Суспільне дошкільне виховання в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Суспільне дошкільне виховання в період 19-початок 20 ст

Передумови виникнення перших дошкільних закладів, характеристика їх типів

Суспільне дошкільне виховання в Україні починає свою історію з кінця XIX ст. Саме тоді склалися умови для виникнення закладів суспільного дошкільного виховання. Як і в інших країнах, відкриття дошкільних закладів було пов'язано із розвитком капіталістичного способу виробництва й тими змінами, що відбувалися в цей час у суспільстві.

Розвиток промисловості призвів до масового залучення до виробництва жінок. Це відразу гостро поставило проблему догляду за дітьми працюючих матерів. Положення сімей трудящих у той час було жахливим. Щоб прогодувати сім'ю, батьки були вимушені працювати, залишаючи вдома, без необхідного догляду навіть дітей-немовлят. У той час почали активно включатися в суспільне життя також жінки з середніх верств населення. Таким чином, зміни, що відбулися в становищі жінок у кінці XIX ст., зумовили необхідність відкриття дошкільних закладів, причому орієнтованих на різні соціальні групи.

Передумовою виникнення й розвитку суспільного дошкільного виховання стала активізація соціально-політичного життя в Україні. Одним із напрямів суспільного руху того часу був суспільно-педагогічний напрям. У суспільстві збільшився інтерес до проблем формування особистості, навчання та виховання підростаючого покоління. У передових колах сформувалося нове ставлення до сім'ї, шлюбу, виховання дітей.

Суспільно-педагогічний рух кінця XIX століття стимулював інтерес і до виховання дітей дошкільного віку - першого й найбільш відповідального періоду в житті дитини. Багато педагогів, представники інших наук звернулися саме до цього вікового періоду.

Наприкінці XIX ст. активізувався розвиток педагогіки та наук, які вивчали дитину (дитяча психологія, анатомія, фізіологія та ін.). Педагогічна думка все більше схилялася до переконання в необхідності відкриття закладів суспільного дошкільного виховання, їх доцільності і корисності. За думкою захисників цієї ідеї, дитячі садки, з одного боку, повинні були дати змогу жінці сполучати працю й материнство, а з іншого - сприяти правильному розвитку, вихованню дітей, підготовці їх до школи.

Значною мірою розвитку суспільного дошкільного виховання сприяв досвід зарубіжних країн з організації закладів виховання дітей дошкільного піку. У багатьох країнах вони вже стали досить поширеним явищем. Так, у 1898 році в США налічувалося 4365 дитячих садків, у Франції - 5338 дитячих садків, в Англії - 744 дитячі садки, в Угорщині - 1979.

В Україні перші суспільні дошкільні заклади з'являються у ХІХ столітті. У 1839 р. у Полтаві на кошти земства було відкрито перший заклад для дітей віком від трьох років. До закладу приймали дітей із бідних родин, які під час денних робіт батьків залишалися без догляду; час перебування був з 7 ранку до 21 години вечора, діти отримували їжу, одяг та медичну допомогу .Утримувався цей заклад за рахунок благодійних пожертв.

Перша спроба відкриття дитячого садка в Україні, називається 1858 рік. Здійснила її дружина редактора газети "Киевские губернские ведомости" Є.Чернишова. У її зверненні до М.І.Пирогова, який тоді обіймав посаду попечителя Київського учбового округу, було викладено цілісний погляд на організацію і зміст системи виховання малят. Цей дитячий садок призначався для дітей заможних батьків.

В 1866 р. освіченими жінками в містах Миколаєві та Одесі було створено перші приватні дитячі садки. Перший такий садок у Києві в 1871 р. відкривають сестри Марія та Софія Ліндфорс (дівоче прізвище С. Русової). Утримувати дітей у цих закладах могли лише заможні родини - це були діти інтелігенції та підприємців. Особливу популярність вони отримали серед української інтелігенції, адже в садках вперше було втілено ідею національного дошкільного виховання.

