Формування світогляду учнів у процесі вивчення іноземних мов

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування світогляду учнів у процесі вивчення іноземних мов

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ I. СУТНІСТЬ ТА ЗМІСТ ПРОЦЕСУ ФОРМУВАННЯ СВІТОГЛЯДУ УЧНІВ

1.1 Особливості змісту виховання в сучасній школі

1.2 Необхідність та зміст формування світогляду учнів

1.3 Свята як засіб формування світогляду учнів початкових класів

РОЗДІЛ II. ФОРМУВАННЯ СВІТОГЛЯДУ УЧНІВ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ

2.1 Психолого-педагогічні умови формування критичного мислення при вивченні іноземних мов

2.2 Формування національно-культурного компоненту світогляду учнів у процесі вивчення іноземної мови та засоби його засвоєння

2.3 Нестандартні уроки як засіб розвитку пізнавального інтересу школярів при вивченні іноземної мови

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Зміст виховання - це те, що випливає із багатства суспільно-історичного досвіду, вартостей культури і використовується для потреб виховного процесу, тобто це система цінностей світової і національної культури, яку учні повинні засвоїти, зберегти і розвинути відповідно до поставленої мети і завдань виховання.

Зміст роботи педагога полягає у пошукові спільно з вихованцями кращих зразків культури; організації різних видів спільної діяльності (пізнавальної, суспільно корисної, трудової, художньої, декоративно-прикладної, правової, екологічної, туристсько-краєзнавчої, фізкультурно-спортивної та ін.), яка включає кожного учня в активну взаємодію із сучасною культурою.

У процесі спільної діяльності і спілкування вартості культури пізнаються, освоюються, засвоюються і присвоюються особистістю. Так, навчаючись, учень пізнає, відкриває вивчає істину; працюючи, він зберігає, удосконалює, малюючи, - набуває уміння малювати; виявляючи милосердя, - стає милосердним, займаючись фізичною культурою, - зміцнює й удосконалює своє тіло, переборюючи труднощі, стає мужнім тощо. Діяльність дозволяє проникнути в глибину процесу, явища, образу, оцінити їх значення з позицій людського життя, наповнити власне життя здобутками культури. Інтелектуальний, трудовий, моральний, естетичний, фізичний розвиток завжди є новоутворенням в особистісній структурі, яке з'являється у процесі активної діяльності особистості, що спрямована на конкретний об'єкт: книгу, навчально-дослідну ділянку, шкільне поле, малюнок, здоров'я, національне багатство і под.

У процесі взаємодії з дійсністю у дитини з'являється можливість усвідомлювати себе в навколишній реальності. Але ця можливість є потенційною. Для того, щоб вона стала актуальною, необхідна допомога вихователя в осмисленні і середовища, і діяльності, і себе як "я", що володіє внутрішнім автономним світом.

Головним об'єктом осмислення є соціальні відношення, вироблені людством протягом історії свого розвитку. Відношення має місце у взаємодії педагога і учня у будь-якому виді діяльності (пізнанні, праці, художній творчості та інших). Так, працюючи на шкільній ділянці з учителем, діти осягають ставлення до природи, землі, праці, людини, знань, науки; перебуваючи на екскурсії в музеї, виявляють ставлення до минулого, прогресу, цивілізації, людства; вивчаючи на уроці літературний твір, переживають гуманне ставлення до людини, життя, суспільства і под.

Серед безмежної кількості відношень людини до навколишньої дійсності виокремлюється лише та сукупність відношень, яка включає найбільш значущі для людського життя відношення. Такими є відношення до людини, життя, суспільства, праці, пізнання, до самої себе.

Для того, щоб вихованець умів прожити відношення, педагог повинен допомогти йому відчути, осмислити зв'язок його власного "Я" і об'єкта дійсності; а для того, щоб він умів встановити відношення - допомогти йому оцінити цей зв'язок, усвідомити його смисл для власного життя.

Відношення - це інтегральна позиція особистості.

В.М. М'ясищев. Виробити у вихованця важливі для людського життя відношення, власну позицію, ціннісні орієнтації - означає навчити його жити.

Тому зміст виховання - це водночас і суб'єктивний досвід особистості з її ставленнями, цінностями і смислами, уміннями, соціальними навичками, способами поведінки, здібностями.

Мета роботи - розглянути процес формування світогляду учнів при вивченні іноземної мови.

РОЗДІЛ I. СУТНІСТЬ ТА ЗМІСТ ПРОЦЕСУ ФОРМУВАННЯ СВІТОГЛЯДУ УЧНІВ

1.1 Особливості змісту виховання в сучасній школі

В основі сучасної вітчизняної методології відбору змісту виховання лежить ідея реалізму мети виховання. В умовах розбудови й утвердження суверенної, правової, демократичної держави, становлення громадянського суспільства в Україні особливого значення набуває формування громадянина - особистості, яка ідентифікує (усвідомлює свою належність) себе з Україною, активно включається у суспільне життя, захищає свої права, інтереси, переконання, виконує обов'язки, керується у своїй поведінці демократичними принципами.

Більшість зарубіжних виховних систем зорієнтовані на формування громадянських і соціальних якостей особистості, на підтримку і зміцнення державного устрою, його інститутів, органів влади на основі прийнятих і діючих у державі конституції, законів.

У здійсненні ефективного громадянського виховання вони нагромадили чимало цінного. «Головною метою школи, -- наголошував колишній президент США Г. Форд, -- є виховання громадян, які підтримують державні інститути і поважають закони держави». Для досягнення цієї мети школи достатньо фінансуються. Президент США Білл Клінтон переміг на виборах саме тому, що пообіцяв виборцям вкласти в розвиток системи освіти в чотири рази більше коштів, ніж його суперник. Реформа американської шкільної освіти була справжнім наріжним каменем передвиборчої кампанії Джоржа Буша. У перші дні свого перебування на владному Олімпі президент США назвав освіту "пріоритетною" проблемою і запропонував Конгресові програму її реформування, яка коштує понад 47 мільярдів доларів. В американських школах і школах західних країн багато робиться для формування привабливого образу суспільства і держави, виховання позитивного ставлення до його ідеалів і цінностей.

