Комунікативна компетенція

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Поняття комунікативної компетенції та її роль в процесі навчання іноземної мови

1.1 Поняття іншомовної комунікативної компетенції

Основною метою навчання іноземних мов в загальноосвітній школі є розвиток здібностей учнів використовувати іноземну мову як інструмент у діалозі культур і цивілізацій сучасного світу. Як зазначено у «Державних стандартах базової і повної середньої освіти» - формування в учнів умінь і навичок іншомовного спілкування передбачає досягнення ними такого рівня комунікативної компетенції, який був би достатнім для здійснення спілкування у певних комунікативних сферах. Компетентність у навчанні мов часто асоціюється з поняттям «комунікативна компетенція». У більш загальному розумінні поняття «компетентність» означає відповідність вимогам, встановленим критеріям та стандартам у відповідних сферах діяльності та при вирішенні певного типу завдань, володіння необхідними активними знаннями, здатність впевнено досягати результатів та володіти ситуацією [14, c. 62-69]. Поняття «компетенція» вперше стало вживатися в США в 60-ті роки в контексті діяльнісного навчання, метою якого було готувати спеціалістів, здатних конкурувати на ринку праці. Спочатку «компетенції учнів» розглядалися як прості практичні навички, що формувалися в результаті автоматизації знань, пізніше компетенції перетворилися в одиниці навчальної програми.

Вважається, що компетентність - це складне особистісне утворення, що складається зі знань, умінь і навичок, які дозволяють особистості ефективно функціонувати в певній діяльності. Компетенція - це знання, вміння та навички з галузей лінгвістики (мовна компетенція, мовленнєва компетенція, соціокультурна та соціолінгвістична компетенції, стратегічна та дискурсивна компетенції) [28, c. 146-177]. Комунікативна компетенція - це знання, уміння та навички, необхідні для розуміння чужих та породження власних програм мовленнєвої поведінки, адекватних цілям, сферам, ситуаціям спілкування.

На основі аналізу навчальних програм, підручників, методичних посібників з викладання мов, передового досвіду вчителів визначено, що основним підходом у навчанні мов є комунікативний підхід. Комунікативної компетенції учні набувають при вивченні мови за комунікативним методом, основу якого складає переорієнтація з форми на функцію, з лінгвістичної компетенції на комунікативну, з мовної правильності на спонтанність та автентичність, тобто природність комунікації. Комунікативно-орієнтоване навчання мов передбачає розвиток знань, мовленнєвих умінь та навичок [30, c. 76]. Разом з тим, сучасний світ вимагає значно вищих компетенцій, ніж спілкування на елементарному рівні. Ця мета передбачає взаємопов'язаний розвиток компетенцій учнів засобами іноземної мови для підготовки їх до міжкультурного спілкування в різноманітних сферах життєдіяльності. Відправним пунктом в організації такої роботи є розуміння того, що найнадійніший шлях перетворення навчання мови у розвиваючий процес - це можливість поставити учнів перед необхідністю вирішувати комунікативні завдання, тобто завдання спілкування, оскільки вони є важливою умовою та необхідним компонентом праці, пізнання та орієнтації людини у світі [10, c. 48].

Одиницею організації навчального матеріалу і навчального процесу є ситуація, що розглядається в широкому соціокультурному контексті, тобто з використанням елементів, що дозволяють створити умови для прилучення учнів до культури країни досліджуваної мови, до психології її носія [27, c. 14]. Спілкування, як правило, проходить у безпосередньому контакті учасників, обізнаних з умовами, в яких відбувається комунікація. Спілкування людей у реальному житті відбувається завдяки виникненню потреби в реалізації певного комунікативного наміру, досягнення або недосягнення якого визначає результат мовленнєвого спілкування. Важливо враховувати ситуативний характер мовлення, а саме: хто говорить (пише), про що, з якою метою, кому, за яких обставин, який передбачається результат спілкування та ін. У ході спілкування комуніканти виступають як носії певних соціальних стосунків, що виникають в тій чи іншій сфері діяльності і реалізуються в конкретних мовленнєвих ситуаціях.

