Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки, молоді та спорту України

Полтавський національний технічний університет ім. Ю. Кондратюка

Факультет менеджменту та бізнесу

Реферат

на тему:

«Болонський процес - міфи та реалії. Вища освіта в Данії та Норвегії»

Розробила:

студентка групи 5-ЕК(м)

Кирилова Юлія

Керівник роботи:

Колісник О.В.

Полтава

2012

Болонська декларація була, як відомо, підписана 19 червня 1999 р. міністрами освіти більшості європейських країн, та перші статті українських науковців про неї з'явилися не одразу, а через три роки, коли організатори процесу «активізували» керівників системи освіти Росії, України та інших держав приєднатися до Болонського процесу.

Перші статті українських науковців про Болонський процес були міфологізовані помірно -- стверджувалося лише, що «найбільш цікавим і перспективним процесом у світовій вищій освіті є так званий Болонський процес…». Це перебільшення врівноважувалося ретельним викладом того, що йдеться про суто європейську декларацію щодо узгодження систем дипломів, створення сприятливих умов для обмінів студентами і науковцями та побудови об'єднаного європейського простору вищої освіти.

У подальшому рівень міфологізації Болонського процесу стрімко зростав, а лідерами у цьому неусвідомленому його учасниками змаганні виступали міністри освіти. Так, міністри Росії та України факт підписання декларації у своїх публічних виступах намагалися подати як щось надзвичайне і майже історичне. освіта норвегія болонський декларація

Кандидат на «почесне» перше місце серед «болонських» міфів -- твердження, що в освітній сфері Європи немає нічого важливішого від Болонського процесу. Ознайомлення з багатьма зарубіжними джерелами не дає підстав для підтвердження подібної тези про концентрацію європейцями фінансових та людських ресурсів на проблемі повної реструктуризації вищої школи і побудови «загальноєвропейської системи вищої освіти з взаємним визнанням дипломів». Термін «Болонський процес» використовується тим рідше, чим більша європейська держава і чим старіша й розвиненіша у ній система вищої освіти. Значно популярніший він у тих невеликих периферійних країнах, які мали слабко розвинені зв'язки з провідними державами Європи і сподівалися на «болонському» шляху отримати значні дивіденди стосовно полегшення і розширення обмінів в освітньо-науковій сфері, запозичення і впровадження кращого європейського досвіду тощо.

Певне значення має й рівень централізації управління вищою освітою: якщо він високий, то «болонська» тема звучить голосніше. І це також зрозуміло, адже з самого свого початку Болонський процес був ініційований міністрами освіти із залученням міжурядових міжнародних освітніх організацій на кшталт ЮНЕСКО, Європейського центру з вищої освіти у Бухаресті, освітньої комісії Ради Європи та ін. Відтак, міністри і розпочали, і продовжують вважати питання Болонського процесу «своїми».

Отже, в очах «європейського освітнього співтовариства» Болонський процес є цікавою, але далеко не першорядною справою. Особливо очевидним стає дане твердження у тому разі, коли поглянути на події «з фінансової точки зору», проаналізувавши рух великих коштів, що йдуть на освітні програми та інновації.

Левова частка тих коштів, які витрачаються в Західній Європі в секторі вищої освіти, належить освітньому управлінню Європейського Союзу. Ця організація вже багато років створює і вдосконалює власні програми освітніх обмінів і розвитку вищої освіти за рахунок взаємодії, кооперації і співпраці. Накопичена велика база даних, сформовані тісно пов'язані групи виконавців в усіх зацікавлених країнах, тому щорічні пересування десятків тисяч студентів відбуваються по налагодженій схемі і з дотриманням усіх необхідних формальностей. Все це було зроблено задовго до появи Болонської декларації, яка, на наш погляд, майже на вплинула на програми підтримки освітньо-наукової мобільності в Європейському Союзі.

Докази на користь вказаного висновку легко знайти в основному освітньому інформаційному органі Європейського Союзу -- часописі Le Magazine (№24, 2004). Болонський процес у ньому згадується лише раз -- повідомляється, що органи Європейського Союзу вперше організували у Брюсселі дводенний європейський семінар для «виконавців» Болонського процесу з 40 країн, де учасники обмінювалися досвідом освітніх реформ. Зверніть увагу -- це «вперше» сталося аж через п'ять років після початку Болонського процесу.

Чим же Європейський Союз переймається по-справжньому, а не декларативно-інформаційно?