Громадянськість як тактична мета виховання визначає відбір такого змісту виховання, який забезпечить передумови для формування особистості на цінностях національної культури як невід'ємної складової культури загальнолюдської.

Вимоги до змісту виховання багатопланові. Вони обумовлені потребами суспільства, держави, виробництва, економіки і, насамперед, потребами учнів, батьків. Упорядкування цих вимог викликало необхідність виділення базового (база - основа, ґрунт, на яких виникає і розвивається виховання) компоненту змісту виховання. Таким компонентом є базова культура особистості як основа для її подальшого розвитку. До базової культури належить культура життєвого самовизначення, сімейних відносин, економічна культура і культура праці, політична і правова, інтелектуальна, моральна, культура спілкування, екологічна, художня і фізична, культура сімейних відносин (О. Газман).

Культура життєвого самовизначення - це усвідомлення себе суб'єктом власного життя і щастя, уміння приймати рішення і нести відповідальність за власну поведінку і дії.

Базова культура зорієнтована, насамперед, на особистіс-но значущі цінності: громадянську поведінку, працю й матеріальне забезпечення, взаємини з людьми, сімейне благополуччя тощо. Тому вона сприймається вихованцем як цінність "для себе". З цієї позиції учень обирає оптимальний режим інтелектуальних, емоційних, фізичних навантажень, форми проведення вільного часу, спосіб реакції на невдачі й успіхи та інше, що позитивно впливає на ефективність виховного процесу, кінцевий результат якого - засвоєння базових основ загальнолюдської і національної культури.

Законодавством України визначається і закріплюється національна стратегія в галузі виховання. У побудові змісту виховання вона передбачає знання рідної мови й літератури, культурно-історичного розвитку свого народу, його традицій, звичаїв, міфології, фольклору, мистецтва; народних поглядів, переконань, ідеалів, морально-естетичних цінностей, загальноприйнятих норм поведінки.

Національна основа виховання є важливою умовою соціалізації школярів. Вона актуалізує в дітях природне, рідне, зрозуміле, створює сприятливі умови для засвоєння основ національної і загальнолюдської культури.

«І справді, ми бачимо таку річ: завше діти, що вчаться своєю рідною мовою, розумніші, більше в них хисту, й думкою вони моторніші, ніж ті, кому затуркують голову мовою чужою». Б. Грінченко.

Реалізувати національний підхід до побудови змісту виховання допомагає народна педагогіка, джерелом вивчення якої є фольклор педагогічного змісту і спрямованості, етнографічні матеріали, народні виховні традиції, ігри й іграшки, народні молодіжні свята, досвід сімейного виховання тощо.

«...Виховання, створене самим народом і засноване на народних починаннях, має таку виховну силу, якої немає в найкращих системах, що ґрунтуються на абстрактних ідеях чи запозичені в іншого народу». К.Д. Ушинський

1.2 Необхідність та зміст формування світогляду учнів

Одним із провідних завдань виховання базової культури особистості є формування світогляду школярів. Світогляд - це система поглядів людини (філософських, соціально-політичних, правових, моральних, естетичних) на навколишній світ (явища природи, суспільні процеси, свідомість людей), своє місце в ньому.

Лише світогляд дає людині усвідомлення власного місця в світі і тим самим ґрунт під собою.... С.Гессен

Світогляд є духовним середовищем людини, її "внутрішнім Я". Осмислюючи свою суб'єктивність і навколишній світ, людина завдяки світогляду починає усвідомлювати себе здатною до його інтелектуального і практичного засвоєння, формуватися як людська індивідуальність.

Водночас світогляд є фактором самосвідомості епохи, складовою культури і тому - необхідним фундаментом освіти. Забезпечуючи осмислення екзистенціальних питань людського буття, культурно-світоглядний контекст освіти орієнтує школу не тільки на оволодіння учнями сучасними знаннями, а й на формування у них необхідних громадянських позицій, ціннісних орієнтацій, готовності і здатності жити повноцінним особистим і соціальним життям. У цьому розумінні формування світогляду - одна з найвищих цілей освіти.

Структуру світогляду складають знання, погляди, переконання. Знання є суб'єктивним відображенням об'єктивної реальності, результатом засвоєння ("присвоєння") знань, які накопичило людство протягом історії в процесі розвитку суспільної практики. У свідомості людини результат пізнання навколишньої дійсності відображається у вигляді уявлень, понять, суджень, теорій, ідей, норм. Одні з них є актуальними для людини, тобто набувають для неї суб'єктивного, особистісного смислу, інші - залишаються лише словесними знаннями. Погляди і переконання - це прийняті людиною уявлення про світ як достовірні і емоційно пережиті. Переконання - знання, які перейшли у внутрішню позицію особистості. Виконуючи регулятивну функцію, переконання визначають увесь духовний склад особистості: її спрямованість, ціннісні орієнтації, інтереси, бажання, почуття, вчинки.

Сучасна українська школа зорієнтована на формування в учнів науково-матеріалістичних поглядів і переконань. У ст. 35 Конституції України записано: "Церква і релігійні організації відокремлені від держави, а школа - від церкви", що визначає світський характер держави, а також світський характер навчання і виховання у всіх типах навчальних закладів.

У ст. 6 Закону "Про освіту" підкреслено, що одним із основних принципів освіти є "науковий, світський характер", "інтеграція з наукою і виробництвом".

У багатьох провідних країнах світу суспільні навчальні заклади відокремлені від церкви і релігії. У цивілізованій Франції ще в 1882 році прийняли закон про виключення релігії з навчальних планів. Цей закон не порушується понад 100 років. У США релігійне навчання є приватною справою громадян. Уроки релігії можна одержати лише за стінами навчального закладу. В Японії конституцією "безумовно заборонено викладання будь-якої конфесії" в суспільних школах, водночас законом дозволено включати релігійне навчання до програми приватних навчальних закладів.

