Методика використання методу роботи з книгою на заняттях зі спец предметів

Размещено на http://www.allbest.ru/

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з теми: «Методика використання методу роботи з книгою на заняттях зі спец предметів»

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи застосування методів навчання

1.1 Поняття методу навчання,класифікація методів

1.2 Сутність і функції методів навчання

1.3 Робота з книгою як метод навчання

Розділ 2. Організація роботи учнів із книгою у процеси проведення теоретичних занять із дисципліни сільськогосподарських машин на прикладі теми «Жатки зернозбиральних машин»

2.1 Етапи та прийоми роботи з книгою при вивченні теми «Жатки зернозбиральних машин»

2.2 Методична розробка заняття з використанням методу роботи з книгою

Висновки

Література

Вступ

Проблема визначення місця, методу роботи з навчальною книгою у навчальному процесі є однією з головних проблем в сучасній педагогіці на даний час. книга дисципліна зайняття

Вміння працювати з навчальною книгою - найважливіше вміння особистості як здобувача освіти , яким досконало повинен володіти кожен учень професійно-технічного навчального закладу. Підручник орієнтує учнів на оволодіння системою наукових знань, формує їх когнітивний досвід і пропонує певний обсяг необхідної наукової інформації. І дуже важливо для ефективного осмислення навчального матеріалу учнями, щоб викладач правильно організував роботу з підручником у процесі навчання. Від цього залежить якість засвоєння учнями нового матеріалу і вміння в майбутньому застосовувати отримані навички на практиці.

Але незважаючи на це частина випускників так і не володіє цим методом у належній мірі: вміючи читати, вони не розуміють змісту прочитаного.

Навички самоосвіти приходять не одразу. Їх треба планомірно розвивати,починаючи ще зі школи. Саме школа повинна підготувати учня до самостійної роботи з книгою [31;110]. А заклади ПТО лише розвивають ці вміння та переводять їх у більш досконалу фазу.

Аналіз використаної літератури [2; 3; 4; 5; 6; 7; 8 та ін.] свідчить про те, що проблема організації роботи з підручником вивчалася науковцями аспектно. Зокрема, сутність підручника, його структуру та функціональне забезпечення досліджували В.Г. Бейлінсон, В.П. Беспалько та інші; психологічні основи побудови навчальної книги вивчали Буринська II. М, Болюбаш Я.Н; Гільбух Ю. 3. Психологічні проблеми оптимізації підручника для початкової школи, Головко Н. Прийоми роботи з підручником; Дошкільна педагогічна психологія / За ред. Д. Ф. Ніколенка. -- К., 1987., І. Лернер, О.Я. Савченко; психологічні основи організації роботи з навчальною книгою - С.М. Бондаренко, Л.А. Концева та інші.

Відомо що проблемою під час проведення та організації самостійної роботи з підручником на уроках, не є новою у психолого-педагогічній науці. Констатуючи суттєвий внесок учених (С.М. Бондаренко, Г.Г. Гранік, Л.А. Концева, Т.С. Назарова, А.В. Полякова, О.Я. Савченко, Н.Ф. Чепелєва та ін.) у її розробку, слід зазначити, що робота з підручником розглядається дослідниками переважно як робота з текстом. Ми вважаємо такий підхід спрощеним, оскільки поза увагою залишаються інші компоненти навчальної книги -- апарат організації засвоєння, ілюстративний матеріал, апарат орієнтування.

Аналіз педагогічного досвіду свідчить про те, то педагоги не завжди організовують роботу з підручником на належному рівні: багато викладачів, працюючи виключно за підручником, не можуть внести корективи в методику навчання, тому що вони не відділяють зміст навчання від методичної побудови підручника. Трапляються викладачі, які поверхнево використовують матеріал книги: систематично опускають вправи, які їм не до вподоби, не бачать всіх методичних можливостей вправ й ілюстрацій підручників. Далеко не всі педагоги вчать учнів самостійно працювати з навчальною книгою: свідомо користуватися апаратом орієнтування; самостійно вивчати новий матеріал з підручника; знаходити потрібну сторінку, вправу тощо. Проте працювати з підручником доводиться на кожному уроці і недостатня сформованість відповідних вмінь веде до зниження рівня підготовки учнів.

Актуальність даної теми, та особливості її застосування,на які вказують педагоги-науковці, зумовили вибір теми роботи,, Організація роботи учнів із книгою у процесі проведення теоретичних занять із дисципліни Сільськогосподарські машини на прикладі теми,, Жатки зернозбиральних машин ”.

Аналіз літератури свідчить про те, що процес оволодіння знаннями на матеріалі підручника може відбуватися у різних формах:

- з кожним із основних структурних компонентів навчальної книги;

- під безпосереднім керівництвом викладача та у формі самостійної;

- роботи учнів з навчальною книгою.

Мета: розкрити методику застосування роботи з книгою під час вивчення спец предметів у закладах системи професійно-технічної освіти.

Об'єкт дослідження: навчально-виховний процес теоретичної та фахової підготовки майбутніх робітників.

Предмет дослідження: методика використання методу роботи з книгою на заняттях зі спец предметів.

Мета роботи вимагає розв'язання наступних завдань:

1. Проаналізувати ступінь розробленості даної проблеми у психолого-педагогічній літературі.

2. Визначити ступінь методу роботи з книгою.

3.Визначити способи та прийоми застосування методу роботи з книгою на теоретичних заняттях зі спец предметів.

4.Запропонувати методичну розробку заняття із використанням методу роботи з книгою.

Розділ 1. Теоретичні основи застосування методів навчання

1.1 Поняття методу навчання

Метод навчання - досить складне, багато якісне багатовимірне педагогічне явище, в якому знаходять відображення об'єктивні закономірності, принципи, цілі, зміст і форми навчання. Цей зв'язок з іншими дидактичними категоріями взаємо-зворотній: принципи, цілі, зміст і форми навчання визначають метод, але вони не можуть бути реалізовані без нього, без урахування можливостей їх практичної реалізації.

Кожен метод навчання вимагає активності не лише викладача, але й учнів. Один і той самий метод може застосовуватися для різних навчальних цілей. Наприклад, бесіда може бути застосована з метою засвоєння нових знань, і з метою повторення чи перевірки. Природно, що в різних випадках даний метод має свої особливості реалізації. Правильне застосування методів навчання унеможливлює механічне чи догматичне засвоєння учнями навчального матеріалу, забезпечує ефективність пізнавальної діяльності учнів, можливість застосовувати знання на практиці.

