Розвиток зв’язного мовлення на уроках рідної мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розвиток усного і писемного мовлення молодших школярів на уроках рідної мови

мовлення школяр рідний мова

Проблема розвитку мовлення завжди була і є однією з найважливіших у системі початкового навчання. Вироблення в учнів навичок практичного володіння рідною (українською) мовою, вміння правильно будувати висловлювання в усній і письмовій формі - основне завдання, яке постає перед школою.

В основу шкільного курсу української мови покладено мовленнєву діяльність. Зміст курсу включає знання про мову і мовлення, різні форми і види мовленнєвої діяльності та мовні й мовленнєві уміння.

Метою навчання рідної мови є формування національно свідомої, духовно багатої мовної особистості, яка володіє відповідними вміннями й навичками, вільно користується засобами рідної мови - її стилями, типами, жанрами в усіх видах мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письмо).

Відомий лінгвіст, основоположник системи навчання дітей рідної мови Ф.І. Буслаєв вказував, що мета має полягати у засвоєнні мовної культури народу через систему спеціальних мовленнєвих вправ, які є основою для розвитку природженого дару слова й умовою мовленнєвого розвитку дитини. Для його формування, на думку Д.М. Богоявленського, слід працювати над оволодінням словом як одиницею мовлення; оволодінням граматичною будовою мови; розвитком зв'язного мовлення.

Кожна дитина, вивчаючи рідну мову на практичному рівні, підкоряється нормам і системі цієї мови. Завдяки цьому вона розуміє оточуючих, а вони - її. Елементи мови, якими вона користується, стають її надбанням, застосовуються нею в мовленнєвій діяльності, є одиницями її мовлення. Отже, мовлення - це ті елементи рідної мови, якими користується дитина в певних умовах.

Мовленнєвий розвиток дитини є досить широким поняттям, яке охоплює рівень сформованості звуковимови, його відповідності загальноприйнятим орфоепічним нормам української мови, обсяг словникового запасу і граматичну організацію мовлення.

Мовлення учнів розвивається, якщо вони набувають здатності розуміти лексичне і граматичне значення слова, словосполучення, речення, тобто якщо запам'ятовується матеріальна оболонка відповідного мовного знака і правильно співвідноситься з явищем позамовної реальності [62, 50].

За умови правильних методичних підходів, належної організації і навчально-методичного процесу навчання рідної мови в початкових класах в учнів успішно формуються вміння слухати і розуміти почуте, висловлюватися, вступати в діалог і полілог [65, 129]. Дитина, стверджує В.П. Бєлянін, достатньо швидко стає повноправним членом свого мовного угрупування, здатного породжувати і розуміти безкінечну кількість нових для неї, але не менш значимих речень на мові, якою вона оволоділа. Що стосується мовлення зв'язного, мовлення розповіді (в термінології С.Л. Рубінштейна - контекстуального), то тут, безперечно, дитину треба навчати.

Сучасна школа потребує вдосконалення методики та методичного процесу формування комунікативних умінь, оскільки сучасні програмні вимоги спрямовані на вдосконалення національної системи освіти, збереження культурної спадщини українського народу, зокрема української мови. Особливої значущості набуває своєчасно організована робота щодо формування комунікативних умінь, яка є міцним підґрунтям для подальшого успішного навчання читання і письма дітей у школі.

На комунікативну спрямованість уроків рідної мови та мовлення вказують: Т.Тоцька, А.Каніщенко, І.Холковська, Т.Шелехова.

Чимало наукових досліджень присвячено пошукові дидактичних шляхів розвитку мовлення, комунікативних умінь школярів різного віку в процесі вивчення психології і педагогіки (Б.Бабанський, Л.Виготський, Т.Гальперін, О.Савченко).

Навчання рідної мови в школі, як зазначає К.Ушинський, передбачає триєдину мету: по-перше, розвивати в дітей ту душевну здатність, яку називають даром слова, по-друге, ввести дітей у свідоме володіння скарбами рідної мови, по-третє, допомогти дітям засвоїти логіку цієї мови, тобто граматичні її закони в їх логічній системі. Великий педагог вважав, що справжнє оволодіння мовленням школярами відбувається не інакше, як у результаті раціонально організованої мовленнєвої практики, керованої граматикою .

Основним завданням вивчення рідної мови є розвиток мовлення. "Розвиток мовлення - це принцип у роботі з читання, граматики і правопису. Робота над правильною вимовою, чіткістю і виразністю усного мовлення, над збагаченням словника, правильним і точним вживанням слова, над словосполученням, зв'язним (контекстним) мовленням, над орфографічно грамотним письмом має стати основою кожного уроку" [80, 7].

Розвиток мовлення не тільки принцип, але й складова частина змісту навчального курсу української мови, а також і складова частина уроків читання і граматики.

Розвиток зв'язного мовлення на уроках української мови - це робота, що проводиться вчителем спеціально і у зв'язку із вивченням шкільного курсу для того, щоб учні оволоділи мовними нормами, а також висловлювали свої думки в усній і писемній формі, користуючись потрібними мовними засобами у відповідності до мети, змісту і умов спілкування. За умови спеціально організованого систематичного навчання молодші школярі не тільки вчаться правильно розмовляти, але й самостійно розв'язувати і творити мовні завдання, правильно висловлювати думки, спостереження, залежно від мети, місця, обставин.

Методика викладання української мови як наука прагне віднайти шляхи найбільш результативного навчання, зокрема визначити мету викладання мови, обґрунтувати принципи навчання з урахуванням закономірностей засвоєння фонетики, лексики, граматики, правопису тощо, вмотивувати найекономніші й найефективніші методи й прийоми навчання, вчить виявляти недоліки у викладанні і долати їх. Від успішного розвитку методики, безпосередньо пов'язаної з життям, зі школою, великою мірою залежить ступінь піднесення культури народу.

Шкільний курс мови характеризуються підвищенням його наукового рівня, встановлення оптимального співвідношення між теорією і практичним засвоєнням учнями програмового матеріалу, формування умінь і навичок усного й писемного мовлення.

Вивчення мови невіддільне від розвитку усного і писемного мовлення учнів, передбачає збагачення їх словником, оволодіння нормами літературної мови на всіх рівнях, формування в школярів умінь і навичок зв'язного викладу думок. Саме тому в початковій школі провідним принципом навчання виступає розвиток мовлення молодших школярів.