У 1882 році утримувачка початкової школи К.Безменова також відкрила приватний дитячий садок. За її уявленням, дитячий садок - це та ж елементарна школа, але в ній "корисне і серйозне іде поруч з приємним та цікавим для дитячого віку". До цього дитячого садка приймалися діти з п'ятирічного віку. Отже, цей заклад орієнтувався головним чином на підготовку дітей до навчання в школі. Проіснував дитячий садок К.Безменової до 1889 року

Значно сприяли організації та поширенню закладів для виховання дітей дошкільного віку педагогічні товариства, які починають створюватися в даний період у великих містах України. Це були суспільно-педагогічні організації, які очолювали прогресивні представники інтелігенції: педагоги, лікарі, освічені батьки. Педагогічні товариства популяризували ідею суспільного виховання дітей дошкільного віку, сприяли поширенню наукових поглядів на виховання та навчання дошкільнят .

Товариством „Дитячий садок” у 1872 р. за ініціативи І. Іванова в Сімферополі було відкрито заклад „денного перебування щодо виховання і навчання дітей дошкільного віку - дитячий садок”. У 1895 р. в місті Ялта було відкрито дитячі притулки-ясла „Ясла заріччя”. У Керчі в 1897 р. розпочав свою діяльність Фребелівський дитячий садок, організований товариством „Ясла”. Денні дитячі притулки-ясла, відкриті в 1896 р. у Сімферополі, в 1900 р. у Севастополі та в 1912 р. у Євпаторії, діяли на основі принципів народних дитячих садків, їх метою були - боротьба з дитячою бездоглядністю, всебічний розвиток дітей і допомога працюючим батькам.

У Києві в 1890 р., а пізніше й в інших містах, були організовані фребелівські товариства, які відкривали приватні дитячі садки. Виховательки цих закладів були досить кваліфіковані; у садках застосовували віковідповідні методи виховання та навчання, які не перевтомлювали дітей і забезпечували необхідний рівень підготовки до школи.

Значна роль в організації дошкільних закладів належала благодійним і громадсько-педагогічним товариствам: засноване у 1899 р. О. Калініною Керченське товариство піклування про дітей ініціювало відкриття дитячого садку та Пушкінського майданчику для фізичних ігор, вправ і занять; Сімферопольське товариство „Дитяча допомога”, засноване в 1905 р. С. Шнейдер, сприяло відкриттю та діяльності впродовж багатьох років дитячих майданчиків у містах Сімферополі та Саках

Існуючі на той час при земствах „Товариства опіки над бідними” відкривали так звані народні садки, які утримувались переважно на благодійні кошти. У 1897 р. на кошти земств у Полтавській губернії з'являються перші дитячі садки для селянських дітей на час літніх сільськогосподарських робіт. В 1902 році діяв вже 151 такий дитячий заклад. Це були переважно благодійні заклади, які не мали планової виховної роботи.

Створене в 1902 р. Київське товариство сприяння вихованню й захисту дітей відкрило безкоштовний народний дитячий садок із притулком для сиріт і напівсиріт з найбідніших верств населення. У 1905 р. у місті Києві працювало 5 народних дитячих садків, у яких на одну виховательку приходилось до 50 дітей, віковий склад груп був неоднорідним, інколи з дітьми дошкільного віку приходили їх брати й сестри 7 - 9-річного віку, які не ходили до школи. Діти знаходились у дитячому садку по 6 - 8 годин на день. У місті Харкові товариство працюючих жінок теж організувало дитячий садок.

дошкільний педагогічний товариство

Діяльність громадських педагогічних товариств. Роль Київського товариства народних дитячих садків

Значну роль у розвитку суспільного дошкільного виховання відіграли педагогічні товариства, які почали з'являтися на початку XX ст. у великих містах України. Вони носили громадський самодіяльний характер. До їх складу входили педагоги, лікарі, прогресивні діячі інших професій, освічені батьки, тобто ті, кого цікавили й непокоїли проблеми виховання дітей дошкільного віку, до товариства входили й почесні члени - заможні люди: фабриканти, землевласники, які робили благодійні внески і тим самим фінансували його діяльність.

Педагогічні товариства відкривали дитячі садки, популяризували ідею суспільного виховання дітей-дошкільнят, сприяли поширенню наукових поглядів на виховання тощо. Деякі з товариств навіть здійснювали підготовку педагогів дошкільного виховання. Більшість педагогічних товариств ставили за мету допомогу дітям простого народу шляхом відкриття для них закладів суспільного дошкільного виховання.

