Інтеграція у соціум дітей з обмеженими функціональними можливостями

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський університет імені Бориса Грінченка

Інститут психології та соціальної педагогіки

Кафедра соціальної педагогіки та корекційної освіти

Курсова робота

Інтеграція у соціум дітей з обмеженими функціональними можливостями

Студентки 2-го курсу

Групи СПб-2-09-4,0д

Давиденко Ірини Миколаївни

Науковий керівник: канд. пед. наук.

Єжова Тетяна Євгенівна

Київ-2011



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ПІДТРИМКИ ДІТЕЙ З ОБМЕЖЕНИМИ ФУНКЦІОНАЛЬНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ

1.1 Шляхи інтеграції дітей з обмеженими функціональними можливостями

1.2 Особливості захисту і підтримки дітей з обмеженими функціональними можливостями

РОЗДІЛ 2. СПЕЦИФІКА СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ З ДІТЬМИ З ОБМЕЖЕНИМИ ФУНКЦІОНАЛЬНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ

2.1 Особливості розвитку дітей з обмеженими функціональними можливостями

2.2 Соціально-педагогічна робота з дітьми з обмеженими функціональними можливостями

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Актуальність проблеми: В Україні та загалом в світі, спостерігається тенденція до зростання чисельності дітей з функціональними обмеженнями унаслідок зниження рівня медичного обслуговування, росту наркоманії та вживання алкоголю населенням, підвищення екологічної небезпеки.

Проблема інтегрування людей з функціональними обмеженнями є досить актуальною, передусім, це стосується молоді з сенсорними чи руховими порушеннями. Кожна дитина по-своєму унікальна і потреби кожної дитини специфічні. Кожна дитина становить незмірну цінність для своїх батьків і родичів, а всі діти разом - неоціненний скарб суспільства, запоруку його майбутньої долі. Ці твердження мають універсальне значення у всіх суспільствах і культурах. Однак, ми часто свідомо чи несвідомо обмежуємо думки і дії тими сферами, які не тривожать нашу свідомість безвихіддю і не блокують діяльність безпорадністю. Подібною напівприхованою, дражливою сферою довгий час була і надалі значною мірою залишається інвалідність взагалі, дитяча особливо. Ще дуже далеко до повної відкритості в обговоренні ролі, прав і можливостей дітей з обмеженими функціональними можливостями в українському суспільстві і тим більше до цивілізованого вирішення цих проблем на державному рівні. Завважимо, що й сам термін "інвалідність" останнім часом витісняється з термінологічного вжитку внаслідок його недискретності чи, може, дещо образливого звучання. Діячі близьких до цієї проблеми сфер здебільшого навчилися вживати термін "діти з обмеженими функціональними можливостями", від чого сама проблема мало наблизилася до ясного розуміння у високих кабінетах та й у суспільстві в цілому. Інвалідність - це проблема нерівних можливостей, це обмеження в можливостях, обумовлені фізичними, психічними сенсорними, соціальними,культурними, правовими та іншими бар'єрами, внаслідок яких дитина не може повноцінно бути інтегрованою в суспільство .Сьогодні наше суспільство ще не готове сприймати їх як рівних. Внаслідок цього з'являється суперечність між необхідністю подолання соціальної ізоляції дітей з функціональними обмеженнями та відсутністю відповідних психологічних і соціально-педагогічних умов, необхідних для їх функціонування та життєдіяльності. Йдеться, перш за все, про створення системи забезпечення, що сприяє ефективного соціального інтегрування саме цієї категорії осіб.

Тому, важливим є допомога дітям, які позбавлені можливості вести повноцінне життя внаслідок вад фізичного або психологічного розвитку, потребує, в першу чергу, зміни ставлення суспільства до дітей з особливими потребами та проблеми інвалідності і Україні взагалі. Внаслідок обмежень у спілкуванні, самообслуговуванні, пересуванні, контролі за своєю поведінкою розвиток цих дітей залежить від задоволення їх потреб іншими людьми, що складає багатогранний процес соціальної реабілітації. Освіта, психолого - педагогічний вплив на особистість є інструментами вирішення однієї з основних проблем у суспільній та державній політиці щодо дітей з інвалідністю - їх соціальної реабілітації, адаптації та інтеграції у суспільство. Кількість дітей з обмеженими функціональними можливостями постійно зростає, хоча її причини і наслідки можуть бути різними. Важливим є для суспільства турбота про таких дітей та попередження випадків народження дітей з обмеженими функціональними можливостями. Існує потреба в соціальній реабілітації та відновленні функцій таких осіб.

Аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить, що проблемами щодо дітей з обмеженими функціональними можливостями, займалося багато науковців, зокрема Л.С. Вавіна, Т.А. Власова, М.С. Певзнер, Л.І. Плаксіна, К.С. Лебединська, Л.І. Солнцева, Т.Г. Єгорова, Т.Д. Ілляшенко, В.П.Гудоніс, Т.А.Добровольська, Є.І.Леонгард, А.Й.Капська, В.Г.Петрова, Л.М. Шипіцина, Н.Д. Шматко та багато інших.

Мета роботи: Теоретично обґрунтувати шляхи і зміст соціально-педагогічної роботи щодо дітей з обмеженими функціональними можливостями у сучасне середовище .

Завдання роботи :

§ Розкрити і теоретично обґрунтувати зміст понять "інтегрування", "соціально-педагогічне робота щодо інтегрування", а також розглянути особливості інтегрування дітей з функціональними обмеженнями у соціальне середовище у педагогічній теорії і практиці;

§ Проаналізувати правову основу та основні напрямки забезпечення інтегрування дітей з функціональними обмеженнями у середовище;

§ Виявити оптимальні умови соціально-педагогічного інтегрування дітей з функціональними обмеженнями в сучасне середовище;

§ Визначити значення соціальної-педагогічної роботи для соціальної інтеграції дітей з обмеженими функціональними можливостями



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ПІДТРИМКИ ДІТЕЙ З ОБМЕЖЕНИМИ ФУНКЦІОНАЛЬНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ

1.1 Шляхи інтеграції дітей з обмеженими функціональними можливостями

Сучасна практика навчання дітей з особливими потребами всіх категорій призводить до їхньої ізоляції від суспільства, від нормального життя. Усі спеціальні заклади, і дошкільні, і шкільні, є інтернат ними. Більшість часу діти перебувають у державних стінах, усе роблять за розкладом, під наглядом і керівництвом двох, трьох осіб -, педагогів, вихователів.

Інтеграція в суспільство - це процес поновлення втрачених зв'язків людини з суспільством, що забезпечує її включення в основні сфери життєдіяльності : праця, побут, дозвілля. [2, с. 336 ].

Оточення таких дітей, такі ж діти з обмеженими функціональними можливостями як і вони.

За такого способу навчання ігнорується один з принципів розвитку: людина навчається, наслідуючи іншу. Хто ж краще розкаже сліпій дитині про довкілля, "покаже" його ,навчить пересуватися в знайомому приміщенні? Хто краще навчить дитину з проблемами розумового розвитку гратися іграшками, звертати увагу на суттєві речі, осмислювати їх, розмовляти, правильно реагувати на різні явища? Звичайно, ті діти, які розвиваються нормально. [1, с. 59].

Навчання у спеціальних закладах, перебування в інтернат ах позбавляє дітей, які мають будь-які розлади в розвитку, спілкування з нормальними дітьми.

Вихідні дні, коли діти йдуть додому, не рятують становища. По-перше, у той короткий час, поки дитина вдома, батькам самим хочеться побути з нею. Якщо ж батьки виводять дитину у двір, то їй важко контактувати з чужими або малознайомими однолітками. Та й здорові діти уникають товаришувати з особливими дітьми. На жаль, у нашій країні не виховується милосердя, співчуття до слабшого. Звісно, ці якості не можуть з'явитись самі собою в дітей, коли вони не притаманні більшості батьків.

Дуже багато треба зробити в нашій країні, щоб ситуація змінилась на краще, аби діти зрозуміли, що людина гідна називатись людиною, коли вона дбає про інших, особливо про слабших, коли допомагає їм, робити їхнє життя кращим, щасливим. Багато є казок, де йдеться про допомогу бідному, хворому, нещасним, що робить людину щасливою,кращою. Це добре,але лише казками навчати не можна, необхідні відповідні дії дітей, використання набутих у казках знань у житті. Що ж треба робити, як створити умови, щоб здорові і діти з особливими потребами могли бути разом?

Відомо, що в деяких країнах діти з особливими потребами навчаються разом із здоровими дітьми, перебуваючи одному класі. Але при цьому ними опікуються спеціальні педагоги, вихователі, які присутні тут же у класі.

На сучасному рівні розвитку економіки навряд чи можливий такий варіант навчання в нашій країні.

