Сухомлинський про особливості розвитку молодших школярів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

з теми: «Сухомлинський про особливості розвитку молодших школярів»

Зміст

Вступ

Розділ I. Великий педагог - Сухомлинський Василь Олександрович, його ставлення до виховання та розвитку молодших школярів

1.1 Творчий шлях Сухомлинського В.О

1.2 Педагогічна діяльність Сухомлинського В.О. та його внесок у науку

1.3 Особливості навчання й виховання молодших школярів по Сухомлинському

Розділ II. С Сухомлинський про особливості розвитку молодших школярів

2.1 Сухомлинський про шляхи розвитку творчих здібностей молодших школярів в процесі формування природних знань

2.2 Формування національної свідомості молодших школярів засобами казок Василя Сухомлинського

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

особливість розвиток школяр сухомлинський

Найголовнішим, найглибшим і найміцнішим надійним каменем педагогічної системи В.О. Сухомлинського є виховання у кожного вихованця поваги до самого себе. Він вважав, що до того часу, поки є самоповага, існує й школа. Коли зникає повага до самого себе -- немає школи, немає ні особистості, ні колективу, одухотворених благородними цілями, а є випадкове збіговисько. На його думку, повага до людської гідності та виховання самоповаги є сферою педагогічної творчості і великого інтелекту педагога. Тут не можуть бути ефективними якісь трафаретні, шаблонні, застосовувані до всіх учнів і в усіх випадках життя прийоми й методи. Педагог з болем зауважує, що "на жаль, у шкільній практиці ця сфера педагогічної творчості є найбільш недосконалою і саме в цій сфері допускається найбільше грубих помилок".

Віддаючи багато енергії вчительській роботі, створюючи фундаментальні педагогічні твори, В.О.Сухомлинський водночас виступав і як активний громадський діяч, систематично проводив культурно-освітню роботу серед населення Павлиша, брав діяльну участь у численних науково-педагогічних конференціях, симпозіумах, сесіях, нарадах, семінарах.

В.О. Сухомлинський пристрасно і переконливо стверджує думку про трудове виховання учнівської молоді як мірило моральності підростаючого покоління і всього суспільства. У системі Сухомлинського велика роль приділяється природі, як об'єкту пізнання, сфері активної діяльності, відчутнішої частини дитячого життя. Разом з тим В.О. Сухомлинський дійшов висновку, що природа сама собою не виховує, а виховує тільки активна взаємодія людини з природою. Цей висновок став основним принципом в організації праці учнів Павлиської середньої школи.

Оригінально розглядав В. Сухомлинський проблеми організації навчально-виховного процесу з учнями молодшого шкільного віку. За рік до систематичного навчання в школі у Павлиській середній школі взяли на облік 6-річних дітей. Це було потрібно, щоб пізнати кожну дитину, глибоко вивчити індивідуальні особливості її сприймання, мислення і розумової праці. Сухомлинський вважав: перш ніж давати знання, треба навчити дітей думати, сприймати, спостерігати. За цей же час треба добре вивчити індивідуальні особливості здоров'я майбутнього першокласника. Ці завдання педагог успішно вирішував у "школі радості" -- об'єднанні дошколят. Заняття під блакитним небом, де здійснювалися мандрівки в природу, -- джерело мислення й мови, розвиток думок, почуттів, бажань, поглядів засобами казки, оповідань, подорожі до першоджерел живого слова, у світ праці, створення куточку мрії, турбота про живе і прекрасне, -- ці та інші знахідки талановитого педагога збагатили арсенал виховних засобів багатьох вчителів і вихователів дошкільних закладів.

Особливість змісту початкової освіти полягає в тому, що крім традиційних знань, умінь і навичок, в нього включаються принципового нові компоненти і досвід творчої діяльності, досвід емоційно-умонісного ставлення до навколишнього світу. Це сприяє розвитку творчих здібностей у процесі становлення сучасної національної школи на Україні особливої актуальності набувають численні положення із спадщини В.О. Сухомлинського. Свого часу К.Д. Уминський писав про те, що логіка природи, найдоступніша і найкорисніша для дітей. Цю ідею К. Умлинського застосував В. Сухомлинський “Природа - величезної ваги фактор, що накладає свій відбиток на весь характер педагогічного процесу ”, - визначає В. Сухомлинський.

В процесі концепції дванадцятирічної загальноосвітньої школи, освіта покликана створити умови для інтелектуального, соціального, матеріального, фізичного розвитку і саморозвитку, а стратегічному плані закласти фундамент для формування демократичного суспільства, для якого освіченість, вихованість, культура - найвищі цінності, незамінні фактори стабільного добробуту і динамічного розвитку України.

Розділ I. Великий педагог - Сухомлинський Василь Олександрович, його ставлення до виховання та розвитку молодших школярів

1.1 Творчий шлях Сухомлинського В.О.

Сухомлинський Василь Олександрович (1918-1970) - педагог, публіцист, письменник, закінчив Полтавський педагогічний інститут (1939). 1935 р. розпочав педагогічну діяльність. Працював учителем у Василівській школі Онуфріївського району, учителем і завучем в Онуфріївській середній школі. Багаторічний (1947--1970) директор Павлиської середньої школи. Кандидат педагогічних наук (з 1955), автор багатьох книг, брошур і статей, художніх творів для дітей. Розробляв питання теорії і методики виховання у шкільному колективі та родині, всебічного розвитку особистості учнів, педагогічної майстерності. Особливу увагу приділяв патріотичному вихованню дітей і молоді, проблемам розумового, морального, естетичного та трудового виховання школярів. Книга В.О.Сухомлинського «Серце віддаю дітям» (1969) удостоєна Державної премії УРСР 1974 р.

