепередач, консультації тощо (орієнтовні теми: „Традиції, обряди, звичаї - що це?”, „Роль сім'ї в патріотичному вихованні дітей”, „Я та історія моєї родини”).

Зміст та організація виховної роботи з патріотичного виховання: надання консультацій, рекомендація по використанню педагогічної літератури, бесіди, розповіді, складання плану виховної роботи, розробка сценарію сімейного свята тощо.

Організація спільної діяльності: проведення свят, вечорів, ярмарків; прикрашення залу, класу до свята; спільна краєзнавча робота, виготовлення „Родовідного дерева”, „Родинного альбому”; конкурси, змагання, ігри; екскурсії на робочі місця батьків; добротворча діяльність тощо.

Не менш важливим було питання дослідної роботи, де В.О. Сухомлинський подальший пошук спрямовував на те, щоб виявити виховні можливості сім'ї у формуванні патріотичних почуттів молодших школярів. З цією метою встановлювали зв'язок з усією родиною, виявляли рівень її загальної педагогічної культури, моральні цінності, ставлення до патріотичного виховання, знайомилися з досвідом сімейного виховання.

Як відомо, одним із важливих компонентів педагогічної культури батьків виступає єдність педагогічних вимог з боку батьків і вчителів. Тому, продовжуючи роботу з батьками, намагалися дотримуватися домовленостей про єдині вимоги у вихованні. Прагнули зацікавити їх корисними порадами щодо ефективного розвитку та виховання дітей. Така робота викликала задоволення серед батьків, залучала їх до співпраці.

Наприклад виховна робота за темою „Сім'я людини в контексті життя суспільства”. В школі робота проводилася за такою тематикою: Мій дім. Святині рідного дому; Роде наш красний; Мій тато; Світ захоплень моєї родини; Найрідніша в світі; Матусю, сонечко моє тощо.

Така тематика передбачала накопичення школярами: знань про походження українського народу, родинні свята, обряди та звичаї, про професії батьків і родичів; розуміння понять „рід”, „родина”, „сім'я”, „захоплення”, „хоббі”, „Матір-ненька”, „Матір-Земля”, „Матір Божа” тощо.

Ці знання та поняття збагачувалися та поглиблювалися в процесі бесід про взаємовідносини в сім'ї та сімейні обов'язки, про походження українського народу, родинні звичаї та свята, про працю батьків і родичів; під час розповідей про захоплення мами, тата, бабусі, дідуся (сторінки сімейного альбому), про народні прикмети, легенди, повір'я.

Завдяки видатному педагогу В.О. Сухомлинському, у деяких сім'ях були створені „Родовідні книги”. У них занотовувалась історія сім'ї, походження прізвища, родинні перекази й легенди, відомості про рід занять пращурів, цікаві історії з життя родини, рецепти, прикмети. Ця книга має передаватися з покоління в покоління та стати сімейною реліквією.

Суттєву користь у патріотичному вихованні приносить діяльність батьків під час літніх канікул. Як зазначає психолог А.Люблінська, пам'ять дітей відрізняється великою пластичністю, що створює умови для швидкого пасивного запам'ятовування та легкого забування. Слід звернути увагу на те, що робота з патріотичного виховання впродовж літа призупинялась. Тому бажано було б розробити спеціальні завдання на літо.

Ця робота має узгоджуватися з учителями та включати:

походи, екскурсії по рідних місцях;

виконання трудових доручень, допомогу старшим у родині;

читання оповідань, казок, вивчення українських народних пісень, легенд, повір'їв;

участь у державних (День Конституції України - 28 червня, День Незалежності України - 24 серпня) та народних (День хрещення Русі-України - 14 серпня) святах і розповідь про них.

З вищесказаного слід зробити висновок, що процес збагачення патріотичними почуттями буде результативнішим, якщо в ньому приймають активну участь і школа, і сім'я, коли колектив учителів і батьків об'єднує чітке розуміння мети й завдань виховання, органічний взаємозв'язок виховання в школі і родині, постійний контакт учителів і батьків, творча та активна участь батьків у житті навчального закладу тощо.

