Культура викладача

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Культура викладача



...дар переконливої мови є той самий, що і дар

лікування, бо лікування допомагав тілу,

о переконлива мова лікує душі...

Феофан Прокопович

Поняття лекторської майстерності

Педагогічна майстерність характеризує високий рівень педагогічної діяльності. А.С.Макаренко стверджував: "Педагогічна майстерність - це високе мистецтво навчання і виховання, що постійно вдосконалюється, доступне кожному педагогу, основу якого складають професійні знання, вміння і здібності." Професійні знання викладача ВНЗ - це бездоганне знання змісту предмету, який він викладає, та його методики, знання психології і педагогіки, логіки, принципів, форм і методів навчання і виховання, знання індивідуально-психологічних особливостей студентів. Педагогічна майстерність грунтується на педагогічних здібностях, сутність яких можна розкрити схемою 8.

До цього слід додати побажання наявності почуття гумору, вміння швидко і адекватно реагувати на проблемні педагогічні ситуації та попереджувати конфлікти.

У викладацькій діяльності змістовність мовлення набуває виключного значення, адже одним з головних чинників ефективності навчання у вищій школі постає зміст інформації, що надходить від викладача до студента.

Особливості наукового стилю мовлення

У навчальному процесі вищої школи, зазвичай, використовується науковий стиль мовлення, для якого характерними є такі риси як науковість, послідовність, доказовість, виділення головного, логічність, об'єктивність, узагальненість. У науковій мові головну роль відіграє правильне використання категоріально-термінологічного апарату наукової дисципліни.

З цих позицій вимоги до стилю мовлення викладача можна доповнити вимогами до комунікативних якостей культури мовлення, окреслених відомим педагогом і лінгвістом В. Головіним :

· правильність - відповідність мови мовній нормі;

· точність - сувора відповідність слів предметам, що їх означають, явищам дійсності;

· чистота мови - мова, в якій немає елементів, чужих літературній мові та елементів, що відкидаються нормами моралі;

· виразність - особливості структури мови, що викликають увагу та інтерес слухача;

· доцільність - підбір та організація мовних засобів, що роблять мову такою, яка відповідає меті та умовам спілкування;

· багатство - різноманітність мовних засобів.

Для прикладу багатства мови наведемо дані про кількість слів, які використовували у своїй творчості: С. Єсенін - понад 18 тисяч; Сервантес - понад 17 тисяч; М. Гоголь - понад 10 тисяч.

Але про багатство мови свідчить не тільки кількість вживаних слів. "Молода була вже немолода", - так охарактеризували Ільф і Петров наречену Остапа Бендера. Зіткнення різних значень слова у цьому висловлюванні породжує комізм: виникає гра слів, в основі якої їхня багатозначність.

Отже, мовлення, - це струнка система засобів спілкування, приведена в динаміку. А мова і мовлення підвладні різним впливам, зокрема, збідненню та забрудненню. Забруднюють мову діалектні слова, професіоналізми, простонародні слова, вульгаризми, мовні штампи, непотрібні слова. Нанизування їх в мові свідчить про бідність літературного словникового запасу.

Доцільність мови - це така організація мовних засобів, яка понад усе підходить для конкретної ситуації висловлювання, відповідає меті та завданням спілкування, сприяє установленню контакту між тим, хто говорить, та тим, хто слухає. Мова - це пов'язане ціле, і кожне слово в ній, будь-яка конструкція повинні бути цілеспрямовані, стилістично доцільні

Точність і ясність мовлення - взаємно пов'язані. Точність надає мові ясності, а ясність є наслідком точності. Критерій точності висловлювання визначається і його правильністю. Слово повинне бути адекватне висловленому ним поняттю. Захоплення книжковими словами, вживання надуманих термінів стає причиною псевдонауковості мовлення. Причиною неясності висловлювання може стати неправильний порядок слів у реченні. Яскравим прикладом подібного може бути речення: "Велосипед розбив трамвай".