Розвинене мовлення людини - не тільки форма думки, а й сама думка, супутник мислення, свідомості, джерело пам'яті Створені за допомогою мови образи, опису подій, якостей, властивостей найрізноманітніших виявів життя людей є вищим актом пізнавальної діяльності людини, «Мовна поведінка, - пише І. О. Синиця, - як частина загальної поведінки людей, свідчить як про рівень розумового розвитку, так і про рівень їх виховання. Вона репрезентує людину в цілому» [80, 22].

Виконання найрізноманітніших усних і писемних вправ у процесі вивчення мови виховує наполегливість, увагу, активність, самостійність. "Крім того, в руках педагога слово, - писав В, О. Сухомлинський, - є могутнім засобом, здатним піднести, звеличити людину в її власних очах, утвердити її патріотичу свідомість і громадську гідність" [11, 20].

Спроби вивести методичні принципи із закономірностей природного процесу засвоєння рідної мови належить Ф. Т. Буслаеву, І. І. Срезневському, К. Д. Ушинському. Так, Ф. І. Буслаєв писав, що рідна мова дитини розвивається за законами самої природи, І навчання мови слід будувати на основі поступового розвитку природженого хисту слова. Талановитий методист пропонував учителеві стежити за ходом самої природи, безумовно підпорядковуючи їй предмет, що викладається [29, 62].

К. Ушинський говорив про загальнодидактичні принципи у навчанні мови. Вказував, що робота, з розвитку мовлення повинна бути по можливості самостійною, полегшеною використанням наочності систематичною, усною і письмовою. Розпочата К. Ушинським традиція була сприйнята вітчизняними методистами. В допрацьованому і систематизованому вигляді вона лягла у зміст програми з української мови.

Т.К. Донченко переконує, що робота над формуванням у школярів способів збагачення власного мовного запасу й оволодіння мовними нормами дає значно вищі результати, якщо вона проводиться на комунікативній основі, у процесі комунікативної діяльності. Г.С. Демидчик зазначає, що формування комунікативно-мовленнєвих умінь - одна з основних проблем сучасної методики навчання мови, оскільки відсутність належної кореляції між теоретичними знаннями і практичними мовленнєвими вміннями позначається на кількісних і якісних характеристиках мовлення, породжує різного типу мовленнєві помилки й недоліки.

Виходячи з того, що мовлення - це діяльність, яка передбачає використання мови з метою спілкування, пізнання, впливу на інших людей, Є.В. Архипова пропонує основну увагу приділяти мовленнєвій діяльності як в усній, так і в писемній формі; цілеспрямовано вдосконалювати граматику мовлення учнів, учити їх сприймати і розуміти чуже мовлення, а також будувати висловлювання (тексти) у відповідності з нормами мови.

Важливість, необхідність та роль розвитку усного мовлення під час навчання грамоти обґрунтував також у своїх працях і В.Г. Горецький: "Слухання і говоріння становить фундамент, першооснову формування письмових форм мовлення - читання, письма, писання. Увага до вдосконалення і розвитку усних видів мовлення має бути не менш важливою, ніж до вироблення письмових видів. Завдання всіляко розвивати і вдосконалювати у кожного учня вміння уважно слухати і говорити ясно, усвідомлено, по суті справа не менш значима, ніж проблема навчання елементарному читанню і письму".

Розвиток мовлення розглядається як основоположний, провідний принцип, що пронизує і об'єднує усі без винятку сторони мовленнєвої діяльності учнів.

Джерелами мовленнєвого розвитку слугують: спілкування в повсякденному житті з ровесниками та дорослими, спостереження за навколишньою дійсністю, художня література та періодична преса для дітей, усна народна творчість, дитячі програми радіо та телебачення, діафільми, ігрова діяльність [23, 20].

Навчальна мовленнєва діяльність включає роботу з удосконалення звуковимови; збагачення, уточнення й активізацію словникового запасу, формування граматичного ладу мовлення, заучування напам'ять невеличких віршів, потішок, скоромовок, дитячих пісеньок, загадок, прислів'їв; формування діалогічного та монологічного мовлення.

Складова частина програм з рідної мови з розвитку зв'язного мовлення має формувати у школярів уміння логічно і граматично правильно, з елементами виразності усно передавати почуте, побачене, пережите, прочитане. Щоб сформувати у дітей певні елементарні рівні монологічного та діалогічного мовлення, програма передбачає проводити значну роботу спочатку над умінням дітей відповідати на запитання і ставити їх перед однокласниками, учителем. Правильно, емоційно сприймати мовлення дорослих і однолітків. Слід також навчати дітей використовувати в діалогічному мовленні виразні засоби: жести, міміку, інтонації запитання, відповіді, захоплення, подиву, прохання, суму, страху, задоволення тощо [12, 77].

Існуюча програма середньої загальноосвітньої школи реалізується певною мірою через систему діючих та альтернативних підручників, посібників з української мови. У підручниках подана система тренувальних вправ, виконання яких як у класі, так і вдома покликане виробити в учнів уміння й навички високої мовної культури. Підручники побудовано відповідно до найголовніших дидактичних вимог [74], адже вони:

побудовані у повній відповідності до програм кожного року навчання;

забезпечують виховні вимоги, розвивають логічне мислення, виховують любов до мови;

теоретичний матеріал подано у повній відповідності до вимог мовознавчої науки, у чіткій системі із врахуванням вікових особливостей відповідного класу;

дидактичний матеріал, як правило, зібраний з кращих зразків різних стилів української літературної мови;

велику увагу приділено збагаченню лексики учнів і розвитку зв'язного мовлення в процесі вивчення всіх програмових тем курсу;

6)реалізовано принцип взаємозв'язку і наступності між виучуваними розділами і темами між класами; забезпечено систематичне повторення матеріалу.

Важливе значення для вчителя в розвитку мовлення молодших школярів мають і посібники, що подають дидактичний матеріал з української мови для різних класів. Вони допомагають урізноманітнити систему тренувальних вправ, організувати індивідуальну й колективну роботу. У цьому аспекті слід розглядати і значення збірника вправ і завдань та методичних посібників, що вміщують і тренувальні вправи та ігри.