Шляхи до інтеграції дітей з обмеженими потребами в суспільство існують. Одним із них може бути навчання здорових дітей і дітей з відхиленнями в розвитку в таких самих школах, але в різних класах. У такому разі зберігатимуться умови для спеціального колекційного навчання дітей з відхиленням в розвитку. Вони навчатимуться за своїми програмами, підручниками. Але в позаурочний час перебуватимуть разом з однолітками, разом готуватимуться до свят. Добре, якщо відбуватиметься своєрідне "шефство". Кожний успіх "підшефного" формуватиме у "шефа" гордість і за себе, і за друга, повагу до нього і бажання допомагати ще більше.

Звичайно, на початку такої роботи педагогам треба докласти багато зусиль, щоб запобігти глузуванню з недієздатних. Важливо підготувати школярів бесідами, розповідями про дітей з особливими потребами, а головне - довести, якими добрими, лагідними вони бувають, які хороші майстри виходять із них. [1, с. 60].

Можливий і такий шлях, який передбачає побратимство шкіл, схоже до того, як бувають міста-побратими. Наприклад, загальноосвітня школа стає побратимом школи для глухих та сліпих. Учні зустрічаються, готують спільні ранки, вечори. За таких умов учні побачать багато цікавого у спеціальних школах, дізнаються про досягнення своїх однолітків, які мають особливі потреби, краще зрозуміють можливості і труднощі, побачать, що зможуть бути їм корисними.

Добре проводити у школах - побратимах виставки зошитів, різних творчих виробів та інше. Це допоможе дітям з особливими потребами відчувати свої успіхи, побачити, що вони багато чого вміють. Це стимулюватиме їхній подальший розвиток. Адже саме успіхи сприяють цьому процесові. Варто організовувати спільні культпоходи, де здорові обов'язково візьмуть на себе відповідальність за своїх друзів. Такі заходи неодмінно сприятимуть розвиткові товариських взаємин між дітьми з особливими потребами та здоровими.

Доцільно створювати спільні хорові, музичні гуртки, адже серед дітей з особливими потребами багато мають добрий музичний слух. Репетиції, а далі й виступи стануть запорукою їхньої дружби, взаємодопомоги.

Таке побратимство було б дуже слушним для дітей із ДЦП. Вони, безумовно, мають навчатися у своїй спеціальній школі, бо там є спеціальні пристрої для пересування. Фізична недуга обмежує багатьом з них можливість спілкування із однолітками. Тим часом серед них багато здібних, талановитих дітей. Тому, зустрічі, вечори і навіть різні змагання були б дуже корисними для обох категорій дітей, одним даючи спосіб відчувати себе повноцінними, у других викликаючи повагу, вміння співчувати, приходити на допомогу.

Особливої уваги для інтеграції в суспільство потребують випускники допоміжних шкіл. Сьогодні такі юнаки та дівчата змушені залишитися вдома, бо на роботу їх ніде не беруть. Їхня доля тяжка: через свої особливості вони не читають книжок; ті трудові навички, яких вони набули у школі, швидко зникають, бо діти ними не користуються; здорові підлітки з ними не дружать, тому вони стають безпорадними утриманцями батьків, не здатними до самостійного життя. Деякі з таких юнаків стають жертвами кримінальних елементів: не вміють мислити критично, вони дуже довірливі, особливо до дорослих людей, - не розуміючи обману, вони інколи скоюють злочин. Завдання держави - піклуватися про осіб з особливими потребами не лише в період їхнього навчання, а й після закінчення школи.

Зараз у Києві є дуже вдалий досвід інтеграції дітей з проблемами психічного розвитку в суспільство. Це досвід Благодійного товариства інвалідів та осіб з інтелектуальною недостатністю "Джерело", створеного Р.Кравченко. Колективом цього товариства нагромаджено цікавий досвід підготовки випускників допоміжних шкіл до життя. Безумовно, багато хто з вихованців цього товариства не підготується до сімейного життя, але зараз вони, відвідуючи заняття, проводячи свята під керівництвом дорослих, живуть цікаво, змістовно. Державним структурам, будуючи демократичну країну, варто скористатися досвідом товариства "Джерела".

1.2 Особливості захисту і підтримки дітей з обмеженими функціональними можливостями

Діти з особливими потребами зазнають набагато більшого порушення своїх прав не лише тому, що формально особливості їхнього розвитку не розглядаються в контексті захисту прав людини, що призводить до того, що їх життя стає ізольованим від життя більшості однолітків, а їх проблеми - невидимими для суспільства, а й тому, що міжнародне законодавство не приділяє достатньо уваги саме дітям, у першу чергу дітям з обмеженими функціональними можливостями або іншим терміном інвалідам.

