Компетентнісний підхід до мовленнєвого розвитку старшокласників в умовах профільного навчання української мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

компетентнісний підхід мовленнєвий розвиток

Компетентнісний підхід до мовленнєвого розвитку старшокласників в умовах профільного навчання української мови

У статті висвітлено особливості забезпечення компетентнісного підходу до мовленнєвого розвитку старшокласників за новою програмою з української (рідної) мови в умовах профільного навчання (академічний рівень), запропоновано оптимальні методи і прийоми роботи.

Ключові слова: компетентнісний підхід, комунікативна компетенція, мовленнєвий розвиток, інтерактивні методи і прийоми.

Модернізація шкільної мовної освіти нині розглядається на основі компетентнісної парадигми. У Концепції загальної середньої освіти [1] зазначається, що стрижнем освіти, орієнтованої на формування компетентностей, є розвивальна, культуротворча домінанта, виховання особистості, здатної до самоосвіти й саморозвитку, яка вміє критично мислити, обробляти різноманітну інформацію з використанням здобутих знань і вмінь для творчого вирішення життєвих проблем.

Компетентнісний підхід до навчання української мови є одним із актуальних підходів до формування мовної особистості. Тому основна мета навчання української (рідної) мови в загальноосвітніх навчальних закладах полягає у формуванні національно свідомої, духовно багатої мовної особистості, яка володіє вміннями й навичками вільно, комунікативно доцільно користуватися засобами української (рідної) мови - її стилями, типами, жанрами в усіх видах мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письмо), акумульованими в ній духовними скарбами, уміє орієнтуватися в потоці різноманітної, суперечливої інформації і спроможна вільно, переконливо і логічно виражати власні думки й почуття щодо різних життєвих явищ, самостійно визначати цілі подальшого мовленнєвого й загального саморозвитку і добирати відповідні шляхи й способи для їх досягнення.

Метою статті є з'ясування особливостей мовленнєвого розвитку старшокласників на засадах компетентнісного підходу в умовах профільного навчання (академічний рівень).

Упровадження профільного навчання української мови має здійснюватися шляхом створення нових програм і підручників, критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів, удосконалення технологій навчання, якими має бути передбачено надання учням старшої школи більшої самостійності у розширенні й поглибленні здобутих в основній школі знань, удосконаленні вмінь і навичок користуватися мовою як важливим інструментом допрофесійної підготовки, подальшого інтелектуального, творчого і морального саморозвитку.

Науковці лабораторії навчання української мови Інституту педагогіки НАПН України з 2008 року досліджують проблеми, пов'язані із розробленням змісту і технологій навчання української (рідної) мови учнів старшої школи на академічному рівні, на якому старшокласники опановуватимуть українську мову в такому обсязі змісту, який достатній для подальшого вивчення предмета у вищих навчальних закладах, а також цей рівень визначається для предметів, що не є профільними, але базовими або близькими до профільних. Цей курс використовуватиметься також у школах і класах, навчання яких має загальноосвітній характер (відсутність профілю). Зміст навчання української мови на академічному рівні визначається державним загальноосвітнім стандартом.

Науковцями цієї лабораторії і вчителями створено програму з української мови для старших класів ЗНЗ (академічний рівень) на основі змісту освітньої галузі „Мови і літератури” Державного стандарту базової і повної середньої освіти з урахуванням вітчизняного законодавства в галузі освіти й результатів сучасних вітчизняних, зарубіжних психолого-педагогічних і методичних досліджень, зокрема Рекомендацій Ради Європи. У ній ураховано, по-перше, високий державний статус української мови і відповідні державотворчі суспільні функції, відповідно до яких вона є визначальною ознакою нашої держави, скарбницею неповторних культурних надбань нації і людства, засобом міжособистісного і міжнаціонального спілкування, єднання громадян України в суспільно-історичну спільноту. По-друге, узято до уваги специфіку навчального предмета, що має виразні інтегративні функції, здатність справляти різнобічний розвивальний і виховний вплив на учнів, сприяти формуванню національно свідомої, духовно багатої мовної особистості, готової до активної, творчої діяльності в усіх сферах життя демократичного суспільства [2].