Таким чином, аналізуючи джерела мовленнєвого розвитку, зміст навчальної мовленнєвої діяльності та систему існуючих норм мовної культури особистості школяра слід визнати розвиток мовлення провідним принципом навчання. Його реалізації підпорядковані Програма середньої загальноосвітньої школи, чинні та альтернативні підручники, система навчальних посібників, які містять вправи для розвитку мовлення молодших школярів.

Одне з найголовніших завдань школи, зокрема, її початкової ланки, - навчити школярів змістовно, граматично правильно і стилістично вправно висловлювати думки в усній та писемній формах.

Мова і мовлення є продуктом культури і невід'ємною її складовою. Саме мова сформувала людину як особистість і творця культурних цінностей. Формуючи людину в плані духовному, інтелектуальному і моральному, мова обслуговує потреби суспільства через цілий ряд життєво важливих функцій, які практично реалізуються у мовленнєвій діяльності. Насамперед це такі функції, як:

мислительна (мова є інструментом і засобом мислення, формою існування думки);

пізнавальна (засобами мови людина пізнає світ, навколишню дійсність);

комунікативна (мова є засобом спілкування);

національно-культурологічна (за допомогою мови людина усвідомлює себе представником певного народу - коли ця мова є рідною; або вона прагне пізнати, вивчити, оцінити культурні надбання іншого народу - коли вивчає іншу, іноземну мову). Саме ці функції чітко виявляються у навчальному процесі.

З розвитком мовлення тісно і органічно пов'язане насамперед питання інтелектуального розвитку особистості. Не випадково практично всі видатні психологи і педагоги приділяють велику увагу інтелектуальному розвитку дитини засобами мови. Якщо взяти таких всесвітньовідомих педагогів, як Я.А.Коменський, К.Д.Ушинський, В.О.Сухомлинський, то всіх їх об'єднує те, що вони були не тільки видатними педагогами, а й учителями рідної мови, методистами, авторами навчальних і художніх книг з рідної мови для молодших школярів.

Пізнання мови на різних її рівнях (фонетичному, словотвірному, лексичному, граматичному) є джерелом різнобічних знань, засобом розвитку мислення, мовлення, духовного збагачення людини. Йдеться про розвиток мовної, а точніше, мовленнєвої особистості. Це поняття, яке сьогодні досить часто зустрічається в наукових дослідженнях із психології, зокрема, з психолінгвістики та лінгводидактики. Мовленнєва особистість - це людина, яку розглядаємо з точки зору її готовності виконувати мовленнєві дії, той, хто привласнює мову, для кого мова є мовленням. Мовленнєва особистість характеризується не лише тим, що вона знає про мову, а й тим, як вона може її використовувати. Готовність до мовлення дуже велика, і людина психічно формується одночасно з формуванням цієї готовності.

Готовність суб'єкта використовувати мову у своїй діяльності можна назвати мовленнєвою здібністю. У сучасній психології розроблено модель мовленнєвої здібності. В ній закладено з одного боку, найважливіші складові мовної системи, а з іншого - основні види мовленнєвої діяльності - слухання і розуміння (аудіювання), говоріння, читання й письмо.

Відомі такі рівні мовленнєвої здібності, які вчитель має брати до уваги у процесі професійної діяльності:

Рівень правильності (дотримання мовних норм, нормативність мовлення);

Рівень швидкості - обґрунтований розподіл мовленнєвої дії в часі;

Рівень насиченості - багатство словника і граматичних форм, виражувальних мовних засобів, які виходять за межі мінімуму тих мовних засобів, які необхідні для досягнення звичайного рівня;

Рівень адекватного вибору - йдеться про вибір можливих форм на основі адекватності висловлювання програмі, задуму, ситуації спілкування, зорієнтованості на слухача, його можливості у сприйнятті словесної інформації [14, 11-14.].

Маємо визначити те, що провідна мета початкової мовної освіти, яка полягає, насамперед, у мовленнєвому розвитку школярів, нерідко просто декларувалася і, залишаючись непідкріпленою на технологічному рівні, була далекою від реалізації. Це стосується, зокрема, і того специфічного завдання, яке стоїть перед початковою ланкою загальноосвітньої школи і полягає у формуванні в учнів загальнонавчальних навичок, важливою складовою яких є загальномовленнєві уміння й навички. Це навичка аудіювання (слухання мовлення і розуміння його), власне говоріння, читання й письма. Усе це - складові навчальної мовленнєвої діяльності, вони є водночас і видами цієї діяльності. Безумовно, у виконанні завдань, які стоять перед початковою мовною освітою, ми будемо органічно поєднувати теорію мовленнєвої діяльності, яка передбачає орієнтацію на чотири фази мовленнєвої дії (орієнтування, планування, висловлювання, контроль і корекція висловлювання) з традиційним підходом до розвитку мовлення школярів, який ґрунтується на знаннях і вміннях щодо основних мовних одиниць. Йдеться про удосконалення (а в роботі з шестилітками - формування) звукових і на цій основі - нормативних орфоепічних навичок: про збагачення, уточнення й активізацію словникового запасу школярів; про удосконалення граматичного ладу дитячого мовлення.

Диференційована система творчих робіт учнів як засобу формування культури мовлення молодших школярів на уроках рідної мови

Наше дослідження тривало три роки (2005 - 2008 н. рр.). Проводилося воно базі 2 шкіл (с.Острів та с.Буцневе) у двох третіх класах. У дослідженні, яке носило теоретико-експериментальний характер взяло участь п'ятдесят двоє третьокласників.

Дослідження здійснювалось у три етапи

На першому етапі (2005-2006 рр.) відбувалося теоретичне вивчення і аналіз лінгвістичної, психолого-педагогічної та методичної літератури, наукових праць з проблеми започаткованого дослідження. Проводилась робота, спрямована на визначення і конкретизацію об'єкта, предмета і гіпотези дослідження, уточнювалися завдання і методика дослідно-експериментального навчання, здійснено константувальний експеримент.

На другому етапі (2006-2007 рр.) теоретично обґрунтовано і перевірено на практиці компоненти (педагогічні умови) методики формування культури українського мовлення молодших школярів, проведено формувальний експеримент, під час якого перевірялася ефективність запропонованої методики формування мовленнєвої культури.

На третьому етапі (2007-2008 рр.) здійснювалось узагальнення й уточнення основних результатів дослідження, теоретичне осмислення експерименту.