Дослідженнями А.П. Овчіннікової та С.К. Хаджирадєвої доведено, що змістовність мовлення залежить від багатьох умов, які впливають на різноманітність форм подачі матеріалу. Так, у газеті найчастіше представлені жанри з мінімальною інформативністю. Хронікальна інформація містить відповіді на три питання: що? де? коли? У більш розповсюдженій інформації можна знайти відповіді на більшу кількість запитань: хто? де? коли? чому? для чого? Можна сказати, що багатослів'я є недоліком мовлення незалежно від стилю та жанру. Зайві слова наносять шкоди інформативності мови, затінюючи головну думку висловлювання. Лаконізм, як і точність слововживання, виховується важко. Багатослів'я часто поєднується з пустослів'ям. "Наш командир ще за 25 хвилин до своєї смерті був живим" - ця фраза із пісні, складеної солдатами французького маршала Ля Паліса, який загинув у 1525 ропі. Від його імені і виник термін "ляпалісіада", зміст якого окреслений попередньою фразою.

Педагогу-оратору слід знати, що багатослів'я може набувати форми плеоназму - надлишку. Плеоназмом називається вживання у вимові близьких за змістом і тому зайвих сліз ("головна суть", "темний морок", "передчувати заздалегідь" тощо). Однак до плеоназму іноді вдаються спеціально: "думав довгу думку", "сум-нудьга". Різновидом плеоназму є тавтологія - повторне позначення іншими словами вже названого поняття ("запитати питання", "незвичайний феномен", "мізерні дрібниці", "юний вундеркінд"). Тавтологія свідчить про те, що той, хто говорить, не розуміє точного смислу запозиченого слова.

Важливою умовою лекторської майстерності викладача є стислість мовлення. Вживання складних речень - характерна ознака книжкових стилів. При усному викладі лекції бажано використовувати більш прості речення, однак міркування філософського характеру потребують ускладненого синтаксису.

Лектор в аудиторії повинен турбуватися про те, щоб мова не порушувала логічних законів . Зокрема, закону тотожності: предмет думки в межах одного міркування повинен залишатися незмінним. Закон вимагає, щоб у процесі міркування одне знання про предмет не замінювалось іншим. Цей закон спрямований проти такого недоліку в мові як невизначеність, неконкретність міркувань. Ці недоліки стають причиною такої помилки як "заміна тези": почавши говорити про одне, у процесі міркування людина непомітно для себе починає говорити про щось інше.

Закон протиріччя: не можуть бути одночасно істинними два висловлювання, одне з яких стверджує, а інше заперечує те ж саме і в той же час.

Закон виключення третього: якщо є два протилежних одне одному судження про предмет, то одне з них істинне, а інше - ні, між ними не може бути середнього, тобто такого судження, яке було б істинним у тому ж відношенні.

Закон достатнього обгрунтування: для того щоб визнати судження істинним, слід обгрунтувати свою точку зору, потрібно довести істинність висунутих положень, послідовність та аргументованість висловлювань. Вага доказів покладається на того, хто стверджує.

Мистецтво володіння студентською аудиторією

Якщо абстрагуватися від теорії і звернутися до педагогічної практики, то однією з найбільш актуальних проблем, котрі хвилюють викладачів вищої школи, є проблема формування лекторської майстерності, в структуру якої входить уміння володіти студентською аудиторією. Тому одним з першочергових завдань, які слід вирішити молодому викладачеві, - є створення позитивного враження на слухачів. Зазначимо, що 7% першого враження сформує те, як говорить викладач;

38% - що він говорить; 55% - як він виглядає. На схемі 9 запропонована класифікація знакових систем передачі інформації викладачем, яку слід урахувати в практичній діяльності.

Схема 9

Загальна класифікація знакових систем передачі інформації викладачем

Отже, якщо лектор - викладач намагається стати авторитетним джерелом інформації, то слід звернути особливу увагу на структуру та зміст лекції, яку планується прочитати. Навчальна інформація на лекції повинна бути: актуальною, значущою, науково достовірною, аргументованою, змістовною, чітко структурованою.