Соціальний захист інвалідів з боку держави полягає у наданні грошової допомоги, засобів пересування, протезування, орієнтації і сприйняття інформації, пристосованого житла, у встановленні опіки або стороннього догляду, а також пристосуванні забудови населених пунктів, громадського транспорту, засобів комунікацій і зв'язку до особливостей інвалідів. [3 , с. 336 ]. Основними завданнями законодавства України з питань реабілітації інвалідів є: діти суспільство реабілітація інвалід

§ створення умов для усунення обмежень життєдіяльності інвалідів, відновлення і компенсації їх порушених або втрачених здатностей до побутової, професійної, суспільної діяльності;

§ визначення основних завдань системи реабілітації інвалідів, видів і форм реабілітаційних заходів;

§ розмежування повноважень між центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування;

§ регламентування матеріально-технічного, кадрового, фінансового, наукового забезпечення системи реабілітації інвалідів;

§ структурно-організаційне забезпечення державної соціальної політики по відношенню до інвалідів і дітей-інвалідів;

§ сприяння залученню громадських організацій інвалідів до реалізації державної політики у цій сфері.

Реалізація державної політики у сфері реабілітації інвалідів покладається на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які у співпраці та партнерстві з громадськими організаціями інвалідів забезпечують розробку і виконання програм для запобігання виникненню інвалідності, компенсації вад і розладів функцій організму особи, створення умов для їх усунення шляхом медичної, психолого-педагогічної, психологічної, фізичної, професійної, трудової, фізкультурно-спортивної, соціальної реабілітації інвалідів, дітей-інвалідів. [4, с. 36].

Для вирішення проблем інвалідності в Україні здійснюється за допомогою загальнодержавних та регіональних програм. У межах даної проблеми виконується низка заходів, серед яких можна виділити такі: [5, с. 160].

§ Програмно-методичне забезпечення спеціальних (корекційних) освітніх установ. В основному йдеться про створення спеціальних установ, що забезпечать розробка змісту спеціальної освіти, соціально-трудової адаптації, психолого-педагогічної реабілітації дітей з порушенням інтелекту.

§ Підготовка і підвищення кваліфікації кадрів, котрі працюють з дітьми з обмеженими функціональними можливостями. Створюються пакети науково-методичних навчальних матеріалів для спеціалістів і батьків для групового та індивідуального навчання дітей з порушеннями емоційно-вольової сфери у ході інтеграції в середовище здорових ровесників.

§ Створення нових і розвиток діючих Центрів реабілітації дітей з обмеженими функціональними можливостями. На базі створення таких діючих та нових центрів відбувається реабілітаційна діяльність щодо дітей з обмеженими функціональними можливостями. Модель психолого-педагогічної консультації з діагностичним підходом.

§ Створення нових освітніх моделей для дітей-інвалідів. Розроблені перші кроки у розробці моделі інтегрованого виховання і навчання дітей з відхиленнями у розвитку.

Водночас Закон України "Про охорону дитинства" (від 26 квітня 2001 року за №2402-ІІІ) ст. 26 "Захист прав дітей-інвалідів та дітей з вадами розумового та фізичного розвитку" засвідчує, що "дискримінація дітей-інвалідів та дітей з вадами розумового та фізичного розвитку забороняється. Держава сприяє створенню дітям-інвалідам та дітям з вадами розумового та фізичного розвитку необхідних умов , рівних з іншими громадянами можливостей для повноцінного життя та розвитку з урахуванням індивідуальних здібностей та інтересів …", Ст. 19 "Право на освіту" "Кожна дитина має право на освіту. Держава гарантує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної, середньої професійно-технічної та вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах". [6, с. 26].

Вочевидь, саме ці суперечності та декларована відповідальність міжнародному законодавству в галузі освіти для дітей з особливостями розвитку засвідчують необхідність розробки нових нормативно-правових актів, які б законодавчо ствердили інноваційні тенденції в освіті, в тому числі, і інтегроване на інклюзивне навчання.

Так, наприклад, закон " Про реабілітацію інвалідів в Україні", затверджений Верховною Радою у 2005 році, можна означити як найбільш відповідний міжнародним конвенціям та угодам, оскільки відповідно він визначає основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації обмежень життєдіяльності, викликаних порушенням здоров'я зі стійким розладом функцій організму, функціонування системи підтримання фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності.

У статі 16 цього Закону йдеться про державну типову програму реабілітацію інвалідів. Ця державна типова програма реабілітації встановлює гарантований державою перелік послуг з медичної, соціально-педагогічної, фізичної, професійної, трудової,фізично-спортивної, побутової і соціальної реабілітації, технічної та інших засобів реабілітації, виробів медичного призначення , які надаються дитині-інваліду з урахуванням фактичних потреб залежно від віку, статі, виду захворювання безплатно або на пільгових умовах. [ 7, с. 161].