1.2 Формування іншомовної комунікативної компетенції в школі

Формування комунікативної компетенції можливе за умови моделювання у навчальному процесі типових ситуацій реального спілкування, що виникають у різних сферах життя і стосуються різних тем. У зв'язку з цим навчальна діяльність учнів організовується таким чином, щоб вони виконували вмотивовані дії з мовленнєвим матеріалом для вирішення комунікативних завдань, спрямованих на досягнення цілей та намірів спілкування [4, c. 12].

На формування комунікативної компетенції впливає низка факторів. Визначають внутрішні та зовнішні фактори. До внутрішніх відносять: мотиваційну сферу; внутрішню позицію особистості; розвиток та становлення «Я» та почуття ідентичності особистості. До зовнішніх факторів відносять соціальні умови: суспільство, в якому вживається конкретна мова, його соціальну структуру, різницю між носіями мови у віці, соціальному статусі, рівні культури та освіти, місці проживання, також різницю у їхній мовленнєвій поведінці в залежності від ситуації спілкування. Внутрішні та зовнішні фактори взаємопов'язані, зовнішні залежать від внутрішніх і навпаки [6, c. 176]. Постійні зміни, що проходять у нашому житті та житті нашої країни, вимагають високого рівня компетентності в усіх вищезазначених питаннях, адекватної поведінки у певній соціально-психологічній ситуації для досягнення мети бути високоосвіченою особистістю.

Формування відповідного рівня комунікативної компетенції відбуватиметься за наявності сприятливих дидактичних умов. Сприятливими дидактичними умовами вважається доцільним визначити: врахування вікових особливостей учнів; успішну соціалізацію та сприятливі соціальні умови; відпрацювання вчителями оптимальних механізмів мовлення; педагогічну майстерність вчителя; стимулювання учнів до вивчення мови; впровадження прийомів активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів; забезпечення учнів методичними матеріалами, що містять необхідну інформацію для комплексного формування комунікативної компетенції; розвиток пізнавальної діяльності учня; сприятливі умови та комунікативну поведінку співрозмовників; моделювання у навчальному процесі типових ситуацій спілкування [2, c. 128].

Отже, комунікативна діяльність - це система послідовно розгортаючихся дій, кожна з яких спрямована на вирішення завдання і може бути розглянута як певний «крок» у напрямку до мети спілкування. Комунікативна діяльність - це складна багатоканальна система взаємодії людей. Комунікативна компетентність є необхідною умовою успішної реалізації особистості. Компетентнісний підхід до вивчення мов є необхідним в умовах сьогодення для успішного досягнення цілей у реальних життєвих ситуаціях [13, c. 69-74].

2. Спілкування як особливий вид комунікативної діяльності

2.1 Термін «спілкування» у визначенні вчених-лінгвістів

Визначаючи потреби як початок діяльності, більшість учених розглядає спілкування у співвідношенні з діяльністю, але підходить до цього по-різному: спілкування і діяльність - дві рівнозначні категорії буття людини (Б.Ф. Ломов, Л.П. Буєва); спілкування є одним із проявів діяльності (Г.М. Андрєєва); спілкування є особливим видом діяльності (О.О. Леонтьєв, МЛ.Лісіна, Р.С.Нємов). У багатьох працях спілкування визначається як особливий специфічний різновид діяльності, що, насправді, адекватно комунікативній діяльності.

