Готовність до самовизначення та самореалізації студента в процесі навчання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Готовність до самовизначення та самореалізації студента в процесі навчання

Особливе значення для навчальної компетентності майбутнього вчителя має самоаналіз та самооцінювання результатів навчальної діяльності, які забезпечують розвиток навчальної активності і формування адекватної самооцінки. Самоаналіз є основним механізмом саморозвитку як в особистісному, так і професійному аспектах. Лише аналіз здійсненої навчальної діяльності і себе в ній дасть можливість оцінити її з позиції продуктивності, тобто досягнення поставлених цілей. У такий спосіб студент може адекватно визначити рівень свого актуального розвитку і, відповідно, правильно спроектувати зону найближчого розвитку. Крім того, системний аналіз покаже слабкі місця, помилки, допущені в ході діяльності, що дасть можливість надалі їх не допускати, тобто організовувати власну навчальну діяльність в більш оптимальному режимі.

Структура навчальної компетентності охоплює не лише вузько предметні компетенції, але й дає можливість адекватно самовизначитись у комплексі навчальних дисциплін, що забезпечують підготовку майбутнього вчителя до професії. У студента повинні бути власні пріоритети як на основі інтересів, так і індивідуальних особливостей оволодіння професією (наприклад, за результатами комплексної діагностики). Основною мотивацією навчальної діяльності взагалі є потреба досягнення професійного успіху в перспективі, і тому в нього одночасно актуалізуються як стратегічні цілі (майбутня професійна діяльність), так і тактичні (успішність навчання).

Особливістю даного процесу є те, що студент сам формує асоціативну залежність між професійною діяльністю як ціллю і навчанням як засобом його досягнення. Тому здатність до самостійної навчальної діяльності означає готовність до самовизначення та самореалізації в процесі навчання як основного суб'єкта підготовки студента до професійної діяльності. Тут мова йде про вміння визначити для себе навчальні цілі на основі власних пріоритетів, вибрати оптимальні для себе методи навчання, організувати себе на роботу, визначити ефективність виконаного навчального завдання.

В основі даного виду діяльності лежить вміння самостійно здійснити вибір, відповідно до власних самостійно визначених навчальних пріоритетів.

Важливою складовою моделі є компетенції, що безпосередньо стосуються життєвих смислів студента.

Дану позицію обумовлюють два основних фактора:

1) процес професійного становлення студента здійснюється у достатньо сенситивний період його розвитку, тому компетенції, сформовані в процесі навчання як основного виду діяльності у даний період є компетенціями, що формують його життєвий простір;

2) саме процес самовизначення в навчанні дає змогу студенту сформувати комплекс цінностей, що мають найвищу особистісну значущість. Кожна навчальна дисципліна має високий потенціал і повинна бути орієнтована на формування цінностей. Особливо рельєфно це означено під час реалізації виховної функції навчального заняття.

У період навчання в ВНЗ здійснюється процес формування життєвих цінностей, які надалі слугують основними регуляторами не лише навчальної і професійної діяльності, але й життя людини. Зокрема, це стосується статусу інтелектуальних цінностей для людини, формування балансу між духовним і матеріальним та ін.

Якщо інтелектуальна праця студента полягає у навчанні заради оцінки, то даний вид діяльності ніколи не займе статусу високих життєвих цінностей і не сприйматиметься як сфера для особистісної самореалізації. Якщо ставлення до іноземної мови асоціюватиметься з можливістю пізнання іншої культури, іншої людини, проникнення в філософію іншого життя, то вивчення іноземної мови сприйматиметься як цінність і набуде тенденції до продовження.

Установка на самореалізацію, що сформувалась в контексті навчальної діяльності як віра в себе, потреба досягти успіху безперечно трансформується на рівень життєвого простору і буде виступати основним критерієм будь-якого значущого для виду діяльності. Саме в навчальній діяльності формується здатність до самоорганізації, що неодмінно трансформується і на інші види діяльності та простори людського життя, наприклад, життя сімейне.

Якщо людина в навчанні, яке є основним видом діяльності в найбільш сенситивний період її розвитку, не навчилась брати на себе відповідальність, визначати цілі, організовувати себе на їх реалізацію, то і в сімейному житті вона буде інертною, інфантильною, а значить і неуспішною.

Зрештою це визначає загальну компетентність, що має життєву значущість - вміння працювати.

Визначити рівень залежностей означених компетенцій надзвичайно важко, оскільки їх зв'язок не може бути одностороннім. Залежність прослідковується лише в одному: кожна окрема складова загальних компетенцій залежить від усіх інших, в свою чергу, впливаючи на продуктивність кожної. Немає жодної компетенції (або її елементу), яка б формувалась як автономна одиниця. Означений взаємозв'язок можна трактувати як базову характеристику поняття «компетентність».