Кожен метод навчання повинен виконувати не лише освітню, розвивальну та виховну функції, але й спонукальну та корекцій ну (розвиток сприймання, мислення, уяви, пам'яті, емоційно-почуттєвої сфери).

Викладання будь-якого навчального предмету передбачає, окрім загальних методів навчання, ще й свої методи, зумовлені специфікою його змісту. Так, наприклад, при викладанні української мови застосовуються спеціальні методи: читання і письмо, словникова робота, граматичний розбір та ін. В географії важливе місце належить роботі з картами, в природознавстві - спостереження, досліди та ін. Дидактика вивчає методи, які мають найбільш загальне значення і які можуть бути застосовані при вивченні різних навчальних предметів.

Проблема класифікації методів навчання породжена наявністю в дидактиці великої кількості підходів до виявлення сутності методів навчання, їх визначень, структури і класифікацій. Значний вклад у розвиток теорії методів навчання на сучасному етапі внесли А. Алексюк, Ю. Бабанський, В. Бондар, Є. Голант, М. Данилов, Б. Єсипов, М. Лернер, В. Паламарчук, М. Скаткін та ін.

Метод навчання є досить складним педагогічним явищем, яке має багато сторін. За кожною з них методи групують в системи. Не випадково, що вчені-педагоги розробили десятки класифікацій методів навчання. Отже, класифікація методів навчання - це впорядкована за певною ознакою їх система ( Підласий І.П. Продуктивний педагог. Настільна книга викладача). Майбутньому викладачу необхідно знати лише ті класифікації методів, які ефективно ,,обслуговують” практику навчання і є основою для її вдосконалення.

На думку багатьох дослідників, основною ознакою класифікації методів навчання є дидактична мета, джерела знань, логіка засвоєння навчального матеріалу, рівень самостійності учнів. Найбільш прогресивним, на нашу думку, є багатовимірний підхід до класифікації методів навчання. Важливо підкреслити, що навчання - діалектичний процес, який перебуває у постійному русі. Тому надати перевагу одній із встановлених істотних ознак методів навчання можна за умови врахування всіх аспектів конкретної педагогічної ситуації. Проблему системи методів навчання слід розв'язувати не тільки шляхом створення єдиної класифікації, але й через створення та обґрунтування цілої низки класифікацій, які б адекватно відображали завдання й зміст цілісного процесу навчання. Для майбутнього викладача важливо усвідомити існуючі (цілісні) підходи до класифікації методів навчання, що допоможе йому практично здійснювати їх вибір. Загальновідомо, що вчителі-практики універсалізують окремі групи методів, не усвідомлюють взаємозв'язок і взаємопроникнення методів різних класів.

Класифікація на основі зовнішніх форм прояву методів навчання.

В основі даної класифікації - джерела знань, а також характер чуттєвого сприймання (слух, зір, дотик). Такий підхід дозволив виділити словесні, наочні та практичні методи навчання (традиційна класифікація).

До словесних методів належать: розповідь, пояснення, лекція, бесіда, інструктаж, робота з книгою, навчальна дискусія, диспут. До наочних - спостереження, демонстрування та ілюстрування. До практичних - вправа, лабораторна робота, практична робота, дидактична гра.

Класифікація методів навчання за типом пізнавальної діяльності учнів (внутрішня психологічна сторона).

Методи цієї групи відображають різний рівень пізнавальної активності та самостійності учнів у навчанні. В запропонованій класифікації виділяють такі методи: пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемного викладу, частково-пошуковий (евристичний), дослідницький.

Класифікація методів навчання на основі внутрішнього логічного шляху засвоєння знань.

До цієї групи належать такі методи: аналітичний, синтетичний, аналітико-синтетичний і синтетично-аналітичний, індуктивний, дедуктивний, індуктивно-дедуктивний і дедуктивно-індуктивний.

Класифікація методів навчання за ступенем самостійності учнів у здійсненні навчальної діяльності.

За цією класифікацією виділяють методи самостійної роботи і роботи під керівництвом викладача. Найбільш поширеними видами самостійної роботи є: робота з підручником, самостійні роботи з приладами, самостійне виконання письмових вправ, написання творів, віршів, метод самостійного розв'язання задач, самостійного спостереження тощо.

Класифікація методів за дидактичними цілями.

За цією класифікацію виділяють дві групи методів навчання:

- методи, що забезпечують первинне засвоєння навчального матеріалу (інформаційно-розвивальні, евристичні, дослідницькі).

- методи, що забезпечують закріплення та вдосконалення здобутих знань (вправи, практичні роботи).

Класифікація за основними етапами процесу навчання.

В запропонованій групі називають такі методи: формування знань, формування умінь і навичок, застосування знань, узагальнення і систематизації, закріплення, перевірки знань, умінь і навичок, творчої діяльності.

Бінарні і полінарні класифікації методів навчання.

В основі групування цих методів - дві чи більше спільних ознак. Так, в якості істотних (спільних) ознак називають джерела знань, рівні пізнавальної активності учнів, а також логічні шляхи навчального пізнання.

1.2 Сутність і функції методів навчання

А) Словесні методи навчання.

Розповідь - це монологічний виклад навчального матеріалу, який використовується для послідовного та емоційного повідомлення знань. Здебільшого розповідь використовується для викладу описового навчального матеріалу (про природні умови, факти, явища тощо). Розповідь як метод має свої прийоми: розмірковуння викладача, акцентування уваги, аналіз фактів, прикладів, пояснення окремих зв'язків об'єктів, що вивчаються. Але, якщо аналіз фактів, зв'язків і прикладів під час розповіді забезпечує усвідомлення учнями основного змісту навчального матеріалу, то можна стверджувати про перехід цього прийому у метод пояснення.

За дидактичними цілями виділяють декілька видів розповідей: розповідь-вступ, розповідь-виклад, розповідь-заключення.

Розповідь-вступ - ,,готує” учнів до сприйняття нового навчального матеріалу, формує інтерес та потребу у здобутті нових знань. Цей вид розповіді характеризується відносною яскравістю, чіткістю, захопленістю і емоційністю викладу.

