Основні принципи і моральні норми професії соціального педагога

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський інститут імені Б. Грінченко

Основні принципи і моральні норми професії соціального педагога

Виконала

Романенко Катерина

Студентка групи

СПб-1-10-4.0д

Київ- 2012

Вступ

Етика (грец. Ethika, від ethos - звичай) - філософська наука, об'єктом вивчення якої є мораль, її розвиток, норми і роль у суспільстві. Етика - одна з найдревніших теоретичних дисциплін, яка виникла як частина філософії. Термін “етика” запропонував Арістотель для визначення філософського вчення про мораль.

Етика як філософська наука вивчає мораль, з'ясовує місце моралі в системі суспільних відносин. Її завдання традиційно бачили у створенні ідеальної моделі міжлюдських відносин. Мораль - одна з форм суспільної свідомості, система поглядів і уявлень, норм і оцінок, що регулює поведінку людей. Вона будується на силі переконання, громадської думки, традицій, авторитетів. Етика означає систему моральних норм поведінки людини будь-якої соціальної чи професійної групи. Етика вивчає закономірності виникнення, розвитку й функціонування моралі, її специфіку та роль у суспільстві, систему моральних цінностей і традицій. Вона встановлює критерії моральної свободи і відповідальності особистості, моральну цінність вчинків.

Професійна етика - одна з фундаментальних теоретичних основ будь-якої професійної діяльності. Тому під професійною етикою розуміють науку про професійну мораль як сукупність ідеалів та цінностей, етичних принципів та норм поведінки, які відображають суть професії та забезпечують взаємовідносини між людьми, що складаються у процесі праці і походять із змісту їх професійної діяльності. Поряд з цим, професійна етика - це моральна самосвідомість професійної групи, її психологія та ідеологія.

Етика в соціальній роботі - одна з невід'ємних складових щоденної діяльності. Знання теоретичних основ, законодавчих передумов сприяє у найбільш ефективному вирішенні проблем. Глибоке знання норм і принципів професійної етики, обов'язкове і творче застосування їх у щоденній діяльності допомагає соціальному працівнику здійснювати співпрацю з клієнтами, їх близькими, колегами, представниками суспільних, державних і недержавних організацій і закладів.

Етика соціальної роботи - вчення про моральні основи професійної соціальної діяльності з надання допомоги інвалідам, сім'ям, соціальним групам і общинам, посиленню чи відновленню їх здатності до функціонування та створення сприятливих умов для досягнення цих цілей, морально-етичних норм поведінки спеціалістів з соціальної роботи, працівників соціальних служб. Етика соціальної роботи - специфічний прояв загальної етики у соціальному обслуговуванні населення.

Основні принципи і моральні норми

Соціально-педагогічна етика - особливий феномен. Його сутність та зміст найбільш повно та послідовно розкривається за допомогою аналізу її структури, у якій можна виокремити такі блоки:

1. - це етика відношення соціального педагога до своєї праці, до предмета своєї діяльності.

2. - це етика відношень “по вертикалі” - у системі “соціальний педагог - учень”, яка розглядає основні принципи, норми цих відношень та вимог, які пред'являються до особистості та поведінки соціального педагога;

3. - це етика відношень “по горизонталі” - у системі “соціальний педагог - педагоги”, у якій розглядаються ті відношення, які регламентуються не стільки загальними нормами, скільки специфікою діяльності та психології соціального педагога;

4. - це етика адміністративно-ділових відношень соціального педагога та керуючих структур, яка встановлює обом сторонам визначені “правила гри”, спрямовані на оптимізацію управління системою навчання.

Специфіка професійної етики соціального педагога, її унікальність та виключність, визначається, перш за все, предметом соціально-педагогічної праці.

У роботі з людьми, які мають проблеми, труднощі, виникають питання етичного плану, відповіді на які не завжди знаходяться на поверхні у площині повсякденних норм поведінки та спілкування. Соціальний педагог, виконуючи професійні обов'язки, є людиною з притаманною тільки їй системою поглядів, переконань, навичок, стилю діяльності та спілкування, темпераменту та ін. Тому відповіді на етичні питання, які виникають у діяльності кожного спеціаліста, вирішуються завжди індивідуально.

