Особливості методики навчання математики шестирічних учнів

Саме в іграх розпочинається невимушене спілкування дитини з колективом класу, взаєморозуміння між учителем і учнем. У процесі гри в дітей виробляється звичка зосереджуватися, працювати вдумливо, самостійно, розвивається увага, пам'ять, жадоба до знань. Задовольняючи свою природну потребу в діяльності, в процесі гри дитина “добудовує” в уяві все, що недоступне їй у навколишній дійсності, в захопленні не помічає, що вчиться - пізнає нове, запам'ятовує, орієнтується в рівних ситуаціях, поглиблює набуті раніше досвід, порівнює запас уявлень, понять, розвиває фантазію.

У грі найповніше проявляються індивідуальні особливості, інтелектуальні можливості, нахили, здібності дітей.

Гра - творчість, гра - праця. Гра належить до традиційних і визнаних методів навчання й виховання дітей. Цінність цього методу полягає в тому, що в ігровій діяльності освітня, розвиваюча й виховна функції діють у тісному взаємозв'язку. Гра як метод навчання організовує, розвиває учнів, розширює їхні пізнавальні можливості, виховує особливості

Під час використання на уроках математики ігрового методу навчання необхідно дотримуватись таких основних вимог:

1) - ігрове завдання повинно за змістом збігатися з навчальним, тобто ігровою має бути лише форма його поставки.

2) - математичний зміст гри має бути посильним для кожної дитини, оскільки гра буде цікавою тоді, коли в ній братимуть участь усі діти.

3) - підсумок гри має бути чітким і справедливим.

Таким чином, гра у процесі навчання шестирічних дітей математики стає важливим засобом розвитку їхнього інтересу до вивчення цієї дисципліни. Готуючись до проведення ігор та ігрових ситуацій, учитель має продумати:

- які математичні вміння і навички вони повинні формувати у дітей;

- які виховні завдання вони мають реалізовувати (виховання вольових якостей, почуття довіри, взаємодопомоги, дружби, уміння підкорювати свої власні інтереси учнів класу);

- який матеріал краще використовувати для гри;

- як за мінімально короткий час ознайомити дітей з правилами гри;

- чітко визначити час проведення гри та організацію її проведення (змагання між окремими дітьми, командами-групами, класу, активна участь усіх дітей);

- можливу зміну правил гри у разі необхідності активізації всіх дітей;

- підбиття підсумків гри.

У процесі навчання шестирічних дітей наочність має бути нерозривно пов'язана з практичною діяльністю самих дітей. Тобто все, що показує вчитель за допомогою демонстраційного матеріалу, кожна дитина зможе виконати на своєму робочому місці. При цьому, звичайно, кількість дидактичного матеріалу, який повинен мати кожен учень значно зростає.

2.3 Формування пізнавального інтересу до математики шестирічних учнів

В процесі придбання що вчаться знань, умінь і навиків важливе місце займає їх пізнавальна активність, уміння вчителя активно керувати нею. Активно керований учбовий процес направлений на забезпечення глибоких і міцних знань всіх учнів, на посилення зворотного зв'язку. Тут передбачається облік індивідуальних особливостей школярів, моделювання учбового процесу, його прогнозування, чітке планування, активне управління навчанням і розвитком кожного учня. Одні вважають, що «пізнавальна активність - це ініціативне, дієве відношення знань, що вчаться до засвоєння, а також прояв інтересу, самостійності і вольових зусиль в навчанні». Інші вважають, що активізація пізнавальної діяльності свідоме, цілеспрямоване виконання розумової або фізичної роботи, необхідної для оволодіння знаннями, уміннями і навиками. У другому випадку йдеться про самостійну діяльність вчителя і що вчаться, а в першому випадку в поняття пізнавальної активності автор включив інтерес, самостійність і вольові зусилля школярів.

В процесі придбання що вчаться знань, умінь і навиків важливе місце займає їх пізнавальна активність, уміння вчителя активно керувати нею. Активно керований учбовий процес направлений на забезпечення глибоких і міцних знань всіх учнів, на посилення зворотного зв'язку. Тут передбачається облік індивідуальних особливостей школярів, моделювання учбового процесу, його прогнозування, чітке планування, активне управління навчанням і розвитком кожного учня. Одні вважають, що «пізнавальна активність - це ініціативне, дієве відношення знань, що вчаться до засвоєння, а також прояв інтересу, самостійності і вольових зусиль в навчанні». Інші вважають, що активізація пізнавальної діяльності свідоме, цілеспрямоване виконання розумової або фізичної роботи, необхідної для оволодіння знаннями, уміннями і навиками. У другому випадку йдеться про самостійну діяльність вчителя і що вчаться, а в першому випадку в поняття пізнавальної активності автор включив інтерес, самостійність і вольові зусилля школярів.