Розповідь-виклад - розкриває зміст нової теми, повідомлення здійснюється за певним логічним планом в чіткій послідовності, з виділенням головного, суттєвого, із застосуванням ілюстрацій і переконливих прикладів.

- Розповідь-заключення (в кінці уроку) - передбачає виділення основних думок, формулювання висновків та узагальнень, постановку завдань для подальшої самостійної роботи.

Пояснення - словесний метод навчання, основне завдання якого - розкрити причиново-наслідкові зв'язки і закономірності у розвитку природи, людського суспільства і людського мислення. Пояснення іноді називають найскладнішим видом розповіді. Часто, пояснення поєднується з описом, бесідою, використанням наочності.

Навчальна лекція - передбачає усний виклад навчального матеріалу, який характеризується великим об'ємом, складністю логічних побудов, сконцентрованістю розумових образів, доведень і узагальнень (часто розглядається як форма організації навчання). Предметом навчальної лекції здебільшого є опис складних систем, механізмів, процесів, наявних між ними зв'язків і причиново-наслідкових залежностей. Очевидно, що лекція доречна лише в тих випадках, коли учні вже мають необхідний для сприймання й осмислення її навчального матеріалу лекцій рівень підготовки. В лекції застосовуються такі прийоми усного викладу: підтримка уваги, активізація мислення слухачів, переконання, аргументація, доведення, класифікація, систематизація.

Основні умови ефективного проведення лекції: створення конкретного плану, повідомлення учням теми, мети і завдань, логічний і послідовний виклад змісту лекції, проблемність та емоційність викладу, гнучке управління розумовою діяльністю учнів, запис основних положень, використання наочності, поєднання лекції з семінарськими і практичними заняттями.

Бесіда - словесний питально-відповідальний метод навчання, завдання якого - спонукати учнів до актуалізації відомих і засвоєння нових знань шляхом самостійних роздумів, висновків і узагальнень. Бесіда активізує мислення учнів, є важливим засобом діагностики засвоєних знань, умінь, сприяє розвитку пізнавальних здібностей, створює умови для оперативного управління процесом навчання. Водночас цей метод доцільно використовувати в поєднанні з розповіддю, лекцією, наочними методами, які забезпечують формування цілісної системи знань. Слід пам'ятати, що бесіда ,,не зможе ” сформувати практичні уміння і навички.

Використовуються такі прийоми проведення бесіди: постановка запитань (основних, додаткових), обговорення відповідей учнів, їх коригування, формулювання висновків.

За дидактичними цілями бесіди бувають: вступні або організаційні; повідомлення нових знань; повторювально-узагальнюючі; контрольно-корекційні.

За характером пізнавальної діяльності учнів виділяють такі види бесід: репродуктивні, катехізичні, евристичні. Репродуктивна бесіда спрямована на відтворення раніше засвоєного матеріалу. Катехізична бесіда передбачає точне відтворення формулювань закону чи правила, запам'ятовування відповідей. Евристична бесіда підводить учнів до самостійних висновків.

Навчальна дискусія - метод навчання, суть якого полягає в обміні поглядами з конкретної проблеми з метою набуття нових знань, зміцнення власної думки, формування вміння її відстоювати.

Диспут - метод навчання, суть якого полягає в цілеспрямованому співставленні різних поглядів на наукову чи суспільну проблематику з метою формування в учнів оціночних суджень, зміцнення світоглядних позицій.

Основною функцією цих методів є функція стимулювання пізнавального інтересу; допоміжними функціями є навчальна, розвивальна, виховна і контрольно-корекційна. Важливими умовами ефективності цих методів є попередня і ґрунтовна підготовка учнів як у змістовому, так і в формальному аспектах; наявність необхідних знань з теми, умінь висловити свої думки і позицію; однозначне формулювання запитань тощо. Результати використання дискусії чи диспуту дозволяють одержати об'єктивну інформацію про глибину і систему знань, особливості мислення учнів, допомагають визначити перспективи подальшої роботи.

Інструктаж - як метод навчання передбачає ознайомлення зі способами виконання завдань, інструментами, матеріалами, технікою безпеки, показ трудових операцій та організацію робочого місця. За місцем у навчальному процесі інструктаж поділяють на вступний, поточний і заключний. Вступний інструктаж здійснюється перед початком самостійної роботи учнів і передбачає доведення до них кінцевих результатів роботи. Поточний проводиться під час самостійної роботи і передбачає допомогу окремим учням. На заключному - викладач демонструє кращі роботи учнів, аналізує результати, визначає подальші перспективи.

Б) Наочні методи навчання

Наочні методи передбачають використання ілюстрацій і демонстрацій з метою доказовості словесних тлумачень. Наочний метод - це спосіб наочно-почуттєвого ознайомлення учнів з різними предметами, явищами, процесами, що є об'єктами навчання. Наочні методи використовуються у тісному взаємозв'язку зі словесними. Їх специфічною особливістю є розвиток спостережливості учнів.

Ілюстрування - наочний метод навчання, який передбачає показ і сприйняття предметів, процесів і явищ в їх символьному зображенні за допомогою плакатів, карт, портретів, фотографій, схем, репродукцій тощо.

Демонстрування - метод навчання, який полягає у наочно-чуттєвому ознайомленні учнів з явищами, процесами, об'єктами в їх природному вигляді. Цей метод використовують не тільки для розкриття динаміки явищ, що вивчаються, але й для ознайомлення із зовнішньою і внутрішньою будовою предметів.

Методи ілюстрування і демонстрування використовуються у взаємозв'язку, взаємодоповнюючи і підсилюючи спільну дію. Так, демонстрування використовується тоді, коли процес чи явище учні повинні сприйняти в цілому. Коли ж потрібно усвідомити сутність явища, його взаємозв'язки використовують ілюстрування. Результативність цих методів залежить від методики показу і демонстрування об'єктів, що вивчаються. Ефективність методів ілюстрування і демонстрування залежить від: організації активної самостійної пізнавальної діяльності учнів; правильного вибору об'єктів; уміння педагога скерувати увагу учнів на найбільш суттєве в явищі, що демонструється; визначення місця і ролі предметів наочності в пізнавальному процесі; визначення оптимального об'єму ілюстративного матеріалу.