Аналізуючи педагогічну спадщину, досвід роботи видатного педагога В.О. Сухомлинського на проблеми сімейного виховання, можна стверджувати, що його погляди, ідеї значною мірою актуальні для сучасної української школи.

Ствердженню батьківського авторитету заважають недоліки сімейного виховання. Надмірна материнська любов, так само як і її відсутність, може засліплювати, робити нещасною не лише матір, а й дитину. Найскладніша професія - бути матір'ю. Любов матері має бути розумною, ніжною і водночас вимогливою. Не випадково говорять: «Що легше за пух? Серце матері. Що твердіше за камінь? Серце матері». «Любити дітей потрібно мудро, - казав В.О. Сухомлинський. Дитина, що не вихована у дусі розчулення -- егоїст. Вона не знає слів «неможна», «можна», «необхідно». Вона не знає свого обов'язку перед батьками, не хоче працювати. Дитині здається, що вона приносить радість батькам уже тим, що живе на світі». В.О. Сухомлинський радив впроваджувати в сімейну педагогіку 10 етичних «Неможна»:

неможна байдикувати, коли всі працюють;

неможна сміятися над старістю і старшими людьми;

неможна вступати в суперечку зі старшими;

неможна висловлювати невдоволення тим, що в тебе немає тієї чи іншої речі;

неможна допускати, щоб мама давала тобі те, чого вона не лишає собі;

неможна робити того, що засуджують старші;

неможна залишати старшу рідну людину самотньою;

неможна збиратися в дорогу, не спитавши дозволу й поради у старших;

неможна сідати обідати, не запросивши старших;

чекати, доки з тобою привітається старший неможна, ти повинен перший привітати його.

І хоча деякі з цих установок, на перший погляд, звучать не сучасно, а інші, можливо, потребують доповнень з огляду на час, все ж саме вони до сьогодні найяскравіше описують основи батьківського авторитету, а за умови впровадження у сімейне виховання, сприяють його піднесенню.

Основним у сімейному вихованні є життя і робота батьків, їх громадянське обличчя, поведінка, на думку видатного педагога.

З цього приводу В.О. Сухомлинський з пристрастю звертався до батьків: «Якою б відповідальною і складною та творчою не була Ваша робота на виробництві, пам'ятайте, що вдома на Вас чекає ще більш відповідальна, ще більш тонка робота - виховання людини. Будь-де Вас можуть замінити іншим працівником: від сторожа тваринницької ферми до міністра. А справжнього батька не замінить ніхто…». Ні сім'я, ні школа, ні громадянські інститути, взяті окремо, не вичерпують усього розмаїття факторів, що впливають на дитину, на її особистість. Тому цілісний, систематичний процес виховання передбачає об'єднання зусиль усіх зацікавлених сторін. Ініціатива у цих контактах по праву належить школі.

3. Мета, завдання зміст та основні напрями родинного виховання

сім'я виховання педагогічний родинний

Серед усіх надбань людини найбільшу цінність має добре виховання, отримане в дитинстві та юності від батьків, у родинному колі. Без нього навіть найкращі здібності, найбільші достатки, найвище родове походження нічого не варті.

Добре вихована людина у духовно-моральному відношенні завжди стоїть значно вище від будь-якого, навіть найбагатшого, невігласа. У зв'язку з цим постає питання: яка мета, провідні завдання та зміст родинного виховання, хто його проводить і як краще його реалізувати.

Сімейне життя склалося віддавна так, що батьківські обов'язки поділяються між батьком і матір'ю, і притім поділяються нерівномірно. Найважливіші турботи по догляду за дітьми і вихованням дітей лягають на матір тому, що вона в змозі віддати дітям більше часу, ніж батько, так і тому, що за традицією вона більше звикла до цього, а по натурі може внести в сімейне виховання більше ніжності, ласки й уваги. Цією близькою участю матері в житті дітей у їхньому ранньому віці визначається і моральний її вплив на них у ці перші їхні роки.

Виховувати - не значить говорити дітям гарні слова, наставляти, а, насамперед, самому жити по-людському. Хто хоче виконати своє призначення щодо дітей, залишити в них про себе добру пам'ять, яка служила б їм заповітом, як жити, той повинен почати виховання із самого себе.