Відмова держави і церкви від міцного союзу зовсім не означає, що світова школа відкидає вселюдські ідеали, закладені в релігії. Церква протягом багатьох віків, відповідаючи на питання "Як жити в світі?" зберігала і розвивала тенденції духовної культури, сприяла консолідації сил суспільства. У наш час, коли люди з протилежними переконаннями" приходять до розуміння потреби жити поруч без ворожнечі, а основним питанням філософії стає утвердження миру в світі і в душах людей" (В.Лутай), необхідно у діалоговій взаємодії між концепціями знайти "золоту середину". Це означає, що школа і вчитель повинні формувати науковий світогляд, поважаючи релігійні почуття віруючих учнів та їхніх батьків, поважно ставитись до релігії і священних книг, не допустити виникнення конфлікту, образи чи приниження гідності й почуттів віруючих учнів.

Основними засобами формування світогляду учнів є процес навчання, позакласна діяльність, самостійна робота. Засвоєння світоглядних аспектів знання забезпечується відбором змісту, методами викладання, виділенням фундаментальних ідей у кожній галузі знань і діяльності, міжпредметними зв'язками, створенням інтегрованих курсів.

Формування світогляду залежить від впливу на інтелект, емоції, волю особистості, від її активної практичної діяльності. Інтелектуальний компонент світогляду передбачає рух від безпосереднього, чуттєвого відображення дійсності до понятійного, абстрактного мислення, а потім - повернення, сходження від абстрактного до конкретного. Останній забезпечує не просте нанизування абстракцій одна на одну, а створює синтез, який сприяє подальшому заглибленню в суть явищ матеріального світу у всіх їх причинних зв'язках і опосередкованостях. Результатом аналітико-синтетичної діяльності є поняття, ідеї, теорії. У них містяться і знання, і способи діяльності. Це вимагає використовувати для розвитку учнів єдність знань і умінь мислити та діяти.

Для того, щоб знання переросли у переконання особистості, вони повинні проникнути у сферу її почуттів і переживань.

Емоційний компонент світогляду спонукає вчителя звертатися до особистого досвіду учнів, життєвих ситуацій, творів літератури й мистецтва, щоб створити і підтримати сприятливий соціально-психологічний фон для формування переконань.

Погляди і переконання формуються у спілкуванні та власній практичній діяльності школярів. Практично-дійовий компонент світогляду передбачає включення учнів у досить широку сферу практичних дій: трудову, громадську, художню, технічну та інші види діяльності, в широке коло соціальних відносин, озброєння різнобічною інформацією, досвідом спілкування.

Формуванню в учнів наукового світогляду сприяє наступність у навчанні та здійснення міжпредметних зв'язків. Ці педагогічні умови дозволяють побачити одне й те ж явище з різних точок зору, одержати про нього цілісне уявлення. Особливо великого значення у світоглядному плані мають такі міжпредметні взаємодії, які дозволяють учням всебічно охопити всі властивості і зв'язки об'єктів, які вивчаються. Наприклад, на основі міжпредметних зв'язків у школярів формуються такі методологічні ідеї, як єдність живої і неживої природи, спільність природничо-наукових і суспільно-історичних основ взаємодії людини, суспільства і природи, єдність антропогенезу і соціогенезу та інші.

У виробленні учнями поглядів і переконань важливу роль відіграє позиція педагога. Він сам повинен мати переконання, жити у відповідності з ними, вміти не нав'язувати їх і одночасно не відмовлятись від них через кон'юнктурні міркування. Духовним наставником сучасної молоді може бути лише учитель, який сприйняв передові ідеї нового тисячоліття, смисл науки, учитель, який сформований як творча особистість.

1.3 Свята як засіб формування світогляду учнів початкових класів

Святкова атмосфера, красота оформлення приміщень, одягу, гарно вибраний репертуар, яскравість виступів дітей - все це важливі фактори естетичного виховання. Видатний педагог С. Ф. Русова, яка розробляла основи національної освіти, писала: "В кожнім святі треба єднати народне, національне, фольклорне з загальнокультурним і додавати щось естетичне, прекрасне, радісне, веселе" [5]. На думку В. Д. Ушинського, свята зими, весни, літа та осені, які пробуджують поетичні почуття дітей, викликають радісні емоції, знайомлять з народними традиціями - важливий зміст естетичного виховання.

Проведення свят у початковій школі сприяє формуванню світогляду учнів та їх спілкуванню. Серед свят, з якими знайомляться учні початкової школи можна визначити наступні: релігійні свята (Різдво), народні свята (Покровський ярмарок, Масляна, Жайворонки), державні свята (День захисника Вітчизни, День Перемоги), професійні (День вчителя), місцеві (День міста), родинні (вони святкуються всім народом, але у кожної родини це своє свято).

Вивчення змісту та участь у проведенні різних свят формує у свідомості дитини розуміння: життя окремої людини та історичного життя народу, уяву про державну та народ.

Визначені типи свят можна умовно, з точки зору їх спрямування та масштабу, поділити на дві групи - "великі" та "малі".

Релігійні, народні та державні свята визначаються великими, загальними, вони становлять основу самостійних календарів, наприклад, церковного календаря, народного календаря.

Державні свята відмічають основні віхи становлення країни, складні моменти життя всього народу. У процесі святкування такого типу подій у дитини з'являється образ держави як живої істоти, яка має історію свого зростання та становлення, до якої потрібно відноситися бережливо.

Друга група -- "малі" свята - мають зовсім іншу спрямованість. Вони, навпаки, пов'язані з колом подій, які безпосередньо зустрічаються у житті кожної людини, у його родині, в місті, де вона народилась і живе, у школі, де учень навчається. Індивідуальне значення та смисл цих подій надані безпосередньо, і дія їх повинна бути спрямована в іншій, порівняно з першою групою свят, бік - воно повинно виводити на розуміння загального смислу цих подій. У центрі свята повинна знаходитися сама людина, а дія повинна бути спрямована на виявлення та розуміння суспільного, загального значення її самої та того, що з нею робиться.

Визначена типологія дозволяє поставити питання про те, які виховні функції мають різні типи свят та як вони впливають на формування свідомості.

В початковій школі свята набувають особливого значення. Вони являють собою матеріал, який вивчається на уроках, разом з тим - це різного рівня заходи. Навчальний курс "Я і Україна" має інтегрований характер і складається з природознавства, суспільствознавства та українознавства [4].