Зони високої економічно-освітньої активності керівництва ЄС концентруються зовсім не на Болонському процесі, а на розвитку природничих та інженерних наук і високих технологій. Лідери Європи глибоко усвідомлюють необхідність підвищити конкурентоспроможність своїх країн у змаганні зі США і Японією в сфері створення і використання надвисоких технологій, що спираються на розвиток нано- і фемтонаук. Саме тому ЄС із початком нового століття вклав чималі кошти в аналіз свого кадрового потенціалу в цій сфері, здійснивши перепис усіх науковців та інженерів і проаналізувавши їх креативні можливості. Частина зібраних даних увійшла у великий довідник про «наукову» Європу.

Ще один доказ цікавості ЄС саме до точних наук -- підписання з ініціативи Франції 29 червня 2005 року угоди про негайний початок побудови на її території інтернаціонального термоядерного реактора (ІТЕР-а). Уряди провідних країн визнали -- надалі не можна прогинатися під тиском нафтогазових монополій і час розпочати повне звільнення людства від будь-яких енергетичних проблем. Ця подія -- початок цілковито нової ери в існуванні людства, ери сталого розвитку й ліквідації всіх екологічних загроз. Як Ви думаєте -- чому про неї нічого не пишуть?

На відміну від провідних держав Європейського Союзу, в Україні склалася ситуація акцентованої цікавості до Болонського процесу, оцінка якого за останні два роки досягла твердження, що він є найвищим європейським освітнім пріоритетом. На жаль, це твердження не відповідає реальності, спотворює оцінку і сприйняття Болонського процесу, породжує багато необґрунтованих сподівань. Другим фундаментальним «болонським» міфом є поширене у науковій пресі і засобах масової інформації припущення, що Болонський процес стосується всієї європейської вищої освіти.

Тим часом Болонський процес був розпочатий з ініціативи ректорів провідних класичних університетів, які підписали відому хартію і піклуються насамперед про збереження свого привілейованого становища у системах освіти країн Західної Європи. Вони вважають своїми суперниками заклади з системи вищої професійної освіти, контингент яких дуже швидко зростав напередодні початку Болонського процесу. Лише в останні два роки в рамках Болонського процесу помітні ознаки того, що його організатори визнали очевидність -- час принаймні дослідити діяльність сектора вищої професійної освіти, який присуджує так звані професіоналізовані дипломи типу «В» (це позначення уведено в обіг зусиллями ЮНЕСКО після прийняття у 1997 році нової Міжнародної стандартної класифікації освіти -- МСКО-97). До цього моменту вся діяльність учасників «Болонського клубу» ігнорувала існування цих дипломів і концентрувалася навколо узгодження в їхніх країнах роботи лише тих університетів, які присуджують академічні дипломи типу «А».

Зробимо невеликі пояснення з приводу дипломів «А» і «В».

У другій половині ХХ ст. у розвинених країнах у різний час відбувався перехід від елітарної вищої освіти, яку століттями надавали майже виключно класичні університети, спершу до масової, а пізніше -- до загальної. Навіть у багатих країнах забракло коштів для якісного навчання більшої частини молоді на традиційних довготривалих університетських програмах. Відтак виникла гостра суперечність між потребами ринків праці і тим, що їм пропонували системи освіти, між обсягами освітніх бюджетів і тим, що було необхідно для навчання всієї молоді в університетах впродовж 5--6 років. Для вирішення цієї суперечності і включення у процес вищої освіти мало здібної до академічного навчання молоді розвинені країни застосовують два головні засоби:

1) Створення неуніверситетських вищих шкіл із дуже професіоналізованими програмами навчання (чи подібних за завданнями відділень в університетах).

2) Максимальне скорочення терміну навчання на цих програмах за рахунок орієнтації підготовлених на них осіб на практичну, а не на аналітичну діяльність.

Є ще одна важлива тенденція, пов'язана з появою дипломів типу «В». Майже всі країни ЄС ліквідували у себе традиційну професійно-технічну освіту і намагаються надавати спершу середню спеціальну, а пізніше -- вищу професійну освіту практично всій молоді вікової групи 16--23 роки. У більшості країн -- учасників Болонського процесу вища професійна освіта за своїми контингентами перевищує сектор університетської освіти, а роль в економіці випускників із дипломами типу «В» постійно зростає. Саме ця обставина і примушує ставити питання про поширення Болонського процесу і на професійний сектор європейської вищої освіти.