Експериментальне дослідження дало змогу проаналізувати методи розвитку та з'ясувати місце вправ в системі цих методів. Аналіз науково-методичної літератури і спостереження під час проведення формувальної частини педагогічного експерименту дозволили використати такі методи для формування культури мовлення молодших школярів: пояснювально-ілюстративний, імітаційний, репродуктивний, оперативний, продуктивно-творчий (комунікативний).

Констатуємо, що формування мовленнєвої культури на основі використання цих методів забезпечило продуктивний характер навчально-мовленнєвої діяльності учнів.

Пояснювально-ілюстративний і репродуктивний методи мають на меті сформувати правильність мовлення (орфоепічну і граматичну). Імітаційний метод допоможе досить швидко відтворити сприйняті на слух мовленнєві зразки, подані вчителем (засвоєння орфоепічних норм, артикуляція звуків, наголошування тощо).

Оперативний метод передбачає виконання певних розумових операцій, а саме аналізу (виконуючи вправу, треба здійснити аналітичні дії: виділити, підкреслити) та синтезу (маємо щось поєднати, доповнити - виконати конструктивні дії). Це досягається за допомогою вправ аналітичного та конструктивного характеру. Такі вправи, як ми впевнились у експериментальній роботі, ефективно впливають на формування вмінь вживати граматичні норми української мови, забезпечувати засвоєння правильності як визначальної комунікативної ознаки культури мовлення.

Продуктивно-творчий метод передбачає самостійну мовленнєву діяльність. Інакше його називають комунікативний, оскільки він спрямований на формування вмінь самостійно продукувати комунікативні одиниці на рівні речення та зв'язного висловлювання. За допомогою цього методу вчитель учить дитину спілкуватися нормативною українською мовою, будувати монолог, діалог тощо. Найголовнішою функцією цього методу є формування комунікативних умінь, тому він ефективно використовується з метою мовленнєвого розвитку, а також опанування тих чи інших ознак культури мовлення, тобто на продуктивному рівні навчання. Продуктивно-творчий метод знаходить своє відображення у вправах творчого характеру, до яких відносять творчий переказ, складання текстів різних типів (опис, розповідь, міркування); відновлення деформованого тексту; складання речень за опорними словами, сюжетними малюнками; словесне малювання, ситуативні вправи.

Загальновідомо, що метод реалізується за допомогою дидактичних прийомів, які є його складовими і залежать від навчальної мети, характеру матеріалу, що підлягає засвоєнню, способу взаємодії вчителя й учнів.

Експериментальне дослідження довело, що для формування культури українського мовлення молодших школярів ефективними є застосування інтелектуальних прийомів (зіставлення, порівняння, аналіз, синтез, узагальнення, класифікація тощо). Ці прийоми стимулюють розумову діяльність дітей, сприяють засвоєнню орфоепічних норм (вимова слів, постановка словесного наголосу), оволодінню граматичною правильністю мовлення. Не менш важливо застосовувати словесні (повідомлення, розповідь, пояснення, запитання, мовленнєвий зразок) й практичні прийоми (вправляння, побудова діалогів, імітація). Вага ж ігрових прийомів (ігрові дії, мовленнєві команди) дещо зменшується, але й їх можна вважати доречними, розвиваючи мовлення дітей.

Ми дійшли висновку, що оптимальний вибір методів і прийомів навчання мови і мовленнєвого розвитку залежить від цілей, змісту мовного матеріалу, характеру навчально-мовленнєвої діяльності, учнівського складу, теоретико-методичної підготовки вчителя.

Цей фактор став провідним у розробці методики поетапного формування культури мовлення. Крім того, ми враховували ряд інших педагогічних умов, які вважали обов'язковими для створеної методики:

- поетапність засвоєння основних комунікативних ознак, поступовий перехід від простих до складних завдань, від повільного до швидкого темпу їх виконання;

- спеціальну організацію навчального процесу, яка включала мовне забезпечення і створення системи вправ.

Систему вправ розглядаємо як упорядковану сукупність взаємопов'язаних та взаємозалежних мовних елементів, що утворюють цілісну єдність і підпорядковані навчально-виховній меті мовної освіти молодших школярів, а саме формуванню культури їхнього мовлення.

Під час створення системи вправ з формування мовленнєвої культури молодших школярів ми враховували, які вміння (мовні чи мовленнєві) вони виробляють, які види дій відпрацьовують із мовним матеріалом, на якому рівні (репродуктивному, продуктивному, творчому) ці дії здійснені. Тобто простежувався функціональний принцип підходу до побудови системи вправ для вироблення мовленнєвої культури.

Спираючись на аналіз психологічного процесу виникнення висловлювання, положення про його чотирифазну структуру (орієнтування, планування, реалізація і контроль), а також психолінгвістичні особливості навчання українського мовлення дітей і теорію мовленнєвої діяльності, ми дійшли висновку про необхідність поетапного формування мовленнєвої культури шляхом комплексного відпрацювання її основних ознак на трьох етапах експериментального дослідження:

первинно-ознайомлювальний;

репродуктивно-діяльнісний;

комунікативно-творчий.

На першому етапі (первинно-ознайомлювальному) було поставлено завдання формувати первинні мовленнєві вміння, пов'язані з вимогами до культури мовлення: слухати і розуміти українське мовлення, вимовляти слова згідно з діючими орфоепічними нормами сучасної української мови, одночасно засвоюючи не лише вимову слова, а й лексичне значення, зв'язувати з іншими словами, тобто оволодівати правильністю мовлення (орфоепічною, граматичною). Широко застосовували вправи імітаційного та оперативного характеру.

Другий етап - репродуктивно-діяльнісний - мав на меті сформувати первинні вміння оперувати новим матеріалом, опанувати такі комунікативні ознаки, як точність, логічність, чистоту, багатство мовлення. Використовували підстановочні, перетворювальні (трансформаційні) вправи, редагування мовних одиниць (словосполучень, речень, текстів). Шляхом поступового оволодіння мовленнєвими вміннями учні закріплювали вимоги до нормативного спілкування, підвищували змістовність, зв'язність висловлювання.

