Сьогодні ідея компетентністного підходу до професійної підготовки фахівця викликає гостру дискусію як серед науковців, так і серед педагогів: на сторінках преси, в електронних публікаціях, особливо на різного роду форумах й конференціях у мережі Інтернет. Полеміка триває не лише відносно даного підходу в сучасній освітній концепції, а й навколо понятійного апарата. Оскільки поняття ,,компетентність” досить багатогранне, його визначення й трактування постійно є предметом дискусій.

Думки дослідників вкрай різноманітні. Деякі науковці вживають поняття ,,компетенція”, деякі - ,,компетентність”. Причиною цього є той факт, що цей термін прийшов у вітчизняну педагогіку в процесі аналізу основних тенденцій розвитку сучасної зарубіжної педагогіки.

Різноманітні трактування цих термінів зустрічається й у словниках. Так, Новий англо-російський словник дає такий переклад слову ,,competence”:

1) способность, умение;

2) компетентность;

3) достаток, хорошее материальное положение;

4) компетенция, правомочность.

Якщо ж ми подивимось переклад слів,, компетенція" та ,,компетентність” у Великому російсько-англійському словнику, то побачимо, що ці слова перекладаються як ,,competence”.

У словнику іншомовних слов ,,компетентный - знающий, сведущий в определенной области; имеющий право по своим знаниям или полномочиям делать или решать что-либо, судить о чем-либо”.

Великий тлумачний словник сучасної української мови дає такі визначення цим категоріям:

компетентністний підхід фахівець компетенція

,,компетенція - добра обізнаність у чомусь; коло повноважень певної організації, установи чи особи; загальна здатність, що базується на знаннях, досвіді, цінностях і здібностях, які набуті завдяки навчанню;

компетентний - який має достатні знання в певній галузі, добре обізнаний, тямущий; ґрунтується на знанні, кваліфікований; має певні повноваження, повноправний, повновладний;

компетентність, як здатність успішно відповідати на індивідуальні та соціальні потреби, діяти та виконувати поставлені запитання;

бути компетентним - вміти мобілізувати в даній ситуації здобуті знання і досвід”.

Зі словника Методичних термінів,,, компетенція" - сукупність знань, умінь і навичок, сформованих під час вивчення тієї чи іншої дисципліни, а також здатність до виконання певної діяльності.

За Психологічним словником компетенція означає, що це коло проблем, галузь діяльності, в котрій дана людина має володіти знаннями та досвідом; сукупність прав та обов'язків посадової особи, керівника суспільної організації.

Отже, можна зробити висновок, що значення термінів ,,компетенція,, і ,,компетентність,, не перекривають один одного, та обидва мають право на існування у науковій педагогічній дискусії, оскільки компетентність слід розуміти як інтегральну характеристику, яка складається зі спектру компетенцій. Фахівещь, що володіє низкою професійних, спеціальних, соціальних, особистісних та ін. компетенцій може бути названий компетентним у тій чи іншій галузі діяльності.

Якщо компетенція трактується як задана норма, вимога до підготовки фахівця, то компетентність розглядається як сформована якість, результат діяльності, ,,надбання” студента, - стверджує Я.П. Кодлюк.

В.І. Местечкин відмічає, що компетентність - це поняття більш глибоке та змістовне ніж компетенція, і називає рівні якості компетенція, котрі мають реалізовуватися через кваліфікацію у конкретній професії.

Таким чином, компетентність виражає значення традиційної тріади,, знання, уміння, навички" та слугує сполучною ланкою між її компонентами. Компетентність у широкому розумінні може бути позначена як поглиблене знання навчального предмету чи засвоєного уміння.

Компетентність передбачає постійне оновлення знань, володіння новою інформацією задля успішного рішення професійних задач в даний час, в даних умовах. Вона містить як змістовний, так і процесуальний компоненти.

Іншими словами, компетентний фахівець має не лише розуміти сутність проблеми, але й вміти її вирішувати практично, тобто володіти методом рішення.

Отже, на нашу думку, компетентність - складне особистісне утворення, яке дозволяє більш ефективно й адекватно здійснювати освітню діяльність, орієнтувати людину на розвиток та самовдосконалення. Це міра включеності людини у діяльність, її готовність та здатність діяти у певній галузі. Володіння фахівця компетентністю трансформує,, культурну" людину, як носія академічних знань у людину,, активну”,,, соціально адаптивну”, орієнтовану не на обмін інформацією, а на соціалізацію у суспільстві з метою його перетворення.

Можна стверджувати, що у науковій літературі професійна компетентність не знайшла достатнього системно-цілісного опису. Вона розглядалася окремими науками парциально, й тому отримала фрагментарне висвітлення. Розглянемо деякі найбільш типові підходи до поняття професійної компетентності.