Третім міфом з «болонської» серії є вже згадане переконання щодо орієнтації всього процесу на створення інтегрованої та уніфікованої системи вищої освіти всієї Європи, де пересування студентів і науковців буде мало не автоматичним, оскільки всі дипломи будуть однаковими і визнаватимуться в усіх країнах. Насправді із самого початку йшлося про узгодження («гармонізацію») лише другорядних і суто структурних аспектів навчального процесу тієї частини закладів, які пропонують студентам довготривалі програми навчання, які можна поділити на дві частини -- бакалаврську і магістерську. В Болонській декларації містяться рекомендації щодо тривалості обох стадій, прийняття нового законодавства для ліквідації перешкод обмінам студентами та ін., але нічого не мовиться про обов'язковість вироблення спільних для всієї Європи навчальних планів з відповідних дисциплін та повної уніфікації навчальних програм підготовки фахівців одного і того ж профілю.

Ще один міф -- переконання у тому, що кредити, модулі і рейтингове оцінювання є магічними засобами уніфікації освітніх систем із одночасним значним підвищенням якості дипломів. Та очевидно -- у разі суто формальної заміни одних (астрономічних годин) одиниць вимірювання навчальної роботи студентів на інші (залікові одиниці, кредити чи щось інше) зміни будуть так само неістотними, як перехід у вимірюванні зросту новонароджених, дітей і дорослих із сантиметрів на дюйми.

Ще один міф -- переконаність у тому, що саме Болонський процес стане магістральним шляхом оцінювання і забезпечення якості європейської вищої освіти. І тут ознайомлення зі зробленим свідчить про те, що його учасники «розпочали вивчати це питання» і шукати гроші на невеликі за обсягом науково-практичні програми аналізу практики акредитації університетів у різних країнах Європи і порівняння ринкової вартості їхніх дипломів. На наш погляд, частково цю тему ще років двадцять тому майже вичерпали голландці, створивши вдалий варіант громадсько-державного перманентного контролю якості роботи ВНЗ, який у 1990-х роках по черзі стали запроваджувати у себе все нові й нові європейські країни.

Ймовірно, що найбільш позитивним аспектом Болонського процесу може стати освітнє зближення і згуртування держав Європейського Союзу й інших країн, які приєднаються до нього. Йдеться насамперед про створення принципово нової атмосфери відкритості і співпраці всіх європейських країн у такій чутливій до націоналістичних проявів царині, якою є вища освіта. Реальна інтеграція Європи неможлива без певного рівня інтеграції освіти й об'єднання можливостей науково-викладацького персоналу вищих шкіл всіх країн континенту.

Сьогодні, дистанційна освіта один з найбільш зручних способів навчання. Тож пропонуємо познайомитися з найпоширенішими міфами про дистанційне навчання.

Міф 1. Сучасна дистанційна освіта - це данина моді. Традиційна вища освіта - найнадійніша. 

Ні!

Часто успіх залежить від уміння знаходити оптимальні варіанти вирішення різних завдань. Ви можете вибрати денну форму навчання, якщо у Вас є можливість і бажання їздити на заняття кожен день, особисто спілкуватися з викладачами, носити з собою конспекти і підручники й оплачувати найдорожчий вид освіти. Також Ви можете вчитися дистанційно, щоб мати більше вільного часу, поєднувати навчання з роботою, вихованням дітей, подорожами тощо. Крім того, навчатися дистанційно не тільки дуже зручно для зайнятої людини, але і значно дешевше за інші форми навчання.

Яку форму навчання Ви б не обрали, денну або дистанційну (тобто заочну з застосуванням дистанційних технологій) в кінці навчання надійний ВНЗ, який має державну ліцензію на право ведення освітньої діяльності з акредитованих спеціальностей, видає випускникові диплом державного зразка

Міф 2. Вчитися дистанційно легше, ніж при денній і навіть заочній формі навчання: студента ніхто не контролює. 

Так!

Вчитися дистанційно і легше, і зручніше, ніж на денній формі: Ви самі обираєте для себе темп навчання і час, коли Вам зручно освоювати матеріал. Але не варто думати, що процес засвоєння знань дистанційно відбувається безконтрольно. Точно так само, як і у студентів денного відділення, у студентів, які навчаються дистанційно теж є сесії, проміжні контрольні точки, тести, контрольні роботи, державні іспити і захист кваліфікаційної або дипломної роботи.

Міф 3. Якість знань, одержуваних дистанційно, дуже низька, і поступається знанням, отриманим в результаті навчання на денній формі. 

