Сутність, ознаки та особливості сучасної професійної спрямованості студентів – майбутніх вчителів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сутність, ознаки та особливості сучасної професійної спрямованості студентів - майбутніх вчителів

Центрованість сучасного реформування освіти на психологізації й педагогізації свідомості громадян зумовлює потребу формування й розвитку психологічно грамотних та висококваліфікованих майбутніх учителів з особистісно орієнтованою спрямованістю в навчанні й вихованні учнів. Звичайно, підготовка такого спеціаліста залежить, головним чином, від його професійно-педагогічної спрямованості [55, с.89].

Формування професійно-педагогічної спрямованості в студентів педвузу є однією із найважливіших проблем педагогіки вищої школи. Під спрямованістю в загальному плані в психології розуміють такі психологічні властивості особистості, які визначають основний напрям діяльності людини в різноманітних конкретних обставинах життя. Це стійка домінуюча система мотивів, яка визначає внутрішні позиції особистості, тобто її ставлення до дійсності, до різних видів діяльності, до науки, мистецтва, суспільства, до самого себе [52, с.78].

Професійне самовизначення являє собою особистісну характеристику студента, яка включає свідому та обдуману суб'єктивну позицію щодо майбутньої професійної діяльності, структуру якої складають професійна самосвідомість, професійна направленість, професійна компетентність. Процес перетворення студента в спеціаліста повинен контролюватися самими студентами за чіткими, зрозумілими їм критеріями. Тільки в такому випадку можна розраховувати на виникнення пізнавальної мотивації і перетворення її в професійну мотивацію, в зацікавлену участь студентів в процесі переходу від навчання до праці [1, с.85].

Під рівнем професійного самовизначення розуміється ступінь відповідності провідного мотиву переваги професії (отже, особистісного змісту) об'єктивному змісту професії. При високому рівні спрямованості близьким і потрібним людині є найбільш істотне в даній діяльності, те, у чому полягає її об'єктивне призначення. При низькому рівні спрямованості провідний мотив виражає потребу не стільки в діяльності, скільки в різних, пов'язаних з нею обставинах. Основний показник рівня - змістовність і глибина професійного інтересу з урахуванням його статусу в системі мотивів, що визначають професійну спрямованість. Очевидно, що без досить високого рівня професійної спрямованості оптимальна взаємодія між людиною і працею, що обирається нею, є неможливою. Тільки за цієї умови можна прогнозувати успішний розвиток творчих і моральних сил особистості в процесі праці. І можна стверджувати, що саме у практично спрямованих наукових дисциплінах, які вивчаються майбутніми педагогами, переважно формується необхідна мотивація до майбутньої професії, в той час, як теоретичні роздуми та міркування про цінність обраного шляху тільки натякають на можливість успішної самореалізації або підкріплюють вже сформовані мотиви (якщо вони дійсно стійкі та глибинно-особистісні, а не зовнішні та ситуативні) [6, с.37].

Професійно-педагогічну спрямованість дослідники розглядають переважно як систему особистісних якостей, які визначають внутрішнє розуміння мети й завдань педагогічної діяльності і які залежать від характеру провідного мотиву в структурі мотивації майбутнього педагога. Водночас, багато вчених стверджує, що на формування цього структурного компонента особистості фахівця значно впливають психологічні знання та усвідомлення студентами їхньої значущості в професійному становленні.

Виходячи з теоретичного аналізу основних положень, професійно-психічну спрямованість ми розглядаємо як складову професійно-педагогічної структури, від сформованості якої залежить, як особистість виконуватиме професійно-педагогічні завдання [55, с.90].

Під професійно-психологічною спрямованістю майбутнього вчителя ми розуміємо таке динамічне психічне утворення, яке характеризується усвідомлюваними особистістю домінуючими професійними мотивами, що визначать стійке, тривале, активно-дійове позитивне ставлення особистості до опанування психологічних знань, умінь, навичок, і забезпечує ефективність виконання виховних, освітніх і розвивальних завдань у майбутній професійній діяльності.

Професійно-педагогічна й професійно-психологічна спрямованості (ППС) в компонентній структурі загальної спрямованості особистості на професію вчителя діалектично взаємопов'язані - залежать одна від одної і доповнюють одна одну. Суть їхньої взаємодії полягає в розвитку й формуванні усвідомленого, активного дійового ставлення не тільки до опанування фахових, але й до опанування психолого-педагогічних знань, набуття вмінь і навичок, до їхньої інтеграції й перенесення на дії інших людей до розвитку й закріплення раніше набутих (до вступу у вищий навчальний педагогічний заклад) професійно важливих якостей [55, с.90].

Звісно, таке розуміння означеної проблеми потребує чіткого визначення змістових параметрів і характеристик ППС. Виділяють два аспекти ППС - особистісний і процесуальний .