Для правильної організації роботи по формуванню в учнів пізнавального інтересу за допомогою прогностичних методів треба виявляти “за” і “проти”, які впливають на цей процес. Маючи такі дані, необхідно будувати свою роботу так, щоб знімаючи негативні фактори, цілеспрямовано формувати у школярів пізнавальний інтерес. При цьому намагатись оптимально поєднувати методи як суб'єктивного характеру, так і об'єктивного. Суб'єктивний шлях організації навчальної діяльності - це методи переконання, пояснення, інформування. Об'єктивний - створення умов, у яких в учня виникли б мотиви до навчальної діяльності, щоб він почав діяти. І тоді, якщо сама ця діяльність викличе в нього інтерес, задоволення, радість, азарт, то можна сподіватися, що в дитини поступово виникне потреба в такій діяльності, а, значить формується стійкий пізнавальний інтерес до неї.

Наприклад, щоби викликати в учнів інтерес до вивчення формул скороченого множення та до їх застосування, організовую змагання “Учитель-клас” на обчислення значень числових виразів виду 199*201, 252+2*25*5+52, (17+3)(172-17*3+32) учитель виконує обчислення швидко і усно, діти - довго і письмово. Їх зацікавлює ця різниця. У них виникає бажання і самим навчитися так обчилювати, як учитель.

Активізацію пізнавальної діяльності учнів не уявляю без активізації їх уваги. Недостатня увага заважає учням приймати повноцінну участь у колективній роботі на уроці, приводить до нерозуміння навчального матеріалу, поганого запам'ятовування, помилок при виконанні завдань.

Колективну та індивідуальну увагу учнів треба активізувати такими прийомами, як метод евристичної бесіди, різного роду дидактичної опори (наочно-образні, або логічні схеми, плани-конспекти, тощо), самостійні завдання, які передбачають активізацію уваги учнів (наприклад, самостійно закінчити деяке тотожне перетворення, розв'язати рівняння, відтворити тільки що викладене доведення математичного твердження (або його фрагмент), виконати завдання, аналогічне розглянутому вчителем, тощо), порівняння результату своїх дій із зразком (контроль), прийом самоконтролю на різних ентапах уроку з використанням відкидних дощок або виконання окремими учнями роботи на плівці з наступним проектуванням на екран, “захист робіт” (шляху виконання, доведення чи розв'язування), рецензування робіт чи відповідей учнями чи вчителем, самоперевірка та взаємоперевірка.

Сюди ж відноситься і використання дидактичних матеріалів у вигляді карток, на яких містяться індивідуальні завдання для учнів. Дидактична мета цих завдань може бути різна, проте вони завжди є засобом активізації уваги. Для учнів з недостатньо сформованим умінням керувати увагою (ця риса характерна для тих, хто має незадовільну математичну підготовку) готую картки, до яких додається картка-підказка. Це - план виконання або зразок розв'язання аналогічного завдання, або алгоритм розв'язування такого виду завдань. Може бути також поєднання алгоритму із зразком. Наприклад, алгоритм і зразок розв'язання деякого рівняння, виконання певної дії над десятковими чи звичайними дробами тощо.

Періодично треба проводити математичні диктанти. Вони привчають дітей уважно стежити за мовою вчителя, відразу включатися у виконання завдання, сприяють виробленню певного ритму роботи. Математичні диктанти можуть застосовуватися у всіх класах для різних дидактичних цілей, проте є завжди засобом активізації уваги учнів.

Під час розв'язування задачі нового виду часто після аналізу її умови та усного розбору пред'являється заготовлений на зворотньому боці дошки запис умови задачі та розв'язування з пропусками. Завдання учням - заповними пропуски. В цей час учитель має можливість перевірити, як учні підготовлені до сприйняття нового матеріалу, на якому етапі в них, виникають затруднення. Такий прийом активізує навчальну діяльність усіх учнів, формує навички самоконтролю, а також сприяє розвитку алгоритмічного мислення.

Інколи проблему активізації уваги можна розв'жязувати за допомогою використання на різних етапах уроку з різною дидактичною метою зошитів з друкованою основою, а також усних вправ. З цією ж метою можна використовувати діапозитиви.