Найбільшими і найактивнішими були товариства м. Києва: Київське товариство народних дитячих садків і Фребелівське педагогічне товариство. Обидва були засновані в 1907 році. У 1908 році у складі товариства було 155 дійсних і почесних членів, а в 1916 році - 260.

Київське товариство народних дитячих садків займалося організацією закладів для дітей бідноти. Дитячі садки цього товариства існували на благодійні кошти, більшу частину яких складали пожертви підприємця і мецената Миколи Терещенка.

Київське товариство намагалося зацікавити Міністерство народної освіти, сподіваючись, що держава принаймні частково фінансуватиме дошкільні заклади. Здійснена в 1907 р. спроба включити дитячі садки до системи державних навчально-виховних закладів не знайшла розуміння й підтримки у влади. Незважаючи на відсутність державної підтримки, товариство відкриває на пожертви приватних осіб і установ 3 дитячі садки в робітничих районах Києва. Роботу одного з дитячих садків очолювала Наталя Лубенець . Через відсутність достатньої кількості місць до закладів приймали дітей лише з найбідніших сімей. Садок містився в п'яти кімнатах. У закладі працював лікар, для дітей організовувались прогулянки, свята, проводились фребелівські заняття. Діти отримували дворазове харчування.

Товариство широко пропагувало ідею суспільного дошкільного виховання. У 1911 р. ним було створено перше в країні періодичне видання, повністю присвячене питанням дошкільного виховання, - журнал «Дошкольное воспитание», у якому висвітлювалися питання теорії та практики виховання в Росії, Західній Європі та США. Опубліковані в журналі статті були дуже різноманітними за своєю тематикою і мали як теоретичний, так і практичний характер. У «Дошкільному вихованні» співробітничали відомі педагоги, психологи, діячі з дошкільного виховання України та Росії. Журнал сприяв творчому об'єднанню педагогів і діячів дошкільного виховання, являв собою місце обміну досвідом з питань організації, утримання, змісту та методів роботи дошкільних закладів. Виходив до жовтня 1917 року.

У 1912 році Київське товариство народних дитячих садків здійснило нову спробу звернути увагу уряду на проблему дитячих садків. Дитячі садки мали відкриватися і частково фінансуватися державою. Пропонувалося також залучати кошти земств і міських управ. Але і цього разу міністерство не пішло далі письмових подяк упорядникам документа.

У 1908 році Товариство розробило „Положення про дитячі садки”, в якому були визначені завдання дитячої о садка, порядок його відкриття, зміст навчально-виховної роботи, а також вимоги до освітнього рівня педагогічного персоналу. Згідно з Положенням, функцією дитячого садка визнавалося виховання дітей 4-8 років. Визначалися такі види діяльності: 1) унаочнені бесіди та розповіді; 2) ігри зі співом та гімнастикою; 3) малювання; 4) ліплення; 3) ручна праця; 6) перші елементи читання, письма та рахунку. Провідною формою організації навчання називалося заняття. На роботу в дитячі садки на посади садівниць (виховательок) мали допускатися особи із середньою освітою та спеціальною курсовою або отриманою у відповідних навчальних закладах підготовкою.

Робота над змістом і організацією виховання в дитячому садку продовжувалася і в подальші роки. У 1910 році Товариством була розроблена "Програма занять у дитячому садку". У ній зміст виховної роботи був розподілений за видами діяльності, віковими групами, а також надавалися деякі методичні поради, наводився перелік рекомендованих наочних матеріалів.

Бажаючи активізувати науково-методичну роботу та надати їй цілеспрямованого характеру, Товариство створило в 1911 році "особпиву педагогічну комісію", яка повинна була займатися "теоретичною і практичною розробкою проблем виховання". Одним із завдань комісії було "розібратися в багатющій педагогічній літературі". Головою комісії була обрана В.Флерова, а товаришем (заступником) голови - С.Русова.