Перший, особистісний, - це сукупність тих домінуючих форм особистісної спрямованості майбутнього вчителя, що спричинюють його вираження. Складовими цього аспекту є:

потреби (в досягненні професійно-педагогічної мети, педагогічному спілкуванні, професійному самовираженні, самопізнанні), що обумовлюють професійно значущу мотивацію;

інтерес (до програмних і позапрограмних психолого-педагогічних знань, до себе самого та інших людей, до професії вчителя);

ідеали (наслідування педагога-«ідеалу», прагнення до професійного вдосконалення, «еталонного» рівня вчителя);

переконання в потребі й важливості психологічних знань, навичок та вмінь для успішного педагогічного практикування, самопізнання й саморозвитку;

світогляд як система знань про формування особистості дитини;

бажання одержати диплом, фахову освіту, пізнати себе та інших людей, бути незалежним, самоутвердитися;

самооцінка (загальноосвітня та професійна);

У другому, процесуальному, аспекті ППС особистості майбутнього вчителя виділяють три складові:

когнітивну - наявність психолого-педагогічних знань і усвідомлення способів самопізнання, професійно-особистісної самоактуалізації. Умовно можна виділити: «початковий» вид, що дає можливість фіксувати й планувати не тільки наявну ППС особистості студента, але й перспективи її розвитку, та мовно-мисленнєвий вид (логічне переосмислення й трансформація знань у практичну сферу діяльності), що проявляється під час педагогічної практики;

емоційно-оцінну - проявляється в позитивному ставленні до майбутньої професії, знань психології, в захопленні додатковою літературою з предмета, у виявленні своїх почуттів і в ставленні до того чи іншого обговорюваного психічного явища, в самооцінці; характеризує зміст уявлень особистості студента про себе як майбутнього педагога, відображає ставлення до себе в цілому чи до окремих сторін своєї навчально-педагогічної діяльності;

поведінкову - проявляється в активності кожного студента в навчальній діяльності з курсів психології, в самопізнанні й спрямованій, наполегливій роботі над удосконаленням своїх особистісних психічних якостей, професійних навичок і вмінь.

Надання сучасної вищої та середньої спеціальної освіти можна успішно виконати лише на основі розроблення концептуальних основ формування особистості професіонала на новій предметній основі, що включає інтеграцію навчальної, наукової та виробничої діяльності студента. Метою діяльності стає не просто засвоєння деякої частини змісту соціального досвіду, зафіксованого у вигляді навчальної інформації, а формування навичок до виконання функцій на основі цих знань [34, с.53].

професійна спрямованість самовизначення студент педагог

Таблиця 1.1 Якісна характеристика рівнів сформованості професійно-психологічної спрямованості (ППС) особистості майбутнього вчителя (за Яремчук С.В. [55, с. 91])

Передумовою підвищення якості підготовки майбутніх спеціалістів є вивчення професійної мотивації студентів. Необхідно знати мотиваційні характеристики, професійні прагнення та інтереси на етапі професійної орієнтації людини. Тут неприпустимі помилки у визначенні справжніх мотивів вибору професії. Важливо забезпечити гармонійне поєднання особистих і суспільних інтересів. Але в роботі сучасної школи є низка вад організації професійної орієнтації учнів [34, с.53]:

Більшість учителів у своїй повсякденній роботі не надають належної уваги виявленню схильностей та здібностей школярів.

Не складені розгорнуті психологічні характеристики розвитку схильностей і здібностей, а тому немає можливості простежити розвиток здібностей учнів у динаміці, отож професійна орієнтація проводиться наосліп і вибір професії відбувається випадково.

Немає кваліфіковано складених характеристик-анотацій різних професій, і це призводить до того, що випускники потрапляють на робочі місця, які їм не підходять.

Практично в нашій освіті поки що є тільки вибір напряму: гуманітарний, технічний, медичний тощо. Технічні ВНЗ проводять іспити з математики, фізики, хімії, але можливості випробувати себе як майбутнього інженера не надається. Спеціальних іспитів, тестування, співбесід з випускниками немає, а тому деякі студенти вже з перших курсів відчувають розчарування в обраній спеціальності і починають погано вчитися. Потім багато хто з них змінює професію, що призводить до плинності кадрів на виробництві, втрат кращого часу для оволодіння професією, на якій людина зрештою зупинилася. Водночас багато сучасних фірм, оголошуючи конкурс на ту чи іншу посаду, пропонують претендентові пройти тест-випробування, за результатами якого його приймають на роботу. І часто виявляється, що, незважаючи на диплом, у людини немає об'єктивних даних для певного фаху. Можливо, такі тести потрібно розробити на рівні школи або ВНЗ. Ми маємо з самого початку навчання у ВНЗ дати можливість студенту впевнитись у своєму виборі, перевірити свої сподівання на здобуття тієї спеціальності, до якої він прагнув. В умовах ВНЗ легше переорієнтуватись у виборі [34,с.54].