Завжди треба пам'ятати, що важливою умовою активізації та підтримування довільної уваги є забезпечення мотиваційної сторони навчальної діяльності, вирроблення позитивного ставлення до того, що пізнається, і до самого процесу пізнання.

Дотримання цієї умови сприяє міцності навичок, що формуються.

З метою активізації уваги часто створюються проблемні та ігрові ситуації тощо.

З метою виховання довільної уваги доцільно застосовувати проекційну апаратуру, яка дає змогу розвантажити вчителя на уроці від другорядних дій, раціональніше спрямувати його зусилля на керування навчальною діяльністю учня, зробити процес сприймання ним, а отже, і засвоєння навчального матеріалу більш ефективним.

Постійно треба застосовувати аналітико-синтетичний метод - як під час пошуку розв'язку задачі, так і під час виведення правила чи доведення теореми, а також в якості організаційної форми застосовую колективну пояснювальну бесіду, охоплюючи при цьому якнайбільшу частину учнів класу.

Як особливо ефективний активації пізнавальної діяльності учнів, дуже часто застосовується проблемний підхід до навчання, який сприяє інтелектуальному розвитку учнів і водночас формує їх світогляд, моральні, емоційні та інші риси особистості.

Результати психологічних досліджень свідчать, що продуктивне мислення невіддільне від розв'язання тієї чи іншої проблеми. Воно не тільки починається з проблеми чи запитання, здивування чи нерозуміння, із суперечності, а й далі відбувається в процесі виникнення та розв'язування ряду послідовних пізнавальних завдань, проблеми в цілому.

Проблема - це завжди знання про незнання, тобто усвідомлення недостатності знань для задоволення недостатності знань для задоволенння певної пізнавальної проблеми.

Усвідомлення проблеми відбувається в проблемній ситуації і залежить від рівня знань, спрямованості пізнавальних інтересів учня.

Те, що є проблемним для одного, може не бути проблемним для іншого. Кожна людина бачить тим більше нерозв'язаних проблем, чим ширше коло її знань. Уміння побачити проблему - функція знання.

Для того, щоб на уроках математики ефективно активізувати розумову діяльність учнів за допомогою проблемних ситуацій, з'ясовується особливості проблемного підходу до навчання математики.

Часто сильніші учні знаходять розв'язання навчальної проблеми, але обхідним, менш раціональним шляхом. Тоді учитель вважає своїм завданням допомогти їм вийти на прямий шлях.

В діяльності учнів важливішим є не результат, до якого вони приходять, а ті шляхи, способи мислення, за допомогою яких вони одержують цей результат.

Творча самостійність учнів можлива тоді, коли вони володіють способами і прийомами розв'язування певних задач, або загальнимиспособами підходу до розв'язання буд-яких проблем.

Під час викладу матеріалу, доведення тверджень, розв'язування задач завжди користуються певними способами і прийомами діяльності. У сучасних навчальних посібниках вони виділяються недостатньо, тому корисно, вивчаючи понятійний апарат певної теорії, постійно демонструвати способи і прийоми пізнавальної діяльності.

Для вирівнювання знань і вмінь учнів із слабкою підготовкою застосовується принцип підвищення рівня творчої самостійності учнів. Він полягає в тому, що під час вивчення теми учні використовують одні й ті самі завдання (або аналогічні) для формування понять і способів дій. У прцесі їх виконання залежно від рівня підготовки й індивідуальних особливостей учні дістають потрібні підказки (вказівки, навідні питання), певну інформацію, малюнки, тощо.

Вказівки можна давати усно, на картках, за допомогою екранних засобів, індивідуальні або для окремих груп учнів. Добре підготовленому учневі такі вказівки майже не потрібні, середньому - варто подати тільки загальну ідею або нагадати загальний підхід до виконання даного завдання, а слабко підготовленим поряд із загальними вказівками потрібні й додаткові (нагадати окремі положення, факти, способи діяльності, тощо). Тоді учні з недостатньою підготовкою поступово оволодіватимуть необхідними способами пізнавальної діяльності, потрібними вміннями і навичками. Система вказівок і настанов дає змогу виявити рівень знань і вмінь учнів, оцінити їхню роботу.

До позакласної роботи як засобу активізації пізнавальної діяльності учнів треба підходити диференційовано, враховуючи рівень математичного розвитку, вікові та психологічні особливості учнів. Вправи підбираються паралельно з програмовим матеріалом, що вивчається на уроках.