Спостереження - як метод навчання передбачає тривале цілеспрямоване сприймання об'єктів чи явищ з фіксацією змін, які в них здійснюються, і на цій основі - виявлення внутрішніх зв'язків і залежностей, розкриття сутності явищ. В умовах спостереження учень не втручається в ті явища, які він сприймає. Спостереження виконують в основному дві функції - демонстраційно-ілюстративну і дослідницьку. В першому випадку вони є засобом закріплення раніше засвоєних знань, умінь і навичок, в іншому - стають засобом здобуття нових знань (наприклад, спостереження за змінами властивостей матеріалу, характером роботи механізму тощо). Самостійні спостереження учнів мають місце під час проведення уроків, в процесі гурткової роботи чи при виконанні домашніх завдань. Вони є короткочасними, тривалими, фронтальними чи індивідуальними. Тривалі спостереження вимагають систематичної фіксації у щоденниках фактів і висновків.

Організація спостережень передбачає такі основні етапи:

1. Повідомлення мети і завдань спостереження.

2. Мотивація пізнавальної діяльності.

3. Вступний інструктаж викладача.

4. Актуалізація знань, необхідних для проведення роботи.

5. Самостійне спостереження.

6. Аналіз, узагальнення фактів.

7. Формулювання висновків.

8. Теоретична інтерпретація результатів спостереження.

Відео метод. У зв'язку з інтенсивним використанням у навчальному процесі сучасних джерел інформації (телебачення, відеомагнітофони, комп'ютери та ін.) виділяють окремий метод навчання - відео метод. Його застосовують для формування нових знань, їх контролю, закріплення, узагальнення, систематизації. Водночас кіноекран та телевізор слабко стимулюють розвиток абстрактного мислення, творчості і самостійності. Тому, щоб ефективно використовувати цей метод необхідна спеціальна організація навчання.

Ефективність відео методу залежить не лише від майстерності вчителя, але й від якості всіх технічних засобів, які використовуються; організації навчального процесу, його цілеспрямованості, чіткості; урахування індивідуальних особливостей учнів.

В) Практичні методи навчання

Практичні методи навчання охоплюють різні види діяльності учнів і спрямовані на формування навичок та вмінь застосовувати знання в стандартних чи змінених умовах з метою досягнення їх вищого рівня. В системі практичних методів навчання використовуються такі основні прийоми: постановка завдання, планування його виконання, управління процесом виконання, оперативне стимулювання, регулювання, аналіз результатів, виявлення причин неправильних дій.

Вправа - практичний метод навчання, який передбачає планомірне, організоване, повторне виконання дій з метою оволодіння ними або підвищення їх якості. В сучасній дидактиці класифікацію вправ здійснюють за характером навчальної діяльності учнів і на основі дидактичних цілей. За характером навчальної діяльності учнів вправи поділяють на усні, письмові, графічні, технічні. За дидактичними цілями вправи поділяються на: вступні, пробні, тренувальні, контрольні та творчі.

Вступні вправи передбачають демонстрування викладачем певних дій з наступним їх відтворенням учнями. Вид вправ, які застосовуються тоді, коли новий матеріал слабко засвоєний учнями - пробні вправи. Серед них виділяють попереджувальні вправи (пояснення учня передує виконанню дій); коментовані (пояснення і виконання дій збігаються); пояснювальні (дія передує поясненню її виконання). Тренувальні вправи вводяться за ступенем зростання складності завдань і спрямовані на засвоєння учнями навичок у стандартних умовах (за зразком, за інструкцією, за завданнями). Вони відрізняються від пробних вправ вищим рівнем самостійності учнів. Контрольні вправи використовуються з метою визначення ступеня сформованості в учнів практичних умінь і навичок. Творчі вправи передбачають застосування знань, умінь та навичок у нових (змінених) ситуаціях.

Умови ефективного застосування методу вправ:

- свідома спрямованість (усвідомлення мети) учнів на підвищення якості діяльності;

- теоретична підготовленість учнів до виконання вправ;

- послідовність виконання вправ;

- достатня кількість вправ;

- перевірка практикою ступеня оволодіння учнями навичками й уміннями;

- контроль за ходом виконання вправ і розвиток в учнів уміння здійснювати самоконтроль.

Лабораторна робота - практичний метод навчання, який передбачає вивчення в спеціальних умовах явищ природи за допомогою спеціального обладнаня. Лабораторний метод надає можливість учням оволодівати вміннями і навичками роботи з обладнанням, вимірювати, обробляти результати і порівнювати їх. Водночас, його використання пов'язане із значними затратами енергії і часу. Плануючи лабораторний метод, необхідно переконатися в тому, що результати навчання будуть більш ефективними, ніж при використанні інших методів навчання. Лабораторні роботи можуть проводитися як у процесі вивчення нового навчального матеріалу, так і після його пояснення. Їх поділяють на ілюстративні і дослідницькі; індивідуальні чи бригадні.

При виконанні лабораторної роботи важливо чітко розподілити обов'язки учнів і забезпечити їх змінюваність. Часто цей метод переходить у форму, виступаючи у вигляді практичних занять чи практикумів.

Дидактична гра - це спеціально створена ситуація (модель реальності), з якої учням запропоновано знайти вихід. За такої умови учень є активним перетворювачем дійсності. Серед дидактичних ігор, які використовуються в практиці навчання можна назвати: предметні (по спеціальних предметах навчання); ігри-подорожі, вікторини тощо.

1.3 Робота з книгою як метод навчання

Книга -- найбільший винахід людини. Робота з нею -- важливий метод навчання. Його можна застосовувати і як метод для отримання нових знань і як метод закріплення знань, підійде він і для вироблення умінь та навичок. Це багатофункціональний метод, що забезпечує навчання, розвиток, виховання; спонукає до навчання і самовдосконалення, виконує контрольно-корегуючу функцію.

Робота з книгою як метод навчання забезпечує можливість багаторазово опрацьовувати навчальну інформацію в доступному для учня темпі та в зручний час. Сучасні програмовані навчальні книги ефективно розв'язують проблеми інформаційного забезпечення, контролю, корекції, діагностики знань та вмінь. Робота з книгою передбачає декілька цілей: ознайомлення зі структурою, читання окремих розділів, розв'язування прикладів чи задач, пошук відповідей на запитання, виконання контрольних тестів, запам'ятовування матеріалу.

