Девіантна поведінка підлітків як сучасна соціальна проблема

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ I. Відхилення у поведінці підлітків як соціально-педагогічна проблема

1.1 Сутність поняття девіантна поведінка

1.2 Види девіантної поведінки

1.2.1 Адиктивна поведінка

1.2.2 Делінквентна поведінка

1.2.3 Суїцид

1.2.4 Проституція

1.3 Особливості перехідного періоду в підлітковому віці

1.4 Чинники девіантної поведінки

Розділ II. Соціально-педагогічна превентивна діяльність із підлітками схильними до девіацій

2.1 Головні напрями виховної роботи з підлітками

2.2 Превентивне виховання як шлях профілактики девіацій у підлітковому середовищі

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Проблема девіантності є однією з актуальних проблем нашого суспільства. Ріст масштабів злочиності, труднощі корекції девіантного поводження, наявність безлічі теоретичних концепцій обумовлюють особливий інтерес до вивчення цього явища.

Погіршення соціальної ситуації призводить до збільшення кількості дітей, що живуть у винятково важких соціальних умовах. Серед загальної кількості населення України 14 млн. дітей і молоді віком до 18 років. І серед них дітей із малозабезпечених сімей, дітей з проблемами фізичного і психічного розвитку і дітей з девіантною поведінкою 3,4 млн. Близько 25% відхилень у поведінці неповнолітніх обумовленні так званими пограничними (тобто такими, що лежать на межі між нормою та патологією) нервово-психічними розладами, до яких можна віднести невротичні та неврозподібні реакції, аномалії характеру, зокрема акцентуації та ін.

Зростає також кількість підлітків, які вживають наркотики. Серед дітей, з проявами девіантної поведінки, через куріння різних наркотичних речовин, віком від 15 до 18 років захворюванність на органи дихання займає перше місце.

Щодо статевого виховання, то є перебільшена увага батьків до природних проявів підліткової сексуальності, грубість та нетактовність. Особливо шкідливо це відносно дівчат, які є більш емоційними.

Неможливість отримати від батьків відповіді на питання статевих стосунків змушує підлітків шукати альтернативні джерела інформації. Дослідження засвідчило, що такими джерелами стають: ровесники (51,8%); література (44,6%); відео (17,9% ); газети та журнали (16,1%); телепередачі (3,6%).

Одним із суттєвих порушень у розвитку особистості неповнолітніх є суїцидна поведінка. Вона розглядається як наслідок соціально психологічної дезадапції особистості в умовах мікросоціального конфлікту, що переживаються нею.

Важливим напрямком вивчення асоціальності підлітків є аналіз психологічних особливостей девіантного підлітка. Ці особливості відносяться як до власне психологічних якостей суб'єкта (рівень агресії, характеристики емоційної і вольової сфери тощо), так і до системи соціально-педагогічних якостей (на спрямованість особистості, особливості комунікативного стилю, рівень конформності, приналежність до неформальних груп асоціальної спрямованості).

Хоча проблема девіантності широко досліджується філософами, правознавцями, соціологами, психологами і педагогами, єдиного розуміння того, що таке девіантна поведінка немає.

Проблемою девіантної поведінки займалися такі дослідники як: В.Бобрицька, Т.Василькова, Ю.Василькова, К.Герман, Є.Єникєєва, З.Зайцева, А.Зюбін, А.Капська, І.Кін, В.Корольов, В.Кудрявцева, В.Моргун, М.Тутушкіна, Л.Фрідман, А.Шевченко.

Актуальність проблеми збільшення девіацій у поведінці підлітків в сучасному суспільстві стала причиною вибору моєї курсової роботи на тему: Соціально-педагогічні умови попередження девіантної поведінки у дітей підліткового віку.

Об'єкт: Девіантна поведінка підлітків як сучасна соціальна проблема.

Предмет: Соціально-педагогічні засади попередження девіантної поведінки у підлітковому віці.

Мета: Визначити теоретичні аспекти соціально-педагогічного попередження девіацій у підлітковому середовищі.

Відповідно до мети визначено такі завдання дослідження:

- проаналізувати причини та види відхилень у поведінці серед підлітків;

- розкрити наслідки девіантної поведінки у сучасному підлітковому середовищі;

- охаректеризувати напрями виховної роботи як чинника попередження девіацій у дітей;

- обґрунтувати використання превентивного виховання як соціально-педагогічного чинника попередження девіацій серед підлітків.

Робота скаладається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.

Розділ I. Відхилення у поведінці підлітків як соціально-педагогічна проблема

1.1 Сутність поняття девіантна поведінка

У соціально-педагогічній літературі часто зустрічається поняття «важкий» підліток чи молода людина. Що значить «важкий»? Оцінка будь-якої поведінки має на увазі його порівняння з якоюсь нормою. Нестандартна, що відхиляється від норм поведінки називають девіантною.

Вплив соціальних умов життя дитини на психологічні особливості, виявляється в тих чи інших формах поведінкових видів. Серед таких видів варто розрізняти вікові девіації, пов'язані з особистим ровитком у підлітковий період, і девіантна поведінка, коли вона суперечить соціально-культурним нормам, але не виходить за рамки сімейних взаємодій чи шкільної дезадаптації, тобто не має асоціальної спрямованості.

При поглибленні девіацій, а також коли поведінкові види починають приймати антигромадський характер і відображати активну деструктивну спрямованість, що становить загрозу для людей і порушення правових норм, говорять про девіантну поведінку.