Одним із напрямків діяльності Товариства була підготовка педагогічного персоналу для дитячих садків. У 1905 році воно відкрило школу нянь (ще напередодні дозволу на відкриття самого товариства). Це був перший в Україні навчальний заклад з підготовки педагогів для дитячих садків. Його відкриття поклало початок історії вітчизняної дошкільної педагогічно) освіти. Школа нянь згодом була перейменована на "школу фребелівок і «мала за мету підготовку помічниць садівниць». У рік відкриття в школі було лише три учениці. Але їх кількість швидко зростала: 1911 році - 40 чоловік, 1914 році - 48 чоловік, 1917 році - 86 чоловік. У звіті Товариства за 1914/1915 навчальний рік зазначалося, що попит на випускниць значно перебільшує їх кількість, і постійно зростає. Н.Д.Лубенець неодноразово заявляла, що Товариство має бажання та можливості розширити школу до 150 учениць, однак на перепоні стояли матеріальні труднощі

Навчання в школі нянь було безкоштовним. Більше того, оскільки значна кількість учениць були незаможними, то Товариство не лише платило за їх навчання, але й надавало деяку матеріальну допомогу своїм вихованкам. До школи приймали тих, хто закінчив однокласне училище. В одному приміщенні зі школою знаходився дитячий садок, і учениці щоденно по декілька годин проводили в ньому, оволодіваючи навичками роботи з дітьми. Зміст підготовки учениць у школі нянь визначався тією діяльністю, до якої їх готували. Випускниці школи в подальшому мали працювати під керівництвом садівниць. Вони повинні були вміти, перш за все, проводити режимні процеси, організовувати ігри, доглядати дітей.

За роки свого існування Товариство відкрило в різних районах міста чотири народні дитячі садки. Вони були розташовані в робочих кварталах, і ходили до них діти найбідніших городян. Товариство повністю брало на себе утримання дітей у садку. У роки першої світової війни, коли гостро стала проблема осередків для притульності, Товариство відкрило також декілька осередків для маленьких дітей і дитячий притулок. До притулку приймалися діти-біженці, що залишилися без батьків. Розмістився він у будинку №15 на знаменитому Андріївському узвозі і прийняв 80 дітей віком від 4 до 14 років. У садках Товариства працювали педагоги зі спеціальною освітою - випускниці Київського фребелівського педагогічного інституту і школи нянь.

Підготовка педагогічних кадрів

Поряд з Київським товариством народних дитячих садків у Києві функціонувало також і Київське фребелівське товариство. Воно мало за мету наукову розробку питань навчання й виховання дітей дошкільного віку, підготовку кваліфікованих вихователів для дитячих садків.

У 1907 році товариство заснувало Фребелівський педагогічний інститут, який був вищим навчальним закладом і мав за мету підготовку керівниць дитячих садків.

Інститут був найбільшим навчальним закладом з підготовки фахівців для дитячих садків у Російській імперії. У 1910/1911 навчальному році в ньому навчалося 217 осіб 1911/1912 навчальний рік - 317 осіб, 1912/1913 навчальному році - 309 осіб, 1913/1914 навчальному році - 338 осіб.

Фребелівський педагогічний інститут був приватним навчальним закладом і існував здебільшого на кошти, які виділяло Фребелівське педагогічне товариство - засновник інституту, та за рахунок плати за навчання. З 1909 року інститут став отримувати субсидії від Міністерства народної освіти.

Основним документом, який регулював та регламентував діяльність інституту, було «Положення про Фребелівський педагогічний інститут». Ним визначалися завдання інституту, його структура, система управління, зміст та організація навчального процесу.

До інституту приймали осіб, що закінчили не менше шести класів гімназії.

У «Положенні про Фребелівський педагогічний інститут» було записано, що його слухачками можуть стати жінки "всіх станів, звань та віросповідання", але освітній ценз і плата за навчання зумовили те, що слухачки здебільшого були вихідцями із дрібнобуржуазних верств населення, інтелігенції.

Першим директором інституту був обраний Іван Олексійович Сікорський, відомий психолог, професор університету ім. Святого Володимира. До роботи в інституті були залучені кращі педагогічні сили Києва. Предмети циклу «дошкільне виховання» викладали С.Ф.Русова, Н.Д.Лубенець, С.О.Толмачевська, О.М.Островська, О.Я.Іконнікова та інші. Психологічні дисципліни викладали професори І.О.Сікорський, В.В.Зіньковецький.

Будучи одним із перших навчалъних закладів, які готували «керівниць для дитячих садків», Київський фребелівський педагогічний інститут зробив дуже багато в галузі розробки змісту й методики підготовки педагогів цієї спеціальності

В інституті частково використовувався досвід педагогічних навчальних закладів Росії (а саме Петербурзьких Фребелівських курсів), а також і семінаріїв «з підготовки вчительок та дитячих садівниць» Німеччини.

