Сучасні тенденції формування іншомовної комунікативної компетентності учнів початкової школи: полікультурний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сучасні тенденції формування іншомовної комунікативної компетентності учнів початкової школи: полікультурний аспект

Актуальність теми

Формування світоглядних позицій дитини не нова проблема. Так склалось, що традиційно людина вступає у світ як носій ідеалів, цінностей, вірувань свого власного народу й дуже часто є непідготовленою до розуміння інших культур. Саме по собі вміння мирно жити та продуктивно співпрацювати з представниками різних народів і культур не передається у спадок біологічним шляхом, а набувається особистістю роками в процесі міжкультурної взаємодії. Коріння етнічної нетерпимості в неосвіченості, що породжує страхи перед невідомим, іншими культурами, націями, релігіями.

За Г. Сковородою[10], який визнавав рівними всі народи і всі релігії світу, рух до самоідентифікації як окремої людини, так і всієї нації проходить через самозаглиблення, самопізнання, «вслуховування в себе». Такі складові елементи культури як мова, релігія, традиції допомагають усвідомити свою національну неповторність. Разом з тим постають питання про розмежування істинного патріотизму та проявів націоналізму, проблеми співіснування, збереження та взаємопроникнення культур. Свобода особистості, права людини, толерантність, відкритість, запобігання расизму та ксенофобії - саме такі цінності впливають на європейській вимір освіти сьогодні.

Проблема полікультурності в світі набуває особливої актуальності та складності в поліетнічному багатонаціональному українському суспільстві. Сучасні педагогічні реалії вимагають з одного боку врахування етнокультурного чинника, з другого - створення умов для пізнання культури інших народів.

Перед закладами освіти постає складне завдання, що полягає в узгодженні впливу етнічного середовища на молоде покоління шляхом засвоєння ним достовірних наукових знань, спрямованих на формування позитивного ставлення як до своєї етнічної групи, так і до представників інших народів та їхніх культур.

Засобами формування такого ставлення можуть бути предмети, які викладаються у загальноосвітніх навчальних закладах, зокрема предмети гуманітарного циклу, зміст яких узгоджено з засадами полікультурності в освіті.

Полікультурна освіта - це така освіта, для якої ключовою є ідея про рівні можливості соціального розвитку згідно своїх потреб незалежно від етнічного походження, родової чи статевої ідентичності, релігійних, класових, освітніх та інших культурних характеристик [6].

Аналіз досліджень

Аналіз розвитку педагогічної теорії та практики показує, що на всіх етапах розвитку багатонаціонального суспільства проблеми залучення дітей до національного взаємозв'язку, загальнолюдських цінностей та виховання культури міжнаціональних відносин підростаючого покоління займали значне місце в працях педагогів: А.В. Луначарського, Н.К. Крупської, А.С. Макаренко, В.А. Сухомлинського та ін Значимість народної культури та народної педагогіки в моральному вихованні дітей традиційно підкреслювали С.А. Рачинський, В.Я. Стоюнін, К.Д. Ушинский, Н.В. Бромлей, І.В. Бестужев-Лада, В.К. Шаповалов, Ш.А. Мірзоєв, С.М. Омаров та ін Отримує новий розвиток етнопедагогіка, цінності якої вносяться в повсякденну діяльність. Роботи Волкова Г.Н., Куратова М., Шаповалова В.К. висвітлюють проблеми особливостей змісту освіти, що визначається полікультурної соціальним середовищем. Ідеї реалізації етнічних традицій у вихованні розроблені в дослідженнях А.К. Бердієва, М.Г. Тайчінова, Г.Д. Дмитрієва та ін.

Внесення змін до змісту предметів гуманітарного циклу: мови, літератури у середніх і старших класах досліджували З. Курлянд, Р. Хмелюк, А. Семенова. Питання полікультурної освіти знайшли своє відображення в дисертаційних дослідженнях Р.Л. Агітевой, О.В. Аракелян, В.А. Єршова, І.В. Колокова, В.І. Матіса, О.І. Пономаренко Л.Т. Ткач, та ін. Ці роботи висвітлюють проблеми змісту освіти, що визначається полікультурним соціальним середовищем.

Постановка мети дослідження

Проте аналіз досліджень з вище зазначеної теми виявив недостатню спрямованість у наукових доробках на урахування засад полікультурності в освіті при вивченні іноземної мови саме у початкових класах.

Таким чином основною метою дослідження є визначення основного змісту формування ІКК учнів початкового ступеня навчання згідно засад полікультурності в освіті.