Мета виховання - сприяти розвитку людини, що відрізняється своєю мудрістю, самостійністю, художньою продуктивністю і любов'ю. Необхідно пам'ятати, що не можна дитину зробити людиною, а можна тільки цьому сприяти і не заважати.

Уся таємниця сімейного виховання полягає в тому, щоб дати дитині можливість робити усе самій; дорослі не повинні запобігати і нічого не робити для своєї особистої зручності і задоволення, а завжди ставитися до дитини, з першого дня появи її на світ, як до людини, з повним визнанням її особистості і недоторканості цієї особистості.

Головна мета родинного виховання - формувати в дітей та молоді духовність рідного народу, виховувати свідомих патріотів українського народу, поетів і творців загальнолюдської культури. Визначення провідних завдань родинного виховання має принципово важливе значення.

Отже,завдання домашньої педагогіки можна визначити так: виховання повинно зробити людину здатною до осягнення її призначення. Природа та суспільне призначення людини - основа її доброго виховання. У функціональному відношенні цю мудру заповідь народної педагогіки можна уявити собі як виховання особистості та підготовки її до життя, реалізацію її особистісного виявлення. Підставою для такого висновку служить те, що традиційна батьківська педагогіка є не що інше як педагогіка життя.

Основними завданнями родинного виховання можуть бути:

1) піклування про фізичне і психічне здоров'я дітей, виховання фізично й морально здорової дитини, забезпечення необхідних умов для реалізації можливостей дитини;

2) виховання в дітей глибоких патріотичних почуттів, створення сприятливих умов для оволодіння дітьми знаннями про рідний край, природу, Батьківщину;

3) виховання в дітей любові до добра, правди, справедливості, моральних цінностей, ідеалів, культурних традицій, етичних норм взаємин між близькими людьми і в суспільному оточенні, гідності, честі, людяності, здатності виявляти турботу про молодших, милосердя до слабших і людей похилого віку;

4) організація з найбільш раннього віку посильної праці, різних видів трудової діяльності дітей на благо сім'ї, родичів, інших людей, виховання їх господарями на своїй землі та підготовка до життя в умовах ринкових відносин;

5) цілеспрямоване і систематичне формування в дітей світогляду, ідеалів, наукових поглядів та переконань;

6) формування естетичних смаків та почуттів, уміння розрізняти красиве й потворне в житті, в мистецтві, в побуті, поважати прекрасне у вчинках людей, забезпечити умови для їхньої творчої практичної діяльності;

7) забезпечення духовної єдності поколінь, збереження родинних традицій, сімейних реліквій, вивчення родоводу, прилучення дітей до традицій, звичаїв, обрядів;

8) сприяння родини навчально-виховним закладам у вихованні дитини, її становленні як особистості.

На думку академіка Мирослава Гнатовича Стельмаховича, провідні завдання родинного виховання передбачають забезпечення реалізації:

природовідповідності (натуралізму);

раціоналізму;

гуманізму;

соціалізації та етнізації;

духовності.

Натуралізм вимагає розглядати людину як частину природи й неухильно дбати про гармонійний розвиток природних сил дитини, яка розвивається наче та рослина. Батькам слід оберігати природний /натуральний/ перебіг цього процесу від шкідливих сторонніх впливів. Згаданий принцип натуралізму проповідується багатьма народними висловлюваннями /"Діти, як квіти: поливай - рости будуть", "Гни дерево поки молоде, вчи дітей поки малі"/.

Раціоналізм націлює на плекання розуму дитини через засвоєння рідної мови, фольклору, родинно-побутової культури, народних мистецтв /"Розуму не купують, а набувають", "Розумний всьому дає лад"/. Гуманізм передбачає людяне, доброзичливе ставлення до дитини і намагання формування "досконалої людськості", щирих стосунків між батьками та дітьми, братами й сестрами, членами родини, чуйного ставлення до людини взагалі, утвердження добра на Землі /"Добре роби, то й добре усім буде"/.