Певний розвиток думки О.О. Леонтьєва про спілкування як особливий вид діяльності можна помітити у Б.Д. Паригіна [28, с. 35]. На його думку, спілкування і діяльність співвідносяться як два кола, внаслідок чого спілкування виступає як умова будь-якої діяльності або у вигляді специфічної комунікативної діяльності. Таке розуміння спілкування слугує логічною основою для використання терміну «комунікативно-діяльнісний підхід до навчання іноземних мов», оскільки саме поєднання дефініцій діяльності та спілкування при збереженні ними самостійності дозволяє будувати процес навчання як процес комунікативної діяльності. Аналіз психолінгвістичної та дидактичної літератури свідчить про відсутність на сьогодні єдиного, загальноприйнятого підходу в дослідженні проблем спілкування у процесі навчальної діяльності [18, c. 29-35]. Розробка зазначеної проблеми психологами, педагогами, лінгводидактами, методистами здійснюється здебільшого у межах існуючих у відповідних науках установок і тенденцій. У загальній проблематиці лінгводидактики питанню спілкування, в тому разі й безпосередньо мовленнєвого, відводиться вагоме місце (М.С. Вашуленко, О.О. Леонтьєв, Ю.І. Пассов, І.О. Зимня) [17, c. 136]. З її вирішенням пов'язується ряд практичних заходів, спрямованих на оптимізацію навчально-виховного процесу, підвищення ефективності навчальної діяльності, тощо. У галузі навчання іноземної мови зазначена проблема постає стрижневою, оскільки навчання спілкування визначається тут метою навчання [3, с. 47]. У контексті сучасних проблем навчання іноземної мови важливо звернути увагу на структуру спілкування.

Виділяють такі три взаємозв'язаних його сторони:

комунікативна - обмін інформацією між індивідами;

інтерактивна - організація взаємодії суб'єктів, що спілкуються (суб'єкт - суб'єктні відносини), тобто обмін не тільки знаннями, думками, ідеями, але й діями, зокрема під час побудови спільної стратегії взаємодії;

перцептивна - процес взаємного сприймання і розуміння комунікантів, пізнання ними одне одного [11, с. 58]. Усі ці сторони у спілкуванні як багатомірному процесі виступають єдиним цілим.

2.2 Міжособистісне спілкування як форма задоволення комунікативної потреби

Міжособистісне спілкування є однією з форм задоволення комунікативних потреб людини, воно сприяє самовираженню особистості, повному взаєморозумінню співрозмовників і, нарешті, швидкому отриманню необхідної інформації. Серед сучасних вчених поширене розуміння діалогу як засобу безпосереднього спілкування (В.В. Андрієвська, Г.О. Балл, О.В. Киричук) [25, c. 17]. Такий підхід дає реальну можливість об'єднання двох методологічних установок: діяльнісної (встановлення міжособистісної взаємодії як засобу і побічного продукту спільної діяльності) та особистісної (досягнення взаєморозуміння як мети і прямого продукту міжособистісної взаємодії). У діалогічному спілкуванні «обличчям до обличчя» з носіями іншої мови для досягнення комунікативної мети особливо важливо орієнтуватись у соціальному та культурному контекстах комунікації [20, c. 242]. Засобами комунікативної діяльності є різні знакові системи, передусім мовлення. Не випадково функціональне значення людського мовлення як засобу і чинника соціального спілкування в останній час все більше стає предметом спеціальних досліджень. Важливою є концепція «мовленнєвого спілкування», запропонована О.О. Леонтьевим, де спілкування розглядається передусім як мовленнєва діяльність, котра аналізується у взаємозв'язку зі спілкуванням і з точки зору її психологічної обумовленості [19, с. 25]. Автор обґрунтував психологічну структуру процесу мовленнєвого спілкування, визначив місце планування, мотивації, результативності й нормативності у цьому процесі [19, с. 47]. І.О. Зимня, розвиваючи концепцію О.О. Леонтьєва, розглядає вербальне спілкування як суспільно-комунікативну діяльність [12, с. 98]. Можна стверджувати, що у сучасній соціальній психології, психолінгвістиці, методиці викладання мов (Т.М. Дрідзе, І.О. Зимня, О.О. Леонтьев та ін.) поширеним саме такий підхід до мовленнєвої комунікації. На думку Т.М. Дрідзе, сьогодні він набуває особливого значення [9, с. 30] і є найбільш прийнятним у сучасних умовах навчання іноземних мов у середній школі.