Розв'язання поставлених у програмі завдань здійснюється через певні змістовні лінії, серед них важливе місце набуває розділ "Культура", який містить знання про мистецтво та духовну спадщину народу, які базуються на українських національних традиціях. Це має особливе значення для формування особистості молодшого школяра. Актуальним стає вислів С. Ф. Русової, що "міцнішою нацією в наші часи виявляє себе та, яка краще других вичерпала в своєму вихованні свої глибокі національні скарби й національній психології дала вільний розвиток". В зв'язку з цим вивчення багатовікової історії природничих календарних свят, які відповідали датам християнського календаря, має особливе значення. Вивчення свят починається з першого класу і продовжується в другому відповідно до програми "Я і Україна. Навколишній світ". Вже в першому класі учні повинні знати народні та держані свята, підручник містить їх опис. В другому класі подається матеріал про народний календар та про свята за церковними календарем. Взимку діти знайомляться з такими святами як Свято Миколая, Новий рік, Різдво. В підручнику наводять і весняні свята - Великдень та інші.

В третьому та четвертому класах навчальний предмет "Я і Україна" реалізується інтегрованим курсом, який складається з природознавства та громадянської освіти, він продовжує соціалізацію особистості молодшого школяра. В розділі громадянської освіти передбачено подальше вивчення національної культури українського народу, зокрема свят. У підручнику 3 класу в розділі "Культура рідного краю" наводиться детальний опис народних свят, традиції їх відзначення. Учні четвертого класу знайомляться з переліком державних, релігійних свят в Україні, з їх національними ознаками та національними особливостями.

Ознайомлення зі святами невипадково відповідно до програми "Я і Україна" в початковій школі йде поруч з природничо-наукової освітою, бо більшість народних свят пов'язана з природою, з її особливостями в різні пори року. Українська етнопедагогіка серед інших виховних завдань передбачає, що дитина повинна опанувати національну культуру у поєднанні із засвоєнням загальнолюдських духовних цінностей, до яких належать і народні свята [6].

Сучасний стан викладання курсу "Я і Україна" в початковій школі потребує необхідного методичного забезпечення. Матеріал з природознавства має давні традиції викладання в початковій школі і тому забезпечений необхідним методичним матеріалом. Щодо громадянської освіти, цей розділ програми "Я і Україна" недостатньо розроблений в шкільних підручниках, його методична база недосконала [1,2]. Це показала і педагогічна практика студентів в школах. Нами розробляється програма нового курсу "Людина і освіта з методикою викладання", яка передбачає підготовку студентів до викладання суспільствознавства в початковій школі. Зокрема, серед інших буде розглянуте питання про вивчення свят. Надаючи особливого значення цій темі для формування національної свідомості учнів, методичний напрямок щодо освіти та виховання повинен складатися з двох блоків - вивчення матеріалу безпосередньо на уроках та практичне його втілення в позакласній роботі. Крім того, важливе значення для вивчення цієї теми мають інтегровані уроки, поєднання з рідною мовою, малюванням, українознавством, співами та іншим.

Залучення учнів до дійової участі не тільки на уроках, але і в проведенні свят дає їм, змогу теоретично та практично пізнавати традицію народу і набувати культурно-історичний досвід.

Слід навести і інші свята, які проводяться в початковій школі -- "Свято квітів", "День птахів", "Свято врожаю" та інші. Всебічна тематика свят, яка вивчається та залучається до позашкільної роботи повинна сприяти формуванню сучасного світогляду учнів початкової школи.

іноземний пізнавальний урок педагогічний

РОЗДІЛ II. ФОРМУВАННЯ СВІТОГЛЯДУ УЧНІВ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ

2.1 Психолого-педагогічні умови формування критичного мислення при вивченні іноземних мов

Радикальні зміни, які відбуваються у сучасному вітчизняному освітньому середовищі і віддзеркалюють тенденції розвитку світової освіти, особливо акцентують необхідність переорієнтації шкільного навчального і виховного процесу на забезпечення умов формування учня-громадянина розвинутого демократичного суспільства, якому притаманна динаміка соціального прогресу, прискорене зростання інформаційного потоку і, відповідно, барвисте різноманіття теорій, напрямків, ідей, поглядів. В таких умовах на перше місце виходить здатність і готовність людини аналізувати отриману інформацію, перевіряти і переосмислювати її, самостійно встановлювати істину, приймати рішення і аргументовано захищати свою позицію. Вкрай необхідним стає уміння мислити гнучко, динамічно, адаптувати своє мислення до мислення інших людей, бути толерантним і сприйнятливим. Власне, мова йде про виховання інтелекту творчої і незалежної особистості, здатної на критично-конструктивне бачення себе, оточуючого світу і своєї ролі в ньому.

Це завдання є актуальним на кожному етапі шкільної освіти, а її початкова ланка є фундаментом формування критичного мислення як пріоритетного напрямку виховання особистості сучасної молодої людини. Критичне мислення як світоглядна категорія має стати об'єктом професійної уваги кожного вчителя, який з перших кроків дитини у початковій школі є дотичним до процесу формування її поглядів, переконань, цінностей.

Раннє вивчення іноземної мови є, по-перше, могутнім фактором розвиваючого впливу на дитину в цілому, по-друге, - засобом удосконалення таких комунікативних умінь, як чітке оформлення думки, формулювання запитання, ведення діалогу, по-третє, - потужним джерелом нової соціокультурної інформації, яка потребує з боку дитини постійного аналізу, порівняння, оцінювання тощо. Поєднання цих трьох чинників зумовлює суттєві можливості іноземної мови у формуванні критичного мислення дитини. Уміння реалізувати такий виховний потенціал іноземної мови при навчанні дітей молодшого шкільного віку залежить значною мірою від урахування вчителем індивідуальних психологічних і вікових особливостей дітей, володіння педагогічними закономірностями і дидактичними прийомами формування критичного мислення.

Було б необ'єктивним стверджувати, що проблема формування критичного мислення в контексті шкільної освіти є новою для освітян, проте зараз вона набуває особливої актуальності завдяки сучасним трансформаційним демократичним процесам у суспільстві в цілому й освіті зокрема. Як відмічають автори концепції громадянської освіти в Україні (3, 2), існуюча в нашій державі система освіти слабо зорієнтована на формування у молоді демократичних цінностей, виховання громадянина демократичної держави, навчально-виховний процес недостатньо спрямований на формування демократичного світогляду, невід'ємною часткою якого є критичне мислення.