Девіантна поведінка підрозділяється на дві групи:

1. Поведінка, що відхиляється від норм психічного здоров'я, тобто наявність у людини явної або схованої психопатології. Цю групу, по-перше, складають особи, яких умовно можна віднести до третьої зони характерів, тобто астеніків, шизоїдів, епілептоїдів і інших психічно ненормальних людей. По-друге, до цієї групи примикають особи з акцентуйованими характерами, що теж страждають психічним відхиленням, але в межах норми [3,83].

2. Поведінка, що відхиляється від норм людського гуртожитку і, що виявляється в різних формах соціальної патології: пияцтві, наркоманії, проституції та інше. Подібний вид девіантної поведінки виражається у формі провин або злочинів. Якщо ці провини незначні і не приносять великої шкоди суспільним відносинам, то особи, що їх скоїли піддаються покаранням трудового чи адміністративного права. Правовиховні органи в особі міліції і судових органів застосовують до девіантів заходи примусового характеру (адміністративний арешт, штраф та інше), а соціальні і медичні служби здійснюють з ними комплекс заходів для соціальної і психічної адаптації.

Якщо девіант вчиняє злочин, то таке діяння кваліфікується за нормами законодавства, тому злочинність як вид девіантної поведінки в основному визначається юриспруденцією, а аморальна поведінка вивчається соціологією, психологією, психіатрією й іншими науками.

Якщо на відхилення в характері накладаються хворобливі переживання з негативним емоційним знаком, то формується комплекс неповноцінності і як наслідок необхідність у штучних компенсаторах: алкоголі, наркотиках, агресивній поведінці.

Відхилення в поведінці підлітка -- це результат педагогічної занедбаності і несприятливого навколишнього середовища. І як результат: реакції протесту, непокора, брутальність, втеча з дому через образу.

Та, чи інша дитина може виявитися важкою зовсім не в силу якого-небудь дефекту зокрема, а навпаки -- через складність і багатство своєї натури: сильні і талановиті натури розвиваються найчастіше дуже бурхливо, а з іншого боку помірність і акуратність, настільки милі серцю багатьох педагогів, не завжди говорять про щонебудь цінне в духовнім відношенні. Як раз, у всіх галузях життя дуже часто були горем для батьків і вихователів і предметом їхнього розпачу, досить прочитати біографії наших багатьох видатних письменників і суспільних діячів, щоб багатьох з них віднести до числа важковиховуваних.

Замість терміна «важковиховуваних» прийнятого в широкому значенні цього слова, соціальні педагоги Ю.Василькова і Т.Василькова вживають вираз «відхилення від норми» і виділяють наступні його види:

- Субнормність або дефективність;

- Супранормність або підвищена обдарованість натури;

- Денормність або відхилення від норми у вузькому значенні цього слова.

За своїм походженням відхилення від норми може бути двояким:

- Екзогенним, коли воно відбувається під впливом зовнішньої обстановки і йде від периферії психіки до її ядра.

- Ендогенним, коли воно є результатом якої-небудь органічної особливості душевної або нервової природи людини.

Розглядаючи з цього погляду різні типи відхилення від норми, можна відзначити наступні типи характерів, кожний з яких вимагає особливого до себе підходу, особливого типу виховання.

В.Кудрявцева дає таке визначення девіантній поведінці як: «Соціальні відхилення в сфері індивідуальної поведінки є вчинки конкретних людей, що забороняються нормами права, моральності, правилами гуртожитку». У цьому визначенні девіантності припускається порушення будь-яких соціальних норм (карних, правових, моральних) незалежно від того, чи мають вони тендецію переростати в злочинну поведінку чи ні. І.Кін істотно порушує границі девіантної поведінки включаючи пияцтво, уживання наркотиків, агресивність, здатність привести людину до протиправних дій.

Істотним показником девіантної поведінки виступає відхилення в ту чи іншу сторону з різною інтенсивністю і внаслідок різноманітних причин, від поведінки, яка визначається нормальною. Нормальна або гармонічна поведінка характеризується:

1. Збалансованістю психічних процесів (на рівні властивостей темпераменту, типу вищої нервової діяльності).

2. Адаптивністю та самоактуалізацією (на рівні характерологічних особливостей).

3. Духовністю (на особистісному рівні).

Так як норма поведінки базується на цих трьох основних характеристиках, то і аномалії та девіації засновані на змінах, відхиленнях і порушеннях цих характеристик.

Для того, щоб оцінити типи девіантної поведінки, необхідно з'ясувати від яких саме норм суспільства вони можуть відхилятися.

Норма -- це явище групової свідомості у вигляді уявлень, що розділяє група та найбільш частих суджень членів групи про вимоги до поведінки з урахуванням їх соціальних ролей, що створюють оптимальні умови буття, з якими ці норми взаємодіють, та відображаючи, формують його. Виділяють наступні норми: правові; моральні; естетичні.

Перейдемо до видів відхилень ендогенного походження. Тут ми будемо мати справу з проявами хворобливої конституції психіки, на якій важко відбилася пережита епоха, з важкою спадковістю. З різними дефектами нервової системи і психіки, сюди відносять відхилення від норми спеціального лікувального режиму. Сюди увійдуть усякого роду невротики, істерики, невростеніки, діти з різного роду дефектами в емоційній та вольовій області. Дати загальну характеристику якої дуже важко через дивну розмаїтність форм. Одним з найбільш характерних ознак у даному випадку буде загальна нестійкість психіки, погана її опірність шкідливим впливом, підвищена емоційна збудливість, слабкість затримуючих центрів і сильна схильність до всякого роду душевним вивертів [5,96].