Отже, у спілкуванні пізнання пов'язане з комунікацією, а відтак, спілкування може бути ідентифіковано як комунікативно-пізнавальний процес (Т.М. Дрідзе) [26, c. 34]. З таких позицій воно передбачає спільність комунікативних знань, про що зазначається, як засвідчив проведений нами аналіз відповідної наукової літератури, в усіх концепціях спілкування. Сутність цього чинника розкриває Є.Ф. Тарасов, звертаючись до психологічного розуміння комунікації як опосередкованого мовленням сприйняття реального світу. Він зазначає, що на початку комунікативного ланцюга знаходиться об'єкт реального світу, на який хоче вказати той, хто говорить. Для того, щоб комунікація відбулась, необхідна наявність психічного образу цього об'єкту у психіці відправника повідомлення. У випадку успішної комунікації в отримувача мовленнєвого повідомлення виникає психічний образ (об'єкту), аналогічний психічному образу у відправника повідомлення [15, с. 23-24]. Проблема смислового контакту та презентації знань постає надзвичайно актуальною у процесі оволодіння іноземними мовою та культурою. В інших випадках способи існування знань про оточуючий світ не впливають істотно на спілкування. Ефективність смислового контакту залежить також від рольової поведінки, мовленнєвого та немовленнєвого етикету, кінетичної поведінки, емоційних інтонацій та ін., тобто семіотичних засобів [1, с. 62]. В іншомовному спілкуванні цей чинник набуває особливого значення, адже знакові засоби спілкування у процесі комунікації заступають предмети та процеси реального світу, і така заміна можлива лише тоді, коли відомим є значення знаку [3, с. 25]. Спільність комунікативних знань і засобів у комунікантів є фундаментальною характеристикою спілкування, на чому наголошується у багатьох наукових працях.

Підсумовуючи, слід сказати, що більшість учених розглядає спілкування у співвідношенні з діяльністю. Спілкування - це, по-перше, складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, що виникає на основі потреб і спільної діяльності та включає в себе обмін інформацією, сприймання та розуміння іншого; по-друге, це взаємодія суб'єктів через знакові засоби, викликана потребами спільної діяльності та спрямована на значимі зміни стану, поведінки партнера [5, c. 43].

Міжособистісне спілкування - процес предметної та інформаційної взаємодії між людьми, в якому формуються, конкретизуються, уточнюються і реалізуються їх міжособистісні відносини (взаємовплив, сприйняття одне одного тощо) та виявляються психологічні особливості комунікативного потенціалу кожного індивіда. Міжособистісне спілкування є взаємодією людей, в якій кожен учасник реалізує певні цілі, водночас пізнаючи і змінюючи себе й співрозмовника [21, c. 262].

3. Роль мережі Інтернет в процесі формування комунікативної компетенції іноземної мови

комунікативний компетенція інтернет мова

3.1 Визначення цілей використання Інтернету для вивчення іноземної мови

Зараз вже всі розуміють, що Інтернет володіє колосальними інформаційними можливостями і не менш вражаючими послугами. Але потрібно не забувати, що, якими б властивостями ні мало той чи інший засіб навчання, інформаційно-предметна середа, первинними є дидактичні завдання, особливості пізнавальної діяльності учнів, зумовлені певними цілями освіти. Інтернет з усіма своїми можливостями і ресурсами - засіб реалізації цих цілей і завдань [38, c. 12].

Тому перш за все слід визначитися, для вирішення яких дидактичних завдань у практиці навчання іноземних мов можуть виявитися корисними ресурси та послуги, які надає всесвітня мережа.

Інтернет створює унікальну можливість для тих, хто вивчає іноземну мову користуватися автентичними текстами, слухати і спілкуватися з носіями мови, тобто він створює природне мовне середовище.

Основна мета - формування комунікативної компетенції, всі інші цілі (освітня, виховна, розвиваюча) реалізуються в процесі здійснення цієї головної мети. Комунікативна компетенція в сучасному її розумінні передбачає формування здатності до міжкультурної взаємодії [22, c. 122].