Викладаючи зміст лекції, необхідно відповідно до означеного плану називати питання, чітко розкривати їх зміст, завершуючи короткими висновками, і, забезпечуючи логічний зв'язок, переходити до наступного питання. Такий підхід допомагає студентам краще усвідомлювати зміст кожної обговорюваної проблеми, осягати структуру лекції у цілому. Мова лектора повинна мати певну синтаксичну архітектуру:

- речення мають бути порівняно короткими, простими за синтаксичною побудовою;

- фрази повинні бути виразними;

- бажаними є слова і вирази: "розглянемо", "прошу звернути увагу", "зупинимося детальніше...", "підведемо підсумок" тощо;

- безумовною вимогою є дотримання правил орфографії, пунктуації, розумне використання лексичного багатства мови.

Лекторська майстерність передбачає також вибір правильної дистанції в аудиторії. Ця відстань на лекції має бути в діапазоні від 1,2 до З м і більше (так звана соціальна і громадська зони). Наближення під час лекції на меншу відстань означатиме вторгнення в особистісну зону студентів і може викликати у студентів психологічний дискомфорт, особливо якщо порушувати ці кордони систематично. Однак іноді це можна робити для демонстрації свого дружнього відношення і бажання більш довірливого спілкування.

Лектору слід також весь час пам'ятати про положення тіла по відношенню до слухачів. Оптимальне положення - обличчям до аудиторії (а при записах на дошці - впівоберта до неї), найгірша позиція - спиною до аудиторії. Коли студенти перемальовують схему чи таблицю, можна пройти між рядами з метою контролю за їх роботою і конспектуванням.

На початку лекції нотатки слід покласти туди, де їх можна добре бачити і вільно користуватися ними, а також вибрати зручне місце для годинника, щоб слідкувати за часом.

Початок лекції - це завжди складний момент. Коли лектор почав говорити і подолано перше хвилювання, необхідно намагатись почути свій голос і прослідкувати за інтонацією. На початку лекції бажано зробити стислий початковий коментар: інтонацією голосу, цікавим фактом необхідно привернути увагу аудиторії.

Важливо вміти утримувати увагу студентів у процесі лекції. Психологічні дослідження доводять, що тривалість та концентрація уваги досить обмежена: час між піками уваги сягає приблизно восьми хвилин. Згадаємо розмірковування героя повісті А.П.Чехова "Скучная история професора Миколи Степановича (його прототипом, на думку багатьох дослідників, був учений - гістолог, професор МДУ проф. Бабухін), методику проведення лекції якого ми аналізували в модулі 3. Для активізації уваги студентів слід використовувати наочність, звертатись до аудиторії з запитаннями, використовувати технічні засоби навчання. Іншими ефективними засобами привернення уваги є: залучення слухачів до участі в обговоренні проблеми, наведення історичних довідок, проблемні запитання, співвідношення теми з потребами студентів тощо.

У ракурсі лекторської майстерності великого значення набуває вміння викладача досконало володіти своїм голосом. Паралінгвістичні особливості мовлення можна віднести до професійно важливих педагогічних якостей. Гучність голосу може бути пов'язана з природними даними особистості, будовою гортані, шириною грудної клітки, типом дихання тощо. Одні люди навіть у звичайних умовах говорять дуже голосно, тому що це їх індивідуальні особливості. Тихий голос також може бути результатом сукупної діяльності різних психофізіологічних механізмів. Дуже часто гучністю або силою голосу свідомо маніпулюють, доводячи їх до крику або до дуже тихої мови, навіть до шепоту. На лекції більш ефективною є техніка постійної зміни гучності голосу з акцентом на найбільш важливих моментах інформації. Визначення, найбільш важливі повідомлення, дати, прізвища, географічні назви і т.п. можуть підкреслюватися інтонаційно та висотою голосу, подібно тому як у письмовій мові окремі слова і речення виділяються шрифтом, розміром, підкреслюванням. Монотонна мова без інтонаційних наголосів приводить до послаблення уваги слухачів і втрати інтересу до лекції і, навпаки, жвава, виразна, інтонаційно багата мова стимулює слухачів, тримає їх увагу і мислення в тонусі. Недопустимим яа лекції є варіант перекрикування студентів і глушіння їх своїм голосом. Така поведінка викладача призводить до ще більшого посилення шуму в аудиторії і безладу, кінцевим результатом яких є відсутність інтересу до предмету і низька якість знань.