Таким чином, можна стверджувати, що сутність девіантної поведінки досліджували і соціальні педагоги, і психологи. Із узагальнення їхніх тверджень випливає, що девіантна поведінка -- це система вчинків, що віхиляються та відрізняються від загальнопринятих норм суспільства в галузі права, культури, моралі.

1.2 Види девіантної поведінки

1.2.1 Адиктивна поведінка

Адиктивна поведінка -- це поведінка людини, для якої притаманне прагнення до відходу від реальності шляхом штучної зміни свого психічного стану, різних хімічних речовин чи постійної фіксації уваги на первинних видах діяльності з метою розвитку та підтримання інтенсивних емоцій.

Досить часто зустрічається такий вид девіантного поводження, як алкоголізм. Він характеризується тим, що виникає звикання, а надалі психічна і фізична залежність від алкоголю.

Розрізняється алкоголізм побутовий, при якому мається звикання до алкоголю, але питуща людина здатна контролювати кількість напою і навіть тимчасово припинити його вживання в невідповідних для випивки ситуаціях, і алкоголізм хронічний, при якому відзначені вище можливості втрачаються. У цих випадках міняється стійкість до алкоголю. На початкових етапах витривалість збільшується і приходиться для досягнення бажаного ефекту, поступово підвищується кількість алкоголю. Надалі витривалість знижується і сп'яніння виникає від порівняно невеликої кількості алкоголю.

Психічна залежність, що виникає в зв'язку з припиненням прийому алкоголю по тих, чи інших причинах, виражається пригніченим настроєм, тривогою, занепокоєнням і страхами, а фізична -- у слаботі, розбитості, болях у м'язах, запамороченні, загальній пітливості, тремтінні рук і пальців.

Дані соціологічних досліджень виявляють цікаву картину. З одного боку, переважна кількість опитаних підлітків вважає, що пияцтво -- це велике зло, з іншого боку, таж переважна кількість або п'є, або випиває як усі.

Причини алкоголізму в підлідковому середовищі містять у собі, як мінімум, два фактори: з одного боку, це особливості особистості, що привертають комфортні, незрілі, схильні до наслідування психопатичні особливості і невротики, з іншого боку зазвичай вживати алкоголь у визначеному суспільстві, групі, середовищі і головним чином у родині. Велике значення має вік, у якому людина почала вживати алкоголь: у молодому віці легше виникає звичка до випивки і виникає залежність до алкоголю.

Розрізняють просте алкогольне сп'яніння і хронічний алкоголізм. Просте алкогольне сп'яніння умовно розділяють на три ступені: легке, середнє, важке.

Таким чином, девіантне поводження обумовлене вживанням алкоголю, морально не менш збиткове, ніж самогубство. Відомий американський психолог З.Берн пише, що «хронічний алкоголізм є самогубство навіть у тому випадку, якщо питущий вважає своє прагнення до смерті «підсвідомим»».

В останні роки в країні зростає кількість девіантних відхилень у поводженні молодих людей таке трагічне захоплення і наступна хвороблива пристрасть, як наркоманія. У зв'язку з цим важливо вміти обгрунтовано підходити до цього явища, що особливо часто зустрічається в молодіжному середовищі. Насамперед, важливо розібратися, які ж відмінні ознаки з'являються в осіб, що вживають наркотики? Не менш актуальна здатність виділити непрямі свідчення виробництва і прийняття саморобної згубної отрути [11,98].

Отже, наркоманія -- це хворобливий психічний стан, зумовлений хронічною інтоксикацією організму внаслідок зловживання наркотичними засобами. Виділяють три основні ознаки:

- наявність сильного потягу до препаратів, що містять наркотики;

- стан наркотичного сп'яніння;

- абстистентний синдром.

Потяг до наркотиків виникає дуже швидко, в окремих випадках навіть після разового вживання. Підліток може відразу і не усвідомити те, що в нього потяг до наркотиків, але чим би він не був зяйнятий, думка про наркотичні засоби й одурманюючі речовини періодично і нав'язливо протягом усього дня спливатимуть у його свідомості, і якщо досвідченим наркоманам вдається ховати прояви наркотичного сп'яніння, то потяг до наркотиків вони сховати не здатні. Тема розмови цих людей неухильно повертається до наркотиків, при цьому в них відзначається задоволення. Нерідко виникає мрійлива посмішка. Вони цілком захоплені розповідями про наркотики. Ці розмови активізують потяг.

Результати соціологічних досліджень показують, що головні мотиви споживання наркотичних засобів підлідками це: спрага задоволень, бажання випробувати гострі відчуття, ейфорія, психологічне задоволення. Більшість опитаних наркоманів пристрастилися до зілля під впливом інших осіб, головним чином споживачів наркотиків з числа друзів, знайомих, при чому нерідко прилучення відбувається в компанії молоді. Споживання наркотиків у молодіжному середовищі дуже часто носить саме груповий характер. Багато наркоманів приймають наркотики в громадських місцях, деякі можуть це зробити в будь-якому місці. Виявляється, що сьогодні населення набагато краще проінформоване про небезпечні наслідки споживання наркотиків. Велика частина наркоманів у якомусь степені усвідомлює загрозливу їм небезпеку і критично відносяться до своєї пристрасті. Не бачать у споживанні наркотиків нічого поганого починаючі молоді курці гашишу. Наступаюче після прийому наркотиків порушення, піднятий настрій, багато хто по недосвідченості і неуцтву приймають за сприятливий вплив цієї речовини на стан здоров'я. Але на визначеній стадії фізичної і психічної деградації більшість наркоманів чітко усвідомлюють, що чекає їх далі. Хоча вже не всилах відмовитися від цієї звички.