Соціалізація в її загальному розумінні - це процес перетворення людської істоти на суспільний індивід, утвердження її як особистості, включення в суспільне життя, як активної та успішної. Інакше кажучи, суть соціалізації полягає в біологічній та психологічній адаптації людини до навколишнього середовища.

У поняття - етнізації вкладається поняття соціалізації особи на основі родинного, економічного, духовно-культурного життя й історичного досвіду свого народу, нації. До основних засобів етнізації відносять рідну /материнську/ мову, родинно-побутову та громадську культуру, посильну участь у трудовій діяльності, зокрема у сфері народних ремесел і промислів, національні звичаї, традиції, свята, обряди, символи.

Фундамент етнізацїї закладається в сім'ї. Дитина з'являється на світ і робить перші кроки через спілкування з людьми, перед усім з батьками, рідними, спочатку засобами дитячої, а згодом материнської мови. З ростом дитини коло її спілкування та трудових обов'язків поступово розширюється - з ровесниками і старшими у дворі чи дитячому садку переважно через дитячі ігри та забави, участь у посильній праці.

Наступна фаза етнізацїі, що пов'язана з оволодінням основами знань і суспільним досвідом, набуттям професії все більше виходить за межі сім'ї, однак користується її підтримкою.

Тому завдання родинного виховання полягає в тому, щоб всебічно сприяти етнізації дітей і підлітків, забезпечуючи надійність її фундаменту. Це означає, що батьки в родині повинні подбати, аби їхні діти сформувалися як творчі особистості з високою духовністю та глибокою внутрішньою культурою.

Нарешті, у завдання родинного виховання входить плекання духовності, тобто світоглядно-морально-етичного внутрішнього світу дитини. То й педагогічна сутність духовності полягає у вихованні дітей на засадах народної моралі, обізнаності з релігійною культурою, шанобливого ставлення до неї. Суть родинного виховання визначається його змістом, який включає такі основні напрями: тілесне виховання - діяльність батьків, спрямована на зміцнення здоров'я дитини.

Мета тілесного виховання диктується реальними потребами кожної людини бути здоровою, сильною, загартованою, спритною та витривалою для повноцінного власного життя, праці, переборення різних труднощів, тощо. Реалізації тілесного виховання сприяє організація батьками здорових умов життя дитини в родині - забезпечення раціонального режиму дня, організація посильної праці, активного дозвілля і відпочинку, рухливих дитячих ігор, виховання навичок особистої гігієни.

Родинна педагогіка виділяє дві групи засобів тілесного виховання дитини в родині:

природні - сонце, повітря, вода, харчування, рух і відпочинок, одяг, чистота й охайність;

спеціальні - гімнастика, фізична культура та спорт, гартування тіла. Спираючись на сказане вище, зауважемо, що система тілесного виховання передбачає також знання і неухильне дотримання основ домашньої санітарії та особистої гігієни.

Зміст, завдання та мета родинного виховання реалізуються в органічній єдності під дією відповідних педагогічних факторів.

Які ці фактори? Хто належить до провідних вихователів дитини?

Пріоритет родинного виховання, порівняно з усіма іншими ланками виховання, незаперечний. Суть його полягає в тому, що сім'я першою бере під свою опіку дитину з моменту її народження, в ранньому дитинстві і не полишає своєї уваги й тоді, коли вона стане дорослою людиною. Відвідуючи дитячий садок, а потім навчаючись у школі, дитина все одно переважну більшість свого часу проводить в сім'ї, не перестає вона бути її членом і після закінчення школи.

4. Взаємодія школи і сім'ї у вихованні дітей

Спільна робота школи і родини ґрунтується на принципах гуманістичної педагогіки: пріоритетності сімейного виховання, громадянськості, демократизму, гуманізації взаємин педагогів і батьків, ретроспективності, педагогізації батьків.

Принцип пріоритетності підкреслює величезне значення сім'ї у фізичному й духовному становленні особистості й суспільства. Родинне виховання є природною і постійно діючою ланкою виховання. У сім'ї закладається основа особистості: її світогляд, національна самобутність, моральність та інші важливі якості і властивості. Тому без докорінного поліпшення родинного виховання не можна домогтися значних змін у суспільному вихованні підростаючих поколінь.