Обґрунтування багатьох принципових положень, які забезпечують критичність мислення можна знайти в працях, присвячених розвиваючому навчанню (Н.Ф.Тализіна, В.В.Давидов, Д.Б.Ельконін, Г.С.Костюк) та застосуванню проблемного підходу у навчанні: зокрема, про перетворюючий характер пізнавальної діяльності учнів (М.І.Махмутов; М.М.Скаткін); співвідношення і чергування індивідуального і спільного пошуку рішення (А.М.Матюшкін); необхідність формування особистісного ставлення до проблеми в процесі її вирішення (А.В.Фурман). Проте у порівнянні з дослідженнями методології, теорії і практики критичного мислення, здійснюваними на Заході (Ch. Jernstedt, I. Bloom, G. Steel, C. Meredith, Ch. Templ) для науково-педагогічного осередку України ця область практичного застосування все ще залишається, за словами А.В.Тягла (4), «білою плямою» і розвивається головним чином завдяки спільним міжнародним проектам, семінарам-практикумам, майстер-класам, які періодично проводяться у вітчизняних освітніх закладах. Фактично першою спробою обґрунтувати доцільність введення критичного мислення в ранг освітньої дисципліни є монографія А.В.Тягла та Т.С.Воропай “Критическое мышление: Проблема мирового образования ХХІ века”, видана у 1999 р. Проте у ній розглядаються джерела, витоки, проблеми теоретичної розробки і практичного запровадження критичного мислення у сучасну вищу освіту. Поза зоною належної уваги все ще залишається шкільна освіта у цілому і, зокрема, її початковий етап. Досить спорадичним є також дослідження специфіки запровадження критичного мислення у методику викладання окремих дисциплін, наприклад, математики (С.А.Горькова, 2001).

Насамперед, слід з'ясувати, оволодіння якими мислительними операціями необхідне для забезпечення характеристик, притаманних критичному мисленню. З цією метою скористаємося запропонованою в літературі (Karen Gocsik, 1997) класифікацією елементів, які входять до складу критичного мислення. Серед них:

- спостереження, які дозволяють виділити:

- факти, у відповідності з наявністю чи відсутністю яких робляться:

- висновки, перевіряючи які, можна здійснювати:

- припущення, на основі яких формуються:

- погляди, виходячи з яких під дією законів логіки будуються:

- аргументи.

Коли виникає необхідність оцінити аргументи іншої сторони, ми застосовуємо критичний аналіз, за допомогою якого оцінюємо інші спостереження, факти, висновки, припущення, погляди і аргументи.

Відповідно слід виділити такі мислительні операції і характеристики критичного мислення, які підлягають формуванню на всіх етапах шкільної освіти, починаючи з початкового:

- аналіз інформації, відбір необхідних фактів, порівняння фактів і явищ, їх класифікація (аналітичність мислення);

- установлення асоціацій з раніше вивченими, знайомими фактами і явищами, з новими якостями предмета чи явища (асоціативність мислення);

- розуміння внутрішньої логіки проблеми, виведення закономірностей, уміння будувати логічну послідовність дій, необхідних для вирішення проблеми, доводити вірність прийнятого рішення (логічність мислення);

- розгляд предмету чи проблеми цілісно, об'єктивно, у взаємодії усіх зв'язків і характеристик (системність мислення);

- прийняття рішення і здатність нести за нього відповідальність (самостійність мислення).

Американський філософ і педагог Джон Дьюі (2) вважає, що природні здатності дитини робити певні висновки потребують суттєвого виховного впливу, щоб перетворитися у навички критичного розгляду. Головною задачею такого виховного впливу є створення умов для формування критичного мислення.

З поміж різноманітних психологічних умов, які супроводжують процес навчання іноземної мови дітей молодшого шкільного віку, до числа таких, що можуть сприяти формуванню критичного мислення, слід віднести наступні.

По-перше, уміле інформаційне мотивування діяльності завдяки новизні та евристичності матеріалу, який підлягає осмисленню. Слід враховувати, що молодшим школярам притаманне палке бажання вчитися, пізнавати щось нове. Відкриття перед ними можливостей іноземної мови як нового засобу спілкування, ознайомлення з соціокультурними реаліями інших країн розвиває у них здатність засвоювати і переробляти нову інформацію, сприяє усвідомленню тієї істини, що існують різні способи мислення, різні шкали оцінювання предметів і явищ.

При цьому важливо сформувати у дітей таке ставлення до інформації, при якому вона виступає не кінцевим, а відправним пунктом пізнавальної діяльності. Адже навіть молодшим школярам накопичений ними життєвий досвід дозволяє порівнювати та аналізувати, наприклад, стереотипи поведінки людей у рідній та іноземній країні, правила етикету, культурні звичаї і традиції. Пам'ятаймо, що саме завдяки критичному мисленню процес пізнання набуває індивідуальності, осмислюється кожною дитиною з позицій її досвіду.

Другою психологічною умовою є переконливість аргументування, оскільки критично мисляча людини усвідомлює, що існують й інші варіанти вирішення певної проблеми і старається довести, що обране нею рішення є достатньо логічним і раціональним. Центром аргументування виступає твердження, яке спирається на низку доводів, кожен з яких, у свою чергу, підкріплюється певними доказами. Аргументація виграє, якщо вчитель настроюватиме учнів на врахування можливих контраргументів. Визнання інших точок зору тільки посилюватиме аргументацію. Навчальні мовленнєві ситуації, які є важливою складовою процесу вивченні іноземної мови, дозволяють ставити перед учнями досить різноманітні пізнавальні, соціальні, моральні, етичні та інші проблеми, до розв'язання яких необхідно підходити аргументовано і які створюють благотворний ґрунт для формування критичного мислення.

По-третє, важливо досягати усвідомлення дітьми власної позиції на стільки, щоб вони могли піддати сумніву як власну аргументацію, так і аргументи інших сторін. Таким чином забезпечується гнучкість мислення. При цьому слід враховувати, що у молодшому шкільному віці формується особистісне ставлення до речей і процесів, яке зберігається протягом усього життя, тому важливо, щоб це ставлення було гнучким, критичним і самокритичним, а не догматичним і зашкарублим. Заохочуючи дитину до критичності мислення, не слід змішувати це поняття з “критиканством” - дріб'язковою упередженою критикою, яка переслідує насамперед мету не встановлення істини, а просто критики заради критики, знаходження вад і хиб.