Найважливішою ознакою, що вказує на вживання наркотиків є абстистентний синдром. Навіть дуже сильні і терплячі люди важко переносять його, настільки інтенсивні болі (можуть викликати спроби самогубства). Абстистентний синдром виявляється тоді, коли організм людини вже неможе нормально функціонувати без наркотичних засобів. Ця залежність настільки велика, що без наркотика в окремих випадках наступає смерть. На відміну від наркотичного сп'яніння абстиненція тим яскравіше виражена, чим більший стаж прийому наркотиків, її прояви пов'язані з розладами психіки.

Отже, адиктивна поведінка -- це пошук психічного задоволення шляхом вживання різноманітних хімічних речовин.

1.2.2 Делінквентна поведінка

Делінквентна поведінка -- це різновид девіантної поведінки, сукупність протиправних вчинків та злочинів, які не відповідають формально зафіксованим та юридичним нормам. Соціологічні дослідження злочинності і її причини беруть початок у роботах К.Германа (1824 р.). В міру вивчення проблем злочинності серед підлітків усе більша кількість факторів, що впливає на її динаміку потрапляє в поле зору дослідників. До них можна віднести: соціальний стан, рід занять, освіта, убогість як самостійний фактор, сімейні відносини, психологічний стан на момент скоєння злочину, взаємовідносини з оточуючими. Дослідники відзначають, що розвиток злочинності в нашій країні по основних якісних показниках рівняється до загально світових тенденцій. Хоча поки зареєстрований рівень злочинності в нас нижче, ніж в індустріальних країних, але, дуже високий темп приросту злочинів. У цьому зв'язку потрібно врахувати, що злочинність має поріг кількісного і якісного насичення, за яким вона з кримінології, правоохоронної проблеми перетворюється в проблему політичну.

Злочинність -- відображення пороків людства. І дотепер викорінити її не вдалося жодному суспільству. Ймовірно, і нам треба відмовитися від утопічних у теперішній час представлень про «повне викорінювання» соціальної патології й утриманні злочинності під контролем на соціально-терпимому рівні.

Отже, делінквенти -- це підлітки, поведінка яких не відповідає загальноприйнятим нормам суспільства.

1.2.3 Суїцид

Одним з найбільш трагічних видів девіантного поводження є самогубство або суїцид. У соціально - педагогічній літературі суїцид звичайно розгядається як феномен соціально психологічної дезадаптації особистості в умовах пережитих нею мікросоціальних конфліктів. Під суїцидальним поводженням людей розуміються різні форми їхньої активності, що направляється на позбавлення себе життя. Як правило, змістом психологічної кризи виступає гострий емоційний стан, що виникає в складній ситуації зіткнення особистості з перешкодою на шляху задоволення її найважливіших потреб. При чому, ця криза дсягає такої інтенсивності, у рамках якої людина не може знайти правильного виходу зі сформованої ситуації на основі наявних у нього життєвого досвіду.

Суїцид -- це намір позбавлення себе життя, підвищений ризик здійснення самогубства. Ця форма поведінки пасивного типу є способом відходу від нерозв'язаних проблем, від самого життя [21,645].

Фактором, що провокує суїцидальну поведінку у підлітків, виступає специфічна комбінація таких характеристик, як стать, вік, освіта, соціальний і родинний фактор, психологічний стан на момент скоєння самогубства. Дюркгейм виділяє три основних типи самогубства, обумовленні різною силою впливу соціальних норм на індивіда: егоїстичне, альтруїстичне, анонімічне. Егоїстичне самогубство має місце у випадку слабкого впливу соціальних норм індивіда, що залишається на одинці із самим собою і зміст, що втрачає в результаті життя. Альтруїстичне самогубство, навпаки, викликається повним, починанням суспільства індивідом, що віддає заради нього своє життя. Анонімічне самогубство, обумовлене станом аномії суспільства, коли соціальні норми не просто слабко впливають на індивіда (як при егоїстичному самогубстві), а взагалі відсутні, тобто аномія.

Важливо підкреслити, що суїцидальне поводження має як внутрішні, так і зовнішні форми свого прояву. Внутрішніми формами суїцидального поводження виступають:

- антивітальні представлення (тобто міркування про відсутність цінностей життя);

- пасивні суїцидальні думки (представлення на тему своєї смерті взагалі при відсутності чіткого задуму на самовільне позбавлення себе життя);

- суїцидальні задуми (характеризуються вже розробкою плану самогубства, продумання його деталей);

- суїцидальні наміри (припускають ухвалення рішення на самогубство).

До зовнішніх форм суїцидального поводження відносяться:

- суїцидальні висловлювання;

- суїцидальні спроби;

- завершений суїцид.

Найбільш розповсюдженими кофліктами, що обумовлюють суїциди серед підлітків є:

1. Конфлікти, пов'язані зі специфікою навчальної діяльності (індивідуальні адаптаційні труднощі, невдачі виконання конкретної задачі, міжособистісні конфлікти з товаришами й інше);

2. Особосто-сімейні конфлікти (нерозділена любов, зрада коханої людини, важка хвороба або смерть близьких і інше);

3. Конфлікти, обумовленні станом здоров'я (психічні захворювання, фізичні недоліки й інше);

4. Конфлікти, пов'язані з антисоціальним поводженням (злочину, страх кримінальної відповідальності й інше);

5. Конфлікти, обумовлені матеріально побутовими труднощами.

Отже, суїцидальна поведінка -- це поведінка, яка підштовхує підлітків на самогубство в силу певних обставин.

