Размещено на http://www.allbest.ru/

Педагогічні аспекти формування вмінь і навичок виразного читання молодших школярів

1. Зміст виразного читання у навчальній діяльності молодших школярів

Перебудова змісту освіти на сьогоднішньому етапі розвитку вітчизняної школи веде до зміни її технологій, надає їй особистісної спрямованості. Впровадження нових технологій навчання пов'язане з урахуванням особливостей психічного розвитку підростаючої особистості, її індивідуальних відмінностей.

До нового розуміння процесу навчання ведуть потреби життя та шкільна практика. Згідно із Законом України «Про освіту», Національною доктриною розвитку освіти України у XXI столітті, концепцією загальної середньої освіти повинен бути здійснений перехід від традиційного інформаційно-пояснювального навчання до особистісно-розвивального, спрямованого не тільки на засвоєння знань, а й на застосування способів навчальної діяльності.

Успіхи учнів обумовлюють багатьма факторами, серед них - особливості сприйняття, пам'яті, розумової діяльності, фізичний розвиток. Перед вчителем постійно стоїть завдання - створити такі умови, за яких максимально реалізувалися б фактичні й потенційні можливості кожної дитини в умовах класно-урочної системи навчання. Розв'язання цього практичного завдання пов'язане з послідовною реалізацією індивідуального та диференційованого підходу до учнів.

Протягом навчання в початковій школі учні оволодівають повноцінною навичкою читання, яка характеризується злиттям технічної і смислової її сторін. Формування й розвиток навички читання є однією із змістових ліній Державного стандарту з читання. Спосіб читання; усвідомленість, правильність; засоби виразності усного мовлення (сила голосу, інтонація, логічні паузи, наголошування, вимова звуків); основні правила літературної вимови слів; прийоми розвитку темпу читання вголос і мовчки (практично) - складові навички читання. Процес формування і закріплення навички читання учнів початкових класів має відбуватися в єдності технічного і якісного компонентів, підпорядковуватися розв'язанню завдань, визначених шкільною програмою.

Завдання предмета читання - формувати навички свідомого, правильного виразного читання, закріплювати та удосконалювати їх, а також виробляти прагнення до самостійного читання.

Для успішного перебігу процесу читання рівноцінне значення мають техніка читання і розуміння тексту. Останнє виступає як мета читання, а техніка - як засіб досягнення цієї мети.

Щоб опанувати належну техніку читання потрібно:

- уміти правильно вимовляти написане (надруковане);

- співвідносити букви і звуки;

- знати і правильно застосовувати правила читання;

- уміти прогнозувати розгортання мовного матеріалу;

- уміти членувати речення;

- уміти інтонаційно оформляти речення і синтагми, відрізки тексту.

Розуміння під час читання психологи кваліфікують як складний процес і виділяють кілька рівнів розуміння навіть у процесі читання рідною мовою. А читання на іншій мові ускладнюється тим, що учень повинен володіти певним лексичним і граматичним запасом, щоб збагнути смисловий зміст тексту, адже найперша умова правильного сприймання - розуміння кожного слова.

Науковці вважають за потрібне зосередити увагу вчителя на формуванні таких умінь, істотних для успішного перебігу процесу читання:

- визначати тему й основну думку висловлювання;

- виділяти в тексті незнайомі слова, вирази і зосереджувати на них свої пізнавальні зусилля;

- з'ясовувати значення невідомих слів за словотвірними елементами, за словником, за контекстом;

- знаходити ключові слова і речення;

- зосереджувати увагу на певних питаннях змісту;

- розрізняти головну і другорядну інформацію;

- давати відповіді на запитання за змістом тексту і ставити запитання до тексту;

- визначати логіку і структуру друкованого тексту;

- узагальнювати викладені в тексті факти, робити і формулювати висновки;

- прогнозувати зміст;

- сприймати емоційно-оцінну інформацію та образну мову художнього (науково-популярного) тексту, а також закладену в ньому спонукальне-вольову інформацію;

- критично оцінювати й інтерпретувати здобуту інформацію, реагувати на неї, співвідносити її зі своїм життєвим досвідом, використовувати повсякденному житті.