Навчальний процес і трудове навчання, взяті разом, - важливі фактори, під впливом яких формуються професійні інтереси школярів. У міру засвоєння майбутньої професії змінюються і мотиви поведінки учнів. У період професійної підготовки вони звичайно закріплюються та розвиваються. Від особливостей динаміки мотивацій залежить у цілому ставлення до навчальної і майбутньої професійної діяльності.

Стає очевидною необхідність об'єднати питання професійної орієнтації, професійного самовизначення молоді, професійної підготовки і професійної діяльності в усіх ланках: родина, школа, система профосвіти і підприємство. Розглянемо вирішення цього питання на рівні професійної підготовки у ВНЗ. Формувати професійну спрямованість - означає закріплювати позитивне ставлення, інтерес до майбутньої професії, нахили і здібності до неї, прагнення усвідомити завдання виробництва, розвивати ідеали, погляди, переконання, престиж професії майбутнього спеціаліста [34, с.54].

В успішному розв'язанні завдань формування професійної спрямованості основоположні такі умови:

Орієнтація студентів на засвоєння змісту, форм, засобів і способів майбутньої професійної діяльності. Процес передачі знань може і повинен відбуватися через організацію певних форм зовнішньої предметної діяльності, вростання індивіда у професійну культуру, завдяки чому складаються певні форми психіки, свідомості людини. Змінюючи діяльність, її зміст і умови здійснення, дістаємо можливість формування відповідної психічної діяльності. Діяльний підхід є ключем до виявлення, організації, змісту і визначення самих цілей і завдань вищої освіти.

Високий рівень володіння змістом відповідної професійної діяльності, усвідомлення цього змісту. Орієнтація діяльності студента на глибинні, сутнісні характеристики матеріалу означає, що знання спеціаліста з вищою освітою мають бути системними, бо тільки через системність у вивченні процесів і явищ дійсності можна прогнозувати відповідний розвиток і зміну цієї дійсності в особистій діяльності.

У навчальному процесі вищої школи ключове значення має практика. Нагромадження теоретичних знань, навчальної інформації «працює» на утвердження студента в правильності обраної спеціальності лише до певного моменту. І що швидше він ознайомиться з умовами майбутньої професійної діяльності, залучений до найпростіших справ, то краще [34,с.55].

Категорія «орієнтація» - своєрідний фокус, в якому сходяться різні точки зору на особистість. З нею переплітаються всі основні поняття, що розробляються в філософії, соціальній психології, соціології, педагогіці. За результатами соціологічних досліджень, проведених у Київському Національному університеті імені Т. Шевченка та Київському Національному університеті культури та мистецтв, у системі ціннісних переваг і орієнтацій сучасного студентства прагнення «зробити професійну кар'єру» і «бути вільним та незалежним у своїх рішеннях та вчинках» виявили майже 80 відсотків. Багатства прагнуть 28 відсотків молодих людей. Така ціннісна орієнтація, як прагнення «принести користь своїй країні», виявилася не надто популярною - 38 відсотків. Ці показники свідчать про не дуже високу активність молодих людей щодо праці на користь Батьківщини, певну інертність та відстороненість від усього, що відбувається в суспільстві. Напевно, в умовах сьогодення - «виживає сильніший» - більшість молодих людей переймаються вирішенням своїх власних проблем, а не суспільства загалом [19,с.18].

Цікаво розглянути сформовані в сучасних суспільних умовах ціннісні орієнтації молоді залежно від віку респондентів. Існує певна тенденція: з віком, набуттям життєвого досвіду в настроях людей молодіжні ілюзії поступаються місцем реалізму, раціоналізму. Такі цінності, як багатство, кар'єра, влада, слава, більше приваблюють студентів I-II курсів. Це вік, коли ще здається, що попереду безліч невикористаних можливостей, широкий простір для самореалізації та здобуття належного соціального статусу. І, навпаки, з наближенням до завершення навчання, коли молода людина вже зіткнулась з усіма труднощами адаптації в сучасному суспільстві, її погляди, переконання дещо змінюються. Зокрема, що стосується прагнення зробити кар'єру, то цей показник серед випускників вузу вдвічі нижчий, ніж серед першокурсників. З віком бажанішим стає відчуття спокою та можливості ні в що не втручатися. Це свідчить про те,що з віком зростає питома вага тих молодих людей, які пасивно спостерігають за суспільними процесами.