Формування комунікативно компетентної особистості має здійснюватися шляхом застосування комунікативної методики навчання мови, яка спирається на нові педагогічні технології, обов'язковим елементом яких є суб'єктно-суб'єктні стосунки між учителем і учнями [3, с.5]. Так, укладачами програми передбачено заміну авторитарних методів впливу на учня методикою партнерського співробітництва вчителя й учня в досягненні прийнятої ними освітньої мети. Тому добір змісту й організація навчання української мови здійснено на основі поєднання особистісно зорієнтованого, комунікативно-діяльнісного, компетентнісного, соціокультурного підходів.

Таким чином, одним із завдань навчання української мови в старшій школі є вироблення у школярів компетенцій комунікативно виправдано користуватися засобами мови в різних життєвих ситуаціях. Так, поряд із засвоєнням старшокласниками матеріалу про стилістику мови і мовлення, культуру мовлення, передбачається розвиток і вдосконалення вмінь і навичок сприймати почуте і прочитане, відтворювати й створювати усні і письмові висловлення різних типів, стилів і жанрів. Визначальними з цього погляду є вміння самостійно вступати в контакт з будь-яким співрозмовником, ураховуючи його особливості; підтримувати контакт під час спілкування; додержувати норм і правил спілкування; будувати висловлювання у формах монологу і діалогу, а також з використанням засобів невербального спілкування; слухати співрозмовника, виявляючи повагу і терпіння до чужої думки; висловлювати, аргументувати і відстоювати власні погляди; стимулювати співрозмовника до продовження спілкування; оцінувати успішність ситуації спілкування; коректно її завершувати тощо.

Підкреслимо, що нині також актуальною є так звана функціональна грамотність, якою передбачено вміння учнів самостійно прочитати, зрозуміти, критично оцінити тексти різних стилів і типів мовлення, висловити (усно або письмово) свою думку про прочитане. У міжнародних тестуваннях саме такі завдання пропонують випускникам основної школи для з'ясування, наскільки вони в мовленнєвому відношенні підготовлені до життя [4, с.180]. Подібні завдання є тепер і серед представлених для тестового незалежного зовнішнього оцінювання навчальних досягнень учнів 11-класів з української мови.

Аналіз різних наукових поглядів щодо сучасних підходів до навчання мови (З. Бакум, А. Богуш, О. Горошкіна, С. Караман, М. Пентилюк, Т. Симоненко, О. Семеног та ін.) дає підстави стверджувати, що підхід, який ґрунтується на компетенції, передусім підкреслює практичний, діяльнісний бік. Тоді як підхід, що спирається на поняття “компетентність”, яке включає власне особистісні якості, визначається як ширший, співвідносний з гуманістичними цінностями освіти.

Відповідно до Державного стандарту базової і повної середньої освіти зміст шкільного курсу української (рідної) мови формує комунікативну мовленнєву, мовну, соціокультурну і діяльнісну компетенції особистості.

У сучасних умовах реформування мовної освіти одна з особливостей розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь в учнів старшої школи визначається тим, що всі компетенції, на які орієнтується вивчення української мови в цих класах, тісно взаємопов'язані. Наприклад, для формування і розвитку комунікативних умінь основою є соціокультурна, бо якщо в учня немає ніяких почуттів, бідний внутрішній світ, духовний світогляд, то він не має про що говорити, у нього немає потреби займатися творчою мовленнєвою діяльністю. Крім того, без діяльнісних компетенцій (аналітичних, прогнозувальних, синтетичних та ін.) неможливий повноцінний розвиток комунікативних, мовленнєвих компетенцій.