Третій етап (комунікативно-творчий) передбачав активізацію та генералізацію мовленнєвих умінь щодо літературного мовлення. Вирішувалось завдання щодо формування доречності і виразності мовлення, дотримування норм мовленнєвого етикету. Молодші школярі мали набути вмінь продуктивного володіння українським мовленням, тобто відпрацювати вторинні вміння. Діапазон вправ цього етапу був достатньо широким: від складання монологічних і діалогічних текстів описового, розповідного характеру до міркувань.

Отже, система вправ була побудована з урахуванням того, що процес формування культури українського мовлення молодших школярів складається з кількох, тісно пов'язаних між собою ланок: сприймання, відтворення, осмислення нового матеріалу, формування і закріплення набутих знань, умінь, навичок, самостійного застосування вторинних умінь у власній мовленнєвій практиці під час активного продукування мовних одиниць.

Навчально-мовленнєва діяльність молодших школярів щодо опанування ними культури українського мовлення підпорядковується, на нашу думку, чотирьом напрямкам:

1) засвоєння норм сучасної української літературної мови (орфоепічна та граматична правильність мовлення);

2) формування навичок активної роботи зі словом (точність, чистота, багатство мовлення);

3) формування вмінь діалогічного висловлювання (доречність, мовленнєвий етикет);

4) формування навичок монологічного мовлення (логічність, виразність).

Реалізація кожного з цих напрямків має відбуватися шляхом виконання спеціальних вправ, які допоможуть учителеві розвинути й удосконалити у дітей вміння оволодіти культурою мовленнєвої діяльності на початковому етапі опанування мови.

Відповідно до завдань першого етапу нами були розроблені підготовчі вправи, які вміщують вправляння у:

- слуханні і розумінні текстів. Це передбачає й роботу над поясненням значень слів, уточнення їх, тобто засвоєння лексичної правильності;

- вимові слів, згідно з орфоепічними нормами української мови шляхом застосування імітації;

- вживанні слів у словосполученнях та реченнях - формування граматичної правильності мовлення.

Мовленнєві вправи побудовані нами з метою формування орфоепічної та граматичної правильності мовлення (Додаток 1), засвоєння точності (Додаток 2), оволодіння його чистотою (Додаток 3), формування багатства мовлення (Додаток 4), оволодіння доречністю (Додаток 5), виховання мовленнєвого етикету (Додаток 6), опанування логічності мовлення (Додаток 7) та засвоєння його виразності (Додаток 8). Всі вони розташовані за ступенем нарощення труднощів і в залежності від вищевказаних напрямків формування мовленнєвої культури.

Розроблені нами вправи були покладені в основу лінгводидактичної експериментальної методики формування культури українського мовлення учнів 3 класу. Формування культури мовлення передбачало, по-перше, поетапність засвоєння основних комунікативних ознак мовленнєвої культури; по-друге, використання пояснювально-ілюстративного, імітаційного, репродуктивного, оперативного та продуктивно-творчого (комунікативного) методів мовленнєвого розвитку; по-третє, спеціальну організацію навчально-мовленнєвої діяльності, спрямовану на мовне забезпечення (створення мовленнєвого середовища, атмосфери позитивного, емоційного стимулювання, розвиток пізнавального інтересу до вивчення української мови, активізацію учнівського мовлення.

Експериментальна перевірка запропонованої методики формування культури мовлення молодших школярів на уроках рідної мови

Ефективність розробленої нами методики формування культури мовлення молодших школярів перевірялась у процесі проведення передбаченого планом експерименту.

Керуючись теоретичними висновками про вплив системи вправ на формування культури мовлення, ми визначились у методах дослідження, які найкращим чином відповідають його завданням. Це теоретичні методи дослідження: аналіз наукової літератури і методи порівняння та систематизації теоретичних даних, теоретичного моделювання і емпіричні методи дослідження: педагогічне спостереження, педагогічний експеримент (констатуючий, формуючий та контрольний етапи).

Як уже зазначалося педагогічний експеримент проводився в третіх класах двох шкіл (с. Острів та с. Буцневе). В дослідженні взяло участь 52 дітей восьми-дев'яти річного віку. У процесі формування культури мовлення молодших школярів ми керувались принципом розвиваючого навчання.

На першому етапі педагогічного дослідження на основі спостереження уроків рідної мови, а також на основі аналізу учнівських робіт, ми виявили рівень підготовки учнів обох третіх класів.

Рівень культури мовлення учнів контрольного і експериментального класів можна представити у таблиці. У відсотках ми визначили кількість учнів, в усному і писемному мовленні яких, трапляються різні типи порушення норм сучасної української мови. До уваги бралися учні обох третіх класів: контрольного (25 учнів, с. Буцневе) і експериментального (27 учнів, с. Острів).

Таблиця 1

Напрями щодо опанування учнями культури мовлення	Порушення норм СУЛМ	КЛАСИ
		Контрольний клас	Експериментальний клас
		%	Кількість учнів	%	Кількість учнів
Засвоєння норм сучасної української літературної мови	орфоепічна правильність	72%	18	66%	18
	граматична правильність	73%	18	64%	17
Формування навичок активної роботи зі словом	точність мовлення	74%	19	67%	18
	чистота мовлення	73%	18	68%	18
	багатство мовлення	71%	17	63%	17
Формування вмінь діалогічного висловлювання	доречність	73%	18	69%	19
	мовленнєвий етикет	62%	15	56%	15
Формування навичок монологічного мовлення	логічність	66%	16	70%	19
	виразність	75%	19	69%	19
Середні показники		71%	17	66%	18

Аналізуючи результати у даній таблиці, можна зробити висновок про низький рівень культури мовлення молодших школярів як контрольного так і експериментального класів.

На другому етапі дослідження апробовувалась спеціальна методика формування культури мовлення. В контрольних класах навчання відбувалося за традиційною програмою з рідної мови для початкової школи. В експериментальному класі застосовувалась спеціальна методика, яка передбачала формування культури мовлення за допомогою використання спеціально відібраних вправ.

У процесі експериментального дослідження та після його завершення аналізувалися учнівські роботи як експериментального класу, так і контрольного. Результати аналізу свідчать про те, що в учнів експериментального класу порівняно з учнями контрольного класу відбулися позитивні зрушення у формуванні культури мовлення. Кількість порушень норм української мови, які трапляються в усному та писемному мовленні учнів експериментального класу значно зменшилась.