1.2.4 Проституція

Сам термін «проституція» походить від латинського «виставляти привселюдно». Звичайно під проституцією розуміють позашлюбні статеві відносини за гроші, що не мають у своїй основі почуттєвого потягу. Проституція нетотожна ні корисливим подружнім відносинам, ні позашлюбним зв'язкам, якщо вони засновані на особистісних симпатіях.

Причини підліткової проституції:

- генетичні

- вплив спадкових факторів;

- порушення гормонального обміну в організмі;

- морфоконституційні особливості людини.

Психолого-педагогічні:

- бажання виглядати дорослішою;

- несформована система моральних цінностей;

- форма самоствердження;

- низька статева культура особистості;

- орієнтація на задоволення вітальних потреб;

- деморалізація в сфері статевої поведінки;

- конфлікти в сімї;

- постравматичний синдром сексуального насильства;

- бажання стати матеріально незалежною.

Соціальні:

- лібералізація статевої моралі;

- послаблення соціально-правового контролю з боку держави;

- падіння престижу інституту сім'ї та материнства;

- негативний вплив засобів масової інформації;

- безконтрольність та байдужість адміністрації шкіл та батьків до позанавчальних занять дітей;

- низький матеріальний рівень окремих сімей.

Особливостями підліткової проституції є: одержання плати за секс-послуги не лише в грошовому еквіваленті (їжа, одяг, косметика, наркотики тощо), сексуальні контакти неповнолітніх в стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння, неусвідомленність власних вчинків.

Суспільство завжди шукало шляхи і засоби боротьби з проституцією. В історії існували три основні форми політики стосовно проституції: прогібіціонізм (заборона), регламентація (реєстрація і медичне спостереження), або ліціонізм (профілактична, роз'яснювально-виховна робота при відсутності заборон і реєстрації). Заборони виявилися неспроможні, репресії в принципі малоефективні в боротьбі з проституцією. Як показав історичний досвід, ні правова, ні медична регламентація, спрямована проти представників цієї найдавнішої професії, не дозволяє цілком вирішити проблему.

Отже, проституція -- це антисексуальна поведінка підлітків, в основному дівчат, заради якоїсь вигоди для себе.

1.3 Особливості перехідного періоду в підлітковому віці

На поведінці підлітків позначаються труднощі перехідного віку. Перехід у «доросле життя» супроводжується бурхливою перебудовою психіки: перебудовуються такі важливі психічні процеси як мислення, відчуття, спиймання, змінюється світ емоцій і відчуттів, йде інтенсивне формування і закріплення наявних і нових рис характеру, певною мірою виявляються риси темпераменту, здібності, задатки.

Перебудова «Я-концепції» -- це стійка і неповторна система уявлень індивіда про себе, на основі якої він будує свої відносини з оточенням та із самим собою. У цей час формується образ особистого «Я» як установка стосовно самого себе, складається уявлення про особистісні якості, здібності, соціальну значимість зовнішності. Споконвічне питання підлітка -- «Який я?» супроводжується емоційними переживаннями з приводу своєї зовнішності або особистісних якостей, зниженою самооцінкою і самознищенням [15,312]. поведінка підліток девіація виховання

Водночас у сучасному інформаційному суспільстві прагнення підлітка до статусу дорослого -- це мрія малодосяжна. Тому в підлітковому віці молода особа знаходить не почуття дорослості, а почуття вікової неповноцінності. Вона психологічно попадає в залежність від предметного світу як цінності людського буття. Живучи в предметному світі з моменту появи на світ, з малку освоюючи його за функціональним призначенням і естетичною значимістю, підліток починає фетишувати цей світ. Завдяки тому, що він входить у підліткові співтовариства, що становлять себе через властиві часу і віку знакові системи, до складу яких потрапляють і певні речі, підліток перетворюється і в споживача: споживання речей стає сенсом його життя. Для підлітка стає значимим володіння певним набором речей, щоб підтримувати своє почуття особистості.

У сучачному світі речі можуть стати розбещувачем молодих людей з багатьох причин:

1. ставши основною цінністю, що спонукає мотивацію й уявлення про повноту життя;

2. ставши фетишем, що перетворює в раба речей;

3. поставивши в залежність від батьків і спонукаючи самим до заздрості і агресії.

1.4 Чинники, що зумовлюють девіантну поведінку серед підлітків

Формуванню девіантної поведінки сприяють такі соціальні фактори, як невпорядкованість сімейного життя, труднощі в навчанні, вплив девіантної субкультури і багато чого іншого.

Можна зазначити, що в основі девіантної поведінки лежить насамперед соціальна нерівність. Це знаходить вираження в низькому, часом злидарському, рівні життя більшої частини населення й у першу чергу молоді; у розшаруванні суспільства на багатих і бідних; у труднощах, що встають перед молодими людьми при спробі самореалізації й одержанні суспільного визнання; обмеженні прийнятих способів одержання високого заробітку для молоді. Важко позначаються на життєвому рівні «гримаси ринкової економіки»: безробіття, інформаційний тиск, корупція й офіційна неправда «верхів», наростаюча соціальна напруженість «низів».

Морально-етичний фактор девіантної поведінки виражається в низькому моральному рівні суспільства, без духовності, відчуженності особистості. В умовах, коли економічне житя суспільства нагадує не ринок, а базар де усе продається і купується, торгівля робочою силою, здібностями і навіть тілом стає рядовою подією [22,153].

Морально-етична деградація і падіння вподобань знаходять вираження в масовій алкоголізації і бродяжництві, вибуху насильства і правопорушень.