Такі завдання реалізовують на уроках класного і позакласного читання. Структура таких уроків різна, але мета їх одна: навчити дітей читати. У програмі читання і розвиток мовлення йде разом (читання і розвиток мовлення). У програмі визначаються завдання до техніки читання і розвитку мовлення. На уроках читання маємо можливість 7-12 (15) хв. проводити бесіду за темою, яка вивчається, при цьому також звертати увагу на розвиток усного зв'язного мовлення школярів, тому що в завданні предмета «Українська мова» є складовою частиною розвиток усного мовлення дітей. Предмет має навчити учнів правильно розмовляти, читати.

Виразне читання - інтонаційно правильне читання, яке передає ідеї і почуття, закладені у творі. Виразне читання емоційно впливає на слухачів, передає правильне відношення до зображуваних у творі фактів, подій і явищ, а також думок і почуттів людей. Відомі методисти Н.П. Каноникін і Н. Щербакова справедливо стверджують: «Вчити виразно читати - це значить вчити вдумливо і глибоко розуміти прочитане. Свідомість і виразність - якості читання, які пов'язані між собою. Якщо виразність читання допомагає усвідомленню прочитаного, то повна виразність визначається глибиною розуміння тексту». Саме таке читання є показником стійких, добре сформованих читацьких навичок школярів. Звідси, основним у роботі над виразністю читання є наступне:

1) свідоме розуміння учнями ідейного змісту твору;

2) наявність визначеного ставлення учня до того, що він читає;

3) читання твору з наміром вплинути на слухачів;

4) забезпечення формування навичок виразного читання тільки на основі роботи з текстом.

Виразне читання - це мистецтво відтворення думок, почуттів, настроїв, переживань, якими насичено твір. Але художнє читання - це теж майстерність відтворення змісту твору зі сцени.

Спільне:

1) емоційне відтворення змісту;

2) дотримання інтонації;

3) володіння голосом.

Відмінне:

1) різні сфери застосування;

2) різна мета:

а) митець переслідує викликати певні почуття і емоції від прочитаного;

б) вчитель прагне вплинути емоційно, розкрити зміст твору, є зразок для наслідування, діти мають вміти аналізувати твір, повинен уникати жестів і міміки.

Успішному оволодінню виразного відтворення тексту сприяє:

1) усвідомлення змісту тексту;

2) зробити партитуру тексту (позначки)

- логічний наголос;

- протяжне прочитування;

- прочитання слів разом, злито;

- пауза коротка;

- пауза довга;

- інтонація підвищується;

- інтонація знижується.

3) кількоразове читання тексту.

Виразне читання набувається тоді, коли воно є природним. Станіславський: «Все що природне - високохудожнє, і все високохудожнє - є природне».

При виразному читанні ми стараємося втілити задум автора, але висловлюємо свої почуття.

Передумови виразного читання:

1) володіння дикцією;

2) техніка мовлення;

3) треба мати навички художнього аналізу тексту.

У процесі вивчення предмету здійснюється мовленнєвий, морально-естетичний, літературний, інтелектуальний розвиток школярів, виховується дитяча особистість. Під час читання формується ставлення дитини до навколишньої дійсності, її громадська позиція, збагачуються почуття, розвивається творча уява, значною мірою задовольняються пізнавальні інтереси молодших школярів. Досягнення цілі курсу передбачає вирішення таких завдань:

- формування і розвиток мовленнєвих умінь і навичок, провідною з яких є навичка читання;

- розвиток інтересу до читання, ознайомлення учнів з дитячою літературою в багатоманітності її тематики, жанрово-родових форм;

- формування повноцінного сприймання, розуміння, відтворення художнього, науково-пізнавального текстів шляхом засвоєння відповідних навчальних і читацьких умінь;

- розвиток емоційної і почуттєвої сфер учнів, образного мислення, уміння висловлювати елементарні оцінні судження щодо прочитаного;

- формування морально-етичних уявлень і почуттів, збагачення соціального досвіду школярів;

- розвиток творчих здібностей школярів;

- формування спеціальних умінь самостійно і продуктивно працювати з дитячою книжкою, різними джерелами друкованої продукції для знаходження потрібної інформації; орієнтуватися у світі книжок і вибирати для задоволення власних пізнавальних потреб.

Виразне читання тісно взаємозв'язане з вибірковим читанням.

