Психологізація педагогічної освіти: проблеми і перспективи
Блонський як один із перших дослідників у сфері дитячої психології. Психологічна компетентність педагогів. Головні аспекти та характерні риси компонентів психологізації педагогічної освіти. Головні об’єктивні і суб’єктивні проблеми й труднощі процесу.
Рубрика | Педагогика |
Вид | статья |
Язык | украинский |
Дата добавления | 28.08.2012 |
Размер файла | 10,8 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Психологізація педагогічної освіти: проблеми і перспективи
психологізація педагогічний освіта компонент
У статті аналізуються проблеми, спричинені, з одного боку, нагальною необхідністю психологізації (тобто посилення психологічної складової) сучасної педагогічної освіти, продиктованої запитами сьогодення, а з другого - супротивному педагогічної спільноти, який постає на шляху її реалізації. Окреслюються перспективи психологізації педагогічної освіти.
Ключові слова: психологізація педагогічної освіти, проблеми психологізації, перспективи психологізації педагогічної освіти.
До численних колізій сучасного суспільства належать і ті, що розгортаються у вищій педагогічній освіті - базовій соціалізувальній системі, яка забезпечує санкціоновану державою передачу суспільного досвіду і значною мірою визначає напрям суспільного розвитку. Одна з цих колізій полягає в такому: з одного боку, запити психолого-педагогічної практики (навчання і виховання дітей та підготовка кваліфікованих педагогічних кадрів) спонукають усіх її суб'єктів визнавати необхідність психологізації педагогічної освіти, тобто посилення психологічної її складової (що час від часу позиціонується як новий тренд в освіті), а з другого - спостерігається реальний спротив психологізації з боку педагогічної спільноти, прихований за гучними деклараціями на її підтримку. Ця колізія становить неабияку проблему державної системи освіти і освітнього простору загалом, яка гальмує не лише реалізацію сучасних і перспективних педагогічних ідей і концепцій, а й інноваційний розвиток суспільства та його інтеграцію в світовий соціально-економічний, культурний і освітній простір.
З огляду на це, мета даної статті - означити проблеми, які стоять на шляху психологізації вітчизняної педагогічної освіти, та з'ясувати перспективи оптимізації тієї, на нашу думку, непродуктивної ситуації, яка склалася нині не лише в багатьох педагогічних закладах країни, а й у вітчизняній системі вищої педагогічної освіти загалом.
Питання, пов'язані з посиленням психологічної складової педагогічної освіти, в т.ч. психологічної компетентності педагогів, на перший, не надто заглиблений, а тому оманливий погляд, виглядають самоочевидними, такими, що не становлять особливої проблеми і не потребують спеціального аналізу, оскільки «все й так зрозуміло». Адже вони мають досить давню історію.
Чи не першими провідниками психологічних знань були саме педагоги, які інтуїтивно розуміли значення цих знань для навчання і виховання дітей. Так на межі ХІХ і ХХ століть відомий представник української «народної» педагогіки Т. Лубенець відзначав дидактичну, світоглядну і соціалізувально-виховну цінність міфів, народних казок, приказок, прислів'їв та активно використовував їх як «живий» і доступний дітям дидактичний матеріал. І лише згодом психологи описали інкультураційні, соціалізувальні, виховні й інші функції цих творів та механізми їх впливу на розвиток дитини.
Наведене - це лише один з прикладів успішного застосування в педагогічній практиці не експлікованого до певного часу, належно не концептуалізованого і не позначеного відповідними поняттями, імпліцитного психологічного знання, свідчення інтуїтивної психологічної мудрості і компетентності справжніх майстрів педагогіки. І не в останню чергу саме завдяки цій інтуїтивній психологічній мудрості збереглися і не втратили актуальності для далеких нащадків всесвітньо відомі педагогічні системи Дж. Локка, Ж.-Ж. Руссо, Й. Песталоцці, Г. Сковороди, К. Ушинського, В. Сухомлинського та ін., що стояли на ідеях і принципах, які нині впевнено можна кваліфікувати як психолого-педагогічні.
Від початку ХХ століття ціла плеяда видатних психологів, так чи інакше причетних до педагогічно-виховної практики, наголошували на тому, що педагог має володіти належними психологічними знаннями і компетенціями. Зокрема, П.П. Блонський - один із перших дослідників у сфері дитячої психології в Росії, який розглядав дитинство як особливий період онто- і філогенезу людини, - виходив із того, що кожний педагог має вміти: 1) проводити соціально-побутові обстеження та антропометричні вимірювання; 2) складати психолого-педагогічну характеристику дитини та психологічну карту її розвитку; 3) досліджувати і характеризувати дитячий колектив і поведінку дитини в колективі; 4) діагностувати за допомогою відомих методів і тестів розумовий розвиток дитини; 5) обробляти отриманий емпіричний матеріал за допомогою статистичних методів [1].
