Діагностичний підхід як важлива умова професійної позиції вчителя-вихователя

Размещено на http://www.allbest.ru/

Діагностичний підхід як важлива умова професійної позиції вчителя-вихователя

педагогічний вихованість самодіагностика школяр

1. Діагностичний підхід, як важлива умова професійної позиції вчителя-вихователя

Найскладнішою функцією вчителя є виховна. Бути вихователем - це означає вміти трансформувати цілі, що їх поставило суспільство перед школою, у конкретні педагогічні завдання - формування необхідних якостей особистості у кожного школяра.

Виховна робота у школі здійснюється повсюдно, якщо вчитель може у кожній маленькій справі побачити велику мету, якщо він живе життям дітей. [1, 47]. Тобто виховна функція полягає в організації діяльності з переведення загальнолюдських цінностей у свідомість і досвід поведінки учнів крізь вияв власного ставлення вчителя, організацію життєдіяльності дітей. Зрештою метою виховання є самовиховання учнів, тобто спонукання його до самопізнання, до керування своїм розвитком.

Для того, щоб вирішити це завдання, сучасному вчителю необхідно засвоїти інструментарій педагогічної діагностики, яка виконує дві ролі: з допомогою діагностики прослідковується результативність роботи учнів і учителя; діагностика з інструменту тільки пізнання перетворюється в інструмент формування.

Як бачимо, педагог стає майстром тоді, коли він може налагодити взаємодію з учнями на засадах рефлективного керування: вміє організувати доцільну діяльність дітей і бачить не лише наслідки предметного плану, а й зміни в розвитку вихованців.

Педагогічна діагностика (в перекладі з грецької “здатність розпізнавати”) - це процес постановки “діагнозу”, тобто встановлення рівня розвитку суб'єкта діагностики. Зміст педагогічної діагностики полягає у спостережувані якісних змін, які відбуваються в суб'єкті діагностики, крім того важливий аналіз зібраної інформації з метою визначення успіху і неуспіху в розвитку, становленні професійної позиції вчителя, в розкритті якості змін, які спостерігаються в його діяльності, в розвитку школярів.

Педагогічна діагностика - це педагогічна діяльність, спрямована на вивчення і пізнання стану об'єктів (суб'єктів) виховання з метою співробітництва з ними і управління процесом виховання.

При діагностичному підході до формування загальної мети виховання, яка є складовою частиною навчально-виховної системи школи, має використовуватись особистісний підхід до формування дитини, який передбачає такі основні компоненти

а) соціальні риси;

б) власний життєвий досвід;

в) інтелектуальні риси;

г) генетичні риси.

Такі риси (якості) зазначаються в багатьох психолого-педагогічних дослідженнях, що стосуються проблем структури особистості (у працях Г.С. Костюка, А.Н. Леонтьєва, К.К. Платонова, А.П. Петровського та ін.).

Педагогічна діагностика як самостійна галузь педагогічної діяльності вчителя-вихователя:

- дозволяє об'єктивно оцінити характер і особливості виховного процесу, як процесу взаємодії і взаємозмінювання вихователя і вихованця;

- з допомогою педагогічної діагностики ми визначаємо зону найближчого розвитку особистості учня;

- діагностика пов'язана з визначенням шляхів досягнення виховної мети;

- діагностика розгорнута в часі і прослідковує виховний процес, як перехід з однієї виховної ситуації в іншу, виділяючи при цьому цикли реалізації виховних мети і завдань;

- діагностика в виховних технологіях виступає, як індикатор і як метод виховання.

Якщо діагностика проводиться цілеспрямовано, вона перетворюється в засіб керівництва організованим самопізнанням. Підвищує ефективність індивідуального підходу, дає необхідну інформацію педагогам і батькам, поєднує педагогічну науку і практику через виховні технології.

В основі діагностичного підходу, як важливої умови професійної позиції вихователя лежить теза про те, що розвиток дитини повинен реалізовуватися в процесі виконання таких завдань, як:

а) розвиток матеріально-технічної бази школи з урахуванням найважливіших досягнень науки і техніки на основі комп'ютеризації та вдосконалення інформаційної технології виховання;

б) створення в школі психологічної атмосфери, здатної сприяти співтворчості за схемою вчитель - учень - мікро - макросередовище рівню вихованості учнів, розвитку виховуючого колективу;

в) використання у школі виховних технологій, як суспільного руху вихователів і вихованців по шляху самовдосконалення на основі певних принципів.

Принцип - першооснова, провідна ідея, основне правило поведінки (філософський словник).