Вибіркове читання - такий вид самостійної роботи, який вимагає від учнів швидкої орієнтації в прочитаному. Завдяки вибірковому читанню, учні, для підтвердження окремих висновків чи доводів, відшукують у прочитаному творі відповідні уривки, фрази, слова і зачитують їх вголос.

Вибіркове читання впливає на зміцнення навичок читання і відіграє велику роль при роботі над текстом, будучи важливим засобом навчання дітей аналізу прочитаного твору. Крім того, вибіркове читання необхідне для кращого засвоєння змісту і розуміння основної ідеї твору, його художніх особливостей і зображувальних засобів.

Постановка питань до прочитаного - один із необхідних видів самостійної роботи на уроках читання і засіб формування читацьких навичок. Цей вид занять вчить учнів логічно, обґрунтовано будувати і формулювати запитання, неодноразово звертатись при цьому до побіжного читання чи переглядання тексту твору. А вмінням переглядати текст володіють лише найздібніші діти. Причина такої ситуації не у винятковій складності завдання, а в недоліках навчання читання.

Часом учителі заперечують необхідність роботи - переглядання тексту, вважаючи її занадто складною для молодших школярів. Але ж кожен з них пропонує дітям завдання, які передбачають наявність вказаного вміння. Наприклад, завдання типу «знайди і прочитай слова діда, баби…» Таке звичне і, здається, просте завдання, та для його виконання вже треба вміти переглядати текст, бо на суцільне перечитування вчитель часу не дає. А читання в особах? Кожен учитель знає, що читання тексту в особах нечасто проходить без його втручання: доводиться підказувати, де чиї слова, виправляти та ін. Хоч такий текст читають не за першого ознайомлення, та все одно дітям складно членувати його за вказаною ознакою. Одна з причин - несформованість уміння переглядати текст: пробігти його очима і вихопити лише «свої» слова. Більшість учнів просто фізично не вміє «стрибати» очима по сторінці у пошуку певної інформації, бо вміє читати лише все підряд.

Отже, вчити переглядати текст треба обов'язково, але починати слід із вправ (знайти дату, цифру, слово-курсив, слово в лапках, слово з великої літери, розділовий знак, умовний значок, найдовше слово в тексті, абзац, друге…п'яте слово у вказаному рядку), що не передбачають складного змістового аналізу, а формують навичку вихоплювати поглядом певні елементи тексту за їх зовнішніми ознаками.

Не менш вагоме місце у формуванні читацьких навичок відводиться позакласному читанню, яке є складовою частиною читання і розвитку мовлення, як предмета початкової ланки. Це різновид читання, в якому поряд з класним читанням відведено окреме місце в системі початкової освіти. Ведучою закономірністю позакласного читання є пряма залежність якості дитячого читання і відношення до нього дитини-читача.

Зрозуміло, що в умовах всеобучу основною формою такого навчання є урок, причому такий урок, де в якості навчального матеріалу виступають дитячі книги у всій різноманітності, доступній школі. Якщо уроки класного читання пов'язані з оволодінням навичками читання, то мета уроків позакласного читання дещо інша: діти використовують на цих уроках набуті навички читання. У процесі роботи з дитячими книгами в учнів, звичайно, удосконалюється і техніка читання, і здатність повноцінно сприймати текст у відповідності з їх жанрово-видовими особливостями. До самостійної діяльності з книгами молодші школярі приступають з першого навчального тижня. Але вчитель привчає дітей орієнтуватись при виборі книг на ті, які доступні віковому бар'єру кожного з них; опрацьовується послідовність дій з книгами і серед них.

Під час підготовки до виразного читання відбувається літературний розвиток учнів: ознайомлення, закріплення і систематизація літературознавчих термінів, понять, засвоєння відомостей про письменників. Учні за завданнями до творів визначають тему, аналізують сюжет, виділяють головного героя, характеризують дійових осіб, встановлюють зв'язок між автором твору і тематикою його творчості. Різнобічне опрацювання твору передбачає сприймання і усвідомлення учнями змісту у взаємозв'язку із аналізом його форми, тобто засобами відображення дійсності, позиції автора. Метою будь-якого аналізу твору є залучення дітей до цікавого, емоційно насиченого художнього пізнання, образного мислення, зміцнення навички та інтересу до самостійного читання. Зміст різних творів дозволяє дітям переконатися, що у кожного має бути своя «співуча пір'їна». Йдеться про розвиток в дітей бажання і здатності до творчості, утвердження цінності творчого ставлення людини до різних справ - малювання, співів, захоплення читанням, працею.