Важливими умовами, що забезпечують ефективність використання цього методу є: уміння швидко, раціонально читати і розуміти прочитане; уміння виділяти головне у матеріалі, що вивчається; уміння створювати опорні конспекти; уміння знаходити літературу з питання, що вивчається.

Розрізняють два види роботи з книгою: під керівництвом викладача (на уроці) і самостійно (в домашніх умовах). Пізнавальна робота на уроці передбачає поділ навчального матеріалу на частини, виконання необхідних дій із запам'ятовування, розуміння, порівняння, класифікації. Робота з підручником в домашніх умовах розпочинається з відтворення знань, одержаних під час уроку. Тому, основним напрямком цієї діяльності є синтезування навчального матеріалу, засвоєного на уроці, з текстом підручника. Самостійна робота з підручниками підвищує пізнавальну самостійність учнів, якість засвоєння знань, формує уміння навчатися, навички самоконтролю. Важливими прийомами раціональної роботи з книгою є: установка на запам'ятовування основних положень, теорій, правил тощо; уявне створення плану прочитаного, його фіксація; створення опорного конспекту.

Основними недоліками у використанні цього методу є значні витрати часу та пізнавальних зусиль, ігнорування індивідуальних особливостей учнів. Тому викладачеві доцільно поєднувати роботу з книгою з іншими методами навчання.

Особливою популярністю в сучасних умовах користуються програмовані підручники, в яких крім навчальної міститься й управлінська інформація (учні отримують вказівки щодо виконання роботи, підтвердження правильності виконуваних дій).

Працювати з книгою -- достатньо складна справа. Для цього учням необхідні відповідні знання, вміння й навики. У своїй навчальній діяльності учням доводиться постійно й багато працювати з різноманітною за призначенням літературою. Це -- словники, довідники, енциклопедії, програмні навчальні книги, таблиці, схеми, географічні атласи, різні посібники з навчальних дисциплін, літературні, художні твори і так далі. Навички і вміння, природно, повинні відповідати специфіці роботи з конкретним джерелом (словник, атлас, підручник).

Викладач навчає учнів технології роботи з книгою. У технологію можуть бути включені декілька етапів, розтягнуті в часі по роках навчання і обумовлені особливостями організації навчання. До них можна віднести:

- початкове навчання (оволодіння технікою читання, вчення осмисленого читання: вдумливо вникати в сенс прочитаного -- як окремих фраз, так і всього змісту);

- формування мотивів, стимулюючих роботу з книгою, інтерес до книжкової інформації та навчальних занять;

- формування навиків свідомого, зосередженого читання;

- формування навиків відтворення змісту прочитаного тексту, його осмислення; у зв'язку з виниклою необхідністю вміння виділяти і усвідомлювати варіанти логічних тлумачень змісту;

- формування вмінь вловлювати, наприклад, філософський, етичний, естетичний, математичний, науковий і інші задуми та ідеї прочитаного;

- вміння формувати своє відношення до прочитаного;

- вміння виділити головне, істотне в змісті, що вивчається, працювати з текстом в аналітико-синтетичному режимі, розчленовувати матеріал на логічно закінчені частини, узагальнювати вивчене, порівнювати з аналогічним, формулювати висновки по змісту, що вивчається, ставити питання і знаходити різні варіанти відповідей;

- вміння складати план пройденого, конспектувати головні думки, будувати логічно-структурні схеми, виконувати анотування, здійснювати реферування і складання довідки і т.д.;

- вміння виявляти суть питання і проблеми, що підлягає вивченню, визначати глибину і напрям вивчення;

- вміння збирати матеріал з питання, що вивчається, зіставляти з наявним;

- у старших класах -- вільна, доведена до досконалості робота з книгою на уроці під керівництвом викладача і оволодіння самостійною роботою з книгою дома, в бібліотеці, на виставках книг і так далі.

Робота з книгою - це, мабуть, основний метод у професійному навчанні та самоосвіті. Виходячи з того, що структура процесу засвоєння знань включає: сприйняття, розуміння, осмислення, узагальнення, закріплення, застосування, -- педагоги-практики і теоретики приходять до думки про те, що в результаті включення учнів в різноманітні види пізнавальної діяльності і багатократного звернення до книги (будь-то метод розповіді, пояснення або бесіди, ілюстрації або демонстрації, вправи або пізнавальних ігор і так далі) при вивченні нового матеріалу, виконанні самостійних, лабораторних, контрольних і інших робіт, закріпленні вивченого, повторенні, постановці і пошуку відповідей на питання, роботі з книгою вдома, розвивається мислення, всі його види і типи, удосконалюються найважливіші характеристики розуму.

Аналізуючи особливості розвитку мислення залежно від віку та видів навчання, ми спробували синтезувати інформацію про розвиток мислення стосовно роботи з книгою. Це дозволяє генералізувати ідею про посилення роботи з книгою в навчально-виховному процесі й досягти активізації всіх параметрів мислення на високому рівні досконалості.

Перевага методу роботи з книгою, ефективність її як методу, виражається в:

1) можливості багатократної роботи учнів з інформацією, що цікавить їх;

2) отриманні можливості вільно читати і розуміти прочитане;

3) можливості зрозуміти, запам'ятати , синтезувати, порівняти і інше.;

4) розвитку пам'яті , відтворенні по пам'яті, формування навиків самоконтролю;

5) надбанні навчально-наукових вмінь: вміння письмової роботи (ведення записів по матеріалах, що вивчаються), тобто концентрованому, узагальненому виразі вивченого; конспектуванні (короткий виклад), складанні плану тексту, написанні тез (коротких основних думок); анкетуванні (згорнутий виклад змісту); рецензуванні (складання відгуку на прочитане з авторським ставленням); складанні схем і графіків, діаграм; складанні порівняльних характеристик явищ, що вивчаються, фактів, статистичних даних, автобіографічних і інших даних; вмінні виділити головне, істотне в матеріалі, що вивчається, і так далі.

Формування навиків роботи з книгою, обумовлених специфікою предметів, що вивчаються, вимагає від вчителя цілеспрямованої копіткої роботи.