У наш час саме ця мета є і найбільш затребуваною будь-якими категоріями учнів, що вивчають іноземну мову.

Інтернет стає все більш необхідною умовою одержання і передачі інформації. Основна інформація в мережі викладена англійською мовою. Проте стрімко розвиваються інформаційно-предметні середовища в Інтернеті на інших мовах.

Специфіка предмета «іноземна мова» полягає в тому, що провідним компонентом змісту навчання іноземної мови є не основи наук, а способи діяльності - навчання різним видам мовної діяльності: говорінню, аудіюванню, читанню, письму [15, c. 40-45]. У відповідності ж з психологічною теорією діяльності навчання будь-якого виду діяльності відбувається в процесі її виконання, дій та операцій, з нею пов'язаних. Тому для навчання учнів різним видам мовленнєвої діяльності необхідно надати практику кожному учню в тому виді мовленнєвої діяльності, який він в даний відрізок часу опановує. В основі формування умінь в будь-якому вигляді іншомовної мовленнєвої діяльності лежать слухомоторні навички. Отже, пріоритет у навчанні іноземної мови належить усним вправам. У цьому основна специфіка предмета і основні труднощі викладання, особливо якщо мова йде про формування умінь говоріння [19, c. 41].

Слід мати на увазі і ще одну особливість предмета «іноземна мова». Навчати мовленнєвої діяльності можна лише в спілкуванні, живому спілкуванні. А для цього потрібен партнер. Комп'ютерна програма, CD - ROM диск, якими б інтерактивними при цьому вони не були, можуть забезпечити лише спілкування з машиною, а не з живою людиною. Вийняток становлять комп'ютерні телекомунікації, коли учень вступає в живий діалог (письмовий або усний) з реальним партнером - носієм мови. Крім того, комунікативна компетенція найтіснішим чином пов'язана з лінгвістичною, а також з культурознавчою, зокрема з країнознавчою компетенцією. Отже, система навчання іноземної мови повинна бути побудована таким чином, щоб учням була надана можливість знайомства з культурою країни мови, що вивчається [16, c. 263].

Необхідно навчити школярів поважати прояви цієї культури, тобто бути здатним до міжкультурної взаємодії. Зрозуміло, частково це завдання вирішується за допомогою добору змісту в підручники, навчальні посібники. Але справжнього знайомства все-таки не відбувається.

Якщо мати на увазі Інтернет, то також насамперед важливо визначитися, для яких цілей ми збираємося використовувати його можливості і ресурси.

Наприклад:

1) для включення матеріалів мережі в зміст уроку (інтегрувати їх у програму навчання);

2) для самостійного пошуку інформації учнями в рамках роботи над проектом;

3) для самостійного вивчення, поглиблення знань іноземної мови, ліквідації прогалин у знаннях, уміннях, навичках;

4) для систематичного вивчення певного курсу іноземної мови дистанційно під керівництвом викладача.

Все це, цілком очевидно, різні завдання, об`єднані, проте, єдиною метою навчання - формуванням комунікативної компетенції. Виходячи з специфіки предмета, знаючи дидактичні властивості і функції мережі Інтернет, її можливості і ресурси, можна визначити, для вирішення яких дидактичних завдань можуть використовуватися ті чи інші послуги і ресурси в мережі. Тільки після цього можна визначатися з методикою їх застосування на уроці або в позаурочний час, в очній або дистанційній формах навчання [33, c. 222].

3.2 Визначення можливостей використання інтернету як засобу навчання

Прямий вихід в Інтернет на уроці практично виключається, оскільки навряд чи можна знайти якусь прийнятну кількість кабінетів іноземної мови в наших школах, обладнаних достатньою кількістю комп'ютерів з доступом в Інтернет. Хоча слід сказати, що деякі вчителі, маючи в кабінеті всього один комп'ютер і доступ в Інтернет, намагаються використати і цю малу можливість на уроці.