У цілому проблеми, які турбують українську молодь, відбивають ситуацію в суспільстві. При цьому проблемами економіки, фінансування, безробіття, зростання злочинності серед молоді люди переймаються помітно більше, ніж, скажімо, проблемою «руйнування вітчизняної культури». Така позиція свідчить, що сучасна молода людина все ж таки не замкнена у своєму власному внутрішньому світові, а живе реальним суспільним життям, реагуючи на інфляцію в економіці та корупцію у владних структурах [19, с.18].

Вираженням інтересів молоді, підготовки її до громадської діяльності виступають молодіжні або студентські парламенти. На практиці вони працюють на молодь і разом з нею над розв'язанням власних проблем, є посередником її з державою. Подібні організації дозволяють створювати такий духовний і моральний клімат у країні, який допомагає молодій людині знайти свій шлях у житті [19, с.19].

Проблеми формування ціннісних орієнтацій та культурних потреб, утвердження духовних і моральних засад у молодіжному середовищі сьогодні надзвичайно актуальні для нашого суспільства. Прилучення України до світової спільноти одним з наслідків має поширення в українському суспільстві світових тенденцій індустріалізації та урбанізації соціального середовища, панування масової культури, спрощення культурних запитів та потреб. Традиційно такі тенденції посилюються в кризові періоди в суспільстві, під час економічних негараздів та докорінного переосмислення системи цінностей. Саме такий період свого становлення переживає сучасна Україна.

Оскільки засвоєння людиною певних світоглядних орієнтацій та життєвих настанов відбувається у молодому віці, то ситуація в такому середовищі може розглядатися як умовна модель майбутнього українського суспільства. Звичайно, з набуттям життєвого досвіду коригуються ціннісні настанови, однак підвалини політичних, моральних, культурних пріоритетів, система світоглядних цінностей та орієнтирів засвоюються людиною саме в юнацтві як наслідок процесу соціалізації [19, с.19].

Таким чином, саме на основі усвідомлення студентом індивідуальних особливостей особистості у нього формується позитивне ставлення до педагогічної діяльності, завдяки осягненню образу майбутньої професійної діяльності у майбутніх фахівців актуалізується усвідомлення особистісного досвіду, формуються власні цілі, здійснюється вибір стратегій професійного саморозвитку. Особливу роль у взаємодії особистості і діяльності у студентському віці відіграє ідентифікація, у процесі якої розвивається важлива для майбутнього педагога якість діяльності - професійна ідентичність.

Нова парадигма освіти вивела на перший план як одне з актуальних завдань педагогіки проблему удосконалення та раціоналізації педагогічного процесу, визначення оптимальних форм і методів підготовки фахівця, який би міг бути конкурентоспроможним на сучасному ринку праці.

Модернізація освіти, яка відбувається у зв'язку з приєднанням України до Болонського процесу, насамперед стимулює пошук і удосконалення педагогічних процесів. Серед них є упровадження ідеї компетентісного підходу у професійну освіту [18, с.37].

Проблемі підготовки майбутнього вчителя сьогодні приділяється багато уваги. Суспільство хоче бачити в учителеві такі якості, які були б гідні для наслідування. Об'єктивно виникає запитання: а якою системою психолого-педагогічних умінь повинен володіти вчитель? Як готувати сучасну молодь до педагогічної праці, щоб вона стала еталоном для інших?

Допрофесійне становлення особистості майбутнього вчителя включає в себе: 1) гурткову роботу (педагог-фахівець орієнтує своїх вихованців не тільки на зміст предмета, що вивчається, а й на педагогічну діяльність); 2) створення в школах факультативів «Юний педагог»; 3) діяльність районних професійних центрів (зокрема, шкіл майбутнього вчителя); 4) робота факультету майбутнього вчителя при інституті [10, с.77].

Відомі російські педагоги В.В.Краєвський і А.В. Хуторський розрізняють терміни "компетентність" і "компетенція", пояснюючи, що компетенція означає коло питань, щодо яких людина добре обізнана, поінформована, пізнала їх і має певний досвід. Компетентність у визначеній галузі - це поєднання відповідних знань, досвіду і здібностей, що дають змогу обґрунтовано судити про цю сферу й ефективно діяти в ній. На цій основі науковці пропонують увести в обіг поняття "освітні компетенції" як складні узагальнені способи діяльності, що їх опановує студент під час навчання, компетентність же є результатом набуття компетенцій. Вони зазначають, що освітні компетенції потрібні не для всіх видів діяльності, в яких бере участь людина, а тільки для тих, що охоплюють основні освітні сфери й навчальні предмети. Такі компетенції відбивають предметно-діяльнісний складник загальної освіти і мають забезпечувати комплексне досягнення його цілей [22, с.5].