ВИСНОВКИ

Наприкінці курсової роботи можна зробити такі висновки. Основною організаційною формою навчання в сучасній школі є урок. Урок -- форма організації навчання, за якої заняття проводить учитель з групою учнів постійного складу, одного віку й рівня підготовки впродовж певного часу й відповідно до розкладу. Учитель повинен творчо підходити до підготовки плану конкретного уроку і наповнення його змістом. Підготовка до уроку будь-якого типу, особливо при проведенні уроків з шестирічними першокласниками, передбачає дотримання педагогом певних вимог -- організаційних, дидактичних, психологічних, етичних, гігієнічних.

Дидактика виходить з таких аспектів ефективності уроку: керування пізнавальною діяльністю учнів на основі закономірностей і принципів навчання; напружена, досконало організована й результативна пізнавальна діяльність учнів; ретельна діагностика причин, що впливають на якість занять, прогнозування здійснення і результатів навчально-виховного процесу, вибір на цій основі досконалої технології досягнення запроектованих результатів; творчий підхід до розв'язання нестандартних завдань відповідно до наявних умов та можливостей; обґрунтований вибір, доцільне застосування необхідного і достатнього для досягнення мети комплексу дидактичних засобів; диференційований підхід до окремих груп учнів; ефективне використання кожної робочої хвилини на уроці; застосування активних методів при проведенні уроків, особливо уроків математики; атмосфера демократизму, змагання, діловитості, стимулювання, дружнього спілкування, прогнозування навчальної діяльності, вибір на цій основі досконалої технології досягнень запрограмованих результатів.

Творчий учитель постійно шукає шляхи вдосконалення уроку. Такі пошуки спрямовані на розв'язання низки навчально-виховних завдань, передусім на підвищення виховної ролі уроку, використання змісту навчального матеріалу для формування національної самосвідомості учнів, формування в них моральних, правових, трудових, естетичних якостей особистості. Актуальною є проблема розвитку в учнів пізнавальних інтересів, виховання потреби у знаннях і самоосвіті, формування вміння працювати з джерелами наукової інформації. Великої ваги набула проблема активізації пізнавальної діяльності на уроках математики з використанням активних методів навчання, виконання учнями різних видів самостійної роботи, творчих і дослідницьких завдань. Пошуки творчих учителів покликали до життя нові види уроків, відмінні від типових. Серед них -- уроки ділової гри, уроки прес-конференції, уроки-КВК, уроки-змагання, уроки-консиліуми, уроки-твори, уроки-винаходи, уроки-заліки та ін., для яких характерні: максимальна щільність, активізація всіх учнів, насиченість різними видами пізнавальної діяльності, запровадження самостійної діяльності учнів, використання програмованого і проблемного навчання, здійснення міжпредметних зв'язків, усунення перевантаженості учнів.

Цікавими для теорії та практики є власне нестандартні уроки, для яких характерне таке структурування змісту й форми, яке викликає передусім інтерес в учнів і сприяє їх оптимальному розвитку і вихованню. До них відносять: інтегровані уроки, на яких матеріал кількох тем подають блоками; міжпредметні уроки, які ставлять за мету «спресувати» споріднений матеріал кількох предметів; театралізовані уроки, які проводять у межах чинних програм і відведеного навчальним планом часу. Вони збуджують інтерес до навчання, спираючись переважно на образне мислення, фантазію, уяву учнів. Не треба також забувати, що гра у процесі навчання шестирічних дітей математики стає важливим засобом розвитку їхнього інтересу до вивчення цієї дисципліни. Щоб дитина вчилася в повну силу своїх здібностей, вчителю необхідно викликати у неї бажання до навчання, до знань, допомагати дитині повірити в себе, в свої здібності, активізувати його діяльність на уроках математики.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Аникеева Н.П. Педагогика и психология игры. - М.: Просвещение, 1986. - 178с.

2. Бабовал Т.І., Рядова СІ. Я і Україна. Уроки громадянської освіти. З клас: Навчальний посібник. -Тернопіль: Навчальна книга- Богдан, 2006. -- 112с.

3. Баяновська М., Опаленик О. Понятійний аппарат "Концепції національного виховання". Проблеми післядипломної освіти." - Ужг., 2003. - С. 42-44.

4. Белухин Д.А. Учитель: от любви до ненависти… (Техника профессионального поведения). Кн. для учителя. - М., 1994. - 236с.