В.А. Ядов зазначає, що компетентність в соціології виступає як атрибут професіоналізму та визначається як досконале знання своєї справи, сутності праці, яка виконується, складних зв'язків, відношень та засобів досягнення поставлених цілей.

Професійну компетентність, за Е. Шортом, можна розглядати з чотирьох позицій:

поєднання вмінь, навичок поведінки та дій у межах певної діяльності;

поєднання знань, умінь, навичок у професійній діяльності без критеріїв оцінювання;

поєднання тих самих елементів, але із застосуванням стандартів;

поєднання здібностей та особистих якостей людини.

Професійна компетентність, за Ф.С. Ісмагиловою - це результат професійного досвіду, такий наслідок його накопичення протягом професійного життя та діяльності, що забезпечує глибоке знання своєї справи, сутності праці, що виконується, способів та засобів досягнення цілей, здатність правильно оцінювати професійну ситуацію, що склалася, і приймати у зв'язку з цим потрібне рішення.

С.В. Цимбал, затверджує, що професійна компетентність як особистісне новоутворення є динамічною сутністю. Її змістовне наповнення й розуміння якісного рівня актуалізації зумовлюється багатьма чинниками:

рівнем розвитку технології, науки, техніки, економіки, освіти;

процесами, які відбуваються в суспільстві;

суспільним замовленням, яке відображає загальний рівень суспільно-економічного розвитку суспільства, людської цивілізації загалом.

З погляду В.М. Шепеля, професійна компетентність - одна зі складових професіоналізму, у структурі якого крім неї виділяються: професійна затребуваність, професійна придатність, професійна задоволеність і професійний успіх. Професійна затребуваність пов'язана із ситуацією на ринку праці і визначається кадровим попитом на фахівців, здатних здійснювати визначений вид діяльності. Професійна придатність зумовлена сукупністю психічних і психофізіологічних особливостей людини, що забезпечують її відповідність професійній діяльності. Професійна задоволеність припускає можливість самореалізації особистістю своїх індивідуальних здібностей, схильностей, інтересів і ціннісних установок у процесі здійснення трудової діяльності і рішення професійних задач. Професійний успіх виражає наявність значимих професійних досягнень, результативність прикладених зусиль, які забезпечують реалізацію задумів, а також особистісне зростання фахівця.

М.І. Лук'янова виділяє групи професійної компетентності та її види у кожній групі:

компетентність у професійній діяльності (спеціальна, технологічна, комп'ютерна, правова, економічна та ін.);

компетентність у професійному спілкуванні (комунікативна, соціально-перцептивна, діагностична, етична, емпатійна, соціокультурна, конфліктна та ін.);

компетентність в реалізації особистості професіонала (психологічна, індивідуальна, рефлексивна та ін.).

Л. З Тархан вважає, що компетентністний підхід у навчанні - це пріоритетна орієнтація на цілі-вектори освіти: учіння, самовизначення, само актуалізація, соціалізація та розвиток індивідуальності. В якості інструментальних засобів досягнення цих цілей виступають принципово нові освітні конструкти: компетентності, компетенції та метапрофесійні якості, які поєднуються у ключові кваліфікації. Тобто ключові кваліфікації - це мета професійна освіта широкого кола використання, яка включає базові компетентності, ключові компетенції та мета професійні якості. Мета професійні якості - це комплекс психологічних якостей, здібностей, що забезпечують ефективне використання інтегративних дій, які виступають у формі конкретних видів діяльності.

І.А. Зимня перераховує такі види ключових компетенцій:

компетенції пізнавальної діяльності: ставлення та розв'язання пізнавальних задач; нестандартність рішення; проблемні ситуації - їх створення і розв'язання; продуктивне й репродуктивне пізнання; дослідження, інтелектуальна діяльність;

компетенції діяльності: гра, учіння, праця; засоби діяльності: планування, проектування, моделювання, прогнозування, дослідницька діяльність, орієнтування в різних видах діяльності;

компетенції інформаційних технологій: отримання, опрацювання, подання інформації, перетворення її (читання, конспектування), масмедійні, мультимедійні технології, комп'ютерна грамотність; володіння електронною Інтернет-технологією.

Актуальність ключових компетенцій зумовлена тими функціями, які вони виконують у життєдіяльності кожної людини. Це:

формування у людини здібності навчатись і самонавчатись;

забезпечення випускникам, майбутнім працівникам більшої гнучкості у взаємовідносинах з працедавцями;

закріплення репрезентативності, а, отже, зростаючої успішності (стійкості) в конкурентному середовищі існування.