На думку цих дидактиків, уведення поняття освітніх компетенцій у нормативний і практичний складники освіти дає можливість розв'язувати проблему, типову як для російської, так і для української школи, коли студенти можуть добре опанувати необхідні теоретичні знання, але зіштовхуються зі значними труднощами в діяльності, що вимагає застосування цих знань для вирішення конкретних завдань чи розв'язання проблемних ситуацій. Освітня компетенція передбачає засвоєння студентом не відокремлених один від одного знань і вмінь, а оволодіння комплексною процедурою, в якій для кожного виділеного напряму наявна відповідна сукупність освітніх компонентів, що мають особистісно-діяльнісний характер [22,с.5].

В управлінні процесом підготовки майбутнього вчителя ми виокремлюємо дві групи проблем. Перша зумовлена особливостями відносин системи педагогічної освіти із зовнішнім середовищем; друга пов'язана з процесами, що відбуваються всередині неї. До зовнішніх факторів належить насамперед дія об'єктивних закономірностей соціального розвитку; внутрішні ж фактори визначають рух системи педагогічної освіти до цілісності й характеризуються взаємозв'язком і взаємозумовленістю закономірностей її розвитку та функціонування, внутрішньосистемними суперечностями та специфічними принципами їх розв'язання в процесі управління фаховою підготовкою освітян.

Найпродуктивнішими щодо систематизації різноманітних функцій управління в системі педагогічної освіти є розгляд на базовому, безпосередньо управлінському, рівні особливостей планування, організації та контролю за ходом підготовки майбутніх педагогічних працівників [30, с.50].

Планування системи педагогічної освіти для ї вдосконалення, переведення на вищий щабель цільового функціонування в суспільстві значною мірою залежить від низки економічних, політичних, соціокультурних, правових та інших чинників. Їх вплив зумовлює необхідність розроблення сучасної психолого-педагогічної моделі педагога з урахуванням його спеціальності й освітньо-кваліфікаційного рівня, на основі яких мають розроблятися державні стандарти педагогічної освіти й здійснюватися підготовка спеціалістів в Україні. Нова генерація педагогічних кадрів має бути не лише сама готовою до педагогічної діяльності в нових соціально-економічних і політичних умовах, а й здатною готувати молодь до праці та життя в період утвердження української державності, відродження і примноження національно-духовних цінностей, запровадження ринкових економічних механізмів [30, с. 50].

Демократизація суспільства зумовлює розроблення демократичного механізму управління в педагогічних навчальних закладах на засадах гуманізації та гуманітаризації, що веде до розвитку їх самостійності.

Організаційно-педагогічною основою управління процесом підготовки вчителя є сукупність мети, завдань, принципів, функцій, методів, які ми розглядаємо на трьох рівнях: різноступенева педагогічна освіта в Україні, педагогічний навчальний заклад і педагогічний процес у вищій педагогічній школі. Такий підхід дає змогу прогнозувати перспективи розвитку педагогічних навчальних закладів, поліпшувати матеріально-технічне та правове їх функціонування, сприяти вдосконаленню науково-методичної роботи, розробляти шляхи вдосконалення підготовки й перепідготовки педагогічних кадрів, а також організувати ефективну профорієнтаційну роботу з обдарованими випускниками шкіл і здійснити на належному рівні прийом абітурієнтів до педагогічних навчальних закладів [30, с. 51].

Системний підхід до аналізу педагогічних явищ має передумовою налагодження зв'язку між змістом, засобами й формами навчання, а також між навчальною та позанавчальною діяльністю студентів на всіх етапах їх педагогічної освіти. У цьому разі поняття системності включає як його основну ознаку чітку наступність цілісного педагогічного процесу, коли на кожному новому етапі педагогічної освіти відбувається поглиблення, розширення й ускладнення завдань професійно-педагогічної освіти майбутнього вчителя [30, с.51].Реалізація принципу наступності збагачує зміст, форми й методи навчання та виховання й цим акумулює позитивні результати на всіх рівнях управління системою педагогічної освіти. Встановлення взаємозв'язків між етапами педагогічного процесу дає змогу передбачати логіку його подальшого розвитку. При переході від одного етапу педагогічної освіти до наступного ускладнюються, змінюються мотиви, спрямованість, життєва позиція особистості. Таким чином, на основі наступності накопичуються факти для аналізу, корекції та прогнозування розвитку особистості майбутнього вчителя. Багатогранність розглянутого принципу дає можливість для вивчення наступності і по лінії "школа - ВНЗ - інститут удосконалення вчителів", і в зворотному напрямі.

Поряд із наступністю в системі педагогічної освіти відбуваються й інтеграційні процеси, які відображають рух її окремих елементів до цілісності.