Гучність голосу пов'язана з його висотою, а тип голосу - зі статевими ознаками, роботою ендокринних залоз, загальним самопочуттям людини, особливостями будови її тіла, віком. Слід знати, що для сприйняття більш приємні низькочастотні голоси з багатим тембром. Високочастотні голоси з металевим відтінком можуть викликати роздратованість, агресію, суб'єктивне відчуття злості.

Ураховуючи те, що звучання голосу саме по собі ще не визначає якість процесу мовлення, а змістовна сторона мовлення пов'язана з утворенням членороздільних звуків - носіїв змісту, слід включити в поняття мовної техніки питання дикції (те, що належить до утворення та вимови голосних та приголосних звуків людської мови). Нарешті, до мовної техніки слід віднести ще один важливий компонент - орфоепію - правила літературної вимови та наголосу. Орфоепія встановлює норми вимови тих чи інших звуків та їхніх сполучень, визначає закономірності складового наголосу. Подібний поділ техніки мови на окремі елементи досить умовний і проводиться лише для зручності пояснень окремих елементів звучної мови. Живе мовлення - складний динамічний процес, в якому тісно взаємопов'язані та взаємообумовлені всі названі елементи мовної техніки. Чітка та ясна дикція є необхідною для педагога, актора, читця, оратора, лектора. Погана дикція заважає розумінню аудиторією суті тексту, що проголошується. К. С. Станіславський, ідеї якого використовуються у формуванні основ педагогічної майстерності, писав: "У гарного актора повинні звучати всі голосні та приголосні. Тільки тоді він буде любити слово. Якщо він звикне до цього, тоді він не буде базікати. Це пов'язане в першу чергу з його уявленням, але потрібно також, щоб він полюбив слово, як звук, як спів... вірш можна читати тільки тоді, коли поставлений голос... коли звук йде в маску, в тім'я. Тоді... слово буде співати"*.

Темпоральш характеристики мови також відносяться до паралінгаістичних. Для української мови нормальним темпом вважається швидкість вимови приблизно 250 складів на хвилину, тобто 4 склади в секунду. Цей темп мовлення можна вважати типовим. Зменшення темпу викликає відчуття про невпевненість людини або просто недостатній рівень знань. Навпаки, збільшення темпу мовлення до 400 складів на хвилину може свідчити про схвильованість чи стурбованість викладача Експериментально доведено, що слухачі краще сприймають той темп мови, який притаманний власне їм. Тому викладачеві слід витримувати більш повільний темп, наприклад, у фуга студентів-іноземців чи першокурсників, а при високій інтелектуальній підготовці аудиторії слід використовувати більш високий темп. Оптимальним слід вважати змінний темп мови в залежності від складності матеріалу, психологічних особливостей аудиторії, особистого самопочуття. Для привернення особливої уваги до найбільш важливих повідомлень можна використовувати інтонаційні паузи. Однак, необхідно уникати надмірної паузації, непотрібних слів і зворотів типу "е-е-е", "м-м-м", 'Значить", "так сказати» тощо. Подібні слова називають словами-паразитами або емболами (від англ. embole- закупорювати). Чим більше подібних пауз і слів у мові викладача, тим більший у нього ризик виглядати в очах студентів людиною не дуже розумною, неосвіченою чи невпевненою у собі.

Значне місце серед невербальних засобів педагогічного спілкування посідають жести, поза та постава. Впевненість у ході, виважені жести повинні справляти враження ділової і зібраної людини. Обличчя викладача не може бути похмурим, з виразом пихатості, зарозумілості, презирливості. Бажано надати йому привітності, сконцентрованості і діловитості. Погляд повинен бути прямим, налаштованим на взаємний контакт і відвертість. Негативне враження на аудиторію справляють метушливі жести викладача та похмурий вигляд. Доведено, що той слухач, на якого частіше спрямовує погляд викладач, оцінює лекцію більш позитивно, ніж той, на якого взагалі не звертали уваги, тому бажано тримати в полі зору всіх студентів.