Варто зазначити, що нормативно-правова база стосовно освіти дітей з обмеженими функціональними можливостями на сьогодні не є остаточно розробленою.

Нормативно-правовим документом, який засвідчує розпочату в Україні модернізації освітньої галузі у напрямі інклюзивної освіти шляхом стандартизації на основі мультидисциплінарного підходу є проект Стандарту соціальних послуг, розроблений на виконання Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (від 5 жовтня 2000 року №2017-ІІІ, Закону України "Про соціальні послуги" від 19 червня 2003 року №966-ІV.

Цей стандарт вводиться з метою визначення основних якісних характеристик соціальних та соціально-педагогічних, реабілітаційних послуг, надання інструкції працівникам щодо дій для створення інклюзивного середовища та допомоги дитині здобувати освіту, забезпечення доступності інклюзивного навчання , раціонального розподілу ресурсів, рівноправного забезпечення соціальних гарантій щодо освіти та соціального захисту.

Аналіз законодавчих та нормативно-правових документів засвідчив, що політика сучасної України щодо дітей з порушенням психофізичного розвитку , що потребує реабілітації та інтеграції , характеризується максимальним залученням держави до системного вирішення проблем, однак, суспільно-соціальний устрій при цьому не змінюється. Незважаючи на те, що Україні розроблена законодавча база для здобуття освіти дітьми з обмеженими , механізмами реалізації цього процесу відсутні, що негативно позначається на розбудові інклюзивної освіти. [10, с.167-169 ]



РОЗДІЛ 2. СПЕЦИФІКА СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ З ДІТЬМИ З ОБМЕЖЕНИМИ ФУНКЦІОНАЛЬНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ

2.1 Особливості розвитку дітей з обмеженими функціональними можливостями

Діти складають істотну частину в контингенті осіб з обмеженими можливостями всіх категорій. Інвалідність у дітей визначається значним обмеженням життєдіяльності, що призводить до соціальної дезадаптації внаслідок порушень розвитку та росту дитини, здібностей до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, навчання, спілкування, трудової діяльності в майбутньому.

Специфіка дитячої інвалідності полягає в тому, що обмеження життєдіяльності виникає в період формування вищих психічних функцій, засвоєння знань і умінь, становлення особистості.

У цьому сенсі дитяча інвалідність становить серйозну проблему, оскільки накладає обмеження не тільки на прояви особистості, але і на її формування.

Діти з відхиленнями у розвитку виявляються позбавлені доступних їх здоровим одноліткам каналів отримання інформації: скуті в пересуванні і використанні сенсорних каналів сприйняття, діти не можуть опанувати всім різноманіттям людського досвіду, що залишається поза сферою досяжності. Вони також позбавлені можливості предметно-практичної діяльності, обмежені в ігровій діяльності, що негативно позначається на формуванні вищих психічних функцій. Негативні емоційні переживання, хронічна незадоволеність і т.п. можуть призводити до патологічних змін характеру, перекручувань у формуванні особистості. [18, с. 50].

Говорячи про дітей з обмеженими можливостями, необхідно звертати увагу на етичний аспект проблеми. Експерти ВООЗ рекомендують оцінювати наявні порушення в результаті хвороби або інших розладів і виникли внаслідок цього ті чи інші обмеження життєдіяльності, а не наклеювати одразу дитині ярлик інваліда.

В даний час в спеціальній літературі й офіційних документах діти, які мають ті чи інші відхилення у розвитку, визначаються як "діти з обмеженими можливостями", "діти з особливостями в розвитку", "діти зі спеціальними освітніми потребами" і т.д. У ряді досліджень вживаються терміни "діти зі спеціальними проблемами", "діти з особливими потребами або потребами", "діти, які потребують соціальні гарантії", "діти, що знаходяться в особливо важких умовах". Ці терміни, на думку О. М. Ертановой, відображають скоріше за все стан держави, суспільства і середовища, внаслідок чого й виникають ці проблеми чи потреби.Даними поняттями намагаються замінити слово "інвалід" як образливий для осіб з порушеннями у розвитку. З одного боку, це має позитивне значення, тому що свідчить про неповну байдужості суспільства до проблем інвалідів. Однак, з іншого боку, ці поняття не завжди відображають стан дітей і проблеми, що випливають з цього стану.

Діти з обмеженими можливостями - це діти з фізичними та (або) психічними вадами, що мають обмеження життєдіяльності, обумовлене вродженими, спадкоємними, набутими захворюваннями або наслідками травм, підтверджених у встановленому порядку. [11, с. 27-31].