У “Декларації про етичні принципи у соціальній роботі”, яка була прийнята загальною нарадою Міжнародною Федерацією соціальних працівників (липень 1994 р. м. Коломбо, Шри-Ланка) затверджені принципи соціальної роботи та соціальної педагогіки. До них відносяться:

· Кожна людина унікальна, що потребує уваги до неї з позицій моральності.

· Кожна людина має право на свободу у задоволенні своїх потреб, не ущемляючи права інших, і зобов'язана вносити свій вклад для покращення добробуту суспільства.

· Кожне суспільство, незалежно від форми правління, повинно прагнути до забезпечення максимуму благ для всіх своїх членів.

· Соціальні працівники, соціальні педагоги - прихильники принципів соціальної справедливості.

· Соціальні працівники, соціальні педагоги зобов'язані використовувати об'єктивну систему знань, умінь та навичок для надання допомоги окремим людям, групам, спільнотам та суспільствам у їх розвитку, вирішенні особистісно-громадських конфліктів та усуненні їх наслідків.

· Соціально-педагогічна робота заснована на відмові від дискримінації. Тому вона здійснюється незалежно від статі, віку, національності, віросповідання, мови, політичних переконань, сексуальної орієнтації.

· Соціальні працівники, соціальні педагоги поважають права кожної людини та права соціальних груп, їх незалежність та гідність, керуючись при цьому положеннями “Хартії ООН про права людини”.

· Соціально-педагогічна робота заснована на принципах захисту недоторканості клієнтів, включаючи вимоги дотримуватися права на свободу вибору та професійну таємницю, право клієнта на компетентне роз'яснення його прав і суттєвості його особистої справи.

· Соціальні працівники, соціальні педагоги зберігають професійну таємницю, незважаючи на те, що вона протирічить існуючому законодавству.

· Соціально-педагогічна робота заснована на принципі участі клієнта та співробітництві з ним, прагнучи вирішити будь-яку задачу, з якою вони зіткнулися, найкращим засобом, з цілю задовільнення інтересів клієнтів.

· Соціально-педагогічна робота заснована на принципах самовизначення клієнтів. Відповідно вона заснована на принципі заведення до мінімуму будь-якого примусу. У випадках, коли може виникнути необхідність вирішення проблеми однієї групи учасників за рахунок проблем іншої групи, використання примусу завжди повинно базуватися на ретельному розгляді інтересів протистоячих груп та на виборі принципів після того, як були вислухані обидві групи.

· Соціальні працівники, соціальні педагоги повинні зводити до мінімуму доступ легального примусу у законодавстві своїх держав.

· Соціально-педагогічна робота несумісна прямо або косвенно з підтримкою осіб, груп, політичних або власних структур, які тиснуть на своїх співвітчизників, що використовують тероризм, тортури та подібні жорстокі засоби.

У етичних стандартах соціально-педагогічної роботи виокремлено п'ять груп.

І. Стандарти етичної поведінки:

1. Прагнення зрозуміти унікальність кожної людини і тих умов, котрі визначають поведінку людини та характер допомоги, яка їй надається.

2. Затвердження професійних цінностей, удосконалення знань та навичок, не здійснення вчинків, які можуть ушкодити пристижу професії.

3. Не переоцінювати свої особистісні та професійні можливості.

4. Всебічно використовувати знання, уміння та методи наукового пізнання в вирішенні проблем, що постійно виникають.

5. Використовувати свій професійний досвід при розробці основних напрямків політики та соціальних програм, які служать покращенню якості життя суспільства.

6. Виявляти соціальні потреби, природу і характер особистих, групових, спільнотних, національних та міжнародних соціальних проблем та пояснювати їх.

7. Ясно та чітко, у доступній формі пояснювати всі свої настанови або дії як у якості окремої людини, так і у якості представника професійної асоціації або організації.

ІІ. Взаємовідношення з клієнтами.

1. Ставити на перше місце обов'язки по відношенню до своїх клієнтів, але у рамках поваги до етичних установок інших людей.

2. Обстоювати права клієнтів на взаємодовіру, на таємницю та конфіденційність, на відповідальне використання інформації. Збір та передача інформації робиться тільки у рамках професійної діяльності, здійснюється в інтересах клієнта, якого попереджують про необхідність таких дій. Ніяка інформація не повідомляється без попередження і згоди клієнта, крім тих випадків, коли клієнт не може бути відповідальним за свої вчинки або коли це може бути небезпечним для інших людей.