Жести лектора зазвичай виконують різні функції, найчастіше підсилюючи вербальні засоби спілкування, і водночас виконуючи самостійну роль. Так, підняті права рука зі вказівним пальцем, - жест погрози, підняті відкриті долоні - знак примирення, жест здивування -підняті плечі тощо. Викладач повинен досконало навчитися керувати своїми жестами та мімікою. У цьому на допомозі Йому можуть стати деякі педагогічні "хитрощі": наприклад, приховати невпевнені рухи рук можна тримаючись за спинку стільця або кафедри, вибравши в аудиторії привітне обличчя тощо.

Однією з великих проблем викладачів - початківців є хвилювання, страх перед непередбачуваними ситуаціями, які виникають в аудиторії.

Найбільш типовими проблемами є:

- як правильно розподілити час на лекції чи практичному занятті?

- що робити, коли лектор втратив послідовність викладу?

- як поводитися, коли студенти намагаються задавати "незручні запитання"?

Щоб правильно розподілити час на лекції молодому викладачу слід, по-перше, її апробувати перед виходом в аудиторію з хронометражем часу на кожну її частину і лекцію загалом. По-друге, бажано підготуватися до зміни обсягу викладу інформації через певні причини. Тому нотатки до лекції потрібно розподілити за групами "необхідно", "бажано", "можливо". Якщо треба скоротити час лекції, слід сконцентруватися на "можливому", і взяти дещо з "бажаного". Це буде легше зробити, якщо позначити нотатки різними кольорами або сконцентрувати матеріал у вигляді таблиці зі стовпчиками 'Необхідно/ бажано/ можливо". Якщо на лекції вже викладено весь матеріал, а час ще залишився, слід організувати підведення підсумків, залучивши до цього процесу студентів. У вільний час можна використати матеріал з пунктів "бажано" і "можливо".

Для підвищення ефективності сприйняття матеріалу при читанні лекції в розмовному темпі кращим варіантом її організації може бути наступний: виокремлюється головна думка, яку студентам рекомендують записати, а потім викладач надає її детальне пояснення. Деякі пояснення студенти можуть відобразити в конспекті окремими словами або умовними позначками, тобто вести на лекції опорний конспект.

Декотрі викладачі, захопившись монологом, втрачають зворотній зв'язок з аудиторією. Як його забезпечити? Тут рекомендується обмін репліками, запитаннями, установлення візуального контакту через вираз обличчя та очей. Бувають випадки, коли викладач пояснюючи матеріал, бачить нерозуміння на обличчях студентів, і щоб не втрачати часу, говорить, що він спирається на те, що студенти вивчили раніше. Таким чином підкреслюється, що студенти самі винні у тому, що недостатньо засвоїли попередні теми. У подібній ситуації кращий психолого-педагогічний ефект матиме короткий екскурс у раніше вивчене з повторенням його принципових положень. "Втрата" декількох хвилин на лекції сприятиме глибшому розумінню змісту нової інформації та відгукнеться більш глибокими знаннями студентів.

Що робити, коли лектор втратив послідовність викладу?

Для заповнення "дірявої"паузи можна:

· спокійно оголосити невеличку перерву;

· зробити короткі висновки з раніше викладеного матеріалу (наприклад, "Дозвольте ще раз окреслити ситуацію...");

· поставити запитання слухачам або запропоновувати їм задати запитання;

· перейти до наступного запитання;

· спокійно звернутися до свого конспекту чи тез.

Слід завжди мати напоготові жарт або цікавий епізод з історії науки чи власної практики (наприклад: "Мені на думку спала повчальна історія..."

Викладачеві слід ураховувати, що кожна студентська аудиторія містить слухачів з різними модальностями. Загальновідомо, що прийом інформації, ЇЇ трансформація і закладання в пам'ять у вигляді знань, вмінь і навичок на навчальних заняттях здійснюється, в основному, трьома шляхами: зором, слухом і відчуттям. Внутрішній досвід також прийнято розподіляти на такі категорії (модальності): візуальний (зір), аудіальний (слух) і кінестетичний (рухи і дотики). Відповідно можна здійснити диференціацію студентів на "візуалістів", "аудіалістів" та 'естетиків". М.К. Тутушкіна зауважує, що переважання у людини будь-якої з модальностей знаходить прояв у лексиці. Наприклад, одне і теж поняття у людей з різними модальностями буде звучати по різному: показати, пояснити або відчути, продемонструвати чи осмислити. Тому для кращого засвоєння навчального матеріалу всіма групами слухачів бажано використовувати різні канали подання інформації, дублювати поняття словами, які відповідають різним модальностям. Важливо також емоційно залучати до слухання студентів, котрі не зацікавлені лекцією, а іноді і протистоять лекторові.