Вони становлять об'єкт соціальної роботи з надзвичайно складною структурою, через те існує багато класифікацій цього об'єкта за різними ознаками. Практичному соціальному працівнику достатньо знати основні обмеження дитячої життєдіяльності пов'язані з такими порушеннями і захворюваннями:

§ порушення слуху і мови (глухі; ті, що слабо чують, логопати);

§ порушення зору (сліпі; ті, у кого слабкий зір);

§ порушення інтелектуального розвитку (розумова відсталість; із затримкою психічного розвитку);

§ порушення опорно-рухового апарату;

§ комплексні порушення психофізіологічного розвитку (сліпоглухонімі; із дитячим церебральним паралічем, поєднаним з розумовою відсталістю);

§ хронічні соматичні захворювання;

§ психоневрологічні захворювання. [12, с. 63-66].

Проблеми інвалідності не можуть бути зрозумілі поза соціокультурного оточення людини - сім'ї, будинку-інтернату і т.д. Інвалідність, обмежені можливості людини не належать до розряду суто медичних явищ. Набагато більше значення для розуміння цієї проблеми та подолання її наслідків мають соціально-медичні, соціальні, економічні, психологічні та інші фактори. Саме тому технології допомоги інвалідам - ??дорослим та дітям - грунтуються на соціально-екологічної моделі соціальної роботи. Відповідно до цієї моделі люди з обмеженими можливостями зазнають функціональні утруднення не тільки внаслідок захворювання, відхилення або недоліків розвитку, а й непристосованості фізичного і соціального оточення до їх спеціальним проблем.

2.2 Соціально-педагогічна робота з дітьми з обмеженими функціональними можливостями

Соціально - педагогічна діяльність як спосіб оптимізації процесу соціалізації виконує три соціальні функції: підвищення рівня соціальної адаптації індивіда або групи: профілактика явищ дезадаптації, соціокультурна реабілітація та розвиток людини. [14, с.14].

Кожна країна має свої шляхи рішення проблеми адаптації й інтеграції в суспільство дітей з обмеженими функціональними можливостями. Організація роботи і допомоги людям з обмеженими функціональними можливостями в європейських країнах характеризується великою розмаїтістю форм і підходів. Ці підходи часто визначаються концептуальними поглядами на природу людини і її розвиток, що припускає використання відповідних методів виховання й навчання.

Разом з тим, для забезпечення соціальної допомоги і підтримки дітей з обмеженими функціональними можливостями фахівцям, які працюють з даною категорією дітей, слід забезпечити "допустиме і доцільне посередництво між особистістю дитини, сім`ї, з одного боку, і суспільством, з рівними державними і громадськими структурами - з іншого; виконувати своєрідну роль "третьої особи", зв'язуючої ланки між дитиною і мікросередовищем, між дитиною з обмеженими можливостями і здоровим дітьми, сім'єю і суспільством; впливати на спілкування дитини і її відносини у мікросоціумі, стимулювати, спонукати дитину до тієї чи іншої діяльності, яка буде сприяти її прогресивному розвитку; допомагати сім`ї, котра виховує дитину з обмеженими функціональними можливостями, організовувати спеціалізовані види реабілітації". [17, с. 352-353].

Загалом соціально-педагогічна робота - це професійна або волонтерська діяльність, яка спрямована на гармонізацію та гуманізацію відносин особистості і суспільства через педагогізацію середовища дитини і надання соціальних послуг.

Головною метою соціально-педагогічної роботи людям з особливими потребами - це інтеграція у суспільство. [16, с. 3-8 ].

Вивчаючи особливості роботи з дітьми з обмеженими функціональними можливостями можна визначити ряд специфічних закономірностей:

§ залежність ефективності соціально-педагогічної реабілітації дитини з обмеженими можливостями від мобілізації потенціалу сім`ї;

§ реалізація індивідуальної програми реабілітації для кожної дитини з обмеженими можливостями згідно з її реабілітаційним потенціалом;об'єднання зусиль сукупного потенціалу соціуму для найбільш повного задоволення потреб сім`ї дитини, з проблемами здоров'я і розвитку.

Труднощі дітей з особливими потребами пов'язані не лише з відчуттями фізичного обмеження і дискомфорту, переживанням втрати своїх можливостей, але й з "багажем" того негативного ставлення, з яким стикається людина, "з особливостями" у своєму найближчому оточенні. З інвалідністю асоціюється не лише фізична чи психічна неспроможність. Уявлення про дітей з особливими потребами як про людину, яка багато чого не може робити, яка потребує допомоги інших, викликає найчастіше почуття жалю, що заважає дитині з особливими потребами включатися в соціальні взаємовідносини. І щоб уникнути такого ставлення, діти з особливими потребами спілкуються лише з подібними до себе.