У семінаріях Німеччини значну увагу в підготовці «садівниць» надавали навчанню слухачок методиці проведення фребелівських ігор та занять, а у Фребелівському педагогічному інституті зміст підготовки був значно ширшим. На перше місце було поставлено вивчення дитини, особливостей її розвитку. В інституті вважали, що педагогічна діяльність має базуватися на «психологічному та всебічному вивченні дітей». Ця принципова позиція відрізняла Фребелівський педагогічний інститут також і від вітчизняних педагогічних навчальних закладів.

Навчальний план 1915 року складався з двох розділів: загальноосвітнього(вчення про християнську мораль, природознавство, біологія рослин і тварин, анатомія і фізіологія людини, психологія, логіка, вступ до філософії, історія літератури) та спеціального (психолого-педагогічного): Педагогічні предмети: педагогічна психологія, історія педагогічного вчення, вступ до експериментальної дидактики, природа як чинник виховання, вчення про фізичний розвиток людини . Школознавство. Методика початкового навчання в школі: російська мова, арифметика, природознавство, малювання, ліплення, співи, дитячі ігри, гігієна дитячого віку. Дошкільне виховання: душа дитини, питання дошкільного виховання, вчення про важких дітей у виховному відношенні, анатомо-фізіологічні особливості дитячого організму, гігієна дитячого віку Огляд народної та дитячої літератури. Дитячі типи в літературі. Загальноосвітні предмети були базовими для подальшого вивчення спеціальних.

Наявність у навчальному плані школознавства та методик початкового навчання в школі пояснюється тим, що Фребелівський педагогічний інститут готував своїх слухачок до роботи не лише в дитячих садках, але и у початковій школі (однак орієнтація його діяльності була на дитячий садок).

Теоретичний курс у Фребелівському інституті вивчався у формі лекцій, семінарських занять і поєднувався з практичною підготовкою. Для організації навчальної практики при інституті були відкриті дитячий садок, початкова школа, педагогічна амбулаторія. Влітку слухачки проходили тривалу педагогічну практику в дитячих садках, на літніх майданчиках, у притулках. Запити на слухачок - фребелівок надходили не тільки з України, але і з центральних та віддалених регіонів Росії.

Київське фребелівське товариство та його інститут відкрили в 1914 році дитячий осередок і розробили інструкцію, що визначала своєрідність діяльності дошкільних закладів цього типу.

У цей час Київське товариство народних дитячих садків у школі нянь почало підготовку помічниць «садівниць». Термін навчання в школі нянь був чотири роки. До навчального плану входив такий перелік дисциплін: Закон Божий, російська мова, арифметика, історія, малювання та ліплення, ручна праця, рукоділля, теорія дошкільного виховання, дитяча література, співи, гімнастика, гігієна (дитяча), практичні заняття в дитячому садку. Загальноосвітні предмети вивчалися переважно в перші два роки навчання. У цей час учениці отримували практичні вміння з малювання, ліплення, різних видів ручної праці та рукоділля. На третьому-четвертому роках навчання здійснювалася педагогічна та методична підготовка. У школі нянь значна увага приділялася практичній підготовці майбутніх "помічниць садівниць". В одному приміщенні зі школою знаходився дитячий садок, і учениці щоденно по декілька годин проводили в ньому, оволодіваючи навичками роботи з дітьми. Зміст підготовки учениць у школі нянь визначався тією діяльністю, до якої їх готували. Випускниці школи в подальшому мали працювати під керівництвом садівниць. Вони повинні були вміти, перш за все, проводити режимні процеси, організовувати ігри, доглядати дітей.

Розвиток супільного дошкільного виховання в період 1917-1990 рр

1917-1919 рр. - складні й трагічні для України. Проте, в ці роки не тільки продовжували функціонувати навчальні заклади, але й було проведено реформування освітньої системи. 28 червня 1917 року Центральна Рада України утворила Генеральний секретаріат освіти (9 січня 1918 р. його було перейменовано в Міністерство народної освіти). У його складі був департамент позашкільної освіти і дошкільного виховання. Суспільне дошкільне виховання фактично увійшло в державну систему освіти, що мало велике значення для його розвитку в подальші роки. Очолила департамент С.Русова, відома українська громадська діячка, педагог. У найкоротший термін вона розробила концепцію українського національного дитячого садка, яку виклала потім у праці "Дошкільне виховання" (1918 р.).