Доступність лекції досягається при гармонійному поєднанні абстрактного (логічні структури, системні побудови, математичні та інші моделі), образного (образність викладу інформації, її ілюстрування, включаючи і словесні приклади) і емоційного аспектів. Гармонія цих аспектів сприяє активізації у слухачів обох півкуль головного мозку, а матеріал лекції стає однаково доступним як "ліво" - так і "правопівкульним" студентам, емоційність підвищує потужність нейронних мереж, розвиває інтуїцію, допомагаючи виникненню асоціацій. Наразі доцільним буде урахувати пораду К.Гельвеція: "Думка досягає свідомості через ворота почуттів". Уміле поєднання вказаних аспектів зі змістовною стороною лекції підвищує інтерес слухачів і їх пізнавальну мотивацію.

Отже, викладачеві слід мати у своєму арсеналі правило, згідно якого лектор сам створює свою аудиторію. Так, якщо в лекцію включити доцільний жарт, цікавий історичний або життєвий епізод, то це підвищує її результативність.

Обов'язковим елементом лекції є відповіді на запитання студентів. До цього етапу слід підготуватися як психологічно, так і спрогпозувавши зміст можливих запитань. Пропонуємо скористатися наступними рекомендаціями:

· слід надати можливості тому, хто запитує, час завершити запитання;

· під час відповіді слід бути лаконічним, ввічливим, точним, пам'ятати поради А.Дістервега: "Не лише у вихованні, а й у навчанні лаконічний учитель - найкращий. Ті, хто хибують багатослів'ям - найгірші".

· якщо запитання нечітке, необхідно повторити його для усієї студентської аудиторії;

· якщо запитання специфічне, слід уточнити, "перефразувати" його для розуміння усіма присутніми;

· якщо запитання вимагає глибокого обговорення проблем, які мають значення лише для студента, який запитує, бажано дати стислу відповідь і запропонувати обговорити проблему індивідуально після завершення лекції;

· якщо не знаєте відповіді, краще зізнатися в цьому, та пообіцяти дати відповідь пізніше або звернутися до аудиторії, бо можливо що хтось із студентів може відповісти на це запитання;

· якщо запитання не стосується теми, то слід дати стислу відповідь і обговорити його пізніше;

· якщо запитання провокаційне, не треба дозволяти втягнути себе у суперечку з автором. Лінія поведінки викладача має бути впевненою, тактовною, але не агресивною;

· якщо запитання відверто спрямоване на те, щоб викликати сміх, приєднайтеся до слухачів, а потім продовжіть лекцію;

· у деяких випадках відповіддю на запитання може бути доцільний жарт. Так, брати Гонкури, порівнюючи дотепність з розумом, стверджували: " Сміх - мірило розумового розвитку. Люди, котрі сміються безглуздо, ніколи не бувають розумними. Сміх - це фізіологія розуму." Ціцерон у своєму творі для ораторів зауважував, що смішне містить у собі: а) двозначність; б) несподівані умовиводи; в) каламбури; г) незвичайне тлумачення власних імен; д) прислів'я; є) алегорію; ж) метафори; з) іронію. Ці засоби можна використовувати в ситуаціях педагогічної імпровізації.

Насамкінець окреслимо правило, якого необхідно дотримуватись завжди: у стосунках зі студентами, які є вашими опонентами, схильні до лінощів чи пустощів, не можна опускатися до помсти чи проявів необ'єктивності.

лекція мовлення майстерність імпровізація

Педагогічна імпровізація як елемент лекторської майстерності

Педагогічна імпровізація (від лат. ітрrovisus - несподіваний, раптовий) - діяльність педагога, що здійснюється в процесі педагогічного спілкування без довгого попереднього осмислення, обдумування. її метою є швидке і гнучке реагування на конкретну непередбачувану педагогічну ситуацію, її швидкий і ефективний розв'язок.