Ні!

ВНЗ, який видає своїм випускникам дипломи державного зразка, гарантує якість отриманої освіти на рівні Державного освітнього стандарту. У випускника, який навчався дистанційно в дипломі буде запис про отримання вищої освіти на заочній формі, а не з використанням дистанційних технологій.

Якість знань, одержуваних дистанційно (заочно) буде високою, якщо у ВНЗ хороша репутація, якщо він подбав і забезпечив своїх студентів-дістанційників якісними цікавими навчально-методичними матеріалами, викладачами-тьюторами - професіоналами своєї справи і зручним сервісом для учасників навчального процесу.

Міф 4. Для того щоб вчитися дистанційно, потрібно добре володіти комп'ютерними технологіями, витрачатися на додаткове програмне забезпечення. 

Ні!

Для того щоб почати навчання дистанційно, досить просто вміти користуватися комп'ютером та мати вихід в Інтернет. Студенту надається індивідуальний доступ до системи дистанційного навчання ВНЗ, де він отримує електронні навчально-методичні кейси, які включають у себе весь необхідний матеріал для успішного освоєння дисципліни: лекційний матеріал, практичний, контрольні роботи, тести та ін. 

Отже ми переконалися, по-перше, що дистанційна освіта може бути такою ж надійною і якісною як і денна, звісно якщо мати бажання навчатися. По-друге, навчатися дистанційно легше, адже можна підстроїти навчальний процес під свій розпорядок дня і особливості організму, але існує ризик розслабитися, тому потрібно мати неабияку силу волі. По-третє, якщо правильно обрати освітній заклад і серйозно підходити до процесу навчання, то якість дистанційної освіти нічим не поступається денній формі навчання. По-четверте, для навчання дистанційно не потрібно бути комп'ютерним генієм, достатньо лише азів користування комп'ютером і інтернетом.

Вища освіта в Норвегії. Попри складні природні та історичні умови, Норвегія відкрила світові безліч великих імен. Це мандрівники Руаль Амундсен, Фрітьоф Нансен і Тур Хейердал, художник Едвард Мунк, письменники Кнут Гамсун і Генріх Ібсен, композитор Едвард Гріг, триразова олімпійська чемпіонка, фігуристка Соня Хені.

У навчальних закладах Норвегії вважають, що ставку необхідно робити на розвиток винахідливості і творчих здібностей, тому що ці якості завжди допомагали людям змінити життя на краще. Творчість же немислима без постійного накопичення знань, а тому норвезькі ВНЗ ідеально поєднують обидва названі компоненти.

Вступ до ВНЗ. Вступні іспити до коледжів та університетів у Норвегії відсутні. Під час вступу до ВНЗ проводиться, по суті, конкурс шкільних атестатів.

Навчання в університеті триває від 3,5 до 4 років. Як правило, на гуманітарних факультетах навчаються на півроку довше, аніж на факультетах природничих наук. Найбільш популярними спеціальностями в Норвегії сьогодні є інформатика, журналістика, юриспруденція та економіка.

Вища освіта. Вищі навчальні заклади Норвегії представлені чотирма університетами, шістьма спеціалізованими вищими школами (коледжами), двома державними художніми школами, численними коледжами і курсами додаткової освіти.

У Норвегії диплом про вищу освіту отримують як після закінчення коледжу, так і після закінчення університету. Різниця в тому, що коледж - це спеціалізований, професійний вищий навчальний заклад, а університет у Норвегії завжди вважався і вважається науково-дослідницьким центром.

Норвезькі університети. Усього їх у Норвегії чотири. Найстарший - університет Осло, заснований у 1811 році. Сьогодні на його восьми факультетах навчаються близько 33 тис. осіб, включно із 2 тис. іноземців. Останні три університети відкрилися в середині XX століття в містах Бергені, Тромсі і Тронхеймі. На 2005 рік намічене відкриття університету в Крістіансанді.

Навчання в університеті триває від 3,5 до 4 років. Як правило, на гуманітарних факультетах навчаються на півроку довше, аніж на факультетах природничих наук. Після закінчення університету всі студенти пишуть дипломну роботу і, незалежно від того, на якій спеціальності вони навчалися, обов'язково складають іспит із філософії.