Таблиця 2

Напрями щодо опанування учнями культури мовлення	Порушення норм	КЛАСИ
		Контрольний клас (25учнів)	Експериментальний клас (27учнів)
		%	Кількість учнів	%	Кількість учнів
Засвоєння норм сучасної української літературної мови	орфоепічна правильність	63%	15	46%	12
	граматична правильність	59%	15	45%	12
Формування навичок активної роботи зі словом	точність мовлення	64%	16	48%	13
	чистота мовлення	62%	14	50%	14
	багатство мовлення	67%	17	30%	8
Формування вмінь діалогічного висловлювання	доречність	65%	16	48%	13
	мовленнєвий етикет	56%	14	32%	9
Формування навичок монологічного мовлення	логічність	59%	15	42%	11
	виразність	60%	15	45%	12
Середні показники		62%	15	43%	11

Щоб краще порівняти результати досліджень на констатувальному етапі і контрольному ми пропонуємо розглянути діаграми, які показують, наскільки покращився рівень культури мовлення в учнів експериментального класу. Розглянемо спочатку результати аналізу на констатувальному етапі дослідження (Діаграма 1).

Діаграма 1

З даної діаграми видно, що на констатувальному етапі кількість дітей, в мовленні в яких трапляються помилки різного типу, в контрольному та експерименталльному класах майже однакова. А вже на контрольному етапі нашого дослідження кількість дітей, в культурі мовлення яких трапляються помилки в контрольному класі зменшилась на 9%, а в експериментальному - на 23% (Діаграма 2).

Діаграма 2

Отже, підсумовуючи все вище сказане, слід наголосити на необхідності включення вправ із формування культури мовлення у структуру кожного уроку рідної мови початкової школи. Позитивні зрушення в учнів експериментального класу свідчать про ефективність створеної нами методики та необхідність подальшого її удосконалення і планування на її основі уроків рідної мови.



Висновки

У загальних висновках та рекомендаціях викладено результати дослідження. Основні з них такі:

1. Процес формування культури мовлення стає ефективнішим, якщо опиратися на психологічні основи та психолінгвістичні особливості його опанування, лінгвістичні основи, які включають засвоєння дітьми орфоепічних, лексичних і граматичних норм сучасної української літературної мови.

2. Розкрито зміст поняття «культура мовлення» як комплексу, що складається з сукупності і системи основних комунікативних ознак і розуміється нами як здатність мовців правильно, точно, логічно висловлюватись, добираючи мовновиражальні одиниці відповідно до мети і обставин комунікації та загальноприйнятого мовленнєвого етикету.

3. Експериментально доведено, що набуття вмінь досконалого мовлення виробляється ефективно, якщо забезпечується вчителем відповідна організація навчально-мовленнєвої діяльності, яка полягає, передусім, у створенні системи вправ для опанування мовленнєвої культури, спеціальному мовному забезпеченні цього процесу (мовленнєве середовище, позитивне емоційне стимулювання, пізнавальний інтерес, активізація мовленнєвої діяльності), зразковому мовленні педагога.

4. З'ясовано, що у структурі вмінь унормованого мовлення молодших школярів домінуючими виступають правильна звуковимова, уточнення, збагачення й активізація лексичного складу, опанування діалогічної та монологічної форм мовлення. Згідно з цим, як переконує дослідно-експериментальна робота, формування культури українського мовлення молодших школярів має підпорядковуватись таким чотирьом напрямкам:

- засвоєння норм сучасної української літературної мови;

- формування навичок активної роботи зі словом;

- формування вмінь діалогічного висловлювання;

- формування навичок монологічного мовлення.

5. Визначено, що опанування молодшими школярами основних комунікативних ознак мовленнєвої культури має відбуватись поетапно, з урахуванням ступеня нарощення труднощів, закономірностей набуття мовленнєвих умінь і навичок, виділення трьох послідовних етапів: первинно-ознайомлювального, репродуктивно-діяльнісного, комунікативно-творчого.

6. Як засвідчило дослідження, у процесі формування культури мовлення доцільно використовувати адекватні методи мовленнєвої практики: пояснювально-ілюстративний, імітаційний, репродуктивний, оперативний, продуктивно-творчий (комунікативний).

7. У дослідженні встановлено, що зміст мовного матеріалу має відповідати принципам комунікативної цінності, доступності та системності, нести комунікативне і діяльнісно-змістове наповнення поряд із лінгвістичним і культурологічним; в певній єдності та послідовності відповідати необхідності формування основних комунікативних ознак культури мовлення.

8. На підставі аналізу експериментальних даних з'ясовано, що системність і різноманітність підготовчих і мовленнєвих вправ за змістом і формою виконання мають забезпечувати позитивну мотивацію навчальної діяльності, збуджувати пізнавальний інтерес школярів щодо оволодіння досконалим мовленням, виховувати повагу до української мови як державної; свідоме ставлення учнів до норм, притаманних системі сучасної української літературної мови.

9. Стрижнем експериментального навчання виступили розробка і практична реалізація науково обґрунтованої і методично доцільної лінгво-дидактичної експериментальної методики формування культури мовлення молодших школярів, яка включала поетапність засвоєння основних комунікативних ознак мовленнєвої культури, методичне забезпечення і відповідну організацію навчально-мовленнєвої діяльності.

10. Дослідження дозволило простежити відчутні позитивні зміни у засвоєнні молодшими школярами експериментальних класів основних комунікативних ознак культури мовлення. Покращилась змістовність висловлювань, кількість реплік у діалозі та монолозі, їх насиченість граматичними формами, мовно-виражальними засобами.



Список використаної літератури

1.Антоненко - Давидович Б. Як ми говоримо. -К., 1994. - С.312с.

2.Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. - Львів: Світ, 1990., 28

3.Бабич Н.Д. Практична стилістика і культура української мови: Навч.пос.- Львів: Світ, 2003.- 432 с.

4.Бадер В. Розвиток інтонаційних умінь першокласників// Початкова школа. - 1997. - №2. - С.9.

5.Бадер В. Розвиток мовлення школярів під час роботи над реченням. - 2000. - №8. - С.41.

6.Безрукова І. Розвиток мовлення першокласників засобами малих пісенних і речетативних фольклорних форм// Рідна школа. - 2003. - №6. - С.31.