Відомий психолог Р.Мерток автор теорії «подвійної невдачі», вважає, що якщо молода людина не може задовільнити своїх потреб ні в легальній творчій діяльності, ні в активній протиправній, то він компенсує ці вади такою діяльністю, що веде його до саморуйнування як особистості. В умовах, коли частина молоді немає можливості для гідного професійного чи особистого самовираження, «відхід» в алкоголізм, наркоманію стає своєрідним комплексаторним засобом.

Несприятливі умови життя і виховання в сім'ї, проблеми оволодіння знаннями і пов'язані з цим невдачі в навчанні, невміння будувати взаємини з оточенням і виникаючі на цій основі конфліктні ситуації, різні психофізичні відхилення в стані здоров'я, як правило, ведуть до кризи духу, у втраті сенсу існування.

Однією з форм антисоціальної поведінки, що спрямована проти інтересів суспільства в цілому чи особистісних інтересах громадян, є правопорушення.

У юриспруденції розрізняють правомірну і неправомірну поведінку громадян. Неправомірні дії (правопорушення) -- це такі юридичні факти, що суперечать нормам права. Всі правопорушення діляться на злочини і провини. Злочин -- це протиправний, винний, карний, суспільно-протиправний вплив, що зазіхає на охоронювані законом суспільні відносини і приносять істотну шкоду.

Провина -- це теж протиправне і винне діяння, але не представляє великої суспільної небезпеки.

Отже, узагальнивши вище зазначене можна виокремити типи причин виникнення девіантної поведінки серед підлітків:

Соціально-економічні:

- зниження життєвого рівня населення;

- майнове розшарування суспільства;

- обмеження можливостей соціально-схвалених способів заробітку;

- доступність алкоголю та тютюну.

Соціально-педагогічні:

- криза інституту сім'ї;

- зростання кількості сімей з конфліктним та асоціальним стилем виховання;

- низький соціальний статус підлітка в учнівському колективі;

- слабка система позашкільної зайнятості підлітків.

Соціально-культурні:

- зниження морально-етичного рівня населення;

- поширення кримінальної субкультури;

- наростання неформальних молодіжних об'єднань в яких домінує культ сили;

- пропаганда засобів масової інформації західних стереотипів.

Психологічні:

- акцентуації характеру;

- реакція емансепації;

- реакція групування;

- потяг до самоствердження;

- задоволення почуття цікавості;

- бажання виглядати дорослим;

- потреба змінити псхічний стан у стресовій ситуації;

- інфантилізм;

- підвищений рівень тривожності.

Біологічні:

- порушення роботи ферментативної та гормональної системи організму;

- вроджені психопатії;

- мінімальні москові дизфункції внаслідок органічного враження головного мозку;

- наслідки спадковості;

- вплив природного середовища.

Розділ II. Психологічно - педагогічна превентивна діяльність із підлітками схильними до девіацій

2.1 Головні напрями виховної роботи з підлітками

Політичні і соціальні процеси, що відбуваються в Україні і спрямовані на утвердження демографічних засад розвитку держави зумовлюють необхідність відповідних змін у всіх сферах галузі освіти, складовою якої є виховання.

Головною метою школи є формування і розвиток високо-інтелектуальної, свідомої особистості з громадською позицією, готовою до конкурентного вибору свого місця в житті.

Національною програмою патріотичного виховання населення, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства перед педагогами поставлено ряд завдань: утвердження високих моральних цінностей політичної культури та трудової моралі, збереження повноцінного фізичного розвитку дітей і молоді, попередження злочинності, запобігання інформації, що містить у собі елементи національної поведінки, насильства, жорстокості, порнографії, пропаганди наркотичних речовин.

Виховання органічно поєднане з процесом навчання дітей, опанування основами наук, багатством національної і світової культури.

Характер виховання повинен передбачати глибоке розуміння вихователям природи виховання, їх індивідуальних рис і можливостей, поваги до особистості дитини, турботи про її гармонійний розвиток, встановлення взаємин співробітництва у навчально-виховному процесі [5,96].

Пріоритетним є всебічний та гармонійний розвиток особистості, яка здатна до саморозвитку, самовиховання і самореалізації, у своїй діяльності керується загальнолюдськими цінностями, глибоко розуміє традиції свого народу.

Успіх виховного процесу залежить від відносин між учителем та учнем, які повинні будуватися на основі співдружності, співробітництва і ділового партнерства.

Вчитель і учень рівноправні суб'єкти навчально-виховної діяльності, тому варто більше уваги приділяти стимулюванню внутрішньої і зовнішньої активності учнів, їх оптимальній участі у суспільній діяльності.

Підвищенню результативності виховної роботи в загальноосвітньому навчальному закладі сприяє вдосконалення нових форм роботи: пошук нових систем виховання, впровадження розвиваючих технологій.

2.1 Напрями виховної роботи педагога

Вирішення завдань виховної роботи здійснюється за напрямами:

- громадянське виховання;

- родинно-сімейне виховання;

- військово-патріотичне виховання;

- трудове виховання;

- художньо-естетичне;

- моральне;

- екологічне;

- формування здорового способу життя;

- превентивне;

- сприяння творчому розвитку особистості.

Мета громадянського виховання -- сформувати свідомого громадянина, патріота, професіонала.

Головними завданнями родинно-сімейного виховання є гармонійний всебічний розвиток дитини, підготовка її до життя в існуючих соціальних умовах, реалізація її моральних цінностей з позиції добра, справедливості.