Соціально-педагогічна робота з дітьми та молоддю обмежених функціональних можливостей є реалізацією різних видів соціальної реабілітації. У кожному конкретному випадку вона обумовлюється особливостями фізичного та психічного стану клієнта, класифікацією суб'єктів соціально-педагогічної діяльності, а також тими різновидами соціального обслуговування,яке здійснює конкретна держава чи громадська організація. [22, с. 123].

Зміст соціально-педагогічної роботи з підлітків, які мають функціональні обмеження, як правило, включає такі напрями:

§ вивчення соціально- психологічного стану клієнта;

§ соціально - педагогічне дослідження особливостей соціалізації дитини;

§ побутова реалізація (навчання елементам самообслуговування та дотриманню найпростіших норм повкдінки в різних мікросоціумах);

§ психологічне консультування дітей;

§ консультування членів сімей, де виховуються діти - інваліди, з правових та психолого - педагогічних питань;

§ психолого - педагогічна корекційна робота;

§ розвиток потенційних творчих можливостей дітей;

§ формування особистісних якостей дітей спеціальними засобами психологічного тренінгу;

§ організація культурно - дозвіллєвої діяльності дітей спеціальними засобами психологічного тренінгу;

§ організація культурно - дозвіллєвої діяльності дітей через проектування та впровадження різноманітних програм та форм роботи соціальнихслужб;

§ професійна орієнтація підлітків з вадами здоров'я;

§ лобіювання пропозицій на рівні органів місцевої влади і самоврядування щодо поліпшення роботи з підлітками з вадами здоров'я;

§ координація діяльності різних соціальних інститутів, що опікуються проблемами дітей з особливими потребами. [19, с. 52-55].

Поліпшення стану дитини з особливими потребами досягається за рахунок відновлення фізичного чи розумового здоров'я медичними засобами. Можна сказати, що медичний підхід до дітей з особливими потребами перетворює людей з певними потребами в пасивних пацієнтів, позбавляючи їх соціальної ролі і значення. В результаті створюються ситуації, коли і діти з особливими потребами і їхні сім'ї не мають право вибору, самовизначення і не можуть через їхню "неповноцінність" впливати як на вирішення їх проблем, так і на характер соціалізуючого фактору. Такий підхід призвів до того, що діти з особливими потребами стали відчуженими від суспільства, а саме медична модель не враховує соціального контексту.

Варто зауважити, працюючи з дітьми з обмеженими функціональними можливостями слід керуватися такими принципами:

· дотримання прав дитини;

· надання державних гарантій у сфері соціального обслуговування;

· забезпечення рівних можливостей щодо отримання соціальних послуг і їхньої доступності для дітей;

· доступність всіх видів соціального обслуговування;

· орієнтації соціального обслуговування на індивідуальні потреби дитини-інваліда;

· пріоритетність заходів із соціальної адаптації дітей-інвалідів;

· відповідальність органів державної влади, органів місцевого самоуправління за дотримання прав дітей-інвалідів у сфері соціального обслуговування. [20, с. 35].

Таким чином, зараз слід підтримувати найбільш пріоритетні напрями роботи, які забезпечують максимальну активність і самостійність інвалідів: активізація життєдіяльності за місцем проживання , створення центрів трудової діяльності, допомога о організації вдалого входження с соціум, налагодження контактів з ровесниками. [21, с. 372].

Окрім того, необхідно удосконалювати систему волонтерського руху, який має спиратися на мотивацію та індивідуальні можливості волонтерів, знання, уміння і, навіть, професіоналізм. Підготовка волонтерів має здійснюватись у кілька етапів з урахуванням їхнього віку, а такох відповідних умінь та навичок у різних видах діяльності. Загалом принципом соціально - педагогічної роботи з дітьми з обмеженими функціональними можливостями повинен стати девіз, прийнятий Міжнародною організацією інвалідів : " Нічого для Вас без Вас" , який свідчить про прагнення соціальних структур до активного залучення громадських організацій інвалідів до соціальної роботи, тобто до соціальної взаємодії. [8, с. 339].



ВИСНОВКИ

На данний час діти з обмеженими функціональними можливостями являють собою соціально незахищену ланку суспільства. Хоч і створенно певні умови для кращого їх життя,а ле цього недостатньо.