Виразне читання вчителя стимулює розвиток в учнів особливого вміння бачити і чути те, чого не помічають інші, тонше відчувати, яскравіше висловлюватися. Діти вчаться бачити навколо себе дива, уявляти невидимі і недочуті дійства, складати казки, вірші, загадки. Розвиток літературних творчих здібностей учнів є складним багатоплановим процесом. Він спирається на такі пізнавальні і творчі здібності:

- спостережливість, здатність побачити незвичайне у звичайному;

- розвинену уяву, вміння фантазувати, змінювати об'єкт;

- розвинене мовлення, образне мислення;

- допитливість, пізнавальний інтерес.

Всі уроки читання повинні проходити на високому ідейно-науковому рівні і сприяти вирішенню конкретних освітньо-виховних завдань. Цілеспрямованість і єдність всіх частин уроку - найважливіша вимога. Більша частина часу (30-35 хв.) на уроці відводиться читанню і роботі з текстом твору. У центрі уваги вчителя і учнів на уроці має бути твір, що вивчається, його зміст, ідея, композиція, зображувальні засоби. Протягом уроку діти неодноразово повертаються до тексту, перечитуючи його, знаходять відповіді на поставлені учителем запитання. Лише при такій умові можлива висока ефективність формування читацьких навичок молодших школярів, адже забезпечується вона ходом навчально-виховного процесу під керівництвом вчителя, який ставить мету і домагається її здійснення.

Читання, як процес дії людини, являє собою комплекс взаємопов'язаних компонентів: оволодіння способом прочитання слова, осмислення значення прочитаного слова, речення, фрази, уривка, всього твору і вимовляння читаного вголос - виразне читання як форма мовного спілкування. Всі ці сторони читання неподільні і взаємодоповнюють одна одну. Розглянемо деякі особливості формування кожної з сторін читацьких навичок.

Правильність читання - чітке, зрозуміле читання без помилок. Відомо, що в процесі формування навичок правильного читання діти найчастіше допускають наступні типові помилки: пропуск букв, складів у слові або їх заміну; підміну граматичної форми слова; пропуск слів у реченні і вставляння зайвих слів; заміна наголосів, яка спотворює зміст слова; повторення складів і слів; помилки в літературній вимові. Зрозуміло, що без правильного читання неможливо розвивати інші сторони читацьких навичок. Основоположною умовою успішності розвитку навичок правильного читання є тренувальні вправи в читанні текстів. Становлення навичок правильного читання, в основному, стосується першого класу і І чверті другого класу.

Засвоєння навичок правильного читання залежить від щоденного тренування в читанні і від різноманітності прийомів і завдань під час роботи над текстом, які спонукають учнів до читання. Слід враховувати, що навички правильного читання навіть на початковому етапі не слід відокремлювати від інших сторін читання, і в першу чергу від свідомого, осмисленого сприймання прочитаного. Кожне речення учні повинні читати з правильною інтонацією, яка відповідає змісту і розділовим знакам. Під час формування навичок правильного читання доцільно важкі слова і словосполучення повторювати декілька раз; загадки, окремі фрази, уривки читати хором, дещо сповільненим темпом, щоб дати можливість учням уважно прослідкувати за складовим сполученням слів.

Вільне, швидке читання - читання без утруднень, досить швидке. При нормальній швидкості читання учень добре схоплює зміст, свідомо сприймає прочитане, легко встановлює логічні центри речення, що створює передумови для виразного і правильного читання.

Свідомість читання - полягає в розумінні прочитаного, розкритті значення слів, змісту окремих речень і цілого тексту. Таким чином, формування свідомих навичок читання передбачає:

- встановлення понятійних зв'язків слів у реченні і зв'язку простих речень, які входять у складне;

- осмислення тексту в цілому.

Щоб виконати ці завдання, необхідно керувати дитячим читанням, спрямовувати учнів на вдумливе ставлення до читаного тексту. Тексти є джерелом розширення, збагачення і уточнення словника школярів, тому що містять не тільки лексичний матеріал, близький досвіду маленького читача, а й абстрактні поняття. Під час роботи з текстом виникає необхідність пояснювати ці слова: вияснити, чи ввійшли вони в словник школяра. Таким чином, пояснення змісту слів потрібне не тільки для розуміння того, що читають учні, а й для збагачення їх активного словника, розширення кола їх уявлень і понять.