Народився Василь Олександрович Сухомлинський 28 вересня 1918 р. в селі Василівка Онуфріївського району Кіровоградської області (за тогочасним адміністративно-територіальним поділом -- Василівська волость Олександрійського повіту Херсонської губернії) у незаможній селянській родині. Батько його, Олександр Омелянович, працював по найму як тесляр і столяр у поміщицьких економіях та заможних селянських господарствах. Після встановлення радянської адміністрації в Україні був активістом колгоспного життя у селі, брав участь у керівництві кооперацією та місцевим колгоспом, виступав у пресі як сількор, завідував колгоспною хатою-лабораторією, керував трудовим навчанням учнів (з деревообробної справи) у семирічній школі. Мати майбутнього славетного педагога, Оксана Юдівна, працювала в колгоспі. Разом з Олександром Омеляновичем вона виховала, крім Василя, ще трьох дітей -- Івана, Сергія та Меланію. Всі вони стали вчителями. Василь Сухомлинський навчався спочатку (1926--1933) у Василівській семирічці, де був одним із кращих учнів. Влітку 1934 р. він вступив на підготовчі курси при Кременчуцькому педінституті і того ж року став студентом факультету мови та літератури цього вузу. Проте через хворобу 1935 р. змушений був перервати навчання в інституті. Сімнадцятирічним юнаком розпочав Василь свою практичну педагогічну роботу. У 1935--1938 рр. він викладав українську мову і літературу у Василівській та Зибківській семирічних школах Онуфріївського району. У 1936 р. Сухомлинський продовжив навчання на заочному відділі Полтавського педагогічного інституту, де спершу здобув кваліфікацію учителя української мови і літератури неповної середньої школи, а згодом -- і викладача цих же предметів середньої школи (1938). Згадуючи цей час, Василь Олександрович писав: «Мені випало щастя два роки вчитися в Полтавському педагогічному інституті… Кажу -- випало щастя, бо нас, двадцятирічних юнаків та дівчат, оточувала в інституті атмосфера творчої мислі, допитливості, жадоби знань. Я з гордістю називаю Полтавський педагогічний інститут своєю альма-матер…» З 1938 р. і до початку Великої Вітчизняної війни Василь Олександрович працював в Онуфріївській середній школі учителем української словесності, а через деякий час -- і завідуючим навчальною частиною школи. Війна внесла свої корективи у розмірений ритм життя: у липні 1941 р. Василя Олександровича було призвано до війська. Закінчивши військово-політичні курси у Москві, одержав військове звання молодшого політрука, а з вересня 1941 р. він -- політрук роти у діючій армії. 9 лютого 1942 р. в бою за село Клепініно під Ржевом дістав тяжке поранення і понад чотири місяці лікувався в евакогоспіталях. З червня 1942 р. до березня 1944 р. В.О.Сухомлинський працював директором середньої школи і вчителем російської мови і літератури у селищі Ува Удмуртської АРСР. Навесні 1944 р. Василь Олександрович разом з дружиною Г.І.Сухомлинською виїжджає на Україну, в щойно визволений Онуфріївський район Кіровоградської області. Упродовж чотирьох років він працював завідуючим районним відділом народної освіти і одночасно викладав у школі. Саме в цей період Василь Олександрович дебютує у пресі -- онуфріївській районці «Ударна праця» та обласній газеті «Кіровоградська правда» -- із статтями на педагогічні теми. Найперша його публікація -- «Перед новим навчальним роком» -- з'явилася 25 серпня 1945 р. в «Ударній праці». 1948 р. В.О.Сухомлинського призначають, на його прохання, директором Павлиської середньої школи. Цим навчальним закладом він керував до останку життя, двадцять три роки у Павлиші стали найпліднішим періодом його науково-практичної та літературно-публіцистичної діяльності. Василь Олександрович доклав чимало зусиль, аби піднести пересічну сільську школу на рівень найкращих у тодішньому СРСР загальноосвітніх навчальних закладів, щоб перетворити її на справжню лабораторію передової педагогічної думки і якнайповніше узагальнити набутий досвід. І він досяг поставленої мети, насамперед завдяки власній винятковій працьовитості, постійному творчому горінню, твердій, безкомпромісній вимогливості як до себе, так і до всього педагогічного колективу. Починаючи з 1949 р. Василь Олександрович виступає не тільки у місцевій періодиці, а й у республіканських та всесоюзних виданнях. У першій половині 50-х років його починають друкувати й педагогічні видання тодішнього «соціалістичного табору». 1955 р. він успішно захищає у Київському державному університеті кандидатську дисертацію на тему «Директор школи -- керівник навчально-виховної роботи», а через рік з'являється його перша велика монографія «Виховання колективізму у школярів». Наприкінці п'ятдесятих років виходять друком одна за одною такі ґрунтовні праці В.О.Сухомлинського, як «Педагогічний колектив середньої школи» та «Виховання радянського патріотизму у школярів». Даниною тогочасній ідеології була книга педагога «Виховання комуністичного ставлення до праці» (1959). На найвищий щабель своєї педагогічної творчості Василь Олександрович піднявся у шістдесяті роки. Саме тоді з особливою виразністю і силою проявився його яскравий і самобутній талант педагога-дослідника й педагога-публіциста, саме у ті роки написав він найкращі книги, статті, художні твори для дітей та юнацтва. До найголовніших, найгрунтовніших творів В.О.Сухомлинського, опублікованих починаючи із 1960 р., належать: «Як ми виховали мужнє покоління», «Духовний світ школяра», «Праця і моральне виховання», «Моральний ідеал молодого покоління», «Сто порад учителеві», «Листи до сина», «Батьківська педагогіка», «Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості» і особливо -- «Павлиська середня школа» та «Серце віддаю дітям» (1969). Остання праця витримала вже кільканадцять видань, вона була удостоєна першої премії Педагогічного товариства УРСР (1973) і Державної премії УРСР (1974). На високу оцінку заслуговують і праці В.О.Сухомлинського, які з'явилися окремими виданнями вже після смерті талановитого педагога: «Народження громадянина», «Методика виховання колективу», «Розмова з молодим директором школи», «Як виховати справжню людину». Віддаючи багато енергії вчительській роботі, створюючи фундаментальні педагогічні твори, В.О.Сухомлинський водночас виступав і як активний громадський діяч, систематично проводив культурно-освітню роботу серед населення Павлиша, брав діяльну участь у численних науково-педагогічних конференціях, симпозіумах, сесіях, нарадах, семінарах. Не обійшло його й офіційне визнання: з 1957 р. В.О.Сухомлинський -- член-кореспондент Академії педагогічних наук РРФСР, з 1958 р. -- заслужений учитель УРСР. У 1968 р. йому присвоїли звання Героя соціалістичної праці. Того ж року він був обраний членом-кореспондентом АПН СРСР. 2 вересня 1970 р. серце Василя Олександровича Сухомлинського перестало битися. Втім, фізична смерть не поклала край життю його творчих надбань, не зупинила його жертовного служіння школі, учительству, вітчизняній педагогічній науці. «Людина, -- любив повторювати педагог, -- народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний». Ці проникливі слова можна і треба віднести й до самого Василя Олександровича, адже саме вони були тим категоричним імперативом, якому завжди і всюди слідував він у своєму недовгому, але яскравому й напрочуд плідному житті Педагога. Все найцінніше, створене ним, назавжди увійшло до скарбниці вітчизняної педагогіки та національної духовної культури.