Принцип громадянськості ґрунтується на усвідомленні педагогами і батьками місця кожної сім'ї у суспільно-державній системі. Родина є основою держави. Родина, рід, родовід, народ - поняття, що розкривають природний шлях розвитку кожної дитини, формування її свідомості й громадянської зрілості.

Принцип демократизму означає встановлення партнерських взаємин між школою і сім'єю у вихованні дітей. Сьогодні батьки можуть брати участь у вирішенні тих питань, до яких традиційно їх не допускали, - вибору предметів для навчання, визначення обсягів їх вивчення, складання навчальних планів, зміни термінів і тривалості навчальних семестрів і канікул, вибору профілю школи, виробленню внутрішкільних статутів, розробці системи заходів по забезпеченню дисципліни, праці, відпочинку, харчування, медичного обслуговування школярів, системи заохочень і покарань тощо.

Основну роботу з батьками школа проводить через батьківські об'єднання, які мають різні назви - батьківські комітети, ради, конгреси, асоціації, асамблеї, президії, клуби тощо. Кожне з таких об'єднань має свій статут (положення, регламент, план), яким визначаються головні напрями діяльності, права та обов'язки учасників виховного процесу. У багатьох випадках складається єдиний план спільної діяльності сім'ї, школи і громадськості. А там, де перейшли до більш тісної інтеграції шкільного і сімейного виховання, створюються комплекси "школа - родина".

Принцип гуманізації взаємин педагогів і батьків. Він спрямовує класного керівника, вчителя, на:

1) дії і заходи, які зміцнюють і підвищують авторитет батьків. Нормою взаємин педагогів і батьків є взаємна повага. Обмін досвідом, порада та спільне обговорення, єдине рішення задовольняють обидві сторони, розвивають у них почуття власної відповідальності, громадянського обов'язку;

2) прояв довіри до виховних можливостей родини, підвищення рівня її педагогічної культури і активності у вихованні;

3) педагогічний такт, неприпустимість грубого втручання в життя сім'ї;

4) життєстверджуючий, оптимістичний настрій у вирішенні проблем виховання, опору на позитивні якості дитини, сильні сторони родинного виховання, орієнтацію на успішний розвиток особистості.

Принцип ретроспективності ( лат. retro - назад, spactare - дивитись) орієнтує на осмислення і використання історичного досвіду виховання в родині. Цей досвід повинен використовуватись, насамперед, для:

виховання поваги і відданості своїм батькам, сім'ї, родині;

шанування культу предків, традицій і звичаїв народу;

розуміння і відчуття духовної єдності поколінь;

формування гідності і честі, основ народної моралі, готовності до праці в умовах ринкових відносин, повноцінного естетичного, фізичного та інтелектуального розвитку.

Принцип педагогізації батьків передбачає, що одним із головних завдань школи залишається організація і здійснення педагогічного всеобучу.

Форми і методи роботи вчителя, класного керівника з батьками бувають індивідуальними і колективними.

Провідна роль належить індивідуальним формам роботи: відвідуванню сім'ї учня, пропаганді сімейного виховання, виконанню батьками педагогічних доручень, педагогічним консультаціям.

Відвідування сім'ї учня допомагає з'ясувати умови життя школяра, загальну та педагогічну культуру родини, ознайомитися з досвідом виховання, дати поради і домовитися про єдині вимоги до учня.

При цьому важливо дотримуватися двох умов:

1) відвідування сім'ї повинно здійснюватись за запрошенням. Адже не кожен час є зручним для відвідування родини учителем, раптова його поява може збентежити батьків, зайнятих тими чи іншими справами, у них у той час можуть бути родичі, гості, врешті, він може й не застати батьків дома;

2) до відвідування потрібно готуватись. Підготовка полягає у визначенні найцікавішого, найкращого у своїх вихованцях. Це цінне слід осмислити і оцінити так, щоб психологічно тонко і педагогічно правильно прозвучали слова вчителя.