Поняття "обмеження функціональних можливостей" несе в собі не тільки фізичні та психічні особливості, а також, відношення суспільства до такої людини. Проблема обмеження можливостей не обмежується медичним аспектом, це соціальна проблема нерівних можливостей.

Важливим є включення дитини з обмеженими функціональними можливостями в соціум, захист її прав та надання соціально-педагогічної допомоги. Розглядаючи законодавчу базу захисту і підтримки дітей з обмеженими можливостями, можна помітити значні недоліки. Інтеграція в соціум такої дитини має бути забезпеченою та усвідомленою суспільством.

Також, держава покликана надати такій дитині пільги та привілеї , вона повинна піти назустріч соціальним потребам та створити систему соціальних служб, що перешкоджують процесам соціальної реабілітації і роботи .

Основною ціллю роботи з дитиною з обмеженими функціональними можливостями є вирішення проблем розвитку особистих проблем розвитку дитини, соціальної реабілітації та адаптації в майбутньому.

З метою інтегрування в соціум створюються різні шляхи,які на данний час є недостатньо сформованими, але й вони відіграють важливу роль в формуванні дитини та розвитку її потенціальних можливостей, що в подальшому є базою включення її в соціальні зв'язки с суспільством.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Софій Н., Єрмаков І., Стадиенко Н. та ін.- Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство: науково-методичний збірник - К.: Контекст, 2000. - 59-61 С.

2. Капська А.Й. Соціальна педагогіка. 4-е видання. - К. , 2006. - 336 с.

3. Сварник М. Николаєв М. Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство: науково-методичний збірник. - К.: Контекст, 2000. - 336 С.

4. Закон України "Про реабілітацію інвалідів в Україні" (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2006, N 2-3, ст.36)

5. Про становлення інвалідів України та основи державної політики щодо вирішення проблем громадян з особливими потребами: Державна доповідь. - К.: Соцінформ, 2002. - ст.160.

6. Закон України "Про охорону дитинства" (від 26 квітня 2001 року за №2402-ІІІ) ст. 26

7. Колупаєва А.А. Інклюзивна освіта: реалії та перспективи. Монографія.- К.,2009,- 161

8. Капська А.Й. Соціальна педагогіка. Навчальний посібник . - К., 2000. - 339 с.

9. Егорова Т. В. Социальная интеграция детей с ограниченными возможностями: Учеб. пособие. - Балашов: Изд-во "Николаев", 2002. - 80 с.( стр.7-8

10. Колупаєва А.А. Інклюзивна освіта: еалії та перспективи. Монографія.- К., 2009,- 167-169

11. Быков Д. А. Опыт создания реабилитационного комплекса для детей с ограниченными возможностями / Д. А. Быков // Педагогика. - 2007. - № 6. - С. 27-31

12. Дитинство в Україні: права, гарантії, захист. (Збірник документів): ч. 2, К., АТ Видавництво "Столиця", 1998. - с. 63-66

13. Бондаренко Г.И. Социально-эстетическая реабилитация аномальных детей //Дефектология. 1998. №3. с. 112

14. Іванова І.Б. Соціальна допомога інвалідам у клубах за місцем проживання (методичні рекомендації для спеціалістів соціальних служб для молоді) // Соціальна допомога інвалідам: Інформаційний методичний бюлетень "Довіра і надія", 1995. - №5 - ст. 14

15. Капської А. Соціально-педагогічна робота з дітьми та молоддю з функціональними обмеженнями .-3-є вид. перероб. і доп. - К.: - 2006. - С. 356.

16. Добровольська Т.А., Шабалина Н.Б. Инвалид и общество, соціально -педагогическая интеграция.//Социс. -1991 -№5. - с. 3 - 8.

17. Капської А. Соціально-педагогічна робота з дітьми та молоддю з функціональними обмеженнями .-3-є вид. перероб. і доп. - К.: - 2006. - С. 352-353

18. Ярская-Смирнова Е.Р., Наберушкина Э.К. Сциальная работа с инвалидами. -Спб.: Питер,- 2004.- 50 с.

19. Діяльність центрів соціальних служб для молоді України. Сучасний стан і перспективи розвитку. К., 1999, - с. 52-55

20. Гикава Г. Реабілітація дітей з обмеженими функціональними можливостями/ Галина Гикава // Соціальний педагог. - 2009. - №1. - С.35.

21. Капська А.Й. Технологія соціально - педагогічної роботи .-К.,2000. -372 с.

22. Безпалько О.В. Соціальна педагогіка: схеми, таблиці, коментарі: навч.посіб.-К: Центр учбової літератури, 2009.- 123

Размещено на Allbest.ru