Принципи виховних технологій:

1) демонстрація виховного процесу - це мета і засіб перебудови виховної діяльності, варіативність змісту виховання школи, розвиток педагогіки співробітництва та творчої діяльності, перебудова взаємовідносин вчителів, учнів, адміністрації.

2) системність виховної роботи передбачає діяльність усіх структурних виховних підрозділів школи в їх єдності та взаємодії, які забезпечують оптимальний розвиток та формування творчої діяльності учня.

3) гуманізація виховання забезпечує організацію загальноосвітньої школи на повноцінність сучасного якісного виховання із вивченням і пізнанням національної культури, пропагування ідеї людяності, добра, справедливості, честі у виховній діяльності.

4) індивідуалізація виховного процесу в школі передбачає всебічне стимулювання здібностей кожного школяра, розвиток кожної особистості з урахуванням її інтересів, мотивів, відмінностей в інтелектуальній, емоційно-вольовій, дієво-практичній сферах.

5) оптимізація виховної роботи в школі передбачає досягнення кожним учнем найвищого рівня вихованості, вироблення умінь і навичок, опанування різними способами творчої діяльності.

Згідно з основними принципами діагностичний підхід створює наступні організаційно-педагогічні умови, що забезпечують ефективність педагогічного впливу вихователя:

а) надання виховному процесу особливостей, які максимально моделюють реалії життєдіяльності;

б) залучення учнів до різноманітних форм і видів виховної діяльності, що активізує самостійність, ініціативу, винахідливість дитини, тобто створює базу для розвитку її творчих здібностей;

в) цілеспрямований вияв і розвиток творчої індивідуальності кожної дитини.

Таким чином, діагностичний підхід у діяльності сучасного вчителя-вихователя, будується на певних принципах і дотриманні відповідних організаційно-педагогічних умов і передбачає три типи діагностики (за вченим А.І. Кочетовим): початкову, коректуючу, узагальнюючу.

Початкова діагностика пов'язана з плануванням і управлінням виховною роботою.

На даному етапі вчитель-вихователь вивчає рівень вихованості учнів, рівень розвитку учнівського колективу.

Коректуюча діагностика проводиться під час самого процесу організації діяльності учнівських колективів, орієнтує педагога-вихователя на зміни, що відбуваються в розвитку учнів і учнівських колективів.

Коректуюча діагностика дозволяє педагогу швидко, точно і з мінімумом помилок коректувати свою роботу і вдосконалювати стиль взаємин з дітьми, результативність виховної роботи.

2. Діагностика особистості школяра

Діагностика особистості школяра - це виявлення індивідуальних особливостей рівнів вихованості кожної дитини та загального її розвитку.

При цьому вивчається:

а) спрямованість особистості (потреби, інтереси, переконання, ціннісні орієнтації, мотиви, установки, система ставлення);

б) пізнавальна і навчальна культура, навички НОП;

в) здоров'я і фізична культура;

г) культура поведінки і спілкування;

д) умови сімейного виховання;

е) характерологічні особливості (характер, темперамент, воля, пам'ять, звички).

Головним в роботі вихователя А.С.Макаренко вважав систематичне вивчення дітей, спостереження за їх поведінкою, врахування елементарних дрібниць.

Вивчення особистості учня, знання відхилень в його розвитку дозволяють виробити обґрунтований і конкретизований план педагогічної діяльності.

Процедура діагностування полягає в тому, щоб виявити зміни ознак об'єктів, які вивчаються і причини, які викликають ці зміни, проаналізувати спостережувані явища, встановити закономірні зв'язки, розкрити їх прояви в конкретних умовах педагогічної діяльності.

Таким чином, педагогічна діагностика пов'язана зі збиранням, збереженням, опрацюванням інформації і використанням її для управління навчально-виховним процесом.

Результати вивчення можуть обговорюватись на педагогічній раді, батьківських зборах, в індивідуальній бесіді з учнями, колективно з класом, з групою активістів, тобто в різній формі і різними методиками. Все залежить від індивідуальних особливостей учнів, рівня сформованості громадської думки і захищеності особистості в колективі, авторитету активу і самого вчителя-вихователя, взаємостосунків педагога з батьками і т. д.

Вивчення вихованості школярів складається з наступних етапів.

Перший етап - осмислення мети і завдань виховання, конкретизація їх, аналіз запропонованої програми і процедури вивчення.

Другий етап - складання попередньої характеристики вихованості школярів вихователем.

Третій етап - залучення до аналізу вихованості самих учнів, активу класу, батьків і педагогів.

Найважливіше на даному етапі - спонукати учнів до самоаналізу, самооцінки і самоконтролю.