Виклад основного матеріалу

Навчання англійської мови, на наш погляд, має бути орієнтоване на глобалізацію цілей його вивчення. Відмінною рисою мови міжнародного спілкування є здатність відображення в ньому культур учасників комунікації. Саме в цьому випадку англійську мову як мову міжнародного спілкування відображає культурне розмаїття сучасних полікультурних спільнот, а також культурне самовизначення учасників діалогу. Вивчення мовного розмаїття необхідно для формування в учнів мовної обізнаності, що включає мовну спостережливість і готовність до зустрічі з мовною варіативністю. Наразі питання про полікультурне виховання молоді є досить актуальним в педагогічному середовищі багатьох європейських країн. Таке положення викликано здебільшого через те, що сучасне суспільство визнає необхідність виховання нового соціуму, де не буде місця ідеології національної ксенофобії та расистських настроїв. Зараз в Європі існує кілька розроблених програм, спрямованих на виховання у молоді толерантності та поваги до інших народів і національностей. Однією з таких програм є полікультурне виховання, яке має відображатися у всіх напрямах розвитку дитини від моменту її вступу до школи. Полікультурне виховання, як система, безумовно, не «однопредметна», являє собою загальний напрям по досягненню бажаного результату з боку декількох предметів. Іноземна мова відіграє одну з найважливіших ролей в цьому процесі, оскільки є прямим шляхом знайомства дитини з культурою іншої країни насамперед через мову.

На сьогодні сучасне європейське суспільство прийшло до висновків, що вивчення, а як наслідок, і усвідомлення унікальності чужої історії і культури незмінно сприяє не тільки формуванню стійкого інтересу в учня до національних культур, а й розкриває перед ним можливості іншого бачення того, що відбувається і знаходження нових численних варіантів розкриття причин сучасних проблем і знаходження шляхів їх подолання, що, безумовно, у майбутньому збагатить його культурний і загальнолюдський світогляд. Традиційно мета шкільної освіти визначалася набором знань, умінь, навичок, якими повинен володіти школяр [9]. Сьогодні цього вже не достатньо, оскільки школяр має не просто знати предмет, але бути в ньому компетентним, тобто вміти використовувати набуті знання і за порогом школи, у вирішенні життєвих ситуацій. Поняття компетенції та компетентності є одним з ключових в стратегії модернізації української освіти Словник Ожегова дає наступне визначення компетенції - це коло питань, в яких хто-небудь добре обізнаний [7]. Енциклопедія Вікіпедія дає більш чітке визначення: компетенція - це здатність застосовувати знання, вміння, успішно діяти на основі практичного досвіду при вирішенні завдань загального роду, також, до певної широкої області [3].

У свою чергу компетентність - це сукупність компетенцій; наявність знань і досвіду, необхідних для ефективної діяльності в заданій предметній області. Введення цих понять в педагогічну практику школи зажадає зміни змісту і методів освіти, уточнення видів діяльності, якими повинні оволодіти учні до закінчення освіти і при вивченні окремих предметів.

Комунікативна компетентність є однією з ключових компетентностей, які має опанувати учень. Вона тісно пов'язана з мовною, і раніше вона позиціонувалася саме так. Проте останнім часом соціологи, психологи і педагоги прийшли до висновків, що для гармонійно розвиненої особистості не досить володіти одними мовними вміннями та навичками - необхідні також навички спілкування, або комунікативні навички. Соціальне замовлення суспільства по відношенню до рівня володіння іноземною мовою виражається не просто в знанні мови, а в умінні використовувати іноземну мову для реальної комунікації.

Інтерес до проблеми іншомовної комунікативної компетентності як здатності й готовності здійснювати іншомовне спілкування [9] виник досить давно, але пильна увага до його полікультурного аспекту порівняно нова. Перш за все, іншомовна компетентність - це комплекс знань, умінь, навичок, які дозволяють успішно використовувати іноземну мову як у професійній діяльності, так і для самоосвіти і саморозвитку особистості учня. Іншомовна компетентність - це внутрішня готовність і спроможність до іншомовного мовленнєвого спілкування, до комунікації іноземною мовою» [2].

Учень повинен володіти знаннями, що представляють цілісну картину світу, навичками та вміннями здійснення діяльності, сучасними ціннісними орієнтаціями, основами міжкультурного спілкування всередині країни, на міжнародному рівні.