1.2 Педагогічна діяльність Сухомлинського В.О. та його внесок у науку

У праці "Як виховати справжню людину" подається моральний ідеал, який увібрав у себе найкращі риси менталітету українського народу. В ній розкриваються конкретні принципи, істини, повчання, настанови, рекомендації тощо. Подаються вони у вигляді правил, законів як 14 Законів дружби, правил "Десять не можна", "Дев'ять негідних речей" та ін., що складають азбуку моральної культури. В ній розкриваються зміст і методика роботи з виховання у дітей любові до Батьківщини і громадянства, ставлення до людей і обов'язку перед ними, ставлення до батьків, рідних, близьких, розуміння життя, добра і зла в ньому, виховання високих моральних якостей і норм поведінки тощо. На підставі багаторічної практичної роботи в школі автор у цій праці вперше у вітчизняній педагогіці глибоко розкриває суть таких понять, як людяність, патріотизм, відповідальність, гідність, терпимість, тактовність і т. ін. На конкретних прикладах подається методика утвердження в юних душах почуття совісті, сорому, справедливості, скромності, щедрості, милосердя.

Переконливо викладається і методика найтонших сфер морального життя людини -- материнського і батьківського виховання, ставлення до батьків, старших членів родини, померлих.

Найголовнішим, найглибшим і найміцнішим надійним каменем педагогічної системи В.О. Сухомлинського є виховання у кожного вихованця поваги до самого себе. Він вважав, що до того часу, поки є самоповага, існує й школа. Коли зникає повага до самого себе -- немає школи, немає ні особистості, ні колективу, одухотворених благородними цілями, а є випадкове збіговисько. На його думку, повага до людської гідності та виховання самоповаги є сферою педагогічної творчості і великого інтелекту педагога. Тут не можуть бути ефективними якісь трафаретні, шаблонні, застосовувані до всіх учнів і в усіх випадках життя прийоми й методи. Педагог з болем зауважує, що "на жаль, у шкільній практиці ця сфера педагогічної творчості є найбільш недосконалою і саме в цій сфері допускається найбільше грубих помилок".

"Ти живеш серед людей. Не забувай, що кожний твій вчинок, кожне твоє бажання позначається на людях, що тебе оточують. Знай, що є межа між тим, що тобі хочеться, і тим що можна. Перевіряй свої вчинки... Роби все так, щоб людям, які тебе оточують, було добре".

"Ти користуєшся благами, створеними іншими людьми. Люди дають тобі щастя дитинства. Плати їм за це добром".

"Усі блага і радощі життя створюються працею. Без праці не можна чесно жити... Нероба, дармоїд -- це трутень, що пожирає мед працьовитих бджіл. Навчання -- твоя перша праця. Йдучи до школи, ти йдеш на роботу".

"Будь добрим і чуйним до людей. Допомагай слабким і беззахисним, ... товаришу в біді. Не завдавай людям прикрості. Поважай та шануй матір і батька, вони дали тобі життя, вони виховують тебе, вони хочуть, щоб ти став чесним громадянином, людиною з добрим серцем і чистою душею".

"Не будь байдужим до зла. Борись проти зла, обману, несправедливості. Будь непримиримим до того, хто прагне жити за рахунок інших людей, завдає лиха іншим людям, обкрадає суспільство".

Як бачимо, ці та інші мудрі моральні сентенції написані просто, переконливо, вони легко запам'ятовуються, спонукають до роздумів, доброчинності.

Засвоєння дітьми азбуки моральної культури дає їм можливість олюднювати свої вчинки, опановувати духовними цінностями свого народу, розуміти мету і сенс життя.

Однією з проблем ідеї всебічного розвитку є підготовка учнівської молоді до праці. Педагога хвилювало те, що діяльність школи оцінювалася кількістю випускників, які вступили до вищих навчальних закладів. При такому підході до роботи школи в учнів формувалося негативне ставлення до "чорнової" буденної праці хлібороба чи робітника". В.О. Сухомлинський підкреслив, що буденної і якоїсь звеличеної праці не буває. "Кожна праця вимагає індивідуальних здібностей, таланту, обдарування, докладання фізичних і духовних зусиль". Той, у кого виховано зверхнє ставлення до "чорнової" роботи, ніколи не зможе добитися значних успіхів у жодному виді діяльності. Праця, у тлумаченні В.О. Сухомлинського, не просто виконання трудових операцій із затратою певної кількості енергії -- це елемент духовного життя. Звідси випливає закономірність: чим вищий рівень духовного життя дитини, тим більшу радість приносить праця. У ній розкриваються здібності, обдарування, талант, утверджується почуття людської гідності.

У численних своїх виступах на наукових конференціях і нарадах, на семінарах, педагогічних читаннях і на зустрічах з учительською громадськістю ("Бесіда з марійськими вчителями" (1967 p.), "Про трудове виховання" (1969 p.), "Завдання у вихованні дітей" (1970 р.) та ін., що збереглися завдяки запису на плівку) В.О. Сухомлинський пристрасно і переконливо стверджує думку про трудове виховання учнівської молоді як мірило моральності підростаючого покоління і всього суспільства.

У системі Сухомлинського велика роль приділяється природі, як об'єкту пізнання, сфері активної діяльності, відчутнішої частини дитячого життя. Разом з тим В.О. Сухомлинський дійшов висновку, що природа сама собою не виховує, а виховує тільки активна взаємодія людини з природою. Цей висновок став основним принципом в організації праці учнів Павлиської середньої школи: "Ми прагнемо того, щоб усе життя вихованців було сповнене творіння в світі природи. Ми не уявляємо собі повноцінного виховання без того, щоб кожний наш вихованець за роки навчання в школі не перетворив кілька десятків квадратних метрів мертвої глини, мертвого пустиря в родючу землю!"