Поняття ключових компетенцій застосовується для визначення таких одиниць змісту, що дають змогу особистості ефективно брати участь у багатьох соціальних сферах і які роблять внесок у поліпшення якості суспільства та сприяють особистому успіхові, що може бути застосовано до багатьох життєвих сфер. Ключові компетенції становлять основний набір найзагальніших понять, які слід деталізувати в комплекс знань, умінь, навичок, цінностей та відношень за навчальними галузями й життєвими сферами. Ці основні функції компетенцій закріплюють за ними статус основи загальноосвітнього процесу на всіх рівнях системи неперервної освіти.

Ключові компетенції пов'язують воєдино особистісне й соціальне в освіті, відбивають комплексне оволодіння сукупністю способів діяльностей, що створює передумови для розроблення індикаторів їх вимірювання; вони виявляються не взагалі, а в конкретній справі чи ситуації; їх набуває молода людина не лише під час вивчення предметів, групи предметів, але й засобами неформальної освіти, внаслідок впливу середовища тощо. Зарубіжні й вітчизняні автори наголошують, що ключові компетенції змінні, мають рухливу і перемінну структуру, залежать від пріоритетів суспільства, цілей освіти, особливостей і можливостей самовизначення особистості в соціумі.

Д. Кур створив власну концепцію ключових компетентностей: ,,гейдельберзька модель” або три,, продукти”, згідно з якою висока якість продукту полягає в тому, що студенти поряд з фахово-науковими компетентностями повинні володіти й позафаховими особистісними ключовими компетентностями:

сприяння розвитку навчальних компетентностей студентів - від навчальної підготовки до переходу в професійне життя - за допомогою інтегрованої тюторської (навчально-виховної) програми ключових компетентностей і модулів на бакалаврських та магістерських курсах (якість продукту);

розвиток компетентностей у викладачів шляхом дидактичного навчання й консультацій (якість процесу);

удосконалення навчальних планів завдяки інтеграції тюторських програм на бакалаврських та магістерських курсах (якість структури).

Ключова компетенція, на думку українських педагогів, є об'єктивною категорією, яка фіксує суспільно визнаний комплекс певного рівня знань, умінь, навичок, ставлень тощо, які можна застосовувати в широкій сфері діяльності людини. Вона може бути визначена як здатність людини здійснювати складні поліфункціональні, поліпредметні, культуродоцільні види діяльності, ефективно розв'язуючи відповідні проблеми. Вони пропонують перелік компетентностей у таких галузях:

· економічній - це підприємливість, відповідальність, дисциплінованість, культура праці;

· комунікативній - це толерантність, сприйняття плюралізму, вміння цивілізовано відстоювати свої переконання перед опонентами;

· повсякденного життя - це повага до інших, навички та вміння співіснування у соціумі, готовність прийти на допомогу, турбота про дотримання загальнолюдського етикету;

· правовій - це усвідомлення потреби та необхідності в дотриманні вимог законів та інших нормативних актів, визнання рівності всіх людей, повага до свободи, відкритість і правова культура;

· політичній - це активність і мобільність, громадянська активність, повага до рішення більшості, турбота про справи громади, політична культура;

· організаційній - це раціональне врядування (самоврядування), ефективність менеджменту та самоменеджменту, ощадливе використання часу та інших власних ресурсів;

· технологічній - це вміле використання технічних засобів, раціональне співіснування з техносферою та критичне ставлення до неї;

· екологічній - це знання законів екології, гармонійне співіснування з довкіллям, збереження біосфери.

Кожна з таких компетенцій передбачає засвоєння людиною не окремих непов'язаних один з одним елементів знань і вмінь, а оволодіння комплексною процедурою, в якій для кожного виділеного напряму її набуття є відповідна сукупність освітніх компонентів, що мають особистісно-діяльнісний характер.

О.І. Пометун, вказує, що з погляду вимог до рівня підготування випускників ключові компетенції є інтегральними характеристиками якості навчання учнів, пов'язані з їх здатністю цільового осмисленого застосування комплексу знань, умінь, навичок, ставлень щодо певного міждисциплінарного кола проблем. Вони відбивають предметно-діяльнісний складник загальної освіти і мають забезпечити комплексне досягнення його цілей.

Отже, основні ознаки життєвих (ключових) компетенцій:

1. поліфункціональність: дають змогу вирішувати різноманітні проблеми в різних сферах особистого й суспільного життя;

2. надпредметність і міждисциплінарність: застосовні не тільки в школі, а й на роботі, в сім'ї, у політичній сфері тощо;

3. багатовимірність: охоплюють знання, розумові процеси, інтелектуальні, навчальні та практичні вміння, творчі відкриття, стратегії, технології, процедури, емоції, оцінки тощо;

4. забезпечують широку сферу розвитку особистості: її логічного, творчого та критичного мислення, самопізнання, самовизначення, самооцінки, самовиховання тощо.