7.Бєляєв О. Культура мовлення вчителя-словесника // Дивослово. - 1995. - № 1. - С. 37-44.

8.Біляєв О. Культура мовлення вчителя словесника// Дивослово. - 1995. - №1. - С.37.

9.Богдан С. Мовлення українських дітей і всесвіт рідного слова// Дивослово. - 1996. - №4. - С.16.

10.Богуш А.М. Методика навчання української мови в дошкільних закладах: Навчальний посібник. - К.: Вища школа, 1993. - 327с.

11.Бородич А.М. Методика развития речи детей. - М.: Просвещение, 1981. - 255 с.

12.Варзацька Л.О. Активізація мовленнєвої діяльності учнів // Початкова школа.- 1991 - № 2 - С. 23-28.

13.Варзацька Л.О., Дика Н.М. Сторінки альтернативного підручника „Рідна мова й мовлення»// Початкова школа. - 1995. - №8. - С.14-17.

14.Вашуленко М. Формування мовної особистості молодшого школяра в умовах переходу до 4-річного початкового навчання. // Початкова школа. - 2001. - №1 - С.11-14.

15.Вашуленко М.С. Орфоепія і орфографія в 1 - 3 класах: Посібник для вчителів. - К.: Радянська школа, 1982. - 104с.

16.Винницький В.Л. Наголос у сучасній українській мові. - К.: Радянська школа, 1984. - 169с.

17.Винокур Г. Говорящий и слушающий: варианты речевого поведения. - М.: Наука, 1993. - 172 с.

18.Вихованець І. Наголошування слів// Трибуна лектора. - 1973. - №5. - С.24.

19.Выготський Л.С. Мышление и речь. Проблемы психологии развития ребенка. - М.: Просвещение,1976. - 514с.

20.Гальперин П.Я. Психология мышления и учение о поэтапном формировании умственных действий. -М.: Просвещение, 1978. - 376с.

21.Глазова О. Ситуативні вправи для формування умінь і навичок діалогічного мовлення//Дивослово. - 2003. - №5. - С.40.

22.Головин Б.Н. Основы культуры речи. - М.: Высшая школа, 1980. - 335 c.

23.Гольберт А.М. Особливості оволодіння учнями молодших класів лексикою рідної мови. - К., 1979.

24.Гончар О.Т. Нашій мові - жити// Літературна Україна. - 1989. - 2.11.- С.1.

25.Демиденко Л.П. Речевые ошибки. - М.: Высшая школа, 1986. - 240 с.

26.Демидчик Г. Вживання сполучників і часток як засіб увиразнення мовлення учнів// Початкова школа. - 1999. - №10. - С.13.

27.Дика Н. Поняття культури мовлення учнів// Дивослово. - 2002. - №2. - С.50.

28.Доленко М.Т., Дацюк І.І., Кащук А.Г. Сучасна українська мова. - К.: Вища школа, 1987. - 350с.

29.Дорошенко С.І. та ін. Методика викладання української мови: Навч. пос. - К.: Вища школа, 1992. - 380 с.

30.Дудик П. Наголошування слів і культура мовлення// Дивослово. - 2003. - №4. - С.19.

31.Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів /За ред. С.Я.Єрмоленко, - К.: Либідь, 2001. - 224 с.

32.Жовтобрюх М. Культура слова. - К., 1988. - 254с.

33.Жуйков С.Ф. Опыт реализации принципов развивающегося обучения в начальном курсе русского языка. - Тбилиси, 1969. - 340с.

34.Зборовець В. Мова вчительська на Кам`янеччині // Шлях освіти - 1926. - №10. - С.115-123.

35.Зимняя И.А. Психологические аспекты обучению речи. - М.: Просвещение, 1988. - 158с.

36.Иванова С.Ф. Речевой слух и культура речи. М.: Просвещение, 1970. - 168с.

37.Ильяш М.И. Основы культуры речи. - Киев-Одесса, 1984. - 178с.

38.Калмикова Л., Марченко. Психолінгвістичні й лінгвометодичні підходи до змісту формування у першокласників мовленнєвих умінь і навичок міркувати// Початкова школа. - 2000. - №5. - С.5.

39.Климова К.Я. Психологічні особливості формування культури мовлення майбутніх учителів початкових класів // Педагогіка і психологія. - 1998. - № 3. - С. 179-184.

40.Коваль А.П. Культура ділового мовлення. -К., 1982. - 235с.

41.Коваль А.П. Культура української мови. - К., 1966. - 257с.

42.Коваль А.П. Слово про слово. - К.: Радянська школа, 1986. - 384 с.

43.Ковальчук Т. Культура мовлення. Правильне вживання числівника в усному і писемному мовленні// Все для вчителя. - 20003. - №25. - С.9.

44.Коменский Я.А. Об изгнании косности из школ. - Собр. соч. - Т. 2., 126с.

45.Кошачевський С.С. Техніка мови. - К., 1983. - 223с.

46.Кравчук Д.М. Писемне мовлення учнів 1-3 класів. - К.: Радянська школа, 1984. - 196с.

47.Кривенчук Е. Правильна вимова //Радянська школа. - 1988. - С.8.

48.Кудрик Л. Памфіл Юркевич про вивчення мови в школі// Дивослово. - 2000. - №7. - С.31.

49.Культура мови/ За ред. Пономарів О. - К.: Довіра, 2000. - 170с.

50.Культура української мови/ За ред. Русанівського М.В. - К., 1990. - 321с.

51.Кутенко Л.О. Особливості роботи над словом// Початкова школа. - 1990. - №12. - С.17.

52.Кучеренко Є.М. Проблеми мовної культури в школі// Українська мова і література і школа. - 1989. - №7. С.8-6.

53.Кучерик О. Засоби естетичної виразності мови та їх вплив на учнів// Диво слово. - 1998. - №3. - С.13-15.

54.Леонтьев А.А. Язык, речь и речевая деятельность. - М.: Просвещение, 1969. - 324с.

55.Леонтьев А.Н.Общее понятие деятельности. - М.: Просвещение, 1987. - 254с.

56.Лурия А.Р. Язык и сознание/ Под ред. Е.Д. Холмской. - М.: МГУ, 1979. - 320с.

57.Львов М.Р. Место развития речи учащихся на уроках грамматики// Начальная школа. - 1976. - №9. - С.15.