У Павлиській середній школі збереження і примноження природних багатств стало провідною, головною стороною трудового життя учнівського колективу і кожної особистості. У цій школі "становлення колективу, власне, з того і починається, що дітей об'єднує піклування про живу природу. За традицією, яка склалася у школі, колектив першокласників закладає свою маленьку шкілку, доглядає за плодовими деревцями, посадженими першого року навчання. З першого року шкільного життя починається й догляд за полезахисними лісонасадженнями, які відіграють велику роль у малолісних районах Півдня. Уже в 10-11 років діти переживають перше громадянське почуття гордості, коли вони бачать цінності, створені їхніми руками: посаджені маленькі саджанці стають гіллястими деревами, плодові дерева й виноград починають плодоносити".

У своїх працях "Павлиська середня школа", "Школа і природа", "Природа, праця, світогляд" таін. В.О. Сухомлинський підкреслює, що в умовах сільської школи можливості взаємодії учнів з природою невичерпні, і головним спрямуванням їхньої діяльності має бути перш за все піклування про збереження родючості ґрунту. Посильна участь учнів у боротьбі з руйнівною стихією є школою громадянства, змужніння та господарництва, що, як зазначає педагог, вчить дітей пізнавати ціну праці, землі і хліба.

Гуманізм В.О. Сухомлинського особливо яскраво виявився у його ставленні до організації навчання учнів. Розумову працю дітей педагог розглядав як засіб розвитку розумових сил і здібностей, засуджуючи механічне заучування і неусвідомленість знань.

Розв'язання проблеми міцних осмислених знань можливе за умови напруження власних зусиль, досягнення працею успіху, радості розумової праці -- цих трьох сходинок на шляху пізнання.

Навчальну діяльність Сухомлинський розглядав як необхідну умову формування духовно багатої особистості. Вона (діяльність) має бути активною і творчою, чому допомагають спеціальна організація розумової праці на уроках і в позакласний час, включення учнів до творчості, пошуково-експедиційної роботи тощо. Обстоюючи необхідність на кожному уроці вольових зусиль, емоційного пробудження розуму дитини, інтелектуального натхнення учнів у пошуковій діяльності, Сухомлинський водночас засуджує псевдоноваторські ідеї щодо ефективності навчання, створення обстановки постійного розумового напруження на уроці: "Не втратити на уроці жодної хвилини, жодної миті без активної розумової праці, що може бути не розумнішим у такій тонкій справі, як виховання людини. Така цілеспрямованість у роботі вчителя просто означає: витиснути з дітей все, що вони можуть дати. Після таких "ефективних" уроків дитина повертаються додому стомленою. Вона легко роздратовується і збуджується".

Навчання в "зелених класах", складання книжок-картинок про природу, подорожі на природу, проведення уроків мислення, використання і розв'язування задач із "живого задачника", кімната казки, острів чудес, куточок краси, використання в духовному житті пісні, книжки, проведення свят Матері, троянд, польових квітів, праця в Саду Матері, написання дітьми оповідань, казок -- ці та інші знахідки педагога сприяють розумовому розвиткові дітей, засвоєнню духовних цінностей свого народу.

Все життя і діяльність початкових класів і молодших школярів вдома і школі мусить будуватись, як вважав В.О. Сухомлинський, з урахуванням народних традицій трудового, родинно-сімейного, морально-етичного та духовного виховання, на його думку, має будуватися на активному залученні до виробничої, обслуговуючої, інтелектуальної праці, радості у поєднанні з батьковою і материною любов'ю... Загальновідомі традиції Павлиської школи, керованої В.О. Сухомлинським, з трудового виховання та інших рис майбутнього громадянина, що робить людину духовно багатою, гармонійно розвиненою, яка своєю поведінкою, практичною діяльністю, світоглядною позицією повністю відповідала б законам і закономірностям національної ментальності й стала б носієм генетичної пам'яті українського народу.

Особливу увагу звертав педагог-гуманіст на специфіку роботи з дітьми із заниженою здатністю до навчання. З такими дітьми треба працювати тонко, делікатно, з індивідуальним підходом. Ці діти не повинні відчувати своєї неповноцінності. Таких учнів В.О. Сухомлинський вважає найтендітнішими, найніжнішими квітами в безмежно різноманітному квітнику людства. Адже не їхня вина в тому, що вони прийшли до школи кволими, слабкими, з недостатньо розвиненою здатністю до розумової праці. Шляхом досліджень фізичного і розумового розвитку неуспішних і відстаючих дітей у Павлиській школі В.О. Сухомлинський дійшов висновку, що у 85 % невстигаючих і відстаючих головна причина відставання, незнання, незадовільної роботи на уроках і вдома, другорічництва -- поганий стан здоров'я. Отже, таким дітям пропонується особливий режим навчальної роботи, який підкріплюється заходами щодо зміцнення організму. Сухомлинський дає поради вчителям не захоплюватися модними прийомами так званого ефективного, оптимістичного, комплексного, прискореного навчання тощо, "в основі яких лежить погляд на рядову дитину як на електронний механізм, здатний без кінця засвоювати і засвоювати. Дитина -- жива істота, її мозок -- найтонший, найніжніший орган, до якого треба ставитися дбайливо і обережно". Діти з ослабленим здоров'ям найбільше піддаються дидактогенії -- шкільним неврозам. Постійні різкі стрибки на уроках -- збудження і гальмування, несправедливе ставлення вчителя чи батьків до навчальної роботи учня прискорюють психічні розлади. Особливо негативно впливає на організм дитини несправедлива оцінка вчителя: "Важко уявити щось інше, що більше спотворює душу дитини, ніж емоційна товстошкірість, породжена несправедливістю. Відчуваючи байдуже ставлення до себе, дитина втрачає чутливість до добра і зла. Вона не може зрозуміти, що в людях, які її оточують, Добро і що Зло. В її серці поселяються підозра, зневіра в людей, а це -- найголовніше джерело озлобленості". На підставі багаторічного досвіду В.О. Сухомлинський робить висновок, що оцінка -- найгостріший інструмент. Він дає поради вчителям щодо використання оцінки: оцінка має відбивати радість успіху в навчанні, вона ставиться тільки за позитивні результати, оцінювання знань варто проводити не за одним, а за декількома видами роботи учня тощо.

Висока гуманістична позиція В.О. Сухомлинського виявилася і в його ставленні до сім'ї. Він вважав, що гармонійний, всебічний розвиток можливий лише за умови, коли школа і сім'я будуть діяти одностайно і стають однодумцями у спільній роботі. У багатьох своїх творах педагог показав як розвиток особистості залежить від культури батька й матері, як пізнаються людські стосунки і суспільне оточення на прикладі батьків.