Досить довго формування іншомовної комунікативної компетентності відбувалося в умовах, коли ідеалом, до якого прагнули учні, був носій мови. Це прагнення «імпліцитно припускає, що вивчають іноземну мову повинні моделювати себе за образом носіїв мови, ігноруючи важливість соціальної ідентичності та культурної приналежності учнів» [4]. Однак, починаючи вивчати іноземну мову, учень має свій соціокультурний багаж, свої культурні традиції. Для успішної міжкультурної взаємодії необхідно виробляти подвійне бачення, адекватно приймати іншу культуру, не втрачаючи своєї власної культурної ідентичності, тим самим розвиваючи полікультурну компетенцію. У зв'язку з цим очевидною стає роль полікультурного аспекту, що розроблявся і описувався в працях таких вчених, як Н.Д. Гальскова, Н.І. Гез, Г.В. Єлізарова та ін. Можна володіти всіма необхідними знаннями і вірно розшифровувати поведінку іншої людини, але не володіти вміннями донести до співрозмовника, сенс особливостей міжкультурного спілкування. Ряд авторів трактують полікультурну, або міжкультурну комунікацію як адекватне взаєморозуміння учасників комунікації, що належать до різних національних культур [1]. Найбільш повне визначення полікультурної комунікації сформульовано І.І. Халєєвою: «Полікультурна комунікація є сукупність специфічних процесів взаємодії людей, що належать до різних культур мов. Воно відбувається між партнерами по взаємодії, які не тільки належать до різних культур, але при цьому і усвідомлюють той факт, що кожен з них є «іншим» і кожен сприймає чужорідність «партнера».

З даного визначення стає очевидним, що полікультурна комунікація - вміння дуже складне за своєю суттю і трудомістке для оволодіння. Для вступу в полікультурну комунікацію потрібна серйозна підготовка.

Оскільки полікультурна компетенція є невід'ємною частиною іншомовної комунікативної компетентності, на нашу думку, розвиток однієї сприяє розвитку іншої.

Згідно державних освітніх стандартів, вивчення іноземної мови в основній школі спрямовано на досягнення наступних цілей:

· Розвиток іншомовної комунікативної компетенції в сукупності її складових, а саме: - мовна компетенція, мовленнєва, соціокультурна, полікультурна компетенція і навчально-пізнавальна компетенція.

· Розвиток особистості учнів за допомогою реалізації виховного потенціалу іноземної мови: - формування в учнів потреби вивчення іноземних мов і оволодіння ними як засобом спілкування, пізнання, самореалізації та соціальної адаптації в полікультурному, поліетнічному світі в умовах глобалізації на основі усвідомлення важливості вивчення іноземної мови та рідної мови як засобу спілкування і пізнання в сучасному світі

Реалізацію зазначених цілей дуже важливо починати вже на початковому етапі вивчення ІМ, так як він є основою для подальшого формування необхідних вмінь та навичок полікультурної комунікації.

Із загальних цілей навчання випливає безпосередня мета вчителя, яка полягає в тому, щоб досягти реалізації в освіті учнів початкового ступеню вказаних завдань [8]:

· Розвиток культури сприйняття сучасного, багатомовного світу.

· Комплексний білінгвістичний і полікультурний розвиток мовної особистості учнів.

· розвиток в учнів полікультурної компетентності (яка є одним з компонентів комунікативної компетенції), що допомагає їм орієнтуватися в досліджуваних типах культур і співвідносити з ними норми комунікації і форми спілкування.

· Навчання технологіям захисту від культурної дискримінації і асиміляції.

· Створення умов для культурної творчості.

А також сформувати і розвинути в учнів початкового ступеню навчання такі вміння передбачені змістом навчального матеріалу:

· Вживати ІМ в ситуаціях полікультурного спілкування;

· Розуміти рівноправність інших культурних, мовних, релігійних уподобань;

· Пояснити і засвоїти інший спосіб життя;

· Розширити індивідуальну картину світу за рахунок залучення до мовної картині світу носіїв мови, що вивчається [1].

Ефективність процесу формування ІКК на засадах полікультурності зумовлена дотриманням таких принципів[8]:

Принцип дидактичної культуровідповідності Виявляється у відборі матеріалу для навчальних цілей; необхідності визначити ціннісний зміст і значимість відібраного матеріалу; у визначенні доцільності використання даного матеріалу з урахуванням вікового й інтелектуального потенціалу учнів.

Принцип діалогу культур і цивілізацій Виявляється в необхідності аналізу автентичних або частково автентичних матеріалів з точки зору можливості потенційного їх використання при моделюванні культурного простору за принципом ширшого кола (від етнічних субкультур до світової культури); в побудові дидактичної моделі на основі контрастивної-порівняльного вивчення культур і цивілізацій з точки зору історичного аналізу; використання культурознавчих матеріалу про рідний країні.

Принцип домінування проблемних культурознавчих завдань Виявляється у використанні серії поступово ускладнюються завдань, серед яких виділяються завдання, спрямовані на збір, інтерпретацію і узагальнення культурознавчих інформації; у розвитку полікультурної компетенції, яка допомагає орієнтуватися в комунікативних нормах, у виборі прийнятних форм взаємодії з людьми в умовах міжкультурного спілкування.