У січні 1918 року департамент з позашкільної освіти і дошкільного виховання вніс пропозицію

розглянути питання про загальне обов'язкове дошкільне виховання дітей. У підготовленому ним проекті

офіційного документа "Регламент дитячих садків" зазначалося, що "всі діти від трьох літ мають ходити

до дитячого садка або захистку", які повинні бути "скрізь безплатні і організовуватись на кошти

земського і міського самоврядування" [9]. Тобто суспільне дошкільне виховання повинно було стати

обов'язковим і безкоштовним для всіх дітей дошкільного віку.

Нетривалий у часі період існування УНР ознаменувався значними успіхами в галузі суспільного дошкільного виховання: воно увійшло в державну освітню систему, було здійснено цілу низку заходів для його подальшого поширення, розроблені теоретичні основи створення українського національного дитячого садка. Після встановлення радянської влади у березні 1920 року на Першій Всеукраїнській нараді з народної освіти була прийнята система освіти України. Вона істотно відрізнялася від освітньої системи, що була запроваджена у радянській Росії.

В основу української системи народної освіти лягло соціальне виховання дітей віком від 3 до 15 років. Основним типом дитячого закладу був визнаний дитячий будинок. Окремі освітньо-виховні заклади - дитячий садок, школа, позашкільний заклад - повинні були злитися в "єдиний соціальний організм" - дитячий будинок.

Хоча освітня система України 20-х років і не передбачала існування дитячих садків, як самостійних освітньо-виховних закладів, між тим вони продовжували існувати, хоча і не мали значного поширення. На самому початку 20-х років спостерігалося зростання мережі дитячих садків: 1919 р. - 140 закладів, 1920 р. - 678, 1921 р. - 879; але в подальші роки їх кількість постійно зменшувалась: 1922 р. - 704 заклади, 1923 р. - 170, 1924 р. - 148, 1925 р. - 118 [11]. Це пояснювалося насамперед тим, що з переходом у 1921 р. до нової економічної політики (НЕПу) частину культурно-освітніх закладів, у тому числі й дитячі садки, було переведено на місцеві бюджети, які, перебуваючи в стадії становлення, не могли забезпечити їх фінансування. Така ситуація із суспільним дошкільним вихованням негативно позначалася на розвитку теорії те методики дошкільного виховання.

З середини 20-х років мережа дитячих садків знов стала поступово розширятися. Це було зумовлено подіями, котрі відбулися в соціально-економічному житті суспільства. У 1925 році "був взятий курс на індустріалізацію країни", що призвело до значного залучення в суспільне виробництво жінок й, у свою чергу, зробило необхідним відкриття у великій кількості виховних закладів для дітей працюючих матерів.

У 1928 році дитячими садками було охоплено всього 0,75% дітей дошкільного віку. Темпи росту закладів суспільного дошкільного виховання не задовольняли потреби в них. Крім того, вони відкривалися головним чином у містах. Тим часом на початку 30-х років проблема поширення дошкільних закладів гостро стала і на селі. Саме в цей час почала здійснюватися колективізація сільського господарства.

У 1930 р. був складений план розгортання різноманітних форм суспільного дошкільного виховання та розпочато так званий "дошкільний похід". У результаті його проведення відбулися зрушення в розвитку суспільного дошкільного виховання. Динаміка цих змін така: на початку 1930 р. функціонувало 474 дитячих садки; на початку 1931 р. було 1500 дошкільних закладів. У 1934 році мережа дошкільних закладів збільшилася до 5000 .

Але протягом усієї першої половини 30-х років основною формою суспільного дошкільного виховання були сезонні дитячі садки, ясла, майданчики. Так, якщо в 1931 р. стаціонарними дошкільними закладами було охоплено 74 000 дітей, то сезонними - 5000000

У другій половині 30-х років кількість як сезонних, так і стаціонарних дитячих садків продовжувала зростати. Часто сезонні форми суспільного дошкільного виховання при створенні відповідних умов перетворювалися на стаціонарні. На 1 жовтня 1940 р. в Україні функціонувало 6904 стаціонарних дитячих садків, в яких виховувалося 319 000 дітей дошкільного віку. Досягти таких результатів вдалося завдяки тому, що проблема відкриття дитячих садків, організації сезонних майданчиків вирішувалася на державному рівні, із широким залученням різних відомств, громадськості.