У зв'язку з тим, що не всі батьки готові виконувати свої батьківські обов'язки, педагог рекомендує створити "батьківські школи". У практиці такої школи, створеній при Павлиській середній школі на Кіровоградщині, діяло сім груп, до яких входили батьки за такими ознаками: батьки-молодята, батьки дітей дошкільнят, батьки учнів І-II класів, III-IV класів, V-VIII класів, VIII-XI класів та батьки, діти яких мали відхилення в розумовому і фізичному розвитку. Заняття в "Батьківській школі" проводилися регулярно, двічі на місяць. До роботи з батьками залучалися керівники школи, вчителі, лікарі, практикувалися виступи батьків з досвіду сімейного виховання.

В.О. Сухомлинський високо цінував роль Батька і Матері, старших у сім'ї, стверджуючи: "Людина в своєму моральному розвитку стає такою, яка в неї мати, точніше, яка гармонія любові і волі в її духовному світі"; "...батько народжує і виражає, продовжує, розвиває себе в своєму синові й дочці, вливаючи своє духовне начало з духовним началом матері". Така висока оцінка місії матері і батька збігається з народно-педагогічним уявленням про роль батьків.

Розвиваючи культ жінки-Матері, започаткований у вітчизняній педагогіці Т.Г. Шевченком, В.О. Сухомлинський на практиці розробляє систему роботи з утвердження цього культу в духовному житті дітей.

Успіхам у практичній педагогічній і творчій науково-педагогічній діяльності В.О. Сухомлинського сприяло глибоке знання народної педагогіки. Вийшовши з глибин народу, він усвідомив можливості народної педагогічної мудрості в навчанні та вихованні учнівства. У багатьох своїх творах педагог радив учителям, батькам брати в користування усе цінне, створене народною педагогікою і створювати умови правильного виховання дітей, які століттями діяли в українських родинах. В.О. Сухомлинський широко використовував казки, оповіді, приказки і прислів'я, пісні, народні традиції і обряди у повсякденній вчительській роботі, у своїх творах показував їх доцільність у духовному зростанні учнівської молоді. Так, у праці "Серце віддаю дітям" він надає казці таку роль: "Діти розуміють ідею лише тоді, коли вона втілена у яскравих образах. Казка -- благородне і нічим не замінне джерело виховання любові до Вітчизни. Патріотична ідея казки -- в глибині її змісту, створені народом казкові образи, що живуть тисячоліття, доносять до серця і розуму дитини могутній творчий дух трудового народу, його погляди на життя, ідеали, прагнення. Казка виховує любов до рідної землі вже тому, що вона -- творіння народу". Така ж висока оцінка у вихованні дітей дається народній пісні, традиціям тощо.

У багатій спадщині В.О. Сухомлинського окремо слід зазначити педагогічні казки для дітей, які окремими виданнями обнародувані уже після смерті їх автора.

Педагогічні казки В.О. Сухомлинського -- дивосвіт малят, розкритий очима мудрого наставника, який не повчає дітей, не спонукає чи заохочує їх, а просто йде поруч дітлахів, інколи ніби ще й десь за молодшими школярами, радіючи разом з ними кожному новому відкриттю.

Педагогічні казки В.О. Сухомлинського нібито опосередковано, непомітно зовні, але активно й ефективно виховують у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку найкращі людські почуття щиросердності і любові до всього прекрасного, формують перші навички людяності у взаєминах між юними особистостями.

У центрі уваги видатного педагога є діяльність вчителя, його проблеми, багатогранна діяльність, культура спілкування з дітьми, педагогічної майстерності, духовності, підготовки вчителів у навчальних закладах тощо. "Сто порад вчителеві" -- праця, яка має стати постійним порадником вчителя, як і інші його визначні твори, що мають пізнавальне значення для освітніх працівників, педагогічної громадськості.

Розглядаючи діяльність вчителя, В.О. Сухомлинський вважав, що джерелом його творчої індивідуальності є книга, особиста бібліотека, її призначення полягає в тому, щоб вводити вихованців у світ книги. Педагог називав бібліотеку найважливішою складовою своєї педагогічної системи. У бібліотеці Сухомлинського був золотий фонд світової культури: художні твори найвидатніших письменників усіх народів, література про людей і людство; з мистецтва, з різних галузей природничих знань і математики, фізики, хімії, біології, геології, мінералогії, астрономії, медицини. Окремо у бібліотеці були представлені книги про мови народів світу, посібники для самостійного вивчення мов, словники, книги іноземними мовами тощо.

В.О. Сухомлинський радить вчителеві мати свою особисту бібліотеку, аби можна було повсякденно користуватися книгами, читати й перечитувати їх, щоб вводити у світ книг своїх вихованців. У статті "Моя педагогічна система" він пише: "Я не уявляю собі скільки-небудь сильного впливу на своїх вихованців, якби кожен з них поступово не був уведений у цей чудовий світ -- світ книги".

У творчій спадщині В.О. Сухомлинського розглядаються проблеми змісту освіти, мотивів пізнавальної діяльності, методики навчання дітей, контролю і керівництва навчально-виховним процесом, підготовки вчителя та багато інших. Хоч вони і не є новими в українській педагогіці, проте педагог бачив у них нові проблеми та підходи до їх вирішення, що є прикладом творчого підходу до теорії і практики виховання.

1.3 Особливості навчання й виховання молодших школярів по Сухомлинському

Оригінально розглядав В. Сухомлинський проблеми організації навчально-виховного процесу з учнями молодшого шкільного віку. За рік до систематичного навчання в школі у Павлиській середній школі взяли на облік 6-річних дітей. Це було потрібно, щоб пізнати кожну дитину, глибоко вивчити індивідуальні особливості її сприймання, мислення і розумової праці. Сухомлинський вважав: перш ніж давати знання, треба навчити дітей думати, сприймати, спостерігати. За цей же час треба добре вивчити індивідуальні особливості здоров'я майбутнього першокласника. Ці завдання педагог успішно вирішував у "школі радості" -- об'єднанні дошколят. Заняття під блакитним небом, де здійснювалися мандрівки в природу, -- джерело мислення й мови, розвиток думок, почуттів, бажань, поглядів засобами казки, оповідань, подорожі до першоджерел живого слова, у світ праці, створення куточку мрії, турбота про живе і прекрасне, -- ці та інші знахідки талановитого педагога збагатили арсенал виховних засобів багатьох вчителів і вихователів дошкільних закладів.