Звичайно, поділ компетенцій на групи є дещо умовним, особливо, коли йдеться про мовленнєві і комунікативні компетенції. Зазначені вище компетенції як внутрішні новоутворення мовної особистості у подальшому в навчально-пізнавальній діяльності, суспільній, мовленнєвій практиці, міжособистісному спілкуванні виявляються як відповідні компетентності. Прояв учнем названих компетенцій (компетентностей) на заняттях з рідної мови свідчить про те, що вони набули особистісної значущості і стали його індивідуальними властивостями, внутрішніми здобутками.

В умовах профільного навчання ефективність розвитку комунікативних умінь на академічному рівні залежить від цілеспрямованого пошуку шляхів удосконалення організації рідномовної освіти, свідомого проектування змісту навчання на основі оптимального поєднання традиційних та інноваційних педагогічних технологій, дидактичних методів, прийомів, форм і засобів. Традиційні форми і методи навчання стають підґрунтям наступного їх творчого переосмислення й оновлення (інтерактивні форми і методи).

Так, до інтерактивних методів відносять такі, що стимулюють учнів до міжособистісної взаємодії, забезпечують їхню активну участь у навчальному процесі, під час спілкування. Як наголошують О. Пометун, Л. Пироженко, сутність інтерактивних методів навчання полягає в організації навчального процесу таким чином, щоб практично всі учні залучалися до процесу пізнання, мали змогу дискутувати з приводу того, що вони знають і думають. Таким чином кожен робить свій індивідуальний внесок, відбувається обмін знаннями, способами діяльності [5].

У Загальноєвропейських рекомендаціях з мовної освіти зазначено, що компетенції формуються в учнів у результаті досвіду користування мовою і дають змогу їм долати проблеми спілкування, допомагають їм стати незалежнішими у своїх думках і діях, відповідальнішими і готовими до співробітництва з іншими людьми [6, УІІІ].

Для формування комунікативної компетенції старшокласників особливо значущим є показник наявності в них почуття дорослості - вироблення власної лінії поведінки, інколи всупереч дорослим чи ровесникам. До моментів, що стимулюють становлення почуття дорослості, а отже, сприяють формуванню складників комунікативної компетенції, В. Казаков, Л. Кондратьєва відносять великий потік інформації, яку отримують сучасні школярі з різних джерел, акселерацію фізичного розвитку, велику зайнятість більшості батьків і відповідно можливу ранню самостійність дітей [7, с. 233].

На основі вироблення власної системи цінностей саме в 15-17 років формується емоційно-ціннісне ставлення до себе, тобто „оперативна самооцінка” починає ґрунтуватися на відповідності поведінки, власних поглядів і переконань, результатів діяльності [8, с. 79]. Психологи наголошують, що в старшокласників почуття дорослості трансформується у своєрідне почуття самоствердження, самовираження, яке проявляється у прагненні висловити свою індивідуальність. На основі самосвідомості у старшокласників розвивається потреба у самовихованні, яке спрямоване не лише на долання деяких недоліків поведінки і розвитку окремих якостей, а й на формування особистості загалом, відповідно до узагальнених ідеалів [9, с. 121].

Ці думки істотні для шкільного навчання старшокласників української (рідної) мови, яке важливо організовувати так, щоб мовлення учнів частіше використовувалося для розв'язання завдань, які не є власне мовленнєвими. Для цього дуже важливо застосовувати колективні форми навчальної діяльності старшокласників для обговорення певних проблем один з одним, побудови діалогів і полілогів на задані та самостійно обрані учнями теми, де вони мали б можливість висловити власні думки в усній і письмовій формі.