Новою формою, що інтегрує діяльність педагогічних навчальних закладів, стали навчальні науково-педагогічні комплекси (ННПК) "педагогічний клас - педагогічне училище (коледж) - педагогічний університет". Як показав аналіз, це забезпечує можливість педагогічної взаємодії учнів, студентів, учителів і викладачів, сприяє оперативній апробації та впровадженню педагогічної науки в навчально-виховний процес.

Майбутня структура управління педагогічною освітою будується саме на основі створення подібних комплексів, а також об'єднання навколо регіональних педагогічних університетів низки профільних педагогічних інститутів. Наприклад, у структурі Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова працюють два інститути, три педагогічні коледжі, гімназія, ліцей, філіал у м. Євпаторія [30, с.52]

Управління навчально-виховним процесом у вищому педагогічному закладі - це планомірний вплив на його зміст, структуру, передумови ефективності з метою забезпечення високого рівня професійного становлення й особистісного зростання майбутнього вчителя й вихователя, його науково-теоретичної та практично-методичної підготовки [30, с.52].

Центром і точкою відліку в системі педагогічної освіти є особистість того, хто навчається, потреба його загального й професійного розвитку. Головна роль у процесі педагогічної освіти належить цілісним уявленням про формування особистості студента як майбутнього вчителя. Такий підхід до вивчення особистості є актуальним завданням управління підготовкою вчителя. У системі педагогічної освіти особистість проходить три стадії розвитку. На етапі допрофесійної підготовки формуються мотиваційна готовність до вибору педагогічної професії, низка настанов щодо діяльності та особи педагога. На етапі базової педагогічної освіти особистість оволодіває професією вчителя, а на етапі професійно-педагогічної діяльності досягає професійної зрілості. У цій системі кожний її наступний етап (компонент) є логічним продовженням розвитку та саморозвитку особистості вчителя.

Традиційно становлення майбутнього вчителя розглядається в межах часу навчання його в педагогічному навчальному закладі. Водночас студент приходить сюди із вагомим багажем знань і умінь, системою очікувань і настанов щодо педагогічної сфери діяльності, які сформовані протягом усього попереднього періоду життя, особливо за умов різних освітньо-виховних інституцій. Реалізація в педагогічному університеті науково-практичної моделі підготовки майбутнього вчителя має враховувати цю повсякденно-особистісну педагогічну парадигму студента, допомагати теоретично осмислювати й систематизувати, коригувати його фрагментарний життєвий досвід відповідно до системи педагогічної науки [30, с.52].

Вчорашній старшокласник приходить до педагогічного навчального закладу з власним проектом майбутньої професійної поведінки, зі своїми світоглядними орієнтирами та цінностями як відображенням ментальності етносу й духовно-педагогічних вартостей усіх його попередніх вихователів. Професійне ж навчання має сприяти осмисленню цього досвіду та наближувати його до когнітивної моделі педагогічної науки.

Сказане вище дає підстави стверджувати, що в педагогічній освіті управління процесом професійної підготовки спеціаліста слід розглядати насамперед як управління формуванням особистості студента як майбутнього вчителя. Йдеться про цілеспрямоване оперативне регулювання процесу професійного становлення та особистісного зростання студента педагогічного навчального закладу.

Особлива увага при цьому має приділятися педагогічній практиці, яка пов'язана передусім з ідентифікацією студента з новою соціальною роллю майбутнього вчителя-практика і, як наслідок, зрушенням у його "Я-концепції", трансформацією уявлень його про себе, коригуванням самооцінки [30, с.52].

З розвитком демократичних процесів відбуваються зміни не тільки в системі управління в межах ВНЗ, а й у співвідношенні між управлінням і самоуправлінням. Сукупність самоуправління не можна досліджувати у відриві від механізмів управління у ВНЗ. У зв'язку з цим важливого значення набуває принцип єдності управління та самоуправління в педагогічному процесі, зокрема, через організацію самостійної навчальної діяльності студентів.

Особливу роль в управлінні відіграє контроль ефективності навчального процесу в педагогічному навчальному закладі та перебігу формування особистості майбутнього педагога. Традиційний підхід до реалізації цієї управлінської функції через контроль та оцінку успішності студентів не дає змоги цілковито характеризувати рівень особистісного зростання майбутнього фахівця, який визначається лише гіпотетично, на основі стану розвитку когнітивної сфери студента (оцінюються переважно його знання та частково вміння й навички практичного їх застосування). Через це актуальною є проблема критеріїв і показників формування особистості майбутнього педагога протягом професійного його навчання [30, с. 53].

Контроль якості підготовки педагога, формування його як особистості має здійснюватися за такими показниками, які б відповідали психолого-педагогічній моделі сучасного педагога та могли б визначатися за допомогою системи психодіагностичних процедур. Управління навчальним процесом у вищій педагогічній школі за нових соціально-економічних умов має важливе теоретико-методологічне та науково-практичне значення [30, с.54].