Навчальних книг видається дуже багато, і не завжди автори професійно готові орієнтувати книгу на передбачуваного читача (в першу чергу учня ). Але, наприклад,в Швеції на 1 шкільний предмет припадає 4 книги:

1-а книга: ілюстрований підручник для дітей;

2 -а книга: підручник для вчителя з відповідями і педагогічними порадами на полями;

3-а книгах: знову для дітей -- тонкий зошит з відповідями на всі завдання і приклади, її друкують окремо з метою самоконтролю учнів в правильності виконання завдання. Користуються ним учні на розсуд вчителя;

4-а книга: головна. Це об'ємна книга - методична допомога для вчителя,де є дуже докладні методичні розробки уроків, інші додаткові матеріали, тести.

Наші книги останнього десятиліття зменшуються в об'ємі, матеріал подається в сухому, стислому, концентрованому вигляді, значна частина його перекладена мовою логічних схем, таблиць, тезових записів, узагальнених понять, фактів, не пов'язаних з контекстом подій або процесів і так далі.

Такі методичні матеріали слід розглядати як технологічні розробки уроків і всього навчального процесу.

Наші книги останнього десятиліття зменшуються в об'ємі, матеріал подається в сухому, стислому,концентрованому вигляді, значна його частина перекладена мовою лінгвістичних систем, таблиць, тезових записів, узагальнених понять, фактів, не пов'язаних з контекстом подій або процесів і так далі. У цьому випадку є небезпека втрати зв'язку теорії з життям, досвідом учнів.

Учні не живуть цим матеріалом, а просто механічно запам'ятовують. У ньому відсутні художньо-ілюстративний опис словом, необхідні барвисті фотознімки, малюнки предметів тощо. Матеріал не пов'язується учнями з життям, а сприймається якось абстрактно. Багато навчальних книг не сумісні з індивідуальними, психічними особливостями учнів.

Майже у всіх навчальних посібниках по педагогіці ми знаходимо опис (методичні рекомендації), як працювати з книгою: на узагальненому методичному рівні -- так! Але ми забули, що сформувати блискуче мислячу людину це означає сформувати ,, світ ” його відчуттів, якість і повноту сприйняття, широкий спектр здібностей, вольових якостей, відчуттів і емоцій, мотивації, гамму відносин до навколишнього світу, тобто все те, чим визначається духовний світ і духовне багатство особистості. Багато навчальних книг не націлені на вирішення даної проблеми! Це створює чималі труднощі і для молодих вчителів. У них немає еталону методичного забезпечення уроку! Вони часто беруть за методичний орієнтир недосконалу книгу або установку бездарного методиста чи інспектора відділу освіти.

Робота з книгою не повинна розглядатися як чисто самостійний метод, а може забезпечувати високі результати навчання, розвитку і виховання тільки у поєднанні з іншими методами. У відборі книг для навчального процесу пріоритетне значення, мабуть, слід віддати методичним порадам вчителів-практиків з предметів.

Розділ 2. Організація роботи учнів із книгою у процеси проведення теоретичних занять із дисципліни сільськогосподарських машини на приклад теми «Жатки зернозбиральних машин»

2.1 Етапи та прийоми роботи з книгою при вивченні теми «Жатки зернозбиральних машин»

Під час самостійної роботи студентів з підготовки їх до теоретичних занять із дисципліни ,,Сільськогосподарські машини ” на прикладі теми ,,Жатки зернозбиральних машин ” доводиться використовувати велику кількість літератури -- як тієї, що є в списках до кожної теми, так і тієї, яку радить лектор безпосередньо під час лекції чи консультації. Тому під час вивчення предметів у студентів повинен випрацьовуватися раціонально-критичний підхід до книг, статей та інших інформаційних повідомлень.

Слід враховувати те, що з часом ряд інформаційних і теоретичних матеріалів стають застарілими. З іншого боку, кожне поточне питання має свою історію, яку теж корисно знати.

Щоб глибоко зрозуміти зміст книги, потрібно вміти раціонально її читати. Попередньо переглянувши книгу, можна вирішити, чи варто її читати (попередній перегляд включає ознайомлення з титульною сторінкою книги, анотацією, передмовою, змістом). Прекрасною професійною якістю є вміння читати зміст. Рада тут проста: зміст продумується як завдання по відтворенню тексту, при цьому свої думки необхідно фіксувати на папері. Розвивається концептуальне мислення, уміння мислити образно і вільно.

При ознайомленні зі змістом необхідно виділити глави, розділи, параграфи, що являють для вас інтерес, швидко їх переглянути, знайти місця, що відносяться до теми (абзаци, сторінки, параграфи) і ознайомитися з ними загалом.

Наступний етап роботи з книгою при вивченні теоретичних занять із дисципліни ,,Сільськогосподарські машини” на прикладі теми ,,Жатки зернозбиральних машин ” -- прочитати виділені місця в швидкому темпі. Мета швидкого читання -- визначити, що є цінного в кожній частині, до якого питання чи доповіді реферату має відношення та чи інша інформація і що з нею робити, як застосувати, чим доповнити.

Сформулюємо такі рекомендації з методики швидкого читання:

-- ясно усвідомити і чітко зафіксувати мету читання: з якого саме питання потрібна інформація, для чого вона потрібна, її характер і т. д.;

-- оперативно змінювати швидкість читання, сповільнюючи його на інформації, що прямо стосується мети, і збільшувати на читанні інших частин. Описовий текст читається швидше, ніж текст складних умовиводів, доказів;

-- зосереджено без відволікань працювати, над текстом. Це забезпечить уміння визначати структуру тексту -- співпідпорядкованість його частин (глав, параграфів, рубрик), взаємозв'язок тексту з малюнками, картами, схемами, таблицями, графіками, діаграмами, виносками, примітками і додатками;

-- розуміти зміст прочитаного при швидкому ознайомленні з текстом (виробити здатність розуміти зміст і значення речення при прочитанні його відразу).

Швидкість правильного читання повинна бути в 3--4 рази вищою від швидкості мови.

Дуже корисними можуть бути допоміжні матеріали до видань і тому необхідно знати, з яких основних елементів складається апарат книги, які його функції.