У початковій школі педагог домагався того, щоб навчання було частиною багатого духовного життя, яке б сприяло розвитку дитини, збагачувало її розум. Він категорично засудив навчання, що зводиться до тренування пам'яті, зубріння, механічного заучування та одноманітності.

У 1 класі він взагалі не визнає "чистих" уроків читання, письма, математики тощо. У роботі "Серце віддаю дітям" Василь Олександрович ділиться своїм досвідом: "Як тільки діти починали втомлюватись, я переходив до іншого виду роботи". Могутнім засобом урізноманітнення праці було малювання. "Ось я бачу, що читання починає стомлювати дітей. Кажу: "Розгорніть, діти, свої альбоми, намалюємо казку, яку ми читаємо". Зникають перші ознаки втоми, в дитячих очах радісні вогники, одноманітна діяльність змінилася творчістю". Це ж стосується й інших уроків.

Виховання дітей 6-10 років В.О. Сухомлинський називав "школою сердечності". Він радив педагогам і батькам дітей вчити добру, любові, милосердю. Для цього треба, щоб діти постійно бачили гуманістичний зміст вчинків і поведінки тих, хто їх оточує: рідних, близьких, вчителів, дорослих. Дитина не повинна виростати байдужою, нечулою, черствою, вона має зростати у постійному піклуванні про навколишній світ рослин, тварин, людей, доглядати і допомагати їм. У своїх працях педагог переконує, що у процесі творення людям добра виховується в юних людяність, сердечність.

Формуванню тонких сердечних людських взаємин у Павлиській школі служила вся педагогічна система. Педагог засуджує вседозволеність, розгнузданість поведінки і вчинків, наполягає на культивуванні осмисленої поведінки, яке є проявом витонченості внутрішнього світу школяра. Яким має бути ставлення дітей до інших людей, як їм домогтися моральної виправданості й обґрунтованості своїх вчинків -- вчать юне покоління моральній сентенції В.О. Сухомлинського, які є не забороною чи дозволом чогось. Це виплекані педагогом щирі мудрі поради, що йдуть від серця до серця і породжують розумові, моральні, естетичні почуття.

У 1951 році, як писав В.Сухомлинський у книзі "Серце віддаю дітям", він розпочав навчання шестирічних першокласників. Ідея більш раннього навчання дітей постійно супроводжувала педагогічні пошуки вчених. Однак, на терені колишнього СРСР довготривалий експеримент з навчання шестирічок було розгорнуто саме у Павлиші.

Вчений називав свій експеримент підготовкою дітей до систематичного навчання. Однак навіть короткий аналіз "інколи радості" дозволяє вважати, що це була цілісна система навчання дітей шестирічного віку. При цьому педагог враховував такі особливості дитячого мислення, як образність, пластичність, емоційна збудли вість думки. Саме на них спирався вчений, коли проводив з дітьми уроки "живої думки".

Звичайно, спостереження дітей у навчанні достатньо використовували Ж.-Ж. Руссо, Л.М.Толстой, К.Д.Ушинський. Але В.О.Сухомлинський по-новому використовує природу як широкий засіб загального розвитку дитини.

Головним завданням таких уроків серед природи був розвиток у дітей здатності до кольорового та просторового відчута. Педагог не просто вчив дітей спостерігати, але й спонукав помічати у звичайному - незвичайне, відчувати и емоційно переживати гаму різноманітних кольорів і відтінків. По дібні досліди проводяться у школах сучасної Японії, де учні розрізняють до 300 кольорів і відтінків.

Щодо виховного впливу казки на особистість шестирічного школяра, то В.Сухомлинський, природно, с новатором. Тому у Павлиській школі вперше у ті роки була обладнана дитяча кімната казки. При цьому кімната була незвичною не лише за інтер'єром, але й за змістом діяльності дітей у ній.

Поступово у процесі занять серед природи та у кімнаті казки накопичувався позитивній досвід дітей, на основі якого дітей спонукали до усною складання казок. Загалом ця робота у Павлиші продовжувалась до 7-го класу (старші школярі щорічно складали не менше двох казок). У меморіально-педагогічному музеї В.О.Сухомлинського нині зберігається 70 томів дитячих казок. Положення та досвід вченого у цьому аспекті у наш час використовуються у багатьох школах України та за кордоном.

Принципово по-новому впроваджував вчений і методику навчання грамоті, використовуючи при цьому образні порівняння природи. У наш час цей метод у технології навчально-виховного процесу називають адитивним. Поступово Василь Олександрович підводи» дітей до сутності людських взаємні. Суттєво, що всі шестирічні учні оволодівали вміннями читати, мали достатній словниковий запас і творче особистісне самовираження .

Новаторським за своєю суттю є положення педагога про гармонію суспільних та індивідуальних потреб у структурі особистості. У тогочасній педагогіці згадане положення зводилось до того, що особисті інтереси мають підпорядковуватися потребам колективу, суспільства. Тому кардинально змінюється і саме співвідношення особистості і колективу. Зазначимо, що домінуючим стилем взаємин у тоталітарній державі (СРСР) був конформістський (як всі, так і я).

В.Сухомлинському вдалося його замінити нонконформістсь ким, за яким дитина і в школі може виявляти власні найнеповторніші грані діяльності та поведінки. Суттєвим є те, що у системі В.Сухомлинського дитина наділялася значною автономією. Але вчений, розуміючи різницю рівнів задатків і здібностей дітей, про здовжував удосконалювати гуманний стиль взаємин у колективі, підсумовуючи, що саме формування моралі поведінки у школярів дозволяє мати рівні можливості для гуманного, морального зростання.

Загалом, виховання гуманності, на думку педагога, починається з виховання любові до всього живого, до матері, бабусі, рідних. У книгах "Серце віддаю дітям", "Народження громадянина", "Павлиська середня школа" педагог розкриває конкретні форми становлення гуманної поведінки дітей. Серед них: створення лікарень для пташок і тварин, допомога немічним, участь в естетизації інколи і селища тощо. Формуванню гуманізму дітей сприяло також створення галереї портретів матерій найвідоміших людей світу.