Військово-патріотичне виховання покликане забезпечити морально-політичну і практичну підготовку щодо виховання обов'язку-захисту незалежної Батьківщини, військової служби у Збройних Силах України. Головними завданнями є формування психологічних та морально-вольових якостей особистих поглядів на сучасні події, самовиховання і самопідготовки спрямовані на оволодіння певними світоглядними завданнями і уявленнями, фізичний розвиток особистості.

Трудове виховання спрямоване на формування творчої працелюбності особистості, виховання цивілізованого господаря свідомого ставлення до праці, як вищої цінності людини і суспільства, готовності до життєдіяльності і праці в умовах ринкових відносин, формування в учнів розуміння загальних основ сучасного виробництва, вміння включатись у виробничі відносини виховання дисциплінованості, організованості, бережливого ставлення до суспільної і приватної власності, природних багатств.

Художньо-естетичне виховання передбачає формування основ естетичної культури, естетичних форм і принципів, переконань та ідеалів естетичного сприймання та емоційного ставлення до прекрасного духовного збагачення учнів, розширення їх світогляду, оволодіння цінностями і знаними в озброєні школярів естетичними знаннями, виховання художнього смаку, вироблення естетичної активності бажання вносити прекрасне у життя, примножувати культурно-мистецькі надбання народу.

Моральне виховання спрямоване на прищеплення і потреби поводити себе згідно з моральними нормами прийнятими в суспільстві, виховання патріотизму, кокетливізму, свідомої дисципліни та організованості, громадянської і соціальної відповідальності, непримиренності до аморальних вчинків, до порушників норм і правил культурної поведінки.

Екологічне виховання покликане забезпечити підростаюче покоління науковими знаннями, про взаємозв'язок природи і суспільства допомогти зрозуміти багатогранне значення природи для суспільства в цілому і кожної людини зокрема. Сформувати розуміння, що природа -- це першооснова існування людини, а людина -- це частина природи. Виховати свідоме добре ставлення до неї, почуття відповідальності за навколишнє середовище, як національну і загальнолюдську цінність, розвивати творчу активність щодо охорони та перетворення оточуючого середовища, виховувати любов до рідної природи[14,45].

Отже, провідними на нашу думку у виховній роботі з підлітками щодо подолання відхилень у поведінці є громадянське, родинно-сімейне, моральне виховання, а також закладання основ здорового способу життя. Означені виховні напрями сприяють прищепленню позитивних рис характеру підлітків, які зумовлюють позитивну соціальну поведінку. Ще одним з напрямів виховання є превентивне виховання, яке безпосередньо покликане запобігати відхиленням у поведінці підлітків.

2.2 Превентивне виховання

Дане виховання передбачає реалізацію соціально-педагогічних заходів, спрямоване на попередження злочинів і злочинності вдосконалення способу життя учнів без порушень норм моралі, розвиток умов, що сприяють збереженню здоров'я та життя дітей, виявлення негативних змін у поведінці учнів, вивчення причин і умов, що сприяють скоєнню злочину, попередження їх подальшого розвитку. Організацію змістового дозвілля, покращення роботи з підлітками з девіантною поведінкою, надання їм допомоги в самовихованні.

Метою формування свідомості педагога на основі правових знань, уявлень, переконань, що склалися в нашому суспільстві, почуттів, що регулюють поведінку, почуття законності обраної мети, правомірності шляхів її реалізації, справедливості, активної протидії порушникам законів нашої країни; докорінне підвищення правової культури всіх учасників навчально-виховного процесу; формування здорового способу життя, попередження асоціальних проявів серед учнів, профілактика вживання наркотичних речовин.

Здійсненню превентивного виховання сприяють соціально-педагогічна і психолого-педагогічна профілактика та корекція відхилень у поведінці учнів, використання нестандартних форм виховання, забезпечення зайнятості та змістовного відпочинку дітей, під час канікул, допомога соціально дезадаптованим категоріям дітей, профілактика дитячої бездоглядності, просвітницька робота щодо запобігання протиправній поведінці, наркоманії, алкоголізму, захворюваності на ВІЛ СНІД та хворобами, що передаються статевим шляхом; правильне статеве виховання.

Одним із пріоритетних напрямів психолого-педагогічної виховної роботи є сприяння творчому розвитку особистості. Він спрямований на розвиток власних спостережень, пізнавальних інтересів у певній галузі знань до технічної творчості, моделювання, винахідництва, сприяння інтелектуальному, емоційному та естетичному розвитку школярів, уміння бачити пізнавальні проблеми у сфері науково-технічної, художньої, декоративно-прикладної творчості, еколого-натуралістичній, туристично-краєзнавчій, фізкультурно-спортивній діяльності.

Основними шляхами розвитку дитячих обдарувань є оптимально-побутовий, навчально-виховний процес, раціональна організація позаурочних форм роботи та ефективна взаємодія сім'ї та школи [20,47].

Ці напрями педагогічного виховання тісно взаємопов'язані між собою і утворюють цілісну систему, яка забезпечує виховання всебічно розвиненої особистості вільної, гуманної, духовно і творчо зрілої, фізично досконалої, громадянсько-відповідальної і мужньої, ініціативної і активної, здатної до вирішення складних проблем, готової до самооцінки і самовиховання.

Складний процес психолого-педагогічного виховання здійснюється за допомогою різних форм роботи, вибір яких залежить від змісту та завдань виховної роботи, вікових особливостей вихованців з урахуванням основних напрямків діяльності підлітків.

Отже, психолого-педагогічна превентивна діяльність спрямована на подолання негативних проявів у поведінці підлітків і забезпечує здоровий, творчий та культурний розвиток дитини.