ДАНІЯ. Королівство Данія розташоване в Північній Європі між Балтійським і Північнимморями. До складу Данії входять Фарерські острови і Гренландія, розташовані в північній частині Атлантичного океану. Основна територія Данії знаходиться на півострові Ютландія, що межує з Німеччиною. Іншу частину країни становить Датський архіпелаг з 406 островів, з яких населені 78. Таким чином, загальна протяжність берегової лінії Данії становить 7314 км. Найвища точка країни розташована на висоті 170,68 м над рівнем моря. Данія займає перше місце в Європі за площею сільськогосподарських угідь (62% загальної площі країни). Населення становить 5,5 млн. осіб (2009). Столиця - місто Копенгаген (1,16 млн. жителів). Данія - одна з найбільш етнічно однорідних націй у світі. 97% населення складають датчани. Офіційна мова - датська, при цьому багато датчан добре говорять англійською. Королівство Данія - конституційна монархія. Діюча конституція була прийнята в 1953 році. Правляча королева - Маргарет II, що зійшла на трон в 1972 році. Подібно до інших скандинавських країн, Данія є державою з потужною системою соціального захисту і досить однорідним рівнем доходів населення, що досягається за рахунок ефективної промислової та сільськогосподарської політики та податкового регулювання.

Система вищої освіти. Кількість студентів в Данії складає близько 200 тис. чоловік. У 2006 р. в країні навчалося близько 6,5 тис. іноземних студентів. Вищі навчальні заклади Данії діляться на три типи: університети, вищі професійні училища та коледжі. Станом на 2007 р. в Данії налічувалося вісім університетів (Копенгагенський, Ольборгский, Орхуський, Датський технічний університет, Вища школа бізнесу в Копенгагені, IT-університет в Копенгагені, університетський центр в Роскілле і Південнодатский університет). Всі університетські програми засновані на активній дослідницькій роботі; ступеня, включаючи докторську, присуджуються на університетському та постуніверсітетскому рівнях. У найбільшому університеті країни - Копенгагенському - навчаються близько 35 тис. студентів, в інших університетах - приблизно по 3-6 тис. студентів.

Університетська освіта складається з трьох ступенів:

* бакалаврат- трирічне навчання, зазвичай з акцентом на два основні предмети. Бакалаврська програма є закінченою і дає студенту право працювати за фахом або вступити на навчання за магістерською (кандидатською) програмою;

* магістерська (кандидатська) ступінь присуджується після того, як студент провчився в цілому 5 років. Вона дає право працювати за фахом або займатися науковими дослідженнями. Магістерська програма повинна включати в себе 1-2 основних предмета бакалаврської програми. Вона передбачає роботу над дисертацією протягом півроку. Університети також пропонують міжнародні магістерські програми тривалістю 1-2 роки. Менш поширена ступінь -Mag. art. (Магістр мистецтв - бакалаврський ступінь і 1 рік додаткового навчання), яка присуджується за результатами тематичних досліджень та захисту дисертації;

* аспірантура, після закінчення якої студенту присуджується ступінь доктора (PhD). У загальній складності академічний і дослідницький стаж доктора наук повинен становити не менше 8 років, але крім того, йому необхідно підготувати і захистити дисертацію. До докторантури зазвичай приймаються студенти, що володіють ступенем кандидата; сама програма навчання триває 3 роки.

Університетська освіта перебуває у віданні Міністерства науки, технологій та інновацій (за винятком таких спеціальностей, як архітектура, музика, образотворче мистецтво та бібліотечна справа, навчання яким курирує Міністерство культури). У професійних училищах дипломи видаються після закінчення 2-річної програми професійного навчання, побудованої на базі загальної середньої освіти або відповідної професійної підготовки. Більшість подібних програм відкривають доступ до подальшої освіти у даній сфері з метою отримання ступеня бакалавра. Ці програми дозволяють студенту виконувати практичні завдання на основі теоретичного аналізу. Крім вивчення теорії, студентам необхідно в кінці програми уявити дипломний проект, пов'язаний, наприклад, з такими сферами, як сільське господарство, текстиль та моделювання одягу, харчова промисловість, будівництво, готельна справа і туризм, комп'ютерні технології, інформаційні технології та комунікації, промислове виробництво, лабораторне обладнання, міжнародний маркетинг. Тривалість навчання в коледжах становить 3 або 4 роки, що за рівнем відповідає університетській бакалаврській програмі. Існують також програми середнього циклу, метою яких є підготовка професійних кадрів. Серед спеціальностей - педагогіка, соціальна робота, журналістика, сестринська справа, машинобудування та ін. Програми вивчення теоретичних курсів і прикладних дисциплін, практика і підготовка проектної роботи. Більшість програм дає право продовжити професійне навчання і бути зарахованим на навчання за магістерською або, за певних умов, за спеціальною кандидатською програмою. Невеликі регіональні коледжі часто об'єднуються, утворюючи центри вищої освіти більш широкого профілю (CVU), які тісно взаємодіють з університетами. Сектором професійно орієнтованих коледжів і училищ управляє Міністерство освіти.