Отже, тут потрібно шукати інші шляхи. До речі, особливо у великих містах слід враховувати той факт, що вже чимало сімей мають домашні комп'ютери з реальним доступом в Інтернет і вчителю варто враховувати таку можливість [35, c. 137].

Однак перед тим, як дати учням домашнє завдання, яке передбачає використання Інтернет ресурсів, доведеться враховувати конфігурацію, що використовується для цих цілей комп'ютера:

- чи оснащений комп'ютер звуковою платою, звуковими колонками;

- чи оснащений комп'ютер відеокамерою для проведення відеоконференцій з партнерами.

Що стосується звукової плати, то переважна більшість сучасних комп'ютерів мають її у своїй конфігурації. Що ж до відеокарти або веб-камер, що підключаються до комп'ютера, то в нашій країні це поки що екзотика, досить дорога і тому мало доступна для маси користувачів. Тому теоретично (тобто технічно) завдання організації усного спілкування з носіями мови може бути здійснена. Практично ж для більшості користувачів така послуга мережі виявляється поки недоступною. Звідси можна розраховувати на можливості Інтернету забезпечувати учнів текстовою, графічною (статичною або динамічною) і звуковою інформацією. Ось на ці можливості мережі Інтернет вчитель має розраховувати при аналізі можливих способів використання ресурсів та послуг мережі на уроках іноземної мови і в позакласній діяльності учнів [29, c. 6-14].

Існує багато можливостей, які може використати вчитель при роботі з мережею, наприклад:

- учитель може до уроку підібрати ті чи інші автентичні матеріали для читання;

- якщо комп'ютер має звукову плату, можна записати (з певними технічними умовами) і звукову інформацію (мова політичних і державних діячів, цікаві виступи на різні теми носіїв мови з найрізноманітніших питань);

- провести усне обговорення отриманих електронною поштою листів партнерів по проекту;

- провести в групах співробітництва обговорення, дискусію з тієї чи іншої проблемної інформації, отриманої з ресурсів мережі Інтернет, а потім організувати загальну дискусію всього класу;

- провести лінгвістичний аналіз певних повідомлень, усних або письмових висловлювань носіїв мови, що містять фразеологізми, реалії, ідіоми, прислів'я, приказки, неологізми, що відбивають специфіку функціонування мови, що вивчається в культурі народу;

- використовувати хоча б фрагментарно художні твори авторів країни досліджуваної мови, отримані у віртуальних бібліотеках. Особливо це благодатний матеріал для різного роду проектів, дискусій;

- використовувати матеріали електронних граматичних довідників, пропонованих у них вправ, а також лексичних довідників, словників, довідників країнознавчого характеру, матеріалів дистанційних курсів, наявних у відкритому доступі для включення їх в урок [34, c. 328-330].

Висновки

Отже, у контексті дослідження усного мовлення як основи формування комунікативної компетенції учнів старших класів середньої школи треба відмітити, що мовленнєва діяльність постає одночасно метою, змістом, формою і засобом навчання. Вона має певну структуру, до якої входять наступні категорії усномовленнєвого спілкування: ситуація, роль, позиція, спільнота, вид і сфера комунікації. Отже, на основі аналізу сучасної вітчизняної та зарубіжної психолого-педагогічної літератури можна зробити висновок, що проблемі розвитку комунікативних умінь надавалася значна увага. Вона розглядалася багатоаспектно й неоднозначно. Осмислення результатів дослідження праць учених дозволяє охарактеризувати комунікативні уміння як структурний компонент особистості вчителя, що визначає можливість здійснення взаємодії у площині «суб'єкт-суб'єкт». Комунікативні уміння як феномен особистості відносяться до продувної діяльності, формуються й розвиваються в ній.

Через те, що рівень розвитку нашої країни не є таким, що дозволяв би мати в кожній школі Інтернет мережу, деякі з наведених методів, нажаль, неможливі для використання під час уроку. Однак практично кожен учень має вдома комп'ютер з виходом в Інтернет, тому такі завдання доцільно задавати як домашню роботу або проект на довгий термін виконання (1-2 місяці).