До характерних елементів книги відносяться інформація про автора і назва книги, її типі чи жанрі інформація про відповідальних за випуск книги (редакторів, організації, що брали участь у підготовці видання, і т. д.), вихідна дані, анотація. Ця інформація, розташована, звичайно, на титульній сторінці, її звороті, на останній сторінці книги, допомагає скласти попередню думку про книгу. Глибше зрозуміти зміст книги можна, прочитавши вступну статтю, передмову, післямову, коментарі, списки літератури.

Передмова ознайомлює з подіями епохи, іншими працями автора, а також містить довідкове - інформаційний матеріал. Якщо книга наповнена коментарями й примітками, то не слід нехтувати і цими елементами апарата.

Багато наукових книг і статті мають у своєму апараті списки літератури, що підвищують інформаційну цінність видання і дають читачам можливість підібрати додаткову літературу з певної тематики.

Якщо видання включає велику кількість матеріалів, орієнтуватися в них допомагають спеціальні покажчики.

Науково-довідковий апарат, при вмілому його використанні, сприяє глибшому засвоєнню змісту книги.

Окремий етап вивчення книги -- ведення запису прочитаного. Існує кілька форм ведення записів -- план (простий і розгорнутий), виписки, тези, анотація, резюме, конспект.

План як найбільш коротка форма запису прочитаного являє собою перелік питань, розглянутих у книзі чи статті. Планом, особливо розгорнутим, зручно користуватися під час підготовки тексту власного виступу, статті на яку-небудь тему. Кожен пункт плану розкриває одну зі сторін обраної теми, а всі його пункти охоплюють її в цілому.

Складнішою формою записів є тези -- стислий виклад основних положень тексту у формі твердження чи заперечення. Тези складаються після попереднього ознайомлення з текстом, при повторному його прочитанні. Вони слугують для збереження інформації в пам'яті і є основою для дискусії.

Анотація -- короткий виклад змісту -- дає загальне уявлення про книгу, брошуру, статтю. Резюме коротко характеризує висновки, головні підсумки.

Найпоширенішою формою записів є конспект. Бажано розпочинати конспектувати після того, як весь матеріал прочитано і складено його план. Основний текст конспекту складають тези, доповнені міркуваннями й доказами. Конспект може бути текстуальним, вільним чи тематичним. Текстовий конспект складається з уривків оригіналу -- цитат, зі збереженням логіки й структури тексту. Вільний конспект -- це виклад матеріалу в зручному для читача порядку (наприклад, думки, розкидані по всій книзі, зводяться воєдино). У тематичному конспекті за основу береться тема чи проблема, він може бути складений по декількох джерелах.

Економію часу при конспектуванні дає використання різного роду скорочень, абревіатур і т. п.

Охайне, розбірливе написання конспекту повинне співвідноситись зі швидкістю: 120 знаків за хвилину -- мінімальна швидкість, 150 знаків -- максимальна швидкість.

Для запису даних, які підлягають використанню, багато дослідників рекомендують систему карток. Перевага карток у тому, що кожна довідка реєструється окремо і легко може бути знайдена, їх легко розкласти на столі, згрупувати і перегрупувати. Занісши довідковий матеріал до картки внизу наводиться назва джерела, вгорі -- заголовок, що містить вказівку, де саме матеріал може придатися. Доцільно користуватися картками однакового розміру і писати тільки на одній її стороні. На кожній картці робиться тільки один запис. Якщо це питання, то її беруть у лапки. Доцільно зберігати картки в конвертах, різних папках із написами для подальшої роботи, а ще краще -- в спеціальному ящичку.

При вивченні дисципліни,, Сільськогосподарські машини ” метод роботи з підручником є одним з найважливіших засобів навчання, в якому визначено обсяг знань, потрібних для обов'язкового засвоєння, послідовність формування умінь, навичок.

Підручник - це навчальна книга, яка вміщує систематичне викладення певного обсягу знань, відображаючи сучасний рівень досягнень науки і виробництва, призначений для обов'язкового засвоєння учнями [42].

Підручники із дисципліни ,,Сільськогосподарські машини” на прикладі теми «Жатки зернозбиральних машин» мають свою структуру, тобто складаються з окремих структурних компонентів. Структурнім компонент - це необхідний елемент підручника, який має певну форму, здійснює тільки йому властивими засобами активне функціональне навантаження і перебуває у тісному взаємозв'язку з іншими елементами даного підручника. Відповідно до цього визначення всі структурні компоненти підручників із дисципліни ,,Сільськогосподарські машини ” згруповуються в дві великі групи: 1) текст; 2) поза текстові компоненти. Вони, в свою чергу, поділяються на три підвідділи, кожний відповідно до того функціонального навантаження, яке несе компонент, що входить до них.

Текст. Залежно від змісту і використання в навчальному процесі розрізняють основний, додатковий і пояснювальний. Кожен має свої особливості.

Основний текст підручника відображає систему головних понять курсу (загально технічних, спеціальних, простих і складних). Залежно від способу розкриття суті понять основний текст носить описовий або змішаний характер.

Додатковий текст - це звернення до учнів, документально-хрестоматійні матеріали та матеріали необов'язкового вивчення.

Пояснювальний текст містить допоміжні елементи: примітки і роз'яснення, словники та ін.

Позатекстові компоненти складаються з апарата організації засвоєння, ілюстрацій і апарата орієнтування. До складу апарата організації засвоєння входять запитання, завдання, таблиці, покажчики (бібліографічні, предметні), відповіді.

До ілюстрацій відносяться малюнки (науково-прикладні, технічні, інструктивні креслення, карти, схеми, плани, діаграми), фотографії, комбіновані ілюстрації, фотомонтажі, фото схеми, репродукції.

Апарат орієнтування включає вступ, передмову, зміст, рубрикації і виділення (шрифтові і кольорові), символи орієнтування, колонтитул.

Позатекстові компоненти містять важливі відомості, які допомагають учням користуватися підручником. Так, титульний лист - перша сторінка підручника - знайомить учнів з прізвищами авторів, його назвою, роком і місцем публікації. За цими даними книгу легко знайти в бібліотеці.

Завдання передмови - полегшити розуміння основного тексту, розкрити задум підручника, користування ним. Часто в передмові автори розкривають завдання книги, описують особливості шрифтових виділень (назви розділів, тем, абзаців, термінів тощо), пояснюють умовні позначення. У змісті відображається загальний план підручника, основні рубрики, співвідношення різних частин.