3. Цінити та поважати особистісні устремління, ініціативу та індивідуальні особливості клієнтів. У рамках соціального середовища клієнта професіонал допомагає клієнту бути відповідальним за свої дії; завжди може прийти на допомогу клієнту.

4. Надавати допомогу клієнтам (окремій людині, групі, спільноті, суспільству) з метою досягнення ними самореалізації та максимального розвитку особистісних потенційних можливостей, ознак із дотриманням прав інших людей.

ІІІ. Взаємовідношення з організаціями:

1. Працювати у тісному співтоваристві з тими організаціями, чия соціальна політика, методи та практика спрямовані на надання компетентної допомоги клієнтам.

2. З повною відповідальністю відноситись до Уставних цілей та завдань організації; вносити вклад у розробку соціальної політики, методики та практики з метою досягнення найвищих стандартів своєї роботи.

3. З повною відповідальністю відноситись до долі клієнта, вносити необхідні зміни у соціальну політику, методику та практику по каналах відповідних та вищестоячих організацій.

4. Представляти професійний звіт клієнту та спільноті про ефективність своєї роботи у формі періодичного аналізу проблем, які виникають у клієнта, організацій, а також самоаналізу своєї діяльності.

5. Не допускати протиріч у напрямку дій, процедури та практики з етичними принципами соціально-педагогічної роботи.

ІV. Взаємовідношення з колегами:

1. Відноситись з повагою до професійної підготовки та практичної діяльності своїх колег та інших спеціалістів, надаючи їм допомогу у досягненні соціально-педагогічної роботи.

2. Відноситись з повагою до різних думок та практичних підходів колег та інших спеціалістів, висловлюючи з повною відповідальністю критичні зауваження у різні інстанції.

3. Сприяти отриманню та розповсюдженості серед колег з професії та добровольців знань, навичок, ідей з метою взаємного вдосконалення та самозатвердження.

4. Доводити до відома відповідних органів будь-які кривдження інтересів клієнтів або порушення норм етики.

5. Захищати колег від несправедливого нападу.

V. Відношення до професії:

1. Обстоювати цінності, знання та методологію професії; вносити вклад в їх популяризацію та удосконалення.

2. Підвищувати професіоналізм соціально-педагогічної роботи, всебічно удосконалювати його.

3. Захищати професію від несправедливої критики та робити все можливе, щоб укріпити віру в необхідності професії.

4. Давати конструктивну критику професії, її теорії, методів та практики.

5. Всіляк заохочувати розробку нових підходів та методів соціально-педагогічної роботи, необхідних для задоволення нових потреб, та тих, які вже є.

Соціальний педагог повинен:

· не повчати, не наказувати, не заперечувати. Надихати та спонукати клієнта до дії, ініціативи, творчості, поважаючи гідність та унікальність особистості;

· уміти слухати клієнта, виявляти витримку, розуміти проблему та ситуацію, увійти в його положення, виявляти делікатність, такт;

· бути комунікативним, контактним, уміти “розговорити” клієнта, сумісно виокремити шляхи вирішення проблеми; уміти бути потрібним, цікавим для оточуючих;

· бути посередником, зв'язуючим ланцюгом між клієнтом та його оточенням, не допускати приниження гідності клієнта формами благодійної допомоги, яка йому надається;

· вміти бути неформальним у роботі з клієнтом, виконувати роль порадника, помічника в рішенні ним самим його проблем; будувати взаємовідношення на основі діалогу;

· завжди виходити з позицій гуманізму та милосердя. Не засуджувати, не докоряти клієнту; попереджувати про можливість негуманної або дискримінаційної поведінки по відношенню до особистості або групи людей; захищати клієнта від фізичного або душевного дискомфорту, небезпеки та приниження;

· блюсти високі моральні стандарти своєї поведінки, включаючи введення будь-кого в оману, непорядні дії;

· уміти знаходити собі помічників у соціально-педагогічній роботі, підтримувати участь громадськості у розвитку соціальної політики;

· вести роботу тільки у рамках своєї компетентності, нести особистісну відповідальність за якість своєї роботи; не піддаватися впливу та нажиму; інформувати клієнта про заходи, характер допомоги, яка йому надається;

· не використовувати свої професійні відношення в особистих цілях, приймати участь у обмірковуванні та оцінках ситуацій тільки з професійною метою; поважати та не розкривати таємницю клієнта;

· намагатися до постійного підвищення професійних знань, майстерності, рівня кваліфікації. Здійснювати свою практичну діяльність на професійних знаннях;

· захищати та посилювати гідність та чистоту професії. Поважати довіру, коли у ході професійних взаємовідношень та взаємодії, дотримуватися делікатності та справедливість. Приймати заходи проти неетичної поведінки своїх колег.