У працях А.В. Хуторського зазначено сім ключових компетенцій:

1) ціннісно-смислова, пов'язана із ціннісними орієнтирами учня, його здатністю бачити та розуміти оточуючий світ, орієнтуватися в ньому. Уміти обирати цільові та сутнісні настанови для власних дій і вчинків, приймати рішення. Дана компетенція сприяє самовизначенню учня у ситуаціях навчальної діяльності, визначаючи його індивідуальну освітню траєкторію та програму життєдіяльності в цілому;

2) загальнокультурна включає обізнаність учня про особливості національної та загальнолюдської культури, духовно-моральні основи життєдіяльності людини, окремих народів, культурологічні основи сімейних, соціальних, суспільних явищ та традицій, компетенції у побутовій та культурно-досуговій сфері, досвід засвоєння учнями наукової картини світу;

3) навчально-пізнавальна характеризується сукупністю компетенцій учня у сфері самостійної пізнавальної діяльності, яка містить елементи логічної, методологічної, загальнонаукової діяльності, що співвідносяться з реальними об'єктами;

4) інформаційна формується за допомогою реальних об'єктів та інформаційних технологій. До її структури входять уміння й навички учня по відношенню до інформації, яка міститься у навчальних предметах та оточуючому світі: самостійно шукати, аналізувати, вибирати, організовувати, перетворювати, зберігати та передавати інформацію;

5) комунікативна містить знання в галузі комунікативних дисциплін, комунікативні та організаторські здібності, здатність до емпатії та самоконтролю, культура вербальної та невербальної взаємодії;

6) соціально-трудова - володіння знаннями й досвідом у галузі суспільно-громадянської діяльності, в соціально-трудовій галузі, у галузі сімейній відношень та обов'язків, у питаннях економіки і права, в галузі професійного самовизначення;

7) особистісного самовдосконалення спрямована на засвоєння способів фізичного, духовного та інтелектуального саморозвитку, емоціональної саморегуляції та самопідтримки.

Комплекс ключових компетенцій Г.Р. Гаврищак представляє наступними компонентами:

1) інформаційна складова компетенції (способи прийому, зберігання, оформлення та передачі інформації);

2) проектувальна складова (способи визначення цілей, ресурсів їх досягнення, дій, термінів);

3) оцінювальна (способи порівняння результатів із цілями, класифікація, абстрагування, прогнозування, систематизація, конкретизація);

4) комунікативна складова компетенції (способи передачі інформації і залучення ресурсів інших людей для досягнення своїх цілей).

О.М. Бобієнко виділяє комплекс ключових компетенцій та позначає їх за допомогою чотирьох компонентів:

· інформаційного (способи прийому, зберігання, оформлення передачі інформації);

· проектного (способи визначення цілей, ресурсів їх досягнення, дій, часу);

· оцінного (способи порівняння результатів з цілями, класифікація, абстрагування, систематизація, конкретизація, прогнозування);

· комунікативного (способи передачі інформації та залучення ресурсів інших людей задля досягнення власних цілей).

С. Шишов, В. Кальней у структурі ключових компетенцій виділяють чотири види:

компетенція у сфері самостійної пізнавальної діяльності, що ґрунтується на способах здобуття знань з різних джерел інформації, зокрема й пізнавальних; - компетенція у сфері соціально-трудової діяльності (зокрема й уміння аналізувати ситуацію на ринку праці, оцінювати власні професійні можливості, орієнтуватися в нормах та етиці трудових взаємовідносин, навички самоорганізації);

компетенція у побутовій сфері;

компетенція у культурно-дозвіллєвій сфері.

У дослідженнях інших українських та російських науковців розрізняють такі види компетенцій:

1) спеціальна компетенція - володіння суто професійною діяльністю на достатньо високому рівні, здатність проектувати свій майбутній професійний розвиток (С.Б. Елканов, Е.Ф. Зеєр, А.К. Маркова, В.Г. Пищулін, К.К. Платонов та ін.);

2) соціальна компетенція - володіння груповою професійною діяльністю, співпраця, а також прийнятими у певній професії прийомами спілкування, соціальна відповідність за результати своєї професійної діяльності (Н.В. Бодягина, Н.Ю. Клименко та ін.);

3) аутокомпетенція - адекватне уявлення про власні професійні властивості та володіння професійними технологіями переробки професійних деструкцій (Н.В. Кузьмина, М.И. Лук'янова, та ін);

4) екстремальна професійна компетентність - здатність діяти у складних умовах, під час аварій, змін технологічного процесу (О.Н. Шахатова) і т. ін.

Не дивлячись на таке різноманіття видів ключових компетенцій, жоден з авторів не наводить узагальнюючого критерію, за яким можна було б їх класифікувати. Так, наприклад, соціальна й екстремальна компетентності мають різні підстави для класифікації, а отже, відрізняються за структурою, змістом та умовам формування. Це означає, що розглядувана проблема ще не знайшла свого кінцевого рішення у працях сучасних педагогів і психологів.

Висновки