Висновки

Процес інтеграції людини в суспільство завжди відбувається під його пильним наглядом. З метою існування, як злагодженої системи, суспільство в усі часи регулювало соціальну взаємодію через спеціальний механізм підтримання соціального порядку. Він називається соціальним контролем.

Внаслідок цього складається поведінка, що регулюється суспільством. Оскільки людина -- істота колективна, то приймаючи участь у колективних діях вона постійно має пристосовуватись до вимог оточуючих. Психологічний вихід до вивчення людської поведінки полягає втому, що людина рідко буває ізольована і діє цілком незалежно, її дії контролюються, або самосвідомістю (самоконтроль), або суспільством (зовнішній контроль). Але не дивлячись на жорстокий контроль в суспільстві має місце не лише поведінка, що відповідає нормам.

Існує також поведінка всупереч тим нормам, що виробило суспільство. Поведінка, конфліктує з виробленими суспільством нормами, тобто відхиляється від них, називається девіантною.

Основними компонентами проблеми є: відсутність психологічного благополуччя в родині і найближчому оточенні; низький ступінь вкладеності в соціально схвалювану діяльність і про соціальні групи однолітків, неадекватність представлень про систему суспільних відносин, норм, правил і санкцій перекручені представлення про власну особистість і оцінку її соціуму.

Девіантні підлітки не просто соціально некомпетентні, для них характерне перекручування представлень, пов'язаних з різними аспектами соціальних відносин і взаємодій. Крайній суб'єктивізм, інфантильність, відірваність від реальності соціальних представлень девіантних підлітків на погляд деяких психологів, дозволяють їх вважати проявами егоцентризму, названого тут соціальним через його поширення на світ соціальних явищ. Соціальний егоцентризм як компонент підліткової девіантності має визначені особливості. Будь-яка соціальна некомпетентність є якимось фактором, що привертає, здатним провокувати асоціальність. Перекручування представлень про соціум у кожному конкретному випадку може служити однією з причин, що приводять до відчуття власної несоціальної компетентності і неуспішності підлітків. У той же час соціальний егоцентризм, не є якимось застиглим, статистичним феноменом. Він розвивається разом з розвитком асоціальності, генералізується, обумовлює подальшу, уже велику соціальну некомпетентність і неадекватність поведінки. Після аналізу сутності напрямів виховної роботи як чинника профілактики девіацій у підлітковому середовищі можна зазначити що найбільш позитивний вплив на формування ціннісно орієнтованої особистості підлітка можуть мати такі виховні напрями, як: громадське виховання, родинно-сімейне, трудове, художньо-естетичне, моральне, екологічне, формування здорового способу життя, сприяння творчому розвитку особистості, а також превентивне виховання.

Водночас, превентивне виховання спрямоване на психолого-педагогічну профілактику та корекцію негативних проявів у поведінці підлітків і використання нестандартних форм виховання та творчому розвитку особистості.

Список використаних джерел

1. Бэрон Р., Ригардсон Д. Агрессия. СПб:, « Питер», 1999. 352с.

2. Бютнер К. Жить с агрессивными детьми. М.: Педагогика, 1991. 483с.

3. Вайзман Н. Реабилитационная педагогика М.: «Наука» 1996. 562с.

4. Василькова Ю., Василькова Т., Социальная педагогика М.: «Академия», 1999. 382с.

5. Демичева А. «Девиантное поведение в современном украинском обществе» - 1999 - №2 С. 94-98.

6. Державна національна програма “Освіта” ( Україна XXI століття )

7. Захаров А. Как предупредить отклонения в поведение ребенка. М.: Педагогика, 1989. 245с.

8. За ред. проф. Капської А. Соціальна педагогіка: Підручник. Київ: Центр навчальної літератури, 2003. 256с.

9. Кондратьев Н. Психолого-педагогыческая робота со школьниками девиантами// Психологическая наука и образование. 1999. - №3-4. 46-65.

10. Конституція України. Прийнята ВР України 28 червня 1996р.

11. Корнилова Т. и др. Фактори соціального и психологического неблагополуччя подростков в показателях методик стандартезированого інтервью и методов наблюдения // Вопроси психологии. 2001. №1. С. 107.

12. Майерс Д. Социальная психология СПб: “ Питер” , 1999. С. 629.

13. Маліхіна Т. Психолого-педагогічна робота з попередження аморальної поведінки підлітків // Рідна школа. 1999. - №9. С.50-53.

14. Нагаев В., Толстых В. Основные направления социально-психологической терапевтической и правовой реабилитации подростков- девиантов. 2001. - №3. С.40-47.

15. Основы практической психологии К., 1999. 521с.

16. Проект концепції громадського виховання особистості в умовах розвитку української державності // Педагогічна газета. - №6 (72) червень 2000 С.3-5.

17. Реан А. Агрессия и агрессивность личности. // Психологический журнал. 1996. - №5.- С.3-18.

18. Рогов Е. Настольная книга практического психолога. М.: ВЛАДОС, 2000. Книга 1. 384с.

19. Саранулова С. Неординарна та девіантна поведінка дітей // Світло. 2001. - №1. С.43-45.

20. Семенюк Л. Психологические особенности агрессивного поведение подростков и условия его корекции. М.: НПО “Модэк” 1996. 96с.

21. Словарь практического психолога / Сост. Головин С. Минск: АСТ, 2001. 800с.

22. Столяренко А. Основы психологии: Практикум. Ростов: Феникс, 2000. 576с.

Размещено на Allbest.ru