Головне, що повинні усвідомити діти, - це те, що вихованість - уміння поводитись у товаристві, чемність, ввічливість.(“Азбука моралі”).Виходячи з аналізу сформованості якостей особистості кожного школяра, рівня його вихованості, вчитель-вихователь намічає цілі у своїй виховній роботі і коротко формулює їх. Головне, безпомилково побачити кращі якості, опертись на них і вже на цій основі нейтралізувати негативні прояви.

3. Діагностика дитячого колективу

Діагностика дитячого колективу - це виявлення виховних можливостей колективу та умов для індивідуального розвитку особистості.

Вивчаються: структура, особливості міжособистісних стосунків, основні цінності, ставлення до навчання, виховання в школі, характер громадської думки, згуртованість колективу, основні види ініціативної діяльності, форми дозвілля, переважаючий емоційний фон.

Сформованість учнівського колективу доцільно оцінювати у двох напрямках - у класному колективі і шляхом підключення учнів до аналізу навчально-виховного процесу в загальношкільному колективі.

Але перш ніж залучати учнів до аналізу різних ситуацій, потрібно сформувати в них відповідні вміння: співвідносити явища, які аналізуються, з нормами і правилами поведінки: визначати моральну значимість аналізованого; встановлювати причинно-наслідкові зв'язки; передбачати можливі результати; мотивувати свою оцінку; самостійно приймати рішення.

Оціночні судження щодо розвитку колективу є проміжним етапом на шляху до самостійних дій і вчинків.

Якщо колектив знаходиться на низькому рівні розвитку, то вчитель-вихователь виступає організатором його діяльності. Його завдання полягає в тому, щоб зруйнувати негативні установки, перебудувати стосунки, які склалися.

А для цього потрібно виділити ядро колективу і опертися на нього. Вченими встановлено, що класний керівник може управляти розвитком колективу:

- якщо добре знає вихованість, індивідуальні особливості і можливості кожного школяра і окремих груп учнів;

- володіє конкретними знаннями стану його розвитку в цілому і за окремими ознаками;

- зміцнює і розширює актив, розвиває організаторські навики і вміння всіх учнів. озброїть їх знанням виховних функцій колективу;

- розвиває ініціативу і саморегуляцію на основі самоаналізу, самоконтролю засвоєних критеріїв моральної вихованості особистості і колективу школярів;

- змінює співвідношення сил у колективі за рахунок збільшення кількості учнів з позитивним досвідом моральної поведінки, переведення учнів з нестійкою саморегуляцією і моральною поведінкою в активну позицію;

- зміцнює відповідно до рівня розвитку колективу власну педагогічну позицію.

При цілеспрямованому аналізі рівнів розвитку колективу і моральної вихованості кожного його члена в учнів з'являється ціннісне відношення до своєї позиції в життєдіяльності колективу, її цілей, до суспільно корисних справ і їх результату.

4. Самодіагностика особистості і діяльності педагога

Самодіагностика особистості і діяльності педагога - це оцінка власних можливостей у розв'язанні конкретних виховних завдань, включаючи самоаналіз особистісних рис і професійних умінь.

Вивчаються:

а) виховна діяльність педагогів;

б) індивідуальний стиль педагогічного спілкування та керівництва;

в) поведінка у складних ситуаціях, в тому числі конфліктних;

г) культура розумової праці та самовдосконалення;

д) рівень оволодіння педагогічними знаннями;

е) авторитет у колег та учнів і їхніх батьків;

є) володіння педагогічною технікою, технологією та методикою індивідуальної педагогічної взаємодії;

ж) характер і причини утруднень у виховній роботі.

Як бачимо, самодіагностика - необхідна передумова набуття і збереження професіоналізму вчителя. Вона відбувається через самоспостереження, самоаналіз, самооцінку, самопрогнозування.

Самоаналіз - аналіз свого внутрішнього світу, своєї діяльності; критичний аналіз успіхів спілкування, врахування набутого досвіду, погляд на себе очима оточуючих людей. На підставі самоаналізу формується самооцінка як компонент самосвідомості. Не бажана як завищена, так і занижена самооцінка.

Самопрогнозування “Я - у майбутньому” доповнює картину самопізнання характеристикою особистості з урахуванням життєвих планів.

Самодіагностика допомагає вчителеві завоювати авторитет в учнів за рахунок сформованих позитивних особистісних якостей і чіткої професійної позиції.

Критерієм справжньої авторитетності, на думку більшості вчених, можна вважати збереженням позитивного ставлення учня до вчителя після виходу з під його нормативної влади, наприклад, після закінчення школи. До цього часу важко розрізнити істинний авторитет та показну слухняність.

Отже, педагогічний авторитет - це не пов'язана з соціальним статусом, примусом і винагородами здатність учителя впливати на думки, почуття і поведінку учнів.