Колонтитул - це рядок над текстом сторінки. Як правило, на лівому боці дається назва більш великих рубрик, а на правому - більш дрібних. Колонтитул полегшує користування книгою, допомагає швидко знайти потрібний матеріал.

Робота з підручником із дисципліни ,,Сільськогосподарські машини ” дуже різноманітна, але за ступенем пізнавальної активності учнів можна виділити такі три види: 1) робота з попереднього ознайомлення з матеріалом, який вивчається; 2) робота тренувального характеру; 3) творча робота у процесі використання підручника і науково-популярної літератури.

Відповідно до структурних елементів підручника виділяють такі групи прийомів роботи: 1) з текстом підручника; 2) з апаратом орієнтування; 3) з ілюстраціями підручника [59].

1. Прийоми роботи з текстом - переказ (короткий і близький до тексту); зіставлення нових знань з набутими; виділення незрозумілих місць у тексті; постановка запитань до тексту і відповіді на них; виділення істотного (головної думки); сполучення головних думок у логічну схему (складання плану); тезування, конспектування, самоперевірка, складання схем, таблиць на основі прочитаного матеріалу, встановлення в прочитаному причинно-наслідкового зв'язку; порівняння, узагальнення, висновки, розподіл матеріалу (визначення, що в тексті прочитати, що запам'ятати, що виписати, що завчити тощо).

2. Прийоми роботи з апаратом орієнтування - визначення змісту розділу, знаходження за допомогою змісту потрібного матеріалу, теми за допомогою змісту, запитань, завдань за допомогою символів, визначення головних думок за допомогою шрифтових виділень і т.п.

3. Прийоми роботи з ілюстраціями - визначення ознак предмета, об'єкта за малюнком, фотографією, виділення головних і другорядних ознак за малюнком, фотографією, репродукцією; порівняння об'єктів, предметів за малюнком, фотографією; характеристика об'єкта, предмета за малюнком; характеристика умов навколишнього середовища, в якому знаходиться об'єкт, за малюнком тощо.

Для того щоб учні оволоділи всією різноманітністю прийомів роботи з підручником і могли ними користуватися самостійно, викладач повинен навчальну діяльність розпочинати на уроках. Навчання учнів прийомам самостійної роботи з підручником можна здійснювати на будь-якому етапі уроку, але найбільш доцільно - під час засвоєння нових знань і його осмислення.

Робота з книгою залучає учнів до читання науково-популярної літератури. Для цього необхідно використовувати на уроках статті з газет, журналів і книг. Важливо навчити учнів працювати з статтями, виділяти в них головне. Завдання для роботи з науково-популярною літературою поступово ускладнюють: спочатку учні читають невеликі статті, коротко їх переказують. Потім вони готують більш розгорнуті повідомлення, використовуючи різні джерела.

Структура уроку формування навичок і вмінь із дисципліни ,,Сільськогосподарські машини”. Для осмислення і закріплення пізнавальних та навчальних умінь, які формуються на кожному уроці, а також цілеспрямованого формування практичних умінь і навичок учнів необхідні спеціальні уроки. Це можуть бути уроки з проведенням лабораторних і практичних робіт, демонстрацій, які рекомендуються програмою, з проведенням самоспостережень учнів, уроки, які спрямовані на формування гігієнічних умінь та ін. Вміння учнів формуються тільки в діяльності, у процесі активного застосування знань в різних пізнавальних та практичних роботах. Тому принцип активності і свідомості учнів в навчанні повинен бути ведучим при організації уроку такого типу. Для формування умінь необхідні наступні умови: 1) знання учнів про об'єкти і процеси які вивчаються; 2) знання про способи пізнавальних і практичних дій, про прийоми навчальної роботи; 3) вправи у застосуванні цих знань при виконанні спеціальних навчальних завдань. В структурі уроку можуть бути такі етапи: 1) актуалізація опорних знань і практичного досвіду учнів (попередні вправи); 2) мотивація навчальної діяльності учнів і повідомлення теми, мети і завдань уроку; 3) вивчення нового матеріалу (вступні вправи); 4) первинне застосування здобутих знань (пробні вправи); 5) застосування учнями знань і дій у стандартних умовах (тренувальні вправи); 6) творче перенесення знань, навичок і вмінь у нові або змінені умови (творчі вправи); 7) підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.

Якщо ті чи інші навички або вміння складні і на формування їх програмою виділено кілька навчальних годин, то запропонована система вправ рівномірно розподіляється на всі ці заняття. Наприклад, якщо на вивчення теми ,,Жатки зернозбиральних машин ” виділено 2 години, то на першому занятті виконуються підготовчі і вступні вправи, на другому - тренувальні і творчі. Якщо ж навичка нескладна і до того ж формується на основі раніше засвоєних правил, то на підготовчі й вступні вправи виділяють небагато часу (або й зовсім їх не застосовують), а основне місце посідають тренувальні й творчі вправи.

2.2 Методична розробка заняття з використанням методу роботи з книгою

У статті розглядаються особливості організації роботи студентів з навчальною та іншою літературою.

Раціональна організація самостійної роботи студентів значно посилює всі пізнавальні процеси - відчуття, сприйняття, пам'ять, увагу, уявлення, мислення. Найважливіша роль цієї організації належить книзі. Роботу з книгою слід систематично вдосконалювати. Серед різних прийомів та методів праці з книгою можна виділити загальні: підбір літератури, читання, ведення записів прочитаного.

Підбір літератури. Пошук літератури необхідно розпочинати з перегляду бібліотечних та кафедральних каталогів. В алфавітному каталозі розміщені картки з прізвищами авторів чи назв книг за алфавітом. У систематичному каталозі вказується література по галузям знань в залежності від її змісту.

У тематичному каталозі картки розташовуються в алфавітному порядку за темами книг.

Читання. Найбільшу користь може принести правильне, свідоме читання. Існує чотири види читання.

1. Читання-огляд або ознайомлення. Мета його - перше знайомство з книгою, одержання загальної уяви про її зміст. При роботі з книгою і при ознайомленні з нею необхідно:

- звернути увагу на назву книги і її автора;

- на зміст титульної сторінки, на якій подані додаткові відомості про книгу;