До важливих педагогічних умов формування критичного мислення слід віднести такі:

Соціологізація навчально-виховної діяльності. Критичне мислення є за природою явищем соціальним, оскільки воно передбачає обмін думками, порівняння аргументації, дискутування, оцінювання власної позиції очима інших людей тощо. У кінцевому результаті кожна критично мисляча людина орієнтується на певну спільноту, виходить з певної системи соціальних цінностей і ставить більш широкі цілі, ніж суто конструювання власної особистості. Молодші школярі у своєму соціальному розвитку знаходяться ще на початковому етапі формування таких особистісних характеристик, які дозволяли б їм усвідомити себе в процесі спілкування з іншими: бути самокритичними, толерантними, уміти сприймати критику, слухати інших, співпрацювати, не бути агресивними тощо. Тому важливою педагогічною умовою формування їх критичного мислення є створення атмосфери зацікавленості і доброзичливої співпраці на уроці, активне залучення учнів до парної і групової роботи.

Демократичний характер педагогічного спілкування і свобода слова. Досягнення на уроці демократичних стосунків між більшістю і меншістю при обговоренні певної проблеми, є дієвим гарантом існування критичного мислення. Та обставина, що молодші школярі є особливо чутливими до думки вчителя і схильними приймати його точку зору як єдино вірну, доводить важливість перетворення спілкування в класі в лабораторію демократичного діалогу і демократичного суспільства.

Самостійність і індивідуальність мислення. Вже починаючи з дитячих років дитину слід привчати формулювати свої думки, оціночні судження. переконання незалежно від інших. Тобто, мислення може бути критичним тільки тоді, коли воно має індивідуальний характер. Це не означає, що, у навчанні дитини мислити самостійно пріоритетним має стати оригінальність думки, її несхожість з уже існуючими. Навпаки, для розвитку позитивної самооцінки дитини молодшого шкільного віку надзвичайно важливим є відчуття, що вона в результаті самостійного пошуку прийшла до висновку, який приймається як вірний і іншими членами колективу: однокласниками, учителем, батьками. Критично мисляча людина часто поділяє точку зору інших. До того ж, бережливе ставлення суспільства до “вічних” моральних істин, які визначають межу між добром і злом, порядністю і непорядністю, забезпечує таку важливу складову його розвитку, як наступність.

Розвиток пізнавального інтересу. Молодшим школярам особливо притаманна допитливість: помічаючи щось нове, вони обов'язково хочуть дізнатися, що це. Але справжній пізнавальний процес характеризується намаганням людини, яка його здійснює, вирішувати пізнавальні проблеми і відповідати на запитання, які виникають в силу її власних інтересів і потреб.

На думку Д.Дьюі, критичне мислення виникає тоді, коли у полі зору учнів з'являється певна проблема, фокусування пізнавального інтересу на якій стимулює природну допитливість і змушує шукати її вирішення. Ситуативно-тематична побудова змісту шкільного курсу іноземної мови дозволяє вчителеві при підготовці до занять спершу самому визначати коло вартих обговорення проблем, а згодом, коли учні набудуть певного досвіду розв'язання таких проблем, допомагати їм самостійно аналізувати, які проблеми те чи інше явище породжує. Наприклад, при обговоренні традиційної теми “Погода” молодшим школярам цілком доступно проаналізувати на іноземній мові таке явище, як дощ, з точки зору того, які проблеми, для кого і у яких сферах життєдіяльності може викликати дощова погода. Завдяки критичній направленості мислення рутинне “школярство” перетворюється на цілеспрямовану, змістовну особистісно-спрямовану діяльність, у процесі якої діти здійснюють реальну інтелектуальну роботу і знаходять відповіді на життєві запитання.

Помилково з точки зору сучасної педагогіки вважати, що одного лише змісту навчального матеріалу достатньо для автоматичного формування критичного мислення учнів. Цій меті мають слугувати також відповідні дидактичні засоби. Деякі з них виявляються ефективним вже на початковому етапі навчання іноземної мови.

Одним з них є активне використання читання та письма. Письмове мовлення, яке розглядається сучасною шкільної програмою з іноземної мови як невід'ємний компонент мовленнєвої компетенції учнів, робить видимим процес викладу думок. Читаючи текст, учень має можливість проаналізувати логіку викладу і зробити для себе певні висновки. Навіть нескладні тексти для читання, спеціально організовані вчителем і запропоновані молодшим школярам, можуть спонукати учнів до постановки і обговорення запитань, які стимулюють критичне мислення, наприклад: яка інформація у тексті є найбільш важливою, що можна було б вилучити з тексту без порушення аргументації, чи можна поміняти місцями абзаци тексту, не порушивши логіку подій, тощо. У процесі ж власної продуктивної письмової діяльності учень мислить самостійно, користується усім накопиченим багажем мовного матеріалу, формулює свою особисту точку зору і аргументує її відповідно до поставленої ним самим мети. Крім того, письмове мовлення (і у вигляді тексту для читання, і як самостійна письмова творчість учня) завжди носить соціальний характер, оскільки воно розрахована на певного читача. Існує навіть спеціальна технологія розвитку критичного мислення через читання та письмо, яку розробляють американські педагоги Дж.Л.Стіл, К.С.Мередіт, Ч.Темпл, С.Уолтер.

Активізація процесів пізнання, яка характеризує критичне мислення, відбувається також у ході проведення з дітьми навчальних досліджень, наприклад країнознавчого характеру; розвитку їх інтелектуальних умінь при розв'язанні різноманітних лінгвістичних загадок; формування комунікативних умінь з використанням інтерактивних технологій, зокрема ситуативних діалогів, дебатів, рольових ігор, проектних завдань

Важливо також постійно підтримувати зворотній зв'язок з учнями. У роботі з молодшими школярами доцільно після виконання завдання не тільки вербально оцінювати академічні досягнення, але й обов'язково обговорити успіхи учнів у спілкуванні один з одним, запитати у них, як вони збираються діяти надалі у цьому напрямку, чітко доводити до відома учнів, що саме, як і чому буде оцінюватися наступного разу.