Унаслідок цілеспрямованого навчання читати вголос учні повинні оволодіти такими уміннями, які згідно з критеріями оцінювання підлягають контролю:

а) демонструвати певний рівень розуміння прочитаного;

б) читати з достатньою швидкістю, плавно, з гарною дикцією, відповідно до орфоепічних та інтонаційних норм, додержуючи логічного наголосу, пауз;

в) за допомогою темпу, тембру, гучності читання виражати особливості змісту, стилю тексту, авторський задум;

г) пристосовувати читання до особливостей слухачів (рівня підготовленості, зацікавленості темою тощо).

Найважливіше завдання предмета читання в 1- 4 класах - озброєння учнів елементарними знаннями, закріплення і удосконалення навичок свідомого, правильного, швидкого, виразного читання, формування і розвиток умінь працювати з текстом твору, самостійне читання книг. Успішне розв'язання цих складних завдань є запорукою розвитку читацьких навичок у школярів.

На уроках читання, як і на уроках навчання грамоти, де діти оволодівають механізмом, а потім і технікою відтворення і розуміння мови через її письмову форму, головним напрямком у навчанні стає робота з текстами творів, які спеціально підібрані упорядниками-методистами в книзі для читання. Адже читання - це важлива умова залучення дитини до книги, а, отже, і формування навичок швидкочитання, мислительних здібностей. В.А. Сухомлинський, коли досліджував причини розумової відсталості школярів, звернув увагу на одну з них: «Якщо в початковій школі діти мало читали, мало мислили, у них складалась структура малодіяльного мозку».

2. Різновиди навички читання

Розглядаючи проблему дитячого читання, слід зупинитись на його двох видах: читанні мовчки та вголос. В обох випадках, щоб читати, треба засвоїти букви, навчитись складати з них склади й слова. Для обох різновидів читання важливо знати, що означають ці слова, як вони поєднуються в реченні, помічати ті з них, які найважливіші для розуміння, вміти слідкувати за розгортанням думки.

Відомо, що дітей спочатку вчать читати вголос. Це традиційно для нашої школи (зазначимо, що у світовій практиці, в педагогіці, використовуються й інші підходи до розв'язання цієї проблеми).

Читання вголос має свої переваги. Воно дає змогу вчителю керувати діяльністю школяра і вчасно допомагати йому на перших кроках, коли дитина вчиться читати склади різних типів та зливати їх у слова. Читання вголос сприяє виробленню звички до літературної вимови, формує вміння інтонувати речення.

Тією чи іншою мірою інтонування властиве і для читання мовчки. Школяр має відчути інтонацію, передбачену автором. Без цього неможливе правильне прочитання й розуміння тексту. Але здійснюється це неоднаково на різних стадіях формування навички. Учень, який є початківцем у навчанні мовчазного читання, спершу подумки коментує собі текст, відтворює інтонаційні особливості речень. Це допомагає йому краще зрозуміти прочитане. Із зростанням читацького досвіду школяра, зростає його вправність у читанні. Зникає суттєва потреба в інтонуванні та коментуванні тексту, що дає змогу збагатити розумовий рівень.

Отже, суттєва різниця між читанням вголос і мовчки - це обмеження озвучування. Саме ця причина зумовлює й різницю в швидкості читання вголос і мовчки.

Достатньою швидкістю читання вголос вважається така, яка відповідає звичайній швидкості усного мовлення людини. Шкідливою є така практика, коли учнів заставляють читати вголос якомога швидше. Ті, що дбають про показник читання вголос, забувають про одну з прописних істин: що добре для одного виду читання, заважає іншому. Якщо здібний учень хоче показати вправність у швидкому читанні вголос, слід наголосити йому, що таке читання звернене до слухачів і має бути розраховане на них. Недоцільно й практикувати змагання між учнями у швидкості читання вголос: діти, поспішаючи, ковтають закінчення, зливають слова у суцільний потік.