У соціально-педагогічній роботі виокремлюються основні вихідні ідеї, принципи, положення, які в сукупності представляють собою цінності соціально-педагогічної роботи, правила діяльності.

Виходячи з того, що соціально-педагогічна робота є універсальним видом діяльності, можна виокремити її цінності, які носять загальний, загальнолюдський характер: гуманізм, світ, права людини, соціальна справедливість, законність, альтруїзм, гармонізація громадських, групових та особистісних інтересів, самозабезпечення, демократизм, толерантність, соціальна відповідальність, солідарність, довіра, компетентність, конфіденційність тощо.

Основуючись на нормативні акти України, можна сформулювати деякі конкретні принципи, які виходять з узагальнення соціального досвіду держави. Серед них є: дотримання права людини та громадянина у сфері соціального обслуговування та забезпечення їх державних гарантій; рівних можливостей для громадян при отриманні соціальних послуг; добровільної згоди громадян на отримання послуг; доступності соціального обслуговування; дотримання конфіденційності у соціально-педагогічній роботі; наслідування всіх форм та видів соціального обслуговування, адресності; пріоритету сприяння громадянам, які знаходяться в ситуації, яка загрожує їх здоров'ю або життю; профілактична спрямованість; сприяння соціальної реабілітації та адаптації; міждисциплінарність та міжвідомственність; діяльнісний підхід; державна підтримка добровільної громадської діяльності з надання допомоги населенню.

Гуманізм є також і провідною цільовою установкою соціально-педагогічної роботи, яка затверджує ідею визнання людини вищою цінністю, захисту її гідності та громадянських прав, створення умов вільного та всебічного вияву здібностей особистості.

На відміну від офіційних відношень, які регулюються посадовими інструкціями, наказами та розпорядженнями, неформальні зв'язки між соціальним педагогом та клієнтом виникають та будуються, головним чином, на основі психологічної сумісності особистих якостей, спільних інтересів, які, як звісно, не мають санкціонуючого значення. Неформальний характер відношень у соціально-педагогічній роботі, хоч і виступає як психологічний феномен, але не знаходиться за його посадовою діяльністю та службових обов'язків.

Демократизм соціально-педагогічної роботи потребує вміння встановлювати психологічний контакт з клієнтом, дотримання норм та правил спілкування, поваги та уваги до особистості клієнта, залучення його до активного пошуку рішення особистих проблем та ненав'язливого впливу силою свого розуму, знань, моральності, досвіду.

Обставини та умови життєдіяльності, які постійно змінюються, різноманіття соціальних груп та осіб за рівнем культури, освіти, статі, віку, дієспособності та кваліфікації, здоров'я визначають постійну оновлення специфічних соціальних проблем, з якими зіштовхуються соціальні педагоги. Ось чому здійснення зв'язку соціально-педагогічної роботи з конкретними умовами життєдіяльності особистості зумовлює перш за все аналіз та оцінку конкретної ситуації, соціальну діагностику життєвих обставин людини.

Цей принцип націлює соціального педагога на вплив тих особливостей соціальної ситуації, які можуть мати безпосереднє значення для досягнення соціально-педагогічної роботи. Він не припускає абстрактного теотеризування, шаблону, інерції та формалізму.

Законність як один з основних принципів та цінностей соціально-педагогічної роботи, передбачає виконання законів та основаних на них правових актів усіма державними органами, посадовими особами, громадськими організаціями, громадянами. Нормативно-правові акти є формою, в яку втілюється політика держави, у тому числі й соціальна. Роль та призначення права існують перш за все у тому, щоб служити здійсненню політики, але цю роль право може виконувати тільки за умови дотримання всіма його норм.