Змальовані в даній статі загальні контури проблеми формування критичного мислення молодших школярів на уроках іноземної мови дають певне уявлення про важливість і необхідність створення спеціальних педагогічних умов і використання дидактичних технологій, побудованих на врахуванні психологічних особливостей цієї вікової групи. За межами здійсненого дослідження залишилися питання розробки конкретної стратегії розвитку критичного мислення при навчанні іноземної мови, підготовки вчителя до реалізації такої стратегії, співвідношення моносуб'єктної і полісуб'єктної моделей поведінки вчителя та інші напрямки, які заслуговують на особливу увагу і можуть стати предметом подальшого дослідження в контексті проблеми формування критичного мислення.

2.2 Формування національно-культурного компоненту світогляду учнів у процесі вивчення іноземної мови та засоби його засвоєння

Підготовка учнів до життя, трудової та творчої діяльності закладається у загальноосвітній школі. Для цього процесу навчання організаційна методика уроку повинна бути побудована так, щоб широко спонукати учнів до самостійної творчої діяльності по засвоєнню нових знань та успішному застосуванню їх на практиці.

Класно-урочна система передбачає різноманітні форми організації навчально-виховного процесу: домашня навчальна робота (самопідготовка), екскурсії, практичні заняття, семінарські заняття, позакласна навчальна робота, факультативні заняття, консультації, контрольні роботи, іспити. Але основною формою організації навчання в школі є урок.

Майстерність вчителя на уроці іноземної мови полягає головним чином в умілому володінні методикою навчання і виховання, творчому застосуванні новітніх досягнень педагогіки і передового педагогічного досвіду, раціональному керівництву пізнавальною і практичною діяльністю учнів, їх інтелектуальним розвитком.

Педагогічна наука та шкільна практика спрямовують свої зусилля на пошуки шляхів вдосконалення уроку іноземної мови, основними напрямками якого є.

1. Посилення цілеспрямованості діяльності вчителя і учнів на уроці. Одна з важливих задач вчителя - мобілізувати учнів на виконання поставлених задач, досягнення цілей безпосередньо на уроці. Для цього необхідно спланувати кожний урок, щоб в ньому були передбачені найкоротші шляхи до поставленої мети, і в першу чергу намічені структура, методика і засоби навчання в суворій відповідності з поставленою метою.

2. Здійснення організаційної чіткості кожного уроку від першої до останньої хвилини. Заздалегідь на перерві готуються необхідні для уроку наглядні посібники (географічні карти, плакати, фотографії), технічні засоби (магнітофон, відеомагнітофон, діапроектор), учнівське приладдя, довідники і додаткова література, все необхідне кладеться на кожне робоче місце. Також для цього можна поставити перед учнями цікаве завдання, яке включить їх в роботу з першої хвилини уроку. Замість домашнього завдання застосовуються різноманітні способи фронтальної прискореної перевірки - тестові письмові роботи, програмування, перфокарти та ін.

3. Підвищення пізнавальної самостійності і творчої активності учнів. Найбільш цікавий напрямок пов'язаний з питаннями застосування на уроці методів і прийомів проблемного навчання і створення проблемних ситуацій як засобу підвищення пізнавальної активності учнів, це сприяє підвищенню якості знань і створенню необхідних навиків і умінь. Також передбачається самостійна робота учнів додатковою літературою іноземною мовою, словниками, журналами, картами.

3. Оптимізація навчально-виховного процесу. Цілеспрямований вибір найкращого варіанту підбору лінгвокраїнознавчого матеріалу, який забезпечує за певний час максимальну ефективність вирішення завдань освіти щодо вивчення іноземної мови в даних конкретних умовах школи, певного класу.

4. Інтенсифікація навчально-виховного процесу на уроці. Чим більше навчально-виховних дій і операцій виконано учнями за урок, тим вища інтенсивність навчальної праці. Ступінь інтенсивності навчальної праці залежить від продуктивності використання кожної хвилини уроку, майстерності вчителя, підготовки учнів, організованості класного колективу, наявності необхідного обладнання і раціонального його розміщення, правильного чергування праці і відпочинку і т.і. В умовах інтенсифікації навчання учні опановують знання в основному на уроках, і відпадає необхідність заучування матеріалу вдома. Замість заучування учні одержують можливість краще його зрозуміти і закріпити, виконати творчі завдання, які викликають у них інтерес, почуття інтелектуального задоволення від вдало виконаної роботи.

5. Здійснення міжпредметних і внутрішньо-предметних зв'язків. При переході до нового матеріалу, ставляться задачі і питання для відтворення і подальшої корекції, опорних для засвоєння нового матеріалу знань, практичних навиків і умінь. Ці знання одержані учнями в процесі навчання на основі особистих спостережень, при вивченні інших, крім іноземної мови, предметів. Це можуть бути уявлення, поняття, закони, формули, числові дані, які створюють опору, фундамент для повноцінного сприйняття і розуміння нових знань. Але відтворення опорних знань повинно супроводжуватися їх вдосконаленням: додаванням неповних, поглибленням поверхневих, розширенням вузьких, виправленням помилкових знань. Внутрішньо-предметні та міжпредметні зв'язки також здійснюються з метою досягнення узагальнення і систематизації широкого кола знань. Міжпредметні зв'язки сприяють засвоєнню системи знань про об'єкти, які окремими елементами вивчаються по різноманітних навчальним дисциплінам.

6. Вдосконалення типології і структури уроку.

У зв'язку з розвитком та зміною освітньої системи, розробкою нових методик, багато вчителів починають перебудову і у навчанні іноземної мови. У чому вона полягає? Насамперед, у великій увазі до дітей, у прагненні розвинути в них мотивацію, інтерес до оволодіння іноземною мовою, у спробах перебороти формалізм в організації навчально-виховного процесу й оцінці діяльності учнів, перейти від авторитарного стилю спілкування з учнями до справжнього спілкування, діалогу. Вчителі намагаються залучати додаткові цікаві країнознавчі матеріали, спонукають учнів до самостійного пошуку таких матеріалів значно раніше, ніж це передбачено програмою, організовують на уроках роботу з газетою, піклуються про створення сприятливого психологічного клімату на уроці. Пісні, вірші, театралізація на позакласній роботі все більше проникають на урок, стають обов'язковими його елементами. Починається це для того, щоб “зробити навчання більш інформативним, змістовним, щоб підсилити вплив на особистість школяра засобами навчального предмета, щоб розвивати не тільки його світогляд, але й світовідчування”.