58.Львов М.Р. Основы развития речи учащихся на уроке грамматики// Начальная школа. - 1976. - №7. - С.5-12.

59.Мазур О. Психологічні аспекти розвитку мовлення учнів// Рідна школа. - №11. - С.74.

60.Макаренко А.С. Мои педагогические воззрения. Пед. сочинения в 8-и томах. Т.4. - М.: Педагогика, 1984.

61.Мацько Л.І. Культура мови// Початкова школа . - 1996. - №5. - С.33.

62.Методика викладання рідної мови в середніх навчальних закладах / За ред. М.І. Пентилюк: Підручник для студентів-філологів. - К.: Ленвіт, 2000. - 264 с.

63.Методика обучения русскому языку в начальных классах/ Под ред. М.Р. Львова, Т.Г. Рамзаевой, Н.Н.Светловской. - М.: Просвещение,1987. - 415с.

64.Морська Я.Ф. Українська мова: критерії оцінювання досягнень учнів. - Тернопіль: Астон, 2001. - 40с.

65.Навчання і виховання учнів 1 класу: Методичний посібник для вчителів / Упор. Савченко О.Я. - К.: Початкова школа, 2002. - 464 с.

66.Наумчук М.М. Сучасний урок української мови в початковій школі (методика і технологія навчання). - Тернопіль.: Астон, 2001. - 215с.

67.Наумчук М.М., Лушпинська Л.П. Словник - довідник термінів і понять з методики української мови. -Тернопіль: Астон, 2003. - 132с.

68.Одарченко П. Про культуру мови: Збірник статей. - К.: Смолоскип. - 1997. - 320с.

69.Олійник Б.І. Мова - це голос народу// Літературна Україна.,1989. - 2.11. -С.1.

70.Олійник Т. Питання філології: Збірник наукових праць ТДПУ,1997. - С.91-93.

71.Пазяк О.М., Кисіль Г.Т. українська мова і культура мовлення: Навчальний посібник. - К.: Вища школа. - 1995. - 239с.

72.Пономарів О. Культура слова: мовно-стилістичні поради. - К.: Либідь, 2002. - 240с.

73.Пономарів О. Стилістика сучасної української мови : підручник. - К.: Либідь, 1993. - 248 с.

74.Програми середньої загальноосвітньої школи. 1-4 класи. - К.: Початкова школа, 2006. - 432 с.

75.Рідне слово. Питання мовної культури (Вип. 5). - К.: Наукова думка, 1971. - С.71.

76.Савченко О.Я. Дидактика початкової школи. - К.: Абрис, 1997. - 358с.

77.Савченко О.Я. Порівняння у навчанні учнів початкових класів. - К.: Радянська школа, 1977. - 135с.

78.Савченко О.Я. Сучасний урок у початкових класах. - К.: Магістр, 1997. - 225с.

79.Симоненко Т. Виховувати мовну культуру з дитинства// Початкова школа. - 2000. - №8. - С.44.

80.Синиця І.О.Психологія усного мовлення учнів. - К.: Радянська школа,1974. - 197с.

81.Скворцов Л.И. Культура русской речи. - М.: Знание, 1995.

82.Смірнова Л. Культура мовлення. Звертання. Слова ввічливості. // Розкажіть онуку. - 2003. - №13. - С.58.

83.Соловець Л. Робота над фразеологізмами ввічливості// Початкова школа. - 2000. - №4. - С.11.

84.Стаднік В.І. Культура мовлення: формування уявлення про культуру мовлення і культуру спілкування// Розкажіть онуку. - 2003. - №14-15. - С.33.

85.Струганець Л. Теоретичні основи культури мови. - Тернопіль: Астон, 1999. - 197с.

86.Сухомлинський В.О. Народження громадянина. - Зібр. тв. У 5-и томах. - Т.3. - С. 283-659.

87.Сухомлинський В.О. Рідне слово. - Зібр. тв. У 5-и томах. - Т.3. - С. 201-216.

88.Сухомлинський В.О. Слово рідної мови. - Зібр. тв. у 5-и томах. - Т.5. - С. 160-167.

89.Сухомлинський В.О. Вибрані твори: У 5 т. - К.: Радянська школа, 1976-1977. - Т.1. - 654 с.

90.Тамрецький І. Мовленнєво-публіцистична культура учнів// Дивослово. - 1999. - №12. - С.14.

91.Толстой Л.Н. Педагогические сочинения. - М.: Изд-во Минпроса РСФСР, 1953.

92.Трунова В.А. Лінгвістичні основи формування мовленнєвих умінь//Початкова школа. - 1995. - №2. - С.12.

93.Ухіна Т.Б. Календарне планування навчального матеріалу: 1 клас. - Тернопіль: Мандрівець, 2001. - 16с.

94.Ушинский К.Д.Педагогические сочинения: В 2-х томах. - Т.2., 213

95.Ушинський К.Д. Про початкове викладання російської мови// Вибр. пед. твори: У 2т. - К. - 1983. - Т.2. - С.220-221.

96.Ушинський К.Д. Руководство к преподаванию по „Родному слову». - М., 1968. - 267с.

97.Ушинський К.Д. Собрание сочинений. - М-Л., 1950. - Т.8. - 286с.

98.Ушинський К.К.Вибрані твори К.: Радянська школа, 1954. -т.2. - 628с.

99.Федоренко Л.П. Принципы обучения русскому языку. - М.: Просвещение, 1973. - 134с.

100.Хаджирадєва С.К. , Торган Н.М. Ділова риторика: Робочий зошит і програма модуля. - Одеса, 2002. - 110 с.

101.Хоменко Л. Увага: Орфоепія// Українська мова та література. - 1999. - 13 (125). - С.10.

102.Хорошовська О. Розвиток українського мовлення молодших школярів// Початкова школа. - 1997. -№8. - С.14-16.

103.Хрестоматія з історії вітчизняної педагогіки. - К.: Радянська школа, 1961. - 542 с.

104.Юкало В.Я. Культура мови: Навчальний посібник/ За ред. Л.В. Струганець. - Тернопіль: Укрмедкнига, 1999. - 231с.

105.Юркевич П. Чтения о воспитании. - М.: Просвещение, 1989. - 276с.

106.Яковлев К. Как мы портим русский язык. -М., 1976. - 178с

Размещено на Allbest.ru