Створення широкої мережі закладів суспільного дошкільного виховання було неможливе без відповідного кадрового забезпечення. Потрібні були тисячі педагогів дошкільного виховання, а в республіці їх налічувалося не більше 500. за цих умов була зроблена ставка на прискорену курсову підготовку, термін якої обмежувався 5-6 тижнями. Це була вимушена, але на той час єдина можлива міра. Водночас розпочали підготовку дошкільних працівників 45 педагогічних технікумів і 4 інститути соціального виховання.

Дошкільний похід 30-х років був покликаний, перш за все, визволити матерів від догляду за дітьми для суспільної праці. Тому режим роботи дошкільних закладів, термін перебування дітей у них пристосовувалися до роботи виробничих підприємств, зайнятості колгоспників на сільськогосподарських роботах.

30-ті роки характеризувалися активною роботою над змістом освітньо-виховної роботи дошкільних закладів. Упродовж одного десятиліття тричі суттєво змінювалися основні програмні документи. Між тим, саме в 30-ті роки були закладені основи теорії і методики виховання дітей дошкільного віку.

Поступовий розвиток суспільного дошкільного виховання було перервано в червні 1941 р. Почалася Велика Вітчизняна війна. У 1941-1943 рр. територія України була окупована німецькими військами. Тут відбувалися жорстокі бої, були зруйновані тисячі українських міст і сіл, загинули мільйони українців.

Значних збитків зазнала система освіти. Було знищено багато дитячих садків, шкіл, середніх та вищих навчальних закладів. Функціонування закладів освіти на окупованій території практично припинилося. Частина відомчих дошкільних закладів була евакуйована у східні республіки колишнього Радянського Союзу, де вони й продовжували свою діяльність.

Щойно в 1943 р. територія України була звільнена від фашистських загарбників, розпочалася робота з відбудови зруйнованого. Разом із розбудовою важливих промислових об'єктів ремонтували зруйновані та будували нові дитячі садки. На 1 січня 1945 р. в Україні функціонувало 1862 дитячих садки, 1 серпня того ж року кількість дитячих садків складала 2340 .До 1 серпня 1946 р. кількість дитячих садків збільшилася до 2608, з них - 1941 д/с у містах, 667д/с - у селах. Попри всі труднощі, в цей період велася робота над покращенням діяльності дитячих садків.

На відбудову мережі дошкільних закладів були спрямовані зусилля центральних та місцевих органів влади, підприємств, колгоспів, органів народної освіти, громадських організацій. На урядовому рівні приймалися постанови, директивні документи, визначалися конкретні плани будівництва нових дитячих садків, матеріального їх забезпечення. Завдяки постійній увазі й опіці за досить короткий термін вдалося досягти значних успіхів. За даними на 1951 р. в Україні налічувалося 3000 дитячих садків, У 1955 р. в Україні функціонувало 3713 постійних дошкільних закладів контингентом.

Як і в довоєнний період, значна увага приділялася розвитку суспільного дошкільного виховання на селі. Практично в кожному колгоспі й радгоспі були створені сезонні дитячі садки або майданчики. Разом з тим, сезонні дитячі садки, там, де для цього створювалися умови, поступово перетворювалися на постійні. Проголошувалося гасло: "Кожному колгоспу - зразкову постійну діючу дитячу установу".

У повоєнні роки була продовжена робота над змістом дошкільного виховання і створення програмно-методичних документів. Але на той час остаточно було впроваджено уніфікування програмних і навчально-методичних матеріалів. Документи, що розроблялися в Москві, були обов'язковими для союзних республік. Республіканські науково-методичні органи лише вносили регіональні зміни, які, як правило, були незначними.