Включення студентів у ситуації професійної спрямованості, а саме таким і є метод моделювання фрагментів виховних заходів, створює умови, в яких майбутні вчителі отримують можливість самостійно аналізувати педагогічні процеси, опрацьовувати шляхи встановлення контакту, прийоми створення певного емоційного стану та його корекції, шляхи вирішення типових ситуацій взаємодії.

Моделювання фрагментів виховних заходів дає змогу сформувати основу рольової поведінки майбутнього вчителя. В педагогіці під моделюванням фрагментів виховних заходів розуміють спеціально організовану і педагогічно керовану діяльність, де у створеній ігровій ситуації імітується певний реальний навчально-виховний процес. Цей метод дозволяє розкрити перед студентами соціальний зміст учительської професії, основні її кваліфікаційні характеристики, забезпечує тісний зв'язок педагогічної теорії з шкільною практикою і дає можливість побачити типові труднощі, з якими вчитель зустрічається в своїй повсякденній праці, а також визначити шлях їх подолання.

Важливого значення в системі підготовки майбутнього вчителя набуває ділова гра. Вона становить собою форму відтворення предметного і соціального змісту та моделювання стосунків, характерних для педагогічної роботи. В ході проведення гри розгортається особлива ігрова діяльність у вигляді імітаційної моделі, яка відтворює динаміку протікання учительської професії. Водночас формуються особистісні якості вчителя. В умовах спільної роботи кожний студент виробляє навички соціальної взаємодії, ціннісні орієнтації, установки, притаманні фахівцеві.

Ігрова модель потрібна для забезпечення особистісного включення студентів у процес навчання, спрямований на оволодіння предметним змістом професійної діяльності. Але предметний зміст завжди є змістом спільної праці спеціалістів, тому через ігрову модель засвоюється і соціальний зміст майбутньої роботи. Ділова навчальна гра є насамперед "інструментом" розвитку теоретичного і практичного мислення спеціаліста, здатного аналізувати складні умови педагогічної діяльності, ставити і розв'язувати нові для майбутніх фахівців професійні задачі.

Одним з напрямків практичної підготовки студентів вищого педагогічного закладу освіти є використання методу мікровикладання, який допомагає майбутньому вчителю краще підготуватися до майбутньої діяльності, визначити рівень своїх знань, умінь і здібностей, набути певного рівня педагогічної майстерності.

Отже, основи професійно-педагогічної підготовки майбутнього вчителя полягають в систематизації різноманітних функцій управління в системі педагогічної освіти на базовому, безпосередньо управлінському, рівні, особливостей планування, організації та контролю за ходом підготовки майбутніх педагогічних працівників, у цілеспрямованому оперативному регулюванні процесу професійного становлення та особистісного зростання студента в умовах вищих педагогічних навчальних закладів.

В умовах модернізації вищої освіти у зв'язку з входженням в Болонський процес як ніколи гостро постає проблема створення випереджувальної системи професійної підготовки спеціаліста нового типу. В наш час, як показує досвід, професорсько-викладацький склад університетів відчуває певні труднощі у виховній роботі зі студентами, що пояснюється тим, що звичні схеми організації виховного процесу у вищій школі в сучасних умовах "не працюють". Окрім того, кожне нове покоління при всій схожості вікових особливостей все-таки відрізняється від попередників, перш за все, своїми світоглядними позиціями, ціннісними орієнтаціями, рівнем вихованості і самореалізації в нових життєвих умовах. У зв'язку з цим постає питання формування нової ідеології і нової культури виховання у вузі. Як ніколи стає актуальною проблема створення і розвитку системи професійного виховання, яка забезпечує виховання молоді як громадян правової, демократичної держави, які здатні до вирішення особистих і суспільних проблем. Важливий розвиток нової практики виховання студентів, яка сприяє переходу вітчизняної вищої школи на багаторівневу освіту в контексті Болонської угоди, шляхом активізації і підвищення якості інноваційної та експериментальної роботи по проблемам виховання студентів. Виходячи із сучасних перетворень вищої школи, ми повинні розуміти, що місія університету полягає у створенні умов для розвитку професійної компетентності студентів, їх духовного розвитку, громадянського становлення, збагачення особистісного та професійного досвіду, а також умов для сприяння соціальній та творчій самореалізації студентів. У контексті Болонської угоди вища освіта направлена на підвищення конкурентоспроможності європейської освіти, сприяння розвитку співробітництва у сфері освіти та науки [13, с.15].

Останнім часом все більшу стурбованість викликає проблема недостатнього попиту на ринку праці на фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавр. Однією із найістотніших причин цього є погіршення практичної підготовки студентів у вищих навчальних закладах, про що сказано у наказі МОН України від 07.02.2009 №1/9-93 [27, с.12].