Соціальна політика, в якій би формі вона не висловлювала інтереси людини, тільки тоді чогось коштує, якщо вона реалізується на справі, якщо результати її реалізації відчутні людьми на практиці. Декларації та лозунги, не підкріплені конкретними діями з їх перевтіленням у дійсність - це лише засіб їх дискредитації. Успішне втілення заходів, спрямованих на соціальний захист населення, багато в чому визначається дотриманням в соціально-педагогічній роботі професійних принципів, серед яких слід перш за все виокремити технологічну компетентність - це глибинна свідомість соціального педагога про умови і технології вирішення проблем, які виникають, вміння професійно грамотно реалізувати свої знання на практиці, що передбачає систематичне навчання кадрів, чітку інформацію, аналітичну та прогностичну діяльність у всіх ланцюгах управління, глибоке та всебічне знання об'єктів соціально-педагогічної роботи, їх типологію та особливості, працьовитість та організаційність у роботі.

Одним з важливих принципів цієї групи є стимулювання соціальної активності - спонукання людини до усвідомленого, зацікавленого вияву активності у реалізації її енергії, здібностей, моральності та вольового потенціалу для досягнення визначеної соціально значимої мети. При цьому слід мати на увазі, що джерелом збуджуваної сили у будь-якому виді діяльності є не інтереси та потреби людини, а ступінь їх задоволення.

Принцип стимулювання у соціально-педагогічній роботі передбачає єдність та сполучення ідейно-моральних та матеріальних форм; адекватність засобів та способів стимулювання індивідуальних, професійних, навчально-культурних та психологічних особливостей особи; об'єктивність та гласність оцінки відношень людини до справи, до соціальних цінностей його життєдіяльності.

Важливим управлінським принципом соціально-педагогічної роботи є контроль та перевіркавиконання. Сенс контрольно-перевірочної діяльності в тому, щоб забезпечити реалізацію гарантованих державою заходів з соціального захисту клієнтів.

Одним з організаційних принципів соціально-педагогічної роботи є єдність повноважень та відповідальності, прав та обов'язків. Життя постійно переконує у тому, що великі повноваження при малій відповідальності створюють сприятливий ґрунт та можливості для адміністративного проізволу, необміркованих рішень. У той же час, велика відповідальність при малій повноваженнях виключає можливість діяти оперативно, рішуче, сковує ініціативи і обертається безвідповідальністю соціальних педагогів. Тому чітке виконування функціональних обов'язків є неодмінною умовою ефективності соціально-педагогічної роботи в цілому.

Велике місце в теорії та практиці соціально-педагогічної роботи відводиться психолого-педагогічним принципам, які по суті висловлюють вимоги до форм та методів соціально-педагогічної роботи, до способів впливу на клієнтів.

Одним з основних принципів соціально-педагогічної роботи є принцип комплексного підходу.Комплексність у соціально-педагогічній роботі забезпечує, з одного боку, цілісність і всебічність впливу на об'єкт соціально-педагогічної роботи, а з другого - є заслоном проти відомственності, обмежуваності при рішенні соціально-педагогічних проблем, передбачає вивчення та урахування інтересів, потреб, настрою людини, прогнозування характеру впливу на їх поведінку та самопочуття, а також уміння бачити в людях реальні особливості, потреби та бажання, які опосередковуються їх професійною належністю, соціальним статусом, побутовими умовами та життєвим досвідом.

Серед психолого-педагогічних принципів соціально-педагогічної роботи слід виокремитидиференційований підхід до людей. Такий підхід зумовлений закономірним характером вироблення у представників різних соціальних прошарків, груп, професій специфічних поглядів та відношень до матеріальних та духовних цінностей, оточуючої дійсності. Звідси установка на максимальне та конкретне урахування специфіки інтересів, актуальних потреб, традицій, смаків особистості у соціально-педагогічній роботі.

Крім розглянутих принципів до групи психолого-педагогічних слід віднести принцип цілеспрямованості у соціально-педагогічній роботі. Мета впливу на клієнта, який постійно знаходиться в центрі уваги соціального педагога, визначає спосіб і характер його дій, передбачає зміст та форми соціально-педагогічної роботи. Досягнення цілі є мірилом дійсності та ефективності зусиль, які робить соціальний педагог. Все це говорить про місце та значущість принципу цілеспрямованості в діяльності соціального педагога.

Цілеспрямованість об'єднує всі принципи соціально-педагогічної роботи, надає їй наукового характеру при виборі форм та методів роботи, надає діяльності визначену перспективу, дозволяє прогнозувати результат та виробити конкретну програму дій.

Соціально-педагогічна робота - особлива сфера суспільного життя, яка має відносну самостійність та виконує особливу суспільну функцію, що породжує визначені відношення до суспільства в цілому, до мети за завданням його прогресивного розвитку, тобто передбачає можливість протиріч, і тому ці відношення потребують морального регулювання суспільства.