Досягнуте в повоєнний період було продовжено в наступні десятиріччя. Імпульс динамічному розвитку системи суспільного дошкільного виховання був даний прийнятою 19 червня 1959 р. Постановою ЦККП і Ради Міністрів України "Про заходи по подальшому розвитку дитячих установ, покращенню виховання і медичного обслуговування дітей дошкільного віку". Ця директива продублювала постанову, прийняту місяцем раніше відповідними союзними органами влади. Цими документами визначалась необхідність подальшого розвитку мережі дошкільних закладів, покращення їх матеріального забезпечення. Одним із істотних недоліків дошкільного виховання в країні була названа відсутність єдиної послідовної системи виховання в яслах і дитячих садках. У зв'язку з цим було прийняте рішення об'єднати ці два типи дитячих закладів у єдиний дошкільний дитячий заклад. Керівництво об'єднаними закладами було зосереджено в міністерствах освіти союзних республік (до цього ясла були підпорядковані Міністерству охорони здоров'я). В постанові було визначене завдання розробити Положення про об'єднаний дитячий дошкільний заклад, а також єдині програми виховання дітей перед дошкільного і дошкільного віку. Ставилася вимога здійснювати будівництво дитячих закладів за типовими проектами об'єднаних дошкільних закладів (ясла-садок).

Протягом 60-х років спостерігалася стабільна динаміка росту дошкільних установ й кількості дітей, які їх відвідували. Загальна кількість дитячих садків по Україні на кінець 1970 р. склала 16500. Крім того, в колгоспах працювало 17200 сезонних дитячих установ.

Динамічно розвивалось суспільне дошкільне виховання в 70-ті роки. Постійно зростала мережа дитячих садків. Поступове вирішення проблеми з кількістю дошкільних закладів дозволило приділяти все більше уваги якості їх роботи.

На початку 80-х років у СРСР була здійснена спроба реформувати освіту. Її завдання та основні положення були викладені в документі, що мав назву "Основні напрями реформування загальноосвітньої і професійної школи". І хоча реформа перш за все стосувалася школи, її реалізація була неможлива без відповідного реформування й інших ланок освітньої системи, зокрема першого її ступеня - дошкільного виховання.

Одним із напрямів реформи було започаткування навчання дітей у школі з 6-річного віку. Зазначалося, що цей перехід став можливим завдяки досягненням суспільного дошкільного виховання. Завдання в галузі суспільного дошкільного виховання з реалізації положень реформи загальноосвітньої і професійної школи були чітко визначені в Постанові Ради міністрів СРСР "Про дальше поліпшення суспільного дошкільного виховання і підготовку дітей до навчання в школі" (1984р.). Постановою передбачалося здійснення цілої низки заходів. Так, Міністерству освіти СРСР і Академії педагогічних наук СРСР було доручено розробити і запровадити в 1984-1985 рр. нову типову програму виховання і навчання дітей у дитячому садку, програмно-методичні документи, підручники й навчально- наочні посібники. Міністерство освіти СРСР також було зобов'язане розробити і ввести в дію до 1 січня 1985 р. положення про дитячий дошкільний заклад. Постановою було визнано доцільним створення в сільській місцевості, при наявності відповідних умов, навчально-виховних комплексів "школа - дитячий садок". Значна частина цих заходів була реалізована. Але в цілому реформа не принесла бажаних результатів. Як писали в ті часи, "реформа буксувала", що було цілком закономірно: освітня система вимагала більш глибоких й суттєвих перетворень.

У 80-ті роки суспільне дошкільне виховання продовжувалося досить динамічно розвиватися кількісно і якісно. У 1987 р. в Україні налічувалося 23100 дитячих садків, .

На початку 90-х років в соціально-економічному житті України відбулися значні зміни, які суттєво вплинули на подальший розвиток суспільного дошкільного виховання. У 1991 р. було проголошено створення самостійної, незалежної Української Держави. Почалося відродження національної державності, культури, освіти. У цей же час у країні розпочався перехід до ринкової економіки. Цей процес проходив досить складно й супроводжувався деяким негативними явищами, як-то погіршення фінансово-економічного стану підприємств, скорочення виробництва, безробіття, зниження життєвого рівня населення.

Економічна нестабільність, брак коштів негативно позначилися на роботі дитячих садків, що призвело до скорочення їх мережі. Ще одним чинником, який призводив до зменшення кількості дошкільних закладів, стало поступове скорочення протягом 90-х років народжуваності. Причина цього явища також полягала в економічній нестабільності у країні.

Размещено на Allbest.ru