Практика і дослідження свідчать, що авторитет учителя залежить не тільки і навіть не стільки від того, яким він є сам по собі, скільки від того, яким його уявляють учні.

Немає учителя авторитетного взагалі. Те, що викличе захоплення і вплине на одних учнів, може залишити байдужими інших і навпаки. Через те один і той самий вчитель матиме різну значимість для різних учнів і неоднаковий потенціал виховного впливу.

Форми впливу залежно від наслідків їх застосування можна поділити на власне виховні і керуючі. До перших належать ті, в результаті яких відчувається відносна стабільність зміни в мотиваційно-ціннісній сфері та поведінці вихованців: референтна, експертна, інформаційна. Якщо результатом впливу є лише ситуативні зміни психічного стану та поведінки вихованців в умовах постійного зовнішнього контролю з боку вихователя, то слід говорити про керуючі форми влади: нормативну, владу примусу і винагороди.

Говорячи про головну ознаку учительського хисту, І.Я.Франко писав:

Який же дар дістали ті,

Що так дітей учити вміють?

Мені здається, в скарбі тім

Любві найбільш дісталось їм.

З ним перегукується і В.О.Сухомлинський: “Що було найголовніше у моєму житті? Без вагань відповідаю: любов до дітей.” [3, 36]

3. Основні методи педагогічної діагностики.„Метод - інструмент дотику до особистості” - вважав А.С.Макаренко.

Пропонуємо вашій увазі основні методи педагогічної діагностики (за Кочетовим А.І.):

І. Загальні методи вивчення особистості і колективу:

а) інформаційно-констатуючі (анкета, інтерв'ю, бесіда, анкета-коментар, ранжування);

б) оцінюючі (рейтинг): компетентні судді, експертна оцінка, незалежні характеристики, оцінка, самооцінка.

ІІ. Продуктивні методи: вивчення творчості учнів, тести - особистісні, тести - ситуації.

ІІІ. Дієво-поведінкові методи: спостереження (пряме, опосередковане, спостереження-включення і т. д.), дискусії, диспути, аналіз у взаємодії, ситуації (природні, штучні), соціометричні методи, встановлення референтності особистості і колективу.

Така класифікація методів педагогічної діагностики дозволяє визначити зв'язок між методами діагностики, можливостями створюваних з їх допомогою моделей, описати і прогнозувати результат виховання і сам процес досягнення педагогічної мети.

Вибір засобу аналізу педагогічного явища залежить від того, який результат хоче отримати вчитель-дослідник. В одних ситуаціях вихователю потрібна експрес діагностика педагогічної ситуації, яка виникла у класі, в інших необхідно провести довготривале спостереження за змінами стосунків між учнями, в третіх - виникає необхідність, використовуючи методи прогнозування, представити можливу результативність всієї виховної роботи в класі.

Функції кожного окремого методу можуть змінюватись залежно від засобу його використання і від того, яку інформацію з допомогою конкретного методу ми хочемо отримати.

Важливою вимогою, на думку вчених, до застосування методик діагностування є доступність їх для дітей. Тому кожне питання анкети чи тексту, тема твору, будь-які прийоми дослідження повинні бути зважені, продумані з позицій дітей. Потрібно передбачати, яку користь принесуть отримані результати для покращання роботи учнівського колективу, активу, а, отже, в якій формі відбудеться знайомство самих вихованців з цими результатами і т. п.

Достовірність, об'єктивність отриманих даних залежить від відношення дітей, які піддаються вивченню, до самого педагога-дослідника: доброзичливість породжує об'єктивність, недоброзичливість - необ'єктивність отриманих даних.

Отже, педагогічна діагностика, як один з найважливіших етапів впровадження виховних технологій, дозволяє об'єктивно оцінити результати виховної роботи, побачити сильні і слабкі сторони впливу на дитину, дитячий колектив, сприяє переходу процесу діяння дітей в саморух.

Список використаної літератури

1. Лёйнер Ханскарл. Кататимное переживание образов. Пер с нем. - М.:

Эйдос, 2003. - 253 с.

2. Обухов Я.Л. Символдрама и современный психоанализ.- Харьков: Регион -информ, 2005. - 252 с.

3. Куттер Петер. Современный психоанализ. Пер.с нем. СПб.: ”Б.С.К.”, 2004 - 351с.

4. Мак-Вильямс Н. Психоаналитическая диагностика. Пер. с англ. - М.: Класс, 2006. - 480с.

5. Калина Н.Ф., Тимощук И.Г. Основы юнгианского анализа сновидений. - М.: Рефл-бук.,2003.-304 с.

Размещено на Allbest.ru