У програмі роботи школи поряд із загальними категоріями стики (моральний ідеал, гідність, чесність, працьовитість, справедливість) достатньо реалізуються й такі, як щастя, радість, совість, співчуття, духовність. Саме останні і відображають зміст гуманності як інтегральної риси підростаючої особистості. Проте заслуга вченого полягає не лише в тому, що він включив ці поняття до приграми, але, насамперед, в реалізації цих понять у практиці роботи Павлиської школи.

У школі поважали гідність дитини, оскільки без любові і поваги до вихованців, за переконанням В.Сухомлинського, будь-які розмови про гуманність і людяність спіють порожнім звуком. Природно, що формування гуманності школярів здійснювалося у Павлиші шляхом використання "Хрестоматії моральних цінностей людства" та "Хрестоматії з етики". Ці рукописні матеріали постійно поповнювалися вченим та його колегами і слугували роз витку у дітей людяності, доброти, гідності.

В умовах гуманізації виховання вчений по-новому осмислював суть взаємин колективу і кожного вихованця, розвивав ідеї А.С.Макаренка щодо виховного впливу колективу на дитячу особистість. У роботах "Виховання колективізму у школярів", "Духовний світ школяра", "Розмова з молодим директором школи" він встановлює принципи взаємозалежносте й особистості і колективу. На думку педагога, колектив лише тоді позитивно впливає на становлення кожного вихованця, коли сам мас насичене духовне життя та складається з яскравих особистостей. За цих умов кожен ви хованець здатен впливати на загальний стиль взаємин у колективі, збагачуючи при цьому один одного, що дозволить гармонізувати взаємини у дитячому співтоваристві.

Розділ II. С Сухомлинський про особливості розвитку молодших школярів

2.1 Сухомлинський про шляхи розвитку творчих здібностей молодших школярів в процесі формування природних знань

В процесі концепції дванадцятирічної загальноосвітньої школи, освіта покликана створити умови для інтелектуального, соціального, матеріального, фізичного розвитку і саморозвитку, а стратегічному плані закласти фундамент для формування демократичного суспільства, для якого освіченість, вихованість, культура - найвищі цінності, незамінні фактори стабільного добробуту і динамічного розвитку України.

Програма навчального курсу “Я і Україна. Довкілля” дає можливість посилити дійовість, практичність навчання, його вияви на розвиток творчих здібностей. Концепцією передбачено використання можливостей навчального предмета для реалізації пріоритетних завдань початкової школи.

Особливість змісту початкової освіти полягає в тому, що крім традиційних знань, умінь і навичок, в нього включаються принципового нові компоненти і досвід творчої діяльності, досвід емоційно-умонісного ставлення до навколишнього світу. Це сприяє розвитку творчих здібностей у процесі становлення сучасної національної школи на Україні особливої актуальності набувають численні положення із спадщини В.О. Сухомлинського. Свого часу К.Д. Уминський писав про те, що логіка природи, найдоступніша і найкорисніша для дітей. Цю ідею К. Умлинського застосував В. Сухомлинський “Природа - величезної ваги фактор, що накладає свій відбиток на весь характер педагогічного процесу”, - визначає В. Сухомлинський.

Виховання творчого діяльного розуму розпочинається з перших днів дитини в школі.

Під системою уроків мислення В. Сухомлинський розуміє школу думки, без якої не уявляється повноцінної, ефективної розумової праці на всіх уроках не тільки в початковій школі, а й у наступні періоди навчання та розумового розвитку. Ця школа є фундаментом творчих розумових сил, необхідних для опанування нових знань.

Мислення, безумовно процес суто індивідуальний. Водночас товариське спілкування, обмін інформацією, спільна навчальна діяльність не можуть не впливати на хід мислення школярів на уроці (Розенберг А.Я. Урок у дидактичній системі В.О. Сухомлинського (Василь Сухомлинський і сучасність: Матеріали Четвертих Все укр. пед. читань. - Вип. 4-1997. с. 112-115).

Основними завданнями уроків мислення, були розвиток уміння спостерігати явища навколишнього світу; збагачення житлового і суттєвого досвіду; нагромадження конкретного природничого матеріалу як основи розвитку абстрактного мислення; розвиток уміння в побудові гіпотез і самостійних висновків; розширення пізнавальних інтересів; спонукання до творчості засобами слова, розвиток уяви і фантазії. Важливою умовою формування творчого мислення через природу є організація спостережень. Вони розпочинаються з розвитку молодших школярів уміння бачити природу. Адже відомо, що дивитися

- це не означає бачити “Уміння бачити, уміння помічати те, що на перший погляд, не відрізняється чимось особливим, - це, образно кажучи, повітря, на якому тримаються крила думки,” - відзначає В. Сухомлинський (Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка. - К. 1978 - с. 178)

таким чином учні проходили своєрідний етап розумових вправ, який полягає у баченні дитиною живого образу і створення цього образу в своїй уяві.

Педагог радив не обтяжувати дитину лавиною знань про предмет, а вміти відкрити перед нею в навколишньому світі щось одне, але так, щоб залишилось щось недомовлене, щоб дитині захотілося ще і ще повернутися до того, про що вона дізналася. Саме здатність молодшого школяра до знаходження невідомого у відомому, незвичайного у звичайному, до постановки запитань, які фіксують невідоме, виступають як ланка народження проблеми, як етап з якого починається розгортання мислительного пошуку, В.О.Сухомлинський надавав великого значенні у формуванні творчої особистості молодого школяра.

Великий інтерес у вчителів викликає досвід у сфері розумового виховання учнів через спілкування з природою. В.О.Сухомлинський обстоював гармонійне поєднання різних організаційних форм навчання.

Він доводив, що читання, “Книги природи” під час екскурсій, подорожей, повинно бут незвичайним спогляданням картини природи, а початком активного мислення.

Основна мета уроків серед природи - навчити дітей думати. Досягти цього можна, тільки навчивши дітей спостерігати, дивуватися, радіти пізнанню, перетворювати думку у слово, творити казку. В.О.Сухомлинський рекомендував вчити дітей думати, творити, фантазувати серед чудової краси природи, що є джерелом думки і слова.

Уміння бачити прекрасне навколо робить людину - мудрішою, добрішою, духовно багатою.

Цінність спостережень полягає в тому, що в дітей вироблявся певний стиль мислення і в процесі мислення вони прагнули до конкретних фактів, перевіряючи правильність і стан практикою, досвідом.