Протягом ХХ століття і донині погляди представників наукової психолого-педагогічної спільноти на психологічну компетентність педагогів еволюціонували і змінювалися, але зрештою поверталися на «круги своя», і станом на сьогоднішній день вони є чи не найбільше наближеними до тих, які були сформульовані П.П. Блонським майже століття тому.
Та не все є таким «прозорим» і безпроблемним в сучасній системі вищої педагогічної освіти і в повсякденній педагогічній практиці, які або формально й обмежено допускають психологічні знання та психологічний інструментарій у свої царини, або відверто відхиляють чи ігнорують їх. І зрештою те, що ми означуємо терміном „психологізація” (а саме - істотне, тобто здатне спричинити докорінні якісні зміни в усіх ланках і на всіх рівнях реалізації педагогічної освіти посилення психологічної її складової), здебільшого залишається на папері.
Корені проблеми, на нашу думку, полягають у тому, що психологізація педагогічної освіти містить два однаково важливих і взаємодоповнюваних компонента. Перший - об'єктивний, здебільшого формальний, що об'єднує когнітивний («знання про», переважно представлене психологічними дисциплінами, включеними в навчальні плани) та технологічний («знання як», існуюче в режимі практичного застосування наявних психологічних знань - інтерактивних засобів взаємодії в процесі їх освоєння, психологічних консультацій, тренінгів і т.ін.) аспекти. Другий - суб'єктивний, власне психологічний, що об'єднує мотиваційний, емоційний, ставленнєвий, ціннісний та інші аспекти, які становлять базові якісні ознаки так званого «людського чинника».
Усе, що утворює перший компонент (його зміст і функції), формалізується і внормовується існуючими навчальними програмами, планами, іншими нормативними документами, а тому не ініціює гострих дискусій і суперечностей і навіть слугує об'єднувальною ланкою між педагогами і психологами. Переважна більшість системних і психологічних проблем, пов'язаних із цим компонентом, є спільними для педагогічної і психологічної спільнот. Обидві перебувають у сфері впливу однакових проблемогенних чинників системного характеру, зумовлених наявною політико-економічною і соціокультурною ситуацією. Спричинені ними спільні труднощі змушують тих і тих балансувати між традиційним (розумним, добрим, вічним) та інноваційним (динамічним, змінюваним); реагуючи на численні директиви зверху (що зазвичай подаються під гаслами гуманізації і демократизації освіти); вимушено виконувати недоцільні або й апріорі невиконувані завдання; потерпати від тотального дефіциту ресурсів (браку фінансування, браку усвідомлення стратегічних цілей і завдань освітніх реформ, браку успішної практичної участі в інноваційних процесах (без чого неможливі впевненість у правильності своїх дій і закріплення нового позитивного досвіду); існувати в умовах організаційного хаосу і тотальної дезінтеграції (що виявляється як незбіг інтересів і потреб, нестикування професійних зусиль і т.ін. в усіх сферах і на всіх рівнях реалізації вищої педагогічної освіти).
Це спільне поле системних труднощів чи не найбільше об'єднує педагогічну і психологічну спільноти, які співіснують в освітньому просторі.
Другий - психологічний - компонент має значно менш виражені нормативний зміст і нормувальні функцій, і почасти саме тому на рівні його дії виявляються істотні і принципові незбіги в поглядах педагогів і психологів на процес педагогічної освіти і її результати. Множина прикладів таких незбігів міститься у професійних дискурсах педагогів і психологів. Наприклад, педагоги говорять: „Змінюючи (навчаючи) інших, змінюєшся (навчаєшся) сам”. Отже, педагоги орієнтовані на формування і зміну інших людей (формувальна конотація). Натомість психологи говорять: „Змінюючись сам, змінюєш світ”. Отже, вони орієнтовані на відповідність себе й інших світу (конотація ініціювання змін). Педагоги традиційно орієнтовані на менторство («чини як я», «це - однозначно», «це всім відомо» тощо), а психологи - на діалог у широкому його розумінні. З такого роду незбігами пов'язана більшість труднощів і помилок, які виявляються у відносинах і взаємодії педагогічної і психологічної спільнот у сфері педагогічної освіти: неадекватні очікування однин від одного, брак взаємної довіри, боротьба за «свою» територію і «перетягування ковдри», ревізія психологічних знань під педагогічним кутом зору (адже не всі ці знання прийнятні для педагогічної практики і «вигідні» для неї).
Зазвичай педагоги не заперечують необхідності включення психологічної складової в освітню підготовку майбутніх педагогів і навіть активно декларують свою підтримку цього. Але використання ними психологічних знань чи інших психологічної компетенції у кращому разі залишається на інтуїтивному рівні і виявляється як окремі випадкові осяяння, а не на рівні впевненого і систематичного застосування, а в гіршому - у майже нерозвинутому, зародковому стані.