Соціально-педагогічна робота включає такі компоненти:

· доцільну перетворюючу діяльність;

· предмет праці;

· засоби праці.

Доцільна перетворююча праця - це виховання підростаючого покоління, формування в нього визначених людських якостей. Це праця взаємодії між людьми, яка володіє культурою та людиною, яка оволодіває нею. Через неї у значній мірі здійснюються соціальні наслідки поколінь, включення підростаючого покоління до системи соціальних зв'язків. Реалізуються природні можливості в оволодінні накопиченим соціальним досвідом.

Предмет соціально-педагогічної роботи дуже специфічний, тому що це не техніка, не тваринний або рослинний організм, а людська істота з неповторними індивідуальними якостями, які є часткою соціального цілого, сукупністю суспільних відношень.

Засобами соціально-педагогічної роботи, інструментом впливу на предмет праці є особистість соціального педагога - його знання, уміння, культура, мораль, почуття, воля. Суб'єкт праці і головний засіб зливаються в єдності.

Специфічність соціально-педагогічній праці полягає в тому, що тут має бути майстерність соціального педагога, уміння впливати на людей, а в процесі спілкування зустрічаються люди різного досвіду, знань, соціальної досвідченості - представники різних поколінь. Тому для соціально-педагогічної роботи характерним є вплив соціального педагога на оточуюче середовище в інтересах виховного процесу.

Умови соціально-педагогічної роботи впливають на відношення соціального педагога до своєї праці. Деякі умови виходять з даної професії та досягнутого нею рівня розвитку, а інші визначаються соціально-економічними, духовними відношеннями суспільства. Основними особливостями умов соціально-педагогічної роботи можна вважати:

1. соціальний педагог у своїй професійній діяльності несе відповідальність не тільки за свої дії, але й за поведінку, здоров'я та життя своїх вихованців;

2. праця соціального педагога включає живе спілкування з людьми, яке повинно бути доцільним та дійсним і тому потребує розумової, емоційної, вольової напруги;

3. соціально-педагогічна діяльність існує у формі спілкування з колективом (учнів, педагогів та ін.), однак разом з цим потребує врахування індивідуальних особливостей кожної конкретної людини;

4. соціально-педагогічна робота характеризується складністю оцінки та контролю, тому що її якість залежить від усіх учасників соціально-виховного процесу.

Специфічні особливості соціально-педагогічної діяльності визначають етичні норми відношення соціального педагога до своєї праці, а також необхідні особистісні якості та стиль мислення і дій соціального педагога.

Враховуючи складність та специфічність соціально-педагогічної діяльності, першою вимогою професійної етики соціального педагога, яка регламентує його відношення до своєї праці, є:соціальний педагог зобов'язаний постійно ставити перед собою питання про свою відповідність сучасним вимогам до професійної діяльності. Це означає:

· постійно пам'ятати про специфіку своєї професії та враховувати її у своїй діяльності;

· осмислювати та нести відповідальність за всі свої дії (вплив на учнів та їх оточення; формування тих якостей, які виробляються відношенням до життя, поведінкою та ін.);

· уміти організувати у єдине ціле вплив усіх факторів на стиль мислення та відношення школярів до життя;

· уміти проявляти гнучкість особистого мислення, адекватно реагувати на зміни, які відбуваються у житті суспільства;

· знати, розуміти та сприймати проблеми, потреби, інтереси сучасної молоді, рахуватися з об'єктивною ситуацією.

Тому бути відповідним - значить шукати нові шляхи та методи спілкування з молоддю. Показником істинної майстерності служить уміння навчати та виховувати слабких та “важких”. Тут апробовані, традиційні методики соціально-педагогічного впливу та спілкування можуть дати збій. Необхідні пошук, додаткові зусилля. А іноді й перебудова парадигм особистого мислення, переоцінка моральних цінностей та орієнтирів. Ця тяжка праця, готовність до неї і означає відповідність.

Друга вимога соціально-педагогічної етики: необхідність прийнятті рішення. У випадку невідповідності соціальний педагог повинен покинути професію. Це справа внутрішньої сумлінності кожного соціального педагога. Більш того, звертання до цієї проблеми, постановка цього питання вже є моральним вчинком, проявом соціально-педагогічної етики.