Стипендії. Данія витрачає на освіту 8% валового внутрішнього продукту. Держава здійснює фінансування всіх типів вузів. Громадяни Данії мають право на отримання безкоштовної вищої освіти. Вища освіта для іноземних студентів платна. Стипендії для студентів очно-заочної форми навчання або вивчення датської мови «з нуля» не передбачені. Необхідно мати на увазі, що урядові стипендії не охоплюють весь термін навчання за програмою бакалаврату, магістратури та аспірантури, необхідний для отримання відповідного диплома. Розподіл стипендій здійснює агентство «Сіріус», що діє під егідою Міністерства освіти Данії. Інформація про стипендії та гранти розміщена на сайті агентства «Сіріус».

Порядок надання стипендій. Якщо Ви отримали стипендію уряду Данії, Вам необхідно завчасно подати заявку для отримання в'їзної візи або посвідки на проживання (якщо період вашого перебування в Данії перевищує 90днів). Для цього слід звернутися до консульського відділу Королівського посольства Данії в Києві. Необхідно мати нау вазі, що оформлення виду на проживання займає не менше 90днів, тому заявку про отримання посвідки на проживання необхідно подати як мінімумз а три місяці до передбачуваної дати в'їзду в Данію.

Розмір стипендій. В даний час стипендія покриває витрати на навчання і медичну страховку (у випадку, якщо ваше перебування в Данії перевищує 3 місяці). Крім того, виплачується щомісячна субсидія в розмірі 5 тис. датських крон (близько 670 євро). Додаткові виплати для супроводжуючих стипендіата членів сім'ї не передбачені. Протягом усього терміну дії стипендії стипендіатам забороняється влаштовуватися в Данії на оплачувану роботу. Стипендії надаються на певний період навчального року, при цьому необхідно мати на увазі, що в Данії осінній семестр починається 1 вересня, а весняний - 1 лютого.

Мова викладання. Незважаючи на те, що офіційною мовою вищої освіти є датська, вцілому ряді вузів пропонуються курси англійською та іншими мовами. Крім того, для зарубіжних студентів можуть бути організовані спеціальні курси. Додаткові відомості про курси, що читаються на інших мовах, можна отримати, зв'язавшись з адміністрацією конкретного університету або коледжу.

Література

1. Про вищу освіту: Закон України від 17.01.2002 р. // Освіта України .-2002.-26 лютого.

2. Про Національну Доктрину розвитку освіти:Указ Президента України від 17.04.2002 р. // Офіційний вісник.-2002.-№ 16.-Ст. 860.

3. Болонська декларація. Спільна декларація міністрів освіти Європи //Я, студент.-2005.-№ 4.-С.15.

4. Загальноєвропейський простір вищої освіти -досягнення цілей: Комюніке Конференції міністрів країн Європи, відповідальних за сферу вищої освіти (м.Берген, 19-20 травня 2005 р.) //Вищ. шк.-2005.-№ 4.-С.20-25.

5. Програма дій щодо реалізації проложень Болонської декларації в системі вищої освіти і науки України//Освіта.-2004.-№ 8.-С.6.

6. Про проведення педагогічного експерименту з кредитно-модульної системи організації навчального процесу: Наказ М-ва освіти і науки України від 23.01.2004 №48//Освіта.-2004.-№ 8.-С.4.

7. Про стан розробки і впровадження вищої освіти: Рішення колегії Міністерства освіти і науки України від 25.04.02. № 4/5-19 // Інформ. зб. м-ва освіти і науки України.-2002.-№ 13.-С.3-4.

8. Україна буде участником Болонського процесу. [19 червня 1999 року в Болоньї [Італія] ЗО міністрів освіти європейських країн від імені своїх урядів підписали документ, що називався "Болонська декларація", цим самим були узгоджені спільні вимоги, критерії, стандарти систем вищої освіти й створювався єдиний освітній і науковий простір.] // Освіта України.-2003.-25 листопада.

Размещено на Allbest.ru