У процесі викладацької діяльності, зазвичай, типовими є наступні варіанти поведінки педагога:

1) природній тип: ефективні імпровізаційні дії не викликають у викладача психологічних і емоційних труднощів;

2) напружено - перетворювальний тип: викладач мобілізує усі ресурси особистості для подолання виниклих труднощів;

3) навмисно - ухильницький тип: свідоме "ухилення педагога" від подолання несподівано виниклої ситуації (він "не помічає" її);

4) мимовільно - гальмівний тип: розгубленість і повне гальмування дій викладача;

5) емоційний зрив: викладач діє* втративши контроль на собою, своїми емоціями, безсистемно, поглиблюючи чи провокуючи конфлікт;

6) неадекватний тип: викладач приховує свої почуття, але не може трансформувати їх у педагогічно доцільні переживання і дії. Оволодіння умінням педагогічної імпровізації - один із шляхів досягнення педагогічної майстерності викладача ВНЗ.

Як вже підкреслювалося, прогностичні здібності містять у собі вміння знати і уникати причин, які перешкоджають встановленню сприятливих взаємовідносин викладача і студента в аудиторії. У першу чергу слід уникати негативного відношення до студентів, які на погляд викладача є лінивими, недисциллінованими чи байдужими до його предмету. У цьому випадку педагог може постійно підкреслювати недоліки, несправедливо оцінювати навчальні досягнення і діяльність студентів. Наявність негативних установок викладача можна визначити за наступними ознаками: він дає "поганому" студенту менше часу на відповідь і підготовку до неї, ніж "гарному"; не використовує спрямовуючі запитання; при неправильній відповіді поспішає переадресувати запитання іншому студенту або відповідає сам; частіше осуджує, менше заохочує; не реагує на позитивні досягнення студента, не помічає його успіхів; іноді взагалі не працює з ним.

Аналізуючи реальну роботу викладачів на заняттях, М.Тален здійснив типологію їх педагогічних позицій:

Модель І - "Сократ". Це викладач з репутацією любителя дискусій і суперечок, які він свідомо провокує на заняттях. Викладачеві такого типу притаманні індивідуалізм, безсистемність у навчальному процесі, які виникають у результаті конфронтації та потреби студентів у захисті власних позицій і поглядів.

Модель ІІ - «Керівник групової дискусії», який головним у навчально-виховному процесі вважає досягнення згоди і співробітництва між студентами, вбачаючи свою роль у посередництві. Для "керівника групової дискусії*" пошук демократичної згоди важливіший результату дискусії.

Модель ІІІ - "Майстер". Викладач виступає як взірець поведінки, що повинна безумовно копіюватися і не тільки в навчальному процесі, але й у відношенні до життя взагалі.

Модель IV - "Генерал". Цей тип підкреслено вимогливий, жорстко вимагає слухняності, бо викладач вважає, що завжди і в усьому правий, прагне, щоб підопічні чітко і без дискусій виконували його вказівки.

Модель V - "Менеджер". Викладачі такого типу орієнтовані на створення сприятливої атмосфери у діяльності студентів, стимулювання їх ініціативи і самостійності. "Менеджер" намагається обговорити з кожним із своїх вихованців зміст діяльності, забезпечити якісний контроль і оцінку кінцевого результату.

Модель VI - "Тренер". Створює атмосферу спілкування у студентській групі, насичену духом корпоративності. Студенти у даному випадку стають ніби " гравцями" однієї команди, де кожен окремо не важливий як індивідуальність, а в групі усі разом досягають успіхів. Викладач переймає функції натхненника успішної групової пізнавальної діяльності, для якого головне кінцевий результат, успіх, перемога.

Модель VII - "Гід". Лаконічний, точний, стриманий, коректний. Енциклопедист. Відповіді на всі запитання Йому давно відомі, як і запитання, які можуть цікавити студентів. Чудово володіє педагогічними технологіями і технікою, а тому дуже часто його заняття бувають відверто нудними, попередньо запрограмованими.