Третя вимога регулює відношення соціального педагога до своєї праці: соціальний педагог зобов'язаний постійно прагнути розвивати та удосконалювати не тільки свою майстерність, але й особистісні якості. Необхідність самовдосконалення особливо зростає в наш час, коли зміни проходять так швидко і носять такий радикальний характер, що мова йде не тільки про оновлення знань, а й про кардинальний перегляд їх істинності та відношення до них.

Підростаюче покоління повинно вступати в життя з відкритими очима і знати про нього всю можливу правду. А якщо ця правда не відповідає переконанням соціального педагога, протирічить їм, професійний обов'язок - чесно та неупереджено донести всю інформацію до учнів і дати їм можливість здійснити особистий вибір позиції. Такі правила плюралізму в дії, тому така велика відповідальність соціального педагога. Роль його особистої культури, здібності до удосконалення, до перегляду своїх знань, ідеологічних позицій та відношень.

Вимоги професійної соціально-педагогічної деонтології передбачають наявність у соціального педагога особливого інтегрального стилю мислення, який представляє собою системну єдність світоглядного, соціально-педагогічного, психологічного, морально-етичного підходів. Цей стиль мислення повинен стати основою професійних особистих якостей соціального педагога. Їх сукупність можна розглядати як професіограму соціально-педагогічної спеціальності. Можна виокремити такі необхідні якості та властивості особистості, які виступають показником готовності та здібності соціального педагога до інтегративного стилю мислення.

Розумова самостійність, яка виявляється у таких властивостях: здібність до “сумніву, здивування, запитування”; прагнення до самостійності судження та висновків; філософсько-рефлексивне відношення до професії; подолання “бар'єрів” та міфів традиційної соціальної педагогіки; енергія думки, переконливість особистої позиції, усвідомлення морального вибору та прийняття рішень; почуття відповідальності за реалізацію свого покликання.

Єдність інтелектуальних, емоціних, моральних переживань, як наслідок потреби особистості в цілісному сприйнятті світу і себе в ньому. Така гармонійність може виявлятися у таких властивостях та станах: переживання особистого “відкриття світу” як “подію”, “зустрічі” з ним; почуття міри між розумом та моральним почуттям; тактовний вияв інтелектуальних емоцій - дивовижність, сумнів, задоволення від правильного морального вибору та розумового результату; почуття особистої гідності, яке засновано на адекватній самооцінці; відчуття повноти та глибини свого внутрішнього життя.

Відкритість діалогу, яка заснована на здібності в іншої людини ціль, а не засіб, що розкривається через: інтерес до іншої людини та вміння відкривати у неї творчий потенціал; усвідомлення правомірності плюралізму думок; подолання егоцентризму особистого мислення; здібність слухати іншого; уміння поєднувати монолог і діалог; відкритості до нового, толерантність до інших точок зору; прагнення до пізнання; прагнення та вміння адекватно інтерпретувати отриману інформацію та точку зору іншого; метафоричність, образність, грамотність мови.

Творча активність соціального педагога, яка передбачає: єдність слова і справи, переживання і вчинку; цілеспрямованість у відношенні до своєї діяльності; готовність до подолання перешкод; здібність навчатися на своїх помилках; створення індивідуальної системи самонавчання та самовдосконалення; сприйняття своєї професійної діяльності як художньо-соціально-педагогічної творчості.

Висновок

соціальний педагог учень особистість

Ці інтегральні властивості і якості не є простим індивідуальним проявом, вони відображають сутність, якісну своєрідність соціального педагога, уклад та стиль його життя, що є результатом його професійно-особистісного розвитку. Разом з тим вони визначають моральні принципи відношень соціального педагога з колегами, учнями, їх батьками та соціальним середовищем.

Список Літератури

1. Белякова Г.И. Профессиональная этика. - М., 1975.

2. Веретенко О.О. Становлення професії соціального педагога в Україні // Практична психологія та соціальна робота. - 2001. - № 4. - С. 21-22.

3. Етика соціальної роботи: принципи і стандарти (Ухвалено Міжнародною федерацією соціальних працівників (МФСП) // Соціальна політика і соціальна робота. - 1998. - № 4. - С. 67-75.

4. Коваль Л.Г., Звєрєва І.Д., Хлєбік С.Р. Соціальна педагогіка / соціальна робота: Навч. посібник. - К.: ІЗМН, 1997.

Размещено на Allbest.ru