Підбір засобів для формування полікультурності є дуже важливим, так як саме від правильності їх підбору залежить успішність процесів засвоєння необхідних навичок і вмінь. Одним з основних із засобів формування полікультурної комунікативної компетенції науковці вважають читання англомовних культурно-країнознавчих текстів. Важливою складовою у формуванні полікультурної компетенції слід вважати міжпредметні зв'язки з іншими навчальними предметами, адже учитель як провідник полікультурної ідеї, завжди повинен орієнтуватися в інформаційному просторі інших наук.

Стосовно формування ІКК учнів, в контексті урахування полікультурного аспекту викладання іноземної мови згідно досліджень виокремлюються такі тенденції:

1. Акцент робиться на комунікативний компонент, на розвиток досвіду творчої взаємодії представників різних етнічних культур, на формування ціннісних орієнтацій.

2. При відборі іншомовного змісту навчання враховуються більшою мірою цікаві для школярів проблеми, інтереси, перш за все це виявляється у відборі автентичного текстового матеріалу, у виборі тем для обговорення, відео, аудіо матеріалів, застосування Інтернету. В будь-якому матеріалі має чітко проглядатися виховний полікультурний зміст, направлений на формування толерантності, поваги, розуміння.

3. Використовується проблемна подача матеріалу, вправи на рефлексію, на розвиток самооцінки самосвідомості.

4. Відбираються такі матеріали, які апелюють до особистого досвіду учнів, до їх почуттів, емоцій, які спонукають їх до висловлення власної думки, оцінки, що стимулює формування ціннісних орієнтацій.

5. Вибираються такі прийоми і технології навчання, за яких учень ставиться в центр навчального процесу, стаючи суб'єктом діяльності. Тому необхідно організувати його взаємодію з учнями, надати процесу навчання практичну спрямованість. Тому перевага віддається навчанню в співробітництві, використанню групової роботи і т.д.

Висновок

Ми вважаємо, що сучасні тенденції формування ІКК учнів початкового ступеня навчання передбачають врахування ідеї полікультурної освіти, зумовлені тенденціями глобалізації та інтеграції світового соціуму, необхідністю розвитку соціальних, здібних до існування у багатокультурному соціумі учнів. Основи для їх формування мають закладаютись вже на початковому ступені навчання. З урахування вищезазначеного вважаємо за доцільне наголосити, що процес формування ІКК та полікультурності учнів початкового ступеня навчання під час вивчення іноземної мови має включати в себе три необхідних компонента:

· формування достатнього запасу фонових знань про національну культуру країни досліджуваної мови,

· формування адекватного і дружнього сприйняття іноземної мови та його реалій

· практичне тренування в міжкультурній комунікації.

Список використаних джерел

комунікативний компетентність учень іншомовний

1. Верещагін, Є.М. Мова і культура / Є.М. Верещагін, В.Г. Костомаров - М., 1993. - 246 с.

2. Гез, Н. І. Методика навчання іноземних мов у середній школі/ Н. І. Гез. - М.: Просвещение, 1982. - 215 с.

3. Визначення поняття «компетенція» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http: //ru.wikipedia.org/wiki. - Назва з екрана.

4. Елизарова, Г.В. Формирование поликультурной личности как требование новой глобальной ситуации: Языковое образование в вузе: Методическое пособие для преподавателей высшей школы, аспирантов и студентов / Г.В. Елизарова, Л.П. Халяпина // - СПб.: КАРО, 2005. - С. 8-20.

5. Єлізарова, Г. В Культура та навчання іноземним мовам/ Г.В. Єлізарова. - СПб: КАРО, 2005. - 352 с.

6. Котенко, О.В. Розвиток полікультурної компетентності вчителів світової літератури в системі післядипломної освіти: автореф. дис. На здобуття наук. Ступеня кандидата техн. наук: спец 13.00.04 «Теорія і методика професійної освіти»/ О.В. Котенко. - Київ, 2011.

7. Ожегов, С. І. Тлумачний словник російської мови / С. І. Ожегов, Н.Ю. Шведова. - М.: Азбуковнік. - 2000. - 940 с.

8. Сафонова В.В. Вивчення мов міжнародного спілкування в контексті діалогу культур і цивілізацій / В.В. Сафонова. - Воронеж: Джерела, 1996. - 68 с.

9. Селевко, Г.К. Компетентності та їх класифікації [Електронний ресурс]/ Г.К. Селевко. - Режим доступу: http://matem.uspu.ru/i/inst/math/subjects/M04OPDMAT_MAT2007D02.pdf

10. Сковорода Г.С. Повне зібр. творів: У 2 т. / Редколегія: І Шинкарук В. І. (голова), Євдокименко В.Ю., Махновець Л. Є., І Іваньо І. В., Нічик В.М., Табачников І. А. - К.: Наук, думка, 1973. - Т. 2 - 574 с.

Размещено на Allbest.ru