Наголосимо, що в умовах профільного навчання дуже важливо розвивати в старшокласників інтелектуальну компетентність, яка передбачає здатність учнів працювати з різноманітною інформацією, володіння прийомами самостійного здобуття нових знань, застосовувати їх у різноманітних ситуаціях, високий рівень розвитку пізнавальних процесів; креативну компетентність, що передбачає вміння розв'язувати творчо будь-які навчальні завдання, передбачати їх новизну; бажання і вміння діяти не за зразком, а оригінально тощо. Все це позитивно впливатиме на розвиток у старшокласників комунікативних умінь.

Зазначимо, що компетентнісний підхід до розвитку мовлення старшокласників вирішальним передбачає самостійність, критичність їхніх суджень під час обговорення певних життєвих проблем, які їх цікавлять. Це сприятиме посиленню розвитку в учнів самостійності суджень, умінь обґрунтовувати свої думки, зіставляти їх з іншими, що, безперечно, належать до ключових компетентностей. Так, О. Горошкіна, розвиваючи ідею компетентнісного підходу, вважає комунікативну компетенцію учнів як уміння спілкуватися з метою обміну інформацією, зокрема: ефективно здобувати і передавати інформацію; досягати поставленої мети; переконуючи й спонукаючи співрозмовника до дії, отримуючи додаткову інформацію; здійснювати позитивну самопрезентацію [10, с. 60].

Крім того, для формування комунікативних умінь учнів старшої школи потрібна раціональна система завдань, яка забезпечить процеси навчання мовлення і буде побудована на текстовій основі, оскільки на будь-якому тексті (висловленні) вирішується комплекс завдань, що стосуються передусім змісту, композиції і мовного його оформлення. Для їх розв'язання слід залучати такі завдання і види робіт, які сприяли б розвиткові в школярів певного комунікативного вміння. Серед них відзначимо такі, як : складання конспектів, рефератів, бібліографії, написання статей, анотацій, рецензій на почуте і прочитане, інтерв'ю, портретних нарисів, резюме; підготовка повідомлень, доповідей на лінгвістичні, морально-етичні, суспільні теми, виступів у науковому стилі та їх оцінкою, на зборах, семінарах; написання творів-описів, творів-роздумів, переказів (докладні, стислі, з творчим завданням), редагування висловлювань; конструювання діалогів і полілогів, дискусій; моделювання ситуацій тощо.

Відзначимо, що на уроках в старших класах з метою розвитку комунікативних умінь усе більшої актуальності набувають проектні технології, які адаптують навчання до умов реального життя; робота в парах, малих групах, акваріум, діалог, карусель, пошук інформації; дослідницький, частково-пошуковий методи навчання; робота з електронними носіями знань, Інтернетом тощо. Чільне місце на уроках української мови в старших класах посідають методи, пов'язані зі ситуативним моделюванням (імітаційні, рольові ігри), спрямовані на відтворення видів суспільно значущої діяльності, процесів, дій. Розігрування ситуацій за ролями імітує реальність виконання дій учасниками і надання їм змоги діяти в мовленнєвій ситуації.

Зрозуміло, що система роботи з розвитку в старшокласників комунікативно-мовленнєвих умінь повинна бути закладена в підручниках, що є об'єктивною необхідністю у зв'язку із диференціацією залежно від профільного спрямування школи.

Останнім часом оновлення підручників пов'язують із набуттям учнями необхідних життєвих компетентностей. Зокрема зарубіжні педагоги висувають до підручника завдання, спрямовані на розвиток в учнів уміння працювати, розкриття методики навчання, використання їхнього досвіду. Так, у праці Ф.-М.Жерара та К.Роеж'єра [11, с.32] функцією надання знань передбачено, крім засвоєння фактів, правил, формулювань тощо, застосування знань у власній шкільній діяльності; розвивальна функція пов'язана з виконанням певних видів діяльності на різних об'єктах навчання; допомога в інтеграції знань полягає у полегшенні встановлення внутрішньопредметних і міжпредметних зв'язків. Якщо підручник виконує функції довідника, він повинен навчати користуватися довідниковою інформацією. Функція соціального та культурного виховання пов'язана з поведінкою учня, його стосунками з іншими людьми, формуванням його життєвої позиції.