Дослідницький підхід став рисою мислення учнів, які прагнули як найглибше перевірити правильність висновків про закономірності явища природи.

Елементи дослідження сприяли самостійності, творчому характеру розуму.

В.О.Сухомлинський усе робив для розбудови національної школи мислення, де панує радість творчості, активно формується людська індивідуальність, розцвітає жива душа.

В.О.Сухомлинським були розроблені та впроваджені в практику різноманітні форми організації спостережень. Так у школі під голубим небом проводились уроки милування і як наслідок - складання індивідуальних книжок - картинок про природу, де учні відображали найточніші відтінки кольорів навколишнього світу. Сезонні екскурсії, уроки в “зелених класах”, заочні “подорожі” по земній кулі - давали простір для написання творчих робіт. Такі спостереження сприяли розумінню цінностей природи, спонукали до формування навичок його охорони. На всіх уроках В.О.Сухомлинський використовував знання про природу, а поглиблював її шляхом дослідницької роботи. На уроках серед природи діти спостерігають, досліджують середовище, в якому живуть, перевіряють народні прикмети, пов'язані з погодою, знаннями в рослинному, тваринному середовищі.

При ознайомленні учнів з багатогранністю навколишнього світу формується гармонійно розвинута особистість в якій розвивається уявлення, що природа єдине ціле, виробляються інтелектуальні і практичні вміння, виховується шанобливе ставлення до природи, формується науковий світогляд, біоцентричне, екологічна культура мислення, вміння пізнання дійсності, що задовольняють потяги дитини до дослідництва і висновків, конструювання комунікації. Різноманітні знання успішно розв'язуються під час:

- розповіді школярем про об'єкти своєї місцевості, оскільки місцевий матеріал є найдоступнішим;

- розкриття екологічної цілісності природи, моделювання зв'язків між живою і неживою природою;

- формування умінь порівнювати, класифікувати, встановлювати подібність за аналогією, уміння доводити істинність судження. Оволодіння зазначеними вміннями забезпечить залучення до самостійного пошуку знань;

- поєднання теоретичної і практичної підготовки молодших шкіл, тобто на основі знань формувати в учнів практичні вміння.

Пошуки активних форм і методів роботи , навчально-виховного процесу сприяють, щоб ефективність уроків природознавства була якомога вищою.

Сформувати у школярів уявлення про різноманітність живої природи допомагають плани-пам'ятати, за допомогою яких учні розглядають предмети у певній логічній послідовності.

Ознайомлення з рослинами і тваринами проходить за такими напрямками:

- різноманітність рослин і тварин (групи рослин і тварин, чим вони відрізняються);

- зв'язки рослин і тварин з іншими компонентами природи;

- розмноження;

- цінність рослин і тварин для людини;

- негативний вплив людини, особливо дитини, на рослини і тварини;

- охорона тварин.

Отже, такий розгляд рослин і тварин дає змогу сформувати у дітей елементи знань: морфологічні (зовнішня будова), фізіологічні (розмноження), екологічні (охорона), агрономічні і зоотехнічні (способи вирощування). Ці елементи від класу до класу розширюються, вступають у зв'язки з іншими, об'єднуються і все більше узагальнюються.

Крім практичної цінності (деревина, молока, шерсть тварин і рослин для людини, розкривають і інші: моральне, пізнавальне, гігієнічне, екологічне, естетичне тощо). Такий підхід сприяє подоланню однобічного, споживацького ставлення людини до природи.

Використання планів-пам'яток систематизує і забезпечує знання дітей про природу, допомагає їм виділяти суттєві ознаки об'єктів, формувати уявлення про групи рослин і тварин, про природу як самостійну цінність, без якої не можливе існування людини.

У формуванні уявлень про різноманітність навколишньої природи допомагають також опорні схеми. Відомо, що молодшим школярам значною мірою властиве наочно-образне мислення. Але це не означає, що їм недоступний високий рівень абстракції. І саме схема є однією з найдоступніших форм. Робота з опорними схемами допомагає виділити з усіх ознак суттєві, формувати елементарні поняття і найпростіші зв'язки між ними.

У 1 і 2 класах для складання схем класоводи використовують лаконічні малюнки, а в 3 і 4 - малюнки замінено словами.

2.2 Формування національної свідомості молодших школярів засобами казок Василя Сухомлинського

Формування національної свідомості молодших школярів набуває першочергового значення в умовах розбудови незалежної України. Державна національна програма „Освіта” (Україна в ХХІ столітті) визначає головною метою національного виховання ставить успадкування школярами надбань історії свого народу, мови, культури, звичаєвості, духовної моральності. Саме школа і покликана формувати національну свідомість, починаючи від початкових класів і завершуючи середньою школою. Звідси завдання класоводів - виховати своїх учнів свідомими громадянами, які б любили Україну, були готові захистити її, дбали про розквіт нашої культури, літератури, історії, шанобливо ставились до історичних набутків, цінували традиції і звичаї українського народу, своїх батьків. Від успішного розв'язання цих завдань залежить наше майбутнє, а отже і зміцнення державної незалежності.

Процес формування національної свідомості починається в родині змалку і продовжуються в дитячих дошкільних установах, школах, середніх та вищих навчальних закладах.

Варто звернути увагу на формування національної свідомості через казки Василя Сухомлинського, адже саме з казки і починається пізнання дитиною такого таємничого і, на перший погляд, непізнаного світу. Великий педагог визначав провідну роль роботи дітей над казкою, він створив свій світ казок. „Я ставив за мету: закарбувати в свідомості дітей яскраві картини дійсності, добивався того, щоб процеси мислення відбувалися на основі живих, образних уявлень, щоб діти спостерігали навколишній світ, установлювали причини і наслідки явищ, порівнювали якості і ознаки речей” [1, 129].

Результатом копіткої роботи над створенням казок і було відкриття в Павлиській середній школі „Кімнати казки”. Про значення цієї кімнати у долі школярів Василь Олександрович згадує так: „Навіть освітлення в „Кімнаті казки” відігравало дуже велику роль. Коли діти розповідали казку про Царівну-Жабу, в лісових хащах засвічувалися маленькі лампочки, в кімнаті панував зелений сутінок, що добре передавав обстановку, в якій розгортаються події” [1, 178]. Така атмосфера сприяла глибшому проникненню у країну казки, діти співпереживали разом з героями, отже вони були не пасивними спостерігачами, а активними учасниками цього дійства.