Список джерел

1. Алхазишвили А.А. Психологические основы обучения устной речи. - Тбилиси. Ганатлеба, 1974. - 158 с.

2. Артемов В.А. Психология обучения иностранным языкам. - М.: Просвещение, 1969.-279 с.

3. Беляев Б.В. Очерки по психологии обучения иностранным языкам. - М., 1965. - изд. 2. - 227 с.

4. Беляев Б.В. Психологические основы усвоения лексики иностранного языка: Пособие для преподавателей и студентов. - М.: Просвещение, 1964. -136 с.

5. Бодалев А.А. и др. Общение как предмет теоретических и прикладных исследований: Избранные психологические труды. - М.: Международная педагогическая академия, 1995. - 326 с.

6. Бодалев А.А. Личность и общение: Избранные труды. - М.: Педагогика, 1983. - 271 с.

7. Гез Н.И. Формирование коммуникативной компетенции как объект зарубежных методических исследований // Иностранные языки в школе. -1985. - №2. - С. 17-24.

8. Григорьева, Т.З. Новый когнитивно-интеллектуальный подход к компьютерной лингводидактике Текст. / Т.З. Григорьева // Новые направления в методике преподавания иностранных языков в школе и вузе. СПб.: Образование, 1992. - С. 66-71.

9. Дридзе Т.М. Язык и социальная психология. - М.: Высшая школа, 1980. - 224 с.

10. Жинкин Н.И. Речь как проводник информации. - М.: Наука, 1982. - 159 с.

11. Зимняя И.А. Психологические аспекты обучения говорению на иностранном языке. - М.: Просвещение, 1978. -159 с.

12. Зимняя И.А. Психология обучения иностранным языкам в школе. - М.:Просвещение, 1991. - 220 с.

13. Инханян Н.Б. Лингвистические основы формирования в языковом педагогическом вузе лингвосоциокультурной компетенции // Іноземні мови. -1995. - №3-4.-С. 69-74.

14. Колшанский Г.В. Вопросы обучения иностранным языкам в аспекте коммуникативной лингвистики // Методы интенсивного обучения иностранным языкам. - М.: МІ1ІИИЯ им. М. Тореза, 1982. - С. 62-69.

15. Коростелев B.C., Пассов Е.И. Принципы создания системы коммуникативного обучения иноязычной культуре // Иностранные языки в школе. - 1988. - №2. - С. 40-45.

16. Крысько В.Г. Психология и педагогика в схемах и таблицах. - Минск: Харвест, 1999.-384 с.

17. Леонтъев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. - М.: Политиздат, 1977. -304с

18. Леонтьев А.А. Внеязыковая обусловленность речевого акта и некоторые вопросы обучения иностранному языку // Иностр. языки в школе. - 1968. - №2.-С. 29-35.

19. Леонтьев А.А. Некоторые проблемы обучения русскому языку как иностранному. - М.: Изд-во МГУ, 1970. - 80 с.

20. Леонтьев А.А. Основы психолингвистики. - М.: Смысл, 1999. - 287 с.

21. Леонтьев А.А. Психология общения: Пособие для дополнительного образования. - М.: Смысл, 1997. -365 с.

22. Леонтьев А.А. Язык, речь, речевая деятельность. - М.: Просвещение, 1969. -214 с. (2)

23. Лурия А.Р. Язык и сознание. - М.: Изд-во МГУ. - 1979. - 320 с.

24. Людина в сфері гуманітарного пізнання. - К.: Український Центр духовної культури, 1998. - 408 с.

25. Методика навчання іноземних мов у середніх навчальних закладах: Підручник / Кол. авторів під керівн. С.Ю.Ніколаєвої. - К.: Ленвіт, 1999. - 320 с.

26. Общение, текст, высказывание. - М.: Наука, 1989. -175 с.

Размещено на Allbest.ru