Отже, завершуючи обговорення проблеми формування лекторської майстерності викладача, звернемося до думки В.Ключевського, яку приводимо з пропозицією до роздумів: "Гармонія думки і слова - це дуже важливе і навіть іноді фатальне питання для нашого брата - викладача...".



Рекомендації молодому викладачеві

Компоненти ефективного подання лекційного матеріалу (комунікативний аспект)

Планування лекції

> Заздалегідь проаналізуйте аудиторію: досвід, потреби.

> Налаштуйтеся на слухачів.

> Чітко визначте мету лекції, грунтуючись на тому, що Ви хочете зробити: інформувати, переконати, спонукати до дії, навчити.

Підготовка до лекції

> Підберіть і опрацюйте матеріал з теми виступу.

Доберіть більше матеріалу, ніж зможете використати.

Розробіть план виступу.

Підготуйте тези виступу.

> Продумайте вступ (розповідь, цитата, запитання).

> Продумайте висновок (резюме, цитата, комплімент слухачам, своє ставлення до викладеного).

> Підберіть приклади та ілюстрації для більшої переконливості і наочності.

> Здійсніть апробацію лекції (не заучуйте, а переказуйте).

> Продумайте свій зовнішній вигляд,

> Установіть позитивний напрямок думок (оцініть своє повідомлення, уявіть позитивну реакцію аудиторії, повірте у свої сили).

Поведінка під час лекції

> Справте приємне враження:

установіть візуальний та емоційний контакт,

- не будьте замкнені, будьте щирі, говоріть "ми", а не "ви".

> Зацікавте аудиторію (розповіддю, цитатою).

> Використовуйте парадоксальне цитування.

> Ілюструйте сказане.

> Дайте зрозуміти, що факти цікаві і легко зрозумілі.

> Зв'яжіть тему з життєво і професійно важливими потребами слухачів.

> Покажіть своє ставлення до сказаного,

> Не втрачайте ініціативу. Не читайте, а розповідайте.

> Говоріть упевнено і стежте за культурою мовлення.

> Вживайте терміни, звичні для аудиторії, а незнайомі пояснюйте.

> Одержуйте задоволення від власного виступу.

> Стежте за жестами і мімікою власною і слухачів, контролюйте свої невербальні сигнали.

> Будьте натхненні і намагайтеся надихнути аудиторію на успіх.

> Стежте за культурою мовлення.

> Використовуйте для більшої виразності невербаліку (жестами звертайте увагу на головне, варіюйте темп та голосність мови - це підкреслить основні моменти виступу).

Поради викладачам-початківцям щодо формування навичок ефективного слухання

>Зосередження - шлях до ефективного слухання.

> Оцінюйте зміст інформації, а не манери і зовнішній вигляд співрозмовника.

> Долайте бар'єри слухання.

> Використовуйте прийоми активного слухання.

> Підтримуйте емоційний контакт зі співрозмовником.



Список використаної літератури

1. БіликЛ. Формування соціолого-психологічної культури студенської молоді у вищому навчальному закладі//Вища освіта України. - 1998. - №3. - С.105-109.

2. Колошина В.Ф. Самоактуалізація викладача//Практична психологія та соціальна робота. - 2000. - №1. - С.7-9.

3. МорозО.Г.Навчальний процес у вищій педагогічній школі: Навч. посібник/ О.Г.Мороз, В.О.Сластьонін, Н.І.Філіпенко та ін.: О.Г.Мороз (ред.);НПУ ім.М.П.Драгоманова, Інститут вищої освіти АПН України. - К.: НПУ ім.М.П.Драгоманова, 2001. - 338с.

4. МорозО., ЮрченкоВ. Психолого-педагогічна модель викладача вищої школи//Наукове проектування інноваційних та альтернативних систем вищоїосвіти. - Тернопіль, 2000. - С.187-189.

5.ОпалюкО.М., СербалюкЮ.В. Культура спілкування. Психологічні основи професійного спілкування: Навчально-методичний посібник. -Кам'янець-Подільський:Медобори, 2004. - 192с.

Размещено на Allbest.ru