З огляду на те, що підручники з української мови для старшої школи повинні бути засобом самовдосконалення, самоосвіти учня, формування його мовної картини світу, диференційованими залежно від профільного спрямування школи, відповідно повинні змінитися функції підручника, серед яких провідними мають бути (крім інформаційної) систематизуючо-узагальнювальна, розвивальна, виховна, соціокультурна, рефлексивно-корекційна. Нині однією із основних функцій підручника нового покоління має бути функція самоосвіти, з якою тісно пов'язані розвивальна і виховна функції, які визначаються можливостями щодо раціональної організації процесу опанування навчального матеріалу з мови, розвитку пошуково-дослідницьких здібностей учнів, що становлять основу творчих здібностей, ефективної самоосвіти через систему запитань і завдань для самоперевірки і самоконтролю.

Таким чином, компетентнісний підхід є орієнтиром, який спрямовує дії вчителя на розвиток комунікативно компетентної особистості старшокласника. Успішність його розвитку залежить від багатьох чинників, серед яких: підвищення ступеня мотивації учіння за рахунок усвідомлення його користі для нинішнього і подальшого життя учнів, їхнього спілкування в різних ситуаціях; підвищення долі індивідуальної самоосвіти, уваги до способів роботи з інформацією, форм і методів навчання; урахування вікових особливостей старшокласників; забезпечення здійснення ними індивідуальної освітньої траєкторії, знаннями і вміннями, необхідними для здійснення соціального аспекту використання української мови (дотримання культури мовлення, мовленнєвого етикету, мовленнєвої поведінки) тощо.

Література

1. Концепція загальної середньої освіти (12-річна школа) // Педагогічна газета. - 2000. - № 6.

2. Українська мова. 10-12 класи. Програма для профільного навчання загальноосвітніх навчальних закладів. Академічний рівень. - К.: Грамота, 2009.

3. Пентилюк Марія. Компетентнісний підхід до формування мовної особистості в євроінтеграційному контексті / Марія Іванівна Пентилюк // Українська мова і література в школі. - №2. - 2010. - С. 2-5.

4. Гудзик І. П. Компетентнісне спрямування шкільних мовних курсів / І.П. Гудзик // Педагогічна і психологічна науки в Україні. - Т.2. - К.: Педагогічна думка, 2007.

5. Пометун О. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: наук.-метод. посіб. / О.І. Пометун, Л.В. Пироженко; за ред.. О.І. Пометун. - К.: Вид-во А.С.К., 2004. - 192 с.

6. Загальноєвропейські Рекомендації з мовної освіти: вивчення, навчання, оцінювання / наук. ред. проф. С.Ю. Ніколаєва. - К. : Ленвіт, 2003. - 273 с.

7. Казаков В.Г. Психология : учебник для индустр.-пед. техникумов / В.Г. Казаков, Л.Л. Кондратьев. - М. : Высшая школа, 1989. - 383 с.

8. Формирование личности в переходный период от подросткового к юношескому возрасту / Под ред. И.В. Дубровиной. - М. : Педагогика, 1987. - 182 с.

9. Психологія : підручник для студ. вузів / Ю.Л. Трофімов, В.В. Рибалка, П.А. Гончарук та ін.; За ред. Ю.Л. Трофімова. - 4-е вид., стереотип. - К. : Либідь, 2003. - 558 с.

10. Горошкіна О.М. Лінгводидактичні засади навчання української мови в старших класах природничо-математичного профілю : монографія / О.М. Горошкіна; Луган. нац. пед. ун-т ім. Т. Шевченка. - Луганськ : Альма-матер, 2004. - 360 с.

11. Жерар Ф.-М., Роеж'єр К. Як розробляти та оцінювати шкільні підручники. - К.: Анод, 2001. - 352 с.

Размещено на Allbest.ru