Другою формою встановлення контактів із сім'єю, батьками є пропаганда сімейного виховання. З цією метою класний керівник може використати багатий матеріал журналів "Сім'я", "Світ сім'ї", "Журнал для батьків", "Обдарована дитина" та іншу літературу з сімейно-шкільного виховання.

Встановленню контактів сприяє спілкування батьків і класного керівника у процесі виконання батьками педагогічних доручень. Це може бути керівництво гуртком за інтересами, дитячим клубом, об'єднанням за місцем проживання, спортивною секцією; сприяння у проведенні екскурсій, в організації зустрічей з цікавими людьми; у створенні класної бібліотеки; участь у розвитку і зміцненні матеріальної бази школи, у вирішенні господарських завдань тощо.

До форм індивідуальної роботи належать педагогічні консультації,, в основі яких лежать відповіді на запитання батьків. Психолого-педагогічними основами консультації є прихильне ставлення учителів до ініціативи батьків; вияв готовності до надання допомоги сім'ї; конкретні рекомендації і поради з питань, з якими звернулись до педагога батьки.

До колективних форм роботи з батьками належать: батьківська школа, що створюється для переконання всіх батьків у необхідності вивчення основ гуманістичної педагогіки, педагогіки співробітництва, діяльнісного підходу. Результатом повинно стати стимулювання намагання поповнювати свої знання, оволодіння практичними навичками виховання дітей у сім'ї.

Педагогічний лекторій, метою якого є акцентування уваги батьків на актуальних проблемах виховання. Ця форма забезпечує оволодіння батьками систематичними знаннями основ теорії виховання.

Університет педагогічних знань, який передбачає більш складні, порівняно з попередніми, форми роботи по оволодінню теорією виховання. Навчання передбачає лекційний курс, а також семінарські заняття.

Підсумкові річні науково-практичні конференції батьків з проблем виховання. Визначається найбільш актуальна проблема з питань сімейного виховання, протягом року проводиться її теоретичне і практичне вивчення в школі і сім'ї, наприкінці року підводяться підсумки.

День відкритих дверей або батьківський день - проводиться, як правило, перед початком чверті, семестру з метою привернути увагу батьків до роботи всієї школи, до питань виховання. До цього дня для батьків готується концерт з попередніми виступами шкільного активу, проводиться зустріч в класах, організуються виставки кращих малюнків, учнівських виробів та ін., проводяться спортивні змагання на приз батьківського комітету, перегляд художніх фільмів на теми виховання та інше.

Класні батьківські збори - традиційна форма роботи, що проводиться 1-2 рази на чверть. Проте методика проведення зборів потребує удосконалення. Одним із підходів до організації класних зборів є проблемне формулювання теми зборів (наприклад, "Чи можна запізнитись з вихованням доброти?").

Ефективному проведенню таких зборів може допомогти завчасно складений опитувальник у письмовій формі тощо.

Отже, добре виховати своїх дітей - не тільки найважливіший моральний, а й конституційний обов'язок батька і матері. За це вони відповідають перед своїм сумлінням і суспільством.

Ведмеденко Д.В., ст.викладач кафедри педагогіки, психології та теорії управління освітою ІППОЧО

Література

1.Бабій В. Сімейні традиції та їх виховне значення // Позакласний час, 2004, № 7-8.

2. Зязюн І.А. Педагогіка добра : ідеали і реалії. _ К., 2002.

3..Регіональна Концепція виховної діяльності навчальних закладів Чернівецької області на 2011-2015 роки, схвалена 28 січня 2011року на крайових зборах директорів ЗНЗ.

4.Ливандовская А.Д. Внешняя и внутренняя среда и ее влияние на качество образования [Электронный ресурс]-Режим доступу: PDFcreated with pdf Factory trial version www.pdffoc-tory.com

5. Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка. - К.: Рад. школа, 1978.

6.Сухомлинський В.О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості // Вибрані твори. В 5 т. -Т.1. - К.: Рад. школа, 1978.

7. Яценко Т.О. Історичне коріння українського народного виховання // Українська література в загальноосвітній школі, 2001. - № 3.

Размещено на Allbest.ru