Коли студент - завтрашній учитель - на кожному занятті і з кожної дисципліни матиме переконливі приклади широкого застосування педагогічних принципів та інших положень теорії навчання й виховання, тоді зникне Ґрунт для проростання формалізму в педагогічних знаннях наших вихованців, а їхні набутки в галузі педагогіки й психології стануть справжнім інструментом для вчительської діяльності [23, с. 80].

У педагогічному вузі кожне заняття має щонайменше два призначення: передати наукову інформацію (добитися її засвоєння) і бути переконливим прикладом майстерного виконання вимог наукової теорії і методики організації навчального процесу - показати майбутнім учителям, як потрібно керувати пізнавальною діяльністю тих, кого навчаєш, виховувати у них інтерес до конкретної навчальної дисципліни, розв'язувати на практиці дидактичні й виховні завдання, тощо.

Не підлягає сумніву, що в педвузі сама педагогічна наука є не лише одним із предметів навчального плану, а й основою організації всієї навчально-виховної роботи зі студентами, діяльності кожного викладача [23, с. 80].

Проте з усіх форм навчальної роботи в педвузі найбільший вплив на формування професійно-педагогічних якостей справляє безпосередня практична навчально-виховна діяльність студента, у процесі якої він одночасно виступає як суб'єкт і як об'єкт виховання [4, с. 89].

Досвід свідчить, що успіх професійної підготовки студентів педагогічних вузів великою мірою залежить від того, наскільки вони практично відпрацюють різні ситуації, які найчастіше виникають у школі. У цьому зв'язку виникає настійна потреба в заняттях, на яких би моделювалися ситуації та розв'язувалися педагогічні задачі. Професійно-педагогічні ситуації і задачі відіграють роль навчальних і безпосередньо зв'язані з лабораторно-практичними заняттями з педагогіки [17, с.76].

Поняття "професійна підготовка" включає в себе сукупність загальних і спеціальних компетенцій, які забезпечують успішну роботу по визначенню спеціальності". Очевидно, що, якщо майбутні вчителі оволодіють необхідними навиками ще у стінах вузу, вони зможуть впевненіше стати на шлях самостійного оволодіння педагогічною майстерністю. Процес формування професійних умінь може бути тільки індивідуальним. Методика навчання, таким чином, стає найважливішою складовою частиною професійної підготовки вчителя-предметника, а ефективність освоєння методики викладання прямо залежить від педагогічних технологій, які застосовуються в навчальному процесі.

Можна виділити вісім груп компетенцій, які повинні бути сформовані в процесі навчання студентів у педвузі. Методом експертних оцінок був визначений наступний рейтинг умінь:

"планувати, готувати, проводити, аналізувати урок;

"використовувати шкільний експеримент в навчальних цілях;

"навчати учнів вирішувати задачі;

"створювати предметний навчальний кабінет і організовувати в ньому роботу;

"організовувати проектну діяльність учнів;

"планувати і проводити екскурсії;

"планувати і проводити позакласну роботу;

"впроваджувати технічні засоби навчання [5, с.59].

Ефективність професійної підготовки майбутніх учителів суттєво залежить від організаційних форм навчальної роботи. Основними формами організації навчального процесу у вузі є такі: лекції, практичні, семінарські, лабораторні заняття, спецкурси, спецсемінари, факультативи, педагогічна практика, консультації, колоквіуми, контрольні, курсові і дипломні роботи. Особливе значення у набутті професійних умінь має педагогічна практика і лабораторний практикум із спеціальності.

Важливою проблемою вищої школи є співвідношення лекцій і семінарських занять: в одних випадках семінарські заняття проводяться слідом за лекціями, в інших - випереджають читання лекцій. Передбачають самостійне засвоєння знань, нагромадження фактів, у третіх - лектор взагалі може не читати тем, які достатньо висвітлені у навчальній літературі, відсилаючи студентів до підручника або першоджерела, орієнтуючи їх на наступне обговорення питань на семінарі.

Семінарське заняття є найбільш складною формою організації навчального процесу. Йому притаманні чотири основні функції, а саме: поглиблення, конкретизація і систематизація знань набутих студентами на попередніх етапах навчання (лекція, самостійна робота, консультація); розвиток навичок самостійної роботи, формування творчого мислення; розвиток уміння формулювати і відстоювати свою думку; контроль за ступенем та характером засвоєння матеріалу студентами. У вузівській практиці склалося два типи семінарських занять: розгорнута бесіда за планом, з яким студентів ознайомлюють заздалегідь або читання і обговорення рефератів, доповідей. План лекції ніколи не дублюється на семінарському занятті.

Размещено на Allbest.ru