Механізмами формування всіх видів та рівнів компетенцій визначено процеси, які теж можуть набути статусу компетенцій і які забезпечують їх перехід від одного рівня до наступного, а потім реалізуються на рівні самоорганізації.

? Теоретична підготовка проявляється в умінні педагогічно мислити, яке передбачає наявність у педагога таких умінь:

? аналітичні, через які проявляється узагальнене вміння педагогічно мислити:

діагностувати педагогічні явища, аналізувати їх складові (умови, причини, мотиви, засоби, форми та інше); знаходити способи оптимального вирішення педагогічних проблем тощо;

? прогностичні, які проявляються в прогнозуванні розвитку педагогічного процесу, становлення особистості і її соціальних відношень;

? проективні, що полягають у конкретизації педагогічного прогнозування в планах навчання і виховання, обґрунтування способів і етапів їх реалізації: підбір змісту педагогічного процесу; визначення основних видів діяльності тощо;

? рефлексивні, що проявляються в уміннях педагога аналізувати свою професійну діяльність: правильність постановки мети і завдань; адекватність змісту педагогічного процесу поставленим завданням; відповідність форм, методів, засобів індивідуальним і віковим особливостям тощо [1].

Зміст практичної готовності виражається у зовнішніх вміннях, тобто в діях, які можна спостерігати в процесі організаційної і комунікативної діяльності.

Організаційну діяльність забезпечують такі вміння:

? мобілізаційні: розвиток інтересу, формування мотивації до навчального процесу; стимулювання до саморозвитку і творчості; забезпечення умов для ефективної самореалізації особистості тощо;

? інформаційні: вміння отримувати, систематизувати знання і адаптувати їх до педагогічного процесу; організація їх чіткої і ефективної передачі;

? розвивальні: організація процесу взаємодії з метою створення умов для усестороннього розвитку особистості (психічних процесів, властивостей);

? орієнтаційні, що спрямовані на формування ціннісних установок особистості, її світогляду, стимулювання стійкого інтересу до майбутньої професійної діяльності, відповідно індивідуально-психологічним особливостям особистостям: організація діяльності з метою прояву і закріплення соціально значимих якостей;

? перцептивні, що проявляються в загальному вмінні розуміти партнерів по взаємодії: всесторонньо сприймати партнерів по спілкуванню; адекватно інтерпретувати поведінку; протистояти стереотипам сприйняття тощо;

? комунікативні спрямовані на організацію педагогічного спілкування: встановлення психологічного контакту; корегувати і управляти процесом; налагоджувати оборотній зв'язок: володіння комунікативною культурою.

Отже, аналіз вітчизняних психолого-педагогічних досліджень забезпечує можливість зробити такі висновки:

? навчальна компетентність трактується як інтегративний показник, що поєднує необхідний комплекс як особистісних, так і професійно значущих параметрів, за якими визначається рівень готовності студента до реальної професійної діяльності;

? наукові теоретичні розробки в своїй більшості спрямовані на дослідження і аналіз професійного і особистісного компонента педагога - вчителя загальноосвітніх середніх навчальних закладів і не дають чіткого уявлення про специфіку його професійної компетентності, умови та чинники її формування;

? одним із значущих показників професійної компетентності є ступінь готовності студента до інноваційної діяльності, що є особливо актуальним у період впровадження нових освітніх концепцій технологій і стандартів в цілому;

? недостатньо розроблені та реалізуються теоретико-методологічні засади професійної підготовки педагогів середньої загальноосвітньої школи в сучасних умовах.

самовизначення самореалізація студент навчання

Література

1. Педагогика: учеб. пособие для студ. пед. учеб. заведений / [Сластенин В. А, Исаев И. Ф., Мищенко А. И., Шиянов Е. Н.]; под. ред. В. А. Сластенина. - [3-е изд.]. - М. : Школа-Пресс, 2000 - 512 с.

2. Педагогика и психология высшей школы. - Ростов-на-Дону : «Феникс», 1998. - 544 с. - (Сер. «Учебники, учебные пособия»)

3. Педагогика : учеб. пособие для студ. пед. ин-тов / под ред. Ю. К. Бабанского. - [2-еизд.]. - М. : Просвещение, 1988. - 479 с.

4. Педагогическая энциклопедия : в 4 т. Т. 1. - М. : Сов. энциклопедия, 1964. - 831 с.

5. Песталоцци И. Г. Избранные педагогические сочинения: в 2 т. / Песталоцци И. Г. - М., 1981.

6. Пехота Е. Н. Индивидуализация профессионально-педагогической подготовки учителя /Пехота Е. Н. ; под ред. И. А. Зязюна. - К. : Вища шк., 1997. - 281 с.

7. Формування комунікативної компетентності учнів // Директор школи, ліцею, гімназії. - 2003. - № 5-6. - С. 47.

Размещено на Allbest.ru