Психологізація, або посилення психологічної складової педагогічної освіти, передбачає активацію обох однаково важливих компонентів цієї складової - об'єктивного (що об'єднує когнітивний та технологічний аспекти) і суб'єктивного (що об'єднує мотиваційний, емоційний, ставленнєвий, ціннісний та інші, власне психологічні, аспекти).
Перспективи психологізації педагогічної освіти видаються не такими оптимістичними, як того хотілося б. Головна системна причина цього полягає в тому, що за деклараціями на підтримку психологізації відбувається реальний, хоч і прихований спротив їй з боку педагогічної спільноти.
Об'єктивні і суб'єктивні проблеми й труднощі, які постають на шляху психологізації педагогічної освіти, створюють нагальну необхідність посилення психологічної компетентності педагогічної спільноти та підвищення рівня її психологічної культури.
Психологізація педагогічної освіти не є феноменом, який «розуміється сам собою». Всі її компоненти мають чітко експлікуватися на рівні програмних та інших нормативних документів і активно вводитися в науковий і практичний дискурси педагогічної спільноти. Покладаючись на стратегічно-планувальну функцію мови, слід говорити про психолого-педагогічній (а не педагогічний) процес, психолого-педагогічну (а не педагогічну) освіту, психолого-педагогічні (а не педагогічні) чинники тощо.
Надійне усталення пропонованих термінів у педагогічному дискурсі створить підґрунтя для формування у педагогічної спільноти настанов і мотивації на посилення власних психологічних компетенцій і психологічної культури, істотно покращить перспективи психологізації педагогічної освіти.
Список використаних джерел
1. Блонский П.П. Избранные педагогические произведения. - М.: АПН РСФСР, 1961. - 696 с.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Порівняльний аналіз систем розвитку педагогічної освіти на основі акмеологічного підходу. Використання методологічних засад акмеології для побудови системи професійної підготовки майбутніх педагогів. Теоретична, практична підготовка студентів - педагогів.
автореферат [333,5 K], добавлен 27.04.2009Соціально-педагогічні особливості інтуїції та її характерні риси в процесі наукового пізнання. Аналіз рівня сформованості педагогічної інтуїції у студентів та професійних педагогів. Комплекс вправ, націлених на розвиток педагогічної уяви та інтуїції.
дипломная работа [490,9 K], добавлен 17.06.2012Визначення та характеристика актуальності проблеми реформування післядипломної педагогічної освіти на тлі вітчизняного соціокультурного розвитку. Ознайомлення з необхідною умовою сучасного реформування післядипломної освіти та освіти дорослих загалом.
статья [24,3 K], добавлен 24.04.2018Аналіз ролі післядипломної педагогічної освіти. Визначення мети, завдань і функцій вітчизняної післядипломної педагогічної освіти. Характеристика особливостей функціонування післядипломної освіти вчителів початкових класів в Україні на сучасному етапі.
статья [22,0 K], добавлен 18.08.2017Аналіз сутності та основних складових компетентності керівника навчального закладу. Формування етапів управлінської компетентності. Підвищення професіоналізму компетентності керівника навчального закладу в системі післядипломної педагогічної освіти.
статья [28,8 K], добавлен 06.09.2017Сучасний стан та перспективи особистісно-орієнтованого підходу до психологічної підготовки майбутніх психологів в умовах "нової повсякденності". Особливості навчання майбутніх психологів у системі післядипломної педагогічної освіти: андрагогічний підхід.
дипломная работа [41,4 K], добавлен 24.04.2017Педагогічні технології: проблеми, пошуки, перспективи впровадження. Умови впровадження педагогічної технології реалізації міжпредметних зв'язків у навчальний процес. Пошуки нових підходів та їх впровадження. Проблеми структури педагогічної технології.
курсовая работа [1,7 M], добавлен 24.10.2010Перелік матеріалів і документів, які стосуються розвитку вищої освіти в України в контексті Болонського процесу. Особливості впровадження та обґрунтування кредитно-модульної системи навчання. Інтеграція педагогічної освіти в європейський освітній простір.
методичка [3,3 M], добавлен 27.03.2010Питання забезпечення фінансування вищої освіти США. Наявні проблеми у сфері фінансування і доступності вищої освіти. Пропозиції щодо реформування системи фінансування вищої освіти США. Фінансова доступність вищих навчальних закладів для їх студентів.
статья [23,7 K], добавлен 27.08.2017Формування деонтологічної компетентності майбутніх педагогів під час педагогічної практики. Розгляд системи морально-етичних принципів, необхідних вчителю для виконання своїх професійних обов’язків. Етичні категорії деонтологічної компетентності.
статья [48,0 K], добавлен 13.11.2017