5. Бим И.Л. Личностно-ориентированный подход - основная стратегия обновления школы // Иностранные языки в школе. - 2005. - №2. - С. 18-21.

6. Блох О.Я., Канін Е.С. та інші, “Методика викладання математики в середній школі.” - Харків: “Основа”, 1992.

7. Богоявленская Б.Д. Психология творческих способностей. - М.: Академия, 2004. - 324с.

8. Выготский Л.С. Психология искусства. - М., 1965. - 347с.

9. Газета “Освіта”, 22-29 липня 1998.

10. Голубєва Е.А. Здібності й індивідуальність. - М.: Прометей, 1993.

11. Дидактика сучасної школи. Під редакцією В.А.Онищенка. - К.: “Радянська школа”, 1987.

12. Журнал “математика в школі”, №1, 1998.

13. Здібності і схильності / за редакцією Голубєвої Е.А. - М.: Педагогіка, 1989.

14. Касьяненко М.Д. Підвищення ефективності навчання математики. - К.: “Радянська школа”, 1980.

15. Коваленко В.Г., Тесленко І.Ф. “Проблемний підхід до навчання математики”. - К.: “Радянська школа”, 1985.

16. Колінець Г.Г. Структура дослідницьких здібностей у школярів // Психологічні аспекти розвитку здібностей та творчої обдарованості в дошкільному та шкільному віці. - Матеріали міжрегіональної конференції “Психологічна наука і сучасний заклад народної освіти”. - Частина 4. - Запоріжжя, 1994. - С. 48-49.

17. Колінець Г.Г. Шкільний психолог і формування дослідницьких здібностей школярів // Психологічна служба школи: минуле, сучасність, майбутнє. - Матеріали міжнародної конференції. - Тернопіль, 1996. - С. 134-135.

18. Концепція національного виховання / "Рідна школа", 1995, №6. - 263с.

19. Кравець В. Історія класичної зарубіжної педагогіки та шкільництва. Навчальний посібник. - Тернопіль, 1996. - 436с.

20. Крутецкий В.А. Психология обучения и воспитания школьников. - М., 1976. - 198с.

21. Крутецький В.А. “Психологія математичних здібностей школярів”. - М.: “Просвещение”, 1968.

22. Ксензова Г.Ю. Оценочная деятельность учителя: Учеб. метод. пособие. - М., 1999. - 326с.

23. Кузьмина Н.В. Очерки психологии труда учителя: Психологическая структура деятельности учителя и формирование его личности. - Л., 1967. - 293с.

24. Левитес Д.Г. Школа для профессионалов, или Семь уроков для тех, кто учит. - М.: Воронеж, 2004. - 231с.

25. Метельський Н.В.Пути совершенствования обучения математике: Пробл. современной методики математики. - Мн.: Университетское, 1989. - 160с.

26. Методика викладання математики. Науково-методичний збірник. - К.: “Радянська школа”, 1974.

27. Осинський В.Н. Активізація пізнавальної діяльності учнів на уроках математики. - К.: “Радянська школа”, 1980.

28. Пізнавальні процеси і здібності в навчанні / за редакцією Шадрикова В.Д. - М.: Освіта, 1990.

29. Питюков В.Ю. Основы педагогической технологии: Учебно-методическое пособие. 3-е изд., испр. и доп. - М., 2001. - 372с.

30. Платонов К.К. Проблема здібностей. - М.: Наука, 1972.

31. Подласый И. П. Педагогика. Новый курс: Учебник для студ. пед. вузов: В 2 кн. - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2005. - Кн.1: Общие основы. Процесс обучения. - 576с.

32. “Порадник методиста”, №№ 1,2,3, 1998.

33. Програми для середньої загальноосвітньої школи 3-4 класи. Я і Україна. - К.: Початкова школа, 2006. - С. 170-184.

34. Рибалка В.В. Психологія розвитку творчої особистості. - К., 1996.

35. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. - СПб., 1999. - 436с.

36. Сухомлинский В.А. «Сердце отдаю детям». - М., 1983. - 357с.

37. Сухомлинский В.А. Методика воспитания коллектива - М., 1981. - 428с.

38. Сухомлинський В.О. і сучасність: Матеріали Четвертих Всеукр. пед. читань. - Вип. 4-1997. - 73с.

39. Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка. - К., 1978. - 391с.

40. Фрідман Л.М. Психолого-педагогічні основи навчання математики”. Москва, “Просвещение”, 1983.

Размещено на Allbest.ru