Як показує практика, учні молодших класів при читанні мовчки з швидкістю 200-300 слів за хвилину, добре розуміють прочитаний текст. З учнями, швидкість читання яких нижча від норми, слід дотримуватись диференційованого підходу. Дітей з тимчасовою затримкою розвитку надто багато, й не звертати на них увагу - рівнозначно визнати професійну непридатність учителя, який не зумів дати їм якісної початкової освіти. Про це засвідчує у своїх методичних рекомендаціях з удосконалення техніки читання професор І.Т. Федоренко:»… Є ще методисти і вчителі, які вважають, що читати завжди треба повільно, не кваплячись. Дослідження ж показують інше: при швидкому читанні увага спрямовується не на процес читання, а на сприйняття змісту прочитаного… Враження від окремих думок та прочитаних слів інтегруються, тому краще сприймаються логічні зв'язки між ними. При повільному читанні учень іноді губить початок фрази, не дійшовши до її кінця. І для розуміння прочитаного змісту йому доводиться повертатися до початку. Повільне читання, невміння працювати з книгою часом призводить до того, що школяр чим більше навчається, тим більше тупіє. Діти, які повільно читають, приречені на розумову обмеженість і зубріння».

Поєднання обох різновидів читання у процесі формування читацьких навичок допомагає вчителеві прилучати школярів до опанування, розширення й поглиблення знань учнів з усіх предметів, виховує читацьку активність і допитливість, удосконалює навички самостійної роботи з книгою, сприяє розвитку різноманітних інтересів дітей.

Пояснення щодо особливостей читання вголос та мовчки необхідне для того, щоб учні свідомо виконували завдання на удосконалення навички читання.

В. Сухомлинський з цього приводу писав: «Діти відкривають книжку… Це читання - не повторні вправи, а глибоко особисте переживання яскравих образів… Кожна дитина вкладає в слово своє індивідуальне сприймання». Та в той же час В. Сухомлинський наголошував і на тому, що «вкрай необхідно привчати дітей самостійно спілкуватися з книжкою., прагнучи до роздумів і міркувань».

Треба сказати, що при читанні вголос ми робимо складнішу роботу. Читаючи вголос, учень витрачає енергію й увагу на самий процес читання. Він пильнує за тим, щоб не помилитися при читанні, правильно вимовити слова, відтворити інтонацію, і це приковує до себе увагу учня часом в більшій мірі, чим зміст.

Різновиди читання вголос:

- орфоепічне;

- орфографічне (читайте так, як написано);

- гнучке (у різних темпах);

- напівголосне (читання-гудіння) (учні водночас читають напівголосно певний текст);

- інтонаційне (відповідно до пунктуації);

- виразне;

- хорове;

- «ланцюжкове»;

- читання в особах;

- вибіркове;

- пояснювальне;

- читання-драматизація;

- читання-інсценізація;

- творче читання;

- читання-тактування;

- тлумачне читання.

Для читання вголос звичайно використовують відомий текст. Працюють за звичайною схемою: твір спочатку читає вчитель, потім школярі. Коли до того чи іншого учня доходить черга, то він читає текст, що раз (або й кілька разів) уже звучав у класі. Навіть в цьому випадку частина учнів читає не бездоганно. Не можна говорити і про глибоке розуміння твору. Але в будь-якому разі це вже не перша зустріч дитини з текстом, зміст твору їй відомий.

В практиці початкової школи мають місце такі найголовніші недоліки при мовчазному читанні:

1) перед читанням не дається певних завдань учням, а тому учні не знають мети мовчазного читання;

2) не дається вказів учням, як читати (учитель не реагує на рух губами, язиком під час читання мовчки), що затримує розвиток мовчазного читання;

3) після мовчазного читання не проводиться ніякої роботи над прочитаним текстом, а тому знижується ступінь свідомого ставлення до тексту в час мовчазного читання;

4) матеріал до читання не обмежується часом, а тому в учнів немає стимулу виробляти навички швидкого мовчазного читання.

Вся робота з розвитку навичок мовчазного читання повинна бути цілеспрямованою і контролюватись. Даючи завдання для мовчазного читання, учитель ставить перед учнями певні вимоги, визначає час (хто з учнів прочитав задане, підносить руку).

Різновиди читання мовчки:

- індивідуальне;

- колективне;

- оглядове;

- ознайомлююче;

- читання-тактування;

- пошукове;

- самостійне читання з виконанням завдань.