Цьому служить і прагнення в більшій мірі спиратися на свідомість в оволодінні іноземною мовою, розвивати мислення, пам'ять, формувати загальні і специфічні навчальні уміння, наприклад, уміння користатися словником, підручником.

В Україні постійно зростає інтерес до вивчення іноземної мови і у зв'язку з цим з'явилася об'єктивна необхідність розширити наявні шляхи підготовки з цього предмету. Насамперед, виявляється можливим почати більш раннє вивчення іноземної мови там, де для цього є відповідна кадрова і матеріальна база. Багато педагогів вважають, що на ранньому етапі оволодіння іноземною мовою найбільш ефективною формою навчання є гра. За допомогою гри в школярів розвивається інтерес до іншомовного спілкування, залучаються елементи культури спілкування, формуються деякі уміння, здійснюється інтернаціональне, естетичне виховання, створюється іншомовна інформаційна база, формуються мовні механізми. Усередині існуючих організаційних форм можуть бути різні варіанти навчання іноземної мови, що відрізняються тривалістю курсу, терміном і характером його початку і завершення.

Усе це пошуки наявних резервів підвищення якості і результативності навчання, а також бажання створити умови, що дозволяють дітям легше опанувати основи іншомовного спілкування.

В інтенсивних методах велику методичну цінність представляють використання зв'язного фабульного тексту, розмаїття способів і багаторазовість пред'явлення тексту, широке використання групових форм роботи. При інтегруванні положень інтенсивності методів у систему шкільного навчання необхідно враховувати наявність у кожному учнівському колективі некомунікативних типів школярів, а також тих, що недостатньо володіють методичною майстерністю.

Отже, важливо створювати диференціальні і індивідуалізовані програми навчання. Різноманітне сполучення усіх форм роботи: індивідуальної, самостійної, парної, групової являє собою важливий засіб підвищення якості навчання і виховання школярів, дозволяє краще враховувати їхні індивідуальні відмінності, сферу інтересів. Необхідно враховувати індивідуальні особливості учнів і забезпечити учню можливість досягти планований результат. Навчання робить вкрай активним більш широке впровадження елементів самонавчання і взаємопов'язаного навчання.

Надзвичайно перспективними є ідеї створення навчальних програм з використанням комп'ютерів і відеозаписів, і впровадження їх у практику школи. Інтенсифікація навчання як одна з важливих сучасних тенденцій, диктує необхідність модифікувати урок іноземної мови - перетворювати його в урок - екскурсію, в урок - конференцію, урок - телеміст. Особливе значення має вихід в інші практичні види діяльності, у процесі яких відбувається реальне іншомовне спілкування. Такий вихід може здійснюватися:

- на внутрішньому шкільному рівні - при реалізованому спілкуванні з іноземними гостями, зустрічах типу КВК;

- на міжшкільному рівні - організація переписування іноземною мовою, олімпіад, фестивалів, тижнів іноземної мови;

- на позашкільному рівні - у процесі включення школярів у реальну трудову діяльність.

Очевидно, що запланований результат навчання іноземній мові може бути досягнутий, якщо будуть поліпшені умови навчання і якщо школярі насправді будуть відчувати, що від них реально потрібне практичне володіння іноземною мовою.

Включення в зміст навчання країнознавчих знань забезпечують засвоєння учнями реалій іншої національної культури, розширення їхнього загального кругозору, що приведе також до підвищення інтересу до іноземної мови.

До категорії засобів навчання, що більше усього можуть наблизити учня до природного культурологічного середовища, відносяться автентичні матеріали: справжні літературні, образотворчі, музичні добутки, предмети реальної дійсності (одяг, меблі, посуд ) та їх ілюстративне зображення. Нерідко в цей перелік попадають одноразові, повсякденні матеріали, такі, як афіші-оголошення, анкети, квитки проїзні і вхідні, вивіски, етикетки, меню, рахунки, карти, рекламні проспекти з туризму і т.д. Перераховані вище матеріали можна виділити в самостійну групу прагматичних матеріалів. Специфіка цих засобів полягає в тім, що вони забезпечують спілкуванню з живими, реальними предметами, стимулюють майже справжню комунікацію: учні як би проживають усі події, грають визначені ролі, вирішують проблеми (купівлі, екскурсій, вибору навчального центра і професії, заповнення анкет, вибору меню і т.д.).

При навчанні іноземної мови можна використовувати лінгвокраїнознавчий матеріал з таких сфер:

1) учбово-професійна сфера спілкування:

- оголошення по працевлаштуванню;

- розклад уроків;

- вирізки з газет і журналів про систему освіти, шкільних проблемах, бюджетних асигнуваннях.

- рекламні проспекти різних навчальних центрів ( курси іноземної мови, підвищення кваліфікації і т.д.);

- програми різних заходів (музичних, образотворчих, спортивних);

2) соціально-культурна сфера спілкування:

- запрошення на виставки, концерти, у музеї;

- програми екскурсій, турів, розваг під час літнього відпочинку;

- вхідні квитки на видовищні заходи.

- репродукції художніх творів;

- рекламні проспекти, довідники з ілюстраціями визначних пам'яток, карти-плани міст;

- програмки й афіші спектаклів, концертів, фестивалів, масових видовищ;

3) побутова сфера спілкування:

- предмети побуту;

- проспекти - реклами: готелів, кемпінгів, пралень, перукарень;

- схеми-плани усіх видів транспорту;

- проїзні квитки усіх видів транспорту;

- рахунки для оплати різних видів послуг.

4) торгово-комерційна сфера спілкування

- рекламні проспекти різноманітних товарів;

- запрошення-реклами в ресторани, кафе, бари (із зазначенням різноманітних страв та послуг);

- меню замовлених страв, відомості про доставку їх додому, зазначення їхньої вартості;

- рецепти приготування національних блюд;