Проблема співвідношення читання вголос та мовчки піднімалася ще в 20-ті роки XX століття. І вже тоді вчені прийшли до висновку про необхідність поєднання їх у навчанні. Так, професор Т. Гарбуз писав: «На нашу думку, мовчазне читання має значно більші переваги, ніж голосне. Але це не означає, що треба користуватись виключно мовчазним читанням у школі, - це було б невірно: і голосне читання має свої позитивні риси, яких мовчазне читання не має. Голосне й мовчазне читання знайдуть своє місце в роботі, залежно від змісту, від віку дітей, від загальної форми організації педагогічного процесу треба уміти використати ту чи іншу форму читання; трафарету немає і не може бути».

Як бачимо, удосконалення навички читання слід здійснювати з урахуванням двох різновидів читання - вголос і мовчки:

1. Кожний з них має свої позитивні риси, отже обидва різновиди знайдуть своє місце в роботі.

2. Ефективне формування навички читання вголос і мовчки можливе за умови продуманого, творчого підходу з боку вчителя до планування системи роботи з даної проблеми і впровадження її у процес навчання.

3. Зусилля вчителя мають бути рівномірно розподілені між роботою над усвідомленням прочитаного та формуванням виразності читання.

4. Найважливішим видом діяльності є читання мовчки тексту, який не був попередньо прочитаний у класі вголос.

5. Основна увага приділяється розумінню прочитаного, а також швидкості читання.

6. Необхідним засобом навчання є спеціальні вправи і тестові матеріали, які дають змогу з'ясувати ступінь сформованості різних сторін навички читання. У розробці таких матеріалів важливо об'єднати зусилля учителів-практиків, методистів, науковців.

читання школяр методика виразний

Список джерел

1. Антощук Є. Швидка педагогічна допомога. Чи варто швидко читати у початкових класах, або секрети швидкого читання // Початкова освіта. -2006. - №11. - С. 14-17.

2. Антипець В.П. Індивідуальна робота з відстаючими на уроках читання // Початкова школа. - 1988. - №8. - С. 21.

3. Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. - Львів: Світ, 1990. - 230 с.

4. Бестимець Т.Г. Виховання в дітей інтересу до самостійного читання // Бібліотека вчителя початкових класів. - 1998. - №21-22. - С. 4-7.

5. Вашуленко М.С. Українська мова та мовлення в початковій школі: Методичний посібник. - К.: Освіта, 2006. - 270 с.

6. Ващенко Н.І. Виховання в молодших школярів любові до читання // Початкова школа. - 1989. - №2. - С. 11-16.

7. Використання елементів риторики на уроках української мови та читання./ В.А. Полякова // Початкове навчання та виховання. - 2009. - №19-21. - С. 32 - 40. - Моя методика

8. Вихрущ В.О. Методологія та методика наукового дослідження. - Тернопіль: ТАЙП, 2007. - 222 с.

9. Володько В.М. Індивідуалізація та диференціація навчання і виховання // Гуманітарні науки. - 2001. - №1. - С. 54-65.

10. Гарбуз Т. Начерки з методики рідної мови: Посібник для вчителів шкіл І ступ, з українською викладовою мовою. - М.: Центр, видавництво народів СРСР, 1931. - 126 с.

11. Ґудзик І.П. Два різновиди читання. - К.: Радянська школа, 1990.

12. Гудзик І. Розвиток комунікативної компетенції на уроках читання // Початкова школа. - 2004. - №11. - С. 25-28.

13. Гуня Л.П. Наступність і перспективність у навчанні читати // Початкова школа. - 1994. - №3.-С. 17.

14. Джежелей О.В. Навчаємо слухати, говорити, читати // Початкова школа. - 1994. - №6. - С. 17.

15. Дидактичні вправи для мовної розминки на уроках читання // Початкова школа. - 2006. - №7. - С. 17-19.

16. Дідух М.В. Ігрові прийоми навчання читати // Початкова школа. - 1991.- №1. - С. 10.

17. Едігей В.Б. Вчися читати, малюче! - К.: Гранд, 1995. - 254 с.

18. Ефективні методи і прийоми удосконалення навички читання // Початкове навчання та виховання. - 2005. - №29-30. - С. 38-46.

19. Зайцев В.Н. Резервы обучения чтению. - М., 1991.

Размещено на Allbest.ru